вівторок, 28 січня 2014 р.

Проект Концепції внесення змін до Конституції України (Марини Ставнійчук, доопрацьований) 2014


Зміст сторінки:
  • Проект Концепції внесення змін до Конституції України (Марини Ставнійчук, доопрацьований) 2014
  • Проект Концепції внесення змін до Конституції України (Леоніда Кравчука, взятий за основу) 2013 
  • Концепція нової Конституції України (проект Марини Ставнійчук) 2008 
  • Конституція Леоніда Кравчука (проект опублікований у пресі 26 жовтня) 1993 
  • Конституція Леоніда Кравчука (варіант однопалатних зборів, проект винесений на всенародне обговорення) 1992 
  • Конституція Леоніда Кравчука (проект винесений на всенародне обговорення) 1992
  • Концепція нової Конституції України (Леоніда Кравчука) 1991

Проект
[доопрацьований робочою групою
Конституційної Асамблеї з доопрацювання
проекту Концепції внесення змін до
Конституції України]

Для широкого громадського обговорення

 Концепція
внесення змін до Конституції України
[28 січня 2014 року]

Вступ

У прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України було закріплено засади суспільного і державного устрою України, права і свободи людини і громадянина, врегульовано інші правовідносини, що загалом сприяло становленню та розвитку національної правової системи.

Разом із тим практика застосування Конституції України свідчить про необхідність оновлення положень Конституції на основі збереження її демократичного змісту, розвитку її потенціалу. Виявлені проблемні питання у сфері регулювання суспільних відносин потребують переосмислення та вдосконалення.

Так, потребує поліпшення розділ І "Загальні засади", нормам якого бракує логічної послідовності та повноти у визначенні засадничих положень конституційного ладу України, які повинні бути конкретизовані в контексті їх розвитку в інших розділах Конституції України.

Простежується певна декларативність низки прав і свобод людини, насамперед соціально-економічних, низький рівень їх юридичного забезпечення, гарантій додержання. Обсяг конституційних прав і свобод людини в Україні на теперішній час не повною мірою відповідає сучасним міжнародно-правовим стандартам.

Конституювання принципу народовладдя не призвело до створення цілісної та ефективної системи демократичних інститутів народовладдя, розширення форм участі народу у здійсненні державної влади і місцевого самоврядування.

Недостатньо ефективною є система механізмів стримувань і противаг у взаємодії між суб'єктами владних повноважень. Існують проблеми чинної моделі парламентаризму, недоліки законодавчого процесу, надмірна централізація державного управління та недостатня розмежованість повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування.

Залишаються актуальними потреби удосконалення механізмів посилення конституційних гарантій незалежності суддів та підкорення їх принципу верховенства права, забезпечення доступності правосуддя, підвищення фахового рівня суддівського корпусу, поліпшення умов здійснення правосуддя.

Удосконалення потребує конституційно-правовий статус прокуратури, у тому числі дії у часі відповідних Перехідних положень Конституції України.

Існуюча регламентація відносин у сфері адміністративно-територіального устрою також містить недоліки як концептуального, так і системно-структурного, а також термінологічного характеру, що призводить до обмеження юрисдикції територіальних громад за межами населених пунктів, унеможливлює впровадження європейських демократичних стандартів у сфері територіальної організації місцевого самоврядування, а також ускладнює чітке розмежування повноважень між місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що функціонують в адміністративно-територіальних одиницях різних рівнів, призводить до дублювання їх повноважень, негативно впливає на земельні, бюджетно-фінансові та інші відносини.

Чинна модель місцевого самоврядування, адаптувавши загальнодемократичну цінність інституту місцевого самоврядування до тих політичних умов, що існували на час прийняття Основного Закону України, все ж зберегла механізми надмірної централізації влади. Нині вона не відповідає вимогам самодостатності та спроможності територіальних громад і їх органів самостійно вирішувати питання місцевого значення. Її подальший розвиток має ґрунтуватися на доктринальній основі інституту місцевого самоврядування, визначеності його конституційно-правової природи згідно з Європейською Хартією місцевого самоврядування та протоколів до неї, європейських стандартів у регіональній політиці.

Виявилися недоліки в конституційно-правовому регулюванні Конституційного Суду України. Потребують перегляду засади його формування, зокрема недостатніми є критерії добору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду. Існують проблеми забезпечення наступності в діяльності Конституційного Суду України, доступу громадян до конституційного правосуддя.

На часі — удосконалення процедури внесення змін до Конституції України, а також механізму здійснення конституційного контролю.

Базовими для Концепції внесення змін до Конституції України (далі — Концепція) є такі загальнометодологічні підходи.

Конституція України покликана стати основоположним законом національної правої системи, актом, що закріплює засади інноваційної моделі розвитку суспільства та держави. Доцільно, щоб конституційні зміни охоплювали норми як преамбули, так і всіх розділів Основного Закону України, розвивали і конкретизували їх. При цьому визначальними мають стати засадничі положення чинної Конституції України, узагальнення практики її реалізації, загальновизнані міжнародно-правові стандарти, європейські цінності свободи, демократії, прав людини, принцип верховенства права, досягнення і тенденції сучасного конституціоналізму.

З метою забезпечення принципу справедливості та утвердження демократичної, правової, соціальноорієнтованої держави пріоритетом конституційного оновлення має бути принцип людиноцентризму. Йдеться про визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, таких як життя, здоров'я, честь, гідність, свобода, недоторканність, безпека, а також про створення відповідної цим цінностям інституційної основи реалізації, гарантування та захисту основних прав і свобод людини.

Збереження встановлених чинною Конституцією України фундаментальних засад, що стосуються конституційного ладу, цілісності і недоторканності України, пріоритетності прав і свобод людини, тощо.

Оптимальне використання національного, європейського і світового досвіду конституційного розвитку.

Системність і комплексність змін до Конституції України, їх наукова обґрунтованість, вилучення застарілих конституційних положень, модернізація відповідних статей та доповнення Основного Закону України новими статтями.

Концепція передбачає внесення деяких коректив у структуру Конституції України, зумовлених пропонованими змінами, уніфікацію категоріально-понятійного апарату, що матиме важливе значення для формування системного підходу щодо діяльності державного механізму.

Особлива увага в Концепції приділяється:

  • посиленню гарантій прав і свобод людини як найвищої цінності;
  • обмеженню державної влади в інтересах людини (зокрема має бути гарантовано неприпустимість надмірного втручання держави, її органів у суспільне життя, у приватне життя людей);
  • подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні на основі чіткого конституційного регулювання відносин між людиною і державою;
  • розвитку демократичної, соціальної і правової держави, удосконаленню принципу здійснення державної влади, що ґрунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, чіткому визначенню функцій та повноважень органів державної влади шляхом встановлення дієвої системи стримувань і противаг;
  • зміцненню засад парламентаризму;
  • забезпеченню реальної правової, організаційної та фінансової самостійності місцевого самоврядування, сталого територіального розвитку.
Очевидною є проблема реалізації положень Конституції України як норм прямої дії. У цьому зв'язку необхідно забезпечити умови щодо неприпустимості відмови від їх застосування, насамперед у сфері захисту прав і свобод людини, внаслідок відсутності конкретизуючих законів, інших нормативно-правових актів.

Концепція передбачає конституційно-правову модель і засади подальшого реформування судоустрою і здійснення правосуддя в Україні.

У Концепції визначені засади реформи місцевого самоврядування, а також здійснення адміністративно-територіальної реформи у контексті децентралізації державної влади.

Норми Основного Закону України мають охоронятися державою. З цією метою в Конституції України і законах України повинно бути встановлено відповідний механізм. Зокрема, у законі про набуття чинності та введення в дію закону про внесення змін до Конституції України необхідно встановити порядок та строки прийняття законів, передбачених Основним Законом України.

Водночас Конституційна Асамблея виходить з того, що принциповим питанням для успішного розвитку держави є не лише якісний політико-правовий зміст та потенціал Конституції України, а й неухильне додержання її вимог насамперед державними органами та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами України, що безпосередньо пов'язано з досягненням належного рівня правосвідомості, політичної та правової культури, беззаперечної поваги до основоположного закону держави. Після прийняття Конституції України в результаті існуючих у суспільстві проблем розвитку демократії, відсутності належної правової відповідальності, передусім політичних еліт, на різних етапах державотворення конституційні зміни ставали результатом численних політичних компромісів, у результаті досягненні яких істотно порушувались принцип верховенства права, процедура внесення змін до Конституції України, легітимізація цього процесу.

З огляду на ці обставини нині існує об'єктивна потреба у модернізації Основного Закону України шляхом внесення до нього відповідно до розділу XIII Конституції України, змін які мають ґрунтуватися на підготовленій Конституційною Асамблеєю Концепції внесення змін до Конституції України. Відповідно до Положення про Конституційну Асамблею Концепція є основою для підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України.

Питання, які аналізувалися в Конституційній Асамблеї, зокрема, щодо організації державної влади, окремих аспектів розвитку парламентаризму, форми територіального устрою, не знайшли підтримки у більшості членів Конституційної Асамблеї, що зафіксовано у пояснювальній записці до проекту Концепції.

Пропонована структура Конституції України

Преамбула
Розділ I "Засади конституційного ладу"
Розділ II "Основні права і свободи"
Розділ III "Народне волевиявлення"
Розділ IV "Верховна Рада України"
Розділ V "Президент України"
Розділ VI "Кабінет Міністрів України. Центральні та місцеві органи виконавчої влади"
Розділ VII "Суди і правосуддя"
Розділ VIII "Прокуратура"
Розділ IX "Адміністративно-територіальний устрій"
Розділ X "Автономна Республіка Крим"
Розділ XІ "Місцеве самоврядування"
Розділ XІI "Конституційний Суд України"
Розділ XIIІ "Внесення змін до Конституції України"
Розділ XIV "Прикінцеві положення"

Преамбула

Пропонується у цілому зберегти ціннісні орієнтири і висхідні цілі, закріплені нині у преамбулі Конституції України.

Принципово важливим є відображення в преамбулі положення про те, що установча влада належить виключно Українському народу — носію суверенітету і єдиному джерелу влади, який реалізує свою волю, зокрема через своїх вільно обраних представників до Верховної Ради України. Такий підхід кореспондується з конституційно закріпленим принципом народного суверенітету та визначеним Основним Законом держави порядком внесення до нього змін, дозволяє зосередитись на встановленні меж здійснення державної влади як демократичного інституту організації суспільства, спрямованого на забезпечення людської гідності, безпеки та сталого розвитку.

Ураховуючи, що преамбула Конституції України є її невід'ємною складовою, необхідно доповнити її положеннями, пов'язаними із зміцненням соборності і єдності України, забезпеченням благополуччя та добробуту народу, усвідомленням Української держави як такої, що ґрунтується на повазі до людини та її прав і свобод, засадах громадянського суспільства та правової держави.

У зв'язку з цим пропонується закріпити такі цінності, як свобода, справедливість, демократія, верховенство права, безпека і суспільний та соціальний прогрес, підтримка гармонійних міжнародних відносин на основі взаємної поваги та мирного співіснування відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Розділ І
Засади конституційного ладу

Мета розділу — удосконалення викладення засад конституційного ладу.

Основний зміст положень розділу І "Загальні засади" Конституції України пропонується здебільшого зберегти.

Водночас оскільки норми цього розділу за своєю юридичною природою є також нормами прямої дії, його положення за нормативним змістом потребують конкретизації.

Уточнюючи положення статті 3 чинної Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, свобода, честь, гідність є найвищою цінністю, необхідно цю статтю у розділі викласти другою за черговістю, визначивши що ці цінності мають загальний у всіх сферах буття, а не лише соціальний характер.

Необхідно посилити дієвість конституційно-правових механізмів народовладдя та узгодження їх з дією принципу верховенства права, зокрема, уточнити зміст частини другої статті 5 чинної Конституції України, передбачивши, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми, організація і порядок проведення яких визначаються Конституцією України та законами України, та інші форми безпосередньої демократії.

Окрім цього з урахуванням перегляду концептуальних підходів до назв розділів Основного Закону України, а також з метою уникнення можливих ускладнень з інтерпретацією та правозастосуванням окремих норм необхідно трансформувати зміст частини третьої статті 5 Конституції України у положення, відповідно до якого право визначати і змінювати засади конституційного ладу належить виключно Українському народу. Це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

У статті 6 розділу має бути удосконалено принцип поділу державної влади, що ґрунтується на засадах чіткого розподілу функцій та повноважень шляхом встановлення дієвої системи стримувань і противаг, забезпечення єдності формування та реалізації державної політики.

Потребують конкретизації положення статті 7 щодо визнання і гарантування місцевого самоврядування. Цей припис слід доповнити положенням про те, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтю 8 Конституції України пропонується в основному зберегти без змін. Разом з тим її доцільно доповнити нормою про те, що закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, інші нормативно-правові акти приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України.

З метою удосконалення механізму взаємодії національної і міжнародної правових систем у статті 9 Конституції України необхідно встановити пріоритет міжнародних договорів України у сфері прав і свобод людини щодо актів національного права у разі виникнення колізій між ними.

Мають бути поліпшені конституційні положення щодо економічних відносин в Україні, зокрема, доцільно передбачити принцип розвитку ринкової економіки, закріпити свободу економічної діяльності, а також принцип розвитку соціально і екологічно орієнтованої економіки.

Слід усунути суперечності між положеннями статей 13, 14 чинної Конституції України, чіткіше визначити норми про об'єкти права власності Українського народу.

З метою захисту землі як основного національного надбання для нинішніх та прийдешніх поколінь має бути сформульовано положення, відповідно до якого закон має встановлювати особливі умови володіння, користування та розпорядження землею. Закон також має встановити особливий захист сільськогосподарських угідь.

Слід передбачити право кожного громадянина України користуватися природними ресурсами у встановленому законом порядку, а також обов'язок держави дбати про забезпечення раціонального природокористування, стабільного розвитку і екологічної безпеки.

Пропонується закріпити положення щодо засад подальшого розвитку громадянського суспільства, оптимізації його відносин з державою, а також взаємної їх відповідальності.

Положення частини другої статті 15 Конституції України слід уточнити, зазначивши, що жодна політична ідеологія не може визнаватися державою як домінуюча у суспільстві та бути обов'язковою.

У розділі слід передбачити виключні конституційні засади делегування окремих суверенних прав Української держави наднаціональним органам.

Потребує оновлення стаття 20 Конституції України щодо Державного Герба України. Слід визначитися у питанні дуалізму його конституювання, а також встановити вимогу, що детальний опис Державного Герба України, інших державних символів України, а також порядок їх використання встановлюються законом.

Доцільно викласти в окремій статті положення щодо статусу столиці України.

Розділ II
Основні права і свободи

Мета розділу — підвищення рівня людиноцентричності Конституції України, змістовне збагачення основних прав і свобод, приведення їх переліку у відповідність до європейських стандартів та інших міжнародно-правових зобов'язань України.

Пропонується низку статей розділу наповнити чітким нормативно-правовим змістом відповідно до надбань європейського конституціоналізму, максимально уникаючи відсилочних норм до законів, які мають бути лише у випадках виникнення складнощів у реалізації права як безпосередньо діючого на основі положень Конституції України.

Реалізуючи принцип пропорційності, цей розділ має містити положення щодо можливості встановлення обмежень прав і свобод на конституційному рівні, крім випадків, безпосередньо передбачених Конституцією України із зазначенням мети та правових меж їх застосування. При цьому підстави обмеження прав і свобод повинні бути скориговані у спосіб, що не допускає їх розширення порівняно з міжнародно-правовими актами.

Кожна людина при здійсненні своїх прав і свобод може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших людей, забезпечення справедливих вимог моралі, національної безпеки і громадського порядку.

При закріпленні прав і свобод, передусім соціально-економічних, культурних, необхідно визначити відповідні позитивні обов'язки держави щодо умов і порядку забезпечення кожного з цих прав. Оскільки соціально-економічні права для забезпечення їх реальності потребують активних зусиль держави, умови і порядок їх здійснення мають відбуватися на основі законів. Необхідно сформулювати положення щодо цих прав у такий спосіб, щоб їх реалізація і захист безпосередньо забезпечувалися судом.

Вимагає вирішення питання щодо доповнення розділу новими правами і свободами у відповідності з міжнародно-правовими актами та забезпечення їх гарантованості.

Потрібно конкретизувати повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення та захисту прав і свобод, посилити персональну відповідальність посадових осіб цих органів за невиконання своїх обов'язків у зазначеній сфері.

Необхідно передбачити ефективні механізми впливу та контролю громадянських об'єднань за додержанням прав і свобод та їх реалізацією.

Розділ має бути доповнений правом на участь у здійсненні суспільного контролю за діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, а також державних і комунальних підприємств, установ, організацій. Форми організації та способи здійснення такого контролю мають визначатися законом.

Пропонується статтю 53 чинної Конституції України доповнити положенням про те, що держава сприяє академічній свободі та автономії університетів, у тому числі у використанні матеріальних ресурсів та коштів відповідно до своїх статутних завдань.

Принциповим положенням має стати поширення на юридичних осіб та інших відповідних суб'єктів права положень щодо прав і свобод, гарантій їх реалізації та захисту за умови, що ці положення за своїм змістом можуть бути на них поширені.

У розділі має бути конкретизовано коло суб'єктів прав і свобод відповідно до європейських стандартів та практики.

Слід наповнити новим змістом загальну заборону будь-якої дискримінації, водночас розширивши підстави недискримінації.

Розділ III
Народне волевиявлення

Мета розділу — наповнення новим змістом механізмів народного волевиявлення.

Для забезпечення чесності та прозорості виборів і референдумів в Україні, суспільної довіри до їх результатів важливо доповнити Конституцію України принципами періодичності проведення виборів, особистого і однократного голосування, поширити універсальні принципи виборчого права на реалізацію прав брати участь у референдумі.

Необхідно посилити гарантії реалізації виборчих прав громадян як основної форми здійснення безпосередньої демократії:

  • обмеження щодо виборчого права, виборчі цензи мають встановлюватися виключно на конституційному рівні;
  • визначити зміст виборчих прав як сукупності прав громадян України, зокрема, голосувати, висувати кандидатів, вести агітацію;
  • передбачити, що порядок реалізації виборчих прав, у тому числі встановлення обмежень у здійсненні цих прав, визначається законом. Доцільно передбачити, що вимоги до реєстрації кандидатів та фінансування виборів мають носити пропорційний (розумний) характер та здійснюватися у розмірах, що забезпечують доступність реалізації права бути обраним.
Потрібно закріпити положення про те, що питання організації і проведення виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів регламентуються кодифікованим законодавчим актом, що приймається та змінюється за ускладненою порівняно зі звичайними законами процедурою.

При цьому такий законодавчий акт в частині виду виборчої системи, засад територіальної організації виборів, утворення та діяльності органів адміністрування виборчого процесу, порядку висування та реєстрації кандидатів на виборні посади не може бути змінений за два роки до дня виборів, що може стати однією з інституційних гарантій стабільності виборчого законодавства в Україні.

Слід замінити інститут призначення чергових та позачергових виборів на їх проголошення у строки, визначені Конституцією України та законами України.

Потрібно переглянути вимоги до обсягу активного та пасивного виборчого права на загальнонаціональних та місцевих виборах з метою приведення цих вимог у відповідність з європейськими стандартами виборчого права. Так, необхідно вирішити питання щодо обмеження пасивного виборчого права, пов'язаного зі строком проживання в Україні та наявністю судимості за вчинення будь-якого умисного злочину. Також пропонується запровадити обмеження пасивного виборчого права для окремих категорій посадових осіб, зокрема, прокурорів, суддів, військовослужбовців, державних службовців.

З метою забезпечення конституційних гарантій проведення виборів в Україні пропонується закріпити положення, згідно з якими особа вважається обраною виключно за результатами виборів. Результати виборів мають встановлюватися у строки та порядку, визначеному законом, але не пізніше дня закінчення строку повноважень виборних органів, що переобираються.

Необхідно закріпити положення, що всеукраїнський референдум може бути призначений (проголошений) лише з предмету, визначеного Конституцією України.

Стаття 73 чинної Конституції України потребує уточнення, згідно з яким міжнародні договори України з питань зміни території України, входження України до міждержавного об'єднання або міжнародної організації із делегуванням окремих суверенних прав Української держави наднаціональним органам підлягають обов'язковому затвердженню всеукраїнським референдумом.

З метою недопущення ситуації підміни легітимно сформованих органів влади застосуванням форм безпосередньої демократії потрібно визначити, що предметом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою (ініціативний референдум) може бути лише питання скасування закону, який набрав чинності (інститут "народного вето").

Ініціативний референдум може бути проголошений за умови підтримки такої ініціативи не менш ніж двома мільйонами громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах існуючих регіональних адміністративно-територіальних одиниць і не менш як по сто тисяч підписів у кожній із них.

Слід передбачити, що позитивне рішення ініціативного референдуму щодо скасування закону означає втрату чинності цим законом відразу після офіційного оприлюднення рішення референдуму без додаткового затвердження такого рішення будь-яким органом державної влади чи посадовою особою. При цьому повторне прийняття Верховною Радою України закону зі змістом, ідентичним скасованому ініціативним референдумом, можливе не раніше, ніж через три роки із дня проведення такого референдуму.

Має бути також врегульовано питання щодо умов, необхідних для визнання всеукраїнського референдуму таким, що відбувся, а також визнання рішення, винесеного на всеукраїнський референдум, ухваленим. Пропонується встановити, що такий референдум відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини від загальної кількості громадян України, що мають право голосу. Рішення буде вважатись ухваленим, якщо за нього проголосує більшість громадян України, які взяли участь у всеукраїнському референдумі. Аналогічні підходи слід запровадити для місцевих референдумів.

З метою з'ясування позиції громадян України з того чи іншого важливого питання загальнодержавного значення доцільно передбачити інститут дорадчого опитування (плебісцит), яке може бути проведено за рішенням Верховної Ради України та Президента України у порядку, визначеному законом. Результати такого опитування матимуть рекомендаційний характер.

Доцільно запровадити інститут народної законодавчої ініціативи, передбачивши, що законопроекти з питань, віднесених до сфери регулювання законом, можуть бути внесені до Верховної Ради України за ініціативою не менш ніж ста тисяч громадян України, які мають право голосу, і такі законопроекти розглядатимуться парламентом невідкладно.

Потребує свого подальшого розвитку безпосередня місцева демократія. З цією метою пропонується закріпити за територіальною громадою право ініціювати та вирішувати на місцевому референдумі питання, що належать до повноважень місцевого самоврядування відповідного рівня, а також обов'язковість для органів влади та посадових осіб рішень, прийнятих на місцевих референдумах.

Мета розділів IV,V,VI Конституції України — вирішення низки державотворчих завдань, в основі яких лежать зміцнення засад парламентаризму, удосконалення системи стримувань та противаг в організації державної влади, її децентралізації. При цьому конституційні зміни щодо змісту розділів IV,V,VI можуть бути пов'язані з обранням Верховної Ради України на чергових парламентських виборах у 2017 році.

Розділ IV
Верховна Рада України

Зберігаючи існуючий конституційно-правовий статус парламенту – Верхової Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, пропонується розширити повноваження Верховної Ради України щодо формування складу Кабінету Міністрів України і здійснення контролю за його діяльністю, зокрема у таких формах як розгляд питання про вотум довіри і вотум недовіри, заслуховування звітів Кабінету Міністрів України та його окремих членів.

Пропонується визначити обсяг недоторканності народних депутатів України виключно Конституцією України, що означає неможливість його збільшення або обмеження законом. В Основному Законі України необхідно встановити, що народний депутат України не може бути затриманий або взятий під варту без згоди парламенту до винесення обвинувального вироку щодо нього, за винятком затримання на місці вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Необхідно передбачити, що Президент України після проведення консультацій з Головою Верховної Ради України, керівниками депутатських фракцій приймає рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та проголошує позачергові парламентські вибори, якщо:

  • протягом визначеного Конституцією України строку пленарні засідання чергової сесії Верховної Ради України не можуть розпочатися;
  • Верховна Рада України у визначені Конституцією України строки не сформувала персональний склад Кабінету Міністрів України.
У сфері законодавчої діяльності пропонується уточнити коло суб'єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України. Порядок здійснення права законодавчої ініціативи народними депутатами України встановлюється законом.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи може бути розширене у разі запровадження інституту народної законодавчої ініціативи.

Право законодавчої ініціативи щодо внесення проекту закону про Державний бюджет України та змін до нього має належати виключно Кабінету Міністрів України. При цьому доцільно передбачити, що законом про Державний бюджет України можуть регулюватися лише питання державних доходів та видатків.

Для забезпечення сталості правової системи пропонується запровадити поділ законів залежно від важливості, пріоритетності предмета їх правового регулювання та встановити спеціальну кількість голосів народних депутатів України, необхідну для прийняття цих законів.

Президент України підписує та офіційно оприлюднює закони або використовує право вето. У разі непідписання закону і незастосування права вето закон невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Потребує уточнення в частині предмета та порядку реалізації право народного депутата України на депутатський запит і звернення.

Слід запровадити процедуру інтерпеляції, яка передбачає ініціативне проведення обов'язкових слухань з питань діяльності Кабінету Міністрів України або його окремих членів. При цьому встановити, що інтерпеляція ініціюється від імені кількісно визначеної групи народних депутатів України.

Розділ V
Президент України

Для забезпечення збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління необхідно уточнити роль глави держави в частині забезпечення стабільності функціонування всього державного механізму, оскільки у нинішньому конституційно-правовому статусі Президент України за своїми повноваженнями наближений до виконавчої влади.

Пропонується зберегти чинний порядок обрання Президента України та строк, на який він обирається, уточнивши при цьому строки проголошення виборів Президента України.

Необхідно розглянути питання заміни такої вимоги як строк проживання громадянина України, який балотується на пост Президента України, на строк перебування у громадянстві України.

Положення цього розділу мають містити застереження стосовно того, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Це обмеження має діяти щодо конкретної особи незалежно від внесення конституційних змін.

Має бути підтверджено конституційно-правовий статус Президента України як глави держави.

Доцільно передбачити розмежування повноважень Президента України, які здійснюються: самостійно; за поданням Кабінету Міністрів України; а також за умови контрасигнації (скріплення) актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт та його виконання.

З метою підвищення дієвості інституту контрасигнування необхідно встановити, що акти Президента України, які підлягають контрасигнації, набирають чинності лише після такої контрасигнації.

У Конституції України пропонується змінити повноваження Президента України щодо призначення та звільнення Прем'єр-міністра України, інших членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, утворення, реорганізації, ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Водночас передбачити участь глави держави у процесі формування Уряду шляхом внесення до парламенту кандидатури Прем'єр-міністра України з урахуванням результатів виборів до Верховної Ради України.

Необхідно уточнити, що керівник Служби безпеки України, керівник Служби зовнішньої розвідки України призначаються за згодою Верховної Ради України та звільняються з посади Президентом України.

Має бути закріплене положення, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені чи обмежені законами.

Пропонується змінити порядок імпічменту Президента України за звинуваченням у вчиненні злочину. При цьому має бути запроваджено спеціальну процедуру, відповідно до якої звинувачення висувається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення щодо імпічменту Президента України приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з урахування висновку Конституційного Суду України.

Розділ VI
Кабінет Міністрів України.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади

Однією з головних проблем організації державної влади є недостатня самостійність Кабінету Міністрів України щодо участі у визначенні державної політики та її реалізації.

Пропонується змінити окремі положення цього розділу з метою удосконалення відносин між главою держави, парламентом і урядом відповідно до засад змішаної форми правління.

Мають бути закріплені положення про те, що Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики, у тому числі шляхом видання правових актів і їх впровадження та координації діяльності міністрів.

Ключовими є питання, пов'язані з формуванням Верховною Радою України складу Кабінету Міністрів України.

Необхідно передбачити, що відносини Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України забезпечуватимуться шляхом схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Таке схвалення має здійснюватися одночасно з формуванням складу Кабінету Міністрів України. Вимоги до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, порядку утворення, ліквідації та реорганізації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, посадовий склад Кабінету Міністрів України мають визначатися законом про Кабінет Міністрів України.

Доцільно запровадити конструктивний вотум недовіри, коли Верховна Рада України може відправити у відставку Кабінет Міністрів України одночасно з призначенням нового Прем'єр-міністра України.

Кабінет Міністрів України заявляє про свою відставку перед новообраною Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Рішення про відставку окремих членів Кабінету Міністрів України ухвалюються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.

Необхідно передбачити право Кабінету Міністрів України призначати на посади та звільняти з посад заступників міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується відповідним міністром, а також голів місцевих державних адміністрацій.

У цьому розділі мають бути визначені центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Порядок призначення та звільнення керівників таких органів встановлюється Конституцією України. Повноваження і порядок діяльності центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом визначаються законом.

Повноваження місцевих державних адміністрацій мають бути переглянуті та зведені до виконання тих повноважень, які не можуть підлягати децентралізації, зокрема, щодо координації діяльності територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, нагляду за відповідністю актів органів місцевого самоврядування Конституції та законам України, контролю за виконанням органами місцевого самоврядування делегованих державою повноважень.

Необхідно закріпити принцип деполітизації та позапартійності цивільної служби. Має бути створена Вища рада цивільної служби як колегіальний орган, відповідальний за формування вищого корпусу цивільної служби. Засади функціонування цивільної служби мають визначатися законом.

Слід передбачити, що виключно законом затверджуються загальна структура, чисельність, визначаються функції органів охорони правопорядку, органів виконавчої влади, які мають право на використання зброї.

Розділ VII
Суди і правосуддя

Мета розділу — удосконалення конституційних засад для продовження судово-правової реформи, зміцнення справедливої та незалежної системи правосуддя.

При визначенні напрямів удосконалення конституційних засад організації і діяльності судової влади взято до уваги, що у липні 2013 року Президентом України внесено на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів".

Конституційним Судом України 19 вересня 2013 року надано Висновок №2-в/2013, згідно з яким зазначений законопроект визнано таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів" (реєстр. №2522а) попередньо схвалено Верховною Радою України 10 жовтня 2013 року.

Позиція Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) щодо запропонованих змін до Конституції висловлена у Висновку від 15 червня 2013 року №722/2013 (СDL(2013)014) щодо проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів" (включаючи пояснювальну записку та порівняльну таблицю) та щодо змін до Конституції, запропонованих Конституційною Асамблеєю.

Пропозиції щодо вдосконалення конституційного врегулювання у вищезазначеній сфері, які напрацьовані Конституційною Асамблеєю, значною мірою кореспондуються з положеннями законопроекту, внесеного главою держави на розгляд Верховної Ради України, зокрема щодо:
  • вилучення з Конституції України положень про обрання суддів безстроково та звільнення їх з посад Верховною Радою України;
  • скасування положень щодо призначення на посаду судді вперше на п'ятирічний термін з одночасним підвищенням вимог до осіб, які можуть претендувати на зайняття посади судді;
  • запровадження конкурсного відбору при призначенні суддів на посади, а також переведенні їх до суду вищого рівня;
  • розмежування підстав для звільнення судді і для припинення повноважень судді, зміна такої підстави для звільнення з посади судді, як "порушення присяги" , притягненням його до дисциплінарної відповідальності за вчинення передбаченого законом дисциплінарного правопорушення, несумісного з подальшим перебуванням судді на посаді;
  • закріплення положення, згідно з яким більшість у Вищій раді юстиції складатимуть судді, обрані з'їздом суддів України;
  • віднесення до повноважень Вищої ради юстиції вирішення питання про надання згоди на затримання чи взяття під варту судді;
  • зміна підходів щодо утворення, реорганізації та ліквідації судів, визначення їх мережі, і віднесення цих питань до предмета регулювання законом;
  • закріплення за Верховним Судом України повноважень щодо забезпечення однакового застосування норм законодавства України судами загальної юрисдикції;
  • доповнення принципів побудови системи судів новим принципом — інстанційності;
  • закріплення у розділі "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" права кожної особи на справедливий і гласний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, утвореним законом.

Водночас у перспективі подальше вдосконалення конституційного регулювання у сфері правосуддя та організації і діяльності судової влади мало б базуватися на таких підходах.

Положення щодо конституційно-правового регулювання судів і правосуддя пропонується викласти в одному розділі проекту Конституції України "Суди і правосуддя". У зв'язку з цим словосполучення "суди загальної юрисдикції" замінити поняттям "суди".

З метою забезпечення правової стабільності у сфері організації й діяльності судової влади, а також виходячи з її високої суспільної значимості пропонується передбачити, що закони, які визначатимуть судоустрій та статус суддів, мають прийматися не менш як трьома п'ятими від конституційного складу Верховної Ради України.

Підтримуючи пропозицію щодо призначення суддів на посаду безстроково Президентом України виключно на підставі та згідно з поданням Вищої ради юстиції, пропонується закріпити, що прийняття рішення про звільнення судді з посади, а також про переведення судді до іншого суду має бути віднесено до повноважень Вищої ради юстиції.

Необхідно закріпити право судді оскаржити до суду рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а також про звільнення його з посади.

Слід передбачити положення, згідно з яким за вплив на суддю у будь-який спосіб винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Необхідно встановити обсяг недоторканності суддів, передбачивши, що суддя не може бути без згоди Вищої ради юстиції затриманий чи взятий під варту до винесення обвинувального вироку судом щодо нього за винятком затримання його на місці вчинення злочину.

Пропонується передбачити, що повноваження судді можуть бути призупинені Вищою радою юстиції у разі обвинувачення судді у вчиненні злочину або для усунення ним порушення вимог щодо несумісності.

Має бути закріплено право суддів об'єднуватися у професійні асоціації для захисту своїх професійних інтересів.

Голови судів та їх заступники (крім Голови Верховного Суду України та його заступників) повинні призначатися Вищою радою юстиції за пропозицією зборів суддів відповідного суду у порядку, встановленому законом. Щодо Голови Верховного Суду України та його заступників слід зберегти існуючу конституційну процедуру обрання.

Пропонується змінити підходи до конституційного врегулювання питання системи судів в Україні та закріпити основні принципи її побудови: територіальність, спеціалізація, інстанційність. У Конституції України необхідно передбачити доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому законом; зберегти серед основних засад правосуддя забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Має бути визначений конституційно-правовий статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів, основним завданням якого є забезпечення у визначених законом процесуальних формах однакового застосування судами відповідно до принципу верховенства права норм матеріального та процесуального права.

Слід запровадити інститут мирових судів, судді яких обираються в порядку, визначеному законом.

Необхідно усунути перепони щодо визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду в контексті Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року №3-в/2001.

У розділі про основні права і свободи, крім врахованої пропозиції Конституційної Асамблеї щодо доповнення статті 55 Основного Закону України положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пропонується закріпити право особи, вина якої у вчиненні злочину встановлена судом, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання її винною або винесеного їй вироку, як це передбачено статтею 2 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пропонується визначити статус Вищої ради юстиції як незалежного державного органу, що відповідає за формування високопрофесійного суддівського корпусу, гарантування незалежності суддів.

Необхідно передбачити функціонування Вищої ради юстиції на постійній основі.

Повноваження Вищої ради юстиції мають визначатися виключно Конституцією України.

Пропонується вилучити із повноважень Вищої ради юстиції питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів та порушення ними вимог щодо несумісності.

Більшість у Вищій раді юстиції мають складати судді (50% + 1), обрані з'їздом суддів України. До складу Вищої ради юстиції також мають обов'язково входити адвокати, науковці, представники правозахисних та інших громадських організацій, що здійснюють діяльність у галузі права, які обираються у порядку, визначеному законом. Доцільно збільшити чисельність складу Вищої ради юстиції та передбачити створення у її структурі кваліфікаційної та дисциплінарної колегій.

Розділ VІII
Прокуратура

Мета розділу — встановлення конституційно-правового статусу прокуратури, який відповідатиме європейським демократичним стандартам, що створить належне правове підґрунтя її функціонування, забезпечить ефективну роль прокуратури у механізмі державного захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави.

Відповідно до зобов'язань України перед Радою Європи, а також з урахуванням рекомендацій Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) та Комітету міністрів Ради Європи вилучити пункт 9 Перехідних положень Конституції України та визначити, що прокуратура як державний орган становить єдину систему, на яку покладаються:
  • здійснення державного обвинувачення в суді;
  • нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність;
  • нагляд за додержанням законів щодо виконання судових рішень у кримінальному судочинстві, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи людини;
  • захист суспільних і державних інтересів та їх представництво в суді у випадках, визначених законом.
  • Зберігши встановлений Конституцією України порядок призначення Генерального прокурора України, передбачити:
  • подовження строку повноважень Генерального прокурора України до 7 років;
  • дострокове припинення повноважень Генерального прокурора України виключно з підстав, передбачених законом;
  • вилучення із тексту Конституції України положення щодо висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Доцільно, щоб порядок організації і діяльності прокуратури, статус та повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, порядок зайняття посади та звільнення з посади, питання дисциплінарної відповідальності та прокурорського самоврядування визначалися законом.

Розділ IX
Адміністративно-територіальний устрій

Мета розділу — підвищення рівня забезпечення та захисту прав, свобод і законних інтересів особи, визначення раціональної просторової основи організації влади для забезпечення децентралізації, доступності та якості надання адміністративних послуг, посилення спроможності та відповідальності громад за свій розвиток, створення передумов для сталого розвитку територій.

На зміну положень чинної Конституції України пропонується запровадити трирівневу систему адміністративно-територіального устрою: регіони (Автономна Республіка Крим, області, місто Київ, Севастополь); райони; громади — одне або декілька поселень, зокрема, місто, село, селище з прилеглими до них територіями.

Доцільно передбачити законодавче врегулювання питань адміністративно-територіального устрою України, зокрема визначення категорії, статусу, порядку створення, реорганізації, найменування, перейменування, зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, а також особливостей організації місцевого самоврядування у містах з районним поділом.

Для втілення нових підходів в організації адміністративно-територіального устрою України розділ необхідно доповнити принципами, що мають гарантувати належну та таку, що відповідає європейським стандартам, територіальну основу місцевого самоврядування, — повсюдність місцевого самоврядування, спроможність територіальних громад та їх органів здійснювати повноваження, надані Конституцією і законами України.

Принцип повсюдності місцевого самоврядування передбачає поширення юрисдикції територіальних громад та їх органів на територію, що включає землі населених пунктів, а також прилеглі до них території, необхідні для розвитку економічної, соціально-культурної, транспортної, іншої інфраструктури та забезпечення охорони довкілля, спроможності відповідних територіальних громад у здійсненні своїх прав. До складу громад не можуть бути віднесені території, особливий статус яких визначається законами України.

Необхідно визначити, що територія адміністративно-територіальної одиниці або її частина не може входити до складу території іншої адміністративно-територіальної одиниці того ж рівня.

Є потреба у конституюванні нової адміністративно-територіальної одиниці — громади, яка має утворюватися в порядку, визначеному законом, з урахуванням історично сформованої спільності соціально-економічної інфраструктури, наявності умов і можливостей для надання населенню публічних послуг відповідно до встановлених стандартів і забезпечення належного функціонування місцевого самоврядування.

Розділ Х
Автономна Республіка Крим

Мета розділу — удосконалення конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової частини України з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних, національно-культурних та інших особливостей регіону, забезпечення його комплексного і сталого розвитку.

Необхідно встановити положення щодо відповідальності Ради міністрів Автономної Республіки Крим перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим, підзвітності та підконтрольності перед Кабінетом Міністрів України в частині виконання делегованих повноважень органів виконавчої влади.

Доцільно включити до передбаченої нині частиною п'ятою статті 136 Конституції України правової основи регулювання повноважень, порядку формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим Конституцію Автономної Республіки Крим.

Слід уточнити конституційно-правове регулювання щодо того, що Верховна Рада України законом затверджує Конституцію Автономної Республіки Крим, зміни до неї, а також визначення місця Конституції Автономної Республіки Крим у правовій системі України.

Необхідно уточнити перелік питань, віднесених статтею 137 Конституції України до предмета нормативного регулювання Автономної Республіки Крим.

Підлягають уточненню конституційно-правові засади делегування органам влади Автономної Республіки Крим окремих повноважень Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зокрема, щодо фінансування державою здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або фінансового забезпечення їх виконання в інший спосіб.

Слід закріпити положення про запровадження консультацій державних органів України з органами влади Автономної Республіки Крим при прийнятті рішень з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим, та делегованих повноважень органів виконавчої влади.

Потребують конкретизації правові засади відносин органів влади Автономної Республіки Крим з органами місцевого самоврядування із зазначенням того, що органи влади Автономної Республіки Крим взаємодіють з органами місцевого самоврядування, зокрема, можуть делегувати окремі повноваження органам місцевого самоврядування, визначати порядок і умови виконання делегованих повноважень, здійснювати контроль за їх виконанням, затверджувати спільні з органами місцевого самоврядування програми і проекти для спільного вирішення питань, віднесених до їх компетенції, проводити консультації з органами місцевого самоврядування з питань, що стосуються інтересів територіальних громад та їх органів. Порядок взаємодії органів влади Автономної Республіки Крим з органами місцевого самоврядування визначається Конституцією України та законами України.

Необхідно передбачити норми щодо обов'язковості до виконання на території Автономної Республіки Крим Конституції Автономної Республіки Крим, правових актів органів влади Автономної Республіки Крим, прийнятих в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

З метою гарантування належної економічної основи Автономної Республіки Крим слід віднести до відання органів влади Автономної Республіки Крим управління об'єктами власності Автономної Республіки Крим, а також об'єктами, переданими в управління Автономної Республіки Крим; надати можливість органам влади Автономної Республіки Крим затверджувати самостійні програми соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування та охорони довкілля; зміцнити бюджетно-фінансові засади економічного розвитку регіону.

Слід закріпити положення про те, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює права власника від імені Автономної Республіки Крим в межах, визначених Конституцією України. Безпосереднє управління об'єктами власності Автономної Республіки Крим здійснює Рада міністрів Автономної Республіки Крим у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Необхідно передбачити, що відповідальність органів влади Автономної Республіки Крим, їх посадових осіб, підстави дострокового припинення їх повноважень мають встановлюватися Конституцією і законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим.

Розділ XI
Місцеве самоврядування

Мета розділу — зміцнення конституційно-правових засад місцевого самоврядування, підвищення ефективності функціонування системи місцевого самоврядування, здатної забезпечити оптимальні умови для реалізації прав і свобод людини на рівні громади, району та регіону, сприяння подальшому розвитку форм безпосередньої демократії та децентралізації влади.

Необхідно привести конституційно-правові засади місцевого самоврядування у відповідність з положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування та протоколів до неї, визначити конституційно-правові умови реалізації невід'ємного права членів територіальних громад на участь у здійсненні місцевого самоврядування, посилити гарантії правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування має визначатися не лише як право, але й як спроможність територіальної громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб здійснювати регулювання і управління суспільними справами місцевого значення в межах, визначених Конституцією і законами України.

Місцеве самоврядування має здійснюватися на рівні громади, району, регіону.

У цьому розділі необхідно закріпити принципи субсидіарності та спільної відповідальності, повноти повноважень місцевого самоврядування.

Доцільно встановити також засади муніципального дуалізму, що передбачає можливість територіальної громади, органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення, а також передбачити участь органів місцевого самоврядування у вирішенні державних справ шляхом виконання делегованих повноважень, уточнивши чинне конституційне визначення.

Підлягає перегляду конституційно визначений обсяг повноважень територіальних громад у напрямі розширення предмета їх відання для забезпечення задоволення важливих потреб життєдіяльності територіальних громад.

Доцільно, щоб статус територіальної громади визначався статутом, прийнятим територіальною громадою у порядку, встановленому законом.

Необхідно закріпити базовий перелік форм безпосередньої місцевої демократії, зазначивши при цьому, що цей перелік не є вичерпним і має включати у тому числі, проведення консультацій з органами місцевого самоврядування під час прийняття органами державної влади рішень, які безпосередньо стосуються питань, віднесених до повноважень місцевого самоврядування.

Потребує розширення конституційно-правове регулювання статусу органів самоорганізації населення, зокрема, визначення органів самоорганізації населення як однієї з форм участі членів територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення та складової системи місцевого самоврядування, закріплення можливості створення одноосібної форми самоорганізації населення в поселеннях, які входять до складу територіальних громад; гарантування обов'язковості передачі органам самоорганізації населення фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення повноважень; закріплення механізму контролю за виконанням органами самоорганізації населення переданих їм повноважень.

Важливо встановити на конституційному рівні право органів місцевого самоврядування на співробітництво (партнерство), а також об'єднання з метою ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад, сприяння місцевому та регіональному розвитку.

Необхідно передбачити право на добровільне об'єднання не лише сільських, а й інших територіальних громад. Добровільне об'єднання територіальних громад має здійснюватися в порядку, визначеному законом.

Доцільно створити конституційну основу для створення обласними та районними радами власних виконавчих органів.

Слід закріпити за місцевими радами право самостійно визначати систему, структуру власних виконавчих органів, загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів, обсяг видатків на їх утримання в межах коштів місцевого бюджету; відображення принципу підконтрольності та підзвітності виконавчих органів місцевого самоврядування відповідним радам.

Необхідно надати повноваження міським радам вирішувати питання не лише організації управління районами у місті, але й утворення, реорганізації та ліквідації таких районів.

Слід закріпити вимогу щодо відповідності фінансових ресурсів функціям та повноваженням місцевого самоврядування, що має стосуватися як власних, так і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, кожні з яких повинні забезпечуватися за рахунок відповідних бюджетних коштів.

Необхідно уточнити основні повноваження районних і обласних рад щодо управління комунальною власністю територіальних громад; передбачити, що районні, обласні ради вирішують відповідно до закону питання щодо використання природних ресурсів місцевого значення, які перебувають у комунальній власності територіальних громад; гарантувати самостійну бюджетно-фінансову основу органів місцевого самоврядування районного та обласного рівнів.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету утворювати органи охорони правопорядку, визначати їх склад, призначати і звільняти керівників цих органів.

Має бути підтверджено, що особливості здійснення місцевого самоврядування у місті Києві, Севастополі визначаються окремими законами.

Розділ XІІ
Конституційний Суд України

Мета розділу — посилення гарантій незалежності Конституційного Суду України, більш чітке визначення правового статусу суддів Конституційного Суду України, удосконалення порядку його формування, організації та діяльності Конституційного Суду України, що сприятиме ефективності дії правових механізмів охорони Конституції України, захисту основних прав і свобод людини.

Пропонується в положеннях окремого розділу Конституції України закріпити питання конституційно-правового статусу єдиного в Україні органу конституційної юрисдикції та його суддів.

Необхідно змінити порядок формування складу Конституційного Суду України шляхом призначення на паритетних засадах половини складу Конституційного Суду України Президентом України та половини складу Конституційного Суду України Верховною Радою України. Зменшити загальний склад Конституційного Суду України до 14 осіб.

Слід підвищити віковий ценз кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України орієнтовно до 45-50 років, вимоги до наявності досвіду професійної діяльності у правовій сфері до п'ятнадцяти років. Водночас визначити, що граничний вік перебування судді Конституційного Суду України на посаді становитиме не більше 70 років. Передбачити створення кваліфікаційної комісії при Конституційному Суді України із залученням представників громадських об'єднань, науковців, суддів Конституційного Суду України у відставці, що буде здійснювати добір кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України з числа авторитетних фахівців насамперед у державно-правовій, науковій сферах у порядку, визначеному законом.

У цьому розділі доцільно визначити засади конституційного судочинства, зокрема, верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, змагальності та рівності сторін. Проведення закритих засідань Конституційного Суду України допускається лише у випадках, передбачених законом.

Мають бути закріплені гарантії незалежності функціонування Конституційного Суду України та недоторканності суддів Конституційного Суду України.

Необхідно запровадити нову процедуру складення присяги суддями Конституційного Суду України — на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України, в порядку, визначеному законом. Складення присяги суддями Конституційного Суду України повинно відбуватися публічно. Текст присяги має бути закріплений у Конституції України.

Доцільно передбачити норму, відповідно до якої повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у випадку закінчення строку, на який його призначено, але не раніше дня вступу на посаду судді Конституційного Суду України особи, яка призначена замість нього.

Орган, який здійснює призначення на посаду судді Конституційного Суду України, повинен здійснити таке призначення не пізніш ніж у тридцятиденний строк з моменту припинення повноважень судді Конституційного Суду України.

Висновок з питання дострокового припинення повноважень судді Конституційного Суду України з підстави, зокрема, порушення ним вимог щодо несумісності має приймати Конституційний Суд України в порядку, визначеному законом.

Необхідно уточнити види актів, щодо яких вирішується питання про відповідність Конституції України (конституційність), — закони та інші правові акти Верховної Ради України, правові акти Президента України, правові акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Доцільно вилучити з переліку повноважень Конституційного Суду України повноваження щодо офіційного тлумачення законів України.

Потрібно доповнити повноваження Конституційного Суду України положеннями щодо розгляду:

  • конституційних скарг стосовно порушення прав і свобод;
  • міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України;
  • питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум.
Доцільно доповнити коло суб'єктів права на конституційне звернення органами місцевого самоврядування з питань, які стосуються місцевого самоврядування, захисту прав та інтересів територіальних громад.

Має бути надано право народним депутатам України щодо звернення до Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України та тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

Пропонується у Конституційному Суді України створити дві палати: з питань конституційності законів та інших правових актів та з розгляду конституційних скарг.

Необхідно закріпити положення про те, що повноваження, засади формування та організації Конституційного Суду України визначаються Конституцією України, а порядок діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ та виконання рішень Конституційного Суду України визначаються законом.

Розділ XIII
Внесення змін до Конституції України

Мета розділу — усунути неоднозначності та удосконалити порядок внесення змін до Конституції України з урахуванням практики її застосування, необхідності забезпечення стабільності функціонування Основного Закону України.

Необхідно зберегти особливий порядок внесення змін до розділів I, II, XIII чинної Конституції України, а також змістовно та редакційно уточнити частину першу статті 157, частину другу статті 158 чинної Конституції України.

Має бути змінена стаття 159 Конституції України і встановлено, що законопроект про внесення змін до Конституції України, попередньо схвалений Верховною Радою України, приймається парламентом за наявності консультативного висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Має бути встановлено порядок підписання закону про внесення змін до Конституції України, передбачивши положення щодо незастосування до нього права вето Президентом України.

Доцільно запровадити також наступний конституційний контроль, зокрема, за додержанням конституційної процедури при внесенні змін до Конституції України — до набрання чинності та введення в дію конституційних змін. У зв'язку з цим необхідно визначити предмет, підстави, обсяг і порядок здійснення вказаного контролю та його правові наслідки, зокрема, у разі визнання Конституційним Судом України окремих положень закону про внесення змін до Конституції України, що не набрав чинності або не введений у дію, такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), вони є нечинними.

Слід встановити, що Конституційний Суд України не може здійснювати конституційний контроль щодо закону України про внесення змін до Конституції України, який набрав чинності, оскільки такий закон стає невід'ємною частиною Основного Закону України.

Слід передбачити можливість прийняття окремих законів про введення в дію законів про внесення змін до Конституції України, зі встановленням, що такі закони приймаються тією ж кількістю голосів народних депутатів України, як і закон про внесення змін до Конституції України.


Проект

Пояснювальна записка
до проекту Концепції внесення
змін до Конституції України

Указом Президента України від 17 травня 2012 року № 328 створено Конституційну Асамблею як спеціальний допоміжний орган при Президентові України для підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України.

Відповідно до пункту 4 Положення про Конституційну Асамблею серед основних завдань Конституційної Асамблеї визначено узагальнення практики реалізації Конституції України, пропозицій і рекомендацій щодо її вдосконалення з урахуванням досягнень і тенденцій сучасного конституціоналізму, підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України.

У роботі над Концепцією внесення змін до Конституції України (далі — Концепція) Конституційна Асамблея керувалася визначеними на першому її засіданні Президентом України В.Януковичем пріоритетами, маючи на меті зберегти і розвинути демократичний потенціал чинної Конституції України, забезпечити наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин.

У рамках діяльності Конституційної Асамблеї проведено чотири пленарних засідання, прийнято п'ятнадцять рішень. Зокрема:
  • підтримано пропозиції щодо необхідності внесення змін до статті 98 Конституції України в частині розширення повноважень Рахункової палати та подано Президенту України відповідний законопроект. Верховною Радою України схвалено конституційну ініціативу глави держави і 19 вересня 2013 року прийнято Закон України "Про внесення змін до статті 98 Конституції України", що набрав чинності;
  • заслухано доповіді усіх комісій Конституційної Асамблеї стосовно узагальнення практики реалізації Конституції України та пропозиції щодо її вдосконалення, прийнято відповідні рішення;
  • підтримано розроблені Комісією Конституційної Асамблеї з питань правосуддя загальні підходи і напрями щодо системних концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя в Україні та необхідності створення механізмів посилення гарантій незалежності суддів з метою забезпечення й гарантування ефективного захисту прав і свобод людини в Україні;
  • взято за основу проект Концепції внесення змін до Конституції України для подальшого доопрацювання;
  • визначено позицію Конституційної Асамблеї щодо процедури прийняття змін до Конституції України, яка полягає у тому, що у своїй діяльності Конституційна Асамблея виходить з того, що зміни до Конституції України мають вноситися виключно у порядку, встановленому розділом XIII Конституції України. Підтримано позиції окремих членів Конституційної Асамблеї щодо вдосконалення в установленому порядку Закону України "Про всеукраїнський референдум", у тому числі з урахуванням рекомендацій Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія), висловлених у Висновку "Про Закон України "Про всеукраїнський референдум", схваленому на 95-му пленарному засіданні Венеціанської Комісії 14–15 червня 2013 року.

Для підготовки пропозицій і рекомендацій з питань внесення змін до Конституції України, а також з інших питань, визначених завданнями Конституційної Асамблеї, на її першому пленарному засіданні 20 червня 2012 року сформовано координаційне бюро Конституційної Асамблеї та комісії Конституційної Асамблеї, затверджено їх персональний склад.

Відбулося одинадцять засідань координаційного бюро Конституційної Асамблеї, які проводяться не рідше одного разу на місяць, присвячених методології роботи Конституційної Асамблеї та з інших питань, прийнято дев'ятнадцять рішень. Зокрема, 5 лютого 2013 року члени координаційного бюро Конституційної Асамблеї мали зустріч з Головою Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) Д.Букіккіо та Секретарем цієї Комісії Т.Маркертом.

З урахуванням назв розділів Конституції України та необхідності її удосконалення, Конституційна Асамблея створила сім комісій, якими здійснено аналіз положень чинної Конституції, опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рекомендації Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) та Парламентської Асамблеї Ради Європи, бралися до уваги висновки і рішення Конституційного Суду України, напрацювання громадських, зокрема правозахисних, організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права, громадян України, пропозиції, що висловлювалися у засобах масової інформації.

З метою наукового забезпечення підготовки Концепції Комісією Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України також було започатковано проведення постійно діючого методологічного семінару "Сучасний конституційний процес в Україні: питання теорії і практики". Відбулося чотири його засідання. На першому засіданні обговорювалися методологічні та методичні питання конституційного процесу; друге засідання було присвячене питанню удосконалення конституційних засад правосуддя, третє — вдосконаленню інституту народовладдя в процесі сучасної конституційної модернізації в Україні; четверте засідання стосувалося питань удосконалення проекту Концепції внесення змін до Конституції України.

За участю членів Конституційної Асамблеї проведено низку науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів. Зокрема:

  • науково-практична конференція "Конституційні засади модернізації України" (Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 26 червня 2012 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" (Національний університет "Одеська юридична академія", Одеса, 15 вересня 2012 року);
  • круглий стіл "Конституційно-правові механізми забезпечення народовладдя та підвищення ефективності діяльності представницьких органів влади" (Національний університет "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Харків, 19 вересня 2012 року);
  • круглий стіл "Шляхи реформування місцевого самоврядування в Україні" (Севастополь, 27-28 вересня 2012 року);
  • міжнародна наукова конференція "Цінності сучасного конституціоналізму" (V Тодиківські читання) (Національний університет "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Харків, 28-29 вересня 2012 року);
  • всеукраїнська науково-теоретична конференція "Правові реформи в Україні" (Національна академія внутрішніх справ, Київ, 11 жовтня 2012 року);
  • всеукраїнська науково-теоретична конференція "Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні" (Національна академія внутрішніх справ, Київ, 29 листопада 2012 року);
  • науково-практична конференція "Правова політика України: концептуальні засади та механізми формування" (Національний інститут стратегічних досліджень, Київ, 5 грудня 2012 року);
  • круглий стіл щодо концептуальних питань удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні за участю віце-президентів Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеціанська Комісія) Х.Сухоцької та К.Туорі, Секретаря Європейської Комісії Т.Маркерта, члена Венеціанської Комісії Є.Танчева, заступника члена Венеціанської Комісії Д.Гамільтона, експерта, професора права Л.Бахмайер Вінтер (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 6 грудня 2012 року);
  • всеукраїнська науково-практична конференція "Консолідація Українського народу: конституційно-правові аспекти" (Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 28 лютого 2013 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Права людини в сучасному світі" (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 20 березня 2013 року);
  • навчально-методичний семінар "Роль законодавця у зміцненні верховенства права на основі європейських та міжнародних стандартів" (Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 25–26 березня 2013 року);
  • науково-практична конференція "Місце та роль Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції" (Національний університет "Одеська юридична академія", Одеса, 12 квітня 2013 року);
  • круглий стіл "Захист прав і свобод людини як пріоритет у діяльності органів внутрішніх справ у контексті реформування правоохоронної системи України" (Національний інститут стратегічних досліджень, Київ, 25 квітня 2013 року);
  • науково-практична конференція "Правові реформи в Україні: досвід, проблеми, перспективи" (Національна академія внутрішніх справ, Київ, 29 квітня 2013 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Правове життя сучасної України" (Національний університет "Одеська юридична академія", Одеса, 16-17 травня 2013 року);
  • науково-практична конференція "Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці" (Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 23 травня 2013 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Сучасний конституціоналізм, актуальні проблеми теорії і практики" (Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 25 червня 2013 року);
  • науково-практична конференція "Конституційний процес в Україні: сучасний стан і стратегічні пріоритети" (Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 25 червня 2013 року);
  • наукова доповідь про засади конституційної реформи в Україні директора Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, заступника Голови Конституційної Асамблеї Ю.С. Шемшученка (засідання президії Національної академії наук України, Київ, 26 червня 2013 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Конституційне право на об'єднання громадян в Україні та Польщі (питання теорії і практики)" (Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 1 липня 2013 року);
  • міжнародна науково-практична конференція "Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" (Національний університет "Одеська юридична академія", Одеса, 20-21 вересня 2013 року);
  • міжнародна наукова конференція "Верховенство права як основа сучасного конституціоналізму" (VI Тодиківські читання) (Національний університет "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", Харків, 27-28 вересня 2013 року);
  • всеукраїнська науково-теоретична конференція "Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи" (Національна академія внутрішніх справ, Київ, 16 жовтня 2013 року).
У рамках співпраці Конституційної Асамблеї з Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні з метою обговорення питань внесення змін до Конституції України у частині правосуддя 3 червня 2013 року відбулася зустріч членів Конституційної Асамблеї з суддею Федерального суду штату Міннесота (США) Д.Тунхеймом.

У рамках співпраці з Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) ухвалено програму підтримки створення комунікативної стратегії Конституційної Асамблеї, проведення заходів щодо суспільної просвітницької та інформаційної роботи стосовно мети та завдань конституційного процесу.

Інформаційно-аналітичному забезпеченню діяльності Конституційної Асамблеї на принципах відкритості, прозорості і гласності сприяє відкриття на веб-сайті офіційного Інтернет-представництва Президента України сторінки "Конституційна Асамблея", на якій розміщуються рішення Конституційної Асамблеї, протоколи, стенограми засідань, інші офіційні документи. Члени Конституційної Асамблеї, а також фахівці, експерти мають змогу подавати свої статті до рубрики "Публікації".

Згідно з проектом за сприяння Фонду підтримки конституційної реформи в Україні у газетах "Голос України", "Урядовий кур'єр", на сайті інформагентства "Укрінформ" та в інших провідних виданнях були створені "колонки" Конституційної Асамблеї, де публікуються матеріали щодо її діяльності.

За рекомендацією Європейської Комісії пленарні засідання Конституційної Асамблеї транслюються в режимі он-лайн.

Підписані угоди про співробітництво між Конституційною Асамблеєю та Національною бібліотекою України імені В.І.Вернадського, редакцією журналу "Право України" та Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) (проект "Справедлива, незалежна та відповідальна судова влада").

Спільно з Національною бібліотекою України імені В.І.Вернадського видано дев'ятнадцять номерів бюлетеня інформаційно-аналітичних матеріалів "Конституційна Асамблея: політико-правові аспекти діяльності".

У квітні 2013 року вийшов перший номер журналу "Вісник Конституційної Асамблеї" як додаток до юридичного журналу "Право України".

Конституційна Асамблея на пленарному засіданні 21 червня 2013 року прийняла за основу для подальшого доопрацювання Концепцію з урахуванням зауважень, рекомендацій, застережень, висловлених на засіданні Конституційної Асамблеї, а також пропозицій, що надійшли від комісій Конституційної Асамблеї, окремих членів Конституційної Асамблеї, експертів, у тому числі професорів права Є.Танчева та Л.Бахмайер Вінтер, громадських організацій і громадян.

Координаційним бюро Конституційної Асамблеї утворено робочу групу з доопрацювання Концепції (далі — Робоча група).

Робоча група спільно з членами координаційного бюро Конституційної Асамблеї, а також за участю провідних експертів та фахівців забезпечила узагальнення пропозицій до Концепції і підготувала її доопрацьований текст для розгляду в установленому порядку на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї.

Забезпечуючи узагальнення пропозицій до Концепції, Робоча група прагнула оптимізувати та удосконалити її текст як основу для майбутніх змін до Конституції України.

Напрацювання пропозицій в Конституційній Асамблеї відбувалося у відвертій, діловій, творчій обстановці, часом у гострих дискусіях. З переважної більшості питань, що обговорювались, зокрема у частині зміни порядку формування Уряду, децентралізації влади та інших важливих питань державного життя було досягнуто консенсусу або ж узгоджених компромісних, насамперед, фахових підходів, що знайшло своє відображення у тексті Концепції.

Проте залишилися питання, що потребують подальшого аналізу та стратеґування, зокрема щодо:
  • переходу до президентської республіки;
  • доцільності існування інституту Президента України;
  • запровадження двопалатної моделі парламенту;
  • реформування засад організації та діяльності судової влади, зокрема, виборності суддів місцевих судів;
  • переходу до федеративного устрою України.

Зазначені питання, здебільшого, мають політичний характер і повинні бути предметом не лише фахових, а також політичних дискусій.

28 січня 2014 року
http://cau.in.ua/ua/news/id/dlja-shirokogo-gromadskogo-obgovorennja-792/

Проект Концепції внесення змін до Конституції України (Леоніда Кравчука, взятий за основу) 2013 
Концепція нової Конституції України (проект Марини Ставнійчук) 2008 
Конституція Леоніда Кравчука (проект опублікований у пресі 26 жовтня) 1993 
Конституція Леоніда Кравчука (варіант однопалатних зборів, проект винесений на всенародне обговорення) 1992 
Конституція Леоніда Кравчука (проект винесений на всенародне обговорення) 1992 
Концепція нової Конституції України (Леоніда Кравчука) 1991 
Постанова Президії Верховної Ради Української РСР Про проведення республіканської науково-практичної конференції на тему «Концепція і принципи нової Конституції Української РСР» (склад оргкомітету) 1991


5 коментарів:

imho сказав...

20.12.2013 | Леонід Кравчук
Зміни до Конституції готові

Конституційна асамблея завершила підготовку концепції змін до Конституції України. Про це заявив перший президент України Леонід Кравчук під час засідання круглого столу «Об’єднаємо Україну».

«Ми сьогодні завершили підготовку концепції про зміни до Конституції України. У нас на сьогодні йдеться про удосконалення та зміни системи влади», - наголосив Кравчук.

Він запропонував учасникам круглого столу проінформувати з цього питання на наступному засіданні. «Концепція готова, її можна буде вивчати, ми її оприлюднимо на наступному засіданні Конституційної асамблеї», - додав Кравчук.

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?kravchuk_kazhe_shho_zmini_do_konstitutsiyi_gotovi&objectId=1299642

imho сказав...

25.01.2014 | Владимир Цибулько
предлагает решать ситуацию в Украине
через обновленную КА

Для урегулирования сложившейся в Украине ситуации необходимо, прежде всего, внести изменения в Конституцию, что можно сделать через площадку обновленной Конституционной Ассамблеи.
Об этом политолог Владимир Цыбулько заявил во время круглого стола "Политическая ситуация в Украине: состояние и перспективы".

"Очевидно, что необходимо начинать из изменений в Конституцию. Для этого стоит использовать площадку обновленной Конституционной Ассамблеи, в которой были бы представлены все стороны", - сказал он.

Политолог подчеркнул, что сейчас необходимо говорить о той модели изменений и модернизации государства, которая бы позволила гарантировать конституционные права гражданину, возможностях экономической реализации и личной безопасности.

"Изменения, которые нужны Украине, необходимо обсуждать на многих уровнях", - подытожил Цыбулько.

http://www.ukrinform.ua/rus/news/tsibulko_predlagaet_reshat_situatsiyu_v_ukraine_cherez_obnovlennuyu_ka_1597364

imho сказав...

03.02.2014 | Марина Ставнійчук
Конституційна Асамблея
запропонує свою Конституцію

Конституційна асамблея напрацювала проект змін до чинної Конституції України, замість повернення до Конституції 2004 року. Про це заявила радник президента України, керівник управління з питань конституційної та правової модернізації Адміністрації Президента України Марина Ставнійчук.

Ставнійчук повідомила, що за останні два місяці роботи Конституційної асамблеї був напрацьований проект змін до Конституції, який суттєво балансує повноваження президента і парламенту, розширює права і свободи громадян, а також вносить деякі нововведення в роботу місцевого самоврядування.

За словами Ставнійчук, у документі пропонується, щоб місцеве самоврядування в Україні будувалося на засадах Європейської хартії з місцевого самоврядування, проте з урахуванням українських реалій.

Крім того, за словами радника президента, у цьому проекті пропонується розширити повноваження народовладдя - через інститути референдуму і виборів державних органів влади. Також пропонується ввести конкурсний відбір кандидатів на посади суддів Конституційного суду.

За словами Ставнійчук, ці зміни до Конституції України можуть бути розглянуті та обговорені на широкому рівні після того, як будуть схвалені Венеціанською комісією.

Зазначимо також, що сьогодні, 3 лютого, лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк розповів, що опозиція підготувала конституційний акт про повернення по Конституції 2004-го року, і закликає колег з більшості проголосували за нього.

Водночас лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов заявив, що повернути Конституцію 2004 року механічним способом юридично неможливо, але можна провести референдум. «Якщо ми йдемо на це (зміну Конституції – ред.), давайте це питання винесемо на референдум, отримаємо відповідь людей. За основними позиціями Конституції нехай народ скаже, і ми запишемо це в документ, який неможливо буде змінити, бо це точка зору народу», - зазначив Єфремов.

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?konstitutsiyna_asambleya_yanukovicha_zaproponuye_svoyu_konstitutsiyu&objectId=1301881

imho сказав...

12.02.2014 | Володимир Шаповал
Конституційна асамблея не розробила
текст змін до Конституції

Конституційна асамблея не розробила жодного тексту змін до Основного Закону. Про це заявив член Конституційної асамблеї, заступник голови Конституційного Суду України (2002-2005) і голова Центральної виборчої комісії (2007-2013) Володимир Шаповал.

«Хоча напрацювання Конституційної асамблеї є, особливо в останні місяці багато разів збиралася робоча група, до якої я входив, але кінцевий результат, який ми мали на виході, - це проект концепції, непоганий загалом, хоча деякі моменти були протиснуті і пролобійовані, але цей проект не був затверджений, планувалося 6 жовтня зібратися для того, щоб затвердити його, але в зв'язку з політичним моментом цього не відбулося», - зазначив він.

Шаповал наголосив, що «ніякого тексту конституційних змін Конституційна асамблея не напрацювала, були тільки ідеї, викладені приблизно на 20 сторінках у вигляді проекту концепції Конституції. Зрозуміло, що ці ідеї потрібно враховувати, але говорити про те, що ми маємо якийсь вихідний нормативний матеріал - не відповідає дійсності», повідомляє «УНІАН».

Також він зазначив, що «основна робота щодо розробки проекту закону про внесення змін до Конституції чи нової редакції Конституції в країні має бути проведена в парламенті, тому що тільки ВР уповноважена змінювати Конституцію або повністю її переформувати, і така можливість для неї передбачена»…

http://ua.for-ua.com/politics/2014/02/12/144957.html

imho сказав...

15.04.2014 | Конституційна
Асамблея передала ТСК концепцію
змін в основний закон

Конституційна Асамблея передала тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради напрацьовану нею концепцію змін до Конституції, яка передбачає реформу місцевого самоврядування і децентралізації влади, а також створення незалежної та ефективної судової системи. Про це у вівторок, 15 квітня, під час засідання ТСК щодо внесення змін до Конституції заявила член Асамблеї Марина Ставнійчук, передає кореспондент НБН.

«Концепцію Конституційна Асамблея вам передала, і вона орієнтована на питання парламентсько-президентської республіки, на питання децентралізації влади та реформу місцевого самоврядування..., на незалежність та ефективність судової влади та реформування Конституційного Суду і таке інше», – сказала пані Ставнійчук.

Також вона зазначила, що Конституційна Асамблея передала в комісію чотири блоки пропозицій, що стосуються організації роботи центральної влади, а також пропозиції щодо децентралізації влади.

http://nbnews.com.ua/ua/news/118689/