Віктор Мусіяка: Конституція як суспільний договір має виходити від народу

Коли влада усвідомлює відсутність політичних, соціальних, інтелектуальних перепон можливому необмеженому розширенню її повноважень, вона, не вагаючись, іде на це. Як влучно зазначав Бертран де Жувенель, видатний французький політичний мислитель ХХ ст., "егоїзм, який спрямовує владу, і та ідея, яку вона має намір здійснити, – нероздільні риси, що яскраво проявляються в особистості велетнів влади: вони вже самі не знають, в захваті вони від себе чи свого народу, і, все відбираючи, думають, ніби все віддають".

Проект Концепції "модернізованої" Конституції, ухваленої Конституційною асамблеєю при президентові України, засвідчує таку мету повною мірою. Мабуть, іншого й не варто було очікувати, коли ідеєю "вдосконалення" Основного Закону опікується влада, яка її узурпувала.

Названим проектом передбачається, що майбутня "модернізована" Конституція "покликана стати загальнонаціональним політико-правовим договором".Доступною мовою це означає, що очікується загальне визнання Конституції "суспільним договором". У зв'язку з продукуванням цієї ідеї, асамблеїстам доречно було звернутися до її джерел. У тій чи іншій інтерпретації (див.: Т.Гоббс, Д.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Мілтон, І.Кант, Д.Медісон та ін.) ідея "суспільного договору" передбачає, що пропозиція його укладення завжди виходить від суверена-народу. Конституційна асамблея пропонує революційну ідею: Конституцію як "суспільний договір", за яким народ передає свої суверенні права владі в обсязі, визначеному цим договором, зміст якого виписуватиме сама влада, котру суверен має тимчасово найняти на роботу для управління державою з метою забезпечення поточних і майбутніх інтересів. Те, що пропонується наразі в "протоколі про наміри" (проекті Концепції) як "суспільний договір", більше нагадує середньовічну ідею "договору підпорядкування", за якою суверен-народ, "який не здатен безпосередньо здійснювати владу", повністю відчужує її монархові разом із суверенітетом.

Ідея "суспільного договору" продукується владою і, природно, – в інтересах влади за схемою: ми складемо "Конституцію-договір", влаштуємо референдум, на якому ви скріпите його власною волею через урни. Чим не октройована (дарована) Конституція? Духовна особистість української нації (громадяни України всіх національностей) має всі підстави вважати себе зневаженою і приниженою такою пропозицією: неприйнятність механізму фактичного позбавлення народу його статусу суверена очевидна.

Справжній "суспільний договір" матиме місце, коли в Конституції будуть чітко виражені умови суверена про доступ до управління державою. Вибори до парламенту, президента та інших суб'єктів влади повинні бути своєрідним конкурсом на участь у договорі. Конституція виступатиме як "суспільний договір" лише тоді, коли вона буде підготовлена й ухвалена органом, сформованим для виконання цього завдання безпосередньо народом. Конституційна асамблея не є таким органом.

На тлі викладеного особливого звучання набувають такі ідеї, задекларовані в проекті Концепції. Пропонується сформулювати зміст статті 1 Конституції "не як факт" – "Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава", а як "процес становлення" такої держави. Такий самий підхід Асамблея вважає за необхідне застосувати і до конституційних формулювань соціальних і політичних прав, які "залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями". З огляду на позицію влади, підтриману КСУ, не виключено, що реалізовуватиметься ідея надання владі повноважень "гарантувати" конституційні права лише в межах наявних у влади можливостей. Виходить, що "покращення вже сьогодні" поширюється і надалі поширюватиметься лише на конкретних адресатів.

Навіть у тоталітарній державі народ віддав свої політичні права, отримавши натомість відповідний рівень соціальних гарантій. Пропонований же "соціальний договір" передбачає добровільне позбавлення суверена належних йому природних прав за його ж добровільної згоди на "обов'язок" влади задовольняти його соціальні потреби в обсязі, який вона вважатиме можливим на певний момент. Очевидно, що конституційні права і свободи мають усі шанси перетворитися з декларативних на декоративні. Якому ще суверену, крім українського народу, можна так щиро й відверто зробити таку пропозицію, не ризикуючи отримати гідну відповідь?

Як показує проект Концепції, вплив на конституційний процес в Асамблеї "ієрархів" влади й різних навколовладних інтересантів здійснюється, маючи за мету саму конституційно визначену мету держави – її "генетичний код".

Мета Української держави закріплена в Преамбулі Конституції і в статті 3, яка проголосила: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Ця стаття перебуває в безпосередньому системному зв'язку з розділом ІІ Конституції України. Якщо сьогодні чітко зрозуміло, що розділи І, ІІІ, ХІІІ Конституції закріплюють засади конституційного ладу, то ідеї, які планується реалізувати в розділі І, можуть мати наслідком деформацію конституційного ладу. Ключем до цього є намір сформувати розділ "Перегляд конституції", який, маючи постійний механізм непрогнозованих змін і замін Конституції, підірве основу основ – її стабільність.

Невдовзі після обрання президентом України В.Янукович заявив: "Подальший "конституційний транзит" буде пов'язаний лише з посиленням представницької демократії і зміцненням місцевого самоврядування". А тепер порівняйте зміст обіцяного з масштабами та обсягом дійства, які поки що демонструє Асамблея в проекті "Концепції внесення змін до Конституції України".

Конституція України, ухвалена 1996 р., тим більше зі змінами, внесеними 2004 р., сприймалася владними командами, що змінювали одна одну останні 17 років, як Конституція, "не розрахована на застосування".Це підтверджується не лише неймовірною кількістю фактів її порушення, ігнорування, глумливої інтерпретації, в тому числі Конституційним судом (КСУ). Уже в 2000 р. було проведено референдум щодо внесення змін до Конституції. Згадаймо голосування в квітні 2004 р. змін до Основного Закону, коли парламент "недобрав" лише шість голосів до позитивного результату. Зміни, внесені до Конституції 8.12.2008 р., "скасовані" КСУ в 2010 р. В 2009-му в останній момент зірвалося голосування за так звану Конституцію ПР+БЮТ. Усе, що сьогодні відбувається навколо Конституції, нагадує бутафорний "конституційний процес" з ініціативи попереднього президента в 2007–2008 рр. Задекларовано практично ідентичні ідеї, починаючи з "нової Конституції для народу", ту ж готовність організувати "всенародний конституційний референдум за народною ініціативою", якщо народні депутати не зможуть дійти згоди "щодо цілісного і дієвого проекту Конституції". Не виключено, що буде спроба саме таким способом завершити "конституційний процес" з тим, щоб після референдумного ухвалення "Конституції" проголосити започаткування "дійсної" історії України: все, що було й відбудеться до цього вікопомного моменту, буде визнано невдалими експериментами.

Та форма правління, яка послідовно й безперешкодно торує шлях до кінцевої точки "конституційного транзиту", концентровано визначена одним з "батьків Конституції США", четвертим президентом США Джеймсом Медісоном: "Зосередження всієї влади – законодавчої, виконавчої і судової – в одних руках, незалежно від того, надана вона одній особі чи багатьом, у спадок, за призначенням чи обранням, можна по праву визначити словом "тиранія". В суспільну свідомість останні два десятки років доволі ефективно вкорінюється ідея, що людина – це елементарна частинка – індивідуум, якому протистоїть держава, проти якої людина безсила, коли та зневажає і заперечує її права. Підтвердження цього людина бачить чи не в повсякденній діяльності влади, що саме й уособлює державу, котра звільнила себе від моральних та інших соціальних пут, культивуючи хаос егоїстичних інтересів і сліпих пристрастей. Сьогодні влада є "берегинею" незліченних благ небагатьох і незначних благ безлічі: і ті й інші потребують постійного захисника, роль якого вона з готовністю взяла на себе. Це дає їй наснагу не тільки впевнено пропонувати свої послуги, а й переконливо-цинічно шантажувати суверена добровільно "відійти вбік".

Нехай відомі антиконституційні дійства не викликали і не викликають ні політичного, ні суспільного спротиву, бодай елементарної відрази. Якщо ми справді народ, наділений Основним Законом усією повнотою влади, тільки ми самі, усвідомивши себе сувереном, мусимо виступити захисниками й рятівниками Конституції, конституційного ладу. Україна, як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" – за крок до політико-правового банкрутства. Вона потребує якнайшвидшої і радикальної санації: відновлення конституційно-правового ладу.

Реалізація верховенства волі народу-суверена – первинна умова відновлення конституційного ладу. Без його участі в конституційному процесі як природного первісного суб'єкта конституційного права ніяка санація держави неможлива. Саме народ повинен утвердити конституційну мету держави шляхом затвердження на референдумі поправок до Основного Закону, підготовлених і ухвалених спеціально створеним ним для здійснення цієї роботи органом – Установчими (Конституційними) зборами. По суті, народ-суверен повинен виконати установчу функцію відродження держави.

Установчі збори скликалися в багатьох державах у момент виникнення останніх або в критичні періоди існування. Найпоширенішим є спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів шляхом обрання народом загальним і прямим голосуванням. Для України прийнятний саме такий спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів. Всеукраїнський референдум для затвердження змін до Основного Закону, опрацьованих і ухвалених органом, створеним народом, буде актом юридичного "явлення на світ", легітимацією суверена – володільця всіх природних прав і багатств країни, інших ресурсів держави. З цього моменту ніхто не зможе безкарно зазіхати на будь-які природні права народу. Затвердження народом змін до Основного Закону має зумовити негайні позачергові вибори парламенту, президента, органів місцевого самоврядування. В Конституції повинні бути визначені основні (рамкові) параметри "суспільного договору", за яким суверен найматиме на тимчасову роботу до органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, ним має визначатися "рівень добробуту народу", який повинен бути забезпечений на конкретному етапі руху до досягнення конституційної мети держави. Це потребує закріплення в Конституції вимоги до політичних партій, кандидатів на посаду президента, до органів місцевого самоврядування викладати у передвиборних програмах зміст обов'язків, які вони беруть на себе в разі обрання. На підтвердження довіри до осіб і партій, обраних до органів влади та місцевого самоврядування, необхідно передбачити проведення контрольних референдумів після спливання половини строку повноважень.

Сьогодні найкраще – припинити будь-які намагання підкоригувати Основний Закон чи, тим більше, ухвалити в антиконституційний спосіб "нову" Конституцію. Поки основні учасники політичних процесів, саме суспільство не дозріють до готовності ввімкнути чесний механізм безпосередньої участі народу у творенні держави, а суверен не усвідомить, "хто в домі господар", будь-які спроби впливати на зміст Основного Закону будуть, у кращому разі, симулякрами, ще більш шкідливими явищами, ніж їх відсутність. Таке "дозрівання" може зайняти два-три роки, а можливо, затягнеться на кілька політичних актів змін команд при владі. Тільки за реальної, а не підігнаної готовності народу до цілеспрямованого ввімкнення всієї потуги власної волі у власному інтересі можуть бути встановлені цивілізовані відносини по вертикалі "принципал– агент", суверена з владою, яка знатиме своє конституційно визначене місце відповідно до дійсно суспільного договору.

Віктор Мусіяка 27 вересня 2013 року

http://gazeta.dt.ua/internal/konstituciya-yak-suspilniy-dogovir-maye-vihoditi-vid-narodu-_.html

//vforvendetta.warnerbros.com

Указ Президента України № 341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї

 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 341/2013

Про зміни у складі Конституційної Асамблеї

1. На часткову зміну частини першої статті 4 Указу Президента України від 17 травня 2012 року №328 «Про Конституційну Асамблею» (зі змінами, внесеними Указом від 1 жовтня 2012 року №566) увести до складу Конституційної Асамблеї ФЕСЕНКА Володимира В'ячеславовича - голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (за згодою), вивівши зі складу Конституційної Асамблеї В.Мусіяку.

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

21 червня 2013 року

____________

http://www.president.gov.ua/documents/15820.html

08.12.2013 Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України 

02.12.2013 Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї (Олександр Барабаш, Ігор Когут, Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Володимир Крижанівський, Микола Мельник) 

28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

17.08.2012 Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону 

06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод

Конституційна асамблея — завіса для втілення змін, розроблених на Банковій

Представники Венеціанської комісії дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про ВРЮ, у КПК тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

17 травня 2012 року президент України Віктор Янукович своїм указом створив Конституційну асамблею, яка до 2014 року має напрацювати зміни до Конституції України. До складу Конституційної асамблеї увійшло 93 експерти та політики, серед яких і Віктор Мусіяка, відомий вітчизняний правник і політик, екс-віце-спікер Верховної Ради України, заслужений юрист України, один із авторів української Конституції, Цивільного кодексу України та багатьох інших законів.

Та буквально через півроку, 5 грудня 2012-го, Мусіяка написав заяву про свій вихід зі складу Конституційної асамблеї.

«Ракурс» поцікавився, що спонукало відомого конституціоналіста вдатися до такого кроку.

— Ви написали заяву про вихід зі складу Конституційної асамблеї 5 грудня. Що послужило причиною?

— Так, я написав заяву на ім’я голови Конституційної асамблеї Леоніда Макаровича Кравчука. У ній я зазначив, що після відомого антиконституційного рішення Конституційного суду 2010 року про скасування політичної реформи була надія і в суспільстві, і в європейських структурах, що Конституційна асамблея стане інструментом, який допоможе повернути державу в конституційне русло, з якого вона випала.

Однак робота Конституційної асамблеї йде таким чином, що, на мій погляд, не можна розраховувати, що вона виконає саме таку роль. В положенні про Конституційну асамблею сказано, що вона має перш за все проаналізувати, чому не виконується Конституція, в чому причина? Чи це недоліки самого тексту Конституції, чи є потреба внесення змін, яка виникла у зв’язку з розвитком суспільних відносин? Що саме треба вдосконалювати? А після цього необхідно розробити комплекс змін до Конституції.

Потім організувати всенародне обговорення, широке фахове обговорення. Тільки після цього потрібно підготувати варіант змін до Конституції, який має бути поданий президенту. А вже президент подає проект закону про зміни до Основного Закону до Верховної Ради України.

Такий алгоритм дій асамблеї.

Та вже у вересні, на другому пленарному засіданні, нам запропонували зміни до статті 98 Конституції, яка говорить про статус Рахункової палати. Після антиконституційних ігор, що відбулися у 2010 році, було змінено статтю 98, за якою абсолютно правильно Рахункова палата була наділена повноваженнями контролювати не лише видатки бюджету, а й надходження до бюджету.

А після повернення Конституції до редакції 1996 року повернули й стару редакцію цієї статті — Рахункова палата стежить лише за видатками бюджету, а надходження контролювати не має права.

Я виступив проти розгляду цього питання на пленарному засіданні асамблеї. Я вважав, що в той момент, коли ми працюємо над аналізом конституційного поля, не розробивши ще концепції змін до Конституції, не можна розглядати конкретні зміни до Конституції.

Вважаю, що це був пробний камінь для Конституційної асамблеї, тобто спробували, а як же вона відреагує. При цьому зміни пропонувалися абсолютно правильні, необхідні. Але для них ще не настав час.

Однак асамблея розглянула це питання і рекомендувала внести ці зміни до Конституції.

Тоді я виступав щодо цього питання, попереджав: «Побачите, коли ви це підтримаєте, то на наступному засіданні принесуть зміни до розділу «Правосуддя» Конституції». Тобто будуть поспішати конституювати антиконституційні положення, які зараз є в законах про судовий устрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції тощо.

6 грудня, після того, як я подав заяву, вже розглядали зміни до розділу «Правосуддя». Тобто відбулося те, що я й передбачав.

Тому я написав у заяві, що, оскільки концепція змін до Конституції вже реалізується, і вона розроблена не Конституційною асамблеєю, а Конституційна асамблея використовується як респектабельна завіса, при наявності антиконституційного закону про референдум, зрозуміло, що йде зовсім інший процес.

— На вашу думку, насправді концепція розроблена в Адміністрації президента?

— Я не знаю, хто там її розробляє, але реалізується зовсім інший сценарій. Тому я за всієї поваги і до Леоніда Макаровича, і до поважних членів Конституційної асамблеї, не вважаю за потрібне у подальшому бути присутнім у цьому органі. Не бачу сенсу.

За великим рахунком, ми після 2010 року живемо в антиконституційному полі. По суті, припинено дію Конституції. Та оскільки ми хочемо, щоб у нас була держава, і в цієї держави були нормальні перспективи розвитку, не кажучи вже про європейську перспективу, а бодай наша нормальна українська перспектива, то ми говоримо: добре, Бог з ним. Ми розуміємо, що це антиконституційно, що ми нібито підкоряємося дії Конституції 1996 року, хоча її відновлено неконституційно, бо ми не уявляємо собі, що можна жити в абсолютно віртуальному неправовому світі.

І що ж ми бачимо? Влада хоче, звичайно, себе легітимізувати. Бо вона, по суті, є нелегітимна, та й держава нелегітимна. Але хоча б уже сьогодні робити це необхідно чесно, відповідно до взятих на себе зобов’язань перед народом і світом.

— Ви пішли з асамблеї. Але там і так небагато фахівців, і кожний фахівець на вагу золота. Невже зовсім не було сенсу там лишатися, бо не вірили, що можете щось зробити?

— Не просто не вірив. Я ж спробував. Звертався до членів Конституційної асамблеї, попереджав їх, я бачив, як ішла робота Конституційної асамблеї… Бути іграшкою в руках тих, хто за лаштунками смикає за ниточки, — не для мене.

То який сенс там перебувати?

Я залишаю за собою право подавати голос, коментувати процес, але не хочу бути його учасником.

— На ваш погляд, склад асамблеї професійний?

— Більшість людей, що входять до її складу, скажімо, відсотків на 70, у своїх сферах — економіки, права — це найкращі фахівці.

Вони фахівці високого рівня, однак політично здебільшого вони просто інфантильні. Я намагався, не ображаючи їх, показати, що їх використовують. І закликав — не давайте себе використовувати.

І та стаття 98 була пробним каменем. Якщо Конституційна асамблея проголосує за неї, то можна підсунути і наступне.

— Але ж Леонід Кравчук, голова Конституційної асамблеї, аж ніяк не є інфантильним у політиці. Він фахова людина, обізнана.Він же ці загрози має бачити?

— Мене вразило ще на першому засіданні, коли, не обговорюючи регламенту асамблеї, було одразу ж поставлено на голосування прийняти його за основу. Я тоді виступив проти цього — навіщо ми копіюємо найгірші зразки Верховної Ради? Адже члени Конституційної асамблеї ще не бачили того регламенту, не читали, а ви пропонуєте вже прийняти його за основу? Нехай люди ознайомляться, на наступному пленарному засіданні внесуть свої пропозиції, розглянемо їх, щось врахуємо і приймемо остаточно. Таким чином перевіряли, чи зможе Конституційна асамблея голосувати, не читаючи.

— І це відбулося під проводом Леоніда Макаровича?

— Ні, у цьому випадку, скоріше, Марини Ставнійчук. Вона як секретар комісії вела засідання. Звісно, Марина Іванівна талановита людина.

А Леонід Макарович, коли я на другому пленарному засіданні виступив проти розгляду 98-ї статті, раптом став казати: «Що ж, ми не реагуватимемо на важливі питання, що виникають?». Це вже викликало тривогу.

Я ставився дуже позитивно до його головування у Конституційній асамблеї, бо він демонстрував свою готовність відстоювати нормальну роботу асамблеї. Але його останнє інтерв’ю на 5-му каналі мене дуже здивувало. Він сказав, що ми представимо президенту остаточний варіант змін до Конституції, він внесе його до Верховної Ради. І якщо Верховна Рада не ухвалить необхідні, як він говорить — для суспільства, зміни до Конституції, розроблені таким поважним органом, як Конституційна асамблея, то тоді він сам виступить із закликом до народу прийняти її на референдумі.

Хто сказав, що все, що приготує асамблея, є безумовним і беззаперечним, таким, що потрібне народу? А як бути з обіцянками вносити зміни до Конституції виключно у спосіб і в порядку, що передбачені самою Конституцією?

Зрозуміло, що готується. Зрозуміло, що у Верховній Раді 226 голосів для схвалення знайдуться, але для остаточного ухвалення змін 300 голосів не буде.

На сьогодні навіть концепції немає, а вони вже про референдум говорять.

Я знаю, що є вже ціла низка постанов Кабінету міністрів, Центрвиборчкому, присвячених підготовці до референдуму, який має відбутися за законом, що є антиконституційним по своїй суті. Його підписав глава держави, не маючи на це конституційного права, тому що в цьому законі містяться антиконституційні положення.

Будь-яка людина, котра відчуває свою відповідальність за те, щоб тут був конституційний лад і нормальні умови для розвитку держави, і особливо в такий момент, коли відчуває, що необхідно щось робити, має максимально використати можливості для легітимного способу приведення конституційного поля до нормального стану.

Я спробував, не вийшло…

— І що тепер робити?

— Опозиція мала відслідковувати все це і реагувати ще тоді, коли скасовувалася політреформа.

Зараз вони блокують парламент. Усе правильно — персональне голосування,  кнопки… Але коли Конституцію руйнували, вони нічого не блокували, людей на вулицю не виводили.

Все, що зараз відбувається, є наслідками руйнації Конституції. Вже трьох депутатів у неконституційний спосіб позбавлено мандатів. І от зараз опозиція заявляє, що підніматиме народ. Та вона мала від самого початку стати на захист конституційного ладу в державі і діяти саме на цій основі, розробити механізм протидії цьому.

Натомість влаштовуються ігри — якщо він не піде в мери, то запропонуємо іншому, а коли той відмовиться, можливо, я піду… Що це таке?

То Леніна скидають… Якісь жалюгідні рефлексії, що абсолютно нічого не вирішують.

Нормальний політик, який стоїть на державницьких засадах відповідальності передусім за все те, що він хоче робити для народу, для цієї держави, має займатися системними питаннями.

— То, може, варто підказати їм?

— Я давно публічно викладав і продовжую оприлюднювати свої погляди на політичні процеси в державі. Ті, кого цікавлять мої поради, постійно виходять на зв’язок. Представників опозиції серед них не було.

— А чи є надія на Венеціанську комісію?

— Коли до Венеціанської комісії представником від України посилається Сергій Ківалов, він, звісно, інформуватиме цю комісію, що готується парад прав і свобод тощо.

Якщо через Парламентську асамблею Ради Європи сигнал ітиме, то ще якимось чином буде реакція. А так вони приїздять сюди, дають свої рекомендації, а процеси, що тут відбуваються, проходять поза їхньою увагою.

— А хіба Венеціанська комісія не аналізує ретельно кожну зміну, кожну літеру, кому?

— Так, вони будуть читати, аналізувати… Треба розуміти, що це люди, виховані в іншій правовій системі, в іншому світосприйнятті. У них зовсім інша система поглядів. Усе це складалося століттями. Вони дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції, у Кримінальний процесуальний кодекс тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

Бо вони ефективні у демократичній системі координат, у нашій системі це все є консервацією корпоративного духу і беззаконня. Вони зробили систему під себе, і все це називають європейською системою правосуддя.

— Тобто воно виглядає, як макет по-європейськи, а насправді наповнене нашим українським змістом.

— Так, звичайно. Наш зміст, найбільш неприйнятний — корупційний, корпоративний.

Спочатку через рішення Конституційного суду, а потім через закон про судоустрій і статус суддів фактично знищили статус Верховного суду, наголошую — конституційний статус знищили. Зробили систему вищих спеціалізованих судів, які приймають остаточні рішення, що не підлягають оскарженню.

Останні зразки таких рішень: один суд прийняв рішення про позбавлення двох депутатів мандатів, ігноруючи Конституцію та закони, інший суд прийняв рішення про позбавлення депутата Власенка повноважень, керуючись тими ж мотивами, а не Конституцією і законами.

Все це є наслідком того, що Україна сьогодні — по суті, віртуальна держава, в якій панує квазіправова система. Формально є те, що називається Конституцією і законами, а правосуддя вершиться за антиконституційними і протизаконними прецедентами, породженими тими ж судами.

Лариса РУДЕНКО

15.03.2013

//racurs.ua/202

13.03.2012 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея? 

13.03.2013 Володимир Крижанівський. Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук? 

06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 

06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 

07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 

28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 

25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 

07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести

Віктор Мусіяка: Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт

Гітлер провів десь 13 чи 14 референдумів. Відомо, чим усе це завершилося. А нам тепер це як манну небесну підносять

6 листопада Верховна Рада ухвалила Закон України «Про всеукраїнський референдум», 27 листопада його підписав президент Віктор Янукович, а наступного дня, 28 листопада, закон набув чинності.

Ухвалення цього закону спричинило активну дискусію в експертних колах юристів, правозахисників, які побачили в ньому велику небезпеку для Конституції України, та й для існування самої України як держави. З іншого боку, представники влади, зокрема, міністр юстиції Олександр Лавринович, представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко наголошують на тому, що закон про референдум нарешті законодавчо оформив найголовніше положення Конституції про те, що народ — єдине джерело влади в Україні. Тож відтепер, мовляв, народ дістав право шляхом референдуму сказати своє слово щодо найважливіших проблем України.

«Ракурс» звернувся до Віктора Мусіяки — відомого вітчизняного правника і політика, колишнього заступника голови Верховної Ради України, заслуженого юриста України, одного з авторів української Конституції, Цивільного кодексу України та багатьох інших законів, аби дізнатись його думку про цей суперечливий закон.

— Вікторе Лаврентійовичу, як ви вважаєте, чому саме тепер Верховна Рада згадала про цей закон?

— Згадала не Рада, а влада. Відомо, що цей закон був підготовлений ще у 2010 році, і мав бути інструментом для отримання найширших повноважень президента шляхом повернення до старої редакції Конституції через скасування змін до Конституції, внесених у 2004 році. Тому влітку 2010 року його підготували, бо хотіли, ухваливши цей закон, через референдум збільшити повноваження президента. Коли це не вдалося, збільшили ці повноваження через рішення Конституційного суду України.

— Але ж зміни вже внесено, повноваження президентові повернуто найширші...

— Так, але це ще незавершений процес, тому що відреагувала Європа. Попри сподівання влади, що такі метаморфози з Конституцією всі проковтнуть, Європа зажадала, щоб усе було зроблено відповідно до Конституції. Тож саме як реакція на вимоги Європи з’явилася Конституційна асамблея, котра, як заявлялося не раз, має вдосконалити Конституцію. Хоча всім зрозуміло, що після цього антиконституційного перевороту в Україні фактично Конституції — легальної, легітимної — немає!

Конституційна асамблея щось там робить, готує якісь рішення, що їх має затвердити Верховна Рада. Однак тепер з’явилася нова Верховна Рада, яка вже зараз, ще на етапі формування внутрішніх парламентських інститутів, уже подає сигнали: вона буде ненадійною з точки зору того, що влада може отримати хоча би 226 голосів.

Інакше кажучи, для ухвалення майбутніх рішень, якщо конституційний процес (так званий конституційний процес) триватиме і необхідно буде ухвалювати його рішення, то максимум, що можна буде зробити, це схвалити їх, тобто пройти перший етап. А от знайти 300 голосів для затвердження змін до Конституції буде не лише проблематично, а й неможливо.

Саме тому і згадали про закон, який має стати тим інструментом, що дасть можливість через проведення референдуму іменем народу конституювати все, що потрібно. Отакі загальні підстави для негайного ухвалення.

— Але ж до цього законопроекту була мало не тисяча зауважень, пропозицій, поправок, але Верховна Рада не врахувала жодної.

— Для захисту цього так званого закону представники влади взяли на озброєння суто демагогічні обґрунтування: ви що, проти того, аби дати народу право вирішувати? І у відповідь всім, хто критикує цей так званий закон, хто протистоїть йому, вони обурено закидають — ви не вірите народу?

Насправді ж це, по-перше, антиконституційний закон з огляду на те, як його ухвалювали. Кілька десятків депутатів бігали по залу, знову десь уночі тиснули на кнопки... Це безумовне порушення Конституції.

По-друге. Що ж вони винесли на розгляд? Цей закон розглядався в другому читанні ще в 2010 році, навіть були проголосовані деякі пропозиції від опозиції. Всі вони були проігноровані, на розгляд Верховної Ради знову винесений закон, який був проголосований у першому читанні, не враховуючи результату того другого читання. Якби це був, скажімо, розгляд в другому повторному читанні, то треба було, враховуючи те, що вже проголосовано, заново пройти друге читання і остаточно ухвалити. А вони поставили на голосування перший варіант першого читання і проголосували його «за» і в цілому.

Це є зухвалим порушенням регламенту, це є просто знущання над законами, над Конституцією. І тому це явно абсолютно антиконституційний акт, я навіть законом його не хочу називати — з точки зору Конституції.

— А щодо самого змісту цього акта?

— Так, тепер до змісту цього акта, який влада вважає законом, але маємо на увазі, що він антиконституційний з точки зору його ухвалення.

У законі сказано, що питання, які заборонені для винесення на референдум, — це бюджет, податки і амністія. Все інше можна розглядати. В законі є ще одне обмеження — спеціальною статтею визначили, що не можна проводити референдум, коли оголошено надзвичайний стан. Та це просто сміх! Звичайно, не можуть проводитись ані референдуми, ані вибори під час надзвичайного стану. Хоча, до речі, в 2006 році під час надзвичайного стану вибори проводили. Тоді в Криму у кількох районах запровадили надзвичайний стан через пташиний грип. Ніхто тоді виборів не зупинив. А мали зупинити взагалі, по всій країні. З цієї точки зору тодішня обрана ВР була нелегітимною.

А тепер щодо предмета референдуму. Зрозуміло, що в цьому складі Конституційний суд ухвалює будь-які потрібні владі рішення. Але попередні склади Конституційного суду були поважні, стояли на захисті Конституції і давали фахові висновки.

Відомий референдум у 2000 році. Тоді Конституційний суд зробив висновок про конституційність чи неконституційність певних положень. КСУ сказав, що, приміром, питання щодо довіри чи недовіри президенту і Верховній Раді не можна виносити на референдум, бо вони обрані народом. Самою Конституцією передбачений процес імпічменту президенту, потрібно лише ухвалити спеціальний закон.

Нині, за цим псевдозаконом, можна будь-які зміни до Конституції провести через референдум. Але ж це антиконституційні положення!

А хто визначатиме за цим законом конституційність чи неконституційність того або іншого питання, яке пропонується винести на референдум? Виявляється, тепер це прерогатива президента і ЦВК. І все. Але ж повноваження президента чітко передбачені Конституцією, і вони вичерпні, і серед них вказаного повноваження немає. В Україні є спеціальний орган, який визначає конституційність чи неконституційність, — Конституційний суд. А тепер ЦВК і президент визначатимуть, уявляєте?

— До речі, чому саме президент і ЦВК?

— Це слід спитати у Олександра Лавриновича.

Небезпечним є і саме забезпечення проведення референдуму, те, як формуються дільничні комісії, що мають рахувати голоси. За цим законом, дільничні комісії формуються за поданням голови Верховної Ради АР Криму, голів обласних рад, районних і т.д. Представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко «аргументує» таку норму закону у дивний спосіб: це ж, мовляв, представників народу формують місцеві ради! Та не ради! Нехай не маніпулює. Тоді так і треба було написати — за поданням рад. Але ж у законі написано: за поданням голів рад, жодної згадки про ради в ньому немає. Тож Юрій Мірошниченко, цей демагог, коли говорить, що голова подасть те, що радою затверджено, просто вводить людей в оману. Не записано у законі, що подаються кандидатури, затверджені радою.

— А участь партій не передбачена?

— Ні. Ані партій, ані громадських організацій — нічого цього немає. Здавалося б, народ має право виражати свою волю. То чому в цих органах немає представників інститутів громадянського суспільства, чому вони не формують їх?

— А ще не передбачений поріг явки…

— Так, за законом, у референдумі може взяти участь будь-яка кількість людей. І голоси більшості від тих, хто взяв участь, вирішуватимуть його долю. Це жах! Натомість старий закон від 1991 року передбачав поріг явки — не менш як половина.

Можете собі уявити, що на референдум винесли закон про внесення змін до Конституції. Хто його сформулює? Це ж може зібратися ініціативна група з 500 осіб, і вони, як козаки писали турецькому султану листа, складатимуть зміст внесення змін до Конституції. Насправді зміни до Конституції — це основоположний системний акт, і в ньому не те що слова, букви мають притиратися! А оця група щось напише, запропонують, президент підтвердить — він же тепер таке право має! — винесуть усе це жахіття на референдум, проголосують і введуть у дію таким чином зліплені «конституційні» положення, які мають бути внесені в тіло Конституції.

За Конституцією, конституційні положення — це закон про внесення змін. У статті 94 Конституції сказано, що вони набувають чинності через десять днів після опублікування. Тобто народ має побачити, йому дається десять днів для ознайомлення. Або в день опублікування. Але не раніше! А в цьому, так би мовити, законі сказано: вступає в дію з моменту оголошення головою ЦВК на засіданні ЦВК результатів референдуму. Це просто зневажливі порушення Конституції! І вони ще стверджують, що дали інструмент для формування волі народу?

— Тепер опозиція буде апелювати до Конституційного суду. А чи дасть це якийсь результат?

— Маємо надію, що в нас колись з’явиться якась держава…

— Ще є надія на Венеціанську комісію. ПАРЄ відправила цей закон на експертизу до Венеціанської комісії.

— Ну, нехай подивляться. Там десь Марина Ставнійчук «подсуєтітся». Вона ж від України член цієї комісії. Вона туди ті ж самі аргументи повезе, що й Лавринович і Мірошниченко тут озвучують: про народ — єдине джерело влади.

— Чи потрібен нам узагалі зараз закон про референдум з огляду на те, що суспільство поділене майже навпіл, і маніпулювати ним можна, як завгодно. От у Німеччині, наприклад, взагалі заборонені референдуми.

— Так. Коли намагалися ухвалити Конституцію Євросоюзу, її необхідно було ратифікувати в усіх державах ЄС. Багато держав провели референдуми. А Німеччина ні. Замість референдуму Конституцію Євросоюзу затверджував Бундестаг. Причому все це супроводжувалося, я пам’ятаю, таким застереженням: німецький народ може помилятися. Розумієте?

Можете собі уявити, держава, яка перенесла наслідки помилок народу, воліє обходитися без референдумів! Гітлер провів десь 13 чи 14 референдумів. Відомо, чим усе це завершилося. А нам тепер це як манну небесну підносять.

У самому законі про референдум нічого поганого немає. І я вважаю, що він має бути, я ще 16 років тому казав, що потрібно створити відповідний механізм. Але ж ним треба користуватися дуже і дуже обережно. От скільки народу з 26 мільйонів українців, які беруть участь у виборах, знає, що ухвалено цей закон? Навіть деякі мої колеги-юристи не знають, що він прийнятий. Хто бачив цей закон, його текст? Хто його проаналізував? Так, він зараз уже опублікований. Але він навіть не обговорювався в країні.

Максимум кілька десятків із цих мільйонів людей проаналізували цей закон. Думаю, і двох десятків нема тих, хто проаналізував, розуміє та сприймає його. Народу не дали попередньо розібратись в цьому законі. Ухвалили — і все.

То хіба може цей інструмент бути використаний? Люди братимуть участь у референдумі і виступатимуть інструментами, навіть думаючи, що вони роблять добру справу, а насправді — робитимуть зло Україні.

— Цей закон може скасувати ВР?

— Ні. Лише Конституційний суд може визнати його неконституційним, а Рада може тільки призупинити його дію через зміни. Чи може замінити його іншим законом.

— Але ж цим законом Верховна Рада сама себе фактично вбиває.

— Так, влада отримала інструмент, коли фактично без парламенту можна ухвалювати закони.

— Парадоксальним є те, що сама Верховна Рада проголосувала за нього. Це через те, що дехто з депутатів не потрапляє до наступної?

— Та ні, багато хто з них узагалі не розуміє, за що натискає кнопки, просто виконує те, що наказують.

— Ви думаєте, вони не знали, за що голосують?

— Я вас прошу! Багато хто з них і в очі не бачив тексту закону і не мав його перед собою, коли голосував. Навіть коли було голосування в другому читанні, ніхто їм не роздавав того тексту. І 6 листопада також.

— Тепер лише Конституційний суд може зупинити цей закон. Та чи зупинить?

— Якщо КСУ скаже, що все нормально, то буде все нормально. Хоча все це не нормально.

04 грудня 2012 року

Розмовляла Лариса РУДЕНКО

//racurs.ua/84

13.07.2010 Олександр Єфремов. Зміна Конституції неминуча 

08.07.2010 Олександр Палій. Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими

03.07.2010 Олександр Лавринович. Якщо закон про референдум буде ухвалений, щодо нікчемного закону про внесення змін до Конституції може бути застосоване народне вето 

10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 

05.06.2010 Сергій Рахманін. Чорний квадрат Януковича 

03.06.2010 Виталий Червоненко. Не меняют своих взглядов только дураки

09.02.2010 Віктор Мусіяка. Щоб розширити свої повноваження, Президентові потрібно буде провести три референдуми

Віктор Мусіяка: Вихід із кризи влади - через конституанту

Відомий юрист, екс-віце-спікер розповів «УМ» про свій рецепт, як змінити й легітимізувати дискредитовану Українську державу

Віктор Мусіяка вже тривалий час як відійшов від великої політики і став, якщо так можна сказати, «чистим теоретиком». Відомий правник, один із батьків чинної Конституції, заступник Голови Верховної Ради у середині 1990­х, зараз він — просто професор Києво­-Могилянської академії. Має час потеоретизувати, що потрібно Україні для того, аби розв’язати кризу нелегітимності влади та Конституції. Віктор Лаврентійович вважає, що «регіонали» у 2010 році дискредитували систему влади як таку і перетворили її лише на механізм заробляння грошей для своїх офшорів. Утім він погодився увійти до Конституційної асамблеї, скликаної Президентом Януковичем, і через цю структуру прагне донести до громади своє бачення виходу з глухого кута: конституанта плюс референдум.

Як Україна докотилася до такого і в чому полягає його сценарій — професор Мусіяка розповів в інтерв’ю «УМ».
　

Треба орієнтуватися на ідеологічні проекти

— Вікторе Лаврентійовичу, ви є колишнім головою партії «Вперед, Україно!», яку передали Юрію Луценку, і тепер це «Народна самооборона». Чи стежите за долею своєї партії і чи підтримуєте її?

— Це була весна 2007­го — якраз готувалися до позачергових виборів. Ідею створити блок «Народна самооборона» за участю партій «Вперед, Україно!», ХДС і Європейської партії я спочатку вважав продуктивною. Але вже п’ять років минуло, як я подав заяву про припинення членства в партії, тому не знаю, що там відбувається сьогодні. Це міг бути дуже цікавий проект, але під осінь 2007 року я так зрозумів, що в блок «НУНС» заганяють усі націонал­демократичні партії — десь 10—12. А ми хотіли блок із трьох партій. Я був абсолютно не згоден із таким (широким) варіантом, тому що розумів, що це гиблий проект.

До осені почали працювати нові правила щодо коаліції — я не хотів йти туди, де треба або сидіти й мовчати, або виконувати вказівки, або складати повноваження. Мандат сам по собі взагалі не має значення. Подаючи заяву на вихід із партії, я ще раз попросив подумати над тим, чи, можливо, «Народна самооборона» йтиме на вибори самостійним об’єднанням. Але це було вже неможливо.

Команда, яка прийшла 2004 року, мала всі можливості перебувати при владі мінімум 20 років, зробивши Україну суперєвропейською державою. Міг бути десять років Ющенко, потім Тимошенко... Але годі говорити про майбутнє, яке не склалося.

Відомі події, які відбулися навколо лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка, об’єк­тивно не дали можливості розвивати цей політичний проект.

— Тепер «НС» об’єдналася з «Батьківщиною» і «Фронтом змін» в об’єднану опозицію...

— Я думаю, це найбільш адекватний у цій ситуації крок. Життя підказує, що партійно­політичні проекти не розвиваються, якщо вони відверто лідерські: все працює на лідера, обертається навколо нього. Самі політичні сили не вирощують навколо нього інших молодих лідерів державного масштабу.

Зараз відбулася деморалізація політичного простору. Розбиті по окремих політичних проектах партії можна легко «розкромсати». Я вважаю, що передвиборче об’єднання опозиції має стати єдиним партійним проектом, хай і на базі «Батьківщини». Щоб це була партія, яка врешті­-решт виховає плеяду національних лідерів. Партії, які сьогодні зібралися навколо неї, мають припинити своє існування і влитися в «Батьківщину». А то вони якісь дивні ідеї висловлюють: от ми прийдемо до парламенту — і там почнемо створювати фракції на основі наших партій. Вибачте, це не відповідає суті об’єднання. Необхідно робити єдиний політичний проект — проект єдиної партії. Ці вибори можна використати, щоб зробити таку партію об’єднаної опозиції.

Те саме стосується і націонал-­демократичної «Української правиці». Необхідно напрацьовувати ідеологію, щоб іти в народ з програмою будівництва країни, а не одні «фейси» показувати.

Проблема в тому, що в нас, наголошу ще раз, уже років 15 тривають лідерські політичні проекти, замість того щоб зробити дійсно європейський вибір. Це урок для всіх нас — треба орієнтуватися на ідеологічні проекти.

Зараз багато опонентів, які говорять, що ідеологічних партій бути вже не може, ніякої ідеї в Європі немає, може бути лише гра на інтересах, які зачіпають людей найбільше. Але «підтягувати» і покращувати якісь сфери життя актуально для розвинутих країн, в яких основні проблеми вже вирішені. А коли в нас ще треба побудувати фундамент — має бути якась ідея, прийнятна для людей.

Після того, що відбулося в Україні, важко щось пропонувати, але втім треба збирати каміння.

Зараз — апофеоз процесу нищення парламентаризму

— Пане Вікторе, ви були заступником Голови Верховної Ради, можна сказати, в часи її розквіту, брали участь у роботі над новою Конституцією. Як ви оцінюєте стан парламентаризму в Україні тепер?

— Зараз маємо парламент українського ґатунку. Але його знищення почалося не за Януковича. Зараз апофеоз цього процесу.

Після конституційної підміни, навіть підлогу, 2010 року парламент перетворився на елемент, структуру тієї вертикалі влади, яка зараз вибудувана. І Рада штампує те, що називається законами. По суті, це є акти волевиявлення влади, які дуже часто бувають неконституційними.

Основний закон зробили нелегітимним. Посилатися на Конституцію в редакції 1996 року — це значить визнати той папірець, злочинний акт, підписаний 2010 року, який породжує правові наслідки. Ця ситуація взагалі робить Україну не державою, а якимсь незрозумілим утворенням, де немає зображення будь­-якого порядку — все абстрактно. Президент міг бути арбітром нації, гарантом виконання Конституції всіма суб’єктами влади. Але через його дії ми втратили можливість розвитку нормального парламентаризму. Сьогодні ВР — це така залікова палата, яка зараховує претензії тих чи інших груп, котрі фактично обслуговують олігархічний режим.

Конституанта — новий Основний закон — затвердження на референдумі — загальні перевибори

— Президент зібрав асамблею для роботи над новою Конституцією чи змінами до тієї, що є. Але яким чином можуть ухвалювати ці напрацювання? Чи зможе нова Верховна Рада знайти 300 голосів для зміни Конституції? Чи для цього владі доведеться влаштовувати референдум?

— Ситуація, пов’язана з антиконституційними актами Конституційного Суду, парадоксальна. Нам щось треба робити, аби відновити легітимність влади й держави. І зміни ці потрібно вносити у легітимному порядку. Влада це розуміє, але для них Україна — це фактично плацдарм для заробляння грошей. І все те, що тут зароблено, — воно все в закордонних банках, десь на островах.

Але владі потрібно, щоб за кордоном її сприймали як легітимну. Тому почався процес із Конституційною асамблеєю. Влада захотіла задекларувати свою європейськість, щоб не так дратувати європейські структури...

— І ви теж увійшли до складу асамблеї, який сформував сам Янукович...

— Коли мені запропонували брати участь у роботі Конституційної асамблеї, я погодився тільки тому, що ніхто взагалі нічого не пропонує з точки зору легітимізації самої держави. Щоб можна було вийти на якійсь процес, прийнятний для загалу.

Але справа в тому, що перші кроки навколо асамблеї вселяють сумнів, чи заявлені ідеї є правдивими і чи їх будуть чесно реалізовувати. Я сподівався, що ми уникнемо фактору впливу і використання цього органу. В принципі, у влади є розуміння, що далі так не можна, що потрібно все-­таки цей процес провести в нормальному руслі. Та зараз уже почалися розмови про те, що вже узаконюють якісь нашвидкуруч зроблені законопроекти, внесення змін до Конституції щодо судової влади, вже є висновки і якісь експертизи. Тож, вважаю, перспектив дати позитивний кінцевий результат у цієї Асамблеї не дуже багато.

А чи набере парламент 300 голосів для змін до Конституції?.. Якщо на наступних виборах переможе опозиція — вона ж ніколи не підтримає ініціатив нинішнього Президента. І сама опозиція — хіба набере 300 голосів для кінцевого прийняття рішення?.. Цей процес безкінечний. Оця внутрішня боротьба розвалює остаточно державу і її перспективи.

— Ви маєте рецепт проти такої хвороби?

— Так. Перед Днем Конституції я висловив таку пропозицію [відео 2] — і хай про неї подумає насамперед опозиція: повернути владу народу, повернути конституційний лад і з цими гаслами йти на вибори. Яким чином це зробити? Перетворити наступну Верховну Раду на конституанту. Це орган, обраний народом для його представницьких інтересів, який має на меті підготувати і прийняти Конституцію й винести її на референдум, щоб народ затвердив. Це головна мета. Нехай ВР рік готує остаточний варіант змін до Основного закону; це може бути якийсь абсолютно новий варіант. Через два місяці після затвердження Конституції потрібно буде провести дострокові вибори в парламент, потім ще через два місяці — дострокові вибори Президента, а потім ще через два місяці — органів місцевого самоврядування. І всі стали на платформу нової Конституції. Все легітимно, освячено народом. І вже отих танців навколо Основного закону не буде.

Вважаю, навколо цієї ідеї може гуртуватися опозиція й депутати, які на виборах­-2012 балотуватимуться у мажоритарних округах, — їх треба залучати до участі саме в такому контексті.

— Ви говорите про «освячення Конституції референдумом». Але, по­перше, закон про референдум не діє. А по­друге, у 2000 році Президент Кучма вже проводив свій референдум про зміну Основного закону, але виявилося, що зміни має затверджувати все одно Верховна Рада, а вона відмовилася. Як виходити з такої правової колізії?

— Так, закон «Про референдум» уже 16 років не приведений у відповідність до Конституції. За цим законом, результати референдуму не є обов’язковими для імплементації тексту Конституції: потрібно голосування Верховної Ради. Ясно, що в процесі роботи конституанти потрібно прийняти новий закон «Про референдум», який має затвердити розроблену конституантою Конституцію. Воля народу має бути остаточною в цьому питанні. В Конституції має бути чітко прописано положення: кримінальна відповідальність за узурпацію влади проти народу. Потрібна маса пересторог для влади.

— Вважаєте, влада нинішня або ті, що до неї прагнуть, погодяться на зменшення своїх повноважень?

— Народ має дивитися, кого він делегує у парламент.

В Іспанії часів громадянської війни і диктатора Франко, щоб припинити розбрат, було прийнято пакт Монклоа. Незалежно від того, хто по який бік барикад стояв, іспанці визнали себе громадянами однієї країни, а Іспанію — єдиною державою. Потрібні психологічні злами в душі, щоб на це піти. Український народ також має стати єдиним народом, єдиною політичною нацією, як це зазначено в преамбулі Конституції 1996 року. І саме конституанта може припинити цей постійно підігріваний розбрат.


ДОСЬЄ «УМ»

Мусіяка Віктор Лаврентійович
Народився 28 червня 1946 р. на Миколаївщині.
Український політик, юрист, професор Києво-­Могилянської академії.
У 1995 — 1996 рр. — постійний представник Президента Кучми у Верховній Раді. У 1996—1998 рр. — заступник Голови ВР. Був також народним депутатом України IV скликання (із 2002 р., вийшов із фракції «Наша Україна», приєднувався до «Регіонів», «Центру», інших фракцій та груп).
У 1999 — 2007 рр. (із перервами) — лідер партії «Вперед, Україно!»

Анна ЩЕПА, № 097 за 06.07.2012
//www.umoloda.kiev.ua/number/2102/180/74921/

//musiyaka.com.ua/content/view/14/46/

Віктор Мусіяка: Конституційна Асамблея - ігрище навколо змін до Конституції

28.06.2012 //www.youtube.com/user/TBiUA

Виктор Мусияка: Гарантом Конституции должен быть не Президент

Новая Конституция: каковы шансы на улучшение

Конституционная ассамблея начала свою работу. «Главред» выяснил, какие изменения будут внесены в Основной Закон, и когда ждать результатов работы вновь созданного органа.

За неделю до дня празднования 16-й годовщины принятия Конституции Украины состоялось первое заседание Конституционной ассамблеи. Целью работы нового органа, созданного по инициативе Президента Виктора Януковича, является модернизация действующей Конституции, внесение в нее изменений, отвечающих вызовам времени.

Глава Конституционной ассамблеи, первый Президент Украины Леонид Кравчук, отвечая на вопросы читателей «Главреда», рассказал, что видит необходимость обновления действующей Конституции в том, что она устаревает и не успевает за развитием общества. «Ее нужно менять, другое дело - как. Согласен, что это можно было и раньше начинать делать. Можно сказать, что сегодня нет спокойных условий для того, чтобы менять Конституцию... Но никто не сможет сказать, когда они появятся. Что же мы будем ждать, пока появятся условия? Я сторонник того, что, если есть необходимость что-то менять, то это нужно делать, не дожидаясь особых условий».

Однако один из авторов действующего Основного Закона Виктор Мусияка говорит, что «для начала хотелось бы, чтобы в Украине выполнялись нормы ныне действующей Конституции, в противном случае нет смысла что-либо менять».

Его коллега, член Конституционной ассамблеи, директор Центра политико-правовых реформ Игорь Колиушко считает, что первым этапом работы Ассамблеи должно стать именно определение проблемных мест действующей Конституции, выявление причин, по которым эти нормы не работают.

По большому счету, технология проведения любой реформы одинакова. Сначала идентифицируются проблемы. Все это оформляется каким-то документом. В странах Запада, например, когда речь идет о конституционной реформе, «талмуд» с перечнем проблем называется Зеленая книга. Она подлежит широчайшему обсуждению, весь народ имеет возможность с ней ознакомиться и высказать свою точку зрения по всем идентифицированным проблемам.

Второй этап подготовки проведения реформы заключается в том, что по тем проблемам, которые получают понимание и поддержку в народе, готовятся варианты их решения. Предлагается, как правило, несколько разных альтернативных вариантов по каждой из них. В теории это называется подготовить Белую книгу реформ, и она точно так же должна быть доступна всем.

В результате обсуждения определяется лучший результат, после чего пишется концепция внесения изменений в Конституцию. И на основе утвержденной концепции готовится проект закона о внесении изменений в Конституцию.

Член Конституционной ассамблеи, директор Центра политико-правовых реформ Игорь Колиушко сказал «Главреду»: «Если бы такая технология была применена у нас ко всем реформам, тогда был бы совсем иной уровень выполняемости законов, так как они были бы понятны людям. Да и само качество законов было бы лучше, поскольку инициатор, который пройдет все эти этапы, переосмысливает много вещей».

Однако глава Конституционной ассамблеи, первый президент Украины Леонид Кравчук не видит острой необходимости в проведении референдума, так как всенародное обсуждение важных и нужных вопросов на национальном уровне неизбежно приведет, по его мнению, к вынесению на всенародное обсуждение вопросов третьестепенных.

Что не работает

Все собеседники «Главреда» согласны с тем, что нельзя начинать реформу Конституции с дискуссий о том, какие изменения туда внести. Надо сначала выяснить, почему не работает та или иная норма закона.

«Вся эта работа будет иметь смысл тогда, - говорит Игорь Колиушко, - когда Конституционная ассамблея начнет свою работу с анализа состояния реализации действующей Конституции, и по каждой проблеме будет установлено, заключается ли она в формулировке нормы Конституции, или существуют другие причины невыполнения нормы, и каковы они. Только после этого надо будет приступить к анализу альтернативных вариантов того, как эти проблемы устранить.

Эксперт приводит пример такой бездействующей нормы: «Статья о бесплатном лечении не действует в силу того, что она утопична, - говорит Игорь Колиушко. - Надо определить, какое лечение может быть бесплатным, а за какое нужно платить. Все парадоксальные ситуации надо рано или поздно разрешить».

Господин Колиушко также считает, что необходимо урегулировать вопросы, связанные с децентрализацией. «Для этого надо осуществить административно-территориальную реформу, но прежде необходимо уточнить нормы статьи 140 и других, связанных с вопросами самоуправления. В этой и других статьях речь идет о том, что на местные госадминистрации возлагаются функции исполнительных органов районных и областных советов. Это делает невозможным функционирование этих советов как полноценных органов регионального самоуправления и должно быть исправлено», - констатирует он.

По его мнению, надо также усовершенствовать порядок формирования Конституционного суда, чтобы сделать невозможным попадание в КС политически заангажированных и непрофессиональных людей.

Игорь Колиушко также много изменений внес бы в разделы, связанные с организацией государственной власти. «Мы единственная страна в Европе, где Конституция смешанной республики предусматривает двойную ответственность правительства и перед парламентом, и перед президентом. Этого нигде нет и не должно быть с точки зрения теории. Соответственно, правительство должно формироваться под большим влиянием парламентского большинства и ответственно должно быть перед парламентом», - комментирует эксперт.

Он считает, что, кроме всего вышеперечисленного, есть также много вопросов, связанных с формированием центральных органов исполнительной власти, с государственной службой, с Высшим советом юстиции. Колиушко говорит: «Статья 22 Конституции Украины приводит к парадоксальным ситуациям, когда Конституционный суд вынужден выносить решения о том, что подзаконные акты Кабмина имеют больший юридический вес, чем закон, так как на исполнение законов нет денег. Вместо того, чтобы иначе трактовать 22 статью, они переворачивают с ног на голову всю систему законодательства. Это следует исправить».

Виктор Мусияка вообще считает, что в самом тексте Конституции должны быть нормы, предусматривающие уголовную ответственность за узурпацию власти, также прямо в Конституции надо оговаривать моменты независимости судебной власти и того, чтобы органы правопорядка не обслуживали власть и т.д. Ответственность за голосование чужими карточками, по мнению Виктора Лаврентьевича, тоже должна быть закреплена в Конституции. «Польские парламентарии, - говорит он, - увидев картину голосования в Верховной Раде, сочли ее шуткой. Они рассказали, что в Польше нескольких членов парламента за подобное привлекли к уголовной ответственности».

Кроме того, по мнению господина Мусияки, гарантом Конституции должен быть не президент, это, мол, жизнь уже показала. «Необходим специальный орган или специальная должность, на которую избирал бы народ человека, дабы он контролировал исполнение Конституции Президентом, парламентом, Кабинетом министров, реагировал бы на каждый случай нарушения Основного Закона и ставил общество в известность об этом факте. В случае нереагирования на его замечания субъектов власти он должен обращаться в Конституционный суд, к народу и демократическим путем решать, как быть в отношении правонарушителя», - размышляет эксперт.

По поводу столь волнующего политикум вопроса о придании русскому языку статуса второго государственного все собеседники «Главреда» высказались в том духе, что он даже не должен выноситься на обсуждение.

Леонид Кравчук объяснил, в чем таятся угрозы двуязычия: «Если у нас в Конституции запишут, что вместо украинского государственного может использоваться другой язык, во многих регионах перейдут на язык, который они считают нужным применять. Это неправильно, так не должно быть – может, будет рядом с украинским государственным, параллельно. Если «рядом» - это понятно, но не «вместо». В законопроекте есть немало положений, некорректных по отношению к государственному языку. Они вносят в общество раскол, затрудняют общественную жизнь».

К осени созреет

Несмотря на весь пафос вокруг создания нового органа, и очень профессионального его представительства, Виктор Мусияка говорит, что «само название Конституционная ассамблея – это очень большое преувеличение. Она должна быть не «при президенте», а избираться народом». Он рассказал, что еще 5 лет назад входил в состав инициативной группы, которая предлагала создание органа, подобного Конституционной ассамблее путем народного голосования. «В любом случае учрежденный орган разрабатывает только проект изменений в Конституцию», - говорит он.

Господин Мусияка высказывает большие сомнения в том, что процесс модернизации Конституции будет проходить более-менее гармонично. «Я посмотрю, как пройдут два этапа работы ассамблеи. Первый – анализ итогов выполнения Конституции за 16 лет», - предупреждает он.

Второй тестовый этап наступит, если изменения в Конституцию будут вноситься несколькими законам. «Знаю, что есть идеи осенью подать еще один, отдельный закон по судебной системе, по местному самоуправлению. Это может оказаться видимостью ответа на пожелания Европы навести порядок в этих сферах. Я имею подозрение, что тут могут быть внесены предложения легитимизировать антиконституционные изменения, принятые на сегодня в Законе «О судоустройстве и статусе судей». Они не просто антиконституционны, но и неприемлемы, так как, согласно им, судебная власть становится подконтрольной. Если процесс будет развиваться именно так, то это означает, что в этой Ассамблее нечего делать, так как изначально ясно, к чему это приведет. Ясность наступит уже осенью».

А Игорь Колиушко не исключает, что работа будет вестись таким образом, когда руководство Конституционной ассамблеи скажет: нечего вам всем, членам Ассамблеи, очень занятым людям, тратить здесь много времени, мы здесь сами все сделаем, а вас пригласим, когда надо будет за что-то проголосовать. «Такую тенденцию в некоторых выступлениях я увидел на первом голосовании», - признался он.

На вопрос, когда можно ждать обновленной Конституции, Колиушко ответил: «Для этого нужно знать, что хочет Президент видеть в ней. Пока неизвестно, хочет ли он видеть новую редакцию Конституции. Исходя из этого, я вижу большую растерянность, неопределенность в среде тех, кто утвержден членами Конституционной ассамблеи».

Наталья Кондратьева, «Главред», 28.06.12

//www.glavred.info/archive/2012/06/28/101134-0.html

Всеволод Речицький. Ідея обмеженого правління як політико-правова доктрина 

Володимир Удовик. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій 

Тарас Стецькив. То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича 

Сергей Ольховик. Народная Конституция - легитимным путем

Леонід Кравчук. Я особисто кожен день свого життя святкую Конституцію 

Леонід Кучма. Переконаний, що маніпулювати Конституцією неприпустимо