Борис Беспалий. Замах на Конституцію

Під завісу минулий парламент спроворив найгірший з українських законів – «Про всеукраїнський референдум». Минула моя стаття була про знущання там над нашою Конституцією, ця – про її знищення.

Горе-узурпатори

Міна закладена у другій частині статті 15: «Шляхом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою Український народ … може реалізувати своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом ухвалення Конституції України … у порядку, який визначений цим Законом».

Отакої! Нову Конституцію їм подавай! За наявності Конституції чинної. Для такого конституційного двоєженства визначень поза Кримінальним кодексом годі й шукати.

Те, що ухваленню нової Конституції відведено окрему норму, свідчить, що це не помилка, а умисел. Те, що інші різновиди конституційного референдуму згадані у законі ще не раз, а про цей більше нічичирк, свідчить, що політичні шулери зумисно затасували краплену карту в середину колоди.

Горе-плагіатори

Ідея не нова: ще у президентському указі «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 27 березня 2000 року шостим питанням значилось: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?».

Конституційний Суд визнав це питання неконституційним, позаяк воно «виноситься на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності ухвалення нової Конституції України і, отже, ставить під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».

Групування Януковича зайшло неконституційним шляхом куди далі за Кучму, і без жодного референдуму узаконило, що нова Конституція таки прийматиметься референдумом. Ще й уточнили: «за народною ініціативою».

Яку ж демократичну і компетентну конституційну процедуру вони нам нав’язали?

Горе-народники

У перекладі з нормопроектної на українську процедура така:

1. Організація двотисячних зборів виборців. Організатори – політичні партії, всеукраїнські громадські організації, або довільна група повнолітніх громадян.

Можливо, хтось із шановних читачів брав участь в організації зборів бодай не у 2000, а у 200 осіб. Це десятки організаційних позицій, а наразі ще й підготовка тексту нової Конституції. Справа не для аматорів.

2. Проведення зборів.

Від 25 травня 1989 до 5 вересня 1991 року пройшло п’ять багатоденних двотисячних з’їздів народних депутатів – найвищого законодавчого і владного органу СРСР. Було яскраве шоу, полум’яні промови, парад особистостей, не було лише ретельної законотворчої роботи. Воно й зрозуміло, двотисячне зібрання годиться не для такої роботи, а хіба що для штампування законів.

І ось пропонується на одному зібранні розглянути і затвердити не багато не мало – текст Конституції держави!

А ще скласти і затвердити список ініціативної групи не менш як у 500 осіб. Тож риторичне запитання: «кандидатури для такої важливої справи ретельно добираються і всебічно обговорюються чи проштамповується заздалегідь підготовлений список?».

3. Збирання підписів. Підписів треба багато – три мільйони, часу мало – сорок днів, збирати треба 75 000 підписів на день.

Збирає ініціативна група чисельністю від 500 осіб, тобто денна норма кожного – 150 підписів. Членів групи може бути більше, але й підписів треба більше, відбракування невідворотне. Та й не всі члени групи збиратимуть щоденно. Те на те і виходить.

Я бував причетним до збирання підписів як збирач, як учасник штабу і як член виборчої комісії. Такий темп для чесного збирання підписів є непосильним, а у даному випадку – неймовірним.

Чинна Конституція містить 161 статтю, а ще преамбулу, прикінцеві і перехідні положення. Останнє теж не дрібниця, приміром, саме там пришвартовано російський Чорноморський флот.

І коли, скажіть на милість, мають уважно розглянути подібний текст підписанти? А без цього яка ціна їхнього підпису?

4. Формальна перевірка. ЦВК перевіряє достовірність підписів, і, спільно з Президентом, – відповідність Конституції і законам України питань референдуму.

Знову не без шахрайства, адже питанням є лише щось на кшталт «Чи підтримуєте Ви нову Конституцію?», а її текст, то лише додаток. Втім, звіряти нову Конституцію на відповідність старій – це навіть не курйоз – абсурд.

5. Президент проголошує референдум за нібито народною ініціативою. А за чиєю насправді?

Ініціативної групи? Але ж вона похідна третього порядку від організаторів і учасників зборів.

Учасників зборів? Але ж вони лише штампують підготовлені організаторами проект Конституції та список ініціативної групи. Зображають народ, як хор у опері.

Справжні ініціатори – це організатори зборів, які готують текст нової Конституції, підбирають статистів і запускають процес.

Що цікаво: кожен з мільйонів підписантів має вказати свої установчі дані, аналогічно члени ініціативної групи та учасники зборів. А справжні заводії, організатори зборів, залишаються анонімними.

Отже, так званий «референдум за народною ініціативою» по честі має називатись «референдум за ініціативою політичних партій, громадських організацій або анонімної групи громадян». Розкрити анонімність ініціаторів і згубного закону про референдум, і руйнівних наслідків із нього, нескладно: досить ознайомитись з керівним складом Адміністрації Президента та Мін’юсту.

В СРСР референдуми не проводились, натомість практикувались два різновиди всенародного одобрямсу. Один у формі негативу: «Пастернака, Сахарова, Солженіцина не читав, але засуджую», другий – позитиву: «Рішень партійного з’їзду, пленуму, політбюро не читав, але підтримую». І цей ледь підрихтований совок нам підкидають як ініціативу народу!

14.01.2013

Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань

//www.radiosvoboda.org/content/article/24821773.html

//nctv.in.ua/news/read/yuliya-timoshenko-yanukovich-pokhozh-na-pozdnego-brezhneva

Борис Беспалий. Закон як знаряддя беззаконня

Нещодавній закон «Про всеукраїнський референдум» містить стільки нісенітниць, що одним махом їх не охопити. Диктатурі через референдум присвячена нещодавня моя стаття, а зараз пропоную постаттєвий розгляд.

Абсурд перший

Згідно з ч. 1 ст. 3 закону, «предметом всеукраїнського референдуму можуть бути будь-які питання, за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією України, законами України».

А згідно з ч. 3 цієї ж статті, «за предметом всеукраїнський референдум може бути з будь-якого питання за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України».

Як бачимо, обмеження законом щезло. Явна невідповідність сусідніх норм засвідчує, як квапились протягнути закон старою Верховною Радою, з її машиною голосування імені Чечетова. Як же їм не терпиться піти з дубинкою закону на діло!

Із такими, прости Господи, обмеженнями референдумом можна навіть «оголошувати стан війни». У Конституції ж не сказано, що референдум з цього питання не допускається. Це усього лиш одне зі спільних повноважень парламенту (ст. 85, ч.1, п.9) і президента (ст. 106, ч.1, п.19).

Цей приклад наповал убиває недолугий закон. Але й сусідні конституційні пункти навряд чи для референдуму. Перегляньте, будь-ласка.

Абсурд другий

Шукати недалеко, вже у наступній частині тієї ж статті: «на всеукраїнський референдум можуть виноситися декілька питань з однієї проблеми».

Тлумачний словник: «проблема – складне теоретичне або практичне питання, що потребує вирішення, вивчення, дослідження». Ти ба, у які філософські висі занесло мислителів з Банкової! Готуються до референдуму з гамлетівського «бути чи не бути?».

Чи до проблем на кшталт «Президент Янукович і українське щастя» – «Ви за те, щоб були вічний мир, загальне щастя і Янукович довічним Президентом?». Нема такої бридкої начинки, яку не можна загорнути у принадливу обгортку.

Із Вікіпедії: «Проблема – це слово, яке використовують люди, що не хочуть вирішувати питання та брати на себе відповідальність… Цей термін заборонений для використання в діловому спілкуванні». У законі він доречний ще менше.

Абсурд третій

Не закон, а збірка чорного гумору, що не норма – то дурня:

«За предметом всеукраїнський референдум може бути: про схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум)».

Що за диво таке «схвалення нової редакції Конституції», звідкіля воно? Ні Конституція, ні Регламент Верховної Ради цього не знають. Що й зрозуміло, адже «нова редакція» – це не що інше, як текст Конституції після внесення змін.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, зараз діє у новій редакції від 1 лютого 2011-го, коли до неї внесені останні зміни.

Відтак, «схвалення нової редакції» і «внесення змін» – це одне й те саме! Для чого ж авторам закону знадобилась тавтологія?

Змінам до Конституції присвячено спеціальний її розділ ХІІІ, що містить аж шість статей. Ця вивірена процедура владі й заважає, як кожному правопорушникові заважає закон.

Зокрема, необхідність конституційної більшості у 300 голосів, якої влада ніколи не мала і, сподіваюсь, не матиме. Вона теж це розуміє, тому прагне оминути конституційну процедуру. Не можеш перестрибнути закон? Опусти його.

Законна процедура можновладців не влаштовує, задіяли беззаконну схему:

1. У законі про референдум лінгвісти з Банкової подвоїли одну й ту саму дію. У конституційних термінах, це «внесення змін до Конституції», у неконституційних – «схвалення нової редакції Конституції».

2. У статтях 15 та 16 прописали, що обидві дії можливі через референдум за народною ініціативою.

3. Неконституційність «внесення змін до Конституції» через такий референдум ріже очі. Конституційний Суд це скасує.

Натомість синонімічне поняття – «схвалення нової редакції Конституції» у тексті Конституції відсутнє, тож КСУ утопить його у словесному лушпинні і визнає конституційним.

Махляри так роблять часто: ідіотську ідею прикривають ще більш ідіотською. Потім від другої милостиво відмовляються, і усі полегшено зітхають. Перша ж спрацьовує, у підсумку і вовки ситі, і вівці – на шашлик.

У результаті шахрайської триходівки влада отримає легітимну кувалду для руйнації Конституції та й України. Хто ж сумнівається у її здатності намалювати референдум хоч і про те, що сонце сходить за ініціативою Президента?

Недавнє лукаве інтерв’ю Президента «Комсомольській правді в Україні» підтверджує крутійську схему. «Зміни до Конституції мають прийматися у конституційний спосіб. Іншого шляху для зміни Основного закону держави бути не може… така процедура визначена розділом XIII чинної Конституції України», – заспокоює гарант.

І ні слова про спосіб схвалення нової редакції Конституції! Знає, хитрун, чиє сало намилився з’їсти. Вочевидь готується незаконна зміна Конституції через інспірований владою референдум. Під псевдонімом «схвалення нової редакції».

Тож антинародний, антидержавний закон «Про всеукраїнський референдум» має бути негайно скасований. Це справа першорядна і всенародна. Або доб’ємось скасування згубного закону, або він скасує перспективу демократичної, європейської України.

SOS не передчасний.

P.S. для буквоїдів. У парламенті часом законопроект про внесення змін до чинного закону має підзаголовок «нова редакція». Ставлять його, коли змін багато і ліньки складати порівняльну таблицю. А ще тоді, коли хочуть затасувати неприглядні зміни.

Від того проект нової якості не набуває і має розглядатись за стандартною процедурою внесення змін. Якщо ж він розглядається як новий закон – це пряме порушення Регламенту. Як, наприклад, голосування трьома картками. Щоправда, останнє порушує не лише закон, а й Конституцію, що ріднить його із законом про референдум.

05.01.2013

Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань

//www.radiosvoboda.org/content/article/24815786.html

//konotop5.at.ua/news/gender_politika_janukovich_i_baby/2012-03-28-3522

Борис Беспалий. Двуликий Янус

Референдум — один із інструментів демократії. Це лицьова сторона медалі. 

Чого ж його полюбляють різномасті диктатори? Адже "диктатори за демократію" звучить як проповідь вегетаріанства вустами людожера. Це зворотна сторона медалі. Аналіз новоспеченого закону "Про всеукраїнський референдум"свідчить, що друга, тіньова сторона для авторів насправді є першою, якщо не єдиною. Яке блюзнірство: в тіні демократичної риторики лаштувати чорний хід для диктатури!

До того вищою точкою України була Говерла, відтоді — двоглавий як Ельбрус, Пік Цинізму: один горб — над Банковою, другий — над Межигір’ям. Показовий штрих: біл-борд — речником референдуму виступає апологет "сильної руки" Медведчук, пам’ятний фразою: "Власть сильна, как никогда".

Першопрохідці, зазвичай, даровиті.

Першим поставив референдум на службу диктатурі сам Наполеон. Був він не лише великим полководцем і державним діячем, а й не аби яким демагогом. Захопивши владу 18 брюмера 1799 року переворотом, заднім числом він зарахував у співучасники увесь французький народ. Син революції, одначе.

У січні 1800-го референдум схвалив наполеонівську Конституцію, що надала автору титул Першого консула. За — 99,94%.

Апетит приходить з їжею, і 10 травня 1802 року другий референдум зробив Бонапарта довічним Першим консулом. "За" — 99,76%.

Далі — більше, у листопаді 1804-го референдум підніс Францію до статусу імперії, Наполеона — до імператора. За — 99,93%.

У правовому сенсі, саме через референдум Франція промарширувала від Першої республіки до Першої імперії, від зачатків демократії до завершеної диктатури.

В історії повторення як трагіфарс, і 22 квітня 1815 року, в агонії Ста днів, Наполеон провів референдум з легалізації свого повернення до влади. За — 99,67%.

І на вершині слави, і на порозі безодні великий корсіканець забезпечував приголомшивий результат — понад 99%! Нічого з недавнього минулого не нагадує?

Ще одна спільна риса його референдумів — усі вони конституційні. Нічиїх підступних задумів не нагадує?

Ухвалюючи Конституцію України, обачливі депутати ІІ скликання ввели конституційний референдум у її рамки. А зухвалі автори закону "Про всеукраїнський референдум" вивищили його над Конституцією, захопили плацдарм для наступу диктатури.

Хороший приклад повчальний, поганий — заразний. Передати послідовникам масштаб своєї особистості Бонапарт не міг, проте шлях їм проторував.

Першим учнем став його племінник Шарль Луї Наполеон Бонапарт, який провів 5 референдумів, з них 3 — конституційні. Ну і сімейка!

Перший, пробний референдум 21 грудня 1851 року продовжив термін президентства громадянина - президента з 4 до 10 років. "За" — 92,03%.

Проба пера явно удалась і, менш як через рік, 21 листопада1852-го честолюбець наважився на ключовий референдум — відновлення Наполеонівстької імперії (другої) та імператора Наполеона (третього). За — 96,86%.

Імперія другого гатунку, імператор — третього, але перевірку метод витримав. Задіяти інструмент демократії для антидемократичних цілей дано не лише геніям.

Полюбляв плебісцити навіть Гітлер.

У 1933 році 95% голосів підтримали вихід Німеччини з Ліги націй, що відкрило їй шлях до безконтрольного нарощування і переозброєння армії. Шлях до війни.

У серпні 1934 близько 90% голосів підтримали об’єднання посад президента і канцлера у "фюрера і рейхсканцлера". А 10 квітня 1938 аншлюс підтримали 99,08% німців і 99,75% австрійців.

Після Гітлера європейці вельми обережні з двосічним мечем референдуму . Зате досвід тиранів-лицемірів перетнув межі Європи і став надбанням всесвітнім.

Так, у Єгипті в 1976-1978 роках пройшла низка референдумів, що продовжила термін президентства Садата та збільшила повноваження правоохоронців.

На іншому кінці світу, у Венесуелі, конституційний референдум У. Чавеса 15 лютого 2009 року скасував обмеження на кількість переобрань президента, губернаторів, мерів і депутатів.

На теренах колишнього СРСР до зміцнення диктатур через референдум підійшли творчо. Наші люди.

Скасували референдумом конституційні обмеження на послідовні президентські терміни Азербайджан ( Алієв), Білорусь (Лукашенко), Казахстан (Назарбаєв), Таджикистан ( Рахмонов), Туркменистан ( Ніязов).

Продовжили референдумом терміни своїх каденцій президенти Білорусі (Лукашенко), Казахстану (Назарбаєв), Таджикистану ( Рахмонов), Туркменистану (Ніязов), Узбекистану (Карімов).

Останнє, за технологією, — це безальтернативні вибори з єдиним кандидатом. Це стосується і референдуму взагалі. На альтернативних виборах виборець обирає з кількох кандидатур, а на референдумі він визначається в межах однієї пропозиції.

Якщо ж на референдум винесено кілька питань, то це аналогічно безальтернативним виборам на кілька посад.

Ця різниця між референдумом і багатопартійними виборами є роздоріжжям для країн - кандидатів у демократи: через вільні вибори підеш — до демократії дійдеш, через референдум підеш — хтозна куди зайдеш.

Референдум — явище багатогранне, але ця стаття присвячена лише одній його грані — ризику диктатури.

По-перше, тому що говорити про все одразу, це все одно, що говорити ні про що.

По-друге, з цього боку нападають, з цього — й захищаємось. Якщо диктатура пройде, яке значення матимуть інші аспекти?

Недемократизм і неконституційність закону відверті, навіть демонстративні. Це — тест для суспільства.

На місцевих виборах восени 2010-го влада беззаконно зняла БЮТ з балотування у знакових Київській і Львівській областях, місті Тернополі. То був тест. БЮТ не відповів. Після цього не питайте, чого влада витворяє з ним що завгодно.

Тож, навчене досвідом, суспільство не має мовчки проковтнути так званий закон "Про всеукраїнський референдум".

Звернення до Конституційного Суду не безнадійне. Не тому, що КС на сторожі Конституції, а тому, що з таким законом цей суд став на гривню дешевшим.

А як щодо ініціації народного референдум про скасування антинародного закону?

Борис Беcпалий, 14 грудня 2012 року

//www.pravda.com.ua/columns/2012/12/14/6979673/

//1984-2010.blogspot.com/

14.01.2013 Борис Беспалий. Замах на Конституцію
05.01.2013 Борис Беспалий. Закон як знаряддя беззаконня

Борис Беспалый. Межпланетный Конституционный Конгресс

Борис Беспалый: Должен быть мощный единый орган, в котором есть внутренняя специализация.

В Украине уже в 2013 году может быть создана финансовая полиция, по примеру ряда стран, где эта структура подчинена Министерству финансов. Правительство разработало законопроект, которым предусматривается сокращение полномочий СБУ, МВД и Генеральной прокуратуры по расследованию преступлений в экономической сфере. Уменьшит ли новая структура количество экономических преступлений и экономических преступников? Будут ли платить за невыполнение законодательства богатые миллиардеры и миллионеры, а не представители среднего и малого бизнеса? Об этом будем говорить с народным депутатом Украины 3-го, 4-го, 5-го созывов Борисом Беспалым.

Идея создания финансовой полиции вызвала неоднозначное отношение и реакцию не только представителей оппозиции, а и у тех, кто сочувствует партии власти, или у тех, кто к ней относится. По законопроекту, который планируется, будет рассматриваться на этой неделе финансовая полиция, которая объединит в себе функции налоговой милиции, финансовой разведки и оперативно-розыскной деятельности в сфере противодействий экономическим преступлениям. Как вы относитесь к этой инициативе?

Давайте вместе подумаем. Что есть такого, что отдельная финансовая полиция может делать, а финансовая полиция или управление финансовой полиции в составе МВД делать не может? Я помню, вот вы хорошо сослались на примеры европейские, в Советском Союзе было такой мощное экономическое подразделение милиции – ОБХСС. Она была довольно мощная, но работала в составе общей милиции. То есть для того, чтобы была действенная и мощная структура, не нужно выводить. Статус этой полиции будет все равно определяться законом о милиции. Опера – оперативники все равно будут работать по тому же законодательству «Об оперативно-розыскной деятельности». В полиции есть следователи – все равно будут работать над теми же кодексами. Люди те же будут. Правда, увеличится количество генералов. Увеличится количество сотрудников – будет тысяч 35. То есть абсолютно идет перестановка и т.д. С этой точки зрения, непонятно, что есть такого, чего нельзя делать в МВД?

То есть вы считаете, что от перестановки в данном случае сумма не изменится?

Да, вот есть позитивный советский опыт, который, тем более от меня, очень эффективный. Есть отличный, я считаю, опыт Налоговой милиции. Я думаю, идея реорганизации вызвана, в частности, еще и тем, чтобы перед выборами как-то замылить Налоговую милицию, отношение к которой в обществе как раз однозначное. То есть никаких объективных причин нет. Для чего вообще ведомственные милиции? Вот сейчас будет Евро. Знаете, как иногда фаны ведут себя? Давайте сделаем милицию спорткомитета. А я вот недавно слышал, как дворников ругали – давайте сделаем милицию ЖКХ. Это все чепуха. Должен быть мощный единый орган, в котором есть внутренняя специализация, и она есть, и она никуда не делась. Убийство расследуют одни, а патрульно-постовую службу несут другие.

Фактически вы подтверждаете слова специалистов в области права и правоохранительной деятельности, которые тоже апеллируют к этому законопроекту и говорят, что он все равно оставляет функции следствия в сфере экономики за силовыми структурами, и просто предлагается создать еще один правоохранительный супермонстр.

Да, это шаг к полицейскому государству. Сделаем на каждый вид деятельности. Завершение будет таким – каждому министерству собственная милиция. И это притом, что, я еще раз говорю: люди те же, специалисты, законодательство базовое о милиции, об оперативно-розыскной деятельности, уголовно-процессуальное, административные кодексы те же. То есть занимаются тем же самым, но при этом просто больше структур. Вызвано не нуждами дела. Я понимаю, что экономический блок правительства думает иметь еще собственную милицию, но я говорю: тогда давайте иметь милицию ЖКХ, милицию спорткомитета.

Подобные органы – будь то финансовая милиция или полиция – это же не украинское ноу-хау. Они работают в Италии, Испании, Швеции, Венгрии, Австрии. То есть вы считаете, что в реалиях украинских эта структура не будет действовать как единая, и к ней не будут сводиться эти функции как единого органа, который будет единственный ответственный?

Знаете, за одинаковыми названиями иногда совсем разные какие-то обязательства. И я не думаю, что за границей нужно брать каждую страну, что они имеют весь спектр полномочий и по ведению следствия и т.д. Но в данном случае действительно никаких внутренних наших оснований. Это мне напоминает, знаете, когда ссылается в таком контексте на заграничный опыт, нашу налоговую. Все наши налоги, которые есть, они есть и в другой стране. В Украине нет ни одного уникального налога. Но полнота уникальная. Впечатление такое, что объехали все без исключения страны и каждый налог, какой есть, от Албании до Японии взяли себе. Так и в данном случае. Какие украинские реалии, они это не требуют, ни какие. У них просто совсем другое законодательство. Например, во Франции МВД – это у нас фактически милиция, там совсем другое. Там МВД занимается внутренней жизнью страны. Поэтому там совсем другой поход. А у нас МВД – это же милицейское министерство, даже возглавляли всегда. И поэтому эта особенность МВД является такой, что зачем же тогда создавать специально министерство милиции, а МВД является министерством милиции. Пусть меня поправят. Там ничего другого нет. Создали специально министерство милиции, так зачем еще рядом создавать кучу специализированных милиций?

Это отвлечение от социальных проблем?

Я думаю, может быть целый ряд причин. Во-первых, сейчас в правительстве довольно влиятельный экономический блок. Он хочет взять на себя силовые функции. Министр внутренних дел на сегодня как политическая фигура по влиянию слабее, чем экономисты, начиная с Азарова. Они хотят иметь свою. Второе – реорганизовать налоговую, которую уже дальше терпеть люди просто не могут. Третье – наше государство взяло курс на создание полицейского государства. Количество милиционеров точно увеличится, а использовать их можно на усилении, дежурстве и т.д. Увеличится количество должностей. А на что опирается режим? Он опирается на государственных служащих и военных, и на суды, прокуратуру. Кто проигрывает? Проигрывают налогоплательщики. Потому что все это ложится на них. Кстати, я считаю, что у нас неправильная практика. Когда, например, проект закона «О прокуратуре» делают прокуроры, проект об образовании делают работники образования. Между тем, эти люди, они компетентны, но односторонне являются лоббистами отрасли. А кто спрашивал другую сторону? Поэтому я думаю, что тут имеет место еще и лоббирование каких-то мощных правоохранительных лобби – возможно, СНБО, которое хочет усилить свою позицию и еще усилить влияние в политическом руководстве.

Хочу закончить с финансовой полицией. Вы говорите, что среди тех пунктов, которые перечислили, зачем нужно это делать, – это реорганизация Налоговой милиции? Я, честно говоря, просмотрев этот законопроект, нашла одну достаточно неплохую инициативу, а именно, что в результате предложенной реформы МВД лишается доступа на территорию, в помещения предприятий. Это будет возможно только в случае преследования преступника или прекращения преступления, что угрожает жизни людей. Право проведения проверок по факту нарушения может быть возможно только по обращению физических или юридических лиц, а пребывание на земельном участке или жилом помещении без разрешения граждан предложено запретить. Так вы считаете, что как раз этот пункт этого законопроекта, может, действительно исправляет ситуацию в вопросе всех этих масок-шоу, которые происходят в нашей стране, рейдерских захватов?

Что же он отменяет? Просто актеры меняются. Не будет ходить милиция от МВД, а будет ходить другая милиция. Тут ничего не меняется. А что касается внеплановых проверок, то через вашу радиостанцию хотел бы внести такое предложение – на мой взгляд, внеплановые проверки с выездом на место могут проводиться только в двух случаях: когда это по решению суда и второй случай, когда этого требует оперативно-розыскное законодательство об оперативно-розыскной деятельности. А сегодня у нас приблизительно 80 контролирующих органов, где-то 60 из них могут остановить работу предприятия, и я думаю, что механизм внеплановых проверок – это одно из тех средств, который больше всего притесняет украинский бизнес. Нам нужен вместо бизнес-гнета бизнес-бум. Это чрезвычайно вредная вещь, и я не вижу разницы, когда вместо одних милиционеров будут приходить другие. Собственно те же, просто их разделят. Здесь ничего нового не создают. Просто отделяется от действующей милиции большая ее часть, пополняется новыми людьми. И кроме того, я не понимаю, почему это нельзя делать в рамках одного МВД. Я хочу еще раз напомнить просто, мы имеем опыт свой. ОБХСС очень мощная структура, намного мощнее всех наших современных милиций, и она спокойно работала в рамках сотрудничества с обычной милицией.

Скажите, пожалуйста, как вы считаете, если вы уже начали в нашем эфире инициативы выдвигать, то что нужно сделать, чтобы из милицейского государства, о котором вы несколько раз уже вспоминали во время нашего разговора, перейти в режим правового демократического государства, чтобы милиция нас защищала, а мы не боялись правоохранительных органов?

Сегодня Украина не является в полном понимании этого слова полицейским государством, но шаги делаются именно в этом, а не в обратном направлении. Я могу предложить такую инициативу. Я думаю, первое, что нам нужно сделать, это настоящая полная открытость общества. Например, много журналистов лоббировали и пробили в том числе закон «О доступе к публичной информации». Я думаю, что проблема доступа к публичной информации должна быть заменена доступностью информации. Вся публичная информация без всяких запросов должна висеть на сайте каждого учреждения – государственного, местного самоуправления, предприятия, которое финансируется за счет бюджета. И вот представьте себе «Облгазэнерго» – кто поставляет нам газ, электричество. Пусть там висит вся его смета – полная открытость: 4 раза ездили в Брюссель, Лондон, Сантьяго, ознакомились, как у них работает, закупили 10 «Мерседесов» для руководства. И людям понятно, откуда тарифы. Или наоборот может быть – не меняли трубы 70 лет. Люди тоже это понимают. Полная открытость. Всю публичную информацию – это как первый шаг – просто вывесить на всех официальных сайтах. Кстати, к изменениям Конституции: там есть такой механизм оглашения решений. Я предлагаю, чтобы все решения оглашались на официальных сайтах. Все бы знали, где все решения Киевсовета, где все решения Полтавского областного совета, где все решения Кабмина. Люди бы имели информацию.

Мы играем втемную, но это огромный штат людей, которые должны отслеживать это в каждом государственном учреждении.

Наоборот. Знаете, сколько приходит в ВР каждый день или каждый месяц запросов, сколько получают зарплату депутаты?

То есть не нужно создавать департаментов соответствующих?

Вся эта информация есть, просто ее нужно перевести из закрытого режима в общедоступную публичную информацию. Если деньги сегодня расходуются за нескончаемые запросы согласно законодательству «О публичной информации». Там как раз деньги расходуются. И ВР без конца выписывает, сколько зарабатывают депутаты. И все это одному идет Панасу или Николаю, а так бы оно висело все на сайтах. Кстати, это не секретная информация. Все бюджетники – это не тайна, сколько кто зарабатывает. Можно даже фамилии не писать, но должностные оклады должны быть публичными. Второе, чтобы я предложил, – онлайн-бюджет. Все перерасчеты из бюджета, чтобы тоже отслеживать через Интернет.

Вам не кажется, что это из области фантастики?

Полмира так делает.

Полмира, но не Украина.

А знаете, почему это не делают? Технические возможности позволяют. Я бывший программист. У нас классные программисты. Все это есть. Если при наличии технических возможностей власть держит народ в темноте в буквальном смысле, то это только можно объяснить намеренностью. Вот сейчас есть референдум такой, и люди должны принимать решение. Это очень классно, при условии хорошей информированности. А нас толкают на то, что люди должны принимать решение втемную. Поэтому полная публичная открытость. Еще одну вещь можно предложить – опубликуйте перечень льгот в Украине. Какие есть льготы и сколько они стоят. И люди увидят, что, например, для льгот депутатов, для судей, для афганцев пошли такие-то деньги на такие-то льготы. Я думаю, все станет голубым и зеленым. Все сразу увидят, какие у нас несуразные льготы. Вы знаете, что есть такая профессия, работникам которой до сих пор бесплатно ставят домашний телефон? Такая себе льгота. Таких льгот у нас море.

Вы знаете, вы уже меня извините, но поставлю вам вопрос. Очень часто приходят ваши коллеги – бывшие народные депутаты и говорят о том, что наше государство превращается в полицейское государство, что наша судебная система не является совершенной. Тогда возникает логичный вопрос: нашему государству Украина 20 лет – почему до сих пор не было сделано ничего в этом направлении, и в том числе не была открыта информация публичная при предыдущей власти, в которой вы были?

Знаете, я с вами точно не сговаривался. Я как раз автор закона, с помощью которого возобновились трансляции ВР. Они были закрыты – их до 2002 года не было. Потому что была такая норма закона, которая не позволяла ни одному каналу уделять освещению органов власти больше чем 3% времени. Я внес законопроект – он стал законом, когда это отменили, и благодаря только этому возник канал «Рада» и можно вести прямую трансляцию. Мы это сделали.

УПК не был принят предыдущей властью. Как бы его ни ругали сегодня, его приняли.

Я его не ругаю. Я сказал, что сделаны шаги к полицейскому государству. Сегодня, слава Богу, Украина еще не полицейское государство. Но я с вами согласен в чем: 21 год – это не маленький срок. О 100 днях Рузвельта мир уже 70 лет говорит. О 100 днях Наполеона говорит мир уже 200 лет. 21 год – достаточный срок. Качественно все наши власти – я бы не делал между ними разницы. Я бы не мог сказать, к большому сожалению, что была такая власть предыдущая – хорошая, а эта плохая. В этом плане все наши власти занимались одним – как бы обеспечить чиновникам качественную, богатую, жизнь, не изменяя жизни основных людей. Я могу назвать два инструмента, на которые не замахнулась ни одна власть. Первое, легальный «шоколад» для власти – льготы. То есть власть не интересует, как живут другие люди. Потому что у нее все свое. Лечебные учреждения свои, зарплаты свои. И второй, нелегальный – система коррупции. Я считаю наивной и детской точкой зрения, что наша власть неудачно и тупо борется с коррупцией. Я считаю на самом деле, что наша власть очень умело 21 год насаждает. Власть живет параллельной жизнью с людьми. А опыт показывает – для того, чтобы власть начала работать на людей, нужно, чтобы она жила с людьми одной жизнью.

Скажите, пожалуйста, вопрос депутатской неприкосновенности аккурат всегда перед выборами возникает. Между выборами об этом даже никто не вспоминает. Как вы считаете, нужно с депутатов снимать льготы?

Все льготы власти должны быть отменены. Что такое персональный транспорт? Какие такие квартиры? Этого не должно быть. Но прежде всего нужно полный список опубликовать. Люди увидят, какие это идиотские льготы. Какая неприкосновенность может быть у судей? Неприкосновенность может быть у избранных лиц. Почему в мире неприкосновенность депутатов? Потому что есть два прецедента: Гитлер уничтожил депутатов Рейхстага, которые ему не понравились, а французский конвент – одна часть перерубала головы другой. Кроме того, из-за этого можно срывать заседания и т.п. Что касается судей, это назначенные лица, их президент на 5 лет назначает. У назначенных людей по определению нельзя быть неприкосновенными. Я предлагаю такую вещь сегодня – дело не в некомпетентности судьей. Недоверие есть к честности судей. Они компетентны в большинстве. Судьей низших инстанций нужно обязательно избирать. Нужно перейти к избранию судей. Нужно отменить бессрочное избрание. Это будет очень способствовать очищению судебного корпуса. Почему? Если бы проблема была в профессионализме, тогда да – назначать из высоких профессионалов. На сегодня проблема в элементарной честности или нечестности. Должна быть выборность судьей, никакой неприкосновенности или никакой бессрочности. Не нужно переставлять кресла в том суде или другом. Простые меры.

Когда в 2006 году оппозиция не пришла к власти, первым вопросом на рассмотрение в ВР не выдвинули вопрос снятия депутатской, судейской и президентской неприкосновенности.

Что касается депутатской и президентской неприкосновенности, я думаю, в определенных размерах должно быть. И я объясню почему. Эти люди избраны всенародно, и если президента взяли и закрыли, кто выполняет эти обязательства? Должно быть там иначе, но вы логично ставите. Знаете, что должно быть? Без разрешения парламента возбудить уголовное дело, чтобы милиция, чтобы прокуратура, СБУ могли, а закрыть нет. Это относительно депутатов, кроме случаев, когда поймали на месте преступления.

Если мы говорим об экономических преступлениях, даже МВФ рекомендуют увеличить налог на богатство. Что нужно делать в стране, чтобы бедные платили за богатых, а не наоборот?

Я думаю, на самом деле такая постановка вопроса вообще, на мой взгляд, не является совсем корректной. Правильной постановкой вопроса является то, что каждый должен платить за себя. Все имеет свою цену. Но по разным причинам, из-за физических увечий или так случилось, кто-то попадает в тяжелое положение – вот тем людям, которые не могут ловить рыбу, тем людям ее нужно давать. Тем людям нужно помогать, чтобы никто не жил ниже прожиточного минимума. Всем остальным нужно просто создать условия для нормальной деятельности.

А такой лозунг «бедные платят за богатых» или «богатые платят за бедных» – это неправильный лозунг. И более того, он очень депрессивный, потому что выходит так, что кто-то должен всегда быть бедным.

Нужно называть вещи своими именами. Пока мы будем бороться, пока все станут обеспеченными, пока что одни отбирают у бедных, и у нас увеличивается количество миллиардеров. У нас есть приватизация определенных государственных структур, у нас существуют расчеты за дорогой российский газ частными предприятиями, а мы украинцы, это платим из своих карманов. Пока что, пока мы все не сравняемся.

Это очень хорошая постановка вопроса. Есть очень прямой ответ. Мы живем не на безлюдном острове. Есть мировой опыт, на который вы ссылаетесь, и я ссылался. Он свидетельствует о том, чтобы власть работала на народ, должна жить одной с ним жизнью. На сегодня какая система отработана у власти, чтобы держать народ в покорности? Власть сама живет с льгот, сама живет с коррупции, а тем, кто является влиятельным, тоже дают немножко льгот. Очень хорошо поделил Владимир Лановой льготы на обогащение – это льготы высших эшелонов власти и коррупция выживания. Так вот специально. Гражданским и военным и охранникам дают всякого рода льготы и тем, кто большую массу составляет избирателей, и могли бы взбунтоваться. Инвалидам или пенсионерам тоже подбрасывают льготы – они создают критическую массу в обществе. Им подбрасывают что-то к выборам специально, держат богатых, а инициативных людей – так называемый третий класс – просто выбрасывают из страны. Это сознательная политика власти – такой себе бутерброд. Здесь никакого секрета нет. Это неправильно говорить, что власть не может преодолеть бедность. Наоборот, умная власть сознательно держит бедных людей и, более того, дает им не постоянную прибыль, а раздают льготы. Потому что это разово, это перед выборами. Бедных дешевле покупать.

В любом случае, если уже заговорили о других государствах, то согласно стандартам ООН за чертой бедности в Украине живут 80% населения, – сообщил глава Украинского союза по правам человека Евгений Захаров. И еще один интересный момент – по разным оценкам, это при полном отсутствии официальной информации, на одного обеспеченного человека в Украине приходится до 40 бедных. Это притом, что 10 к 1 уже считается критической массой.

Правильно, но какой механизм? Я предлагаю заставить власть организовать бизнес-бум в Украине, чтобы в Украине заниматься своим делом было очень дешево. Механизм первый: полная открытость всей публичной информации. Механизм второй: все проверки только по решению суда или согласно законодательству «Об оперативно-розыскной деятельности». Механизм третий: единое окно обращений к власти по всем поводам. Оформить пенсию, например, нужно в районный отдел Пенсионного фонда принести из районной налоговой инспекции справку, не то, что ты не верблюд, не то, что ты не предприниматель, я уже не помню. Но районные службы должны же между собой сами работать. Единое окно обращений. У государства должна быть печать, и оно не должно вмешиваться. И тогда люди сами себя обеспечат, а кто будет аутсайдером – тем помогать. А что делает власть? Она всех переводит в статус аутсайдера. Я, например, против подачек разовых. Есть, например, в киевском бюджете деньги – так поднимите пенсию, поднимите зарплату стандартную. Не делайте это как от ваших щедрот.

Скажите честно, вы, когда баллотировались в мажоритарном округе в Киеве, тоже были против разовых подачек? Вы не раздавали продуктовые пайки?

Форма такая была. Я, кстати, не против любых способов улучшения жизни людей. Я просто считаю, если, например, в киевском бюджете 100 млн. есть, то их нужно раздавать не с барского плеча, а эти деньги нужно отдать людям, но на постоянной основе – просто повысить зарплату учителям, врачам, воспитателям, медицинскому персоналу, пенсии. Если есть деньги, то это не нужно делать как услугу власти людям, то есть как подкуп, а это нужно повышать постоянную зарплату. Хотя по Киеву я сомневаюсь, и тут есть решение Киевсовета – они позволили взять кредит 13,5 млрд., который должна взять киевская власть. Выходит, в киевском бюджете дыра, но перед выборами раздача есть. То есть я за то, чтобы перераспределение денег шло на пользу работающим. Вообще работающая семья должна быть не то что не бедной – обеспеченной. Наша социальная политика сводится к политике неработающих. Им нужно многим. Но социальная політика должна быть в первую очередь направлена на то, чтобы работающие классно жили. Потому что все остальные сферы деньги распределяют. И только экономика деньги дает. То есть наш пирог нужно увеличивать. Этого, к сожалению, нет. Вы мне сказали, сколько богатых. Я пытаюсь быть политкорректным, не называть. Все же знают, что приближенные к власти люди просто разворовывают.

Слушатель: Мы знаем Бориса Беспалого как мужественного человека, который не подписался, чтобы распустить парламент. Если место гаишника стоит от 100 тысяч долларов, как вы думаете, сколько будет место стоить фининспектора? Сколько дел можно запрограммировать, чтобы не люди решали вопрос, а компьютер?

Мне второй вопрос – это одна из любимых тем. Я вообще поклонник электронного управления, и оно состоит из трех этапов. Первое – полное информирование общества. Участие людей в обсуждении решений, чтобы люди включались в процесс. Третий этап – это прямая демократия принятия решений в электронном режиме, в том числе электронное голосование и т.д. Техническая база, базы данных – все это есть на самом деле, это просто искусственно в Украине тормозится.

Скажите, пожалуйста, нет ли у вас данных о том, какой процент сегодня всех документов, которые отрабатываются в налоговой, базируется на электронике?

На печатных машинках уже ничего не печатается. Все набирается сегодня на компьютере. Любая информация, которая набирается на компьютере, она элементарно вводиться в сеть.

Я спрашиваю, какой процент документооборота в Налоговой администрации, если у вас есть данные?

У меня таких данных нет, но думаю, приблизительно 100%. А где же они еще? Все документы, даже на подпись готовятся, как правило, кроме каких-то, может, секретных. Вся информация набирается на компьютере. И перебросить, сделать базы данных это вопрос чисто технический. Теперь относительно тарифов на взятки. Я тарифы на взятки не знаю, потому что я как раз в этих процессах никогда участия не принимал. Но я думаю, что такая система существует в коррупции, потому что коррупция насаждается сверху и специально, более того, специально держат низкие зарплаты и большие льготы для того, чтобы непослушным не давать, то есть сделана круговая порука. Этот механизм будет. И одна из причин – увеличение служащих таких на хлебных местах состоит в том, что власть хочет подпаковаться к выборам. И более того, такая полиция, если создать перед выборами, она очень классно контролирует весь бизнес, чтобы он не надумал не тех поддерживать и все остальное. Я думаю, тут политическая составляющая этого есть, но главное отвлечь внимание людей как раз на виртуальные темы, чтобы действительно от проблемы той же преодоления бедности их отвлечь.

Кстати, если вы вспомнили Конституцию Украины, то знаем, что недавно президент Украины подписал указ о создании Конституционной ассамблеи – это совещательный орган, целью которого является наработка изменений к Конституции. Я прочитала, что вы достаточно критично относитесь к такой институции, как Конституционная ассамблея, почему?

Не очень критично. Президенту для подготовки и организации его решений, по Конституции статья 106, часть 1, пункт 28, разрешено создавать консультативный совещательный орган. Здесь нет вопросов. Зачем вводить в заблуждение названием и называть громко – Конституционная ассамблея? 

Тогда уже можно по Остапу Бендеру – Межпланетный Конституционный Конгресс. 

Тут вводится общество в заблуждение. Потому что Конституционная ассамблея, традиционно понимается, выбранный народом парламент с одной целью – составить Конституцию. Тут президент вводит этим названием в заблуждение общество до определенной степени, потому что люди думают, что это какой-то чрезвычайный простой совещательный орган при президенте. Вы чувствуете, что вам для полного счастья нужны еще изменения к Конституции? Я не встречал никого, кто бы сказал: все у меня есть, нет только изменений к Конституции. Президент может создать совещательный орган, совещаться, он может внести законопроект, как и 150 депутатов в рабочем порядке – не нужно только делать из этого общенациональное паблисити. Не нужно отвлекать людей от вопиющих проблем. И еще одна тема здесь есть – он хочет заработать балл в научной и экспертной среде. Здесь очень много крика. Пока еще результата никакого – денег народу потрачено миллиончики, крик уже есть, есть о чем поговорить и отвлекаешься от реальных проблем.

А чтобы вы хотели лично изменить в Конституции?

Слушатель: Я инвалид и житель Киева. Вы правильно говорите о льготах, но как инвалид, я уже 10 лет инвалид, две льготы я только использую – бесплатный проезд в городском транспорте и субсидия. Но когда меньше 100 долл. была пенсия, и единственным источником дохода она является, то 70-80 грн. квартплаты, которой я отдавал, они все равно не спасают, потому что где-то 2-3 тыс. в месяц – прожиточный минимум. Больницы платные, идешь туда, каждый год по моему заболеванию надо два раза лежать в больнице, а у меня получается по деньгам только один раз, но государство считает, что оно меня лечит бесплатно, поэтому платит мне такую пенсию.

Во-первых, то, что выплачивается, я вообще льготой не считаю. Это компенсация за утрату здоровья, потому что инвалид он из-за этих обстоятельств, у меня отец был инвалидом войны 1-й степени. Это компенсация. Это не льгота. Льгота это когда здоровенный мордатый мужик на шару получает квартиру или гоняет на «Мерседесе». Вот это льгота. Что касается здоровья, здесь нужно, конечно, все условия давать, особенно в части медицинского обеспечения. Здесь нельзя некоторые вещи даже монетизировать. Например, та же инвалидная коляска, ее нужно уметь выбирать, нужно достать нужную модель, и это совсем не льгота. Это общественная компенсация. Второй момент. Независимо от того, является человек инвалидом или нет, если его совокупный доход домохозяйства такой, что на члена домохозяйства меньше прожиточного минимума, то должна быть доплата до уровня прожиточного минимума. Это можно назвать льготой. Для того чтобы денег хватало на обеспечение потребностей инвалидов, нужно распечатать весь список льгот, и там люди увидят, куда идут деньги. Беда льгот депутатских не в том, что депутаты обжирают народ – это неправда. Деньги не такие большие, но всем остальным дают, а себе же они берут. Здесь моральное положение. Пока у власти есть льготы, не будет заниматься вопросами рядовых людей.

Так вы предлагаете льготы депутатам предоставлять?

Я предлагаю обнародовать все льготы, и вы увидите, какие есть. Давайте возьмем все законы, которые предоставляют льготы, дальше посмотрим законы «О бюджете», на какую льготу сколько выделено. Станет очевидно, где есть те льготы, которые обеспечивают власти безбедную жизнь в безбедной стране. Если эти льготы снять, власть будет жить так же, как люди, и только тогда она будет улучшать жизнь всех. А так, ну зачем человеку, который имеет спецпаек, заниматься общин пайком. Это вопрос не социальный, это просто вопрос стимулирования власти.

Слушатель: Харьков. Я пенсионер. Пан Борис был народным депутатом, видел состав ВР изнутри, для него не является секретом, что там большой дисбаланс относительно этнического состава, я уже не говорю относительно гендерного состава. Почему он ни разу не предложил это исправить? Например, в израильском Кнессете, если 18% палестинцев, то их и в Израиле 18%, а у нас противоположное.

Украина согласно законодательству не является страной процентной демократии. Что касается конкретно женщин в парламенте. Я при формировании списков, когда на это влиял, очень пытался продвинуть те позиции, и я думаю, можно было бы сделать так, чтобы в каждой пятерке обязательно были и мужчины и женщины. Здесь нужно искусственное стимулирование. Потому что такая традиция есть. Это, знаете, как церквям нужна была государственная помощь в начале нашей государственности, потому что государство отняло, оно должно было отдать. Так и мужчины. Они немного притесняли женщин, и должны приложить определенные специальные программы для более активного включения женщин в эти процессы – это не только депутатство, а это вообще общественная жизнь. Потому что есть определенная вина мужчин. И что я бы изменил в Конституции? Я уже сказал: неприкосновенность судей, избрание судей, кстати, чтобы выборы назначали избирательные комиссии. Почему? Потому что вот сейчас нужно назначать выборы киевского городского головы. ВР может не проголосовать просто, потому что депутаты не отвечают за результаты голосования, а вот если бы избирательная комиссия должна была назначать, то суд избирательную комиссию может обязать, а депутатов не может. Это технический вопрос, и тогда бы не было вопроса, когда назначили выборы. Вот год тому назад должны были быть выборы в парламент. Они не состоялись – просто не проголосовали.

08.06.2012 г.

По материалам: Версии, Радио "ЭРА"

//www.versii.com/news/256954/

Януковичу Конституційна асамблея потрібна, аби приховати свій провал?

Досі достеменно ніхто не може відповісти на запитання, для чого створено Конституційну асамблею – ні її голова Леонід Кравчук, ні сам Віктор Янукович.

Про так звану Конституційну асамблею говориться вже більш як рік. Її створення ініціював Віктор Янукович. Відповідно до указу, який днями підписав президент Янукович, “Конституційна Асамблея утворена як спеціальний допоміжний орган при Президентові України, головною метою створення та діяльності якого є підготовка законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції”. Також Янукович затвердив склад Асамблеї. Її головою призначено Леоніда Кравчука – президента України в 1991-1994 роках. Директор Інституту держави і права імені Корецького НАН України Юрій Шемшученко призначений заступником голови, а радник президента – керівник головного управління з питань конституційно-правової модернізації АПУ Марина Ставнійчук стала секретарем КА. Загалом до складу Конституційної асамблеї увійшло 94 особи, пише УНІАН.

“Конституційна асамблея”… Гарно звучить, проте достеменно досі ніхто не може відповісти на запитання, для чого її створено. Відповісти не можуть ні Кравчук, ні сам Янукович. Нещодавно один з лідерів опозиції Арсеній Яценюк сказав, що Януковичу КА потрібна, аби у 2015 році обратися на другий термін, але вже в парламенті . Ми запитали в експертів, для чого Януковичу КА?

Борис Беспалий, 
народний депутат попередніх скликань:

Це привід створити ще один агітаційний майданчик для ПР

А вам особисто потрібна зараз Конституційна асамблея і чи потрібно зараз міняти Конституцію?

Так отож, і мені не потрібно. Кого зі своїх знайомих я про це не запитаю, нікому не потрібно. Висновок такий – в Україні дуже багато можна зробити для України без змін до Конституції.

У цій Конституційній асамблеї мене найбільше цікавить, скільки грошей на це буде витрачено. Тобто жодної потреби в ній для українців немає. Це по-перше!

По-друге, усі зміни до Конституції можна розробляти тими методами, які вже перевірено: для цього є парламент, президент, інші дорадчі органи. До речі, Конституційна асамблея — це лише дорадчий орган при президенті, як би він пафосно не називався. Тому готувати зміни можна й без Асамблеї, без зайвих витрат.

Третє — якщо воно не потрібне, тоді виникає серйозне запитання: для чого ця затратна справа робиться.

Висновок напрошується такий: відвернути суспільну увагу від реальних проблем. Це перше. Друге — створити ще один агітаційний майданчик для Партії регіонів, мовляв, бачите, ми робимо Конституцію з авторитетними людьми, науковцями, які славитимуть ПР. Їх трошки підгодують з держбюджету, тобто нашими з вами грошима, бо ж не з Межигір’я фінансуватимуть їх. І вони гарно славитимуть владу. Їм дадуть майданчик для привертання до них уваги, коли вони говоритимуть про Януковича.

Зрештою, якби вони хотіли якихось конституційних змін, вони їх можуть провести так, як і все, чого вони хотіли. Тобто ще раз можна сказати, що КА громадянам не потрібна.

Для людей у країнах Євросоюзу, за великим рахунком, байдуже, де обирається президент і чи взагалі обирається, тому що цим не визначається спосіб життя й правління в державі. У Євросоюзі тільки в найменш просунутих країнах обирається президент напряму. Бельгія, Норвегія, Данія, Англія... Хіба це погані країни? І там узагалі ніякий президент не обирається, там монархія. У Німеччині президент обирається в Бундестазі й адміністраціями земель, у Чехії — у парламенті. Хіба Чехія погана країна як зразок демократії?!

Так, справді обрання президента всенародно — більш демократичне, але після неділі завжди настає понеділок... І контролювати всенародного президента набагато складніше, виходить, він нікому не підзвітний, переобрати його теж складніше. Тобто шлях обрання більш демократичний, а контроль менш демократичний. Ну який контроль за Януковичем? Ніякого! Це як цар у Росії: обрали — і триста років кушайте.

Тобто має бути система стримувань і противаг, незалежно від того, кого обрали. Він однозначно має бути під суспільним контролем. Гадаю, з цією КА вирішили в черговий раз надурити людей.

Віктор Небоженко, 
політолог:

Януковича вже не обрано на другий термін. Це відома річ!

Януковичу Конституційна асамблея потрібна, аби показати Заходу типу деякі престижні кроки, мовляв, хоч у нас є політв’язні, не відбуваються реформи, але при цьому в нас відбуваються конституційні зміни. Влада це підноситиме як демократію. І їм байдуже, що в цьому не бере участі опозиція. Тимошенко сидить у тюрмі, і, звісно, що її політики не братимуть участі в КА. Бо це було б абсурдно, коли лідери сидять за ґратами, а її заступники резюмують про конституційний дизайн.

Так, Януковичу КА потрібна лише для престижного іміджу. Бо для чого ще? Він ж недавно зробив собі Конституцію 1996 року, дуже пристойну, з неймовірними повноваженнями. У цьому сенсі вже нема потреби посилювати президентську республіку.

Ідея обирати президента в парламенті обговорюється вже рік у дуже вузьких колах Партії регіонів, які прекрасно розуміють, що Януковича уже не обрано на другий термін. Це вже відома річ! Тому йому треба знайти “гідну” заміну, типу Ющенка, таку слабку людина, яка б боялася навіть імені Януковича. Якогось там Колєсніченка чи когось такого. Ну, чого ви смієтеся? Іде ж деградація політики.

КА — слугуватиме, швидше за все, для того, аби легалізувати повноваження Януковича. Бо якраз повноважень у нього достатньо, йому не потрібно зайвий раз притягувати увагу до того, що він контролює фактично всю владу в країні. Для того, аби обрати собі іншого чи того самого Януковича в парламенті, їм не потрібні додаткові повноваження.

КА потрібна тоді, коли треба міняти державний устрій, це перехід від однієї форми правління до іншої. А обрання президента в парламенті — це не зміна устрою.

Олександр Палій, 
політолог, історик:

Зміни до Конституції готуються виключно для того, щоб залишитися у владі після 2015 року

Цікаво, що кожен президент в Україні невідворотно приходить до ідеї зміни Конституції. Попри те, що в кожного з них була своя Конституція, вона все одно до кінця правління припиняла їм подобатися. Згадаймо, президент Кравчук проштовхував Конституційний договір, Кучма – його таки проштовхнув, а потім ще й проштовхнув «кучмівську» Конституцію 1996 року. Але потім і вона перестала подобатися, і її почали змінювати за проектом Мороза–Медведчука, та так, на щастя, і не змінили (не вистачило 6 голосів). За Ющенка діяла конституційна реформа 2004 року, що обрізала президентські повноваження. І всі президенти, як один, у кінці своїх повноважень розповідали про те, що Конституція їх не влаштовує.

Особливо дивно слухати нарікання від нинішнього президента Віктора Януковича. Адже він не тільки повернув собі суперпрезидентські повноваження Кучми, а й значно розширив їх законами – наприклад, про Кабмін. Тепер у нас послання президента визначатиме суть урядової політики. Тобто президент послав, і всі пішли струнко, при тому, що президент обраний меншістю, а Верховна Рада – який-не-який представницький орган. Усі умови для роботи нині є: бери та роби, якщо хочеш і можеш. Приміром, у президента нині є всі формальні й неформальні повноваження, щоб вичистити судову систему. Але вона не вичищається, а дедалі більше забруднюється, аж до такої межі, що, крім демонтажу, її вже, напевно, ніщо не виправить.

Навіщо весь цей цирк з нескінченною зміною Конституції?

По-перше, розмови про конституційну реформу потрібні владі для виправдання перед виборцями своєї неефективності й провалів. Коли не виходить нагодувати народ, його годують казочками. Мовляв, ось-ось там на обрії бовваніє омріяний шматочок паперу. Розповідаючи народові оці казочки про Конституцію, яка нібито все вирішить, влада тим часом будує собі Європу на своїх гектарах без жодних конституцій.

По-друге, зміни до Конституції готуються виключно для того, щоб залишитися у владі і після 2015 року. Треба чітко розуміти: усі розмови влади про реформи – це такі ж самісінькі казочки, як і оповідання про Конституцію. Владу все влаштовує. Їй потрібні лише такі зміни, які забезпечать відсутність будь-яких змін.

Проте влада явно фетишизує процес і не розуміє однієї дуже простої речі. Адже в результаті накопичення несправедливостей і неефективності в країні відбувається масштабна делегітимація політичного режиму. У результаті такої політики самоделегітимації режиму чиновники, судді й прокурори одного дня можуть виявитися просто підстаркуватими дядьками. Якщо цих несправедливостей накопичується критична маса (а для кожного суспільства вона своя), владу не рятують ніякі папірці, навіть якщо на їхній обкладинці написано красивими літерами «Конституція».

Держава стоїть на справедливості. Привілеї підривають режим і є підставою для нестабільності. Цих простих речей нинішня влада вперто не хоче розуміти. Може, тому, що не розуміє, що таке справедливість, а може, привілеї для неї дуже солодкі – такі, що не можна відірватися.

Оксана Климончук, 22.05.2012

//www.unian.ua/news/504935-yanukovichu-konstitutsiyna-asambleya-potribna-abi-prihovati-sviy-proval.html

13.01.2012 Україні загрожує активізація реформ 
«Минулого року реальний результат, який ми отримали, не був підкріплений тим очікуванням суспільства, на яке ми розраховували. Реформаторські ініціативи не дійшли до громадян повною мірою» (Віктор Янукович).