Іван Заєць: Конституційна Асамблея може бути перетворена на орган установчої влади

Конституційна асамблея - 
це трюк з явними цілями

Створивши Конституційну асамблею, нинішня влада започаткувала “новий спосіб ревізування Конституції”. 

Про це заявив на прес-конференції в УНІАН народний депутат України Павло Мовчан (депутатська група "Реформи заради майбутнього").

Він наголосив, що нинішня Конституція України “відповідає всім принципам європейських правових стандартів”. За його словами, “на сьогодні найголовніше - виконувати Конституцію, а не вносити зміни до неї”.

П.Мовчан зазначив, що вже перше засідання Конституційної асамблеї показало, що “знову хочуть запровадити той інструментарій, який би дав можливість абсолютизувати владу”.

Голова Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, доктор юридичних наук Василь Костицький наголосив, що нині чинна Конституція України “себе не вичерпала”. За його словами, на сьогодні “дійсно є проблеми з реалізацією Конституції, найбільше із статтею 8, яка визначає принцип верховенства права і яка визначає, що норми Конституції є нормами прямої дії”.

Він не відкидає можливості працювати над покращенням Конституції. При цьому зазначає: “Працювати над тим, щоб у майбутньому створити щось краще, звичайно, можна. Коли це відбудеться? Для мене це питання. Я не впевнений, що це має відбутися завтра. Я не бачу для цього політико-правових і економічних підстав”.

“Звичайно, конституційний процес безперервний, життя ставить нові вимоги. Але питання про те, чи треба ламати Конституцію, чи, може, треба створювати умови для того, щоб шукати ефективні шляхи реалізації чинної Конституції, воно, здається, не потребує відповіді і є для нас зрозумілим, бо основою стабільності держави є конституційна стабільність”, - підкреслив В.Костицький.

У свою чергу народний депутат Іван Заєць (фракція “Наша Україна - Народна самооборона”) наголосив, що створення Конституційної асамблеї призведе не до внесення змін до Конституції України, а створить нову Конституцію. Він підкреслив, що “велика загроза стоїть сьогодні над Конституцією - ця загроза йде від низького рівня політичної культури, моралі, від нерозуміння або небажання розуміти, що Конституція, законодавство і практика - це різні речі”.

При цьому депутат додав: “Треба підводити нашу практику під Конституцію, а не Конституцію підводити під цю мафіозну практику, яку ми сьогодні спостерігаємо в діяльності наших органів влади”.

За словами І.Зайця, якби справді “хотіли б підготувати зміни до Конституції, то не потрібно Конституційної асамблеї, а достатньо зібрати якусь робочу групу, у нас є багато конституціоналістів, які б дуже швидко напрацювали ці зміни і точково ми могли б внести їх у Конституцію”.

На його думку, сьогодні “йде велика гра навколо Конституційної асамблеї”, метою якої є “обійти парламент” при ухваленні змін до Конституції. Він зазначив, що шлях внесення таких змін залежатиме від результатів виборів у 2012 році до парламенту України.

“Якщо режиму Януковича вдасться сформувати конституційну більшість, то у мене немає жодного сумніву, що робота Конституційної асамблеї виллється у появу нової Конституції, і ця нова Конституція буде прийнята у ВР.

Але якщо 300 голосів не буде зібрано, тоді Конституційна асамблея якимись маніпулятивними засобами буде перетворена на представницький такий орган, орган установчий і буде задіяний народ, і народ на референдумі буде голосувати за цю Конституцію, яку вони собі створять для того, щоб перезаснувати державу, і для того, щоб закріпити себе на віки вічні при владі”, - заявив І.Заєць.

Громадянський та політичний діяч, Герой України Степан Хмара також вважає, що змінювати Конституцію – “це є дуже велика і небезпечна авантюра, яка може призвести фактично до ліквідації суверенітету України”. “І сама вже форма підготовки так званих змін до Конституції так званою Конституційною асамблеєю - це вже є закладений принцип шахрайства”, - підкреслив він.

За словами С.Хмари, Конституційна асамблея - “це є маріонетковий орган, створений при Президентові, і створений саме нинішньою владою”. Він додав, що “в цьому є велика загроза”.

С.Хмара також піддав критиці колишнього Президента України Леоніда Кравчука, який очолює цей орган. “Він (Л.Кравчук - УНІАН) нічого не зробив для України. Ця людина завжди була маріонеткою, яка пристосовувалася до панівної влади в Україні”, - сказав С.Хмара.

Він наголосив, що Конституцію України треба, “насамперед, виконувати, а не змінювати її за чиїмись примхами чи заради інтересів певних кланів”. За його словами, “змінюючи Конституцію, нинішня влада і певні сили з-поза меж України хотіли б таким чином послабити Українську державу і, врешті-решт, її зруйнувати”.

Народний депутат України Юрій Гнаткевич (фракція «БЮТ-Батьківщина”) наголосив, що від сьогоднішньої влади не можна очікувати “української політики”, оскільки “джерелом влади є український космополітичний пацанат, олігархат”. За його словами, рішення Конституційної асамблеї “будуть продиктовані Януковичем, а Януковичу продиктує пацанат і олігархат”. […]

28.06.2012 р.

//www.unian.ua/news/511924-politiki-konstitutsiyna-asambleya-tse-tryuk-z-yavnimi-tsilyami.html

Фото: Юрія Тивончука /ПРЕС-СЛУЖБА КНУ
//www.univ.kiev.ua/ua/news/3701/

Иван Заец: Власть инфицирована бизнесом

Идея президента Януковича, касающаяся создания Конституционной ассамблеи, казалось бы, канула в лету.
Во всяком случае, более полугода данная тематика не поднималась высшим руководством страны. Однако на Банковой, как оказалось, ничто не забыто… Давеча глава государства издал указ о создании Конституционной ассамблеи.

Год назад, напомним, была создана спецкомиссия, которую возглавил первый президент Леонид Кравчук. Миссия комиссии – создание концепции деятельности Конституционной ассамблеи. Первичная цель достигнута. Впереди – работа над изменениями многострадального Основного закона страны.

Уже сегодня известно, что в состав Конституционной ассамблеи войдут известные политики, представители общественных организаций, юристы-конституционалисты. В целом, более 150-ти человек.

Несмотря на то, что Конституционная ассамблея еще не начала свою работу (более того, нынче даже неизвестны имена людей, которые войдут в КА), в экспертных кругах уже заговорили о том, что финишной точкой на конституционном пути является изменение Основного закона в части, касающейся механизма выборов президента. Речь идет о несколько подзабытой (но будоражащей умы нашей элиты) идее выборов гаранта Конституции не народом, а представителями депутатского корпуса Рады.

Об изменении формы и содержания Основного закона страны, «Обозреватель» сегодня говорит с нардепом нескольких созывов ВР, членом парламентской Временной специальной комиссии (Рада IV созыва) по разработке проектов законов Украины о внесении изменений в Конституцию, Иваном Зайцем.

- С учетом очевидного оживления в конституционном направлении, в политических и экспертных кругах заговорили об угрозе (именно угрозе, поскольку уровень недоверия украинцев ко всем институтам власти просто зашкаливает) того, что следующего главу государства будут выбирать парламентарии - не народ. Хотелось бы услышать вашу оценку: насколько реальной является такая избирательная перспектива?

- Знаете, я не исключаю такой перспективы, однако считаю, что идея Конституционной ассамблеи имеет многоцелевое назначение. Во-первых, на мой взгляд, антиукраинские силы хотят использовать Конституционную ассамблею для переоснования нашей державы. Украинская держава основана в русле европейского государственного строения. То есть, это государство национального типа, где традиции и обычаи украинской нации ложатся в основу общественной организации, при, конечно же, гарантировании прав национальных меньшинств. А пятой колонне не терпится «переосновать» державу, то есть, отойти от украинской Украины и построить Украину российскую.

Во-вторых, Конституционная ассамблея позволяет все время держать в процессе конституционную реформу. Что в итоге? В соответствии с ситуацией, этот воз можно повернуть в любую сторону. Если тенденции к усилению авторитаризма будут сохраняться, то не исключено, что новая Конституция их укрепит.

Если же сопротивление со стороны общества будет нарастать, а власть будет терять любого рода поддержку, тогда этот механизм будет использован для того, чтобы изменить форму государственного управления. Возможно, действительно речь будет идти о том, чтобы выбирать президента в парламенте. То есть, о переходе к форме коллективной ответственности и одновременно – безответственности. И потом. Не стоит забывать о том, что все в этом мире повторяется. Мы же помним ПРиБЮТ в 2008-м, когда создавался аналогичный сценарий.

Что тут обращает на себя особое внимание? То, что Указ главы государства говорит об изменениях в Конституцию. Речь идет о том, что Конституционная ассамблея является вспомогательным органом при президенте. Между тем, кое-кто, например, господин Левочкин, говорит о новой редакции Конституции. Практика нас научила, что подобный разнобой в понятиях может привести к любому повороту на этом пути. Однако не следует забывать: наша Конституция не допускает появление новой редакции Основного закона.

- То есть, речь может идти исключительно об изменениях?

- Именно. И в Указе президента говорится об изменениях. При этом, опять-таки подчеркну, многие политики, представляющие лагерь власти, говорят о новой Конституции. В этом состоит угроза. Если они пойдут в этом направлении… Ну, знаете, это уже конституционный переворот.

- И как его предотвратить, ведь рядовые украинцы вряд ли выйдут защищать Основной закон, нормы которого (не ими) игнорируются и нарушаются повсечасно?

- В принципе, наша Конституция является качественной. Слабость конституционного сооружения состоит в том, что на сегодня не созданы законодательные механизмы реализации тех или иных его положений. Конституция требует около ста законов, которые необходимо принять для выполнения многих положений. Для чего это нужно? Для того, чтобы утвердить законодательные инструменты реализации этих положений. И никто, увы, в этом направлении практически не работает. Каждый старается изменить фундамент Конституции, а не стены, крышу, или окна, которые соответствовали бы современным требованиям.

Развитие того или иного конституционного сценария (их я озвучил выше), будет зависеть от результатов парламентских выборов. И власть сегодня будет всячески стремиться «сбить» 300 мандатов в Верховной Раде. Если у них будет триста голосов, не сомневайтесь в том, что будет поставлен вопрос именно о новой Конституции с целью фиксации авторитарных тенденций.

Мы видим, что уже сегодня власть пытается выставить на мажоритарных округах людей богатых, зависимых (из-за бизнеса) от власти. Их и сейчас шантажируют, а потом, когда они попадут в парламент, этот шантаж может усилиться. Поэтому народу необходимо пояснить, какие серьезнейшие угрозы возникнут в случае, если в Верховной Раде таки будет «склеено» конституционное большинство.

Наш народ имеет право и возможность отбросить на выборах все эти сценарии. Каким образом? Путем не поддержки нынешней власти. Не поддержки ее закамуфлированных кандидатов и явных представителей Партии регионов, КПУ и т.д. Вот тут как раз и есть ответственность наших граждан.

- Вы ранее сказали о законах, необходимых для обеспечения практического действия Конституции. Почему, скажите, до сих пор в этом направлении наблюдается бег на месте? Почему все крутится исключительно вокруг формы правления?

- Потому что мы имеем очень низкое качество украинской, скажем так, политической элиты. Ведь в большинстве своем, это люди необразованные. Это люди, которые рассматривают государство, как механизм самообогащения. Наша власть чрезвычайно инфицирована бизнесом. К тому же, крупным бизнесом с неизвестными источниками происхождения. А если говорить точнее – с уголовными источниками происхождения.

Качество нашей власти очень низкое. Они неспособны проводить системные реформы, модернизацию Украины, в частности, и на том участке, о котором мы с вами говорим.

- Хорошо, они неспособны. Но до этого ведь были другие. Получается, способные отсутствуют как вид. Точнее сказать, не отсутствуют – не имеют возможности пробиться сквозь крепко зацементированную политическую плоскость.

- Если говорить в целом о качестве политики, то да, вы правы. Однако согласитесь, что нынешняя власть вообще не выдерживает никакой критики в плоскости качества, понимания необходимости глубокой модернизации, осознания национальных интересов. В определенной степени это касается и оппозиции.

Сегодня есть общественный запрос на новое качество власти и оппозиции, ведь политическая деятельность сейчас свелась фактически к виртуальной деятельности политиков. Мы же видим, что те или иные рейтинговые политики получили и удерживают свой рейтинг благодаря телевизионным шоу. Словом, политика переместилась с реальной плоскости (отношений с людьми, создания альтернатив, программ развития общества и т.п.) в виртуальную плоскость телевиденья. Поэтому сегодня стоит вопрос и нового качества оппозиции. А с тем, чтобы такая оппозиция возникла, необходимо несколько условий.

Первое. Оппозиция сегодня должна безоговорочно стать на защиту украинского народа. Почему? Потому что теперешние жизненные условия существования людей попросту подорваны. Мы имеем очень большую социальную дифференциацию, огромное количество бедных людей. У нас нет среднего класса. Процесс создания среднего класса, то есть, людей экономически независимых от власти, фактически остановлен. И, более, того, процесс этот, на мой взгляд, пошел в противоположном направлении.

Второе. Работа с избирателями. Оппозиция должна полностью погрузиться в непосредственный контакт с избирателями.

Третье. Оппозиция должна критиковать власть не только на словесном уровне. Есть масса политических технологий, которые ограничивают деструкцию правящего режима. Например, в Верховной Раде предельно часто принимаются законопроекты (причем, очень важные) с нарушением закона «О регламенте». Оппозиция не пользуется таким средством, как подача в Конституционный суд (КС) представлений о неконституционности таких законов. Представьте себе, если бы такие механизмы действовали. В таком случае, буквально через месяц-два КС был бы просто завален подобными представлениями. И тогда волей-неволей, ребром стал бы вопрос: «А что же это происходит в этом обществе?».

Четвертое. Необходимо, в конце концов, дать альтернативы той политике, которую сегодня проводит правящий режим. Тут ведь тоже не все так просто. Возьмем, например, закон о выборах…

- Имеете в виду позицию БЮТа?

- Не только БЮТа – всех. По сути, каждая фракция пошла в том направлении, которое позволит реализовать задумки правящего большинства.

- Вы совершенно справедливо упрекаете власть в том, что она инфицирована бизнесом. Оппозиция, кстати, тут тоже не отстает. Вопрос следующий: есть ли шанс, что в Раду нового созыва придут люди, обладающие «иммунитетом»?

- Шанс есть. Все зависит от того, как оппозиция отнесется к этой проблеме, и как она будет координировать свою деятельность при формировании списков, согласовании кандидатур на мажоритарных округах и так далее. Словом, тут ответственность полностью лежит на лидерах оппозиционных сил. А возможности найти, как вы говорите, людей с «иммунитетом», сегодня есть.

С другой стороны, в этом вопросе есть много тумана. Часто говорят, вот, мол, нужно сделать все, чтобы обновить Верховную Раду. А ведь Верховная Рада обновляется каждый раз почти на две трети, и туда приходят новые лица! Однако с каждым разом приходят такие новые лица, которые в принципе не знают, что такое политическая деятельность.

Поэтому необходимо искать таких людей, которые действительно имеют достаточно высокую моральную планку. Людей, которые не погрузли в бизнесе. Людей, которые рассматривают политическую деятельность, как деятельность профессиональную…

- Или как общественную миссию.

- Да, или тех, кто видит и осознает свою общественную миссию. А просто смена лиц? Мы это переживаем на каждых выборах. Но с каждым разом эти лица все хуже, хуже и хуже… Поэтому, должны быть увеличены требования к качеству политика дня нынешнего. Требования, касающиеся, прежде всего, моральности, образованности, политической ответственности.

А сегодня? Сегодня из политики убежала идеология, а из власти убежала политика… Все свелось к чисто корпоративным, бизнесовым интересам. Это делает нашу политику крайне переменчивой. По сути, это сводит к нулю любые возможности стратегического виденья.

Наталия Ромашова, 27 января 2012 г.

//obozrevatel.com/interview/18364-ivan-zaets-vlast-infitsirovana-biznesom.htm

Нова Конституція. Гра втемну

21 лютого цього року Президент України В.Янукович видав Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». Цим Указом глава держави розпочав чергову конституційну реформу. Для більшості досвідчених політиків та аналітиків таке рішення Віктора Януковича було очікуваним. При відкритті 8-ої сесії Верховної Ради шостого скликання (1 лютого 2011 року) Президент України заявив: «Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ усієї політичної системи, застосувавши механізм Конституційної Асамблеї. Але всьому свій час». І цей час настав дуже швидко.

Президентський Указ з політичного та управлінського поглядів є досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук, ні Президент Віктор Янукович не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх в чинній Конституції і які положення в ній потрібно змінити. Така собі гра «в темну». Ця ситуація створює як дуже широкі рамки для обговорення самого Указу й зумовленої ним конституційної реформи, так і безмежний простір для здогадок та спекуляцій навколо них.

Насамперед виникає питання: для чого створюється Конституційна Асамблея? В першому пункті Указу говориться, що «для підготовки змін до Конституції України». Але у своїх виступах Президент Віктор Янукович формулює цілком інше завдавання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: «…процес роботи над новою Конституцією треба відновити», «…нова редакція Конституції – це нагальна потреба, апогей цієї роботи». Зрозуміло, що термін «нова редакція Конституції» узятий не з теорії конституціоналізму, а зі сфери жонглювання поняттями для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір Януковича і Ко – нова Конституція.

Для тих, хто знається на конституціоналізмі, є очевидним, що для реформування влади, навіть «усієї політичної системи», не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж тоді потрібна «нова Конституція»? Для перезаснування держави.

Президент Леонід Кравчук також говорить про «новий текст Конституції». Про це він заявив на «Свободі слова» 21 лютого цього року (телеканал ICTV).

Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення, зокрема від української державності. І перейти до цілком інших засад, не пов’язаних з українською національною традицією.

Важливо зазначити, що теперішня українська держава твориться в річищі європейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща і багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на традиції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет України і Актом проголошення незалежності України та була освячена народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В першому розділі Декларації – «Самовизначення української нації» – говориться, що Україна «…як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», що Україна «… здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

Ініціатори прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу і запровадити тип державності, який ґрунтувався б на комуно-радянській ментальності та реалізовував російську політичну традицію та державну модель.

Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є: запровадження другої державної мови (російської) через внесення змін в 10 статтю Конституції, перегляд положень 20 статті про державні символи, закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворення України з унітарної держави у федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевидно, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державоутворюючого етносу та основної культури суспільства. Суттєвій переробці може підлягати стаття 17 Конституції, яка нині не допускає розташування іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.

Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо згідно з діючою конституційною процедурою зміни до названих статей Конституції мають ініціюватися «Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України». На підготовлений законопроект слід одержати позитивний висновок Конституційного суду України. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і затверджуватися Всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний, шлях, Президент України Віктор Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції, основні параметри якої, безумовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні.

Однак запровадження нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідомістю називають «новою редакцією Конституції», «новим текстом Конституції») буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це ним усвідомлюється. Тому свої дії він спробує прикрити «волею народу». Не важко передбачити, що нова Конституція «прийматиметься» чи «затверджуватиметься» Всеукраїнським референдумом.

Це, однак, ініціаторів цього процесу та їхню справу не рятує, бо чинна Конституція не передбачає прийняття нової Конституції на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники діючої Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.

Нова Конституція загострить політичну ситуацію в країні до крайньої межі, що добром не закінчиться.

Заради справедливості зазначу: ця ідея і раніше гріла серце багатьом лідерам політичних сил, особливо очільникам партій вождистського типу. На суд громадськості подавали свої проекти нової Конституції комуністи та «свободівці». Про потребу нової Конституції неодноразово заявляли лідери БЮТ та Партії регіонів. А в 2008 році ця ідея ледь не реалізувалась в парламенті спільними зусиллями «регіоналів» та бютівців. Створення Верховною Радою Конституційної Асамблеї для написання нової Конституції ініціював лідер «Фронту змін». Не чужою ця ідея була і для попередника нинішнього Президента України. Але, слава Богу, тоді вистачило державницького розуму відмовитися від її реалізації як вкрай небезпечної затії.

Однак зараз, на жаль, існує значно менше стримуючих факторів для втілення ідеї нової Конституції. Передусім, з боку правлячого режиму. Більше того, саме такі ідеї суголосні його природі.

Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років української державності жодна інша влада так не толерувала комуністів та дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна більшість її представників ментально орієнтовані на російську імперську політичну та культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП (б). Їхній розум і психіка обтяжені комуністичними стереотипами. Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, в розрахунках котрих існування України як незалежної держави не передбачене.

Справжня демократія, права людини, які гарантує національний тип української державності, чужі такій владі. Відсутність елементарної політичної культури та моральної відповідальності, освіти та професійності спонукають очільників правлячого режиму не до забезпечення тяглості української державності, а до підгонки її під їхнє вкрай обмежене індивідуальне та корпоративне розуміння.

Для влади з антиукраїнською ментальністю властиве перманентне бажання руйнувати все «до основания, а затем». У природі цих людей лежить прагнення починати все з нуля, щоб задовольнити свій гонор скрізь бути першими.

Таким чином, курс на нову Конституцію обумовлений як прагненням керівників правлячого режиму підготувати умови для поглинення України Росією, так і низькою якістю нової влади й значної частини «політичної еліти» країни загалом. 

Перезаснування України з держави національного типу на державу громадян з мультикультурною, багатонаціональною природою, а насправді на державу, наповнену переважно російською політичною та культурною традицією, і є домінуючим інтересом залаштункових ініціаторів прийняття нової Конституції. 

А це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться. Крім того, державна мультикультурність зазнала очевидного краху в Європі і нещодавно визнана лідерами провідних європейських країн, зокрема Німеччини, Франції та Великобританії, як безперспективна.

Не треба бути фахівцем у галузі конституціоналізму, щоб усвідомити: Україна може існувати як незалежна суверенна держава лише як держава національного типу, з українською політичною та культурною наповненістю.

Деукраїнізована та зрусифікована Україна – прямий шлях до перетворення її в колонію Росії з кількома губерніями замість теперішніх областей, що і є доконечною метою «п’ятої колони» в Україні, яку репрезентує теперішня влада.

Друга потенційна загроза пов’язана з появою цього Указу та ідеєю нової Конституції, стосується організації влади, зокрема форми державного правління. Ні Президент Віктор Янукович, ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук навіть не натякнули на те, що вони розуміють під реформуванням влади. Проте є безліч ознак того, що Янукович і Ко цілеспрямовано вибудовують політичний режим з «домінуючим гравцем». Деякі політики цим терміном називають режими з так званою «керованою демократією», які на пострадянському просторі досить швидко мімікрують в авторитаризм чи, навіть, тоталітаризм. І цим «домінуючим гравцем» на політичному й інституційному полі України має стати Президент Янукович.

Значний відрізок шляху в цьому напрямі вже пройдено. На конституційному та інституційному рівнях здійснено повернення до президентсько-парламентської форми державного правління, з подальшим рухом до президентської республіки. Немає сумніву, що цей перехід зроблено саме під ідею творення політичного режиму з «домінуючим гравцем». Поступово нівелюється і вихолощується демократичний принцип розподілу влад.

З прийняттям закону про центральні органи виконавчої влади та внесенням запропонованих Президентом Януковичем змін до Закону «Про Кабінет Міністрів України» повноваження Президента, зокрема у сфері кадрових призначень, остаточно виходять за рамки розумних балансів. Уже нині більшість органів виконавчої влади, а також суди, перебувають під ручним управлінням Президента та його Адміністрації, замість функціонування в рамках дотримання принципу верховенства права та діяльності за законом.

Парламент втратив частину повноважень і суттєво зменшив свою самостійність. Структурованість та представницька функція Верховної Ради вже не базуються на мандаті, делегованому народом політичним силам на виборах 2007 року. З відмовою від парламентських інститутів коаліції та опозиції і з переходом до інституту більшості Верховна Рада перетворилася, по суті, у філію Адміністрації Президента. Нова редакція Регламенту Верховної Ради спростила до примітивізму парламентську законотворчість. Встановлено тотальну практику скороченого режиму підготовки, розгляду та ухвалення законів. Переважна більшість законів нині ухвалюється без глибокого їх обговорення і за відсутності діалогу з опозицією. Яскравим підтвердженням підпорядкованості парламенту Адміністрації Президента є відсутність подолання парламентом вета Президента Віктора Януковича на закони, що час від часу відбувалося при всіх попередніх президентах.

Кабінет Міністрів так само втратив свою автономію і статус вищого органу виконавчої влади. Уряд «коаліції тушок» був на ходу трансформований у підлеглу Президенту і його Адміністрації структуру. Кабінет Міністрів в кадровому відношенні став однією з ланок так званої «президентської владної вертикалі». Такого безправного і приниженого уряду не було за всі роки незалежності.

В Україні фактично ліквідовано інститут незалежного конституційного судочинства. Конституційний суд не здатний протистояти антиконституційним забаганкам правлячого режиму. Його призначення зведено, по суті, до публічного озвучення спущених з Адміністрації Президента рішень.

Штучно пофрагментована судова система з деградованою роллю в ній Верховного Суду перетворила судочинство з формально незалежної гілки державної влади на слухняний інструмент Президента і Партії регіонів.

У таких умовах не варто говорити навіть про мінімально ефективну систему стримувань і противаг між органами різних гілок влади. Вже цих прикладів достатньо, щоб відзначити надмірну концентрацію повноважень в руках «домінуючого гравця» – Президента Віктора Януковича.

При цьому треба наголосити, що утвердження теперішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента України, забезпечувалося в неконституційний спосіб. Спочатку з порушенням норм Конституції творилася парламентська коаліція – так звана «коаліція тушок», що сформувала Кабінет Міністрів. Потім був поспішно переформатований Конституційний суд, який своїм неправовим рішенням незаконно змінив Конституцію. Україна повернулася до Конституції зразка 1996 року. Відбувся перехід до президентсько-парламентської форми державного правління, а Президент Янукович перетасував уряд «коаліції тушок».

Нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додатковими повноваженнями, зокрема у сфері кадрової політики, які вже жодним чином не вкладаються в конституційне поле.

В умовах незначного рівня соціальної підтримки «домінуючого гравця» низька легітимність правлячого режиму стала його ахіллесовою п’ятою. В такій ситуації саме через нову Конституцію найлегше можна «легітимізувати» цей політичний режим і його головну домінанту – Президента Януковича. Нова Конституція буде виписана так, щоб чинні антиконституційні положення багатьох новоприйнятих законів перетворилися в конституційні норми.

Проблему нелегітимності існуючого режиму апологети Конституційної Асамблеї хочуть вирішити принесенням чинної Конституції в жертву антиконституційним законам. Вся попередня діяльність очільників нової влади, яка базувалася на ідеології «понять», має втілитися в конституційну матерію.

Ефективною політтехнологією розбудови політичного режиму з «домінуючим гравцем» є невизначеність з кількістю можливих каденцій правління діючого Президента. Поява нової Конституції з огляду на практику Конституційного суду часів президента Леоніда Кучми створить «правові підстави» для Віктора Януковича обиратися на пост президента України три або чотири рази поспіль. А поки що така невизначеність є дієвим інструментом розширення впливу і тиску Президента на політичних партнерів та бізнес. Невизначеність завжди тривожить і лякає. Бажання створити конституційні підстави для третього терміну повноважень Віктора Януковича, безумовно, є окремим самодостатнім інтересом апологетів нової Конституції.

Тому нова Конституція має забезпечити легітимізацію нового режиму, створюючи враження простої зміни форми державного правління. Нова влада усвідомлює, що використовує повноваження, здобуті неконституційним шляхом. Крім того, під фанфари про зміну форми організації влади насправді буде перезаснована держава, що позбавить українців своєї національної державності. Національні права українців, зокрема право на власну державу, будуть ліквідовані або максимально обрізані.

Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента відбуватиметься найближчим часом в рамках президентсько-парламентської республіки, питання про остаточну форму політичного режиму залишається відкритим. Політичний режим з «домінуючим гравцем» у рамках президентсько-парламентської форми державного правління може виявитися лише проміжною формою. Відхід від плюралістичного конкурентного способу організації влади, що спостерігається нині, торує шлях до зародження автократичного режиму. Однак не слід виключати, що для українофобської олігархії та Кремля концентрація влади в руках Президента потрібна лише як тимчасове явище для того, щоб здійснити антиукраїнський і антидемократичний реванш, перезаснувати державу та помститися опозиції. Вирішивши поточні завдання, пов’язані з політикою реваншу, перезаснуванням держави та повним переділом власності в Україні, включно із сільськогосподарськими землями, нова влада надалі може вдатися до чергового кульбіту назад – у напрямі парламентсько-президентської форми правління, до олігархічної парламентської республіки, олігархічного парламентаризму.

Такий крутий розворот може виявитися потрібним олігархії для того, щоб уникнути персональної відповідальності за стан справ у державі і втриматися при владі на якомога довший час. У 2008 році, коли Партія регіонів і БЮТ «пошлюбилися» на засадах ідеї нової Конституції, передбачався саме такий сценарій.

Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим з «домінуючим гравцем», ні автократичний режим, ні так званий «олігархічний парламентаризм». Україна не повинна сходити з дороги європейської демократії.

Третя потенційна загроза, яка буде породжена новою Конституцією та діяльністю Конституційної Асамблеї як установчого органу полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема їх соціальних прав.

Без високого суспільного рейтингу Президенту Віктору Януковичу буде надзвичайно важко довго утримуватися в ролі «домінуючого гравця». Отже, йому доведеться компенсовувати низьку соціальну підтримку режиму посиленням авторитарних тенденцій. А це, в свою чергу, потребуватиме обмеження не тільки на практиці, але й на конституційному рівні як національних, так і соціальних прав українців. Тільки нова Конституція дозволить переписати права і свободи громадян під ідеологію нового політичного режиму. Вже нині спостерігається різке звуження соціальних прав громадян, наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований у нинішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархічним кланам реалізувати своє прагнення до безмежного збагачення. Безправними людьми легше керувати і тримати їх у покорі.

Саме в потенційному звуженні конституційних прав громадян в соціальній сфері криється третя загроза ініційованої Президентом Віктором Януковичем конституційної реформи.

Ідея прийняття нової Конституції несе в собі ще одну, четверту, загрозу – загрозу очорнення Конституції і дискредитації українського конституціоналізму загалом. А отже, і української державності. Але це вже предмет наступного коментаря.

Іван Заєць, народний депутат, 18.04.11

//ua.glavred.info/archive/2011/04/14/132107-5.html

//www.umoloda.kiev.ua/number/1878/180/66790/

Жива тканина Конституції

Як на мене, Конституція 1996 року несла у собі значний потенціал. Вона була першою реальною Конституцією, яка відображала справді основні прагнення українського народу. Проте з часом відбулися зміни – доповнення її тексту (в 2004 році), поглиблення розуміння (завдяки рішенням Конституційного Суду), зрештою, почали даватися взнаки певні системні диспропорції, які бувають у кожному живому документі. Це нормальне явище і для Європи, і для нашої держави, коли йде процес переосмислення тих чи інших положень, усвідомлення суті термінів, які, на перший погляд, були добре знайомі, а виявилося, що мають різні варіанти тлумачення.

Напередодні прийняття чинної української Конституції Венеціанська комісія доволі високо оцінила її проект. Фахівці, не тільки українські, але й зарубіжні, з великою повагою поставилися до тої роботи, яка була проведена українськими законодавцями. Проте минув час, і стало очевидно, що Конституція не виконує деяких функцій, які самі ж її автори вважають за потрібне переосмислити.

Варто усвідомити важливу річ: сучасний конституціоналізм будується на таких засадах, як розподіл влади, верховенство права, конституційні права й свободи – захищені й реально гарантовані державою. Проте у нас трапилося так, що ми запозичили із Заходу чимало передових технологій – правових, конституційних, які не відповідають нашій дійсності.

Наприклад, коли йдеться про верховенство права, фундаментальний для Західної Європи принцип, то він має дещо іншу соціальну, політичну, правову природу, ніж та, яку ми у нього зазвичай вкладаємо. У нас відбулася, так би мовити, механічна заміна певних понять, – ми зберегли назви, але почали наново ці терміни переосмислювати. Поняття, саме явище конституційного верховенства права, було сформоване на базі англосаксонської правової системи. Вона формувалася понад 800 років і за основне джерело права має судовий прецедент. Іншими словами, право створюють суди.

З іншого боку, в результаті багатовікового розвитку постала теорія, яка каже, що верховенство права – це система принципів, напрацьованих самим політичним суспільством системи. Одним із елементів цього принципу є те, що право творить парламент, отож жоден закон не може бути неправовим. Англосаксонська система не передбачає наявності Конституційного Суду, бо a priori парламент настільки фахово підходить до різних питань, настільки повноцінно розглядає і врегульовує їх, що годі й уявити, що він може помилитися при прийнятті закону. Водночас ця модель передбачає, що член парламенту не може, наприклад, критикувати судове рішення. Згадаймо, що у нас, в Україні, кожен депутат, навіть місцевого рівня, має за честь кинути декілька негарних реплік у бік судової влади.

Таким чином, принцип верховенства права на ділі передбачає, що практично ніхто за визначенням не може приймати актів, які суперечать Конституції. І ще один цікавий нюанс – англосаксонська Конституція є насправді не єдиним документом, а системою правових актів, системою звичаїв, традицій, які напрацьовані упродовж сотень років. А коли ми запозичили цей принцип, то ми хотіли так само з повагою ставитися до права, але у нас не завжди ефективно спрацьовує судова система, принаймні відсутня довіра до неї значної частини суспільства, що дуже шкодить реальному верховенству права.

Інший аспект проблеми – нормальний процес становлення парламентаризму як елементу утвердження в Україні демократії. Триває процес самоусвідомлення парламенту, який поводить себе як представницький орган. З точки зору теорії конституційного права, постає запитання, а що ж таке парламент? Одні називають його органом законодавчої влади, інші – представницьким органом. Суть проблеми – у переосмисленні взаємовідносин, які виникають між владами, розподіл яких було зафіксовано понад два століття тому у Французькій та Американській Конституціях. Адже в ідеалі парламент мав би бути органом установчої влади.

Таким чином, змінюється суспільство – змінюється і держава. Реформа ніколи останньою не буває, як і війна, тобто одна закінчується, минає певний час, проходять зміни, переусвідомлення, переоцінка набутих надбань, і знову виникають проблеми, які треба вирішувати.

Цікавим досвідом може бути Франція: за період після 1789 року там змінилися 22 політичних режими. За той період були прийняті 17 Конституцій. Тобто, Конституція виконує функцію захисту права від грубого втручання суспільства, а водночас гарантує суспільству рівне ставлення з боку права, є своєрідним буфером між суспільством і державою. Держава видозмінюється, міняється її функції – міняються й повноваження органів державної влади.

Оскільки наша держава молода, і триває процес її становлення, то звісно проходить і процес уточнення функцій. Водночас запроваджують якісь нові владні структури, стається і переоцінка ефективності дієвості тої чи іншої з них.

Еластична Конституція може виконувати свою функцію для різних політичних спільнот. Погляньмо на Конституцію США, – за 200 років вона не змінилася, маємо лише 27 поправок, які вносилися упродовж 200 років в процесі розвитку суспільства. Але в тих державах, де Конституція не займає такої еластичної позиції щодо суспільства, вона потребує змін. І тут велика роль очевидно припадає на ті органи влади, які повинні адаптувати Конституцію до потреб суспільства. Як показує практика, такими органами можуть стати органи конституційної юстиції: це може бути й Конституційний Суд, як у США, де вживають термін "жива Конституція": Окремі положення він час від часу переглядає, як це було із славнозвісним "сухим законом", запровадженим у формі поправки до Конституції, а відтак відмінений, коли саме суспільство переглянуло певні позиції правового регулювання.

В Європі інструментом адаптації конституційної норми є зазвичай Конституційний Суд, у Великобританії – суди вищого рівня, які приймають прецеденти, завдяки яким розвивають бачення Конституції.

Повернуся до уже згаданого поняття установчої влади. Взагалі-то, на принцип розподілу влади можна поглянути з іншого боку, аніж це зазвичай роблять, коли у руслі концепції Монтеск’є говорять про виконавчу, законодавчу і судову владу. Коли ми засновуємося на фундаментальному принципі про те, що джерелом влади є народ, то бачимо, що насправді існує єдина публічна влада – влада народу. Вона поділяється на три сектори: установчу владу, державну владу і самоврядну владу. Цей поділ, до речі, зафіксовано в Конституції, яку ми не надто уважно читаємо чи не до решти розуміємо. Річ у тому, що в нас тривав процес апробації, – ми запровадили модель, а тепер спостерігаємо, як вони працює на нас. Ще раз наголошу: установча влада – це влада народу.

Народ, згідно з нашою Конституцією, є носієм влади. Він вправі приймати Конституцію, саме він формує засади конституційного ладу. За нашою Конституцією Україна є суверенною, демократичною державою, в ній чинний принцип розподілу влади, визначена одна державна мова. Ці засади конституційного ладу визначають державу як таку.

Але народ як носій влади виступає її джерелом, а водночас цю владу здійснює через свої установчі органи, – саме таким органом є парламент. Виявляється, парламент, будучи органом державної влади, працює в двох іпостасях, адже він фактично є представницьким органом народу. Нагадаю про рішення Конституційного Суду, яке зафіксувало, що Конституція як основний закон набула чинності з моменту проголошення, тобто коли парламент проголосував за неї. Натомість решту законів набувають чинності за іншою процедурою. Тому парламент виконує функцію і установчої, і законодавчої влади, коли приймає Конституцію від імені народу, а закони України – від імені держави.

Якщо ми будемо намагатися надзвичайно чітко розділити повноваження між парламентом, урядом і Президентом, то відійдемо від тої реформи, яка була закладена в 2004 році. Існує певний парадокс, що принцип розподілу влади неминуче призводить до президентської форми правління. Українська держава на початку 90-х років минулого століття спершу взяла курс на президентську форму правління. Потім відбувся процес поступового відходу від цієї моделі, і зараз ми маємо змішану форму правління, парламентсько-президентську.

Це ознака європейських параметрів у політиці, адже в решті світу маємо зазвичай домінанту президентської форми правління. Натомість в Європі немає президентських республік, а є змішані чи парламентські форми правління. Втім, коли йдеться про формулу цієї "суміші", то вона обов’язково передбачає врахування національних складників, наявних у державі.

Зараз, наприклад, ми підносимо вагу політичних партій в Україні. Чи добре це? Чесно кажучи, не знаю. Коли у Франції в 1958 році починалася реформа, трансформація IV Республіки у V Республіку, була зумовлена страшним крахом, спровокованим власне політичними партіями. І президент Рене Коті, який бачив, що втрачає довіру у виборців і може піти достроково з посади, запросив на пост прем’єра дуже відому особу, генерала де Ґолля. Той повернувся у політику за умови, що йому дозволять реалізувати його план дій. І однією з вимог було зменшення ролі політичних партій, адже гарантом процесів, які відбуваються в державі, має виступати держава, а не політична партія.

Ми не можемо скопіювати французьку модель, бо в нас є дещо інші процеси: французи починали з того, що Конституція передбачала 7 років перебування на посаді президента, тепер термін – 5 років. І це самі президенти ініціювали процес, щоб скоротити строк повноважень, вони аргументували, для в такій великій державі не можна довго перебувати при владі, має бути ротація, здоровий пошук кадрів. Окрім того, французького президента у IV Республіці обирали в парламенті. Сьогодні його обирає народ, такою була вимога де Ґолля. В Україні ж ми спостерігаємо протилежні тенденції, тобто, поки що запозичені передові технології на українському ґрунті дають зворотній ефект.

Насамкінець про певну цікаву модель функціонування установчої влади. Щоб уникнути конфлікту інтересів між чинними політиками і законодавцями, які на тривалу перспективу вирішують долю країни, Центр політико-правових реформ запропонував проект закону про конституційну асамблею, яка могла б стати дієвим інструментом прийняття Конституції. Так, Основний Закон можна прийняти у парламенті, шляхом референдуму, а можна і конституційною асамблеєю – органом установчої влади, останній день роботи якого стане днем прийняття Конституції. Позаяк асамблея приймає її для майбутніх поколінь, цей орган розпускають і формують власне парламент.

До речі, в тому проекті згадується такий момент, що особи, які брали участь у роботі конституційної асамблеї, не можуть в подальшому працювати в парламенті упродовж певного строку. Тобто, створюються механізми блокування, щоб конституційна асамблея не була використана як трамплін для подальшої політичної кар’єри. Це доволі передова й добра практика, адже коли Конституцію приймають на референдумі, то розглядається уже сформований пакет, який вимагає лише "за" чи "проти", бо ж виборців не питають, чи вони погоджуються з конкретними статтями, а ставлять практично перед цілісним документом. Коли ж Конституцію приймає парламент, то іноді існує спокуса зловжити владою і прийняти Основний Закон "під себе".

Який би з цих варіантів не був прийнятий, – усі добрі. Проте в усіх випадках умовою дієвості Конституції, спроможності установчої влади, стабільності державних інститутів є насамперед повага громадян (в тому числі й політиків) до закону й до права. Лише тоді ми можемо констатувати, що Україна стала повноцінною частиною цивілізованого світу.

Ігор Заєць, 17 квітня 2008 р.

//zgroup.com.ua/article.php?articleid=456

В основу тексту покладено розмову під час авторської телепрограми Андрія Павлишина "Політична шахівниця" 04.04.2008 року.