Щорічна науково-практична конференція «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» 2013

23 травня 2013 року на базі відділу теорії держави і права відбулася Щорічна науково-практична конференція «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці», яка, як і завжди, була присвячена Дням науки в Україні.

У конференції взяли участь як провідні вчені-юристи України, так і представники наукової молоді, а також студенти провідних вищих навчальних закладів України. Всі учасники конференції полемічно і, водночас, толерантно обговорили фундаментальні проблеми, пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини та громадянина, рівності та гідності особи у складних та суперечливих умовах сучасності, реалізації основних принципів права в контексті розвитку національної правової системи України тощо. Серед виступів на Конференції варто, насамперед, виділити доповіді таких провідних вчених України, як О.В. Скрипнюка, А.О. Селіванова, М.О. Теплюка, Є.Б. Кубка, Н.М. Оніщенко, О.М. Костенка, С.Д. Гусарєва, О.Д. Тихомирова, Н.А. Мяловицької, В.С. Ковальського, С.В. Бобровник, С.Г. Стеценка, І.Б. Усенка.

З вступним словом на Конференції виступив заступник Директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України, Заслужений юрист України В.П. Нагребельний. Відкриваючи Конференцію він, зокрема, зазначив, що проблематика даної Конференції є однією із найактуальніших та найважливіших сфер сучасних наукових досліджень, оскільки сама ідеї прав і свобод людини, її честі та гідності, забезпечення справедливості та рівності в суспільстві є такими, що формують нові демократичні стандарти у суспільстві.

Так, виступаючи з доповіддю, присвяченої проблемам правового статусу людини і громадянина в Україні в контексті конституційної модернізації на сучасному етапі, Начальник відділу зв’язків з державними органами і міжнародними організаціями НАПрН України, Голова Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Заслужений юрист України О.В. Скрипнюк акцентував увагу на тому, що «належне організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод людини має передбачати наділення різноманітних інституцій з прав людини реальною незалежністю та достатньо широкими повноваженнями для виконання своїх функцій у цій сфері». При цьому основною метою конституційної модернізації правового статусу людини і громадянина в Україні, на думку вченого, є розширення, змістовне збагачення й посилення реалістичності конституційно-правового статусу людини і громадянина.

На подібних чинниках суспільного прогресу акцентувала свою увагу завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, Заслужений юрист України Н.М. Оніщенко, яка зробила висновок, що свобода, рівність, честь та гідність людини є найкращими «орієнтирами» демократичного становища особи в сучасному суспільстві, а тому вказані чинники повинні бути постійно в центрі уваги науковців та юристів-практиків, «справою» їх честі, запорукою успішного полілогу між державою, владою, суспільством и особою.

Актуальна проблема була також поставлена і у доповіді професора кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктора юридичних наук, професора С.В. Бобровник на тему: «Конфлікт і компроміс в процесі використання права на інформацію та свободу слова». Так, на її думку, «найефективнішим правокомпромісним засобом упорядкування правових конфліктів у сфері використання права є правотворча діяльність, зокрема прийняття нових процедурних норм, які допоможуть суб’єктам права використовувати у повному обсязі їх права».

Молоді вчені, аспіранти, здобувачі та студентська молодь також не залишилась осторонь тих проблем і питань, які обговорювалися на Конференції. Зокрема, теми їх виступів були присвячені таким актуальним питанням, як мета та функції правового впливу як засобу гарантування прав і свобод особи; проблеми визначення принципу рівності в правовій теорії та юридичній практиці; формальна рівність як формула, що виражає справедливість позитивного права; соціально-правова держава як фундаментальна умова для механізму забезпечення прав людини в Україні; адвокатський запит як спосіб забезпечення процесуальної рівності учасників кримінального судочинства; категорія «рівність» у праві та судочинстві давньої Русі княжої доби тощо.

Новелою даної Конференції було вручення оргкомітетом Сертифікатів її учасникам. За наслідками проведення Конференції, як і завжди, Оргкомітетом були нагороджені представники молодих вчених та студентської молоді (6 осіб), які отримали дипломи відповідно за І, ІІ та ІІІ місця в конкурсі за кращу наукову роботу (статтю).

Крім цього, за наслідками проведення Конференції Оргкомітетом найближчим часом планується видати ІV (четвертий) випуск Щорічного науково-практичного журналу «Альманах права», який буде містити наукові статті учасників конференції, в тому числі провідних вчених України.

23 травня 2013 року

http://idpnan.in.ua/provedeni_zahodi_2013.html

Юрій Шемшученко. Наукові засади конституційної реформи в Україні 2013 

Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії і практики (До 17-ї річниці Конституції України)» 2013 

Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в сучасному світі» (резолюція) 2013 

Указ Президента України №93/2013 Про відзначення 17-ї річниці Конституції України

http://idpnan.in.ua/provedeni_zahodi_2013.html

Юрій Шемшученко. Наукові засади конституційної реформи в Україні

26 червня 2013 р. відбулось засідання Президії Національної академії наук України, на якому Директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, заступник Голови Конституційної Асамблеї, академік НАН України Ю.С. Шемшученко виступив з доповіддю на тему: «Наукові засади конституційної реформи в Україні».

В обговоренні доповіді взяли участь: А.О. Селіванов , доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Голова Комісії Конституційної Асамблеї; А.В. Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України [Голова Комісії Конституційної Асамблеї]; І.С. Гриценко, декан юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, доктор юридичних наук, професор [член Конституційної Асамблеї]; О.В. Скрипнюк , провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Голова Комісії Конституційної Асамблеї. Із заключним словом на засіданні Президії НАН України виступив президент Національної академії наук України, академік НАН України Б.Є. Патон.

За підсумками розгляду доповіді академіка НАН України Ю.С. Шемшученка та її обговорення Президія НАН України прийняла постанову наступного змісту:

Президія НАН України відзначає, що подальший розвиток України як демократичної, правової, соціальної держави зумовлює необхідність належного наукового забезпечення процесу творення національного конституційного законодавства з урахуванням європейського і світового досвіду сучасного конституціоналізму.

Прийнята у червні 1996 року Конституція України стала основою правової системи країни, правовим базисом формування і вдосконалення інститутів державної влади, становлення громадянського суспільства. У ній з урахуванням європейських стандартів демократичної держави та історичного досвіду конституціоналізму було відображено стан розвитку українського суспільства і держави, визначено засади конституційного ладу України, закріплено основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

Водночас, практика реалізації чинного Основного Закону засвідчила наявність у ньому певних проблемних положень, що не дозволяли органам державної влади адекватно реагувати на суспільно-політичні та соціально-економічні процеси. Крім того, внесення змін до Конституції України у 2004 році в умовах гострої суспільно-політичної кризи призвело до суттєвого розбалансування механізму державної влади. І, хоча у 2010 р. ці зміни Конституційним Судом України були визнані неконституційними, все ще залишається актуальною проблема здійснення конституційно-правової модернізації, що зумовлює необхідність чіткого окреслення наукових засад конституційної реформи в Україні.

З метою наукового забезпечення процесу конституційного реформування в Україні, розробки пропозицій щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин, установи та провідні вчені НАН України беруть активну участь у діяльності Конституційної Асамблеї – спеціального допоміжного органу при Президентові України, утвореного для підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України. Зокрема, відповідно до Указу Президента України від 21.02.2011 № 224/2011 «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї» Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України здійснював аналітичне супроводження діяльності Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї. Створена при Інституті група наукових консультантів з питань реформування Конституції України під керівництвом академіка НАН України Ю.С. Шемшученка підготувала проекти Концепції формування Конституційної Асамблеї та Положення про Конституційну Асамблею.

Згідно з Указом Президента України від 17.05.2012 № 328/2012 «Про Конституційну Асамблею» до складу Конституційної Асамблеї увійшли 25 авторитетних учених НАН України, в тому числі 15 академіків і членів-кореспондентів НАН України, які беруть участь у роботі відповідних комісій Конституційної Асамблеї з розробки пропозицій щодо внесення змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України.

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України спільно з Національною академією правових наук України, Національним інститутом стратегічних досліджень, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка здійснюють науково-консультативне забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї. Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського здійснюється науково-інформаційне забезпечення діяльності Асамблеї.

Теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації учених НАН України з проблем конституційного будівництва в Україні знайшли відображення у фундаментальних працях, зокрема: «Джерела конституційного права України» (академік НАН України Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик), «Конституції і конституційні акти України. Істрія і сучасність. (До 15-річчя Конституції України і 20-ї річниці незалежності України)» (академік НАН України Ю.С. Шемшученко), «Проблеми сучасного українського конституціоналізму» (за ред. академіка НАН України В.Я. Тація), «Конституція України. Науково-практичний коментар» (за ред. академіка НАН України В.Я. Тація), «Правовая система Украины: история, состояние и перспективы» у 5 т. (академік НАН України В.Я.Тацій, у співавт.), «Мала енциклопедія конституційного права» (за ред. Ю.Л. Бошицького).

Фахівцями НАН України підготовлено низку аналітичних матеріалів з проблем конституційної реформи для Конституційної Асамблеї; проведено наукові заходи за участю представників органів державної влади України, серед яких: круглий стіл «Конституційна Асамблея: питання статусу, порядку формування та діяльності» (21.02.2012), наукові конференції «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» (23.05.2013), «Сучасний конституціоналізм: актуальніпроблеми теорії та практики» (25.06.2013); розроблено пропозиції до проекту концепції внесення змін і доповнень до чинної Конституції України.

Досвід участі представників академічної науки в процесі конституційного реформування показує, що наукове забезпечення конституційно-правової модернізації має ґрунтуватися на засадах глибокого опанування теорії сучасного конституціоналізму, всебічного аналізу практики взаємодії України з міжнародними інституціями в питаннях конституційної реформи, творчого осягнення здобутків європейського правового і політичного простору, інтегруватися до якого прагне Україна. Це дозволить визначити оптимальні шляхи конституційного будівництва, які б органічно поєднували кращі зарубіжні напрацювання в цій галузі й усталені вітчизняні правові традиції.

Разом з тим потребує посилення координація творчої взаємодії Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з Національною академією правових наук України та Інститутом законодавства Верховної Ради України щодо вироблення узгоджених концептуальних підходів та прогнозів розвитку конституційного процесу в Україні, забезпечення його належної наукової обґрунтованості.

Президія НАН України постановляє:

1. Доповідь академіка НАН України Ю.С. Шемшученка «Засади конституційної реформи в Україні» взяти до відома.

2. Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (академік НАН України Ю.С.Шемшученко):

2.1. Спільно з іншими представниками НАН України в Конституційній Асамблеї взяти активну участь у підготовці проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

2.2. З метою забезпечення наукового осмислення актуальних проблем та перспектив розвитку вітчизняного конституціоналізму у взаємодії з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (академік НАН України Ю.А. Левенець), Інститутом економіко-правових досліджень НАН України (академік НАН України В.К. Мамутов), Інститутом законодавства Верховної Ради України (член-кореспондент НАН України О.Л. Копиленко), заінтересованими установами Національної академії правових наук України (академік НАН України В.Я. Тацій) здійснити протягом 2013 – 2014 років наукові дослідження за напрямами:

– теоретико-прикладні проблеми конституційної реформи в Україні в контексті європейських правових традицій;

– стан і перспективи розвитку конституційного законодавства України;

– політико-правові аспекти адміністративної та адміністративно-територіальної реформ в Україні.

2.3. Підготувати й опублікувати у 2013 році:

– колективну монографію «Проблеми теорії конституційного права України» (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка);

– індивідуальні монографії «Суверенітет: проблеми теорії та практики (конституційно-правові аспекти)» (І.А. Куян), «Теоретико-правові основи введення закону в дію» (М.О.Теплюк);

– вибрані праці члена-кореспондента НАН України В.Ф. Погорілка (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка);

– матеріали наукових конференцій «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії та практики» (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка), «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» (за ред. члена-кореспондента НАПрН України Н.М. Оніщенко).

2.4. Провести у ІІ півріччі 2013 р. розширене засідання Вченої ради Інституту на тему: «Наукова спадщина члена-кореспондента НАН України В.Ф. Погорілка в контексті розвитку українського конституціоналізму (до 75-річчя від дня народження)».

3. Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (В.І. Попик) забезпечити видання інформаційно-аналітичного бюлетеня «Конституційна Асамблея: політико-правові аспекти діяльності», його адресне поширення органам державної влади та управління, членам Конституційної Асамблеї, громадським організаціям, представникам науково-експертного середовища.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Відділення історії, філософії та права НАН України (академік НАН України О.С. Онищенко) та Науково-організаційний відділ Президії НАН України (член-кореспондент НАН України В.Л. Богданов).

26 червня 2013 року

http://idpnan.in.ua/provedeni_zahodi_2013.html

Щорічна науково-практична конференція «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» 2013 

Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії і практики (До 17-ї річниці Конституції України)» 2013

Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в сучасному світі» (резолюція) 2013 

Указ Президента України №93/2013 Про відзначення 17-ї річниці Конституції України

Олександр Скрипнюк. Положення про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад потребує уточнення

(IV) Засідання Конституційної Асамблеї,

Комісія з питань конституційного ладу та порядку

прийняття і введення в дію змін до Конституції України,

співдоповідь про проект Концепції внесення

змін до Конституції України

– Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні члени Конституційної Асамблеї! Гості!

Хочу зазначити, що робота, яку проводила Комісія щодо аналізу першого розділу Конституції, має такі результати. Системний і ретельний аналіз статей першого розділу Конституції та практики реалізації їх положень вказує на недосконалість основоположних засад чинного Основного Закону.

Це стосується також положень третього та тринадцятого розділів, які мають провідне значення для інших розділів, стосовно яких положення першого розділу виступають у якості загальних визначень. З іншого боку, перший розділ чинної Конституції містить деякі положення, які не мають основоположного характеру для інших розділів. Крім того окремі положення, які мали б обов'язково міститися в цьому розділі, розміщені в інших розділах або взагалі відсутні у тексті Конституції України.

У конституюванні політичних, економічних, соціальних, національних та культурно-духовних засад бракує системності та послідовності. Положення, в яких втілені політичні основи, розташовані з 1 до 157 статті та містяться у сімнадцятьох статтях. Економічна основа не системно викладена у восьми статтях, які не відображають повною мірою економічної гами відносин. Недостатньо визначені соціальні основи конституційного ладу, їм присвячено лише три статті. Екологічні засади знайшли втілення лише в одній статті.

Окремі статті є недосконалі за змістовним наповненням. Стаття 1 Конституції України містить положення перспективно-програмного характеру. Це створює проблему належного законодавчого забезпечення, реальної реалізації положень про демократичну соціальну, правову державу, що вступають у суперечність із дією принципів верховенства права та з положенням про пряму дію норм Конституції, що закріплені її статтею 8.

Положення про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад не набуло дальшого розвитку в статтях розділів третього та тринадцятого Конституції. Крім того їм суперечить низка положень, якими визначаються повноваження Верховної Ради України та Президента України в розділах третьому, п'ятому та тринадцятому.

Таким чином, положення про виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад потребує уточнення та узгодження з іншими статтями Конституції, особливо з її розділом тринадцятим.

Низка статей через недостатньо чіткі формулювання їх положень спричинила проблеми їх правильного застосування та офіційного тлумачення Конституційним Судом України. Так, наприклад, статті 1, 3, 5–8, 10, 13, 15, 17, 19, 20 через їх недосконалість не отримали належного розвитку в законах України, внаслідок чого окремі положення законів, прийнятих у розвиток та на виконання цих статей Конституції, рішенням Конституційного Суду визнані неконституційними.

Виходячи із зазначеного, Комісія пропонує здійснити комплексне та системне викладення в оновленій Конституції України засад конституційного ладу, наповнення їх максимально можливим нормативно-правовим змістом. Існує об'єктивна потреба у переструктуризації розділу за змістом, перенесенні до нього окремих положень з інших розділів чинної Конституції, внесенні додаткових положень і систематизації в єдиному нормативному блоці засад конституційного ладу, зміни розташування, нумерації відповідних статей, а також вилученні з розділу положень, які не належать до засад конституційного ладу.

У концептуальному вирішенні проблеми внесення змін до першого розділу Комісія пропонує здійснити викладення засад конституційного ладу у трьох аспектах: цілісному, документальному, інституційному.

Я не буду детально на цьому зупинятись, все це є в розданих матеріалах проекту Концепції, що стосуються першого розділу. Основні пропозиції щодо реалізації цих трьох аспектів стосуються, – по-перше, перейменування першого розділу "Загальні засади" відповідно до його оновленого змісту на "Засади конституційного ладу".

Стаття 1 Конституції потребує уточнення визначення України як "демократичної, правової і соціальної держави", через узгодження з головним обов'язком держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Доцільно було б зафіксувати положення про Україну як демократичну республіку. Пріоритетність визначення прав людини і громадянина у відносинах людина-суспільство-держава і встановлення обов'язку держави захищати ці права через дієву систему їх забезпечення, створення гідних умов життя людини, визнання людини державою і суспільством найвищою цінністю.

У розділі необхідно більш чітко викласти положення стосовно формулювання принципів організації державної влади в державі, її здійснення на засадах поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Принцип поділу державної влади слід доповнити принципом її єдності, як таким, що є стримуючим щодо абсолютизації принципу поділу влади, передбачити положення про взаємодію органів державної влади.

В інституційному аспекті слід внести уточнення і доповнення щодо посилення дієвості інститутів народовладдя та узгодження із дією принципів верховенства права та конституційної законності, Президента як глави держави, місцевого самоврядування, політичних партій.

Необхідно закріпити положення щодо оптимізації співвідношення громадянського суспільства і держави, державного управління і місцевого самоврядування, утвердження засад стабільного соціального партнерства і соціальної справедливості, уточнити місце і роль політичних партій, меж їх діяльності.

Також передбачено ряд положень, які стосуються утвердження екологічного порядку, економічного порядку, форм власності тощо.

Є ряд положень, які набули свого закріплення у проекті Концепції, що стосуються взаємодії міжнародного і національного права, та інші важливі положення, що стосуються основ конституційного ладу.

Дякую.

Доповідач: Олександр Скрипнюк, 21.06.2013 р.

Стенограма четвертого засідання Конституційної Асамблеї

http://www.president.gov.ua/news/28333.html

Олександр Скрипнюк. Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні: досвід і перспективи

Доповідь Комісії з питань 

конституційного ладу та порядку прийняття 

і внесення змін до Конституції України*

Для вітчизняної конституційної практики поняття «основи» чи «засади» конституційного ладу та «конституційний лад» є відносно новими. Доволі часто у юридичній науці між ними не проводиться чітких відмінностей. Більше того вказані поняття фактично визнаються тотожними з урахуванням кола суспільних відносин, які утворюють конституційний лад. Разом з тим термін «засади конституційного ладу» є більш вузьким по відношенню до терміну «конституційний лад», який включає в себе як самі засади, так і інші норми, які містяться в різних розділах Конституції України і частково навіть у конституційних законах.

Для України питання основ конституційного ладу в усі часи зберігало актуальне і доленосне значення. Головним політико-правовим наслідком незалежності України у 1991 році стала саме докорінна зміна конституційного ладу проголошеної незалежної Української держави. Декларація про Державний суверенітет України закріпила основні принципи організації та діяльності нової суверенної республіки, а Акт проголошення незалежності України визначив загальні засади як суспільного, так і державного ладу України. У цьому розумінні, можна стверджувати, що конституційний лад України втілює в собі, насамперед і головним чином, суспільний і державний лад у їх взаємодії.

Пізніше, Конституція України 1996 року в Розділі I «Загальні засади» та інших своїх положеннях закріпила основи конституційного ладу України. Вона визначила Українську державу як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову (ст.1), людину її права і свободи проголосила найвищою соціальною цінністю (ст.3), народовладдя надійно закріпила як невід’ємну частину конституційного ладу (ст.5) тощо. Тільки така держава може бути ефективною, сильною, конкурентною в широкому розумінні цього слова, здатна зробити суспільство процвітаючим, створити умови для гідного життя людей.

Незважаючи на те, що нормативне визначення конституційного ладу і його засад наразі в Конституції відсутні, норми І розділу виступають запорукою ефективності Основного Закону, його загального стабілізуючого значення і всієї правової системи. Закріплені в І розділі Конституції України засади конституційного ладу становлять собою першооснову для інших положень Основного Закону, для усієї системи чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Вся Конституція має будуватись згідно з положеннями засад конституційного ладу, які є основоположними принципами організації та діяльності держави. Ці принципи утворюють ядро (основи) конституційного ладу України. Невипадково їх називають «малою конституцією», або «конституцією в конституції».

Конституційні положення про засади конституційного ладу знайшли своє відображення в правотворчій і правозастосовній діяльності учасників конституційного процесу. Подальші зміни основ конституційного ладу були, зокрема, пов’язані із запровадженням в Україні парламентсько-президентської форми правління та подальшою політичною структуризацією громадянського суспільства через запровадження пропорційної виборчої системи при формуванні парламенту та при проведенні певних видів місцевих виборів, а у 2010 році з поверненням до президентсько-парламентської форми правління.

На сьогодні у юридичній науці та практиці по-різному визначається поняття конституційного ладу в Україні, про що, зокрема, наголошується в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 5 жовтня 2005 р. (справа про здійснення влади народом). Разом з тим системний аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладаються наступні значення:

по - перше його розуміють, як цілісну систему основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та закріплюються Конституцією та іншими конституційними нормами. У цьому значені термін конституційний лад по-суті є тотожним терміну державний лад;

по-друге він розуміється як певний спосіб (форма) організації держави, який закріплено в її конституції;

по-третє як такий стан даних відносин, або порядок що характеризує державу, як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню у суспільній практиці і правосвідомості справедливих, гуманних і правових зв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Сьогодні існують і інші погляди на визначення категорії конституційного ладу, інші підходи, тлумачення і дослідження. Все це свідчить про необхідність подальшої розробки даної проблеми і створення повної характеристики конституційного ладу. Але, різниця в поглядах на розуміння відповідної категорії не є перешкодою у проведені вченими досліджень проблем конституційного ладу.

Не всі сучасні конституції, містять самостійні частини, або структурно відокремлені конституційні інститути, які б об’єднувались загальною рубрикою «основи конституційного ладу». У ряді конституцій сучасних держав є окремі розділи, які хоч і називаються по-різному «Засади конституційного ладу» (Вірменія, Білорусь, Російська Федерація та інші) чи «Основні положення» (Естонія, Грузія, Азербайджан та інші), або «Загальні принципи» (Іспанія, Греція, Італія, Литва, Латвія, Киргизтан, Узбекистан та інші) включають норми, які регулюють схожі суспільні відносини. У них відсутнє офіційне визначення змісту поняття конституційного ладу. Відповідний І розділ у Конституції України має назву «Загальні засади». Подібну назву має розділ Конституції Казахстану. Але, основи конституційного ладу України не є тотожними змісту зазначеного розділу.

Аналіз тексту Конституції України дає підстави зробити висновок, що конституційний лад, крім І розділу Конституції, набуває подальшого розвитку і системного закріплення в Розділі Ш «Вибори. Референдуми» та у Розділі ХШ «Внесення змін до Конституції України». Розділ І містить положення сутнісного характеру, більшість з яких виконує роль юридичного підґрунтя нормативної першооснови для інших конституційних положень, включених до положень розділів Ш та ХШ. Саме І розділ «Загальні засади» виступає змістовним стержнем всього Основного Закону України. Значна частина його норм є нормами-принципами, які забезпечують найбільш загальний рівень регулювання. У цьому контексті є підстави стверджувати, що засади конституційного ладу це сукупність найбільш важливих принципів, які мають особливе значення і вищу юридичну силу для організації діяльності держави і суспільства. Ці принципи визначають форму і засоби організації України, як держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу, якій властива обмеженість державної влади, а також визнання і гарантування народовладдя. Водночас, ці норми за юридичною природою і силою аналогічні іншим конституційним нормам і також є нормами прямої дії. Іншими словами, основи конституційного ладу є наріжними конституційними ідеями та ідеалами, які лежать в основі розвитку суспільства та держави та породжують і змінюють відповідні правовідносини.

За своєю суттю конституційний лад є певним типом конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Тому, варто погодитись з тим, що нинішній конституційний лад України відображає, насамперед, відповідний характер стану суспільства, держави і права, які існують сьогодні в Україні. Подальший характер розвитку конституційного ладу має визначити конституційна реформа в Україні, яка значною мірою, за межами роботи Конституційної Асамблеї, є більше предметом необ’єктивних оцінок, а часто політичних спекуляцій, ніж ретельного конституційно-наукового аналізу.

Слід наголосити, що практична реалізація Основного Закону породжує сумніви, що Конституція нашої держави сьогодні виконує роль гаранта у забезпечені правової системи у взаємовідносинах із суспільством, громадянином і державою, виступає своєрідним бар’єром руйнівних дій різних гілок державної влади, про що свідчать приклади недалекого минулого і не існує гарантій, що подібне не повториться в майбутньому. Зазначений стан зумовлюється недостатньо визначеною соціально-економічною структурою суспільства, що суттєво позначилось на змісті засад конституційного ладу.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою, насамперед, передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави, основи національної безпеки та інші існуючі найважливіші види конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад України є системою основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших учасників конституційно-правових відносин. Насамперед, конституційний лад України уособлює передбачену Конституцією форму (форми) держави за характером державного устрою і державного правління і форми безпосереднього народовладдя. До того ж, конституційний лад України характеризується рядом істотних ознак, зокрема: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю конституційного ладу. Запропоновані якісні характеристики конституційного ладу України зберігають свою актуальність і в умовах сьогодення.

Отже, під гарантіями конституційного ладу України слід розуміти систему загально соціальних і спеціальних юридичних (нормативно-правових і організаційно-правових) умов і засобів матеріального та процесуального характеру, які забезпечують дієвість основних принципів і інститутів суспільного та державного ладу України. Як правило, увага зосереджується на спеціальних або юридичних гарантіях конституційного ладу України, хоча в реальності його гарантованість значною мірою залежить від стану загального розвитку всіх сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної, інформаційної тощо. При цьому, слід враховувати, що поряд з об’єктивними чинниками, а саме належним рівнем розвитку всіх сфер суспільного та державного ладу та їх взаємної кореляції, на гарантованість конституційного ладу впливають і численні суб’єктивні фактори. Таким суб’єктивним чинником можуть бути, наприклад, стосунки між національними політичними лідерами, внутрішні суперечки між різними представниками політичної еліти, партикулярні політичні інтереси різних суб’єктів політичної влади тощо.

Зазначене не заперечує важливість спеціальних (юридичних) гарантій конституційного ладу України. Наразі вони поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові гарантії конституційного ладу України. Відповідно, нормативно-правові гарантії конституційного ладу України визначаються досконалістю системи чинного конституційного законодавства України, що закріплює в Конституції та законах України основні інститути суспільства і держави. Організаційно-правові гарантії конституційного ладу України представлені системою учасників конституційних правовідносин. До них належать - український народ, національні меншини, політичні партії та громадські організації, профспілки, Українська держава в цілому та її уповноважені органи (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура та інші), територіальні громади та органи і посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, міжнародні органи, організації, ЗМІ тощо. Важливим елементом організаційно-правових гарантій конституційного ладу України на сьогодні виступають і парламентська коаліція та парламентська опозиція.

Як свідчить текстуальний аналіз сучасних конституцій, у розділах, присвячених визначенню основ конституційного ладу ми обов’язково зустрічаємо шість груп норм: а) ті, які характеризують державу з точки зору її незалежності і суверенності; б) ті, які розкривають зміст діяльності держави; в) ті, які стосуються забезпечення функціонування громадянського суспільства; г) ті, які стосуються процесу інституціонування державної влади; д) ті, які закріплюють основні принципи зовнішньої політики; є) ті, які визначають державну символіку (державний прапор, державний герб, державний гімн).

Конституційний лад в процесі розвитку держави і суспільства об’єктивно потребує вдосконалення. Стаття 1 Конституції визначає Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Стосовно демократичного розвитку слід зазначити, що посттоталітарне за своїм характером суспільство в Україні, несформованість і недорозвинутість громадянського суспільства не забезпечують достатню підтримку конституційно схваленого загального курсу демократичних перетворень у державі, що дозволило б зробити цей процес незворотним на шляху до побудови справді демократичної держави. З цього погляду першочерговим завданням на сьогодні є укріплення засад демократії та розбудова громадянського суспільства, які покликані охороняти та захищати конституційний лад України. Між конституційним закріпленням положень і посттоталітарною дійсністю існують суттєві розбіжності як в плані реального існування в Україні як демократичної, так і соціальної і правової держави.

Принцип демократизму сьогодні є чи не основним в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму і державотворення. Якщо дотримуватись розуміння конституційного ладу як системи суспільних, державних і суспільно-державних відносин, які встановлюються й охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави, то зміст принципу демократизму полягатиме у тому, що всі ці відносини розбудовуються за порядком, коли народ визнається верховним і єдиним джерелом легітимної влади, яка здійснюється безпосередньо ним (або його представниками) в інтересах більшості громадян. Демократизм конституційного ладу передбачає існування демократичної конституції та реальне обмеження нею держави в поєднанні з гарантованістю прав і свобод людини і громадянина. Існування демократичного конституційного ладу означає реалізацію у суспільному житті і суспільній практиці принципу вищої влади народу, як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом.

Аналізуючи класичні визначення демократії, можна вважати, що основним гарантом демократизму конституційного ладу є сам народ, який відповідно до конституційних норм всіх сучасних держав (які бодай формально проголошують себе демократичними), є єдиним джерелом влади (ст.5 Конституції України). Однак змістовний тотожний припис ми знаходимо й у інших конституціях. Наприклад, у п.2. ст.1 Конституції Іспанії іспанський народ визначено «носієм національного суверенітету» і «джерелом державної влади». Ст.1 Конституції Італії вказує, що суверенітет належить лише народу. У ст.4. Конституції Польщі наголошується, що верховна влада у Республіці належить народу. Виражену практично в тих же термінах цю норму ми знаходимо і у Конституціях держав-учасниць СНД: п.1. ст.3 Конституції Казахстану («єдиним джерелом державної влади є народ»), п.1. ст.3 Конституції РФ («носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в РФ є її багатонаціональний народ»), ст.1 Конституції Азербайджану («в Азербайджанській Республіці єдиним джерелом державної влади є народ»), ст.2 Конституції Вірменії («влада в республіці належить народу»), і т.д..

Демократизм конституційного ладу у сучасних умовах означає перш за все створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. Це реальне служіння держави з її апаратом народові, яке включає в себе демократичність політичного режиму, поділ державної влади, визнання пріоритету особистості, верховенство права і закону. Водночас, демократизм конституційного ладу це спосіб запобігання узурпації влади і її відчуженню від громадян.

Таким чином, народ виступає не тільки гарантом демократичності конституційного ладу, але й необхідною основою, яка взагалі робить можливим застосування поняття «конституційний лад». Дійсно, сам конституційний лад виникає як відображення реальних суспільних відносин, які складаються на основі конституції, а конституція сприймається в очах населення як легітимна лише у разі визнання народу єдиним джерелом влади.

Приналежність всієї влади народу, а також вільна реалізація цієї влади народом відповідно до його суверенної волі і корінних інтересів є народовладдям. Саме Ш розділ Конституції «Вибори. Референдуми» відображає юридичні параметри реалізації ідеї народовладдя або народного суверенітету. Він має важливе значення, адже на основі його положень унормовується порядок прийняття владних рішень безпосередньо самим народом, здійснення виборчого права і, нарешті формування ключових ланок державного механізму. Положення Ш розділу є основою механізмів безпосередньої та представницької демократії.

Народ, а точніше елементи громадянського суспільства, яке передбачає певний рівень організації інтересів громадян, можуть контролювати рівень захисту і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, повноту народовладдя, демократичність держави.

У даному випадку під народовладдям мається на увазі приналежність всієї влади народу, а також вільна реалізація цієї влади народом відповідно до його суверенної волі і корінних інтересів. Фактично, зі щойно наведеного визначення простежується зв’язок, який дозволяє трактувати наявність цього інституту у системі взаємовідносин суспільства і держави, як неодмінну умову демократизму конституційного ладу. На сьогоднішній день виділяють дві основні форми участі народу в управлінні державою та веденні державних справ: пряму та опосередковану. Доволі часто їх ще характеризують таким поняттям як безпосереднє народовладдя і представницька демократія. Безпосереднє народовладдя це самостійна реалізація народом власної волі щодо власних інтересів, власної долі або щодо інших народів і держав за їхньою згодою при сприянні політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них. Його формами виступають вибори, референдуми, плебісцити. Що ж до права народу на представництво, воно має дещо складнішу структуру і включає в себе такі елементи як: право мати орган народного представництва, право на періодичні вибори народних представників, право на ефективну роботу органу народного представництва, право брати участь у формуванні органу народного представництва, право бути народним представником, право звертатись до народних представників, право на відзив народних представників.

На жаль, на сьогоднішній день далеко не всі з перелічених складових права на представництво знаходять свою реалізацію у політико-правовому житті нашої держави. Для прикладу достатньо звернутись до такого права як право на ефективну роботу органу народного представництва. Тривалий час в Україні можна було спостерігати ситуацію, коли небажання або професійна нездатність народних представників вести законотворчу парламентську діяльність спричинила відсутність ключових законів, які серйозно гальмували розвиток найважливіших суспільно-політичних, соціально-економічних і культурних відносин, що мали сприяти реалізації фундаментальних принципів встановлених Конституцією України. Очевидно, що без вирішення всіх цих проблем, подальший розвиток демократичного конституційного ладу якщо й не повністю унеможливлюватиметься, то принаймні істотно спотворюватиметься.

Існують проблеми у функціонуванні правової держави в Україні, не забезпечено панування верховенства права. Сьогодні держава в Україні не виконує прямо прописані в Конституції зобов’язання у соціальній сфері. Звідси безпосередньо виникає потреба посилення та максимально чіткого закріплення на конституційному рівні соціальної спрямованості державно-владної діяльності, відповідальності держави перед людиною. Всі вище перелічені проблеми об’єктивно пов’язані з таким фундаментальним для юридичної науки та конституційної практики поняттям як «конституційний лад».

Актуальним питанням сучасного конституційного процесу в Україні є вирішення питання про реальне забезпечення права і свободи людини і громадянина. Одним із провідних принципів правової держави є наявність розвиненого інституту прав і свобод людини і громадянина. Попри широку номенклатуру закріплених у чинній конституції прав і свобод людини переважна їх більшість є деклараціями, які не підкріплюються практикою розвитку відповідних правовідносин. Утім головна проблема у цьому сенсі полягає не в тому, що держава не виконує свої конституційні зобов’язання, а в тому, що конституцією не передбачено конкретних юридичних механізмів, які не лише змушували забезпечувати права людини, але й надавали людині можливість ефективно захищати свої конституційні права у разі неспроможності держави, або її небажання діяти в межах передбачених конституцією. У правовій державі має існувати надійна система захисту прав і свобод людини. Це стосується насамперед діяльності судових і правоохоронних органів. Наразі ці дві пріоритетні функції держави правосуддя і правоохоронна діяльність є найбільш проблематичними. Зважаючи на зазначене, виникає проблема закріплення на конституційному рівні механізму реалізації та захисту прав і свобод людини, існування якого служило б серйозному обмеженню державної влади.

Звертаючись до зазначених груп конституційних норм, варто відзначити, що у сучасній Україні особливою непослідовністю характеризувались конституційні положення, щодо організації державної влади. Фактично до 2010 року не було створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу, співпраці між гілками державної влади і, як наслідок, між державою та суспільством. Йдеться про оптимальне реформування не лише державних інституцій, а й про трансформацію політичної системи, створення дієвого механізму стримувань і противаг та відповідного їх закріплення в Конституції України. Мова йде про вдосконалення механізму функціонування державної влади, доцільний перерозподіл повноважень між Президентом, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, зменшення концентрації влади в одному центрі, забезпечення ефективнішої співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади та їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики. Фактично це означає досягнення оптимального розподілу владних повноважень структурами державного механізму, інституціонального поділу влади на автономні гілки, що забезпечить стримування та противаги, створення ефективного механізму запобіжників проти виокремлення окремого органу як домінуючого.

Водночас сьогодні істотно актуалізується питання подальшого розвитку парламентаризму та його підтримки і посилення, при паралельному зростанні ролі Кабінету Міністрів в системі вищих органів державного управління.

Наступний напрям, який потребує сьогодні уваги в процесі підготовки Концепції змін до Конституції це питання вдосконалення судоустрою. Прийняте законодавство про судоустрій та статус суддів, новий Кримінально-процесуальний кодекс за своїм нормативним духом відповідають європейським стандартам. Однак існує об’єктивний ресурс нормативно-конституційних змін, щодо розширення впливу народу на процес правосуддя (запровадження конституційних гарантій суду присяжних, зміна порядку формування та складу Вищої ради юстиції з метою мінімізації участі у її роботі осіб, які представляють політичні структури).

Актуальною є проблема розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування є потреба забезпечення ефективного розвитку місцевого самоврядування. Потребує створення оптимальної моделі система місцевого самоврядування у комплексі з проведенням адміністративно-територіальної реформи.

Нарешті, не можна не відзначити того, що гарантування основ конституційного ладу та забезпечення його базових принципів втрачає будь-який сенс, якщо поза увагою залишається проблема його захисту. Не підлягає сумніву положення проте, що конституційний лад і його засади потребують особливого правового захисту від багатьох негативних чинників. В чинній Конституції інститут захисту засад конституційного ладу практично не передбачений, оскільки норми статті 17 носять загальний і неконкретний характер. Все це разом не дає змоги стверджувати про наявність конституційних гарантій стабільності і захисту конституційного ладу, адже ці гарантії мали б бути зафіксовані у спеціальній статті (статтях). В оновленій Конституції належним чином мають бути передбачені охорона та захист Основного Закону.

Зазначені зміни, на наше переконання, дозволять вирішити ряд актуальних і важливих проблем сучасного державного і суспільного розвитку в Україні, головною з яких є наповнення поняття конституційного ладу безпосереднім нормативно-правовим змістом, гарантування його стабільності та приведення до фундаментальних гуманістичних цінностей і праволюдинних стандартів.

Голова Комісії Конституційної Асамблеї України

з питань конституційного ладу та порядку прийняття

і внесення змін до Конституції України, професор

СКРИПНЮК О.В.

____________

*Текст доповіді допрацьований з урахуванням зауважень і побажань, висловлених на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї 21 вересня 2012 року,

19.10.2012

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/25831.html

31.10.2012 Анжеліка Крусян. Методологічні питання оновлення Конституції України 

25.10.2012 Михайло Теплюк. Методологічні питання введення в дію конституційних законів 

25.10.2012 Олексій Ющик. Конституція України: загальні питання методології оновлення 

05.09.2012 Володимир Удовик. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій

Алєксандр Сєргєєв. Карикатура «Суд Буратіно».
//caricatura.ru/art/sergeev/url/parad/sergeev/5883/

Конституційний процес: як розбудити «сплячу красуню»

Оновлення Основного Закону держави повинно бути легітимним, максимально відкритим, демократичним, загальнодоступним і деполітизованим

«Тільки громадська думка може осягнути все, вчасно подати знак тривоги, вчасно порушити якісь важливі питання, одне слово — бути найвищим регулювальником складного суспільного організму» — ці слова видатного українця Євгена Сверстюка звучать надто актуально нині, коли наше суспільство дійшло думки про необхідність безвідкладного удосконалення чинної української Конституції.

У відповідь на суспільні очікування глава держави ухвалив Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї», визнавши нагальність підготовки пропозицій із вдосконалення конституційного регулювання відносин, і запропонував, щоб цей процес був легітимним, максимально відкритим, загальнодоступним, демократичним та деполітизованим, а суб’єкти владних повноважень у нього не втручалися.

Як забезпечити конституційну стабільність, надати змінам системності, зберегти соціальну єдність, уникнути політичної кон’юнктури, співвіднести політику і право, залучити до роботи над пропозиціями до Основного Закону людей, здатних усвідомити загальносуспільні цілі, науковців і практиків вітчизняного права, котре небезпідставно називають «сплячою красунею», — ці та інші проблеми порушували провідні українські конституалісти на «круглому столі», який редакція «Урядового кур’єра» провела в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАНУ напередодні 15-річчя Конституції України.

«НЕГРИ» КРАВЧУКА

— Відомо, що з ініціативою створити Конституційну Асамблею для підготовки змін до Конституції виступив перший Президент Леонід Кравчук. А реалізувати нелегке завдання з напрацювання пропозицій щодо механізму створення і діяльності цього утворення указом чинного Президента Віктора Януковича покладається на «негрів» — під цією жартівливою абревіатурою криються запропоновані ним члени Науково-експертної групи, котрим і належить визначити засади, алгоритм та етапи його роботи. Аналітичний супровід групі має надавати провідний науковий заклад країни в царині юриспруденції — Інститут держави і права імені В.М. Корецького. З чого розпочнемо, панове?

Юрій ШЕМШУШЕНКО,

директор Інституту, академік НАН України:

— Чинна українська Конституція, 15-річчя якої ми відзначаємо цьогоріч, має свої плюси, а не тільки мінуси, на що загострюється увага останнім часом. Основний Закон держави передусім забезпечив стабільність суспільного ладу, став потужним поштовхом до розвитку належної правової системи країни, її законодавства. Але сьогодні стоїть питання про удосконалення Конституції, оновлення її тексту. І на цьому сходяться головні політичні сили. Зробити це нас спонукають і Рада Європи, її Парламентська Асамблея. Відступати нікуди. Маємо належно оцінити набутий досвід, щоб зробити висновки для подальших кроків і не повторити помилок 2004-го.

Президентський Указ, яким підтримано ініціативу громадськості щодо створення Конституційної Асамблеї, дає нам підстави для вироблення механізму, через який здійснюватиметься оновлення Основного Закону. Очолив науково-експертну групу Леонід Кравчук, вона складається з 20 шанованих в суспільстві людей. А наш Інститут має забезпечити аналітичний супровід її роботи. Ми вже провели певну роботу і на нашому «круглому столі» присутні люди, які реалізовуватимуть ці відповідальні завдання.

Першим документом стало положення або регламент концепції майбутньої Конституційної Асамблеї (КА). Це найважливіші матеріали на початковому етапі. Є два варіанти статусу КА: це допоміжний консультативний орган Президента або незалежна самоврядна організація, що діє на громадських засадах.

Більшість схиляється до того, що вона має бути самоврядним консультативним органом при Президентові, який створюватиме науково обґрунтований документ змін і доповнень до Конституції України. Конституційна Асамблея не прийматиме проекту — її завдання підготувати добротний документ.

— За яким принципом добиралися «негри»? Яким чином утворюватиметься Асамблея? Скільки осіб входитиме до неї?

Юрій ШЕМШУШЕНКО:

— Йдеться передусім про науковців, які не здійснюють владних повноважень в органах публічної влади, тобто не будуть працювати «під когось», мають значний досвід саме в царині конституційного права, відповідну фахову підготовку, користуються незаплямованим високим авторитетом у суспільстві. Це принципово, коли йдеться про Конституцію демократичну, або іншими словами — Основний Закон громадянського суспільства.

Яким чином утворюватиметься Конституційна Асамблея (КА) — допоки єдиної думки не вироблено. Ймовірно, половину її складу формуватиме науково-експертна група, щоб забезпечити кваліфікований фаховий склад. Другу половину визначатимуть партії, громадські організації. За яким принципом — ще обговорюємо. Гадаю, що загалом до КА може входити близько 100 осіб.

Структурою КА може бути установчий з’їзд чи збори, мають бути обрані робочі органи: голова, заступник, секретар, президія постійно діючого громадського органу. Працюватимуть тематичні комісії, підкомісії, групи. Після узгодження цих питань науково-експертна група завершує свої повноваження і передає важелі Конституційній Асамблеї.

Її члени залучають до роботи найкращих високопрофесійних фахівців, пишуть проект і передають його на експертизу юридичним установам, експертам, науковим закладам, надсилають до Венеціанської комісії та Ради Європи. Після цього з урахуванням зауважень проект ухвалює КА і передає главі держави, який далі діє в межах чинної Конституції.

Ось так коротко про процедуру. Головне, щоб ми отримали Основний Закон, який відображатиме інтереси народу, не лише фіксуватиме права і обов’язки, а й, що набагато важливіше, передбачатиме механізм їхнього забезпечення.

ПИСАТИМУТЬ ВЧЕНІ, А НЕ ПОЛІТИКИ

 — Напевне, найважливіше в конституційному процесі — отримати суспільний консенсус. Що робить для цього влада?

Марина СТАВНІЙЧУК,

радник Президента України, кандидат юридичних наук:

— Зрозуміло, що перед країною стоїть завдання модернізації всіх сфер суспільно-політичного життя. Як і те, що сегментні реформи без комплексних дій результатів не дають. Саме тому глава держави зробив крок назустріч суспільству, підтримав ідею започаткування Конституційної асамблеї, яка готуватиме пропозиції щодо вдосконалення чинної Конституції, а також запропонував започаткувати широке обговорення конституційних ініціатив, залучивши до нього якомога ширші кола громадськості, вчених, міжнародного експертного середовища.

Мета цих дій — щоб Основний Закон Української держави писали вчені, а не політики, і щоб робота ця велася в рамках суспільного консенсусу, була підтримана значно ширшим загалом, ніж якби проектом займалася виключно Верховна Рада. При доборі процедури ухвалення Конституції підтримку отримала саме форма Конституційної Асамблеї.

Важливо, наголошує Президент, аби влада і опозиція працювали злагоджено, щоб члени КА дослухалися не лише до провладної частини суспільства, а й враховували весь спектр суспільних настроїв. І те, що глава держави також бере безпосередню участь у цьому процесі, свідчить про серйозність його намірів.

Питання вдосконалення Конституції повинно бути вище політики. Тож маємо неконфліктно створити КА, яка і стане майданчиком для дискусій, скоординувати дії Науково-експертної групи та Комісії з розвитку права (для цього зокрема вже ухвалено рішення про спільну редакційну комісію), не лише почути, а й врахувати якомога більше пропозицій. Сучасні інформаційні технології сприяють найширшим контактам, і ми повинні скористатися цим.

Олександр СКРИПНЮК,

доктор юридичних наук:

— На мою думку, дуже важливо, що ініціатива Конституційної Асамблеї якраз надійшла не від чинної нині влади, а від громадянського суспільства, яку озвучив перший Президент нашої держави Леонід Макарович Кравчук. Певна річ, в цьому процесі передбачена тісна співпраця з владними інституціями. Зокрема, президентським указом зазначено, що Кабмін забезпечуватиме належні умови для діяльності нашої Науково-експертної групи з підготовки КА.

Олексій ЮЩИК,

доктор юридичних наук:

— Чому в 1996-му в нас з’явилася «перекошена влада»? Тому, що текст Основного Закону ухвалювався як домовленість між кількома провладними групами, без врахування широких суспільних інтересів. 

І нині, коли все-таки вирішальним при ухваленні Конституції є голос влади (Верховної Ради), в процесі внесення змін до неї дуже важливо якомога більше вислухати суспільство.

Підтримую пропозицію, що в КА має бути 100 осіб. Щоб комісії (а їх пропонується започаткувати дев’ять) у її складі були справді робочими, до їхнього складу має входити 10-12 фахівців. Теоретики зможуть взяти участь у цій роботі шляхом «круглих столів», не лише висловити, а й відстояти ту чи ту свою позицію — саме так ми досягнемо бажаної мети — напишемо «розумну Конституцію».

Юрій ШЕМШУШЕНКО:

— Гадаю, маємо прискіпливіше підійти до вибору голів комісій: половина успіху їхньої роботи залежатиме від цього.

СЛУХАТИ І ЧУТИ ІНШИХ

— А яким, на вашу думку, шановні колеги, має бути процес узаконення Конституційної Асамблеї?

В’ячеслав ОЛЕЩЕНКО,

кандидат географічних наук:

— Навряд чи нинішня робота над змінами буде простішою від тієї, яка проводилася 15 років тому, коли ухвалювали Конституцію. Тому до участі в ній треба залучити не лише тих, хто має власну концепцію. Не менш важливо вміти слухати та чути і колег, і опонентів. Робота Конституційної Асамблеї буде конструктивною й результативною, якщо вона сприятиме досягненню консенсусу в суспільстві. Це узвичаєна європейська практика, якої маємо дотримуватися і ми. Завдання авторів конституційних змін — почути всіх. Ще одна засторога: законодавче вдосконалення не зупиняє конституційний процес у країні, чинні норми допоки ніхто не відмінив, їх треба дотримуватися і владі, й громаді.

Ірина КРЕСІНА,

доктор політичних наук:

— Мусимо чітко визначити і поінформувати широку громадськість: йдеться про повне оновлення Основного Закону держави чи лише про певні зміни до нього. А також сказати, що нині відпрацьовується концепція створення Конституційної Асамблеї, і лише затим на суд суспільства виноситиметься власне концепція змін до чинної Конституції від 1996 року.

Наталія ОНІЩЕНКО,

доктор юридичних наук:

— Для права як явища соціальної дійсності притаманні ознаки «сплячого права», чи, як його ще називають, права «сплячої красуні». Щоб воно реально запрацювало, маємо створити конгломерат теорії та конституційної практики. Тобто теоретики мусять виробити підґрунтя, на якому далі діятимуть представники галузевих спрямувань.

Справді, сьогодні у вітчизняних учених ще немає єдиної думки щодо діяльності Конституційної Асамблеї, порядку внесення змін до чинного Основного Закону. Оптимісти зазвичай очікують забагато. Песимісти навпаки закидають, мовляв, ніякі конституційні новації не змінять суворої дійсності. Третя категорія вчених мислить реально: зміни необхідні, без них неможливий суспільний поступ.

Я теж належу до останніх і гадаю, що ми, українські вчені, повинні сьогодні визначити чотири напрямки, де треба підставити плече нашим громадянам. Перше — обґрунтувати, як зробити людину справжньою цінністю суспільства. Друге — яким чином реально задіяти інститут юридичної відповідальності держави перед особою. Третє — передбачити юридичну і соціальну відповідальність бізнесу перед особою і суспільством. І насамкінець — визначитись з ефективними механізмами боротьби з тіньовим законодавством та тіньовими лобістами. Все це разом допоможе подолати синдром права «сплячої красуні».

Віктор МУСІЯКА,

кандидат юридичних наук:

— Точка відліку для запуску механізму Конституційної асамблеї вже є! І це вкрай важливо,. оскільки нам після відомих подій скасування змін до Конституції 2004 року треба легалізувати не лише владу, а й країну загалом. Сьогодні головне, щоб Асамблея була найбільш представницькою. 

Хотілося б, щоб політичні партії, громадські організації не просто призначали своїх повноважних представників до її лав, а делегували найкращі свої «мізки», найавторитетніших серед людей політиків чи діячів.

Багато залежить від думки членів науково-експертної ради, тих «негрів Кравчука», котрі знають, що робити і можуть рекомендувати найдостойніших, яким під силу чітко та обґрунтовано визначити цілі і завдання КА та забезпечити певну автономність її діяльності. Це не повинно бути одноосібне рішення Президента — навпаки він сам підтвердив своїм указом від 21 лютого 2011 року, що хоче, аби ініціатива надходила від учених, авторитетних експертів. Гадаю, за чотири місяці концепція діяльності Конституційної Асамблеї буде напрацьована, обговорена і затверджена, затим протягом року її члени працюватимуть власне над змінами до Основного Закону, і на початок 2013 року ми спільно вийдемо на узагальнений проект.

Павло ЄВГРАФОВ,

кандидат юридичних наук:

— Концепцію створення КА підтримую, та звертаю увагу колег, що дуже важливо, як формуватиметься її склад. Щоб не вийшло так, коли список визначений, а працювати нікому. Потрібно подумати про технічний супровід — кваліфікованих літературних редакторів, які достеменно знають державну мову, щоби до тексту майбутніх змін не потрапили мовні покручі чи двозначності.

У ширшому контексті оновлення Конституції має бути спрямоване на зменшення прірви між владою і суспільством.

ПРО ДАХ І ФУНДАМЕНТ

— Існує думка, і зарубіжні експерти про це нам вказують, що державотворчі процеси в Україні нерідко свідчать про відсутність інституційної пам’яті. Чому так буває?

Микола ПУХТИНСЬКИЙ,

кандидат юридичних наук:

— Вочевидь через те, що інколи не вміємо цінувати своє. Хочу сказати добре слово про Конституцію 1996 року, яку, як ви всі знаєте, недаремно поціновували як найкращий Основний Закон на нашому континенті. Зокрема в ньому уперше набуло конституційного звучання місцеве самоврядування. Щоправда, поруч із зразково виписаними статтями траплялися й «сирі» постулати. Вочевидь тому, що два десятиліття тому, створюючи нову державу, ми збудували дах, та не заклали під державницьку будівлю належного фундаменту.

Адже саме місцеве самоврядування скрізь у Європі розглядається як міцний підмурівок місцевої демократії, на якій ґрунтується розвинуте демократичне суспільство. І це обов’язково повинно знайти відображення в удосконаленій Конституції України.

Сучасні розробки розвитку місцевої демократії також вимагають нових підходів до визначення засад територіальної організації влади. Вони мають ґрунтуватися на європейських цінностях, що утвердилися в міжнародно-правових документах, передусім Європейській хартії місцевого самоврядування та додатковому протоколі до неї.

Відповідно до них маємо сформувати нове бачення конституційно-правового забезпечення цілісної системи місцевої публічної влади. На мою думку, це має бути окремий розділ оновленої Конституції під назвою «Територіальний устрій. Територіальні органи публічної влади. Місцеве врядування».

Олександр БАТАНОВ,

доктор юридичних наук:

— При цьому треба звернути увагу на кілька ключових моментів. Передусім маємо врахувати, що закріплені в чинній Конституції демократичні принципи в силу тих чи тих причин не працюють, хоча їхня послідовна реалізація з точки зору реального місцевого самоврядування має колосальне значення. Маю на увазі визнання людини найвищою соціальною цінністю, верховенство права тощо. Водночас взагалі поза увагою творців першої редакції Основного Закону залишилися принципи субсидіарності, повсюдності місцевого самоврядування тощо, які перебувають нині в основі європейської муніципальної доктрини.

Тож визнання на конституційному рівні цих принципів під час оновлення Конституції дасть змогу поглибити філософію тієї моделі, яка в ній вже закладена. Бо немає сумніву, що головним здобутком демократії в Україні, зокрема її муніципального аспекту, є те, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, головним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада.

Самоврядні громади — це не лише адміністративно-територіальні, а й господарюючі суб’єкти, де підприємництво є двигуном соціально-економічного розвитку, джерелом утворення фінансової та матеріальної основи для вирішення соціальних і культурних завдань. Це те надійне підґрунтя, на якому тримається будь-яка цивілізована європейська держава, а саме такої України ми прагнемо.

Микола ПУХТИНСЬКИЙ:

— Принагідно зазначу, що на необхідності реформи місцевого самоврядування як складової конституційного процесу наголосив і Президент Віктор Янукович під час засідання Ради регіонів у Ялті 3 червня цього року. Вона, за його словами, повинна дати можливість запровадити механізм участі громадян у прийнятті рішень, і найголовніше — надати місцевим громадам реальні важелі впливу на державну політику.

Справді, в нашій країні допоки все ще існує застаріла напіврадянська концепція організації місцевого самоврядування, хоча в Конституції й закріплений високий статус територіальних громад. Тобто потенційно вони мають права, та реально здебільшого не володіють можливістю їхньої реалізації.

Тому глава держави завважив: основою реформування місцевого самоврядування стануть саме територіальні громади, і для цього ми маємо виробити новий алгоритм конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого і регіонального розвитку. Президентський сигнал про те, що наша країна бере курс на глибоку реформу місцевого самоврядування, готується концепція, і практичний план змін схвально сприйняла вітчизняна самоврядна спільнота. Адже цієї реформи ми очікували і добивалися впродовж всіх років незалежності.

— Отже, підсумуємо нашу розмову. Як переконливо говорили співрозмовники, вітчизняні науковці, і передусім правники готові активно долучитися до конституційного процесу і вже реалізують це важливе суспільне завдання, зокрема і через утворену указом Президента Науково-експертну групу з підготовки Конституційної Асамблеї. Важливо, що при цьому всі вони займають принципову громадянську позицію, щиро опікуючись, щоб і подальша робота цієї незалежної самоврядної інституції, покликаної підготувати оновлений Основний Закон нашої держави, не звелася до формальних речей, а була прагматичним і, головне, результативним процесом.

Насамкінець звернімося до ще однієї з настанов нашого великого державника Євгена Сверстюка усім тим українцям, хто не лише бажає Україні добра і процвітання, а й в міру своїх сил працює над цим: «Первісний ключ — у людині. А людину сковують умови. Та умови для себе, зрештою, витворює вона сама — на свій зріст. Мусимо рости і духовним зростанням, моральним авторитетом здобувати престиж і відстоювати своє місце під сонцем». Написано це Є. Сверстюком понад 40 років тому, проте, погодьтеся, дуже актуально звучить у рік 15-ї річниці Основного Закону і 20-річчя незалежності України.

08 червня 2011 р.

«Круглий стіл» підготувала і провела Ірина НАГРЕБЕЦЬКА, 

«Урядовий кур’єр»

//www.ukurier.gov.ua/uk/articles/konstitucijnij-proces-yak-rozbuditi-splyachu-krasu/p/