четвер, 30 червня 2011 р.

Дмитро Сінченко. Останній шанс легітимності


28-го червня по всій Україні пройшли заливні дощі, місцями грози. Саме так – похмуро та непривітно – відсвяткувала Україна "велике" державне свято – День Конституції. Ніби оплакуючи загибель свого Основного Закону, скасованого Конституційним судом ще минулого року.

Вийшовши з під’їзду та ховаючись від негоди під хитким дахом зупинки, мені мимоволі довелось стати свідком розмови трьох молодих дівчат:

- Прівєт, с празнікам!
- С какім?
- Ну как, с Дньом маладьожі!
- Так він же був позавчора…
- І вчєра, і сьодня… всє чітирі дня…
- Та нє, сьодня ж цей, День Канституціі!

Молодь також для наших "можновладців" ніколи не була пріоритетним напрямком державної політики, але зараз мова не про неї. Мова про те, що цей день так і не став народним святом.

Ми просто не вважаємо, як, власне, ніколи й не вважали, його таким. Хіба що ще одним вихідним.

Його перші три літери назви – "кон-" – вже давно замінені нами на "про-". І від цього зміст цієї дати став лише чіткішим та зрозумілішим.

Ми не сліпі. Ми все бачимо. І робимо висновки.

Тому нам взагалі не зрозуміло – а що ж ми святкуємо?

Як це – "не зрозуміло", здивується хтось… 28 червня 1996 року в Україні відбулось прийняття чи не найдемократичнішої у світі Конституції. Але ким і для кого? Народом і для народу? Ні. Швидше, керівництвом держави для себе.

Нам як кістку кинули декларативні твердження про "джерело влади", рівність та соціальні гарантії, а за собою закріпили абсолютну владу та безвідповідальність.

Та вони не врахували того нюансу, що ми з цим документом ніколи не погоджувались. Ми не казали ані "ТАК", ані "НІ". Нас взагалі ніхто не запитував. І тому ми не сковані жодними зобов’язаннями.

Президент у своєму зверненні до народу говорить про необхідність відкоригувати Конституцію. Адже вона не зовсім досконала.

Браво.

Хоч крапля правди є в бочці брехні. Однак способи, якими наш гарант збирається її корегувати, викликають сумніви у їх об’єктивності. Що це за "Конституційна Асамблея"? Хто ці мудрі експерти, що до неї входять? Чому саме вони, а не хтось інший?...

В тому, що Конституцію "покращать", я не маю жодних сумнівів. В тому, що всі "покращення" будуть на руку діючому президенту, я також переконаний. Та як його не покращуй – законів і далі ніхто не дотримуватиметься.

Ніхто з тих, хто при владі. І сьогоднішнє створення Конституційної Асамблеї – це лише спосіб глибшої узурпації влади.

За незрозумілими назвами незрозумілих органів ховається абсолютно протилежний зміст. Адже сьогодні під обгорткою "Конституційної Асамблеї" нам намагаються впарити такий собі дорадчий орган при президентові Україні, в той час як його первинне значення – це установча влада.

Його ще часто називають Установчими (національними, народними, конституційними) Зборами (соймом, конгресом, конвентом, скупщиною тощо).

Саме з таких зборів починається діяльність будь-якої громадської, політичної, комерційної організації чи об’єднання. З нього почало своє життя чимало держав – Франція, США, Німеччина, Туреччина, Бельгія, Польща, Литва, Латвія, Грузія, Чехія, Індія, Естонія, Італія, Болгарія, Румунія, Португалія тощо.

Хтось буде нас переконувати, що держава – це занадто складний механізм, і тому її не можна порівнювати з іншими організаціями. Це маячня. І переконують нас в цьому ті, кому вигідно керувати державою, побудованою за зразком організованого злочинного угруповання.

Насправді держава – це лише форма самоорганізації населення. Все геніальне – просте. І чим простішим є державний механізм – тим меншим є простір для зловживань. Тим більше демократії. Тим більших успіхів може досягнути кожен громадянин зокрема і їхні об’єднання в цілому.

Ідея створення Конституційної Асамблеї має сенс. Але лише в тому випадку, якщо жоден з існуючих органів влади не братиме участі в її створенні та роботі. А її напрацювання будуть затверджені на всенародному референдумі постатейно. І всі результати голосування безапеляційно будуть прийняті та виконані діючим режимом.

Це останній шанс для діючої влади на мирне і безболісне завершення державотворчого процесу в Україні, що триває вже понад 20 років.

Чи скористається влада цим шансом?

Дмитро Сінченко, Рух Державотворці, 30 червня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/06/30/6343773/

//durdom.in.ua/uk/main/photo/photo_id/26850.phtml

1 коментар:

imho сказав...

Молодь - наше майбутнє!
Що не ясно?