Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону

Партнерство Новий Громадянин, засуджуючи прийняття та підписання Президентом неконституційного Закону «Про засади державної мовної політики», та будучи переконаним, що справжнє реформування Конституції можливе лише за умови поваги та неухильного додержання вимог чинної Конституції з боку органів влади, заявляє про свою відмову від входження до складу Конституційної Асамблеї, створеної при Президентові України, та відкликає свого представника в цьому дорадчому органі.

Нещодавно Президент України підписав та оприлюднив Закон «Про засади державної мовної політики». Водночас голосування депутатів 3 липня у Верховній Раді за проект Закону «Про засади державної мовної політики» супроводжувалося численними порушеннями Конституції України та Реґламенту парламенту, зокрема: було порушено вимогу Конституції щодо особистого голосування народними депутатами України; не було додержано визначеної Реґламентом Верховної Ради процедури підготовки проекту закону до другого читання та його наступного розгляду (зокрема, проект не був включений до порядку денного, що підтверджується текстом стенограми засідання ВР).

У заяві Партнерства Новий Громадянин від 06.07.2012 наголошувалося, що відповідно до статті 152 Конституції України порушення встановленої Конституцією процедури розгляду чи ухвалення законів та інших правових актів є підставою для визнання їх неконституційними. Згідно з Рішенням Конституційного Суду №20-рп від 30.09.2010, дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, є однією з умов легітимності законодавчого процесу. Отже, законодавчі акти, які прийняті з порушенням вимог до процедури розгляду та ухвалення законів, є неконституційними.

Крім того, як зазначалося в заяві, ціла низка положень проекту Закону «Про засади державної мовної політики», що був розглянутий 3 липня 2012 р., суперечать Конституції України з урахуванням рішення Конституційного Суду №10-рп від 14.12.1999.

З огляду на це Партнерство звернулося, зокрема, до Президента України з вимогою застосувати право вето у разі направлення цього проекту на підпис. Підписання Президентом України зазначеного документа, на думку Партнерства «Новий Громадянин», означало би схвалення неконституційних дій народних депутатів, а також порушення Президентом свого конституційного обов’язку гарантувати додержання Конституції України.

У відповідь на цю заяву Радник Президента – Керівник Головного управління Адміністрації Президента з питань конституційно правової модернізації М.Ставнійчук в листі до Партнерства від 26.07.2012 погодилася з тим, що прийняття закону відбулося з грубими порушеннями Реґламенту, а значна частина його положень не узгоджуються з Конституцією України та міжнародними документами, ратифікованими Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов і мов меншин.

У заяві від 03.07.2012 Партнерство також наголосило, що підписання закону означатиме відсутність реальних намірів Президента сприяти здійсненню конституційної реформи в Україні, зокрема за допомогою свого допоміжного органу – Конституційної Асамблеї, що робить недоцільним участь у ній представників громадських організацій.

Від імені Партнерства заяву підтримали:

1. Дмитро Котляр, незалежний експерт, представник партнерства «Новий Громадянин» в Конституційній Асамблеї

2. Творче об'єднання «TOPO», Олексій Хмара

3. Центр політичних студій та аналітики, Віктор Таран

4. Центр UA, Світлана Заліщук

5. Дебатна академія, Дмитро Сінченко

6. Інститут масової інформації, Роман Головенко

7. ВГО «Українська стратегія», Анатолій Пінчук

8. ВГО «Не будь байдужим!», Оксана Левкова

9. Київська незалежна медіа-профспілка, Юрій Луканов

10. ВЕГО «Мама-86», Ганна Голубовська-Онісімова

11. Коаліція громадських організацій та ініціатив "За вільну від тютюнового диму Україну", Ганна Гопко

12. МГО «Інтерньюз-Україна», Костянтин Квурт

13. Комітет виборців України, Олександр Черненко

14. Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, Олександр Сушко

17.08.2012

//newcitizen.org.ua/news/noviy-gromadyanin-vihodit-zi-skladu-konstituciynoyi-asambleyi-cherez-pidpisannya-prezidentom

08.12.2013 Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України 

02.12.2013 Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї (Олександр Барабаш, Ігор Когут, Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Володимир Крижанівський, Микола Мельник) 

28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 

21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

Дмитро Сінченко. З чистого аркуша

День Конституції вже котрий рік поспіль виявився досить похмурним днем. Жодної святкової атмосфери. Відсутність сонця автоматично позначається на настрої. Дещо контрастними виглядають на цьому тлі строкаті різнобарвні білборди громадського руху "Український вибір". Контраст привертає увагу й викликає ряд питань...

З білбордів на нас дивиться обличчя одіозного політика, який уже встиг забутись. То це – таки громадський рух, чи все ж політичний?

Спершу я гадав, що це передвиборчий проект. Але, зайшовши на сайт, прочитав заяву, що вибори до ВР їх не цікавлять. Зізнаюсь, я навіть розчарувався – це ж скільки голосів вони могли би відтягнути в ПР! А потім насторожився.

Для чого вкладати мільйони гривень в інформаційну кампанію громадського руху? Звідки в новоствореного руху такий ресурс? Хто вкладає ці гроші?

Кому й чому це вигідно?

Єдиним відомим мені прикладом походу топ-політика в громадську діяльність досі був Олег Рибачук. Він став одним зі співзасновників Громадської кампанії "Новий Громадянин", згодом – обличчям Громадського руху "ЧЕСНО". Але про таку загальнонаціональну кампанію своїх ініціатив він і не мріяв. У чому ж різниця?

Варто придивитись до ідей, які декларує цей "український вибір", і одразу стає зрозумілим – Віктор Медведчук отримав грант на діяльність свого руху, однак не від західних донорів, як його колега Олег, а від північно-східного. Двомовність, федералізація, вступ до ЄЕП...

І – проведення референдумів.

Така правильна й життєво необхідна ідея народовладдя й відповідальності політиків була взята на озброєння "п'ятою колоною" заради реалізації своїх інтересів та знищення української державності. Адже досвід і схеми фальсифікації плебісциту пану Медведчуку давно відомі.

Якось в унісон ідеям цього руху співає й Адміністрація президента, яка збирається змінювати Конституцію на референдумі. Для цього створили т.зв. "Конституційну Асамблею", здійснивши підміну понять. Запросили туди авторитетних науковців та громадських діячів, використавши їх для легітимізації процесу. Спробували втягнути сюди й опозиційні партії – УДАР, Батьківщина, ФЗ – але ті вчасно зорієнтувались і не з'їли цієї наживки...

Тож зараз схема виглядає наступним чином.

1. Після парламентських виборів Конституційна Асамблея ухвалює проект нової Конституції, який їй спустить Адміністрація президента.

2. Громадськість, підбурювана рухом "Український вибір", вимагає від новообраної Ради ухвалення закону по референдуму.

3. "Добрий цар" Янукович, зважаючи на "запит громади", проголошує всеукраїнський референдум на схвалення нового проекту основного закону. Деякі члени бутафорної "Конституційної асамблеї" роблять демарш, заявляючи, що все нечесно – але це нічого не змінює, бо потяг уже рушив.

4. На організованому "референдумі" влада схвалює всі необхідні їй пропозиції й легітимізує їх у якийсь із напівлегітимних способів. Якщо вийде – через парламент, якщо ні – через Конституційний суд, або й взагалі – указом президента тощо.

5. А далі розвиток України йде за білоруським сценарієм...

Ідею збільшення ролі референдумів варто розглядати лише в зв'язці зі зростанням компетенції виборця, тобто з обмеженням виборчого права за інтелектуальним рівнем громадянина. Лише освічена й мисляча людина зможе ухвалювати обдумані й правильні рішення на різного рівня референдумах. Однак про це ніхто не говорить.

І ми плавно переходимо від олігархії до охлократії.

Чому 28 червня 2012 року знову зустріло нас дощовою погодою? Україна продовжує оплакувати загибель власної Конституції. Ця загибель була закономірною, однак не менш трагічною.

Пригадаймо, в 91-му році Україна не поспішала з ухваленням свого Основного закону, як прагматичні молодята не поспішають із народженням дітей. А пізніше зробити це ставало все важче...

Конституція була штучно зачатою президентом та ВР, народжувалась із застосуванням хірургічного втручання у важких муках. Одразу ж після народження їй почали робити операції – вносити поправки.

А у 2004 році зробили лоботомію – так звану конституційну реформу. Це призвело до значних розладів у її дитячому несформованому організмі, що, зрештою, у 2010-му стало причиною смертельного вироку Конституційного суду.

Під час виступу на засіданні Громадянської Асамблеї України пані Марина Ставнійчук, у відповідь на тезу про установчу владу, заявила: "Так ви хочете почати все із чистого аркушу? У нас уже 20 років існує держава, а ви хочете про це забути? Та нас увесь світ засміє!"

Так от: не засміє. А почне нарешті поважати.

Гучніше, ніж сьогодні, з нас сміятись просто неможливо.

Усе, що наші політики написали на аркуші української історії без помилок – це проголошення державної незалежності.

Це, напевне, єдине, що варто залишити.

Нову Конституцію повинна написати освічена й думаюча частина українського народу. Тобто – справжня українська еліта.

Із чистого аркуша!

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців"

//www.pravda.com.ua/columns/2012/07/5/6968073/

//www.restoran.ua/ukr/content/view/full/91080/

Указотворчість президента - імітація конституанти

ст. 5 Конституції України

Нещодавно до мене почали телефонувати журналісти з проханням прокоментувати новий указ президента про чергову спробу створення Конституційної Асамблеї. 

Раніше я вже писав на тему Конституційних зборів, тому, напевне, до мене і звертались. Така обставина змусила відірватись від буденної роботи і уважно прочитати та проаналізувати цей твір за підписом нашого гаранта.

Якщо переглянути його швидко і "по-діагоналі" - складається враження, що ми опинились у супер демократичній державі. Але при уважному його прочитанні все знову стає на свої місця. Ласкаво просимо в реальний світ!

Почнемо з дефініцій (або по простому – визначень). Що таке "Конституційна Асамблея"? Це всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально створений для розробки і прийняття Конституції держави.

Що постановляє президент? "Конституційна Асамблея є спеціальним допоміжним органом, головною метою створення та діяльності якого є підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України", - читаємо в указі.

Маємо підміну понять. Під соусом органу установчої влади нам підсовують дорадчий орган при президенті, тим самим дискредитуючи саму ідею Конституанти. Така дискредитація посилюється тим, що це вже третя спроба її "створення". Точніше – імітації.

Першим кроїти основний закон спробував Віктор Ющенко (він завжди любив давати гучні назви, не підкріплені змістом). Його наступник продовжив цю невдячну справу, покликавши на допомогу Леоніда Кравчука. Обидві спроби, на щастя, завершились нічим.

Цього разу влада збирається вкотре замилити очі Європі, запропонувавши нібито демократичний спосіб формування недієздатного "спеціального допоміжного органу". Це зрозуміли у лавах опозиції, і відмовились від участі у цьому фарсі. Авторитетні громадські організації ще не оприлюднили своєї позиції. Чекаємо…

Вагання експертного середовища викликане передусім дилемою. З одного боку всі розуміють, що влада намагається їх використати. Що даний орган не є по своїй суті справжньою Конституційною Асамблеєю, і створений з метою чергової імітації демократичних процесів. З іншого – вони бажають хоча б якимось чином вплинути на процес. Як мінімум – надавши йому публічності.

Моя особиста думка – Конституанту (або Установчі збори) необхідно скликати. Але вона має виконувати ряд вимог:

1. Вона повинна бути сформованою не "згори", а "знизу". До неї мають увійти всі ті, хто вже має відповідні напрацювання у сфері державотворення;

2. Жоден зацікавлений орган влади не повинен втручатись у її формування та роботу;

3. Рішення Зборів повинне носити не рекомендаційний характер, а безапеляційно визнаватись і виконуватись усіма громадянами України;

4. Нова Конституція повинна бути ухваленою консенсусом – тобто всі учасники зборів повинні з нею погодитись.

Хтось мені заперечить – мовляв, у чинній Конституції не передбачено формування спеціального органу для ухвалення основного закону. Там є чітка процедура внесення змін…

Почнемо з того, що чинна Конституція не була розроблена та ухвалена в демократичний спосіб. Вона була нам нав’язана без нашої з вами згоди. Однак навіть у цьому документі є відповідна стаття 5 – "єдиним джерелом влади в Україні є народ".

А тепер пригадаємо преамбулу: "спираючись на багатовікову історію українського державотворення". Тобто, законодавчі акти попередніх державних утворень України можна брати до уваги при ухваленні рішень.

Ідея скликання Українських Установчих Зборів виникла ще в часи УНР у 1917 році, коли були розроблені основи законопроекту про вибори до УУЗ. Днем виборів до УУЗ було обрано 9 січня 1918 року, а днем першого скликання Установчих Зборів – 22 січня того ж року. Право обирати та бути обраними до УУЗ мали всі особи у віці після 20 років. До Установчих Зборів мало б бути обрано 301 член. Однак дальші події не дозволили здійснити ці настанови, й УУЗ не були скликані.

Ці збори повинні нарешті відбутись. Нехай із затримкою у майже сотню років.

Дмитро Сінченко, координатор Всеукраїнської ініціативи 

"Рух Державотворців", 06 лютого 2012 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2012/02/6/6954393/

photo: ru-stroyka.com/vodorazdel/2216-kak-pravilno-slit-vodu-iz-sistemy-vodosnabzheniya.html

Дмитро Сінченко. Останній шанс легітимності

28-го червня по всій Україні пройшли заливні дощі, місцями грози. Саме так – похмуро та непривітно – відсвяткувала Україна "велике" державне свято – День Конституції. Ніби оплакуючи загибель свого Основного Закону, скасованого Конституційним судом ще минулого року.

Вийшовши з під’їзду та ховаючись від негоди під хитким дахом зупинки, мені мимоволі довелось стати свідком розмови трьох молодих дівчат:

- Прівєт, с празнікам!

- С какім?

- Ну как, с Дньом маладьожі!

- Так він же був позавчора…

- І вчєра, і сьодня… всє чітирі дня…

- Та нє, сьодня ж цей, День Канституціі!

Молодь також для наших "можновладців" ніколи не була пріоритетним напрямком державної політики, але зараз мова не про неї. Мова про те, що цей день так і не став народним святом.

Ми просто не вважаємо, як, власне, ніколи й не вважали, його таким. Хіба що ще одним вихідним.

Його перші три літери назви – "кон-" – вже давно замінені нами на "про-". І від цього зміст цієї дати став лише чіткішим та зрозумілішим.

Ми не сліпі. Ми все бачимо. І робимо висновки.

Тому нам взагалі не зрозуміло – а що ж ми святкуємо?

Як це – "не зрозуміло", здивується хтось… 28 червня 1996 року в Україні відбулось прийняття чи не найдемократичнішої у світі Конституції. Але ким і для кого? Народом і для народу? Ні. Швидше, керівництвом держави для себе.

Нам як кістку кинули декларативні твердження про "джерело влади", рівність та соціальні гарантії, а за собою закріпили абсолютну владу та безвідповідальність.

Та вони не врахували того нюансу, що ми з цим документом ніколи не погоджувались. Ми не казали ані "ТАК", ані "НІ". Нас взагалі ніхто не запитував. І тому ми не сковані жодними зобов’язаннями.

Президент у своєму зверненні до народу говорить про необхідність відкоригувати Конституцію. Адже вона не зовсім досконала.

Браво.

Хоч крапля правди є в бочці брехні. Однак способи, якими наш гарант збирається її корегувати, викликають сумніви у їх об’єктивності. Що це за "Конституційна Асамблея"? Хто ці мудрі експерти, що до неї входять? Чому саме вони, а не хтось інший?...

В тому, що Конституцію "покращать", я не маю жодних сумнівів. В тому, що всі "покращення" будуть на руку діючому президенту, я також переконаний. Та як його не покращуй – законів і далі ніхто не дотримуватиметься.

Ніхто з тих, хто при владі. І сьогоднішнє створення Конституційної Асамблеї – це лише спосіб глибшої узурпації влади.

За незрозумілими назвами незрозумілих органів ховається абсолютно протилежний зміст. Адже сьогодні під обгорткою "Конституційної Асамблеї" нам намагаються впарити такий собі дорадчий орган при президентові Україні, в той час як його первинне значення – це установча влада.

Його ще часто називають Установчими (національними, народними, конституційними) Зборами (соймом, конгресом, конвентом, скупщиною тощо).

Саме з таких зборів починається діяльність будь-якої громадської, політичної, комерційної організації чи об’єднання. З нього почало своє життя чимало держав – Франція, США, Німеччина, Туреччина, Бельгія, Польща, Литва, Латвія, Грузія, Чехія, Індія, Естонія, Італія, Болгарія, Румунія, Португалія тощо.

Хтось буде нас переконувати, що держава – це занадто складний механізм, і тому її не можна порівнювати з іншими організаціями. Це маячня. І переконують нас в цьому ті, кому вигідно керувати державою, побудованою за зразком організованого злочинного угруповання.

Насправді держава – це лише форма самоорганізації населення. Все геніальне – просте. І чим простішим є державний механізм – тим меншим є простір для зловживань. Тим більше демократії. Тим більших успіхів може досягнути кожен громадянин зокрема і їхні об’єднання в цілому.

Ідея створення Конституційної Асамблеї має сенс. Але лише в тому випадку, якщо жоден з існуючих органів влади не братиме участі в її створенні та роботі. А її напрацювання будуть затверджені на всенародному референдумі постатейно. І всі результати голосування безапеляційно будуть прийняті та виконані діючим режимом.

Це останній шанс для діючої влади на мирне і безболісне завершення державотворчого процесу в Україні, що триває вже понад 20 років.

Чи скористається влада цим шансом?

Дмитро Сінченко, Рух Державотворці, 30 червня 2011 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2011/06/30/6343773/

15.03.2013 Андрій Стрижак. Легітимність Конституції повинна бути поза всякою підозрою 

06.07.2012 Юрий Тюрдьо. Конституционная реформа в Украине: в поиске легитимности или политических преимуществ 

25.06.2012 Ірина Погорєлова. У пошуках легітимності 

23.03.2012 Михайло Савчин. Конституційна Асамблея. Проблема демократичної легітимності 

12.10.2012 Ігор Коліушко. Легітимність Конституції на даний час є сумнівною 

18.05.2012 Ігор Когут. Конституційній Асамблеї бракує легітимності 

01.07.2011 Виктор Мусияка. Мы зашли слишком далеко в нарушениях Конституции. Мы сделали нелегитимной не только власть, но и само государство

04.10.2010 Томас Маркерт. Рішення Конституційного Суду створило проблему легітимності влади в Україні

//durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/26850.phtml

Тюнінгована УРСР?

Під час робочого візиту до Німеччини, президента України зустріли пікетом громадсько-активні українці, яким пощастило в той час також перебувати у цій країні. 

Вони тримали транспаранти з написом "назад в СРСР?" та гасла проти утисків свободи слова і інших громадянських свобод в Україні. Акція правильна. Та й напис такий можна побачити на різних протестних акціях українців. Однак виникло одне єдине питання: а чому "назад"?

Чи виходили ми з нього коли не будь взагалі? Чи можна вважати, що, змінивши вивіски, ми змінили суть самої держави? Та й взагалі, чи можна вимагати від тих, кого змалечку вчили прислужувати, одразу стати господарями?..

Усі, хто претендував на роль господаря в радянських колоніальних "республіках", тобто мали свої погляди й виявляли ініціативу, були ліквідовані фізично. Решту готували до ролі рабів головного і єдиного господаря - Сталіна. Однак Сталін помер, а раби залишились.

Україна отримала свою "незалежність" випадково, внаслідок розвалу Радянської імперії представниками нації рабів. Рабів, які вислужили собі владу, але не знали, що з нею робити.

Нажаль, саме вони й досі визначають політику найбільших республік колишнього союзу, і планомірно ведуть їх до краху...

Свідченням цього стало офіційне визнання Україною того, що вона є правонаступницею СРСР, а тому добровільно взяла на себе виплату частини державного боргу цієї імперії зла. Однак чомусь своєї частини майна - золотовалютних запасів, приміщень посольств, флоту тощо - так і не отримала. Більше того, добровільно віддала іншій, дійсній правонаступниці - Росії - Чорноморський флот і ядерну зброю...

Тому сьогоднішня "Україна" є нічим іншим, як модернізованою УРСР, до якої причепили "тюнінг" у вигляді прапора, герба, гімну та Конституції.

Однак суть її залишилась незмінною - колонія без будь-якого бачення свого майбутнього.

І сьогоднішня "влада" просто повертає цю республіку в "природне" русло - під вплив нашого північного сусіда.

Як справжній успішний господар буде управляти своїм господарством? Він напевне почне з того, що спланує свої дії на кілька років наперед. Сприйматиме й перейматиме позитивний досвід сусідів. Сам експериментуватиме й удосконалюватиме техніку, механізми, підвищуватиме кваліфікацію персоналу. Гнатиме в шию й каратиме бездарних робітників, ледацюг і крадіїв.

Він примножуватиме свої статки не для того, аби купатись в розкошах і нічого не робити. Успіх його справи - це його самореалізація. Дорогі речі - виключно справа престижу для ділових партнерів. Комфорт - засіб підвищення продуктивності праці. Нічого зайвого.

Він приходить всерйоз і надовго. Тому все, що він робить, робиться якнайкраще. Він за все відповідає особисто.

Якщо ж господарство успадковує людина, яка звикла просто виконувати накази, то це завжди буває не на довго.

Адже раби ніколи не примножують здобутків, а лише насолоджуються здобиччю, поки повністю її не з'їдять. І коли їсти вже нічого - продовжують своє злиденне існування.

Пострадянські республіки досі не "з'їли" остаточно - виключно тому, що представники "нації рабів" натрапили на занадто великий запас "харчів".

І сьогодні ми пожинаємо плоди постколоніальної депресії суспільства. Адже олігархи - представники все тієї ж "нації" - примножують свої статки не внаслідок підвищення продуктивності праці, енергозбереження та переоснащення виробництва. А внаслідок екстенсивного розвитку - поглинання менших підприємств та створення монополій.

Найбільше рабський світогляд змогли прищепити робітникам, селянам, особливо там, де голодомор їх торкнувся найбільше, військовим, партійній номенклатурі КПРС.

Найменше - тим, хто мав хоч якусь самостійність та поле для маневру: інтелігенції, "червоним директорам", комсомольцям, чекістам, "злодіям у законі" та головам колгоспів. Ці представники виявились найбільш успішними. Вони зуміли захопити владу та присмоктатись до тіла республіки, щоб успішно на ній паразитувати.

Ось так і виходить, що Росією править чекіст, Білоруссю - голова колгоспу, а Україною - представники різних ОЗУ.

Невміння керувати згідно визначених правил, хронічна необхідність брехати - усе це призвело до того, що на сьогодні всі владні інституції тюнінгованої УРСР втратили свою легітимність.

Давайте розглянемо факти:

1. в Україні не було створено легітимної більшості. Адже діюча парламентська більшість утворена не депутатськими фракціями, а самими депутатами;
2. "уряд" нелегітимний, оскільки його призначено неконституційною більшістю голосів;
3. "парламент" нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний;
4. судова система нелегітимна, оскільки діє відповідно до "закону", ухваленого "парламентом";
5. "президент" нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;
6. органи місцевого самоврядування нелегітимні, оскільки діють понад термін своїх конституційних повноважень;
7. закони нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції. А саме - пункту, який стосується особистого голосування депутата;
8. блоґери незадоволені, що підписка цього угруповання видаляє повідомлення із щоденників, але беруть якісь зобов'язання перед цією Службою безпеки узурпаторів, яка називає себе "Службою безпеки України";
9. підприємці скаржаться, що податки занадто високі, але продовжують сплачувати - чи ухилятись від сплати - групі рекетирів, які називають себе "Державною податковою адміністрацією";
10. правозахисники скаржаться, що "міністр" внутрішніх справ не збирає громадську раду послухати про порушення прав людини, пишуть "президенту" відкриті листи. Але мовчать про те, що конституційної влади в країні нема;
11. журналісти вимагають зупинити цензуру, але осіб з організованого доброчинного угруповання, яке зайняло урядові будівлі, уперто називають "президентом", "прем'єр-міністром", "міністрами" тощо;
12. опозиція має намір взяти участь у виборах у відповідності з новим "законом", прийнятим цим "парламентом". Але ніхто з депутатів і не подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного парламенту.

Зараз чи не єдиним легітимним представницким органом кримських татар є меджліс, існування якого вперто не помічає "влада".

По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів, ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та люди, які в це вірять.

Ця ситуація є закономірною.

Адже вже в самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність усіх органів державної влади.

Президент обирається на всенародному голосуванні, однак ні перед ким не звітується й не відповідає за свої справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони, а отже, і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь державі. Суд формується президентом і ВР, тобто тими, кого цей суд, можливо, буде судити...

З одного боку, це жахливо.

Жити в державі без легітимної влади - значить перебувати в стані постійної нестабільності й хаосу. Нікому вірити й ні до кого звернутись за захистом. Захищатись власноруч - означає порушити "владну" монополію на правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї Системи.

З іншого ж - це добре.

Адже на сьогодні ми, українці, маємо всі необхідні юридичні, політичні й моральні підстави для того, аби створити справжню Українську Державу.

Державу, яка визнає себе правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь. Державу, яка стане не об'єктом міжнародної політики, а її суб'єктом, а отже, сама визначатиме цю політику. Словом - державу нашої мрії.

У 91-му році однією з найбільших помилок державотворців, яка й призвела до нинішньої ситуації, стало бездумне оголошення громадянами новоствореної держави всіх, хто проживав на її території на момент проголошення незалежності.

Це сталось добровільно-примусово. Адже не кожен хотів бути її громадянином. І не варто було їх до цього змушувати.

Громадянство - це має бути почесно. Це звання необхідно заслужити. Скласти певні іспити, пройти випробувальний термін. Отримавши громадянство, людина повинна здобути не лише більше прав, але й більше обов'язків. Громадянин повинен мати право голосу й обов'язок захищати свою країну.

Саме такій характеристиці відповідало українське козацтво. Козаками ставали ті, хто хотів бути вільним і був готовий свою волю боронити. Право й обов'язок на Січі перебували в гармонії.

Цю гармонію необхідно відновити.

Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас.

Ми маємо створити державу без них.

Дмитро Сінченко, 20 вересня 2010

//www.pravda.com.ua/columns/2010/09/20/5388105/

Конституційна Асамблея повертає Україну в 1937-ий рік?

Адміністративна реформа, або Назад в СРСР

Що за система будується в Україні?

Що будує Партія регіонів в Україні?

Віктор Янукович будує «неорадянщину» 

Модернізована опозиція

    Ремонт по-донецьки //www.62.ua/article/90319