День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій 1998

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №1310/98

Про встановлення Дня пам'яті жертв 

голодоморів та політичних репресій

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який відзначати щороку у четверту суботу листопада.

Президент України Л.КУЧМА

26 листопада 1998 року

Президент України;

Указ від 31.10.2000 №1181/2000

Документ 1181/2000, поточна редакція -

Прийняття від 31.10.2000

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про внесення змін до Указу Президента

України від 26 листопада 1998 року №1310

Внести зміни до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року №1310 (1310/98) "Про встановлення Дня пам'яті жертв голодомору", виклавши його в такій редакції:

"Про встановлення Дня пам'яті жертв

голодомору та політичних репресій

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, який відзначати щорічно у четверту суботу листопада".

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 31 жовтня 2000 року

№1181/2000

Президент України;

Указ від 15.07.2004 №797/2004

Документ 797/2004, чинний, поточна редакція -

Прийняття від 15.07.2004

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про внесення змін до Указу Президента 

України від 26 листопада 1998 року №1310

Внести зміни до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року №1310 (1310/98) "Про встановлення Дня пам'яті жертв голодомору та політичних репресій" (у редакції Указу від 31 жовтня 2000 року №1181 (1181/2000), виклавши його у такій редакції:

"Про встановлення Дня пам'яті жертв

голодоморів та політичних репресій

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який відзначати щороку у четверту суботу листопада".

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 15 липня 2004 року

№797/2004

Президент України;

Указ від 21.05.2007 №431/2007

Документ 431/2007, чинний, поточна редакція –

Прийняття від 21.05.2007

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами

Великого терору - масових політичних

репресій 1937-1938 років

З метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років, на підтримку ініціативи громадськості постановляю:

1. Установити в Україні День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначати щороку у третю неділю травня.

2. Кабінету Міністрів України розробити разом із Службою безпеки України, Національною академією наук України та затвердити у місячний строк план заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років, передбачивши, зокрема:

здійснення протягом 2007-2008 років наукових досліджень про політичні репресії проти Українського народу, проведення конференцій, круглих столів, інших тематичних заходів;

видання книг, публікацію документів і матеріалів про масові політичні репресії 1937-1938 років, забезпечення надходження зазначених видань до бібліотек, навчальних закладів, наукових установ, а також здійснення заходів щодо перекладу та видання іноземними мовами окремих видань для розповсюдження їх за межами України;

здійснення невідкладних заходів щодо завершення робіт зі створення Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" та проведення щорічно у травні на його території заходів із ушанування пам'яті жертв політичних репресій;

організацію Українським інститутом національної пам'яті із залученням Українського добровільного культурно-просвітницького правозахисного благодійного товариства "Меморіал" ім. В. Стуса, Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, інших громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням проблем політичних репресій, заходів щодо забезпечення участі у серпні 2007 року та наступних роках української делегації у традиційних днях пам'яті на меморіальних місцях, пов'язаних із трагічними подіями масових політичних репресій 1937-1938 років, зокрема в урочищі Сандармох та на Соловецьких островах (Російська Федерація);

проведення протягом 2007-2008 років у навчальних закладах та закладах культури лекцій, уроків пам'яті, інших заходів з метою висвітлення теми масових політичних репресій 1937-1938 років;

забезпечення формування музейних зібрань, поповнення та популяризацію експозицій про історичні події, пов'язані з політичними репресіями в Україні, у тому числі експозиції "Забуттю не підлягає", створеної Київською міською організацією Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства "Меморіал" імені Василя Стуса;

організацію роботи із залученням учнівської та студентської молоді щодо збирання документальних матеріалів, свідчень очевидців політичних репресій, зокрема для поповнення фондів краєзнавчих музеїв.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

забезпечити проведення 3-4 листопада 2007 року у 70-ті роковини масових розстрілів українців у сталінських таборах жалобних мітингів, покладання траурних вінків до пам'ятників та пам'ятних знаків, місць поховань жертв політичних репресій;

вирішити в установленому порядку питання щодо встановлення пам'ятних знаків, меморіальних дощок у місцях, пов'язаних з масовими розстрілами і похованнями жертв політичних репресій.

4. Міністерству закордонних справ України:

забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років, а також запрошення представників дипломатичного корпусу, акредитованих в Україні, до участі в офіційних заходах, які проводитимуться в Україні;

провести роботу з поширення у світі інформації про політичні репресії в Україні, їх наслідки для Українського народу.

5. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення в засобах масової інформації заходів у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років, організацію тематичних радіо і телепередач.

6. Внести до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року №1310 (1310/98) "Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій" (в редакції Указу від 15 липня 2004 року №797 (797/2004) зміни, виключивши у назві та тексті слова "та політичних репресій".

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 21 травня 2007 року

№431/2007

Президент України;

Указ від 26.11.1998 №1310/98

Документ 1310/98, поточна редакція -

Редакція від 04.06.2007, підстава 431/2007

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів

{Указ в редакції Указів Президента

№1181/2000 (1181/2000) від 31.10.2000

№797/2004 (797/2004) від 15.07.2004}

{Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента

№431/2007 (431/2007) від 21.05.2007}

На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада.

{Указ із змінами, внесеними згідно з Указом Президента

№431/2007 (431/2007) від 21.05.2007}

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 26 листопада 1998 року

№1310/98

____________

//www.president.gov.ua/documents/5273.html
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1181/2000
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/797/2004
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/431/2007
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1310/98

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948

• Закон України Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою 2014
• Постанова Апеляційного суду міста Києва за кримінальною справою, порушеною за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках 2010
• Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні 2006
• Закон України Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні 1991
• Радянський геноцид в Україні (доповідь) 1953
• Про ознаки куркульських господарств, до яких належить прикладати Кодекс законів про працю 1929
• Голод 1922

Україна пам'ятає - світ визнає. До 75-х роковин Голодомору в Україні.

//blog.i.ua/user/694706/185360/

Рішення Конституційного Суду України (справа про набуття чинності Конституцією України) 1997

Конституційний Суд;

Рішення від 03.10.1997 № 4-зп
Документ v004p710-97, остання версія -
Редакція від 03.10.1997

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича 

щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 

та статті 160 Конституції України 

(справа про набуття чинності Конституцією України)

м. Київ

Справа N 18/183-97

3 жовтня 1997 року

N 4-зп

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

керуючись статтею 150 Конституції України (254к/96-ВР), пунктом 4 статті 1З Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), розглянув на пленарному засіданні у письмовому слуханні справу про офіційне тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України.

Приводом для розгляду справи, згідно зі статтею 42 Закону України "Про Конституційний Суд України", стало конституційне звернення Барабаша Олександра Леонідовича.

Підставою для розгляду справи, згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України", стала наявність неоднозначного застосування положень Конституції України Верховним Судом України, що, на думку суб'єкта права на конституційне звернення, призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

У конституційному зверненні Барабаш О.Л. просить дати офіційне тлумачення частини першої статті 58, частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України щодо моменту набуття чинності Конституцією України.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М. та проаналізувавши матеріали справи за конституційним зверненням Барабаша О.Л., Конституційний Суд України установив:

1. У червні 1996 року Барабаш О.Л. звернувся до Верховного Суду України зі скаргою на рішення Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України, яким йому було відмовлено у внесенні на повторний розгляд звернення з питань визнання недійсними повторних виборів народного депутата України.

Розглянувши матеріали цієї скарги, суддя Верховного Суду України своєю ухвалою від 8 липня 1996 року відмовив у її прийнятті як такої, що не підлягає розгляду в судах.

Не погоджуючись з мотивами відмови, Барабаш О.Л. подав скаргу в порядку нагляду. Він стверджував, що наведені в ухвалі мотиви відмови у прийнятті скарги до розгляду не відповідають змісту Конституції України, вже чинної на день постановлення зазначеної ухвали. Барабаш О.Л. наголошував на тому, що встановлений чинним законодавством по суті обмежувальний характер права на судове оскарження дій та рішень Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України не відповідає ряду положень Конституції України, зокрема положенню її статті 55.

У відповіді Верховного Суду України від 26 вересня 1996 року було вказано, що підстав для опротестування відповідної ухвали і задоволення скарги Барабаша О.Л. не встановлено. Водночас було зазначено, що на час постановлення ухвали судді Верховного Суду України Конституція України не діяла. Заперечуючи проти такої позиції, Барабаш О.Л. подав повторну скаргу у порядку нагляду. У відповіді Верховного Суду України від 12 листопада 1996 року було вказано, що конституційні норми не могли бути застосовані у вирішенні питання про прийняття відповідної скарги у зв'язку з тим, що Конституція України була опублікована 1З липня 1996 року. При цьому було зроблено посилання на зміст частини п'ятої статті 94 Конституції України.

Зазначені відповіді щодо набуття чинності Конституцією України свідчать про неоднозначність застосування її окремих норм Верховним Судом України, що зумовило відкриття конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Барабаша О.Л. Задля розв'язання такої неоднозначності виникла потреба в офіційному тлумаченні частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України.

Конституційний Суд України визнав недоцільним безпосередньо пов'язувати предмет офіційного тлумачення зі змістом частини першої статті 58 Конституції України. До того ж офіційне тлумачення відповідного положення Конституції України містить Рішення Конституційного Суду України від 1З травня 1997 року (v001p710-97 ) у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (1502-06) (справа щодо несумісності депутатського мандата).

2. Відповідно до частини п'ятої статті 94 Конституції України "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". Ця норма статті перебуває у системному зв'язку з нормами розділу IV "Верховна Рада України", насамперед з тими, які безпосередньо регулюють законодавчий процес. Тим самим положення статті 94 Конституції України щодо набрання чинності законом віднесені до законів - актів органу законодавчої влади.

Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу.

Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом.

Закони є актами встановленої Конституцією України законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Це зумовлює їх субординацію відносно Конституції України, з чого можна зробити висновок, що норми частини п'ятої статті 94 Конституції України щодо набрання чинності законом не раніше дня його опублікування не можуть бути віднесені до самої Конституції України.

3. Згідно зі статтею 160 Конституції України (254к/96-ВР), Конституція набуває чинності з дня її прийняття.

Словосполучення "набуває чинності" у статті 160 і словосполучення "набирає чинності" у частині п'ятій статті 94 Конституції України мають синонімічні значення. Обидва вони означають, що відповідні нормативні правові акти вступили в силу.

Виклад норми статті 160 Конституції України припускає лише буквальне тлумачення, з якого випливає, що Конституція України набула чинності 28 червня 1996 року, у день її прийняття.

В Конституції України відсутнє положення щодо визнання після її прийняття такими, що втратили чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями й Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" (1к/95-ВР ) від 8 червня 1995 року. Відповідні положення містяться у статтях 2 та З Закону України "Про прийняття Конституції України і введення її в дію" (254/96-ВР). Проте набуття чинності Конституцією України не можна пов'язувати з прийняттям цього Закону.

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. До того ж, сам Конституційний Договір по суті передбачав втрату ним чинності і скасування чинної на момент його підписання Конституції з прийняттям нової Конституції України.

Сама ж Конституція України набула чинності з моменту оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

На основі викладеного і керуючись статтями 147 та 150 Конституції України (254к/96-ВР), статтями 63, 67 та 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР), Конституційний Суд України вирішив:

1. Частину п'яту статті 94 Конституції України щодо набуття чинності законом не раніше дня його опублікування потрібно розуміти так, що дія цієї частини статті не поширюється на набуття чинності Конституцією України.

2. За статтею 160 Конституції України Конституція України набула чинності в день її прийняття Верховною Радою України - 28 червня 1996 року.

Моментом набуття чинності Конституцією України є момент оголошення результатів голосування за проектом Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

3. З набуттям чинності Конституцією України, згідно з частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

____________
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-97

Рішення Конституційного Суду України (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України) 1997

Конституційний Суд;

Рішення від 11.07.1997 № 3-зп
Документ v003p710-97, остання версія -
Редакція від 11.07.1997

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року 

"Про тлумачення статті 98 Конституції України" 

(справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції  України)

11 липня 1997 року

м. Київ

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України

Розенка Віталія Івановича - головуючого,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Яценка Станіслава Сергійовича

за участю представників суб'єкта конституційного подання - Президента України - Бурчака Федора Глібовича та Підпалова Леоніда Васильовича, представників Верховної Ради України Селіванова Анатолія Олександровича та Зайця Анатолія Павловича, а також залучених Конституційним Судом України до участі у розгляді справи:

- від Антимонопольного комітету України - Мороз Світлани
Михайлівни;

- від Головного контрольно-ревізійного управління України - Багінського Володимира Володимировича;

- від Державної податкової адміністрації України - Дороша Олександра Гнатовича;

- від Національного аудиторського комітету України - Павлюка Степана Івановича;

- від Національного банку України - Рябця Віктора Петровича;

- від Прокуратури України - Грищенка Івана Юхимовича;

- від Рахункової палати Верховної Ради України - Малікова Валерія Васильовича, Андрусенка Олександра Івановича, Кадькаленка Сергія Тимофійовича;

- від Фонду державного майна України - Підгайного Андрія Петровича,

керуючись пунктом 1 статті 150 Конституції України (254к/96-ВР), пунктом 1 статті 1З, статтями 40 та 65 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР),

розглянув на пленарному засіданні справу про відповідність Конституції України Закону України від 11 липня 1996 року "Про Рахункову палату Верховної Ради України" (315/96-ВР) та Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98 Конституції України" (389/96-ВР) за поданнями Президента України від 28 грудня 1996 року та 19 травня 1997 року.

У процесі розгляду матеріалів справи Конституційний Суд України ухвалою від 10 липня 1997 року роз'єднав конституційне провадження за вказаними поданнями Президента України на дві окремі справи.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71 та 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала наявність спору стосовно повноважень Верховної Ради України в частині офіційного тлумачення Конституції України, чим і зумовлена необхідність окремого конституційного провадження.

Суб'єкт конституційного подання - Президент України - просить визнати Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення статті 98 Конституції України" такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною).

Заслухавши суддів-доповідачів Мартиненка П.Ф. і Костицького М.В., пояснення представників суб'єкта конституційного подання - Бурчака Ф.Г. і Підпалова Л.В., представників Верховної Ради України - Селіванова А.О. і Зайця А.П., представників залучених до розгляду справи державних органів та установ (Мороз С.М., Дороша О.Г., Павлюка С.І., Рябця В.П., Малікова В.В., Андрусенка О.І., Кадькаленка С.Т.) та вивчивши подані матеріали, Конституційний Суд України

установив:

1. Спеціальне повноваження на офіційне тлумачення Конституції України та законів України з прийняттям Конституції України 1996 року набуло принципово нового вирішення: з відання Верховної Ради України воно було передано до повноважень Конституційного Суду України (пункт 2 статті 150 Конституції України), який згідно зі статтею 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Ці зміни зумовлені переходом до нового порядку здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України), органи яких взаємодіють між собою на підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг, здійснюючи свої повноваження у межах, встановлених Конституцією України, і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

2. Оскільки на день набуття чинності Конституцією України Конституційний Суд України ще не був створений, пунктом 6 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України передбачалось, що "до створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України".

Посилаючись на цей пункт "Перехідних положень", Верховна Рада України 1 жовтня 1996 року прийняла Постанову "Про тлумачення статті 98 Конституції України". Ухвалюючи цю Постанову, вона, як свідчать матеріали справи, виходила з того, що терміном "законів" у контексті вказаного пункту охоплюється також Конституція України - Основний Закон України, тим більше, що за умови відсутності Конституційного Суду України повноважень на тлумачення Конституції України не мав жодний інший орган державної влади.

Крім цього основного аргументу на користь позиції, зайнятої Верховною Радою України, у процесі розгляду справи наводилися також інші міркування. Зокрема, що до тлумачення статті 98 Конституції України Верховну Раду України нібито спонукали обов'язок законодавчого органу прийняти Закон про Рахункову палату та недостатня конституційна визначеність статусу Рахункової палати у статті 98 Конституції України.

3. Вказані аргументи не можна визнати переконливими. Аналіз тексту Конституції України свідчить про те, що термін "закон" вживається в ній як у широкому, так і вузькому значеннях. У широкому значенні (яке охоплює також Конституцію України) термін "закон" вживається, наприклад, у статтях 1З, 24, 35, 58, 68 Конституції України, які закріплюють загальновизнані правові принципи - рівність громадян перед законом, недопустимість відмови від виконання законів з мотивів релігійних переконань, незворотність дії законів у часі, незвільнення від юридичної відповідальності через незнання законів тощо. В основному ж у тексті Конституції України термін "закон" вживається у вузькому значенні, охоплюючи лише закони України, зокрема, він часто вживається у словосполученні "Конституція України і (та) закони України" (статті 10, 15, 36, 79, 126, 150 та ін.).

4. Вживання такого словосполучення у тексті Конституції України, зокрема у статті 150, не є випадковим. Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами (там же). Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом.

Логічним наслідком цих положень стало наділення повноваженням офіційного тлумачення Конституції України замість Верховної Ради України Конституційного Суду України як органу незалежної судової влади.

5. Посилання на те, що звернення Верховної Ради України до тлумачення статті 98 Конституції України пояснюється обов'язком законодавчого органу прийняти Закон про Рахункову палату за умов недостатньої конституційної визначеності її статусу, не знімає питання про конституційність Постанови Верховної Ради України. До того ж це не підтверджується матеріалами провадження. Вони свідчать, що Постанова Верховної Ради України "Про тлумачення статті 98 Конституції України" була прийнята майже через три місяці від дня прийняття Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України".

Неприйнятним є також аргумент щодо того, що недостатня конституційна визначеність статусу Рахункової палати не могла бути подолана інакше як через тлумачення чинної Конституції України. Якщо Верховна Рада України вважала, що стаття 98 Конституції України справді недостатньо чітко визначає статус Рахункової палати, то це питання вона могла б вирішити внесенням змін до Конституції України відповідно до статті 155 Конституції України.

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України робить висновок, що відповідно до пункту 6 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України Верховна Рада України тимчасово, на період до створення Конституційного Суду України, мала право здійснювати тлумачення лише законів України і не мала права тлумачити Конституцію України.

Прийнявши Постанову від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98 Конституції України", Верховна Рада України перевищила свої конституційні повноваження.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 6, 85, 92, 95, 96, 97, 98 та 150 Конституції України, статтями 40, 51, 61, 63, 65, 67, 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати Постанову Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року "Про тлумачення статті 98 Конституції України" такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною).

2. Постанова Верховної Ради України "Про тлумачення статті 98 Конституції України" (389/96-ВР) втрачає чинність з дня прийняття цього рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

м. Київ

11 липня 1997 року

N 3-зп

Справа N 1/1909-97

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-97

Российско-Украинская Декларация 1997

Україна, Російська Федерація;

Декларація, Міжнародний документ від 31.05.1997

Документ 643_085, поточна редакція -

Прийняття від 31.05.1997

 

Российско-Украинская Декларация

В ходе государственного визита в Украину 30-31 мая 1997 г. Президент Российской Федерации Б.Н.Ельцин и Президент Украины Л.Д.Кучма обстоятельно обсудили состояние и перспективы развития российско-украинского сотрудничества в различных сферах, а также широкий круг международных вопросов. Переговоры президентов прошли в обстановке сердечности, доброжелательности и взаимного уважения.

1. Президенты подчеркнули, что отношения Российской Федерации и Украины базируются на принципах равноправия, уважения суверенитета и территориальной целостности обоих государств и строятся в соответствии с Уставом ООН (995_010), основополагающими документами международного права, Хельсинкским Заключительным актом и последующими документами СБСЕ/ОБСЕ.

Отмечена большая роль, которую сыграли российско-украинский Договор от 19 ноября 1990 г. (643_011) и Соглашение между Российской Федерацией и Украиной о дальнейшем развитии
межгосударственных отношений от 23 июня 1992 г. (643_018) в становлении новых отношений между двумя странами при сохранении сложившихся многовековых традиций дружбы, родства и духовной близости между российским и украинским народами.

Сама жизнь убедительно показывает, что добрососедство и взаимовыгодное сотрудничество Российской Федерации и Украины отвечают их коренным национальным интересам, являются важным фактором укрепления глобальной и региональной стабильности.

Российская Федерация приветствовала обретение Украиной безъядерного статуса и подтвердила приверженность Трехстороннему заявлению президентов России, США и Украины от 14 января 1994 г. (998_300) и Будапештскому меморандуму о гарантиях безопасности в связи с присоединением Украины к Договору о нераспространении ядерного оружия от 5 декабря 1994 г.

Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной (643_006), подписанный в Киеве 31 мая 1997 г., открывает новую страницу в российско-украинских отношениях, является прочной основой для дальнейшего развития взаимовыгодного сотрудничества.

Главы государств приветствуют завершение переговоров по урегулированию проблемы Черноморского флота. Подписанные соглашения создают условия для нормального функционирования российского Черноморского флота и использования им основной базы в Севастополе на условиях аренды в течение 20 лет. Соглашения будут способствовать укреплению безопасности и стабильности в регионе.

Президенты едины в том, что народы России и Украины будут и дальше жить и работать в мире и согласии, поддерживая друг друга на ответственном этапе истории, когда в рамках своих независимых суверенных государств они осуществляют масштабные реформенные преобразования, направленные на создание демократического общества и правового государства с социально ориентированной рыночной экономикой.

2. При обсуждении международных вопросов президенты констатировали, что на мировой арене сейчас происходят исторические сдвиги, которые знаменуют переход человечества от глобального блокового противостояния к многополярному миру, в котором утверждается многообразие политического, экономического и культурного развития. Эти преобразования стали возможными прежде всего благодаря отходу от конфронтационного мышления и политики.

Главы двух государств подчеркнули необходимость укрепления Организации Объединенных Наций в качестве стержня глобальной системы международной безопасности, они высказались за дальнейшее повышение эффективности ООН на основе ее адаптации к новым вызовам современности.

Россия и Украина выступают за формирование модели общей и всеобъемлющей безопасности для Европы XXI века, в которой будут учтены интересы всех стран. В этой связи они придают большое значение решению Лиссабонского саммита ОБСЕ о разработке Хартии европейской безопасности. Выражено убеждение, что ОБСЕ принадлежит особая роль в построении безопасного, стабильного, единого и свободного сообщества государств от Ванкувера до Владивостока. Интересам России и Украины отвечает дальнейшее укрепление ОБСЕ.

Президенты расценивают документы о взаимоотношениях Россия - НАТО и Украина - НАТО как обеспечивающие национальные интересы их стран и являющиеся вкладом в укреплениебезопасности и стабильности в Евроатлантическом регионе.

Б.Н.Ельцин и Л.Д.Кучма отметили важность вхождения России и Украины в Совет Европы с точки зрения утверждения высоких стандартов в области прав человека и основных свобод.

Президенты подтвердили стремление их государств к дальнейшему поступательному развитию отношений с Европейским Союзом в контексте общеевропейской экономической интеграции.

Главы государств выступают за всемерное развитие политических, экономических и гуманитарных отношений между государствами-участниками СНГ, за повышение эффективности деятельности Содружества.

3. Президенты уделили первоочередное внимание динамичному развитию двусторонних отношений, политической базой которых является Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Россией и Украиной. Формируется солидная договорно-правовая база российско-украинского взаимодействия в политической, экономической, научно-технической и гуманитарной областях. Расширяются контакты между органами законодательной и исполнительной власти России и Украины. В торгово-экономической области, несмотря на ряд трудностей, объем взаимной торговли в 1996 году составил 17,8 млрд. долларов. Развивается
военно-техническое сотрудничество.

Осуществляются меры по обеспечению условий для свободного общения граждан России и Украины, количество поездок которых в обе страны ежегодно составляет более 20 миллионов.

Президенты достигли согласия в отношении основных задач в деле дальнейшего развития и углубления российско-украинских связей, они определили в качестве первостепенной задачу наполнения практическим содержанием положений нового общеполитического договора, подписанного в ходе визита.

Президенты условились осуществить договорно-правовое оформление российско-украинской государственной границы, включая ее делимитацию, и договорились активизировать переговорный процесс по этим вопросам. Россия и Украина будут и далее совместно противодействовать криминальным элементам, контрабанде и нелегальной миграции.

Б.Н. Ельцин и Л.Д. Кучма высказались за дальнейший рост взаимной торговли, гармонизацию экономических отношений, создание необходимых условий для налаживания взаимовыгодного сотрудничества между хозяйствующими субъектами, урегулирование существующих спорных вопросов взаимной торговли и скорейшее снятие искусственных препятствий в этой сфере. Президенты подтвердили важность соблюдения режима свободной торговли между Россией и Украиной.

Настоятельно необходим перевод экономических связей на долговременную стабильную основу. Намеченное совершенствование механизма торгово-экономических отношений должно предусматривать создание надлежащих условий для развития рыночных форм сотрудничества, расширение доступа российского и украинского капиталов на рынки друг друга, разработку совместных инвестиционных проектов, создание транснациональных финансово-промышленных групп, формирование межправительственных целевых программ.

Стратегическое значение для России и Украины имеет обеспечение гарантированных и стабильных поставок энергоносителей и взаимоприемлемое решение вопросов транзита товаров через территорию друг друга на основе соответствующих соглашений.

Президенты считают необходимым углублять производственное и научно-техническое сотрудничество в приоритетных для России и Украины отраслях: исследование космоса, авиастроение, атомная энергетика, топливно-энергетический комплекс, электроника, металлургия, производство сельскохозяйственной техники. Реализация таких совместных проектов, как "Морской старт", производство самолетов Ан-70, новых сельскохозяйственных машин будут способствовать сохранению и развитию существующего потенциала, созданию новых рабочих мест и выходу на рынки третьих стран.

Важную роль в углублении научного сотрудничества призваны сыграть национальные академии наук.

Президенты подчеркнули необходимость безусловного уважения фундаментальных прав и свобод человека, сохранения и развития в соответствии с общепризнанными гуманитарными нормами этнической, языковой, культурной и религиозной самобытности всех народов, населяющих Россию и Украину.

Руководствуясь интересами десятков миллионов людей в России и Украине, связанных многообразными узами, в том числе и родственными, государства будут способствовать контактам между людьми, общественными организациями, поощрять сотрудничество в области образования, науки, культуры и средств массовой информации, содействовать в изучении русского языка в Украине и украинского языка в России.

Достигнута договоренность об открытии информационно-культурных центров России в Киеве и Украины в Москве.

Президенты высказались в поддержку приграничного и межрегионального сотрудничества во всех сферах.

Б.Н.Ельцин и Л.Д.Кучма рассматривают дело укрепления отношений между Россией и Украиной как первоочередное в своей деятельности, а успешное сотрудничество - как приоритеты двух государств и народов. С этой целью признано необходимым продолжить активный политический диалог, в том числе на высшем уровне, повысить эффективность работы Смешанной российско-украинской комиссии по сотрудничеству, способствовать развитию деловых отношений между хозяйствующими субъектами и предпринимательскими кругами обоих государств.

***

Президент Российской Федерации Б.Н.Ельцин пригласил Президента Украины Л.Д.Кучму посетить Россию с государственным визитом. Приглашение с благодарностью принято. Сроки визита будут согласованы дополнительно.

Президент Российской Федерации Б. Ельцин

Президент Украины Л.Кучма

Киев, 31 мая 1997 г.

____________

"Дипломатический вестник", N 7 Июль 1997 г.

МИД Российской Федерации

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/643_085

О прекращении действия соглашений, касающихся пребывания Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины 2014 

Декларация О борьбе за освобождение Украины 2014 

Договор о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе РФ новых субъектов 2014 

Декларация о содержании российско-украинского стратегического партнерства 2012 

Соглашение между Украиной и Российской Федерацией по вопросам пребывания Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины 2010 

Постановление Верховного Совета Украины Об устранении угрозы территориальной целостности Украины, возникшей вследствие строительства Российской Федерацией дамбы в Керченском проливе 2003 

Заявление Верховного Совета Украины По поводу событий в Керченском проливе 2003 

Договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной 1997 

Соглашение между Российской Федерацией и Украиной по Черноморскому флоту 1995 

Трехстороннее заявление Президентов России, США и Украины 1994 

Соглашение между Российской Федерацией и Украиной о дальнейшем развитии межгосударственных отношений 1992 

Договор между Украинской Советской Социалистической Республикой и Российской Советской Федеративной Социалистической Республикой 1990 

… 

Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой 1920 

Украинская Советская Федеративная Народная Республика (Народный Секретариат УСФНР) 1918

http://universe-tss.su/main/politika/ukr/6122-boris-rozhin-zachem-rossii-krym.html