неділя, 1 грудня 1991 р.

Відомості про результати всеукраїнського референдуму 1991


Відомості про результати всеукраїнського референдуму 1991
//www.archives.gov.ua/Sections/15r-V_Ref/
Агітаційні матеріали під час всеукраїнського референдуму та виборів Президента України 1 грудня 1991 р. ЦДАГО України
//www.archives.gov.ua/Sections/17-Nez/index.php

Леонід Кравчук. Нова Україна. Державність (передвиборна програма) 1991


Головна ідея, навколо якої ми маємо об’єднатися, є ідея побудови нової України – України, котра займе гідне місце в Європі і світі.

Утвердження власної державності — одне з вирішальних завдань народу України на шляху до повної незалежності та самостійності.

Нова держава має бути суверенною і самоврядною, демократичною і правовою, незалежною і відкритою, виступати гарантом прав, свобод і законних інтересів людини.

Прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Ухвалено Акт проголошення незалежності України. Підтвердження народом України цього Акта на референдумі 1 грудня, а в цьому не будемо сумніватися, завершить перший етап становлення нашої державності.

Наступний етап цього процесу — наповнення змістом власної моделі державної організації суспільства. Тут ми повинні б пройти шлях від безмежно одержавленого суспільства, яке маємо на сьогодні, до його розумно необхідного роздержавлення. Суть роботи у цьому напрямку — усунути державні органи як свого роду посередника у взаєминах людей там, де в цьому немає потреби.

Роздержавлення суспільних відносин до певних меж можна було б почати з місцевих рад народних депутатів.

Адміністративно - командною системою місцеві Ради багато в чому розцінювались, як її фундамент i опора на місцях. Створювані в межах адміністративних територій, що були підпорядковані тоталітарній системі, Ради здебільшого i використовувались нею з цією метою. Нині вони виконують дві функції: державну функцію і функцію органу місцевого самоврядування.

В результаті склалась ситуація, коли держава, зокрема з її мережею місцевих Рад, багато в чому протистоїть громадянинові, суспільству.

Тому небезпідставними можна вважати тенденції стосовно удосконалення територіального устрою, що намітились останнім часом. Думки різні, але їх спрямованість здебільшого одна: люди прогнуть стати справжніми господарями на територіях свого проживання, на своїй землі.

Однак певні відцентрові тенденції, що намітились при цьому, ідеї федералізації України, який би зміст у них не вкладався, не сприяють справі побудови нової держави. Сьогодні слід виходити з того, що в сучасних умовах визначальною має бути ідея соборності, цілісності України. Разом з тим не можна й допустити, щоб при творенні незалежної держави один центр був замінений іншим.

Процес роздержавлення Рад – одна з необхідних передумов забезпечення самостійності населення у вирішенні питань розвитку територій свого проживання.

Уявляється, що на місцях могли б сформуватися самоврядні території — самоврядно-територіальні одиниці зі своїми органами самоврядування. Крім усього іншого, це б сприяло збереженню самобутності регіонів, національно-історичних та національно-культурних традицій населення.

Громадяни, що мешкають на такій території, самостійно обирали б свій колегіальний орган самоврядування. Цей орган маг би приймати а межах його повноважень акти нормативного характеру з усіх питань розвитку самоврядної території, за винятком загальних питань, врегульованих законодавством республіки.

I наші місцеві Ради в їх нинішньому складі могли б мати повний статус органу місцевого самоврядування з усіма необхідними повноваженнями по самостійному вирішенню всього комплексу питань розвитку території.

Населення самоврядних територій безпосередньо обирало б свої виконавчі органи: колегіальні або одноосібні. Міг би, наприклад, обиратися обласний міський чи районний голова.

Разом з тим органи самоврядування могли б мати у своєму складі структурні підрозділи, наділені державною делегованими повноваженнями для виконання певних державних функцій, наприклад, запис актів громадянського стану, і т. ін.

Самоврядні території, їх органи самоврядування не протистоять державі, а держава — їм. У вирішенні своїх завдань вони не залежали б один від одного, а були б самостійними в межах закону.

Партнерські стосунки самоврядних територій і державних органів могли б бути забезпечені шляхом рівного представництва самоврядних територій в одній з палат Верховної Ради України – палаті представників самоврядних територій.

Інша палата Верховної Ради могла б обиратися пропорційно чисельності населення кожної з самоврядних територій.

Державна організація суспільства. Суспільних відносин мала б бути тільки на республіканському рівні.

Верховна Рада — законодавчий орган, тобто орган законодавчої влади. Вона — самостійний орган, що не має будь-яких підпорядкованих їй державних структур на місцях.

Виконавчий орган державної організації суспільства – виконавча влада. Президент – глава держави, глава виконавчої влади мав би своїх представників на місцях, на самоврядних територіях. Їх повноваження – організація і контроль за виконанням рішень Президента та законів, забезпечення виконання яких покладено на Президента.

Нова держава має бути правовою. Нам слід будувати конституційно-правову державу, в як!й кожне положення закону, кожна норма права, кожна дія державного органу і службової особи, органу місцевого самоврядування, громадянина відповідатимуть Основному Закону – Конституції.

У справді правовій, конституційно-правовій державі і законність має бути конституційною.

Нова держава – самоврядна держава. Народ, створювані ним державні структури мають бути незалежними і самостійними в усіх сферах суспільного життя. Самоврядування має пронизати усі тканини державного організму.

Водночас нова Україна – це відкрита держава. Вона не стоятиме осторонь інтеграційних процесів, якими позначено сьогодення. Це стосується її входження у різного роду економічні, політичні, державні, валютні, інші союзи – також міжнародні організації.

Суверенна держава немислима без цілісної системи національної безпеки. В Союзі виходили з того, що головним об’єктом захисту системи безпеки держави є сама держава. В результаті ми жили у найбільш захищеній у світі державі при найбільш беззахисному громадянинові.

Моє розуміння безпеки – це безпека всього народу України і, передусім, кожного її громадянина. Це система захисту добробуту людини, її життя, здоров’я, прав і свобод, її духовності, честі й гідності.

Гарантом незалежності, суверенітету України мають стати її власні Збройні Сили.

Зовнішню політику нової України, треба вести так, щоб ми були у мирі з усіма нашими сусідами. Ми повинні бути сильними і багатими, щоб нас поважали; ми повинні бути миролюбивими, щоб нас не боялися; ми повинні бути розумними, щоб з нами шукали співробітництва; ми повинні бути вільними, щоб допомагати своїм прикладом здобути свободу іншим.

Запорукою побудови конституційно-правової держави було б створення ефективної системи контрольно-наглядових органів. Велика роль має бути відведена Конституційному суду. Він повинен здійснювати конституційний нагляд за додержанням законодавства, конституційний захист прав і свобод громадян.

Дані положення, як і решта положень моєї передвиборчої програми – це основоположні начала, принципи моєї діяльності на посту Президента України в разі обрання. Вони, звичайно, будуть доповнюватись, уточнюватись, збагачуватись.

Ряд програмних положень потребує законодавчого вирішення, що зумовить ефективність виконавчої влади. Для їх реалізації скористаюсь наданим Конституцією Президенту правом законодавчої ініціативи. Будуть підготовлені проекти відповідних законів, проекти законів про внесення окремих змін і доповнень до чинного законодавства.

____________
http://vladometr.org/post/90/
http://eizvestia.com/politika-video/full/485-ot-asketizma-k-roskoshi-ob-osobennostyah-inauguracij-nashih-prezidentov




Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014 

УНІАН. Присяга Президента України Леоніда Кравчука.
Київ, Верховна Рада України, 05 грудня1991 року
http://ukrmap.su/uk-uh11/482.html

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Леоніда Кравчука 1991


ПЕРЕДВИБОРНА ПРОГРАМА
КАНДИДАТА У ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ
ЛЕОНІДА МАКАРОВИЧА КРАВЧУКА
[Вибори Президента України 01 грудня 1991 року]

«НОВА УКРАЇНА»
5 «Д»

Державність. Утвердження власної державності з усіма її атрибутами — одне з найголовніших завдань, без розв’язання якого народ України ніколи не буде вільним і не зможе сам вирішувати свою долю. Нова держава має бути суверенною і самоврядною, незалежною, правовою і відкритою, здатною надійно захистити життя, майно, всі законні інтереси громадян.

Демократія. Українська держава не може бути нічим іншим, як демократичною державою. Не люди для держави, а держава для людей. Ми маємо прийти до суспільства, де правлять не правителі, а закони, де верховенство не «вищих розпоряджень», а прав і свобод людини. Треба створити всі умови для формування справжнього громадянина своєї держави — вільного, заможного, культурного.

Достаток. Людині, сім’ї, всьому народу нашому необхідно нарешті забезпечити достаток. Ми повинні створити соціально спрямовану економіку, яка працює на людину, а не за рахунок людини, дає людині все для нормального цивілізованого життя: продовольство, одяг, житло,транспортні засоби, товари широкого вжитку і т. д. Треба передати власність людині, зробити її господарем своєї праці та результатів цієї праці. Виробникам — повний простір для ініціативи, непрацездатним та малозабезпеченим — соціальний захист та допомога з боку держави.

Духовність. Історично склалося так, що душу українців, їхню національну самосвідомість, їхню мову, культуру, звичаї нищили протягом століть. Наш святий обов’язок — забезпечити, у найширшому розумінні слова, духовне відродження української нації, надійно гарантуючи водночас вільний національно-культурний розвиток представникам усіх національностей, що утворюють український народ. Особа, сім’я, духовність — альфа і омега державної політики. Пріоритети у ній — розвитку освіти, науки, культури.

Довір’я. Всі ми разом повинні постійно піклуватися про встановлення у нашому українському домі атмосфери довір’я. Довір’я народу до влади, влади — до народу, людини — до людини. Підозрілість, відчуженість, нетерпимість як саркома роз’їдають суспільний організм. Тому — злагода і ще раз злагода. Тільки за цієї умови ми зможемо побудувати нову, вільну, незалежну, суверенну Україну — державу народу і для народу, для його блага, процвітання, щастя.

____________
http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/utverdzhennya-nezalezhno-ukra-ni/leon-d-makarovich-kravchuk/
УНІАН. Присяга Президента України Леоніда Кравчука.
Київ, Верховна Рада України, 05 грудня 1991 року




Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014 

УНІАН. Інавгурація Президента України Леоніда Кравчука.
Київ, Верховна Рада України, 05 грудня1991 року
http://tsn.ua/ukrayina/ukrayini-vidznachaye-20-rokiv-nezalezhnosti.html
https://www.youtube.com/watch?v=Utk3kykDw8E
https://www.youtube.com/watch?v=MGj6sGbYcSI

пʼятниця, 22 листопада 1991 р.

Декларация прав и свобод человека и гражданина (РСФСР) 1991


ВЕРХОВНЫЙ СОВЕТ РСФСР

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

от 22 ноября 1991 г. 

№1920-1

О ДЕКЛАРАЦИИ ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА

Рассмотрев представленный Президентом РСФСР проект Декларации прав и свобод человека и гражданина,
Верховный Совет РСФСР постановляет:

1. Принять Декларацию прав и свобод человека и гражданина.

2. Комитету Верховного Совета РСФСР по законодательству, Комитету Верховного Совета РСФСР по правам человека, Комитету Верховного Совета РСФСР по вопросам законности, правопорядка и борьбы с преступностью подготовить предложения по приведению законодательства РСФСР в соответствие с положениями настоящей Декларации и внести их на рассмотрение Верховного Совета РСФСР.

3. Президиуму Верховного Совета РСФСР: включить намеченные к разработке законы в план законопроектных работ; поручить соответствующим комиссиям палат и комитетам Верховного Совета РСФСР подготовку указанных
законопроектов.

Председатель Верховного
Совета РСФСР
Р.И. ХАСБУЛАТОВ


Принята Верховным Советом РСФСР

22 ноября 1991 года

ДЕКЛАРАЦИЯ ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА

Утверждая права и свободы человека, его честь и достоинство как высшую ценность общества и государства, отмечая необходимость приведения законодательства РСФСР в соответствие с общепризнанными международным сообществом стандартами прав и свобод человека, Верховный Совет РСФСР принимает настоящую Декларацию.

Статья 1.

Права и свободы человека принадлежат ему от рождения.

Общепризнанные международные нормы, относящиеся к правам человека, имеют преимущество перед законами РСФСР и непосредственно порождают права и обязанности граждан РСФСР.

Статья 2.

Перечень прав и свобод, закрепленных настоящей Декларацией, не является исчерпывающим и не умаляет других прав и свобод человека и гражданина.

Права и свободы человека и гражданина могут быть ограничены законом только в той мере, в какой это необходимо в целях защиты конституционного строя, нравственности, здоровья, законных прав и интересов других людей в демократическом обществе.

Статья 3.

Все равны перед законом и судом.

Равенство прав и свобод гарантируется государством независимо от расы, национальности, языка, социального происхождения, имущественного и должностного положения, места жительства, отношения к религии, убеждений, принадлежности к общественным объединениям, а также других обстоятельств.

Мужчина и женщина имеют равные права и свободы.

Лица, виновные в нарушении равноправия граждан, привлекаются к ответственности на основании закона.

Статья 4.

Осуществление человеком своих прав и свобод не должно нарушать права и свободы других лиц.

Запрещается использование прав и свобод для насильственного изменения конституционного строя, разжигания расовой, национальной, классовой, религиозной ненависти, для пропаганды насилия и войны.

Статья 5.

Каждый имеет право на приобретение и прекращение гражданства в соответствии с законом РСФСР.

Гражданин РСФСР не может быть лишен гражданства Российской Федерации или выслан за ее пределы.

Гражданин РСФСР не может быть выдан другому государству иначе как на основании закона или международного договора РСФСР или СССР.

Российская Федерация гарантирует своим гражданам защиту и покровительство за ее пределами.

Статья 6.

Лица, не являющиеся гражданами РСФСР и законно находящиеся на ее территории, пользуются правами и свободами, а также несут обязанности граждан РСФСР, за изъятиями, установленными Конституцией, законами и международными договорами РСФСР или СССР. Лицо не может быть лишено почетного гражданства либо предоставленного политического убежища на территории РСФСР без согласия Верховного Совета РСФСР.

Статья 7.

Каждый имеет право на жизнь. Никто не может быть произвольно лишен жизни.

Государство стремится к полной отмене смертной казни. Смертная казнь впредь до ее отмены может применяться в качестве исключительной меры наказания за особо тяжкие преступления только по приговору суда с участием присяжных.

Статья 8.

Каждый имеет право на свободу и личную неприкосновенность.

Задержание может быть обжаловано в судебном порядке.
Заключение под стражу и лишение свободы допускаются исключительно на основании судебного решения в порядке, предусмотренном законом.

Никто не может быть подвергнут пыткам, насилию, другому жестокому или унижающему человеческое достоинство обращению или наказанию. Никто не может быть без его добровольного согласия подвергнут медицинским, научным или иным опытам.

Статья 9.

Каждый имеет право на неприкосновенность его частной жизни, на тайну переписки, телефонных переговоров, телеграфных и иных сообщений. Ограничение этого права допускается только в соответствии с законом на основании судебного решения.

Каждый имеет право на уважение и защиту его чести и достоинства.

Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия не допускаются, за исключением случаев, указанных в законе.

Статья 10.

Каждый имеет право на жилище. Никто не может быть произвольно лишен жилища.

Государство поощряет жилищное строительство, содействует реализации права на жилище.

Жилье малоимущим гражданам предоставляется бесплатно или на льготных условиях из государственных и муниципальных жилищных фондов.

Статья 11.

Жилище неприкосновенно. Никто не имеет права проникать в жилище против воли проживающих в нем лиц.

Обыск и иные действия, совершаемые с проникновением в жилище, допускаются на основании судебного решения. В случаях, не терпящих отлагательств, возможен иной, установленный законом порядок, предусматривающий обязательную последующую проверку судом законности этих действий.

Статья 12.

Каждый имеет право на свободу передвижения, выбор места пребывания и жительства в пределах Российской Федерации.

Гражданин РСФСР имеет право свободно выезжать за ее пределы и беспрепятственно возвращаться.

Ограничение этих прав допускается только на основании закона.

Статья 13.

Каждый имеет право на свободу мысли, слова, а также на беспрепятственное выражение своих мнений и убеждений. Никто не может быть принужден к выражению своих мнений и убеждений.

Каждый имеет право искать, получать и свободно распространять информацию. Ограничения этого права могут устанавливаться законом только в целях охраны личной, семейной, профессиональной, коммерческой и государственной тайны, а также нравственности. Перечень сведений, составляющих государственную тайну, устанавливается законом.

Статья 14.

Каждому гарантируется свобода совести, вероисповедания, религиозной или атеистической деятельности. Каждый вправе свободно исповедовать любую религию или не исповедовать никакой, выбирать, иметь и распространять религиозные либо атеистические убеждения и действовать в соответствии с ними при условии соблюдения закона.

Статья 15.

Каждый гражданин РСФСР, убеждениям которого противоречит несение военной службы, имеет право на ее замену выполнением альтернативных гражданских обязанностей в порядке, установленном законом.

Статья 16.

Каждый вправе свободно определять свою национальную принадлежность. Никто не должен быть принужден к определению и указанию его национальной принадлежности.

Каждый имеет право на пользование родным языком, включая обучение и воспитание на родном языке.

Оскорбление национального достоинства человека преследуется по закону.

Статья 17.

Граждане РСФСР имеют право участвовать в управлении делами общества и государства как непосредственно, так и через своих представителей, свободно избираемых на основе всеобщего равного избирательного права при тайном голосовании.

Статья 18.

Граждане РСФСР имеют равное право доступа к любым должностям в государственных органах в соответствии со своей профессиональной п одготовкой и без какой-либо дискриминации. Требования, предъявляемые к кандидату на должность государственного служащего, обуславливаются исключительно характером должностных обязанностей.

Статья 19.

Граждане РСФСР вправе собираться мирно и без оружия, проводить митинги, уличные шествия, демонстрации и пикетирование при условии предварительного уведомления властей.

Статья 20.

Граждане РСФСР имеют право на объединение. Ограничение этого права может быть установлено только решением суда на основании закона.

Статья 21.

Граждане РСФСР имеют право направлять личные и коллективные обращения в государственные органы и должностным лицам, которые в пределах своей компетенции обязаны рассмотреть эти обращения, принять по ним решения и дать мотивированный ответ в установленный законом срок.

Статья 22.

Каждый имеет право быть собственником, то есть имеет право владеть, пользоваться и распоряжаться своим имуществом и другими объектами собственности как индивидуально, так и совместно с другими лицами. Право наследования гарантируется законом.

Каждый имеет право на предпринимательскую деятельность, не запрещенную законом.

Статья 23.

Каждый имеет право на труд, который он свободно выбирает или на который свободно соглашается, а также право распоряжаться своими способностями к труду и выбирать профессию и род занятий.

Каждый имеет право на условия труда, отвечающие требованиям безопасности и гигиены, на равное вознаграждение за равный труд без какой бы то ни было дискриминации и не ниже установленного законом минимального размера.

Каждый имеет право на защиту от безработицы.

Принудительный труд запрещен.

Статья 24.

Каждый работник имеет право на отдых.

Работающим по найму гарантируются установленные законом продолжительность рабочего времени, еженедельные выходные дни, праздничные дни, оплачиваемый ежегодный отпуск, сокращенный рабочий день для ряда профессий и работ.

Статья 25.

Каждый имеет право на квалифицированную медицинскую помощь в государственной системе здравоохранения. Государство принимает меры, направленные на развитие всех форм оказания медицинских услуг, включая бесплатное и платное медицинское обслуживание, а также медицинское страхование; поощряет деятельность, способствующую экологическому благополучию, укреплению здоровья каждого, развитию физической культуры и спорта.

Сокрытие государственными должностными лицами фактов и обстоятельств, создающих угрозу жизни и здоровью людей, преследуется по закону.

Статья 26.

Каждый имеет право на социальное обеспечение по возрасту, в случае утраты трудоспособности, потери кормильца и в иных, установленных законом случаях.

Пенсии, пособия и другие виды социальной помощи должны обеспечивать уровень жизни не ниже установленного законом прожиточного минимума.

Государство развивает систему социального страхования и обеспечения.

Поощряется создание общественных фондов социального обеспечения и благотворительность.

Статья 27.

Каждый имеет право на образование.

Гарантируется общедоступность и бесплатность образования в пределах государственного образовательного стандарта. Основное образование обязательно.

Статья 28.

Государство обеспечивает защиту материнства и младенчества, права детей, инвалидов, умственно отсталых лиц, а также граждан, отбывших наказание в местах лишения свободы и нуждающихся в социальной поддержке.

Статья 29.

Свобода художественного, научного и технического творчества, исследований и преподавания, а также интеллектуальная собственность охраняются законом.

Признается право каждого на участие в культурной жизни и пользование учреждениями культуры.

Статья 30.

Каждый вправе защищать свои права, свободы и законные интересы всеми способами, не противоречащими закону.

Статья 31.

Государственные органы, учреждения и должностные лица обязаны обеспечить каждому возможность ознакомления с документами и материалами, непосредственно затрагивающими его права и свободы, если иное не предусмотрено законом.

Статья 32.

Каждому гарантируется судебная защита его прав и свобод. Решения и деяния должностных лиц, государственных органов и общественных организаций, повлекшие за собой нарушение закона или превышение полномочий, а также ущемляющие права граждан, могут быть обжалованы в суд.

Статья 33.

Права жертв преступлений и злоупотреблений властью охраняются законом. Государство обеспечивает им доступ к правосудию и скорейшую компенсацию за причиненный ущерб.

Статья 34.

Каждый обвиняемый в уголовном преступлении считается невиновным, пока его виновность не будет доказана в предусмотренном законом порядке и установлена вступившим в законную силу приговором компетентного, независимого и беспристрастного суда. 
Обвиняемый не обязан доказывать свою невиновность. Неустранимые сомнения в виновности лица толкуются в пользу обвиняемого.

Каждый осужденный за уголовное преступление имеет право на пересмотр приговора вышестоящей судебной инстанцией в порядке, установленном законом, а также право просить о помиловании или смягчении наказания.

Никто не должен дважды нести уголовную или иную ответственность за одно и то же правонарушение.

Признаются не имеющими юридической силы доказательства, полученные с нарушением закона.

Статья 35.

Закон, устанавливающий или отягчающий ответственность лица, обратной силы не имеет. Никто не может нести ответственность за действия, которые в момент их совершения не признавались правонарушением. Если после совершения правонарушения ответственность за него устранена или смягчена, применяется новый закон.

Закон, предусматривающий наказание граждан или ограничение их прав, вступает в силу только после его опубликования в официальном порядке.

Статья 36.

Никто не обязан свидетельствовать против себя самого, своего супруга или близких родственников, круг которых определяется законом. Законом могут устанавливаться и иные случаи освобождения от обязанности давать показания.

Статья 37.

Каждому гарантируется право на пользование квалифицированной юридической помощью. В случаях, предусмотренных законом, эта помощь оказывается бесплатно.

Каждое задержанное, заключенное под стражу или обвиняемое в совершении преступления лицо имеет право пользоваться помощью адвоката (защитника) с момента соответственно задержания, заключения под стражу или предъявления обвинения.

Статья 38.

Каждый имеет право на возмещение государством всякого вреда, причиненного незаконными действиями государственных органов и их должностных лиц при исполнении служебных обязанностей.

Статья 39.

Временное ограничение прав и свобод человека и гражданина допускается в случае введения чрезвычайного положения на основаниях и в пределах, устанавливаемых законом РСФСР.

Статья 40.

Парламентский контроль за соблюдением прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации возлагается на Парламентского уполномоченного по правам человека.

Парламентский уполномоченный по правам человека назначается Верховным Советом РСФСР сроком на 5 лет, подотчетен ему и обладает той же неприкосновенностью, что и народный депутат РСФСР.

Полномочия Парламентского уполномоченного по правам человека и порядок их осуществления устанавливаются законом.

____________

//tomsk.gov.ru/ru/documents/?document=2841

Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека 1995 
Азиатско-Тихоокеанская декларация человеческих прав индивидов и народов 1988
Всеобщая Исламская Декларация прав человека 1981 
Африканская Хартия Прав Человека и Народов 1981 
Всеобщая декларация прав народов 1976
Американская конвенция о правах человека 1969 
Американская Декларация Прав и Обязанностей Человека 30 апреля 1948

Председатель Верховного Совета РСФСР Борис Ельцин и его 1-й заместитель Руслан Хасбулатов, март 1990 года 
//forbes.ru/ekonomika-photogallery/62761-boris-nikolaevich/photo/8
//ru.wikipedia.org/wiki/Разгон_Верховного_Совета_России

пʼятниця, 1 листопада 1991 р.

Декларація прав національностей України 1991


Верховна Рада України;
Декларація від 01.11.1991 № 1771-XII
Документ 1771-12, поточна редакція -
Прийняття від 01.11.1991



ДЕКЛАРАЦІЯ
 прав національностей України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 53, ст.799)

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості,

прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України,

беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями становлять п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:

Стаття 1

Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.

Стаття 2

Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

Стаття 3

Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону "Про мови в Українській РСР" таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де компактно проживає кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості.

Стаття 4

Усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.

Стаття 5

Пам'ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.

Стаття 6

Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

Стаття 7

Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

Верховна Рада України

м. Київ, 1 листопада 1991 року
N 1771-XII

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1771-12


Указ Президента України №472/2014 Про День боротьби за права кримськотатарського народу 
Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України 2014 
Закон України Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою 2014 
Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави 2014 
Декларація Про боротьбу за звільнення України 2014 
Конституція АРК (герб, прапор, гімн) 1998 
Конституція України. Розділ Х. АРК 1996 
Закон України Про національні меншини в Україні 1992 
Звернення Верховної Ради України До парламентів і народів світу 1991 
Звернення Президії Верховної Ради України до громадян України всіх національностей 1991-у/р 
Закон України Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні 1991 
Закон Української РСР Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки 1991


четвер, 24 жовтня 1991 р.

Заява Верховної Ради України Про без'ядерний статус України 1991


Верховна Рада України;
Заява від 24.10.1991 № 1697-XII
Документ 1697-12, поточна редакція -
Прийняття від 24.10.1991



ЗАЯВА

Про без'ядерний статус України

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 51, ст. 742)

Підтверджуючи намір України, висловлений у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї,

усвідомлюючи необхідність суворого додержання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року,

прагнучи зробити внесок у зміцнення міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї,

Верховна Рада України заявляє:

1. Наявність на території України ядерної зброї колишнього Союзу РСР є тимчасовою.

2. Тепер ця ядерна зброя знаходиться під контролем відповідних структур колишнього Союзу РСР.

Україна наполягає на праві свого контролю за незастосуванням ядерної зброї, розташованої на її території.

3. Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави. Вона має намір зробити це у мінімальні строки, виходячи з правових, технічних, фінансових, організаційних та інших можливостей, з належним забезпеченням екологічної безпеки.

В Україні буде розгорнуто широку програму конверсії оборонної промисловості, перепрофілювання частини військово-промислового потенціалу на потреби економічного та соціального розвитку.

4. Україна, як одна з правонаступниць колишнього Союзу РСР, додержуватиме положень Договору між США та СРСР про скорочення стратегічних наступальних озброєнь 1991 року в частині, що стосується ядерних озброєнь, розташованих на її території.

Україна готова розпочати переговори з Республікої Бєларусь, Казахською РСР, РРФСР, за участю відповідних структур колишнього СРСР, про знищення стартегічних ядерних озброєнь, що підпадають під дію цього Договору.

5. Україна вживатиме заходів для знищення всіх інших ядерних озброєнь, що знаходяться на її території, і з цієї метою, в разі необхідності, готова брати участь у переговорах з усіма заінтересованими сторонами, в тому числі через існуючі багатосторонні механізми в галузі роззброєння.

6. Україна вживатиме належних заходів щодо забезпечення фізичної безпеки ядерної зброї, яка знаходиться на її території, протягом всього часу до повного знищення цієї зброї.

7. Україна має намір приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (995_098) як неядерна держава і укласти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

м. Київ, 24 жовтня 1991 року
N 1697-XII

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-12

Декларація Про боротьбу за звільнення України 2014 

Карта світу з кольоровим позначенням статусу без'ядерних зон.
Станом на травень 2007 року:
5 держав ядерного клубу
Країни, які мають ядерну зброю
Держави, які знаходяться в альянсі з державами, які мають ядерну зброю
Держави-члени угоди про без’ядерні зони, де угода вступила в силу
Держави-члени угоди про без’ядерні зони, в яких вона було ратифіковано, але не вступила в силу
Держави, які підписали, але не ратифікували угоду про без’ядерні зони (угода не вступила в силу)
Держави, підозрювані в розробці ядерної зброї
//uk.wikipedia.org/wiki/Без'ядерна_зона