Кому й навіщо потрібна Конституційна Асамблея?

Конституційна асамблея – це по суті квазіасамблея, вважає один із авторів Конституції України 1996 року, професор права Віктор Мусіяка. Але її не варто бойкотувати наперед, говорить в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

– До квітня можливість є подати кандидатури до Конституційної асамблеї, указ про формування і організацію роботи якої підписав Президент наприкінці січня. 

Способи залишитися при владі, звісно, є різні. Але багато експертів, зокрема й ті, хто входить до опозиційних сил, висловили свої застереження щодо Конституційної асамблеї і побоювання щодо того, що саме цей орган Президент може використати задля того, щоб залишитися при владі якомога довше.

Кому потрібна Конституційна асамблея і навіщо, панове?

Віктор Мусіяка: Говорити про те, кому потрібна Конституційна асамблея, я думаю, це не зовсім є спосіб виразити те, які наслідки діяльності цієї асамблеї і для кого? Для держави? Для влади? Ми маємо це теж оцінювати. Діяльність асамблеї для кого може бути, скажімо, результат її роботи вигідний?

Перш за все, звичайно, ми маємо мати на увазі, що, оскільки ідея виникла у період функціонування цієї влади, ідея Конституційної асамблеї, то перш за все це буде вигідно владі з точки зору того, що вона, маючи достатньо серйозні зауваження з боку європейських структур стосовно того, як, яким чином, яким способом була визнана неконституційною Конституція в 2010 році Конституційним Судом України, було запропоновано привести у відповідність конституційні засади функціонуванню нашої держави і влади, звичайно, у тому числі й відповідно до Конституції, то вони будуть намагатися використати цей спосіб, Конституційну асамблею, як спосіб легітимізації самої цієї влади через розробку змін до Конституції чи нової редакції Конституції.

Більше того, я так думаю, все це завершиться все одно референдумом, щоб освятити кінцево волею народу все те, що буде розроблено.

І тут є, звичайно, проблеми, про які ми, я думаю, сьогодні й поговоримо у зв’язку з тим, що таке Конституційна асамблея в українському вимірі. Тому що Конституційна асамблея ще з середини 18-го, у 19-му столітті, коли ще приймалися Конституція США, французька Конституція, засадничі функції мала асамблея. І вона фактично створювала засади функціонування майбутньої держави.

– Ми попередньо розмовляли з паном Коліушком, то він сказав, що саме словосполучення «Конституційна асамблея» не зовсім правильно було вибране, оскільки, як правило, це процес, який передує створенню самої Конституції взагалі.

Ігор Коліушко: Мені здається, що тут є три проблеми, в яких треба розібратися.

По-перше, що таке Конституційна асамблея? За вживанням в інших країнах саме це слово – це представницький орган. Така назва використовувалася для назви установчих зборів в ряді країн, власне, органу установчої влади. Тобто, коли держава засновується або держава реорганізовується чи перезасновується, тоді скликаються установчі збори чи Конституційна асамблея. Вони готують проект Конституції. І він або приймається остаточно Конституційною асамблеєю, або затверджується після цього на референдумі.

– У нас реорганізація. Мабуть.

Ігор Коліушко: Але те, що робить сьогодні Президент Янукович, під цей шаблон зовсім не підходить, тому що він стверджує, що в нас є Конституція, він стверджує навіть, що він і вся влада дотримуються Конституції, з одного боку, з іншого боку, він говорить, що до Конституції треба вносити зміни, при цьому не говорить, які зміни, що ставить нас, експертів, принаймні у розгубленість. Ми не знаємо, чи з цією ідеєю треба боротися, чи, навпаки, треба йти допомагати Президентові.

– А Вас запрошували, до речі?

Ігор Коліушко: Наш центр є в указі Президента. І ми, згідно з цим указом, так само, як і інші маємо запропонувати одну кандидатуру до складу асамблеї.

– А Вас, пане Мусіяка?

Віктор Мусіяка: Я не знаю. Можливо, і запросять. Поки я не можу про це говорити.

Ігор Коліушко: Таким чином сьогодні можна констатувати, по-перше, невідповідність назви «Конституційна асамблея» і того, що зробив Президент, тому що в указі чітко визначено, що ця так звана Конституційна асамблея є консультативно-дорадчим органом Президента, покликаним для того, щоб проаналізувати дію Конституції і запропонувати напрямки її зміни і підготувати відповідно до тих напрямків, якщо з ними погодиться Президент, законопроект чи законопроекти, і внести їх у Верховну Раду на розгляд.

– Тепер, прошу вас, давайте скажемо так: є інтереси влади і є інтереси суспільства, і Європа вказує на те, що нам треба навести порядок у тому полі, яке регулює Конституція. Це, до речі, все наше життя.  

Скажіть, будь ласка, з точки зору громадян цієї країни яка є необхідність і які зміни треба було б таки внести у Конституцію України?

Віктор Мусіяка: Коли ми говоримо про необхідність чи відсутність такої необхідності змін до Конституції, то, звичайно, ми виходимо з того, який рівень розвитку нашого суспільства, які воно може ставити перед собою нові цілі, які має забезпечити новий закон. То 20 років, які пройшли з дня заснування нашої держави, і 15 років, які пройшли з дня прийняття Конституції, перша редакція якої знову ж відновлена, то, мабуть, необхідно все-таки визнати, що ми хоча б усвідомили, що ми хочемо жити як європейці, бути європейцями і жити за стандартами європейськими.

Ви знаєте, що всі Президенти, які за цей час були, це декларували. І, власне кажучи, те, що у нас було закріплено Конституцією 1996 року, з самого початку фактично заснування конституційних засад функціонування влади і держави, то все це було направлене на те, щоб створити нову державу, закріпити її, зробити міцною. І там були оці авторитарні нотки, тенденції. Відновлення їх сьогодні – це є абсолютно недемократичний шлях.

Тому у цьому сенсі зміни нам необхідно вносити, робити демократичною, більш представницькою саму владу. Маса там є речей, які треба підкорегувати. Про місцеве самоврядування забули всі. Навіть коли зміни вносилися у 2004 році, забули про місцеве самоврядування. Судова влада – все, що з нею зробили. І так далі.

– Ще у нас Конституційний Суд. Одне з останніх його рішень робить наш процес спілкування з державою таким, що якщо ви матимете претензії до держави і звернетеся до суду, то якщо в Кабінету Міністрів не буде грошей на те, щоб відшкодувати, тоді суд, на думку КСУ, має зважити на ті проблеми Кабміну, а не на ваші як громадянина. 

Пане Коліушко, що треба змінювати?

Ігор Коліушко: Слушний приклад Ви привели. З цього приводу з цих двох абсолютно незрозумілих мені рішень Конституційного суду я також говорив би сьогодні про необхідність перегляду формулювання статті 22 Конституції, яку у нас якось так взяли за святе щось, що при цьому порушують всі решту статей Конституції. З цим треба щось робити.

Але найгострішими проблемами я назвав би такі. По-перше, нашій країні вкрай необхідна децентралізація влади. Тому найкраще було б внести зміни в Конституцію, щоб полегшити цей процес, зміцнити місцеве та регіональне самоврядування, провести адміністративно-територіальну реформу.

Другий напрямок – це забезпечити незалежність судової влади, якої у нас сьогодні просто фатально не вистачає. І тут насамперед треба внести зміни у 131-у статтю Конституції. Це «Склад та повноваження Вищої ради юстиції». Я б переглядав так само порядок формування Конституційного суду України і частково повноваження КСУ.

Ну, і великий комплекс дискусійних питань залишається стосовно напрямку, як на мене, актуального – зміцнення парламентаризму і збалансування повноважень Президента та уряду. Сьогодні у нас тут невідповідність не тільки європейським стандартам, а й дуже часто невідповідність просто логіці і здоровому глуздові.

– Панове, влада останнім часом підтверджує те, що вона активно хоче змінити і вирішити застарілі проблеми, які були у суспільстві, і йде назустріч вимогам ПАРЄ, взагалі європейських інституцій. Зокрема, вже внесений у парламент новий проект Кримінально-процесуального кодексу, розпочинає роботу Конституційна асамблея. 

Але є низка прямих вимог Європи, на які влада не зважає. Тому у суспільстві дуже багато голосів звучить про те, що чи не стане Конституційна асамблея способом таким, який дасть можливість владі, опираючись на цих «100 мудреців», умовно кажучи, яких оберуть, які увійдуть до складу Конституційної асамблеї, туди увійдуть і ті, кого подасть НАНУ, це фахівці з різних галузей, які розуміють цей процес, і от влада зробить так, що Україна втратить ту можливість демократичного розвитку, яку вона мала ще до недавнього часу? 

Які запобіжники тут можуть бути?

Віктор Мусіяка: Конституційна асамблея – це по суті квазіасамблея.

Те, що у нас зараз намагаються зробити. І потім, її ніхто не збирається створювати, її призначать, тому що це орган при Президентові. Обрали такий шлях, який має відповідати Конституції. А отакого органу немає, то в цьому сенсі виходить так, що…

– Формально так, а насправді ні.

Віктор Мусіяка: Так.

Небезпеки, звичайно, будуть. І вони завжди існують. Ви згадайте, коли робили відомий текст Конституції так званий при БЮТ. Ви згадаєте, як Національну Конституційну комісію створював попередній Президент. І як він з цією комісією, створеною не цією асамблеєю, десятьма там фахівцями написаною, він вийшов на вибори президентські. Тепер оцей варіант.

Небезпека завжди є. Треба бути завжди на сторожі, необхідно бути пильними з точки зору того, що там буде відбуватися, в цій асамблеї.

Будемо говорити абсолютно відверто. Я так думаю, що максимальна користь від подібного органу – це може бути тільки концентрація якихось інтелектуальних сил, представницькість цього органу при роботі над змінами до Конституції. І необхідно буде виходити з того, які будуть ставитися цілі.

І тільки стане зрозумілим, я так думаю, через 2–3 місяці роботи цієї асамблеї, тому що вона має затвердити концепцію змін. І от коли концепція буде обговорена у суспільстві, а це передбачає широке обговорення загалу всього, коли вона буде сформульована цією асамблеєю, буде зрозуміло, до чого ведеться оця вся процедура, весь цей процес, пов’язаний з функціонуванням Конституційної асамблеї.

– У нас є слухач.

Слухач: Пане Вікторе, як Ви дивитеся на те, щоб зробити Верховний Суд (це не суд зробили, це незрозуміло що), в якому цивільна палата, кримінальна палата і конституційна палата. І потім цей Консуд вибирають самі судді Верховного Суду, а Верховний Суд комплектується вибраністю, можливо, навіть всього народу?

І ще. За оці реформи, що пройшли, я навіть не хочу сперечатися. Це страшне, що було, починаючи від «тушканчиків» і до останнього – постанови Кабміну вищі від будь-якого закону. Я не знаю. Школяр, який закінчив 10 класів, зрозуміє, що це тупо хочуть впровадити, що от ми розумніші за вас усіх, решта ви всі… Ну, я не хочу поганих слів говорити.

Віктор Мусіяка: Коли якраз мова йде про формування концепції серед цих положень основних концепції, має бути положення, що стосується реорганізації судової влади. Те, що відбувалося останні роки, ці два роки, – це просто жах, що відбулося в системі судової влади.

– Але така модель можлива?

Віктор Мусіяка: Вона може обговорюватися. Я допускаю елементи… Абсолютно я згоден з тим, що може бути, це є в деяких державах, що Верховний суд по суті є Консудом. Є палата, скажімо, можна зробити, яка є складовою частиною Верховного Суду. Це буде вирішувати питання фактично як Консуд. Можна це робити.

І обрання самих суддів… Радянська система обрання суддів, пам’ятаєте, була піддана такій критиці і гонінням, але, власне кажучи, віддати тільки суддям обрання суддів – ми вже це проходили, проходимо і бачимо, що є корпоративні деякі речі, які ще гіршою роблять цю систему.

– Пане Коліушко, я хотіла би ще у Вас запитати про запобіжники того, щоб Конституційна асамблея не стала способом залишення Віктора Януковича при владі на необмежений термін.

Ігор Коліушко: Я хотів би почати з Вашого попереднього запитання.

На мій погляд, сьогодні, оскільки Президент не декларує, які зміни він хоче внести у Конституцію, природно, в суспільстві є розгубленість, у тому числі і серед експертів, що робити, як до цього ставитися.

Але, на моє переконання, у будь-якому разі вплинути на процес можна і легше, коли ти перебуваєш усередині процесу; залишитися збоку і критикувати всіх і все – це неконструктивна позиція.

– Як зробила опозиція, до слова.

Ігор Коліушко: Власне, мене теж здивувала така поспішна декларація і реакція опозиції. Я зрозумів би, якби вони рік тому, коли з’явився перший указ Президента про намір створити Конституційну асамблею, задекларували б позицію, що це не Конституційна асамблея, що тут підміна понять, і вони ніколи у цьому участі не візьмуть.

Якби вони тоді так зробили, то все було б логічно. По-перше, тоді Президент міг би придумати якусь коректну назву цьому робочому органу своєму, а по-друге, можна було б, якби він не пішов на це, тоді позиція опозиції була б зрозуміла. І по-іншому можна було б повестися, таким чином: у нас є напрацьоване своє бачення, ми узгодили вже між собою бачення конституційної реформи, у нас є проект тут, він лежить на столі, давайте вести переговори між владою і опозицією стосовно цього проекту чи проекту, який є у влади, шукати компроміс. Це також було б мені цілком зрозуміло і ясно.

Коли ні першого варіанту, ні другого немає, зразу заявляється, що ми участі не беремо, тобто складається враження інколи, що для багатьох лідерів нашої опозиції, як кажуть в народі, що б не робити, аби нічого не робити. І це, звичайно, прикро.

Хоча я чудово розумію ту складну політичну ситуацію, в якій вони перебувають, не маючи можливості впливати на багато процесів.

– Але факт є факт. Тому опозиція запобіжником не стане всередині Конституційної асамблеї. А що?

Ігор Коліушко: Так от, всередині Конституційної асамблеї запобіжників проти влади, проти дій влади бути не може. Тому що, ще раз повторюю, Конституційна асамблея – це консультативно-дорадчий орган. Від його чи рішень, чи ініціатив в принципі не так і багато залежить. Вона може і запропонувати щось Президентові, він цим може скористатися чи не скористатися.

Тому якщо у Президента є намір якимсь чином, скажемо так, у неправовий спосіб продовжити своє перебування при владі, внести зміни в Конституцію, які допоможуть цьому, я зовсім не виключаю, що він створює цю так звану Конституційну асамблею саме з цим «прицілом».

Але від того, чи ми підемо всередину, чи ми не підемо всередину, вплинути на це чи заблокувати цей процес ми не зможемо. Тому я вважаю, що в даній ситуації треба поводитися все-таки коректніше, таким чином, що ми готові до співпраці і з владою, і з опозицією стосовно дискусії про внесення змін у Конституцію.

Якщо я буду всередині і я побачу, що цей орган не несе ніякий конструктив, а готує якийсь неправовий конституційний переворот, я завжди маю можливість вийти з такого процесу. Причому зробити це публічно. І від цього буде знову ж таки більше користі, тому що я розкажу, що там робиться всередині.

Віктор Мусіяка: Ви кажете, що не можна, будучи всередині, впливати на процес. Хіба це не вплив на процес?

Ігор Коліушко: Я мав на увазі, що заблокувати. Одна чи дві людини не зможуть.

– У нас є слухач.

Слухачка (переклад): Скажіть, будь ласка, кому ще в Україні незрозуміло, до чого завжди веде фашизм Януковича?

– Пауза запанувала… 

Тоді я її заповню ось таким. 

Маємо приклади. Нурсултан Назарбаєв, президент Казахстану, керує тією країною з 1989 року. Він чотири рази поспіль перемагав на президентських виборах. І у 2007 році парламент Казахстану закріпив за Назарбаєвим право залишатися президентом довічно. А у 2010 році нагородив його особливим статусом лідера нації. 

Маємо ще приклад. На Гаїті провели референдум, де жителям Гаїті поставили таке запитання: кого ви хочете обрати з тих двох, якщо президент Дювальє хоче, щоб наступним президентом цієї країни став його син – теж Дювальє? І ось так чи ні? Поділяєте ви цю думку? І 100% громадян цієї країни сказали:так! Але рік по тому Дювальє був позбавлений своєї влади і втік з цієї країни. 

Так от, ми з’ясували, що наші експерти вважають, що працювати треба над зміною Конституції. Марина Ставнійчук, зокрема, заявила про те, що під час роботи будуть зважати на всі думки Венеційської комісії, усіх європейських інституцій і так далі. 

Панове, чи є в Україні достатня кількість фахівців, які могли б наситити роботу Конституційної асамблеї (раз її вже так назвали) потрібним народові цієї країни, громадянам цієї країни змістом?

Віктор Мусіяка: Безумовно, що є. Якщо в цій асамблеї (чи як її інакше називати?), скажімо, у цьому органі будуть присутні дійсно фахівці, які здатні (у нас їх достатньо – ще раз повторюю) працювати належно на інтереси держави і суспільства, то тоді ми можемо отримати нормальний проект.

І між іншим, колись говорив Леонід Макарович (Кравчук), що якщо навіть Президент не сприйме такий варіант, який його не буде влаштовувати, але ми будемо вважати, асамблея, що це саме для народу варіант, для держави, то я тоді від імені асамблеї звернуся до народу з цим проектом.

Я думаю, що це ще один варіант можливого впливу на оці процеси.

– Прямий спосіб звернення до народу – це референдум. Референдум дуже часто диктатори використовують для того, щоб свою диктатуру отримати у повноправне володіння. 

Пане Коліушко?

Ігор Коліушко: Я так само міг би сказати дуже багато критичних слів про те, як сьогодні влада в нашій країні керує. І оті дзвінки слухачів, власне, – я з ними повністю солідарний.

Але, з іншого боку, мені хочеться вірити, і я не маю підстав сьогодні не вірити добрим всім словам, сказаним і Мариною Ставнійчук, і Леонідом Кравчуком, з приводу їхніх намірів щодо підготовки змін до Конституції.

Для того, щоб розібратися, хто має рацію, а хто ні, як кажуть, треба вирушити в дорогу, і врешті-решт тоді ми побачимо.

У будь-якому разі я можу сказати, що, якщо я буду в цій Конституційній асамблеї так званій, я ніколи в житті не підтримаю ніяких неправових методів збереження влади.

– Пан Мусіяка покивав головою…

Ірина Штогрін, 06.02.2012

//www.radiosvoboda.org/content/article/24475425.html

Крига скресла?

Здавалося, що ідея Президента Януковича щодо створення Конституційної асамблеї якось тихо «канула у вічність». В усякому разі, від початку літа ніхто не чув про якісь рухи у цьому напрямку.

Аж ось крига скресла. Відповідний указ Президента про створення асамблеї з’явився вчора.

Нагадаємо, рік тому було створено спеціальну комісію, яку очолив перший президент України Леонід Кравчук, а серед її членів були політологи і юристи. За 12 місяців фахівці провели безліч круглих столів і розробили дуже важливий документ — концепцію утворення Конституційної асамблеї. Оновлена Конституційна асамблея з лютого налічуватиме 100 осіб. Їхні імена поки що не розголошують.

Про підготовку зміни Основного Закону в розмові з «Днем» розмірковують перший президент України Леонід Кравчук, радник Президента України, член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук і професор права Віктор Мусіяка.

ЦЕ МАЄ БУТИ ЗАКОН ПРЯМОЇ ДІЇ

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Леоніде Макаровичу, нещодавно в інтерв’ю The New York Times Президент згадав про Конституційну асамблею. 

Узагалі-то минув уже цілий рік із того моменту, як ця тема з’явилася. І за цей час практично не було жодних згадок про асамблею. Громадськість, мабуть, уже забула, що це таке. На якому етапі ви зараз?

— Ми зайняли таку, на мій погляд, дуже розумну позицію: поки телятко не народилося, не треба ставити собі завдання його зарізати. Ми досить серйозно працювали. За цей рік, який минув, ми визначили, що таке Конституційна асамблея в Україні, які мають бути принципи її діяльності, які принципи її організації, які завдання вона перед собою ставить. Як вона буде працювати й організаційно, і теоретично, й у правовому полі.

Після того, як Венеціанська комісія подала нам свої зауваження, ми провели дуже багато засідань, провели конференції в КНУ ім. Т. Шевченка, у Могилянці, у харківських, львівських університетах. Тобто провели дуже багато зустрічей і круглих столів.

Наприкінці минулого року вже було підготовлено документ. Президент його розглянув і сказав, що підготує указ про створення Конституційної асамблеї. Це буде десь у межах 100 осіб. Приблизно 30 % — це професіонали-конституціоналісти, далі будуть громадські діячі, політики, представники відповідних політичних сил... І, отже, це буде дискусія й опрацювання змін до Конституції. Підкреслюю: ЗМІН. Ми не будемо писати нову Конституцію. Ми їх оприлюднимо й подамо до Президента України. І він як суб’єкт законодавчої ініціативи внесе цей проект, звичайно, зі своїми зауваженнями і доповненнями (на це він має право) до парламенту. Думаю, що це вже буде Верховна Рада нового скликання, яку оберуть наприкінці цього року.

— 2010 року Конституційний Суд без усіляких асамблей вже змінив Конституцію. Відтоді в нас нова політико-правова реальність, президентська республіка...

— Венеціанська комісія вже заявила, що ці дії Конституційного Суду були неправомірними. Він перевищив свої повноваження, вийшов із правового поля. І вони й до Президента, і до всіх нас звернулися, щоб ми увійшли у правове поле. І почали реальну конституційну реформу, побудовану на легітимності. Так, щоб усе було законно, з участю широкого кола громадських діячів, науковців, людей, які розв’язують ці питання. Щоб ми знали, що Конституція не написана в кабінеті, а щодо неї велися дискусії, до неї причетна велика кількість людей. Щоб це був справді договір між владою й суспільством, щоб Конституція була не під особу, а документом, за яким живе й повинна жити держава.

— Чи означає це, що ми знову будемо змінювати устрій? Від президентської республіки можемо знову перейти до парламентської? Чи як воно буде?

— Очевидно, коли підійдемо до цього питання, ми, можливо, проведемо якісь соціологічні опитування. Можливо, навіть опитування широкого масштабу, щоб знати думку людей. Я як людина не можу зараз відповісти вам на це запитання, навіть якщо в мене є своя особиста позиція. Це буде не моя позиція, і не позиція Януковича, і не Верховної Ради. Ми хочемо знати думку людей.

— Утім, цікаво знати й вашу особисту думку. Скажімо, а що в теперішній Конституції вас не влаштовує?

— Мене багато чого не влаштовує. Практично в кожному розділі є речі, які має бути виписано якісніше. Не повинно бути подвійного тлумачення. Це має бути закон прямої дії, за яким має жити держава й розвиватися суспільство.

— Насправді в Україні не так уже й багато фахових юристів-конституціоналістів. На початку нашої розмови ви сказали, що над Конституцією будуть працювати 100 осіб. Чи не забагато це? Знаєте, як кажуть, у семи няньок дитина без ока.

— Ні. Я думаю, це оптимальна кількість. Ми довго думали над нею. Треба, щоб туди знов-таки увійшли представники політичних партій, які мають авторитет у суспільстві, щоб вони сказали своє слово. Щоб це були вчені, щоб це були громадські діячі. Щоб було представлено громадянське суспільство. Ми аналізували це з усіх боків, іншого варіанта немає. Принаймні з нашої точки зору.

Так, Конституцію написати можуть і 20 осіб, можуть і 10. Але ж ми хочемо, щоб це було доведено до дискусії, до обговорення, до тлумачення думок. Щоб ми залучили іноземних експертів. Ми хочемо, щоб там провідними були європейські цінності. Ми хочемо, щоб в основі лежало верховенство права, демократія. Не просто як категорії, гарні слова, а як механізми, які діють і забезпечують демократичне життя держави.

Є ПОТРЕБА ПОЧИНАТИ ПОВНОМАСШТАБНИЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Марина СТАВНІЙЧУК, радник Президента України:

— Марино Іванівно, Леонід Кравчук влітку минулого року заявив, що «Конституційна асамблея буде створена не раніше кінця цього року». Наразі її поки немає. Як взагалі просувається процес?

— Науково-експертну групу було створено в лютому минулого року, насамперед — з метою напрацювання пропозицій щодо порядку формування і діяльності майбутньої Конституційної асамблеї. Пропозиції щодо відповідної Концепції Конституційної асамблеї, які б дали можливість започаткувати конституційний процес, уже внесено. Глава держави їх розглянув. Наскільки мені відомо, ні Леонід Макарович, ні чинний Президент не стверджували, що Конституційну асамблею мало бути створено минулого року. Як на мене, йшлося про те, що науково-експертною групою мала бути створена концепція порядку формування і діяльності Конституційної асамблеї, відповідно, запропоновані принципи та порядок організації її роботи. 25 січня Президент України видав Указ щодо започаткування конституційного процесу і пов’язаний він з питаннями формування та організації діяльності Конституційної асамблеї. На сьогодні запропонований виважений підхід, яким надається перевага насамперед фахівцям, професіоналам у сфері права, політики, філософії, економіки. Безумовно, що за відповідними критеріями у складі Конституційної асамблеї має бути представлені і політичні парламентські сили, а також політичні партії, що отримали серйозну підтримку на останніх виборах в Україні, мають бути широко представлені громадські організації, які спеціалізуються на проблемах конституціоналізму, прав людини тощо.

— Чинна влада через Конституційний Суд 2010-го повернула повноваження Основного Закону 1996 року. Після цього, вона ініціювала процес створення Конституційної асамблеї, яка має запропонувати зміни до Конституції. Яка логіка?

— Рішення Конституційного Суду, звичайно, треба виконувати всім — і громадянам, і тим, хто перебуває при владі. Однак я би хотіла нагадати, що питання повномасштабної конституційної реформи є актуальним за будь-яких обставин, в тому числі — з урахування рішення КС. Європейська комісія за демократію через право у грудні 2010-го розглядала конституційну ситуацію в Україні вже після рішення Конституційного Суду. Не даючи своєї оцінки безпосередньо рішенню Конституційного Суду, вона одну з основних проблем конституційної ситуації в Україні виділила як проблему легітимності. Рішення КС, повертаючи чинність редакції Конституції 1996 року, все ж поставило під сумнів легітимність органів влади, Основний Закон після конституційної реформи 2004 року. Отже, є необхідність починати повномасштабний конституційний процес.

З іншого боку, є низка нагальних інституційних проблем, які вимагають також негайного вдосконалення Конституції. Насамперед це стосується системи судочинства в Україні. Судова реформа в Україні, розпочата два роки тому, триває. Реформа судочинства пов’язана з реформою правоохоронної системи в цілому. Але вирішити серйозно проблеми реформи судочинства без вдосконалення в цій частині Конституції не має можливості. На це звертають увагу експерти в середині країни, про це неодноразово заявляли органи Ради Європи, зокрема Венеціанська комісія, яка за останні роки декілька разів експертувала законопроекти, пов’язані з реформою системи судочинства, та здійснює моніторинг проведення судової реформи в Україні.

Серйозною і нагальною проблемою є і питання реформування місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою. На ці проблеми неодноразово звертав увагу Президент України. Ці питання також вимагають системного, комплексного підходу, вдосконалення насамперед на рівні Конституції.

— Судова реформа була започаткована півтора року тому, але на її адресу як на старті, так і зараз звучить багато критики. Ми це можемо спостерігати, виходячи з того, що відбувається навколо резонансних справ. Чи будуть вносити зміни до вже чинної судової реформи?

— Очевидно, що судова реформа одна з надзвичайно складних реформ в правовій системі України. Зрозуміло, що багато кроків зроблено позитивно, але є і недоліки. Венеціанська комісія, аналізуючи законопроекти щодо судової реформи і здійснюючи моніторинг вже ухвалених законів в цій галузі, рекомендує прислухатися до її висновків про те, що справжню судову реформу в Україні неможливо здійснити без внесення змін до Конституції в частині правосуддя. Тому очевидно, що хід судової реформи має бути скореговано, покращено, ті позитивні кроки і тенденції, які мають місце, повинні тривати, а недоліки, які є в системі судоустрою, суддівського самоврядування, в системі добору на посади суддів, треба усунути. Насамперед з метою створення незалежної судової гілки влади, незаангажованої, незалежної, тієї, яка здатна забезпечувати права людини на ефективне правосуддя.

— Які ще передбачаються зміни в Конституцію, наприклад, яка буде форма правління після реформування?

— Сьогодні дещо зарано говорити про повний перелік тих питань, які необхідно вирішувати під час конституційного процесу. Однак цілком зрозуміло, що якщо і приступати до повномасштабної конституційної реформи, то мова повинна йти про комплексний підхід. Крім вирішення конституційних питань реформи правосуддя, реформи місцевого самоврядування, адміністративно-територіальної реформи, адміністративної реформи, є також питання загальноконцептуального значення. Мова йде про ефективні механізми реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Серед іншого йдеться про ефективне забезпечення політичних прав. Скажімо, в Конституції України, буквально з 1996 року, закріплено одне із пріоритетних політичних прав — це право на мирні зібрання. За весь період український парламент так і не спромігся, попри часті намагання, закріпити на рівні конституційного закону відповідне політичне право. При вдосконаленні Конституції повинні бути створені такі механізми, які би стали запобіжниками того, що пріоритетні політичні та інші права людей обов’язково мають бути забезпечені.

Також мова йде про необхідність серйозного гарантування соціальних прав громадян.

Всі ці питання — пласт, який вимагає серйозної концептуальної роботи. Ще одна ключова проблема — це створення єдиного ефективного механізму державної влади, при цьому, нам потрібен чіткий механізм стримувань і противаг як в організації владної вертикалі і владних горизонталей. Безумовно, що актуальною є проблема забезпечення реального парламентаризму. Є багато концептуальних проблем, які вимагають системного аналізу, виявлення недоліків, що мали місце в процесі реалізації Конституції як в редакції 1996 року, так і в редакції 2004 року, винесення уроків з практики застосування Конституції, а далі — серйозної роботи щодо удосконалення Основного Закону.

ЗАЛИШАТИСЯ У КВАЗІПРАВОВОМУ ПОЛІ НЕ МОЖНА

Віктор МУСІЯКА, професор права:

— Я був у групі консультантів, яка працювала при Інституті держави і права. Ми допомагали формувати відповідні документи для прийняття рішень щодо створення Конституційної асамблеї для науко-експертної групи, яку очолює Леонід Макарович Кравчук. Усі рекомендації, пропозиції перебувають зараз в Адміністрації Президента, залишається тільки одне — має бути сигнал громадсько-політичним організаціям, які повинні запропонувати своїх кандидатів до складу асамблеї. Потім має бути указ про створення та склад асамблеї. Тобто залишилися суто організаційні моменти.

Так, немає сумнівів, що чинна Конституція влаштовує владу, інакше не було б того, що сталося 2010 року, коли через Конституційний Суд змінили Основний Закон. Але справа в тому, що є Венеціанська комісія, інші європейські структури, які вказали на те, що Конституція України має змінюватися в порядку, який визначає сама Конституція, а не рішенням КС. Тому влада сьогодні й започаткувала цей процес із конституційною реформою, вона намагається підвести підвалини Конституції під свої дії. Вони не повинні викликати ніяких сумнівів ні в Європі, ні в Україні. А далі, коли асамблея вже буде створена, невідомо, які ще ідеї можуть виникнути в її діяльності, наприклад — під час формування відповідних змін до Конституції.

Поки можна говорити, що влада хоче започаткувати конституційний процес. Як вона його використає? Повторюю: для влади важливо створити легітимні підвалини для свого функціонування. Це можна зробити тільки через навіть косметичні зміни, тим більше — їхнє остаточне ухвалення на референдумі. Тоді влада вже може спокійно функціонувати, не побоюючись того, що їй можуть закидати, мовляв, ви шляхом узурпації отримали повноваження.

Чому відбулися зміни 2004 року, ми знаємо, там було більше корпоративних інтересів, ніж державних. Але ж була необхідність демократизації конституційних засад функціонування держави. З цієї точки зору цей крок був позитивний для держави. Сьогодні ми повернулися назад — до авторитарної системи, яка була необхідна в той момент, коли держава формувалася. Коли створювалися засади, які б дали нормальний імпульс для розвитку і неможливість повернення назад. Тоді ми вважали, що основна небезпека — з боку комуністичної ідеології, а виявилося, що абсолютно нові сили, які були породжені новими процесами, стали основними чинниками небезпеки конституційному ладу.

Але ми маємо рухатися далі, тим більше — в європейському векторі, який вимагає, щоб були демократичні засади й основи формування державних інститутів, взагалі функціонування суспільства. Вносити зміни в нинішню Конституцію однозначно потрібно. Навряд чи суспільство сприйме кроки, які будуть направлені на посилення влади президента, вертикалі влади, тому їй доведеться робити кроки в напрямку демократичних засад. Можливо, з’явиться розуміння, що залишатись у квазіправовому полі не можна, що треба шукати демократичні форми зміни влади, тим більше, життя показує, що суспільство все більше не сприймає існуючий стан.

26 січня 2012 р.

Підготували Олена Яхно, Іван Капсамун, «День»

//www.day.kiev.ua/222567

Малюнок Анатолія Казанського /з архіву «Дня», 1996 р.

Не знаєш, що робити - відкрий Конституцію!

Кант стверджував, що жодне суспільство не може існувати без одностайної поваги до деяких основоположних понять, які не підлягають перегляду. Такі поняття в Українській державі закріплено в Основному Законі — Конституції. Влада ніколи не відчувала до них особливого пієтету, демонструючи відверте прагнення використовувати їх як знаряддя задоволення мінливих політичних устремлінь. Оскільки у суспільному сприйнятті непорушних понять і норм уже немає, антиконституційні норми і правила насаджують безкарно, надаючи їм офіційної форми законів. У разі необхідності їх цементують рішеннями Конституційного суду України (КСУ), які не підлягають перегляду. Режим «соціального дарвінізму» став панівним, а право — «зоологічним».

Простий поділ влади виявився нездатним обмежити свавілля, оскільки органами з різними державними повноваженнями заволоділи представники однієї політичної корпорації. Урівноважувати дії споріднених владних угруповань немає потреби, оскільки самочинна, без правил і вузди, вертикаль влади «сильна як ніколи». Але в цій «силі» причаїлася слабкість, якій годі зарадити. У діях суб’єктів влади, що демонстративно виходять за межі конституційно-правового поля, криється потенціал колосальної сили безладу. Навіть відверті, але мислячі адепти влади не зможуть протидіяти її перетворенню в нестійке й небезпечне для суспільства і держави знаряддя в руках спонукуваних амбіціями та жадібністю тих, хто цю владу має. Ситуація з кожним днем тільки погіршується.

Антиконституційне наділення президента суперпрезидентськими повноваженнями (з постійним їх «поповненням» законами та рішеннями КСУ) становить головну загрозу Конституції, усій системі конституційного управління державою. З пріснопам’ятного торішнього рішення КСУ (яким він скасував Конс­титуцію в редакції 2004 року) єдиний орган конституційної юрисдикції продовжує не тільки абсолютно довільно інтерпретувати Основний Закон держави, а й «підправляти» його смисл і зміст без і замість парламенту. Всупереч власним конституційним повноваженням КСУ наділив президента додатковими, відсутніми в Конституції, повноваженнями. У рішенні від 21 червня ц.р. (у справі про повноваження державних органів у сфері судоустрою) КСУ визнав конституційними положення закону «Про судоустрій і статус суддів», якими встановлено право президента «ліквідовувати суди» і «здійснювати переведення судді з одного суду до іншого суду того самого рівня та спеціалізації».

У згаданому рішенні чимало дивних пасажів, які заслуговують окремого коментарю, але зверну увагу лише на таке. Ні правознавці, ні політики не звернули уваги на маніфестацію Конституційним судом особливого (ексклюзивного) принципу здійснення повноважень президентом (тут і далі виділено автором)… У чому суть цього принципу? У викладі КСУ він полягає в такому. Обґрунтовуючи висновок про конституційність наділення президента законом новими повноваженнями, Конституційний суд, зокрема, стверджує: «Згідно з конституційними принципами розподілу влади та незалежності суддів президент України виконує певні функції, передбачені Конституцією України, які реалізуються через систему повноважень і (увага! — В.М.) їх складових, у тому числі й дискреційних».

Як саме, з погляду КСУ, співвідносяться поняття «функції» і «повноваження», Конституційний суд не пояснив. Але я зараз звертаю увагу на інше: КСУ визнає за президентом не тільки власне конституційні повноваження, а й «їхні складові». Що під цим розуміє Конституційний суд, де перебувають ці самі «складові», відомо тільки йому. Серед «складових» повноважень президента обумовлено і «дискреційні» повноваження. КСУ не завдав собі клопоту перелічити їх, і залишається припустити, що їх вичерпно визначити не можна. Чому?

Для початку слід пояснити, що розуміють під дискреційною (дискретною) владою юридичні словники? «Надання державному органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд… У процесі здійснення дискретної влади можливі процедурно-процесуальні порушення, вихід за межі закону, що нерідко призводить до відмови від демократичних принципів… Дискреційна влада характерна для тоталітарних політичних режимів, її наслідком нерідко є порушення законності, прав і свобод людини… Дискреція містить потенціал зловживання владою та службовим становищем».

Таким чином, КСУ самочинно наділив президента потенційними повноваженнями діяти на власний розсуд при реалізації своїх «функцій». Проблема лише в тому, що «власний розсуд» як у діяльності президента, так і в діяльності Конституційного суду супроводжується відвертим ігноруванням правової аксіоми. Відповідно до цієї аксіоми повноваження і глави держави, і КСУ встановлюються виключно Конституцією України. Отже, вкотре демонстративно ігнорується конституційний принцип верховенства Конституції в системі правових актів, які діють у державі. Визнання «дискреції» «складовою» частиною повноважень президента відкриває неозорі перспективи для «законного» перевищення повноважень не тільки главою держави, а й іншими суб’єктами влади. Дискреційна влада органічно почувається в умовах як тоталітаризму, так і авторитаризму. Більше того, її використання — ефективний інструмент встановлення таких режимів. Ще в 1788 році Джеймс Медісон, один з батьків-засновників США у «Федералісті» писав: «Зосередження всієї влади — законодавчої, виконавчої і судової в одних руках, незалежно від того, надана вона одній особі чи багатьом, у спадок, за призначенням чи обранням, можна по праву визначити словом «тиранія».

Відбулася ентропія конституційно-правового порядку шляхом керованої і спрямованої дезінтеграції конституційно-правового поля. Очевидно, не варто покладатися на КСУ у спробах відстояти конституційний лад. З одного боку, Конституційний суд не тільки створює або освячує нові президентські повноваження, а й «дискретно» визнає за президентом право діяти «на свій розсуд». З іншого боку — парламент «штампує» закони, в яких ці повноваження «узаконюються». На основі антиконституційних повноважень президент видає безліч указів про призначення на посади й звільнення з посад.

Нарешті, своїми указами президент переводить багатьох суддів з одного суду до іншого, виходячи за межі окреслених Конституцією прерогатив глави держави. Через незнання або за намовою, але президент у своїх діях все далі відходить від виконання свого основоположного повноваження — бути гарантом дотримання Конституції (насамперед суб’єктами влади), бути гарантом прав і свобод людини і громадянина.

І президент України, і КСУ, як суб’єкти державної влади, не звільнені від обов’язку погоджувати свої дії з вимогами Основного Закону. Ніяке рішення Конституційного суду не може бути вищим за Конституційні приписи. У разі явно антиконституційного характеру рішень КСУ, указів президента, ці акти можуть оцінюватися і на предмет наявності в них ознак діянь, перелічених у Кримінальному кодексі. Стаття 60 Конституції звільняє всіх і кожного від обов’язку виконувати явно злочинні розпорядження і накази. Не зайво нагадати й зміст другої частини цієї статті: «За віддання і виконання явно злочинногорозпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

Президент як може виконує непідйомні повноваження, які звалилися на нього після відомого рішення КСУ. Він узяв до виконання і повноваження, якими був наділений у результаті ухвалення парламентом антиконституційних законів, зокрема у сфері судоустрою. Одні додаткові повноваження (на додачу до тих, якими він був наділений Конституцією в день складання присяги) у президента з’явилися внаслідок рішення КСУ ніби «не з його волі», але були взяті ним до виконання. Інші додаткові повноваження, а саме повноваження «ліквідувати суди» і «здійснювати переведення суддів з одного суду до іншого», з’явилися у президента після підписання ним і оприлюднення відповідного закону. Таким чином, президент (хай навіть сам того не відаючи) має безпосередній стосунок до наділення себе явно неконституційними повноваженнями. У цих діях, а також у виданні указів про переведення суддів на підставі «освяченого» ним закону неважко помітити наявність ознак як перевищення влади або службових повноважень, так і ознак зловживання владою.

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок: судовий процес над Юлією Тимошенко не може бути визнаний легітимним. Оскільки суддя Родіон Кіреєв був переведений з Березанського міськсуду до Печерського райсуду Києва указом президента, що явно виходять за межі його конституційних повноважень. Статус Кіреєва як судді Печерського райсуду міста Києва нелегітимний. Він не має права здійснювати правосуддя в цьому суді. Продовження цього процесу під його головуванням має сприйматися як здійснення функцій «надзвичайним» або «особливим судом», що (згідно з частиною 4 статті 125 Конституції) є неприпустимим. Нелегітимність статусу суддів, переведених указами президента і до інших судів, очевидна.

Найважливішим конституційним інструментом захисту прав і свобод людини і громадянина, порушених під час судових процесів, подібних печерському, є частина 3 статті 8 Конституції України, в якій сказано: норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Якщо українська судова і в цілому владна система проігнорує викладене, то Європейський суд Конституцію Української держави навряд чи зневажить.

І останнє. Опозиція не виступила ні проти четвертування Конституції Конституційним судом, ні проти акту подяки «агресивно-слухняній більшості» парламенту, який змінив незмінні за природою «Перехідні положення» Основного Закону. Усе має ціну, у тому числі й «неспротив злу насильством». Сьогодні опозиція демонструє готовність «координувати дії». Це дає надію на те, що загартовані в політичних шоу опозиціонери (за відсутності нових облич в українській політиці) знайдуть не тільки привід, а й мобілізаційний чинник для консолідації зусиль. Але поки що все це — лише рефлексії на конкретні подразники.

Законодавчий масив насичується антиконституційними нормами. Судді з нелегітимним статусом відправляють правосуддя, КСУ з готовністю підтверджує їхню легітимність, а глава держави повсюдно реалізовує «позамежні» повноваження. У багатьох виникають запитання: що робити? Куди податися? Хто може це зупинити? Конституція — ось той контрапункт, відправна «піч». Візьміть, колеги-політики, Конституцію в руки і ґрунтовно вивчіть її. Повірте, знайдете там багато повчального й корисного. Закликайте громадян узяти в руки Конституцію. Почніть, бодай із чітко сформульованих вимог до президента і парламенту — привести у відповідність до Конституції всі антиконституційні закони та укази президента. Вимагайте від суб’єктів формування Конституційного суду перегляду його складу. Комусь така праця може видаватися непідйомною, але той, хто стоїть на місці, ніколи не здолає дороги.

Саме готовність захищати Основний Закон держави може послужити перепусткою в майбутню українську політику. Захист прав і свобод громадян покликаний стати прапором об’єднання проти беззаконня.

Віктор Мусіяка, «Дзеркало тижня. Україна» №28, 12 сепня 2011 р.

//dt.ua/POLITICS/ne_znaesh,_scho_robiti__vidkriy_konstitutsiyu__-86050.html

Фото Андрій Товстиженко, ZN.UA

Виктор Мусияка: Мы зашли слишком далеко в нарушениях Конституции. Мы сделали нелегитимной не только власть, но и само государство

Каждый человек имеет право на гарантии...

...реализации своих прав и свобод – по крайней мере, об этом гласит Конституция Украины. Но всё чаще об этом забывают. Причем не простые украинцы, а их слуги – власть имущие. О том, почему так происходит и что изменилось с соблюдением Конституции, в интервью From-UA рассказал один из авторов Основного Закона, нардеп нескольких созывов Виктор Мусияка.

From-UA: – Виктор Лаврентьевич, изменилось ли отношение к конституционным правам украинцев за 15 лет усовершенствования Основного закона? И если да, то почему?

В. Мусияка: – Когда мы в 1996 году принимали Конституцию – это, несомненно, было важнейшее событие, которое на конституционном уровне оформило нашу государственность. Кто тогда мог подумать или просто предположить, что кто-то может нагло, цинично не выполнять Конституцию, изменять ее, когда захочется… Кто такое мог подумать? А всё, что было позже, это были попытки поиска более совершенной модели системы организации власти. Но, как показал опыт, во многих случаях они были политически мотивированными и выгодными для определенных политических сил. Интересы и гарантии людей не учитывались…

From-UA: – Почему наши политики позволяют себе игнорировать Конституцию и переступать через законы?

В. Мусияка: – Такое отношение породила безответственность власть имущих. Дело в том, что они увидели, что не несут никакой ответственности за то, что творят. Так почему тогда нет?..

From-UA: – Каким образом можно изменить эту ситуацию? В первую очередь, простому украинцу.

В. Мусияка: – (Улыбнулся. – Авт.) Да практически никаким. Людям просто нужно научиться избирать в органы власти тех людей, которые будут по-настоящему защищать их права, а не тех, которые не готовы действовать в соответствии с Конституцией и законами.

То есть у нас пока легальный механизм защиты своих прав – это выборы. Но почему-то каждый раз мы наступаем на те же самые грабли и выбираем людей, которые дискредитируют себя и свое отношение к законам страны. Мало того, когда приходят к власти, они хотят там подольше побыть. А Конституция, наоборот, гласит, что власть должна изменяться и она не должна концентрироваться в руках определенной группы людей. И это приводит к тому, что начинают каждый раз под себя все тянуть, непонятно какие изменения вносить.

From-UA: – Но, например, политики заявляют, что изменения Конституции нужны для ее усовершенствования…

В. Мусияка: – Изменения вносить-то нужно. Особенно учитывая наши реалии. Но здесь есть угроза того, что сейчас, когда практически все указания поступают с Банковой, непонятно, какими они будут. Но будем надеяться на лучшее, что в Конституцию все же внесут нормы более европейского характера, а не такие, как, например, в Белоруссии и России.

К тому же можно спокойно поставить под сомнение действия Конституционного суда (решение по отмене политреформы 2004 года. – Авт.) и полномочия нынешней власти. На самом деле, таких полномочий, которые она получила, ей никто не предоставлял. И Европа на это неоднократно намекала. Так что теперь легитимность всего нашего государства под сомнением.

From-UA: – Как Вам идея созыва Конституционной ассамблеи? Справится ли она с тем, чтобы создать такой проект изменений в Конституцию, который, в первую очередь, будет выгоден людям, а не политикам?

В. Мусияка: – Сложно сказать… (задумался. – Авт.). Но мы уже и так зашли слишком далеко в нарушениях Конституции, мы фактически сделали нелегитимной не только власть, но и само государство, и эти дефекты, конечно, надо исправлять. Есть риск, что и эти изменения могут быть под определённых людей, поэтому надо, чтобы все было проголосовано на референдуме. Точку в этом вопросе должен поставить народ. И он тоже должен понимать, что после этой точки должна быть четкая линия поведения и все в стране должно строиться на понимании. Народ должен понимать, что у него есть возможность решать свою судьбу. И если это поймет не только Президент, но и его окружение, если захотят хоть чуть-чуть демократизировать процесс, тогда он пойдет легче. Если нет, тогда, возможно, народ начнет в доступных для него формах выражать свою волю и влиять на процесс...

Беседовала Елена Шевченко, 01.07.2011

//from-ua.com/politics/60109086988d9.html

15.03.2013 Андрій Стрижак. Легітимність Конституції повинна бути поза всякою підозрою 

06.07.2012 Юрий Тюрдьо. Конституционная реформа в Украине: в поиске легитимности или политических преимуществ 

25.06.2012 Ірина Погорєлова. У пошуках легітимності 

23.03.2012 Михайло Савчин. Конституційна Асамблея. Проблема демократичної легітимності 

12.10.2012 Ігор Коліушко. Легітимність Конституції на даний час є сумнівною 

18.05.2012 Ігор Когут. Конституційній Асамблеї бракує легітимності 

30.06.2011 Дмитро Сінченко. Останній шанс легітимності 

04.10.2010 Томас Маркерт. Рішення Конституційного Суду створило проблему легітимності влади в Україні

Віктор Мусіяка: Поки люди не навчаться по-справжньому захищати свої права, нічого не буде

8 червня 1996 Верховна рада України прийняла Конституцію України, яка закріпила права і свободи громадян, суспільно-політичне і державний устрій, основні принципи взаємодії гілок влади, засади регулювання найважливіших суспільних відносин. Очікувань було багато. Чи виправдалися вони? Про це та багато іншого кореспонденту «ГолосUA» розповів один з авторів Конституції 1996-го, народний депутат ІІ та ІV скликань Віктор Мусіяка.

- Віктор Лаврентійович, Основному закону держави - 15 років. Цей документ гарантує українцям багато прав і свобод. Але чомусь те, що гарантовано, не дотримується ...

- Конституцію писали нормальні люди. Ні в кого з тих, хто готував в 1996 році Основний закон, не було й думки, що хтось може нахабно, цинічно не виконувати Конституцію. Або приймати зміни як тільки комусь захочеться. Хто таке міг подумати? Та ніхто. А сьогодні маємо те, що маємо. І поки люди не навчилися по-справжньому захищати свої права, нічого не буде.

- Як вони повинні це робити?

- Люди просто не навчилися вибирати до органів влади тих людей, які налаштовані і готові морально і професійно виконувати свої зобов'язання, як це прописано в Конституції. А потім, один раз допустили до влади людей, які не готові діяти відповідно до Конституції і законам, і все! А ці люди почали продукувати механізми, які забезпечували і забезпечують до цього часу їм спокійне життя і безвідповідальність за невиконання законів. І поки люди не зрозуміють, що ті права і свободи, які проголошені Конституцією, це для людей, і що їх потрібно захищати і відстоювати, до тих пір нічого не змінитися.

- А які механізми захисту прав громадян?

- У нас поки легальний механізм - це вибори. Але чомусь кожен раз ми наступаємо на ті ж граблі. І обираємо тих, хто нехтує Основним законом країни.

- Чому політики дозволяють собі переступати через закон, Конституцію?

- Якраз безвідповідальність до цього і приводить. Справа в тому, що вони самі створюють механізми, які повинні забезпечувати відповідальність. У законах прописана відповідальність за дії, які відбуваються. Але хто їх буде притягувати до відповідальності, якщо вони формують всі органи влади: прокуратуру, міліцію, суди і так далі? Так що треба йти більш серйозним шляхом, щоб поставити владу на місце. Тому що чиновники не бачать відповідальності і дозволяють собі вольності.

- Як виховати в політиках відповідальне ставлення до Конституції і законів?

- (Усміхнувся - авт.) Якщо б почати з дитячого садочку, то можна було б ще виховувати. Але вони ж вже не діти і чітко знають мету свого приходу в політику. Але якщо нічого не робити, пустити все на самоплив, наслідки можуть бути страшними. І я завжди волав на цю тему. Неодноразово заявляв, що ми вже докотилися до стану, коли займатися тільки просвітництвом мало. Потрібно щось робити. Інакше ми далеко зайдемо. Народ повинен не просто гортати Конституцію. Він повинен її читати, осмислювати і вимагати виконання від влади основних норм Конституції.

- Підкажіть, як це робити простим людям?

- Можна писати різні запити до органів влади. Якщо це не йде, значить потрібно створювати різні громадські організації, рухи, партії і так далі. Демонстрації, виступи влаштовувати. Якщо і це не допомагає, потрібно вимагати дострокових виборів. І говорити чиновникам: «Забирайте своє лахміття, мільйони, і пішли з влади». Але повернутися в правове поле не так вже й просто. Це не за день і не за місяць робиться. Це повинен бути процес. Тим більше, життя показує, що якщо ми через щось перескакуємо, то потім потрапляємо в прірву. А треба, щоб був фундамент ментальності, розуміння цього всього. Треба, щоб всі ланки, одна за одною були пройдені. Це процес дуже складний. І треба не просто розуміння того, що так жити не можна, а розуміння, як треба жити і як до цього прийти.

- Чому у політиків, які приходять до влади, є таке нездорове бажання щоразу переписувати Конституцію під себе?

- Коли вони дориваються до влади, вони хочуть дуже довго керувати. А Конституція, навпаки, свідчить, що влада повинна змінюватися, що влада повинна мати противагу, баланс, що влада не повинна концентруватися в одних руках. Бо тоді всі співають не тільки одну пісню, а й в один голос. А це не подобатися політикам. Тому й намагаються весь час перекроювати Основний закон. Це не дуже добре, якщо весь час щось міняти там. Ось, наприклад, Америка вже майже два століття живе за тією Конституцією, яку прийняла. А ми? Через кожні 3-5 років заводимо розмови про те, що потрібно щось змінити. Насправді спочатку хоча б потрібно почати виконувати те, що там прописано. А далі буде видно.

Ольга Черненко, 28.06.11

//www.golosua.com/ua/main/article/intervyu/20110628_viktor-musiyaka-poka-lyudi-ne-nauchilis-po-nastoyaschemu-zaschischat-svoi-prava-nichego-ne-budet

Мусіяка Віктор Лаврентійович - вчений, відомий політичний і державний діяч, заслужений юрист України, професор, один з авторів тексту Конституції України, Цивільного кодексу та більше сотні законопроектів. Віце-спікер Верховної ради України (1996-1998), перший представник Президента України у Верховній Раді Україні (1995-1996), Народний депутат України (1994 -1998, 2002-2006), голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення політичної реформи, парламентської реформи та організації парламентського контролю, член Комітету з питань правової політики (2002-2006), головний консультант Науково-експертного управління Секретаріату ВР України, заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства ВР України (1998 - 2002).

Є автором більше 200 публікацій. Консультант з правових питань провіднихполітиків України.

Особистий девіз: «Вір, люби - і будеш!»

//c-lawyers.com/ua/team/getOnePartner/19/

Дискусії про оновлення Конституції

Перший Президент України Леонід Кравчук заявив про намір ініціювати проведення Всеукраїнського референдуму для затвердження тексту змін до Конституції, аби позбавити президентів спокуси переробляти Основний закон країни «під себе». Нагадаємо, що 21 лютого Президент України Віктор Янукович підписав указ про підтримку ініціативи Леоніда Кравчука щодо створення Конституційної асамблеї, яка займатиметься підготовкою змін до Конституції України.

Чи є сьогодні необхідність у внесенні змін до Конституції? Які складності можуть супроводжувати проведення Всеукраїнського референдуму? На ці питання «Главреду» відповіли експерти-правники.

Віктор Мусіяка, професор права, доктор юридичних наук, заступник голови Верховної Ради ІІ скликання:

Те, що відбулося із Конституцією минулого року (повернення до Конституції 1996 року, – авт.), для нормальної держави є потрясінням. Таким чином конституції не змінюються. Ці події привернули увагу європейських структур, зокрема, Венеціанської комісії, Європейського Союзу. Вони порекомендували внести зміни до Конституції відповідно до Основного закону, тобто використати той механізм внесення змін, який передбачений законом. Вже цей факт свідчить про хиткість легітимності української діючої влади та її повноважень. Якби не це, я впевнений, не потрібні були б жодні зміни до Конституції – отримали бажане і все. Але оскільки є прагнення налагодити міцний зв’язок із європейськими структурами, небажано викликати у них негативні емоції.

Якщо говорити з точки зору громадянина України, то за 15 років відбулися певні зміни у суспільному житті, у сприйнятті засад розвитку держави. Зважаючи на бачення нашої держави в майбутньому і прагнення рухатися до Європи, варто враховувати організацію цієї сфери життя в європейських країнах, які конституції там діють. На території Європи немає конституцій, подібних до нашої (хіба що в Білорусії чи Росії). Європейські конституції не закріплюють сильної напівавторитарної моделі влади. Такі механізми були потрібні Україні на початку її розвитку, аби стати достатньо сильною, здатною себе захистити, створити могутні державні механізми. Але сьогодні час демократизувати всі механізми влади, самоврядування, співвідношення влад і всього того, що стосується проголошених прав і свобод людини і громадянина. Все це потребує більш сучасного оформлення.

Тому я вважаю, що потрібно рухатися далі. У 2004 році ми зробили крок вперед, але існуючий на той час механізм і політичні обставини не дозволили його реалізувати повною мірою. Наприклад, до Конституції так і не були внесені зміни щодо місцевого самоврядування. Тож у 2004 році ми зробили крок вперед, хоча і не дуже впевнений. І сьогодні миритися з поверненням до старої Конституції, жити по ній, не вдосконалюючи текст, не виводячи його на сучасний рівень конституційного регулювання, було б неправильним.

Можна чим завгодно пояснювати необхідність, але конституційний процес потрібно завершити. А ініціатива Леоніда Макаровича цьому може посприяти. Якщо текст конституції, прийнятий у конституційному порядку, буде винесений на референдум і затверджений на ньому, то це стане логічним завершенням болючого процесу встановлення конституційного ладу в Україні. І референдум став би свідченням того, що народ врешті-решт долучився до процесу творення Конституції.

Микола Оніщук, президент Інституту правової політики, екс-міністр юстиції України:

Порядок проведення референдуму щодо затвердження схвалених змін до Конституції регулюються 13 розділом Конституції України. Зокрема, він передбачає, що у випадку, коли Верховна Рада України вносить зміни до Конституції, які стосуються розділу 1, 3 та 13, президент України зобов’язаний винести відповідний закон на затвердження на Всеукраїнському референдумі.

У випадку внесення змін до інших розділів Конституції Основний закон України не передбачає можливості проведення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Тож Леонід Макарович може очолити ініціативну групу з проведення референдуму, предметом ухвалення якого можуть бути закони України за виключенням змін до Конституції. Оскільки порядок проведення референдуму стосовно змін до Конституції за рішенням Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року має бути безпосередньо врегульований Конституцією України. Таке рішення Конституційного Суду вважається чинним і не переглядалося.

На моє переконання, потреба в конституційному оновленні є. Насамперед воно потрібне для того, щоб змінити конституційними засобами характер стосунків між владними інститутами, державою та громадянином. Йдеться насамперед про посилення інститутів судового контролю з боку суспільства за владою, що можна досягнути зокрема через запровадження інституту створення конституційної гарантії суду присяжних, зміни порядку формування Вищої ради юстиції, призначення суддів безстроково та деяких інших заходів. Таким чином, фундаментальними засадами оновлення Конституції є посилення можливостей судового нагляду в реалізації конституційних прав громадян.

Крім того, очевидною є потреба у розробленні та формуванні нової системи балансів стримувань і противаг в організації державної влади. Йдеться насамперед про забезпечення більш сучасної моделі організації цих відносин між президентом, парламентом та урядом. Досягти цього можна передусім за рахунок створення верхньої палати українського парламенту, яка б у взаємодії із главою держави забезпечувала інституційне наповнення провідних державних інституцій. Йдеться про формування та призначення верхньої ланки Конституційного суду, Центральної виборчої комісії, Ради Національного банку, національних комісій, генерального прокурора та голови Служби безпеки тощо. Це все, безумовно, підвищить якість законодавчого процесу.

Таким чином, мотиви для конституційного оновлення і зміни Конституції є. Основний його зміст – розвиток системи народовладдя, забезпечення більшого контролю з боку суспільства за діями владних інституцій.

Ігор Когут, голова Лабораторії законодавчих ініціатив:

Потреба змінювати Конституцію є і з часом стає більш кардинальною. В першу чергу це пов’язано з формуванням європейської системи противаг і стримувань в системі влади, децентралізації влади в контексті місцевого самоврядування. Базовими засадами і фундаментом Конституції мають бути не інститути, а привілеї прав людини. Якщо побудувати нову конституцію і перевернути радянську матрьошку, яка сьогодні існує в чинній Конституції, і поставити в основу людину, а вже потім розглядати різні аспекти інститутів влади (судової, виконавчої, законодавчої, місцевої), то ми зможемо говорити про існування у нас сучасної європейської конституції.

Крім того, важливо продумати чіткі і дієві системи противаг і стримувань, які б запобігали концентрації влади в одних руках, відсутності політичної демократичної дискусії в ухваленні рішень і відсутності політичної відповідальності.

Референдум – це завжди величезна загроза. Місцевий референдум може вирішити чимало проблем громади, оскільки люди мають змогу висловитися з приводу того чи іншого рішення. Проте із національним референдумом завжди пов’язана проблема – можливості маніпуляцій результатами. Референдум щодо змісту Конституції може стати фінальним завершенням тривалої і кропіткої роботи. Але йому має передувати громадське обговорення і ознайомленням громадян із питанням – яким документ є наразі, і що вони отримають натомість.

Я поки що не розумію, чи Леонід Макарович, чи Головатий, який має альтернативне бачення цього процесу, чи радник Президента з питань політико-правової модернізації Марина Ставнійчук бачать перспективу такого деліберативного, учасницького способу розробки, обговорення і ухвалення Конституції. Референдум – це акт, який може ствердити той чи інший текст чи ні. Але якщо буде пропущений важливий момент розуміння суспільством змін до Конституції, обговорення окремих деталей, то цей референдум може вкотре перетворитися на маніпулятивний інструмент. І в результаті ми знову отримаємо Конституцію, яка не сприйматиметься суспільством і не буде справжнім Основним Законом країни.

Надія Майна, «Главред», 28.06.11

//ua.glavred.info/archive/2011/06/28/103500-2.html