Януковичу Конституційна асамблея потрібна, аби приховати свій провал?

Досі достеменно ніхто не може відповісти на запитання, для чого створено Конституційну асамблею – ні її голова Леонід Кравчук, ні сам Віктор Янукович.

Про так звану Конституційну асамблею говориться вже більш як рік. Її створення ініціював Віктор Янукович. Відповідно до указу, який днями підписав президент Янукович, “Конституційна Асамблея утворена як спеціальний допоміжний орган при Президентові України, головною метою створення та діяльності якого є підготовка законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції”. Також Янукович затвердив склад Асамблеї. Її головою призначено Леоніда Кравчука – президента України в 1991-1994 роках. Директор Інституту держави і права імені Корецького НАН України Юрій Шемшученко призначений заступником голови, а радник президента – керівник головного управління з питань конституційно-правової модернізації АПУ Марина Ставнійчук стала секретарем КА. Загалом до складу Конституційної асамблеї увійшло 94 особи, пише УНІАН.

“Конституційна асамблея”… Гарно звучить, проте достеменно досі ніхто не може відповісти на запитання, для чого її створено. Відповісти не можуть ні Кравчук, ні сам Янукович. Нещодавно один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк сказав, що Януковичу КА потрібна, аби у 2015 році обратися на другий термін, але вже в парламенті . Ми запитали в експертів, для чого Януковичу КА?

Борис Беспалий, 
народний депутат попередніх скликань:

Це привід створити ще один агітаційний майданчик для ПР

А вам особисто потрібна зараз Конституційна асамблея і чи потрібно зараз міняти Конституцію?

Так отож, і мені не потрібно. Кого зі своїх знайомих я про це не запитаю, нікому не потрібно. Висновок такий – в Україні дуже багато можна зробити для України без змін до Конституції.

У цій Конституційній асамблеї мене найбільше цікавить, скільки грошей на це буде витрачено. Тобто жодної потреби в ній для українців немає. Це по-перше!

По-друге, усі зміни до Конституції можна розробляти тими методами, які вже перевірено: для цього є парламент, президент, інші дорадчі органи. До речі, Конституційна асамблея — це лише дорадчий орган при президенті, як би він пафосно не називався. Тому готувати зміни можна й без Асамблеї, без зайвих витрат.

Третє — якщо воно не потрібне, тоді виникає серйозне запитання: для чого ця затратна справа робиться.

Висновок напрошується такий: відвернути суспільну увагу від реальних проблем. Це перше. Друге — створити ще один агітаційний майданчик для Партії регіонів, мовляв, бачите, ми робимо Конституцію з авторитетними людьми, науковцями, які славитимуть ПР. Їх трошки підгодують з держбюджету, тобто нашими з вами грошима, бо ж не з Межигір’я фінансуватимуть їх. І вони гарно славитимуть владу. Їм дадуть майданчик для привертання до них уваги, коли вони говоритимуть про Януковича.

Зрештою, якби вони хотіли якихось конституційних змін, вони їх можуть провести так, як і все, чого вони хотіли. Тобто ще раз можна сказати, що КА громадянам не потрібна.

Для людей у країнах Євросоюзу, за великим рахунком, байдуже, де обирається президент і чи взагалі обирається, тому що цим не визначається спосіб життя й правління в державі. У Євросоюзі тільки в найменш просунутих країнах обирається президент напряму. Бельгія, Норвегія, Данія, Англія... Хіба це погані країни? І там узагалі ніякий президент не обирається, там монархія. У Німеччині президент обирається в Бундестазі й адміністраціями земель, у Чехії — у парламенті. Хіба Чехія погана країна як зразок демократії?!

Так, справді обрання президента всенародно — більш демократичне, але після неділі завжди настає понеділок... І контролювати всенародного президента набагато складніше, виходить, він нікому не підзвітний, переобрати його теж складніше. Тобто шлях обрання більш демократичний, а контроль менш демократичний. Ну який контроль за Януковичем? Ніякого! Це як цар у Росії: обрали — і триста років кушайте.

Тобто має бути система стримувань і противаг, незалежно від того, кого обрали. Він однозначно має бути під суспільним контролем. Гадаю, з цією КА вирішили в черговий раз надурити людей.

Віктор Небоженко, 
політолог:

Януковича вже не обрано на другий термін. Це відома річ!

Януковичу Конституційна асамблея потрібна, аби показати Заходу типу деякі престижні кроки, мовляв, хоч у нас є політв’язні, не відбуваються реформи, але при цьому в нас відбуваються конституційні зміни. Влада це підноситиме як демократію. І їм байдуже, що в цьому не бере участі опозиція. Тимошенко сидить у тюрмі, і, звісно, що її політики не братимуть участі в КА. Бо це було б абсурдно, коли лідери сидять за ґратами, а її заступники резюмують про конституційний дизайн.

Так, Януковичу КА потрібна лише для престижного іміджу. Бо для чого ще? Він ж недавно зробив собі Конституцію 1996 року, дуже пристойну, з неймовірними повноваженнями. У цьому сенсі вже нема потреби посилювати президентську республіку.

Ідея обирати президента в парламенті обговорюється вже рік у дуже вузьких колах Партії регіонів, які прекрасно розуміють, що Януковича уже не обрано на другий термін. Це вже відома річ! Тому йому треба знайти “гідну” заміну, типу Ющенка, таку слабку людина, яка б боялася навіть імені Януковича. Якогось там Колєсніченка чи когось такого. Ну, чого ви смієтеся? Іде ж деградація політики.

КА — слугуватиме, швидше за все, для того, аби легалізувати повноваження Януковича. Бо якраз повноважень у нього достатньо, йому не потрібно зайвий раз притягувати увагу до того, що він контролює фактично всю владу в країні. Для того, аби обрати собі іншого чи того самого Януковича в парламенті, їм не потрібні додаткові повноваження.

КА потрібна тоді, коли треба міняти державний устрій, це перехід від однієї форми правління до іншої. А обрання президента в парламенті — це не зміна устрою.

Олександр Палій, 
політолог, історик:

Зміни до Конституції готуються виключно для того, щоб залишитися у владі після 2015 року

Цікаво, що кожен президент в Україні невідворотно приходить до ідеї зміни Конституції. Попри те, що в кожного з них була своя Конституція, вона все одно до кінця правління припиняла їм подобатися. Згадаймо, президент Кравчук проштовхував Конституційний договір, Кучма – його таки проштовхнув, а потім ще й проштовхнув «кучмівську» Конституцію 1996 року. Але потім і вона перестала подобатися, і її почали змінювати за проектом Мороза–Медведчука, та так, на щастя, і не змінили (не вистачило 6 голосів). За Ющенка діяла конституційна реформа 2004 року, що обрізала президентські повноваження. І всі президенти, як один, у кінці своїх повноважень розповідали про те, що Конституція їх не влаштовує.

Особливо дивно слухати нарікання від нинішнього президента Віктора Януковича. Адже він не тільки повернув собі суперпрезидентські повноваження Кучми, а й значно розширив їх законами – наприклад, про Кабмін. Тепер у нас послання президента визначатиме суть урядової політики. Тобто президент послав, і всі пішли струнко, при тому, що президент обраний меншістю, а Верховна Рада – який-не-який представницький орган. Усі умови для роботи нині є: бери та роби, якщо хочеш і можеш. Приміром, у президента нині є всі формальні й неформальні повноваження, щоб вичистити судову систему. Але вона не вичищається, а дедалі більше забруднюється, аж до такої межі, що, крім демонтажу, її вже, напевно, ніщо не виправить.

Навіщо весь цей цирк з нескінченною зміною Конституції?

По-перше, розмови про конституційну реформу потрібні владі для виправдання перед виборцями своєї неефективності й провалів. Коли не виходить нагодувати народ, його годують казочками. Мовляв, ось-ось там на обрії бовваніє омріяний шматочок паперу. Розповідаючи народові оці казочки про Конституцію, яка нібито все вирішить, влада тим часом будує собі Європу на своїх гектарах без жодних конституцій.

По-друге, зміни до Конституції готуються виключно для того, щоб залишитися у владі і після 2015 року. Треба чітко розуміти: усі розмови влади про реформи – це такі ж самісінькі казочки, як і оповідання про Конституцію. Владу все влаштовує. Їй потрібні лише такі зміни, які забезпечать відсутність будь-яких змін.

Проте влада явно фетишизує процес і не розуміє однієї дуже простої речі. Адже в результаті накопичення несправедливостей і неефективності в країні відбувається масштабна делегітимація політичного режиму. У результаті такої політики самоделегітимації режиму чиновники, судді й прокурори одного дня можуть виявитися просто підстаркуватими дядьками. Якщо цих несправедливостей накопичується критична маса (а для кожного суспільства вона своя), владу не рятують ніякі папірці, навіть якщо на їхній обкладинці написано красивими літерами «Конституція».

Держава стоїть на справедливості. Привілеї підривають режим і є підставою для нестабільності. Цих простих речей нинішня влада вперто не хоче розуміти. Може, тому, що не розуміє, що таке справедливість, а може, привілеї для неї дуже солодкі – такі, що не можна відірватися.

Оксана Климончук, 22.05.2012

//www.unian.ua/news/504935-yanukovichu-konstitutsiyna-asambleya-potribna-abi-prihovati-sviy-proval.html

13.01.2012 Україні загрожує активізація реформ 
«Минулого року реальний результат, який ми отримали, не був підкріплений тим очікуванням суспільства, на яке ми розраховували. Реформаторські ініціативи не дійшли до громадян повною мірою» (Віктор Янукович).

Круглий стіл «Модернізація політичної системи України» 2011

21 квітня 2011 р. в Національному інституті стратегічних досліджень в рамках загальної фахової дискусії «Послання Президента України: пріоритети модернізації держави» відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Модернізація політичної системи України».

У заході взяли участь перший Президент України Леонід Кравчук, посадові особи органів державної влади, експерти, представники наукових установ, неурядових організацій та широкої громадськості.

Фахівці НІСД представили також підготовлену ними аналітичну доповідь «Проблеми конституційного транзиту в Україні», де розглянуто один з аспектів модернізації політичної системи країни – передумови та чинники еволюції конституційних моделей, визначено концептуальні засади майбутнього конституційного транзиту.

Аналітична доповідь

//www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0421_an_dop.pdf

Засідання відкрив директор Національного інституту стратегічних досліджень 

А.В. Єрмолаєв. 

Він зупинився на основних положеннях розділу Послання Президента України, присвяченого актуальним завданням модернізації політичної системи країни та запропонував до обговорення низку питань, а саме:

• утвердження республіканських засад Української держави;
• розвиток партійної системи та вдосконалення виборчого законодавства;
• розвиток громадянського суспільства;
• реформування місцевого самоврядування;
• реалізація судової реформи;
• формування ефективних механізмів боротьби із корупцією;
• реалізація ідеї створення Конституційної Асамблеї та визначення напрямів дальшого розвитку конституційної реформи.

Із доповіддю виступив заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень 

В.М. Яблонський, який охарактеризував структуру та основні ідеї розділу І Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація держави» та представив аналітичні доповіді, присвячені питанням конституційного транзиту та розвитку діяльності політичних партій в Україні.

Зокрема, було підкреслено, що реформування політичної системи у підсумку має призвести до формування цілісної, сучасної, справедливої моделі, що знайде своє узагальнене втілення у тексті нової редакції Конституції України. Особливий наголос зроблено на тому, що значення тексту Основного Закону виходить далеко за межі політичної кон’юнктури і регулювання діяльності державних інститутів. Підкреслено, що конституційна реформа має на меті оновлення принципів та механізмів функціонування системи влади в Україні. Доповідач зазначив, що Конституційна Асамблея, яка вперше визначила концептуальні засади конституційної реформи з метою створення цілісної системи державної влади в Україні, має стати дискусійним майданчиком для вітчизняних та зарубіжних фахівців з конституційного права, представників громадських організацій. Також визначено місце і роль Конституційної Асамблеї в процесі реалізації нинішнього етапу конституційного транзиту – як суб’єкта підготовки проекту конституційних змін, який потребуватиме затвердження Верховною Радою України і виноситиметься на всеукраїнський референдум.

Текст доповіді

//www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0421_dop.pdf

Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України 

М.І. Ставнійчук у виступі зупинилася на ключових питаннях нинішнього етапу конституційного транзиту в Україні: формі роботи, змісті та послідовності здійснення заходів, пов’язаних з конституційним процесом. Говорячи про Конституційну Асамблею як основну форму роботи у цьому напрямі, доповідач підкреслила, що Конституційна Асамблея має стати публічним майданчиком для об’єктивної наукової дискусії щодо майбутніх конституційних змін, та зазначила, що інститут Конституційної Асамблеї широко застосовується у багатьох країнах, в яких існує проблема дефіциту легітимності влади.

Доповідач наголосила, що всі конституційні зміни повинні відбуватися у порядку, передбаченому Конституцією України: за підсумками роботи Конституційної Асамблеї повинна розпочатись процедура, яка передбачена Розділом 13 Конституції України.

Було підкреслено, що майданчик Конституційної Асамблеї повинен створити умови для незалежної роботи над проектом конституційних змін, у складі Конституційної Асамблеї мають бути представлені всі зрізи як фахового середовища, так і громадянського суспільства. Оскільки важливим завданням для Конституційної Асамблеї є забезпечення наукової обґрунтованості пропозицій, пов’язаних із модернізацією Конституції України, переважну кількість складу Конституційної Асамблеї повинні становити науковці у юридичній та інших сферах.

М.І. Ставнійчук виокремила низку дискусійних питань, пов’язаних із роботою Конституційної Асамблеї, а саме:

• яким має бути кінцевий результат її роботи (нова Конституція, нова редакція Конституції або зміни та доповнення до Конституції України);
• наскільки значним має бути оновлення тексту Конституції України.

Говорячи про інші нагальні завдання модернізації політичної системи, доповідач зазначила, що необхідність продовження судової реформи вимагає суттєвого доопрацювання законодавства у питаннях судоустрою та статусу суддів, а також реформування пов’язаного із судовою системою розділу Конституції України. В рамках виборчої реформи актуальним для України питанням залишається уніфікація та систематизації виборчого законодавства, розробки та прийняття Виборчого Кодексу.

Під час свого виступу Президент України 1991–1994 рр. 

Л.М. Кравчук наголосив, що першочерговим завдання фахової дискусії щодо модернізації Конституції України має стати з’ясування основних причин недотримання конституційних та законодавчих норм в Україні. Л.М.Кравчук зазначив, що вкрай необхідним є вдосконалення конституційних норм, якими визначається відповідальність за невиконання законів. Говорячи про формування складу Конституційної Асамблеї доповідач наголосив на важливості її наповнення авторитетними фахівцями та представниками громадянського суспільства.

Л.М. Кравчук зауважив, що наявна політична система не відповідає інтересам суспільства, тому у проекті нової Конституції мають бути закладені норми, які б її демонтували, зберігаючи при цьому принципи демократичної, правової держави. Доповідач підкреслив, що Конституційна Асамблея має зосередитись на фахово-практичній, політичній стороні справи, та запропонувати реальний документ, який буде працювати, апробувавши його на фаховому, експертному та суспільному рівнях.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв у своєму слові після виступу першого Президента України Л.М. Кравчука запропонував присутнім побудувати дискусію навколо таких питань: формат Конституційної Асамблеї; тематичний план дій (дорожня карта) Конституційної Асамблеї; поєднання фахової роботи над конституційною реформою із просвітницькою роботою серед громадян щодо змісту основних конституційних змін.

Крім того, Директор НІСД наголосив на тому, що робота над зміною Конституції вимагає не лише правильного тексту, але щоб і тематика, яку обговорюють фахівці й експерти, була зрозуміла максимальній кількості громадян. Головне і ключове - ми маємо говорити про нову якість конституційно-правової системи.

Голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» В.В. Фесенко у виступі наголосив, що насамперед необхідно провести серйозну дискусію навколо питань модернізації політичної системи та конституційного процесу, зокрема визначитися з напрямами конституційних змін. Серед першочергових питань, на які необхідно дати відповідь при опрацюванні конституційних змін, було названо такі: реформа місцевого самоврядування, адміністративно-територіальна реформа, соціально-економічна реформа та реформа політичної системи загалом. З іншого боку, необхідно визначитися із можливими механізмами формування Конституційної Асамблеї та, відповідно, з її статусом і потенційним складом. Було підкреслено, що Конституційна Асамблея в Україні може бути сформована як виборний орган установчої влади або як консультативно-дорадчий орган при Президентові України чи парламенті. Від цього буде залежати ступінь легітимності прийнятих змін до Основного Закону.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв зазначив, що нинішнє обговорення розділу послання Президента України має інерційну форму. В основі цього задуму лежить ідея обміну пропозиціями з метою формування дальшого плану дій, його уточнення в тематичних планах.

Директор социологической службы «Український барометр» В.С. Небоженко в своем выступлении отметил, что новый этап конституционных изменений начат в благоприятной политической атмосфере, лишенной «конституционной истерики». Выступающий также обосновал объективную необходимость проведения конституционной реформы нерешенностью в предыдущий период конституционного процесса такой проблемы как легитимация власти и новой собственности. По оценкам директора социологической службы «Барометр» наибольшей проблемой реформирования политической системы Украины являться тенденция снижения легитимности конституционного процесса в период 1991–2011 гг. И если Конституция 1996 г., невзирая на критику процедуры ее принятия, имеет бесспорную легитимность, то конституционные изменения 2004 г. можно оценивать как полное уничтожение легитимности Основного закона страны – они мотивированы доминированием ценностей власти над ценностями государства. Выступающим подчеркнуто, что в данный момент страна пребывает в критической точке принятия решения относительно продолжения конституционного реформирования. В зависимости от качества этого решения политические процессы в стране могут развиваться в двух направлениях – либо дальнейшее уничтожение легитимности, либо возобновление роста легитимности конституционных изменений. Именно Конституционная Ассамблея может стать механизмом, который обеспечит развитие политических процессов в рамках второго направления. Выступающий также назвал возможные проблемы в процессах формирования и функционирования Конституционной Ассамблеи: противоречие между избираемыми и назначаемыми членами; проблема одновременного обеспечения и представительства, и эффективности в работе.

Президент України у 1991-1994 роках Л.М. Кравчук висловив своє бачення щодо формування складу Конституційної Асамблеї та алгоритму її подальших дій, стосовно зміни Основного Закону. Зокрема Л.М. Кравчук зазначив, що Конституційна Асамблея як незалежний від різних політичних сил орган має підготувати текст Конституції та схвалити його на своєму засіданні, потім передати цей проект Президенту України для внесення до Верховної Ради України, і лише після проходження всієї процедури, що передбачена чинною Конституцією такий законопроект буде прийнято остаточно. При цьому Перший Президент України наголосив, що Конституційна Асамблея жодною мірою не може бути органом, який підмінить парламент при ухваленні Конституційної реформи.

У свою чергу Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України М.І. Ставнійчук у виступі наголосила, що в процесі фахових дискусій щодо статусу Конституційної Асамблеї переважає думка, що Конституційна Асамблея має бути не органом установчої влади Українського народу, а - дорадчим, спеціальним, самоврядним, незалежним. Також було привернуто увагу присутніх до певних проблем, що виникають із затвердженням конституційних змін на всеукраїнському референдумі, пов’язаних із застарілим законодавством про референдуми.

Голова правління Центру політико-правових реформ І.Б. Коліушко також привернув увагу учасників круглого столу визначення статусу Конституційної Асамблеї. Доповідач висловив переконання, що за умови коли Конституційна Асамблея буде представницьким органом, то Президент України не має повноважень для її створення. В іншому разі необхідно сформувати певну робочу групу, яка має допомогти підготувати Президенту України проект Конституції. Водночас було наголошено на тому, що народ може самостійно прийняти нову Конституцію. Така можливість базується на низці рішень Конституційного Суду України, відповідно до яких народ має право змінити конституційний лад за процедурою визначеною Конституцією та законами. На думку І.Б. Коліушка мову про створення Конституційної Асамблеї доцільно вести лише у випадку, коли народ як єдине джерело влади перестає довіряти органам державної влади та хоче змінити конституційний лад. Важливою є процедура такого процесу. Дуже добре, якщо вона була б передбачена у законодавстві. В іншому випадку це революційна ситуація коли все робиться без процедури – явочним порядком. Тоді формується орган установчої влади, який називається Конституційною Асамблеєю.

У своєму виступі І.Б. Коліушко також підкреслив важливість проведення реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальної реформи в межах здійснення конституційної реформи.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв виступив з пропозицією утворити спільно з Центром політико-правових реформ (ЦППР) спільні робочі групи для продовження роботи над проектом адміністративно-територіальної реформи.

Радник при дирекції Національного інституту стратегічних досліджень 

В.С. Лупацій у своєму виступі зауважив, що поза увагою учасників «круглого столу» лишився один з аспектів легітимності конституційної реформи – міжнародний. Україна, як і інші країни в сучасному світі, стикаються з однаковими проблемами. Зокрема, йдеться про такі дилеми: «безпека чи права і свободи людини»; «зовнішньополітична конкурентоздатність чи збереження моделі соціальної держави»; «забезпечення цілісності і централізму чи розвиток самоврядування» і т.п. Тому з метою забезпечення міжнародної легітимності конституційним змінам в Україні, на думку радника при дирекції Інституту, було б доцільним проведення низки міжнародних конференцій, присвячених тематиці конституційного реформування.

Виступаючий також зазначив доцільність організації і функціонування Конституційної Асамблеї за функціональним принципом – політики ставлять цілі і формують технічне завдання для правників і експертів, а представники громадянського суспільства беруть активну участь в оцінці пропонованих науковцями та експертами моделей конституційних змін.

Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України М.І. Ставнійчук також зазначила важливість зовнішнього чинника у вирішенні проблеми подолання дефіциту внутрішньої легітимності влади водночас наголосивши на необхідності більш тісної взаємодії з Венеціанською Комісією в питаннях законодавчого забезпечення модернізації політичної системи країни, подолання практики подвійних та потрійних стандартів в практиці державного будівництва. М.І. Ставнійчук наголосила на величезній значущості для процесу легітимації конституційних змін формування майданчиків уведення всіх питань конституційного будівництва у правове конституційне поле, яке визначено чинною Конституцією країни.

Також Радник Президента України наголосила на тому, що змістовна складова реформування Конституції України повинна ґрунтуватись на людиноцентриських цінностях, орієнтованих на захист прав і свобод людини, як це зроблено в усіх європейських конституціях, бути максимально убезпеченою від політико-владної заангажованості. Окрім того, зроблено особливий наголос на необхідності забезпечити за чинною конституційною процедурою юридичну прийнятність рішень Конституційної Асамблеї, а також причетність громадян, наприклад у форматі загальнонаціональних дебатів, та врахування їх пропозицій.

Директор Інституту А.В. Єрмолаєв повідомив, що центральне українське телебачення готове до цього завдання, однак тривають дебати щодо формату цієї роботи з метою забезпечити конструктивний та фаховий характер дебатів та уникнути участі у них «політичних спекулянтів». Єрмолаєв А.В. також відзначив доцільність використання Інтернет-мережі для досягнення громадянського та фахового консенсусу, наприклад шляхом створення відповідного порталу, для налагодження комунікацій з університетськими центрами, профільними академіями, регіональними структурами.

Завідувач відділу державної правової політики НІСД 

О.М. Руднєва відзначила необхідність уточнення теоретико-методологічних підходів реформування політичної системи саме на етапі підготовки проекту Конституції, оскільки класична теорія поділу влади не дозволяє віднести такі конституційні інститути як Президент України, Прокуратура України, Національний Банк України до якоїсь з гілок влади. Така невизначеність становить певні проблеми і для реформування правоохоронної системи, зокрема в питанні невизначеності статусу прокуратури.

В своєму виступі О.М. Руднєва також торкнулась проблеми взаємодії з інститутами громадянського суспільства в процесі підготовки і реалізації конституційної реформи і підкреслила необхідність співпраці саме з фаховими аналітичними групами в процесі підготовки проекту конституційних змін.

Підбиваючи підсумки засідання «круглого столу» директор Інституту А.В. Єрмолаєв подякував усім учасникам і запропонував впродовж травня провести кілька засідань для обговорення таких тем: підходи і концептуалізації Конституційної Асамблеї та виборче законодавство України – наявний стан та напрями реформування. А також провести наукову конференцію, присвячену методологічним проблемам дослідження конституційного процесу, національної держави та демократії в Україні і світі.

21 квітня 2011 р.

//www.niss.gov.ua/articles/440/

30.05.2012 Круглий стіл «Доцільність створення та перспективи діяльності Конституційної Асамблеї в Україні» 

19.05.2012 І-й Відкритий форум громадських рад «Плануємо майбутнє» 

25.02.2012 Круглий стіл «Конституційна Асамблея: питання статусу, порядку формування та діяльності» 

22.08.2011 Експертна зустріч «Створення і функціонування Конституційної Асамблеї»

Сергій Головатий: Конституція 1996 року - це українська цінність. Але...

За час існування найстарішої в світі американської конституції — з 1787 року, до неї було внесено лише 27 поправок. Остання, двадцять сьома — про обмеження права конгресменів підвищувати собі зарплату, стала найбільш багатостраждальною. Запропонована ще 1789 року, вона була ратифікована лише через 203 роки — 1992-го. Українська Конституція, незважаючи на свій молодий вік — прийнята у 1996 році, вже встигла зазнати змін. Наприклад, у 2004-му, коли в результаті політичного компромісу Україна перетворилася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. Правда, все стало на свої місця через шість років, коли Конституційний Суд реанімував Конституцію зразка 1996 року. В який спосіб все це робилося і в одному, і іншому випадках — це окреме питання.

Сьогодні Президент Віктор Янукович в черговий раз започаткував конституційний процес із реформування Основоположного закону України. Подібні процеси також ініціювали і його попередники. Поки що главою держави створена науково-експертна група (очолив перший президент Леонід Кравчук) з підготовки Конституційної асамблеї, яка, в свою чергу, пізніше буде розробляти зміни до Конституції. В цьому контексті виникає багато запитань. Що не влаштовує в старій Конституції? Навіщо саме зараз започаткований цей процес? Заради чого змінюється Основоположний закон? Наскільки суспільство готове до змін? Які можуть бути результати? Про все це говоримо з відомим українським фахівцем з конституційного права, головою Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права в Україні Сергієм Головатим.

— Восени минулого року влада реанімувала Конституцію зразка 1996 року, причому в легкий спосіб — рішенням Конституційного Суду. Навіщо ж їй сьогодні в такий важкий спосіб знову започатковувати процес внесення змін в Основний Закон?

— Як фахівець, я давно вже не вживаю поняття «основний закон». Сучасний європейський конституціоналізм не знає такого поняття. До нас воно прийшло з радянських часів — зі сталінської Конституції 1936 року, яку було витворено «під гострим оком» генерального прокурора часів масових репресій — Андрія Вишинського. Саме він випрацював радянську теорію держави і права на замовлення Сталіна. Відповідно до цієї теорії, конституцію творить держава. І сьогодні, на жаль, 99,99% наукового середовища України і майже 100% тих, хто отримав юридичну освіту, розуміють конституцію саме як продукт держави.

Європа ж знає іншу теорію — теорію «основоположного закону». Європейський конституціоналізм базується на природних правах людини, де конституція є продуктом людей, а не держави. Це результат установчої влади народу, яка здійснюється ним безпосередньо, через референдум, або опосередковано — через представницький орган. У цьому і є істотна відмінність у розумінні сутності конституції, її юридичної природи і філософського смислу. Конституція України 1996 року базується на саме такій філософії «основоположного закону», однак — парадокс! — тлумачать її відповідно до теорії Вишинського.

Наприклад, свобода слова притаманна людині від природи. Свободу слова людині не надає держава. Ми створені Природою чи Богом у такий спосіб, що у нас є розум. Саме він дає нам можливість відрізняти добро від зла, хороше від поганого, справедливе від несправедливого... Водночас люди, що творять закони, бувають різні — хороші, погані, їм властиво помилятися, у них є певні вади. Тому, в результаті їхньої діяльності з’являються закони, які не завжди сповідують вічне — добро, справедливість, розум, — тобто те, що властиве людині від природи. Саме через розуміння природних прав і пролягає вододіл у розумінні держави, суспільства, конституції, конституціоналізму.

Парадокс також полягає і в тому, що в Радянському Союзі були конституції, але не було конституціоналізму. Навіть після 1991 року, коли Україна постала як незалежна держава, не було поставлено мети — створення держави заради забезпечення природних прав людини. Ми жили, орієнтуючись на різні папери, документи, зокрема Конституцію УРСР 1978 року. Конституціоналізм в Україні з’явився тільки у 1996 році, після прийняття Конституції. У Росії, незважаючи на її вікову історію державності, конституціоналізм теж виник нещодавно — у 1993 році, коли було ухвалено конституцію пострадянської Росії.

Сам конституціоналізм як явище виник майже одночасно у двох частинах світу — у Франції і в США. У Франції це відбулося внаслідок повалення абсолютизму і ухвалення Конституції Національними зборами, що діяли від імені народу задля утвердження свободи людини у старій державі. У США він виник після перемоги Півночі над Півднем, коли Конституцію також було ухвалено парламентом від імені народу, але з метою утвердження свободи як для людини, так і для новопосталої держави — на місці англійських колоній постала республіка з демократичним устроєм. В Україні сталося те ж саме, що тоді у Франції та США, лише у 1996 році, коли на засадах західної ідеї та практики конституціоналізму було ухвалено той основоположний акт, що закріпив як свободу для людини, так і свободу для держави. А саму державу зобов’язав гарантувати й забезпечити свободи людини.

— Тобто Конституція Пилипа Орлика 1710 року не була Конституцією?

— У розумінні європейського конституціоналізму — ні. Тому що тоді ще не було повноцінної української держави. Тоді був лише її прообраз. Але слід брати до уваги — тоді ще взагалі світ не знав такого поняття, як «права і свободи людини».

Головне, що лежить в основі конституціоналізму — суспільний договір людей стосовно заснування держави з метою забезпечення їхніх невід’ємних природних прав. З огляду на це, ми тепер можемо поставити запитання — чи потрібно нам змінювати українську конституцію? Причому конституцію з маленької літери. Тому що йдеться про щось більше, ніж просто паперовий документ, а саме — про принципи і правила, які зобов’язують державу забезпечувати природні права людини. Мова йде і про ті міжнародні договори, що Україна визнала для себе обов’язковими, а також рішення нашого Конституційного Суду. Певною мірою це стосується і вітчизняної доктрини права. Мало знати літери і вміти читати документ під назвою «Конституція». Треба передовсім володіти фундаментальними знаннями у філософії права, політичних науках, знати практику європейського судочинства у ділянці прав людини, іноземні мови. От за таких умов може будь-яка людина, тобто не фахівець, бути учасником конституційного процесу чи творцем нових юридичних формул? Ні, не може.

Погляньмо, як європейські структури оцінюють стан українського конституціоналізму. Давайте візьмемо хронологію європейських оцінок після того, як не так давно була відновлена Конституція 1996 року.

Перш за все — Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 4 жовтня 2010 року. У ній йдеться, що перешкодою для реформ у багатьох сферах є існуючі конституційні положення. Тому Асамблея закликала органи влади та опозицію спільно запровадити пакет конституційних реформ, який усунув би наявні недоліки.

У резолюції Європарламенту від 25 листопада 2010 року також ідеться про необхідність конституційної реформи в Україні з метою чіткішого розподілу повноважень та створення ефективної системи стримувань і противаг між інститутами влади.

Далі — висновок Венеціанської комісії про ситуацію в Україні від 20 грудня 2010 року. Там ідеться про те, що конституційна криза в Україні показала, наскільки нагальною та необхідною є конституційна реформа. Один з яскравих прикладів — це розуміння строку повноважень Верховної Ради. Позитивісти (послідовники Вишинського) кажуть, що, оскільки повернуто дію Конституції зразка 1996 року, вибори до парламенту мали б бути в кінці березня 2011 року. Ті ж, хто виходять з європейського розуміння права, кажуть, що народ у 2007 році уповноважив цей парламент на п’ять років.

Сьогодні полюбляють говорити, що наша Конституція — це одна з кращих конституцій у Європі. У зв’язку з цим вчитаймося у Висновок Венеціанської комісії*** від 11 березня 1997 року, де дано оцінку Конституції 1996 року відразу ж по її ухваленні. Так от, ще тоді Україні рекомендували внести зміни до неї. Зауваження торкались, по-перше, розділу про права та основоположні свободи людини. Ця частина в тексті Конституції викладена на основі знань, якими експерти володіли на той час і які тоді можна було здобути, читаючи здебільшого лише «советские книги»...

— Ви в тому числі.

— Так, і я в тому числі. Але надалі я вчився, читаючи західну літературу мовами оригіналу, тому пізніше зрозумів, що не всі права є природними. Є когорта соціальних прав — тих, що фіксуються стосовно громадянина як члена суспільства (зарплати, пенсії, стипендії...). А це вже інша юридична природа, що обумовлює і інший характер захисту цих прав.

Гляньмо на зауваження Венеціанської комісії майже п’ятнадцятирічної давнини стосовно Верховної Ради. Там наголошується, що необхідно скасовувати норму, яка вимагає ініціативи не менш ніж 150 депутатів для порушення питання про відставку Кабінету Міністрів. Це забагато, на думку Венеціанської комісії, оскільки опозиція може бути набагато меншою за кількістю. Потретє, звертається увага на те, що, відповідно до української Конституції, два органи в системі виконавчої влади — і Кабінет Міністрів, і Президент — мають право законодавчої ініціативи. Це той дуалізм, який необхідно усувати. Главі держави належить бути осторонь політичного процесу законотворення і впливати на нього лише через ветування законів.

Або ж взяти улюблений для багатьох вислів: «Президент є гарантом прав і свобод людини». Не може глава держави, будучи одночасно главою виконавчої влади, бути гарантом прав людини. Для цього є інша гілка влади — судова. Наступна проблема — прокуратура. Вона не повинна бути окремою структурою, що стоїть поза судовою чи поза виконавчою владою. Вона не повинна мати функції загального нагляду за дотриманням законності. Це компетенція судів...

Зрештою, у 1997 році Венеціанська комісія дала позитивну оцінку нашій Конституції, але при цьому зазначила, що в ній є декілька положень, які залишаються незадовільними з юридичної точки зору. Тому сьогодні є потреба, бодай на папері, я вже не кажу про практику, привести текст у відповідність до європейських стандартів. Конституція 1996 року — це українська цінність, але вона недосконала.

— Про це говорять протягом багатьох років, але питання в тому, чи здатна сьогодні влада на такі зміни.

— Я стою на позиції необхідності змін відтоді, як з’явився висновок Венеціанської комісії 1997 року. Надалі Венеціанська комісія вивчала та оцінювала всі подальші тексти українських політиків, які стосувалися змін до Конституції. Це і зміни 2004 року як продукт Медведчука, Мороза й Симоненка. Це і проект змін Шаповала, який, за задумом Ющенка, готувався в рамках Національної конституційної ради. Отже, можна вважати, що у нас є методологічна база для оновлення чинної Конституції. Щодо ж того, в який спосіб можна змінювати Конституцію, то слід виходити з того, що сама Конституція передбачає лише такий процес, який повинен проходити через парламент. Що ж до повноважень народу, то народ не може ні писати, ні приймати Конституцію, він може лише безпосередньо затвердити зміни до неї після того, як їх буде ухвалено Верховною Радою.

— Сьогодні якраз лунає критика, що своїм рішенням Президент відбирає у парламенту право ухвалювати зміни до Конституції.

— Це популізм. Що сказано у президентському Указі? Узяти до відома, що для напрацювання пропозицій щодо механізму створення й діяльності Конституційної асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також аналізу концепцій реформування Конституції України сформовано Науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї. Ще нічого не створено, навіщо ж робити такі заяви?

Окрім цього, Президент на першому засіданні Комісії зі зміцнення демократії і утвердження верховенства права 13 січня 2011 року зазначив, що Конституційна асамблея бачиться як дорадчий орган, а не владний.

У тій моделі Конституційної асамблеї, яку напрацювала Комісія, якраз і наголошується, що тут не може йтися про установчу владу. Це повинен бути дорадчий орган. Завдання Конституційної асамблеї — підготовка й попереднє ухвалення законопроекту про системне оновлення чинної Конституції. Далі — право Президента: вносити законопроект до ВР чи не вносити. Ми вирішили, що чисельний склад Конституційної асамблеї не повинен перевищувати 100 осіб, з яких: не більше 30% політиків (влада, опозиція — парламентська, позапарламентська); не більше 30% юристів; до 15% політологів; до 10% представників інших галузей суспільних наук; до 15% представників інститутів громадянського суспільства. У рамках такої асамблеї має бути створена експертна група чисельністю до 10 осіб. Це повинні бути найавторитетніші конституціоналісти, які, власне, будуть писати сам текст змін до Конституції. Очолити таку експертну групу має авторитетна людина, яка не перебуває при владі. Можливо, це буде Леонід Кравчук — як з’ясувалося, з подібною ідеєю він звернувся в листі-пропозиції до Президента ще влітку минулого року.

— Тарас Чорновіл заявляє, що в першу чергу скасують положення про безкоштовну медицину та освіту...

— Чомусь кожен політик вважає себе фахівцем у конституційному праві. А подібні заяви в черговий раз доводять, що політиків в асамблеї повинно бути мало. Напрацювання й розгляд пропозицій щодо змін — це справа майбутнього, це окремий етап, і над цим будуть працювати якраз наукові експерти. Однак Чорновіл чи Тимошенко уже все знають сьогодні. Водночас, усі ми пам’ятаємо, як Тимошенко задля своїх особистих політичних цілей пропонувала свій варіант Конституції, відповідно до якої Президента мали б обирати в парламенті.

— При попередніх президентах теж були спроби змінити Конституцію. Які сьогодні гарантії від влади, що нинішній процес — це серйозно?

— Коли ви переходите дорогу на зелено світло, у вас є гарантії, що вас не зіб’є машина? Гарантії в суспільно-політичних процесах — це передовсім саме суспільство — громадяни, журналісти, політичні партії. Гарантії є тоді, коли є суспільний контроль. Якщо немає суспільного супротиву, сама держава не забезпечить гарантії. Але вже той факт, що нинішній конституційний процес починається дещо в інший спосіб, ніж у попередні роки, дозволить журналістам слідкувати за ним і робити висновки.

— Перш ніж започатковувати конституційний процес, варто задатися питанням — чи створена в суспільстві платформа (чи є довіра) для сприйняття тих людей, які будуть писати Конституцію?

— Це питання найголовніше, я сказав би — визначальне. Такий процес не може здійснюватися на недовірі. І це стосується навіть уже початкового періоду — формування складу експертної групи, а відтак — і складу Конституційної асамблеї. Наприклад, не виникало питання довіри до процесу підготовки та прийняття Конституції 1996 року — тому що тоді до процесу її творення були залучені всі політичні сили та працювала відповідна експертна група, до якої був високий ступінь довіри...

— Але потім політики дискредитували себе.

— Дискредитовані політики, недосконала системи влади, незахищеність людини... Такий маємо залишок за підсумками двадцятилітнього існування незалежної держави. Так що? Нічого далі не робити?

— Ви теж вважаєте, що всі політики дискредитовані?

— Так.

— Чому?

— Тому що всіма без винятку декларувалося одне, а робилося інше. Хоч один політичний лідер в Україні за усі ці роки дотримав свого обіцяного слова? Окрім цього, немає довіри до всієї системи влади. Візьмімо ту ж судову владу. У Німеччині 95% громадян довіряють своєму Конституційному Суду, у нас — скільки? Нуль? І чи не самі судді — причина тому? І чи не тому, що для більшості з них поняття совісті вже давно не існує?...

Але нинішній стан суспільства такий, що немає довіри не тільки до політиків, а й одне до одного. Хоча людина, на відміну від інших істот Природи, має Божий дар — думати, мислити, осмислювати, оцінювати, зважувати, — однак все одно чомусь не може себе перебороти у своїх же вчинках проти розуму й моралі. Скільки у нас тих, кого можна назвати совістю української нації? Почнімо рахувати — Ліна Костенко, Кардинал Любомир Гузар, філософ і радянський політв’язень Євген Сверстюк... Хтось ще назве одне-два імені. І все? Все. Водночас, ніхто, окрім кожного із нас самих, не забезпечить відновлення довіри в суспільстві. Необхідно вивільнятися від того патерналізму, який внутрішньо сидить у нас давно. А особливою вимогою часу є протидія тому, що визначено як «неоцинізм».

У чому я бачу для себе сенс життя? Учитися, удосконалюватися і сприяти тому, щоб українське суспільство, українська держава рухались до вищих стандартів. Іншого сенсу не бачу. Проблема ж наших політиків у тому, що вони не хочуть учитися. Йдеться не тільки про освіту, де легко купити диплом. Йдеться про цінності. Про державу й людину в ній. Про людину як найвищу цінність, але не держави, не суспільства, а Природи. Тому українські політики й товчуться в одному кагалі вже 20 років і не дають нової якості.

— Чому ви не входите до науково-експертної групи, яка буде пропонувати склад Конституційної асамблеї?

— Не я ж її формував.

— А хто?

— Може, Леонід Макарович.

Але думаю, що між нашою Комісією і сформованою науково-експертною групою буде взаємодія. Хоча з деякими її членами я маю концептуально різні погляди на сутність конституції, конституціоналізму, держави й людини в ній. Ці розбіжності не особистісного характеру, а теоретичного. Наприклад, нещодавно директор Інститут держави і права, на базі якого має відбуватися конституційний процес, на одному із круглих столів сказав, що не треба змінювати «те, що вже працює». Йшлося про реформування українських так званих «силових» структур — СБУ, прокуратури, МВС тощо. Також він говорить: «Верховенство права — це абстрактна й містифікована ідея». Але ж не може бути такого, щоб повоєнну Європу було побудовано на «абстракції» чи на «містиці». Для цього вченого головне — «верховенство закону», яке повертає нас до теорії і практики Вишинського, а для мене — верховенство права, на якому збудовано сучасну Європу.

Таким чином, навіть для цього — змагання концепцій — потрібна Конституційна асамблея. Якщо формат конституційного процесу дозволятиме мені брати в ньому участь, я братиму. Не можна давати можливість людям з минулого цинічно заперечувати людські ідеали, тим більше керувати процесом — цьому так само необхідно чинити опір.

— Що тоді буде з українським законодавством, якщо ви сповідуватимете одну концепцією, а ті, хто працюють над створенням Конституційної асамблеї, — іншу?

— Я процитую Ліну Костенко (роман «Записки українського самашедшого»): «Наше правове поле заросло чортополохом». Де тут місце праву, якщо вести мову про те, що робить Верховна Рада щодня? Зміни, зміни, зміни — до законів... І все це здебільшого для лобіювання або ж своїх особистих, або ж групових чи чиїхось корпоративних інтересів. У нас парадоксальна країна, в якій заплутався «український самашедший». Він спостерігає хвору владу, Україну як резервацію для українців, обтяжених спадком рабського духу та недолугих понять, і запитує: «А при чому ж тут я?». Проте я переконаний: в Україні вже є ті, хто розуміє своє місце і хто бачить цей чортополох і знає, як його виполоти. Я не заплутався. Я знаю відповідь на запитання «а при чому ж тут я?» незалежно від того, що кажуть політики. Але щоб провести зміни, як завжди, потрібна — над усе для цього — політична воля.

Юридична служба у нинішнього президента є чи не найслабшою з усіх, що були при попередніх президентах. Критичними лишаються проблема команди і проблема оточення. Команда — це ті, хто працює в рамках єдиного концептуального бачення. Оточення ж завжди має свої інтереси, поєднує їх, спрямовуючи на досягнення корпоративних вигод. Коли немає команди, точиться гостра внутрішня боротьба усередині оточення.

— Ви до кого себе відносите?

— Мене прийнято вважати некомандною людиною. Незалежно від того, де це було — у Народному русі, який не був партією, у Народному русі, який став партією, чи у парламентських фракціях, до яких я входив як позапартійний. Я ніколи не зраджував принципам, за якими увійшов у політику. Я командний гравець однодумців, які ставлять собі за мету досягнення ідеалів плюралістичної демократії, верховенства права, прав людини і незалежності України. Я завжди буду в будь-якій команді, яка не тільки сповідуватиме ці ідеали, а й рішуче боротиметься за них.

— Президент Янукович прислухається до вас?

— Гадаю, що якби не прислухався, то не відновлював би діяльність Комісії, яку я вдруге очолив, і не затверджував би положення про неї та її склад у тому вигляді, в якому я їх подав...

КОМЕНТАРІ

Для чого все-таки потрібні зміни в Конституцію?

Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:

— Українську Конституцію треба змінювати. Я бачу багато можливостей її покращити. Насамперед, найбільш гострими є статті, які регулюють місцеве самоврядування і адміністративно-територіальний устрій. Існуючі норми унеможливлюють проведення повноцінної реформи місцевого самоврядування. Гостро стоїть питання зміни статті 131 про склад Вищої ради юстиції. Також я б запропонував внести зміни в порядок формування і повноваження Конституційного Суду. Звичайно, норми, пов’язані з розподілом повноважень між президентом і урядом, формуванням уряду. На мій погляд, це найбільш гострі проблеми, які хотілося б вирішити в рамках конституційної реформи.

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— На сьогодні Президент має повноту влади, він може керувати країною практично в ручному режимі. Тому немає логіки, виходячи з інтересів глави держави, змінювати Конституцію. Тож, виникає запитання — для чого тоді сьогодні започаткований весь процес зі зміни? Переконаний, що про людське око. Наприклад, щоб показати Заходу (були зауваження), що Україна готова змінювати Конституцію і суспільні відносини. Адже для того, щоб Янукович прийшов на другий термін, йому не потрібно змінювати Конституцію. Так, створена робоча група, там багато людей з іменами. Але можна було зробити набагато простіше. Згадайте історію, коли у США була створена Конституційна асамблея за часів президентства Джорджа Вашингтона. За чотири місяці вона підготувала проект Конституції, який згодом затвердили. Тобто йдеться про бажання щось змінювати. Не думаю, що у нашої влади сьогодні є таке бажання. Наприклад, Українське юридичне товариство давно підготувало проект Конституції, він презентований. Можна було хоча б ознайомитися з ним.

Нинішню Конституцію однозначно потрібно змінювати. Чому? Тому що вона дає всі підстави, щоб в країні відбулася узурпація влади. Проти авторитаризму в її положеннях немає запобіжників. Необхідно, щоб кожна з гілок влади мала реальні можливості контролювати один одного, існувала незалежна судова система. Чи стоїть сьогодні в суспільстві питання про зміну Конституції? Стоїть. Просто широкий загал мало розуміє, що таке Конституція, хоча вона є фундаментом державного будівництва. А все через те, що наші люди звикли до правового нігілізму. В Конституції мають бути виписані принципи, на основі яких живе суспільство і на основі яких функціонують органи державної влади. Треба створити такі умови, коли закон буде діяти однаково для всіх, незалежно від того, хто при владі. Опозиція має реально контролювати владу. Народ — і владу, і опозицію.

Віктор МУСІЯКА, професор права:

— Внесення змін у Конституцію у 2004 році — це ж не тільки чиясь забаганка, а потреба демократизувати конституційні засади організації влади, місцевого самоврядування, судової системи, правоохоронних органів... Але до місцевого самоврядування руки так і не дійшли... Такий незавершений процес фактично залишив Конституцію у стані, який вирішився КС тільки восени минулого року. Якщо ми прагнемо мати європейські засади організації життя в державі та суспільстві, треба системно змінити цілу низку положень нинішньої Конституції. Але перш ніж цим займатися, влада повинна поважати й виконувати чинний Основний Закон. Можна написати найкращу Конституцію у світі, але якщо вона не буде виконуватися, немає ніякого значення, якою вона буде у майбутньому. Якщо ж ставиться мета входження держави в конституційно-правове поле і поваги до Основного Закону, тоді в цьому є сенс.

Чому саме сьогодні започаткований цей процес? Основа легітимності — відповідність Конституції всім процесам, які відбуваються в державі. Коли в Європі є сумніви щодо реанімації нинішньої редакції Конституції, звичайно, діюча влада буде прагнути показати: ось, ми здійснили цей процес у демократичний спосіб. Скоріш за все, реформована Конституція буде затверджуватися на референдумі. До того ж, є точка зору Венеціанської комісії, Європарламенту. Вони хочуть бачити легітимну владу в Україні.

Я гадаю, влада намагатиметься підігнати все, що було зроблено за останній рік в антиконституційний спосіб у сфері так званих судової, адміністративної реформ, під нові положення в Конституції. Але якщо цей процес все-таки буде прозорим і доступним для сприйняття широким загалом, це буде непогано. Головне, щоб процес не відбувався кулуарно, як при так званій Національній конституційній комісії за часів Ющенка. Процес має бути прозорим, із залученням експертів в галузі конституційного права, представників громадянського суспільства, політичних партій (парламентських, позапарламентських), тоді можна не пропустити якихось «наглих» намагань влади. Я не думаю, що такі намагання будуть з боку Президента, але є люди у владній команді, які хотіли б все це зафіксувати в Основному Законі.

Я вже казав, що побічним результатом внесення змін в Конституцію може бути продовження каденції Президента. Зрозуміло, на це звертають велику увагу, але це не основне. Чому? Тому що вже є рішення Конституційного Суду щодо можливості Президента балотуватися ще на два терміни, якщо протягом його попередніх каденцій була змінена Конституція. Ми всі знаємо, що це рішення було прийнято ще за часів Кучми, але він цим так і не скористався. Тому сьогодні, якщо у когось будуть сумніви, це рішення можна просто продублювати. Можуть також бути якісь зміни, які стосуватимуться другої державної мови чи статусу державних органів. У цих положеннях можна записати що завгодно, але давайте почекаємо. Адже важливо, який саме механізм по створенню асамблеї буде запропонований, які на неї будуть покладені завдання тощо. На сьогодні обговорювати практично нічого, тому що поки є тільки обіцянки.

Чи долучений я до конституційного процесу? Ні. Мабуть, ініціатори чи організатори цього процесу не вважають мене гідним бути присутнім в цьому колективі. Я у свій час був долучений до Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президенті Ющенко. Але через те, що не погоджувався з тим, як вона працювала, відмовився перебувати в її складі. Сьогодні комісія відновлена, її знову очолює Сергій Петрович Головатий. Маю надію, що вона працюватиме по-іншому.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— При живому парламенті ніякої Конституційної асамблеї не потрібно. Такий орган створюється лише за наявності серйозного конфлікту в країні, але конфлікту немає, громадянської війни — теж, більше того, в нас один начальник, єдине начало в усіх гілках влади. Й один орган влади — Адміністрація президента... У регламенті ВР усе прописано, навіщо створювати ще якусь асамблею, представників якої ми не знаємо?.. Захід тисне на Януковича тим, що кожен його крок із концентрації влади — нелегітимний, оскільки він нелегітимно перевів Україну на президентсько-парламентську форму правління. Тому, схоже, тепер придумали чисто африканський спосіб підвищення легітимності Януковича як президента. З політологічної точки зору тут пояснення лише одне — чим більша концентрація влади в руках Президента Януковича, тим менша легітимність цієї концентрації. Бо досі не вкладається в голові, як могли 18 дезорієнтованих, заляканих і малопрофесійних тоді нових членів Конституційного Суду взяти й змінити загальнополітичний устрій у країні. Такого ж не буває, й Європа ніяк не може визнати такого переходу, тому природно, що комусь прийшла в голову ось така африканська ідея. Але зовсім не має значення, хто входитиме в цю асамблею, тобто фігуруватимуть конституційні спеціалісти, котрі жодної ролі не відіграватимуть. Перше, що сьогодні мав би зробити КС, — визнати таку процедуру неконституційною, бо вона ніде не передбачена. А що робить КС? — Мовчить. Чому виникають різні припущення?.. Тому що нам не пояснили, навіщо це робиться». — УНІАН.

Іван КАПСАМУН, «День» №42-43, 11 березня 2011 р.

Малюнок Анатолія КАЗАНСЬКОГО / З архіву «Дня», 1996 р.

//www.day.kiev.ua/978

***
ВИСНОВОК ЩОДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
прийнятий Комісією на її 30 пленарному засіданні у Венеції, 7-8 березня 1997 року
//www.venice.coe.int/docs/1997/CDL-INF(1997)002-e.asp

ВИСНОВОК ЩОДО ПРОЕКТУ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

(Текст схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року (CDL (96) 15))

//www.venice.coe.int/docs/1996/CDL(1996)020-e.asp

12.10.2012 Ігор Коліушко: Легітимність Конституції [держави - Україна] на даний час є сумнівною 

13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть

14.03.2012 Сергій Головатий. Конституція - це акт народу

06.03.2012 Спів… Головатий

06.03.2012 Комісія при Януковичу забракувала проект КПК Януковича

01.03.2012 Указ Президента України №168/2012 Про деякі питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого, Марини Ставнійчук)

16.08.2011 Олександр Северин. Симулякр під венеціанським соусом

27.04.2011 Леонід Кравчук. Не поспішай, бо встигнеш

29.03.2011 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок «Про концепцію створення і функціонування Конституційної Асамблеї в Україні» (Сергія Головатого)

10.03.2011 Виталий Червоненко. Схватка за Конституционную Ассамблею

16.02.2011 Концепція створення і функціонування Конституційної Асамблеї (Сергія Головатого)

09.12.2010 Указ Президента України №1116/2010 Питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого /положення, склад)

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

Конституційна Асамблея: до такого не дійшов навіть Путін

Днями з-під пера президента України Віктора Януковича вийшов указ про підтримку ініціативи першого президента Леоніда Кравчука щодо створення Конституційної асамблеї для підготовки змін до Конституції України, пише УНІАН.

Аби утворилася така асамблея, спершу створили науково-експертну групу з її підготовки. Власне, ця наукова група й повинна, як висловився Леонід Кравчук, дати зелену карту цій конституційній асамблеї, яка писатиме нову конституцію чи лише зміни до неї. Це поки що питання відкрите, оскільки головний ініціатор – пан Кравчук – і сам до пуття не може пояснити, якою хоч приблизно буде оновлена Конституція, яка її головна ідея і найголовніше – чого раптом обрали такий шлях для вдосконалення Основного Закону.

– Ми хочемо вперше в історії України зробити зміни для українського народу, – каже Леонід Макарович, – тобто це будуть незаангажовані люди, які думатимуть не про особисту владу, а про інтереси народу. Чи потрібно змінювати Конституцію? Так, потрібно, тому що вона скомпрометована. Венеціанська комісія та критика всередині кажуть, що потрібно поставити конституційний процес у правові рамки і щоб він відповідав чинному легітимному способу її прийняття. Тому ввійдуть сюди ті люди, я так думаю, які можуть це зробити, будучи незаангажованими… Тобто щоб це була сучасна Конституція, відповідала глобальним змінам у світі, критичним змінам у країні, була надовго і щоб її не змінювали кожних 4-5 років. От і все!

Говорячи про незаангажованих людей, пан Кравчук, схоже, призабув, що як би красиво не написали новий законопроект, усе одно його вноситиме президент Янукович, а ухвалюватиме Верховна Рада. А вони і є головними порушниками чинної Конституції (разом із Конституційним судом). Проте перший президент знаходить аргументи на захист нинішнього глави держави:

– Янукович нічого не порушував, він же не може скасувати рішення Конституційного суду. У президента немає таких повноважень...

Оскільки зі слів самого ініціатора ми так і не зрозуміли головної ідеї створення нової конституції, ми звернулися до фахівців.

Деякі положення Конституції явно не подобаються нинішній владі

Експерт з конституційного права Олександр Барабаш припускає, що вся ця колотнеча задумана, аби Кравчуку знайти якесь застосування.

“Президент завжди виступає як законотворчий ініціатор, і для суспільства не має значення, хто розробляє його законопроекти, - сказав експерт. - Тому я не розумію, чому влада приділила цій асамблеї стільки уваги. Усе одно відповідальність лежатиме на президенті й на Верховній Раді. Тим більше що, крім загальних, банальних фраз, жодного пояснення не прозвучало.

Леонід Макарович сказав, що це триватиме півтора-два роки і прийматиме їхню Конституцію новий парламент. Тому дозволю собі висловити припущення, що це просто такий механізм надання Кравчуку – в системі нових, так би мовити, центрів влади – якоїсь видимої публічної посади. Будь-якого іншого сенсу я не бачу.

Такими штампами, що, мовляв, сьогоднішня Конституція постсоціалістична, тому потрібна демократична, - можна обвішати будь-який документ. Не буває постсоціалістичної чи постдемократичної Конституції, головна – правова культура: дотримуються її чи не дотримуються.

Члени цієї науково-експертної групи, у публічних висловлюваннях дискредитували саму ідею в корені, бо серйознішого аргументу, ніж просто потрібна “демократична Конституція”, не навели.

Ніхто нічого до пуття не може пояснити.

Зрозуміло, що деякі пункти чинної Конституції не подобаються сьогоднішній владі, тому, схоже, таким чином вона хоче прибрати їх. Але простим шляхом – унесенням змін до Конституції – це було б неможливо це зробити. Маю на увазі питання мови, військових закордонних баз, виборчої системи, особистого голосування депутатами, двох термінів президента”...

Нова Конституція означатиме появу нової держави

Народний депутат (НУ-НС) Роман Зварич вважає, що з появою Конституційної асамблеї, яка змінюватиме сьогоднішню Конституцію, фактично утвориться нова держава.

“Нова Конституція, - вважає він, - означає нову юридичну особу на міжнародній арені. Це юридичний висновок. А політичний – біс його знає. Як на мене, це має характер окозамилювання, вдумайтеся лишень у юридичну суть цього процесу…

Мені все поки що видається дуже туманним…

У розділі 11 (? 13 - ред.) Конституції прописано порядок змін до Конституції. Їх здійснює законодавчий орган нашої держави, який є також найвищим представницьким органом в Україні. Він і реалізує право народу міняти свій конституційний лад. Тому я не бачу логіки створювати ще якийсь орган”.

До такої єресі не дійшов навіть Путін, який виробляє з Росією, що хоче

Політолог Віктор Небоженко теж не бачить правової логіки у створенні такого органу, бо “коли з’являється конституційна асамблея, Верховна Рада автоматично починає відігравати другорядну роль, адже вона перестає виконувати свою найголовнішу роль – законодавчу”.

“При живому парламенті, - сказав Небоженко, - ніякої Конституційної асамблеї не потрібно. Такий орган треба створювати тоді, наприклад, коли вороги захопили парламент, обстріляли всіх тушок. Тобто коли відбувається щось неординарне, коли є необхідність відмовитися від процедури конституційних змін, прописаних у чинній Конституції. У такому разі народ має обрати такий орган, який або писатиме нову Конституцію, або даватиме якісь рекомендації.

А то виходить, що одразу три органи займаються одним і тим самим. Ось уявіть собі, якби печінка виконувала роль мозку і серця. Лікар з глузду з’їхав би, не кажу вже про самого хворого.

У нас є Конституційний суд, який на свій розсуд міняє Конституцію, є Верховна Рада, уповноважена це робити, і тепер ще з’являється Конституційна асамблея. Ще трішки, і ми зберемо якусь раду старійшин, общак...

Такий орган створюється лише за наявності серйозного конфлікту в країні, але конфлікту немає, громадянської війни – теж, більше того, у нас один начальник, єдине начало в усіх гілках влади. І один орган влади – Адміністрація президента. Тож давайте будемо чесними й оголосимо його цією Конституційною асамблеєю.

У регламенті ВР усе прописано, навіщо створювати ще якусь асамблею, представників якої ми не знаємо? Це будуть губернатори чи люди з пропискою в Макіївці? Чи хлопці, які принципово не хочуть говорити українською мовою? Чи просто вся адміністративна вертикаль? А що? Таке ж теж може бути… Тобто ми ніяк не можемо зрозуміти, хто це буде... До такої єресі не дійшов навіть Путін, який що завгодно виробляє з Росією”.

Європа не може збагнути, як 18 чоловік змінили конституційних лад

“Захід тисне на Януковича тим, що кожен його крок з концентрації влади – нелегітимний, оскільки він нелегітимно перевів Україну на президентсько-парламентську форму правління. – сказав Небоженко. - Тому, схоже, тепер придумали чисто африканський спосіб підвищення легітимності Януковича як президента.

Можете бути певні, Венеціанська комісія скаже, що такої процедури ще не було в цивілізованій Європі. З політологічної точки зору тут пояснення лише одне – чим більша концентрація влади в руках президента Януковича, тим менша легітимність цієї концентрації. Бо досі не вкладається в голові, як могли 18 дезорієнтованих, заляканих і малопрофесійних тоді нових членів Конституційного суду взяти й змінити загальнополітичний устрій у країні. Такого ж не буває, і Європа ніяк не може визнати такого переходу, тому, природно, що комусь прийшла в голову ось така африканська ідея. Бо як по-іншому пояснити лідерам інших країн, що Янукович за один день перетворився з президента в парламентсько-президентській країні на президента в президентсько-парламентській країні?”

Оскільки нам нічого не пояснили, виникають припущення

Небоженко припускає, що насправді нічого нового в цій Конституції написано не буде:

“Ну, може поміняють речення чи параграфи місцями, - сказав він. - Ну, може, щось і нове придумали, не знаю... Тарас Чорновіл каже, що продовжать депутатам повноваження до 2015 року. Усе можливо.

Але зовсім не має значення, хто входитиме в цю асамблею, тобто фігуруватимуть конституційні спеціалісти, котрі жодної ролі не відіграватимуть.

Перше, що сьогодні мав би зробити КС, – визнати таку процедуру неконституційною, бо вона ніде не передбачена. А що робить КС? - мовчить.

Чому виникають різні припущення?.. Бо нам не пояснили, навіщо це робиться. Янукович сказав, що подивився в очі Кравчуку, а той сказав, що нам б не завадило таке зробити. І теж цікаво, чому саме Кравчук?..”

Влада розуміє, що користується повноваженнями, отриманими в неконституційний спосіб

Співавтор чинної Конституції Віктор Мусіяка вважає, що влада таким чином хоче легалізувати свою неконституційність:

“Коли створюється держава, тоді може бути створено якийсь орган, якому надано установче право створити певний закон чи Конституцію. Нам же сказали, що буде асамблея, але не пояснили, який буде механізм її створення. Ми не знаємо, які вона виконуватиме завдання. В указі президента нічого не сказано.

Я не можу збагнути, чого їм ще не вистачає, вони ж отримали Конституцію 1996 року, за якою керував Кучма. Очевидно, влада розуміє, що користується повноваженнями, отриманими в неконституційний спосіб, тому якось хоче вийти на конституційний шлях, проте вкотре переступає через букву закону.

Я не виключаю, що в текст можуть вписати третій термін повноважень Віктора Федоровича. Проте можемо лише припускати, оскільки жодних пояснень не надходило”.

Оксана Климончук

//unian.net/ukr/news/news-423675.html