Два в одному?

Законотворчість — один з найефективніших способів зміцнення влади. З допомогою закону можна відвернути увагу, заплутати, залякати, нагородити, купити, продати, розладнати плани противника та облаштувати власне гніздо. Улюбленим заняттям вітчизняних правлячих партій є безконечне переписування законів «під себе». У довгому переліку правових актів, що перебувають у стані перманентного «ремонту», є два, які стоять осібно. Вдосконалювати їх вітчизняні володарі зазвичай беруться тоді, коли виникає гостра потреба зміцнити панування, що похитнулося. Йдеться про закон про вибори народних депутатів і про Основний Закон.

Помітне падіння популярності режиму має надати законотворчій активності влади нового імпульсу. Недавнє опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова продемонструвало: вже майже половина (49%, якщо бути точними) громадян не підтримують діяльність Віктора Януковича, і тільки 10,6% повністю схвалюють його дії. Згідно із квітневими вимірюваннями того ж таки УЦЕПД, за три останні місяці відразу на 5% упав рейтинг Партії регіонів. На сьогодні, згідно з даними «разумковців», ПР на майбутніх парламентських виборах готові підтримати тільки 15,7% опитаних (22,1% тих, хто твердо визначився з участю в голосуванні). Так само промовисті й матеріали досліджень Київського міжнародного інституту соціології. У березні 2010-го «парламентський» рейтинг регіоналів становив 36,4%, у червні того ж року — 38, у жовтні — вже 28,5, у лютому року нинішнього — 16,8%. Тенденція очевидна.

Отже, немає нічого дивного в тому, що чутки про можливе перенесення майбутніх парламентських виборів з 2012-го аж на 2015-й стають дедалі наполегливішими. Втім, поки що це — лише чутки. Тривожить тільки та обставина, що розмови на цю тему частіше й частіше ведуться саме на Банковій.

Чи буде такий план (якщо він справді існує) приведено в дію і як саме це буде обставлено, неясно. Це вам не жарт: подовжити депутатську каденцію до восьми років (що відповідає двом термінам за чинною Конституцією). Втім, ми живемо в країні, де не бояться сміливих правових новел. Докази цього — легендарні рішення Конституційного про «третій термін» Леоніда Кучми, про принципи формування парламентської коаліції та про скасування політреформи-2004. Тож для правників цієї держави неможливого мало. І якщо депутатський корпус, приміром, сподобиться внести якісь загадкові зміни до Конституції, боюся, КС може виявитися чутливим до такого новаторства. Гадаю також, що набрати триста охочих подовжити свій депутатський вік у нинішньому скликанні буде неважко.

Але ця версія — з розряду конспірологічних. Навіть якщо таємний план і є, то влада лише на початку шляху до наміченої мети. Робота над виборчим законодавством і підготовка до змін Конституції можуть бути як складовими цього плану, так і самодостатніми процесами.

Інтерес Віктора Федоровича до фундаментальної законотворчості прокинувся наприкінці минулого року, коли кредит довіри населення почав танути на очах. Другого листопада 2010-го з’явився указ «Про робочу групу з питань удосконалення законодавства про вибори». 21 лютого 2011-го побачив світ іще один — «Про підтримку ініціативи про створення Конституційної асамблеї». Формальних приводів не бракувало. По-перше, влада обіцяла серйозні реформи у політико-правовій сфері. По-друге, вона не могла пройти повз побажання Венеціанської комісії. Нагадаємо, що ВК закликала Київ зробити виборче законодавство більш демократичним і не переписувати правил виборів саме перед кампанією (як це в нас зазвичай і бувало). Крім того, після скасування політреформи «венеціанці» висловили сподівання, що модернізацію Конституції буде продовжено.

Влада взялася до роботи. З одного боку, слід було дотриматися зовнішньої пристойності і продемонструвати Заходу, що ми чутливі до його прохань. З іншого — закласти фундамент майбутнього зміцнення влади.

«Рожден, чтоб сказку сделать пылью»

Джерелом влади, за Конституцією, в Україні є народ. Казково гарна норма. І казково незбутня. Вибори, відповідно до того ж таки Основного Закону, є формою народовладдя. У своєму недавньому посланні до Верховної Ради Віктор Федорович нарікав, що влади в народу недостатньо. І поставив завдання: «перетворення громадян на впливовий суб’єкт трансформацій, формування в суспільстві усвідомлення підзвітності влади та можливості впливати на неї».

Чудово. А головне — послідовно. Оскільки ще в 2007-му прем’єр Янукович у статті, опублікованій у нашому тижневику, гостро критикував закриті партійні табелі і закликав перейти до відкритих регіональних списків або хоча б повернутися до змішаної виборчої моделі.

Зміна в статусі не минула для Віктора Федоровича даремно. Про відкриті списки вже не йдеться. Вирішили зупинитися на «хоча б». Згідно з робочим варіантом проекту закону про вибори, який опинився в розпорядженні DT.UA, майбутня парламентська гонка відбудеться за комбінованими правилами. Половина депутатів потрапить у Верховну Раду, пройшовши крізь сито мажоритарних округів, другу половину буде обрано все за тими ж таки закритими партійними списками… Але ми вважаємо своїм обов’язком поділитися з вами деякими зауваженнями.

Для початку — застереження: наведений документ є робочою версією. Згадана нами робоча група з питань удосконалення законодавства про вибори на п’яти засіданнях узгодила кілька десятків проблемних питань. Її напрацювання лягли в основу проекту, позавчора підготовленого Міністерством юстиції. 28 квітня документ мають розглянути учасники робочої групи (до складу якої в грудні було включено й представників опозиції). Після можливого коригування проект відправлять в АП, а звідти — в Раду. В якому вигляді — запитання. Показово, що 15 квітня перший заступник міністра юстиції України Інна Ємельянова заявила: «Робоча група створена президентом, саме він буде суб’єктом права на законодавчу ініціативу... Робоча група просто представила, які шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, а право вибору буде за президентом».

Тож юристи, які вже встигли зрадіти відносній демократичності законопроекту, можливо, трохи поспішили. Хоча не виключено, що гаранта все влаштує.

Про більшість новел модернізованої версії виборчого закону ми вже писали. Узагальнимо. Отже, нові вибори пройдуть за змішаною системою. Партійні списки мають закритий характер, черговість кандидатів у табелі визначатиметься з’їздами. Блоки до виборів не допускатимуться. «Поріг» підвищено до 5%. «Мажоритарники» можуть висуватися як партіями, так і самостійно. Висуванець політсили не обов’язково повинен бути її членом. Одній особі заборонено балотуватися одночасно в кількох округах і фігурувати в різних списках. Не можна одночасно висуватися в одномандатному окрузі і бути кандидатом від партії в багатомандатному. Округи «нарізаються», виходячи з приблизно рівної кількості виборців. Впроваджується постійна система територіальних виборчих округів, а також виборчих дільниць. Уточнення списків виборців у день голосування допускається тільки за рішенням суду. (Хоча, наприклад законодавство ЄС забороняє вносити зміни до реєстрів і списків виборців у день голосування.) Рішення про результати виборів у мажоритарних округах ухвалює окружна комісія. Спостерігачів від політичних партій і громадських організацій урівняно в правах і наділено правом вимагати копії протоколів. Для роботи виборчкомів потрібен кворум — не менш як половина, але рішення ухвалюються простою більшістю. Виняток — тільки для рішень, ухвалюваних у день голосування. Якщо на засіданні присутні менше ніж 2/3 членів комісії, рішення ухвалюється не менш як 2/3 присутніх. Уточнено поняття «передвиборна агітація» і «передвиборна реклама».

Загалом усе виглядає стерпно. Втім, є нюанси. Голосування вдома відбувається на підставі заяви виборця, без надання медичної довідки. Як відомо, така норма залишає достатній простір для зловживань. Щоправда, згідно з редакцією закону, для виїзного голосування потрібно не тільки письмове прохання громадянина, а й відповідне рішення комісії, що теоретично знижує масштаб можливих шахрайств. Збережено норму, за якою невдахам виборів не повертається грошова застава. Як уїдливо завважив депутат Ключковський, у цьому разі виборча застава перетворюється на виборчий податок.

Для партій, які мають парламентське представництво, збережено преференції: їхні ставленики повинні обов’язково входити до складу виборчкомів. Але як і раніше, неясно, як бути з тими політичними організаціями, котрі на виборах-2007 сформували блоки. Скажімо, «НУ—НС», що по суті розвалився, був створений дев’ятьма партіями. Чи означає це, що всім дев’ятьом буде гарантовано представництво в комісіях? Сумнівно. З об’єктивних міркувань: тоді забракне місця решті суб’єктів процесу. І з міркувань суб’єктивних. Приміром, регіонали, які створили фракцію самостійно (і які, на відміну від «наших самбістів», її зберегли), зможуть розраховувати лише на одного висуванця. І що, влада себе скривдить? Не вірю. Отже, буде відсів. Але хто його проводитиме і як? Зрозуміти це з тексту проекту неможливо.

Далі. Передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації всіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов. Медіа, що надали площу (ефір) одному, позбавлені права відмовити іншому. Демократично щодо здобувачів депутатського звання, але не надто коректно стосовно приватних ЗМІ, трохи скидається на втручання в редакційну політику. Більше того: медіа заборонено безплатно поширювати будь-яку інформацію, яка може спонукати виборця голосувати за або проти того чи іншого кандидата (партії). За порушення можуть позбавити ліцензії або зупинити вихід видання. В Європі таких обмежень не вітають, оскільки вони сприймаються як зазіхання на свободу слова.

Ще одна цікава деталь: у законі зазначено, що «кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією». З чого випливає, що в перспективі депкорпус може й «схуднути»...

А тепер про головну бомбу, закладену в проект. Раніше виявлення неточностей у реєстраційних документах призводило до того, що кандидатам повертали пакет для «роботи над помилками». На засіданні робочої групи пропонували демократичніший підхід: документів не повертають, реєстрації не відкладають, неточності усувають. Але в проекті передбачено ще більш дискримінаційний підхід: у разі відсутності або неналежного оформлення документів ЦВК відмовляє в реєстрації кандидатів.

Більш простого та ефективного способу відсіяти «зайвих» годі й придумати. Високий «бар’єр», помножений на адміністративний ресурс, довершить справу.

«Рождены, чтоб сказку сделать болью?»

В історії з модернізацією закону про вибори все більш-менш ясно. З одного боку спостерігалося бажання бодай частково догодити Заходу, з іншого — читалося прагнення напрацювати певний доробок для успіху на майбутніх виборах (якщо б вони в остаточному підсумку не відбулися).

А от у справі про Конституційну асамблею не все так просто. Тут також простежується намір підіграти Венеціанській комісії, яка забажала продовження конституційної реформи. Не варто сумніватися й у тому, що Янукович не проти «забетонувати» свою владу з допомогою Основного Закону. Але, з усього видно, чіткого плану «будівельних робіт» у нього поки що немає. Він іще не вирішив, чого саме хоче від нової Конституції. Не до того було. Тому створення Конституційної асамблеї він схвалив з двох причин. По-перше, щоб перехопити ініціативу в опозиції, окремі представники якої ідею скликання КА пропагували давно й наполегливо. По-друге, щоб мати готовий засіб до моменту, коли визріє остаточна мета.

З подачі Леоніда Кравчука і з благословення Віктора Януковича було створено науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї. До її складу ввійшла 21 особа на чолі з Кравчуком — переважно ректори профільних академічних вишів і заслужені «паркетні» юристи. Один із членів «НЕГру», директор Інституту держави і права імені Корецького Юрій Шемшученко, людина авторитетна й досвідчена, очолив спеціально створену групу наукових консультантів. Саме ці люди й розвиватимуть цей проект на початковому етапі. До групи, крім співробітників Інституту Корецького, увійшли відомі юристи, зокрема суддя КС у відставці Павло Євграфов, екс-віце-спікер Віктор Мусіяка і голова ЦВК Володимир Шаповал. Координатором групи є член ученої ради Інституту держави і права Олексій Ющик. Підбір кадрів уселяє деякий оптимізм: до групи ввійшли люди, для яких конституційний процес — творчість, а не ремесло. Але їхні плани цілком очевидно можуть не збігатися з планами Банкової. І прекрасні починання можуть неждано (або, навпаки, прогнозовано) обернутися головним болем.

Відбулося вже два засідання групи, присвячені опрацюванню загальних підходів. Визначено, що майбутня Конституційна асамблея буде самокерованою тимчасовою організацією, не залежною від владних органів, мета якої — вироблення рекомендацій щодо майбутнього реформування Конституції. Марина Ставнійчук, яка вшанувала своєю присутністю друге засідання групи, висловила несміливе побажання, щоб концепцію майбутніх змін Основного Закону було погоджено з Януковичем. Але її не зрозуміли. Передбачається, що асамблея розпочне роботу восени, й у відповідному президентському указі буде лише:

— повідомлено про початок її роботи;

— вказано, на який орган покладається матеріально-технічне забезпечення;

— видано припис: усім органам надавати асамблеї всіляке сприяння.

Хто ввійде до складу майбутньої асамблеї? На жаль, більшість відповідальних за ухвалення рішення осіб не підтримали ідеї прямих виборів учасників асамблеї. Але при цьому група консультантів виступила рішуче проти того, щоб члени КА призначалися за поданням групи Кравчука. Попередньо погоджено, що до складу асамблеї ввійде 100 осіб. Орієнтовно, 35 членів буде обрано на форумах і конференціях З’їзду суддів, Спілки адвокатів, Асоціації правників та інших профільних юридичних організацій. Іще 15 мають делегувати організації, що займаються самоврядуванням, зокрема Асоціація міст. Решта квот має бути заповнена делегатами від громадських, правозахисних, профспілкових, ветеранських організацій. Передбачено й представництво для політичних партій. До КА потраплять висуванці тих організацій, які за підсумками останніх виборів набрали не менше 0,5%. Організатори розраховують, що не менш як половину учасників асамблеї становитимуть фахові юристи, це має зробити роботу більш продуктивною. Збиратися КА повинна приблизно раз на три місяці, в інший час її члени трудитимуться в групах (їх збираються сформувати 8—10), кожна з яких опрацьовуватиме певний напрямок майбутньої концептуальної реформи. Старт роботи намічено на вересень нинішнього року. Закінчений вигляд майбутні зміни мають ухвалити не пізніше ніж у лютому 2013-го.

Не виключається проведення консультативного референдуму або спеціалізованих соцопитувань, які мають визначити ставлення населення до майбутніх нововведень, зокрема до ймовірної форми правління. Але таку ідею поділяють не всі. Деякі учасники процесу вважають, що доцільніше зосередитися на проведенні круглих столів, конференцій і семінарів, з максимально широким спектром учасників.

Дискутують про те, чи йдеться про нову редакцію Конституції, чи про зміни до чинної. Про те, чи впроваджуватиметься нова реформа парламентом і референдумом, чи доведеться скликати спеціальні Установчі збори. Не викликає сумніву тільки одне: фундаментальні I, III і XIII розділи Конституції зазнають змін, отже, плебісциту не уникнути.

Що думає з цього приводу Віктор Федорович? Невдовзі дізнаємося. «Негри» на чолі з Кравчуком мають обговорювати долі асамблеї і Конституції 26 квітня, в роковини Чорнобиля. Поганий знак, однак...

Сергій Рахманін, «Дзеркало тижня. Україна» №15, 22 квітня 2011 р.

//dt.ua/POLITICS/dva_v_odnomu-80084.html

Круглий стіл «Модернізація політичної системи України» 2011

21 квітня 2011 р. в Національному інституті стратегічних досліджень в рамках загальної фахової дискусії «Послання Президента України: пріоритети модернізації держави» відбулося засідання «круглого столу» на тему: «Модернізація політичної системи України».

У заході взяли участь перший Президент України Леонід Кравчук, посадові особи органів державної влади, експерти, представники наукових установ, неурядових організацій та широкої громадськості.

Фахівці НІСД представили також підготовлену ними аналітичну доповідь «Проблеми конституційного транзиту в Україні», де розглянуто один з аспектів модернізації політичної системи країни – передумови та чинники еволюції конституційних моделей, визначено концептуальні засади майбутнього конституційного транзиту.

Аналітична доповідь

//www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0421_an_dop.pdf

Засідання відкрив директор Національного інституту стратегічних досліджень 

А.В. Єрмолаєв. 

Він зупинився на основних положеннях розділу Послання Президента України, присвяченого актуальним завданням модернізації політичної системи країни та запропонував до обговорення низку питань, а саме:

• утвердження республіканських засад Української держави;
• розвиток партійної системи та вдосконалення виборчого законодавства;
• розвиток громадянського суспільства;
• реформування місцевого самоврядування;
• реалізація судової реформи;
• формування ефективних механізмів боротьби із корупцією;
• реалізація ідеї створення Конституційної Асамблеї та визначення напрямів дальшого розвитку конституційної реформи.

Із доповіддю виступив заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень 

В.М. Яблонський, який охарактеризував структуру та основні ідеї розділу І Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація держави» та представив аналітичні доповіді, присвячені питанням конституційного транзиту та розвитку діяльності політичних партій в Україні.

Зокрема, було підкреслено, що реформування політичної системи у підсумку має призвести до формування цілісної, сучасної, справедливої моделі, що знайде своє узагальнене втілення у тексті нової редакції Конституції України. Особливий наголос зроблено на тому, що значення тексту Основного Закону виходить далеко за межі політичної кон’юнктури і регулювання діяльності державних інститутів. Підкреслено, що конституційна реформа має на меті оновлення принципів та механізмів функціонування системи влади в Україні. Доповідач зазначив, що Конституційна Асамблея, яка вперше визначила концептуальні засади конституційної реформи з метою створення цілісної системи державної влади в Україні, має стати дискусійним майданчиком для вітчизняних та зарубіжних фахівців з конституційного права, представників громадських організацій. Також визначено місце і роль Конституційної Асамблеї в процесі реалізації нинішнього етапу конституційного транзиту – як суб’єкта підготовки проекту конституційних змін, який потребуватиме затвердження Верховною Радою України і виноситиметься на всеукраїнський референдум.

Текст доповіді

//www.niss.gov.ua/public/File/2011_table/0421_dop.pdf

Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України 

М.І. Ставнійчук у виступі зупинилася на ключових питаннях нинішнього етапу конституційного транзиту в Україні: формі роботи, змісті та послідовності здійснення заходів, пов’язаних з конституційним процесом. Говорячи про Конституційну Асамблею як основну форму роботи у цьому напрямі, доповідач підкреслила, що Конституційна Асамблея має стати публічним майданчиком для об’єктивної наукової дискусії щодо майбутніх конституційних змін, та зазначила, що інститут Конституційної Асамблеї широко застосовується у багатьох країнах, в яких існує проблема дефіциту легітимності влади.

Доповідач наголосила, що всі конституційні зміни повинні відбуватися у порядку, передбаченому Конституцією України: за підсумками роботи Конституційної Асамблеї повинна розпочатись процедура, яка передбачена Розділом 13 Конституції України.

Було підкреслено, що майданчик Конституційної Асамблеї повинен створити умови для незалежної роботи над проектом конституційних змін, у складі Конституційної Асамблеї мають бути представлені всі зрізи як фахового середовища, так і громадянського суспільства. Оскільки важливим завданням для Конституційної Асамблеї є забезпечення наукової обґрунтованості пропозицій, пов’язаних із модернізацією Конституції України, переважну кількість складу Конституційної Асамблеї повинні становити науковці у юридичній та інших сферах.

М.І. Ставнійчук виокремила низку дискусійних питань, пов’язаних із роботою Конституційної Асамблеї, а саме:

• яким має бути кінцевий результат її роботи (нова Конституція, нова редакція Конституції або зміни та доповнення до Конституції України);
• наскільки значним має бути оновлення тексту Конституції України.

Говорячи про інші нагальні завдання модернізації політичної системи, доповідач зазначила, що необхідність продовження судової реформи вимагає суттєвого доопрацювання законодавства у питаннях судоустрою та статусу суддів, а також реформування пов’язаного із судовою системою розділу Конституції України. В рамках виборчої реформи актуальним для України питанням залишається уніфікація та систематизації виборчого законодавства, розробки та прийняття Виборчого Кодексу.

Під час свого виступу Президент України 1991–1994 рр. 

Л.М. Кравчук наголосив, що першочерговим завдання фахової дискусії щодо модернізації Конституції України має стати з’ясування основних причин недотримання конституційних та законодавчих норм в Україні. Л.М.Кравчук зазначив, що вкрай необхідним є вдосконалення конституційних норм, якими визначається відповідальність за невиконання законів. Говорячи про формування складу Конституційної Асамблеї доповідач наголосив на важливості її наповнення авторитетними фахівцями та представниками громадянського суспільства.

Л.М. Кравчук зауважив, що наявна політична система не відповідає інтересам суспільства, тому у проекті нової Конституції мають бути закладені норми, які б її демонтували, зберігаючи при цьому принципи демократичної, правової держави. Доповідач підкреслив, що Конституційна Асамблея має зосередитись на фахово-практичній, політичній стороні справи, та запропонувати реальний документ, який буде працювати, апробувавши його на фаховому, експертному та суспільному рівнях.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв у своєму слові після виступу першого Президента України Л.М. Кравчука запропонував присутнім побудувати дискусію навколо таких питань: формат Конституційної Асамблеї; тематичний план дій (дорожня карта) Конституційної Асамблеї; поєднання фахової роботи над конституційною реформою із просвітницькою роботою серед громадян щодо змісту основних конституційних змін.

Крім того, Директор НІСД наголосив на тому, що робота над зміною Конституції вимагає не лише правильного тексту, але щоб і тематика, яку обговорюють фахівці й експерти, була зрозуміла максимальній кількості громадян. Головне і ключове - ми маємо говорити про нову якість конституційно-правової системи.

Голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» В.В. Фесенко у виступі наголосив, що насамперед необхідно провести серйозну дискусію навколо питань модернізації політичної системи та конституційного процесу, зокрема визначитися з напрямами конституційних змін. Серед першочергових питань, на які необхідно дати відповідь при опрацюванні конституційних змін, було названо такі: реформа місцевого самоврядування, адміністративно-територіальна реформа, соціально-економічна реформа та реформа політичної системи загалом. З іншого боку, необхідно визначитися із можливими механізмами формування Конституційної Асамблеї та, відповідно, з її статусом і потенційним складом. Було підкреслено, що Конституційна Асамблея в Україні може бути сформована як виборний орган установчої влади або як консультативно-дорадчий орган при Президентові України чи парламенті. Від цього буде залежати ступінь легітимності прийнятих змін до Основного Закону.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв зазначив, що нинішнє обговорення розділу послання Президента України має інерційну форму. В основі цього задуму лежить ідея обміну пропозиціями з метою формування дальшого плану дій, його уточнення в тематичних планах.

Директор социологической службы «Український барометр» В.С. Небоженко в своем выступлении отметил, что новый этап конституционных изменений начат в благоприятной политической атмосфере, лишенной «конституционной истерики». Выступающий также обосновал объективную необходимость проведения конституционной реформы нерешенностью в предыдущий период конституционного процесса такой проблемы как легитимация власти и новой собственности. По оценкам директора социологической службы «Барометр» наибольшей проблемой реформирования политической системы Украины являться тенденция снижения легитимности конституционного процесса в период 1991–2011 гг. И если Конституция 1996 г., невзирая на критику процедуры ее принятия, имеет бесспорную легитимность, то конституционные изменения 2004 г. можно оценивать как полное уничтожение легитимности Основного закона страны – они мотивированы доминированием ценностей власти над ценностями государства. Выступающим подчеркнуто, что в данный момент страна пребывает в критической точке принятия решения относительно продолжения конституционного реформирования. В зависимости от качества этого решения политические процессы в стране могут развиваться в двух направлениях – либо дальнейшее уничтожение легитимности, либо возобновление роста легитимности конституционных изменений. Именно Конституционная Ассамблея может стать механизмом, который обеспечит развитие политических процессов в рамках второго направления. Выступающий также назвал возможные проблемы в процессах формирования и функционирования Конституционной Ассамблеи: противоречие между избираемыми и назначаемыми членами; проблема одновременного обеспечения и представительства, и эффективности в работе.

Президент України у 1991-1994 роках Л.М. Кравчук висловив своє бачення щодо формування складу Конституційної Асамблеї та алгоритму її подальших дій, стосовно зміни Основного Закону. Зокрема Л.М. Кравчук зазначив, що Конституційна Асамблея як незалежний від різних політичних сил орган має підготувати текст Конституції та схвалити його на своєму засіданні, потім передати цей проект Президенту України для внесення до Верховної Ради України, і лише після проходження всієї процедури, що передбачена чинною Конституцією такий законопроект буде прийнято остаточно. При цьому Перший Президент України наголосив, що Конституційна Асамблея жодною мірою не може бути органом, який підмінить парламент при ухваленні Конституційної реформи.

У свою чергу Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України М.І. Ставнійчук у виступі наголосила, що в процесі фахових дискусій щодо статусу Конституційної Асамблеї переважає думка, що Конституційна Асамблея має бути не органом установчої влади Українського народу, а - дорадчим, спеціальним, самоврядним, незалежним. Також було привернуто увагу присутніх до певних проблем, що виникають із затвердженням конституційних змін на всеукраїнському референдумі, пов’язаних із застарілим законодавством про референдуми.

Голова правління Центру політико-правових реформ І.Б. Коліушко також привернув увагу учасників круглого столу визначення статусу Конституційної Асамблеї. Доповідач висловив переконання, що за умови коли Конституційна Асамблея буде представницьким органом, то Президент України не має повноважень для її створення. В іншому разі необхідно сформувати певну робочу групу, яка має допомогти підготувати Президенту України проект Конституції. Водночас було наголошено на тому, що народ може самостійно прийняти нову Конституцію. Така можливість базується на низці рішень Конституційного Суду України, відповідно до яких народ має право змінити конституційний лад за процедурою визначеною Конституцією та законами. На думку І.Б. Коліушка мову про створення Конституційної Асамблеї доцільно вести лише у випадку, коли народ як єдине джерело влади перестає довіряти органам державної влади та хоче змінити конституційний лад. Важливою є процедура такого процесу. Дуже добре, якщо вона була б передбачена у законодавстві. В іншому випадку це революційна ситуація коли все робиться без процедури – явочним порядком. Тоді формується орган установчої влади, який називається Конституційною Асамблеєю.

У своєму виступі І.Б. Коліушко також підкреслив важливість проведення реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальної реформи в межах здійснення конституційної реформи.

Директор Національного інституту стратегічних досліджень А.В. Єрмолаєв виступив з пропозицією утворити спільно з Центром політико-правових реформ (ЦППР) спільні робочі групи для продовження роботи над проектом адміністративно-територіальної реформи.

Радник при дирекції Національного інституту стратегічних досліджень 

В.С. Лупацій у своєму виступі зауважив, що поза увагою учасників «круглого столу» лишився один з аспектів легітимності конституційної реформи – міжнародний. Україна, як і інші країни в сучасному світі, стикаються з однаковими проблемами. Зокрема, йдеться про такі дилеми: «безпека чи права і свободи людини»; «зовнішньополітична конкурентоздатність чи збереження моделі соціальної держави»; «забезпечення цілісності і централізму чи розвиток самоврядування» і т.п. Тому з метою забезпечення міжнародної легітимності конституційним змінам в Україні, на думку радника при дирекції Інституту, було б доцільним проведення низки міжнародних конференцій, присвячених тематиці конституційного реформування.

Виступаючий також зазначив доцільність організації і функціонування Конституційної Асамблеї за функціональним принципом – політики ставлять цілі і формують технічне завдання для правників і експертів, а представники громадянського суспільства беруть активну участь в оцінці пропонованих науковцями та експертами моделей конституційних змін.

Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України М.І. Ставнійчук також зазначила важливість зовнішнього чинника у вирішенні проблеми подолання дефіциту внутрішньої легітимності влади водночас наголосивши на необхідності більш тісної взаємодії з Венеціанською Комісією в питаннях законодавчого забезпечення модернізації політичної системи країни, подолання практики подвійних та потрійних стандартів в практиці державного будівництва. М.І. Ставнійчук наголосила на величезній значущості для процесу легітимації конституційних змін формування майданчиків уведення всіх питань конституційного будівництва у правове конституційне поле, яке визначено чинною Конституцією країни.

Також Радник Президента України наголосила на тому, що змістовна складова реформування Конституції України повинна ґрунтуватись на людиноцентриських цінностях, орієнтованих на захист прав і свобод людини, як це зроблено в усіх європейських конституціях, бути максимально убезпеченою від політико-владної заангажованості. Окрім того, зроблено особливий наголос на необхідності забезпечити за чинною конституційною процедурою юридичну прийнятність рішень Конституційної Асамблеї, а також причетність громадян, наприклад у форматі загальнонаціональних дебатів, та врахування їх пропозицій.

Директор Інституту А.В. Єрмолаєв повідомив, що центральне українське телебачення готове до цього завдання, однак тривають дебати щодо формату цієї роботи з метою забезпечити конструктивний та фаховий характер дебатів та уникнути участі у них «політичних спекулянтів». Єрмолаєв А.В. також відзначив доцільність використання Інтернет-мережі для досягнення громадянського та фахового консенсусу, наприклад шляхом створення відповідного порталу, для налагодження комунікацій з університетськими центрами, профільними академіями, регіональними структурами.

Завідувач відділу державної правової політики НІСД 

О.М. Руднєва відзначила необхідність уточнення теоретико-методологічних підходів реформування політичної системи саме на етапі підготовки проекту Конституції, оскільки класична теорія поділу влади не дозволяє віднести такі конституційні інститути як Президент України, Прокуратура України, Національний Банк України до якоїсь з гілок влади. Така невизначеність становить певні проблеми і для реформування правоохоронної системи, зокрема в питанні невизначеності статусу прокуратури.

В своєму виступі О.М. Руднєва також торкнулась проблеми взаємодії з інститутами громадянського суспільства в процесі підготовки і реалізації конституційної реформи і підкреслила необхідність співпраці саме з фаховими аналітичними групами в процесі підготовки проекту конституційних змін.

Підбиваючи підсумки засідання «круглого столу» директор Інституту А.В. Єрмолаєв подякував усім учасникам і запропонував впродовж травня провести кілька засідань для обговорення таких тем: підходи і концептуалізації Конституційної Асамблеї та виборче законодавство України – наявний стан та напрями реформування. А також провести наукову конференцію, присвячену методологічним проблемам дослідження конституційного процесу, національної держави та демократії в Україні і світі.

21 квітня 2011 р.

//www.niss.gov.ua/articles/440/

30.05.2012 Круглий стіл «Доцільність створення та перспективи діяльності Конституційної Асамблеї в Україні» 

19.05.2012 І-й Відкритий форум громадських рад «Плануємо майбутнє» 

25.02.2012 Круглий стіл «Конституційна Асамблея: питання статусу, порядку формування та діяльності» 

22.08.2011 Експертна зустріч «Створення і функціонування Конституційної Асамблеї»

Конституция Украины будет написана в Брюсселе?

«… домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його наступники … – довічно вдовольнялись титулом покровителів України ..., щоб у договорах ... з Московською імперією ... долучити умову … повного відшкодування всіх втрат, яких завдано Україні …»

Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.

Пилип Орлик, гетьман Запорозького війська рукою власною.

Почему украинские ученые посчитали договор Пилипа Орлика одной из первых европейских конституций, является загадкой, поскольку есть Радомская конституция 1505 г. и конституция Сан-Марино 1600 г. 

Тем не менее сей документ был одобрен и подписан шведским королем Карлом ХII.

Что интересно, по прошествии 300 лет тональность документа полностью отражает тональность и специфику отношений Украины и Евросоюза. Украинские власти по-прежнему стоят на коленях перед европейцами. По-прежнему просят денег, ищут защиты от России и взамен предлагают свой суверенитет оптом и в розницу, только сегодня этот процесс называется – Евроинтеграция. Еще никуда не вступив, мы уже уступили часть суверенитета в финансовой, экономической и военных сферах, потеряли часть территорий и перспективных рынков. Международная политика озвучивается спичами министра иностранных дел на политических ток-шоу, а внутренняя специализируется на репортажах из генеральной прокуратуры.

Поэтому когда Президент Украины В.Янукович проявил самостоятельность и (или) с подачи Л.Кравчука (Первый Президент Украины) произнес: «конституционная ассамблея» – европейцы оживились и моментально этот процесс, как и все остальные процессы, происходящие в нашей стране, поставили под контроль.

Венецианская комиссия усилила свое присутствие в Администрации Президента назначением М.Ставнийчук. С.Головатый, как представитель ПАРЕ в Венецианской комиссии и председатель Комиссии по укреплению демократии и утверждению верховенства права при Администрации Президента Украины, стал главным лоббистом, мягко говоря, «странной» концепции конституционной ассамблеи (КА). В течение месяца Венецианская комиссия утвердила концепцию ассамблеи, аналоги которой существовали исключительно в военных режимах Ганы и Нигерии в конце 70-х.

Таким образом, демократические потуги В.Януковича С.Головатый превратил в жалкое подобие африканских диктаторов, а европейцы получили возможность контролировать конституционный процесс в Украине. Плохо это или хорошо, покажет время.

Нам, гражданам Украины, необходимо понять, какое отношение мы имеем к предстоящему принятию новой Конституции страны в контексте уже происшедших событий. Напомним, 29 октября Л.Кравчук собрал пресс-конференцию, где изложил идею принятия новой конституции, что, по сути, являлось удачной компиляцией всех тех идей, которые в течение последних пяти лет отстаивали политики, эксперты и конституционалисты в вопросах учредительной власти и построения новой архитектуры управления страной.

Речь шла, прежде всего, о прямой демократии – прямые выборы делегатов на конституционное собрание, делегирование от общественных организаций и традиционных конфессий, а также назначение делегатов от Президента Украины и Верховного совета. В дальнейшем подготовленный текст конституции выносился на референдум. Все эти вопросы соответствовали мировой практике, поддерживались решениями Конституционного суда и требовали исключительно политической воли действующего Президента Украины. Не секрет, что такой шаг со стороны В.Януковича мог быть весомым аргументом на выборах в 2015 г.

Но, как говорится, Головатый решил по-другому. В Венецианскую комиссию направляется документ, который освещает только удобную его авторам сторону проблемы. Так, например: во втором разделе концепции КА: (Мировой опыт: п.7.8.9.) подается сознательно искаженное понятие суверенного и не суверенного конституционного собрания и совершенно не упоминается еще один вид классификации – способ формирования. Именно прямые выборы являются преобладающим и наиболее демократичным способом созыва Конституционной Ассамблеи. И если Конституционная Ассамблея не суверенна, и с ограниченными полномочиями, конституция выносится на референдум, а не на утверждение парламентом (Решение Конституционного суда Украины).

В дальнейшем, авторы концепции, почему то решили присвоить конституционному собранию статус совещательного органа????? Учредительная власть всегда первична, или мы незаметно перешли к монархии? Любой уважающий себя конституционалист спросит: как учредительная власть может быть совещательным органом в демократическом государстве? Во времена военных диктатур – да. Можно еще принять конституцию высшим руководящим органом партии, как это было в Анголе в 1975 году или просто подарить (октроировать) конституцию. Пусть Президент ее подпишет и явит народу. Такие примеры уместны были в Свазиленде 1978, Нигерии и островах Океании.

Весьма оригинально авторы приходят к выводу, что украинская конституционная ассамблея может быть консультативно-совещательным органом при Президенте Украины (на основании решений Конституционного суда Украины, с дальнейшим согласованием с Верховным советом (р.3., п.12 концепции), согласно Разделу XIII Конституции Украины.

Я уверен, что авторы концепции забыли представить Венецианской комиссии решение КС от 5 октября 2005, где отмечено следующее:

«Чинна Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей (преамбула Конституції України). Тобто при прийнятті 28 червня 1996 року Конституції України суверенна воля народу була опосередкована Верховною Радою України. Із нормативно-правового змісту положень частин другої, третьої статті 5 Основного Закону України, за якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, випливає, що народ має право приймати нову Конституцію України.»

А также указать на решение Конституционного суда Украины от 11 июня 1997 г.:

«Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом.»

Далее предлагается не понятно кем придуманная структура Конституционной Ассамблеи, напоминающая по членскому составу больше депутатский дискуссионный клуб при Президенте Украины. Завершается это творение п.17. «Конституционная Ассамблея и ее группа экспертов исполняют возложенные на них обязанности в тесном сотрудничестве с Европейской комиссией за демократию через право (Венецианская комиссия).»

Другими словами, два консультативных органа будут осуществлять учредительную власть в стране, не имея отношения никакого отношения ни к народу, ни к Конституции Украины. Самая загадочная и мутная комиссия, та которую возглавляет С.П.Головатый, состоящая наполовину из представителей частных фирм и грантовых организаций. Если сопоставить хронологически ее появление и состояние демократии в стране, то можно смело утверждать, что с тех пор именно демократии и права стало меньше. Где гарантия, что с конституцией будет лучше?

Уже в конце марта 2011(в аккурат 40 дней) Венецианская комиссия подала свое заключение на предложенную концепцию конституционной ассамблеи, в котором провела детальный анализ возможных конституант, сделав особый акцент на транспарентность и на широкое участие гражданского общества в обсуждении изменений. Однако в последующих пунктах (18,19,20) докладчики сделали свои выводы на основе неполной и субъективной информации. Прежде всего это вопросы участия парламента в обсуждении принципиально нового основного закона, а также в трактовке функций комиссии С.Головатого и Научно- экспертной группы Л.Кравчука (п.20. … «Комісія хотіла б висловити свою стурбованість тим, що створення …. Двох різних органів … може зробити процес конституційної реформи більш складним. … Крім того, Концепція створення Конституційної асамблеї, яка була представлена Комісією зі зміцнення демократі її та верховенства права 16 лютого 2011, вже є гарною моделлю…») О чем идет речь? Если о конституанте – то ее еще нет, если о консультативных группах, так, чем больше, тем лучше.

Все, что пишется в следующих главах экспертного заключения уважаемыми членами комиссии, напоминает выписку из разных глав университетских учебников по теории государства и права. Пишется

- о высокой степени независимости и автономии консультативного органа при президенте, что уже звучит как издевательство над гражданами Украины,

- о роли гражданского общества, которое, кстати, до сих пор не знает о том, что Конституционная Ассамблея будет, согласно концепции, состоять из народных депутатов и экспертов, приближенных к Президенту.

Прошло уже два месяца, а украинские эксперты, политики, политологи и конституционалисты даже не подозревают, какие страсти кипят вокруг нового основного закона страны, который теоретически, должен заложить стратегию развития государства минимум на пол столетия вперед.

Но что интересно, судя по тексту представленных документов, в Венецианской комиссии также плохо представляют, что хотят в Украине делать с Конституционной Ассамблеей. Механизм прямой демократии, конституанты, предложенный Л.Кравчуком, и находящий поддержку в гражданском обществе не подходит, а предложенная концепция Комиссией С.Головатого представляет собой худший вариант конституционной комиссии В.Ющенко. Скорее всего, ответ лежит не в плоскости государства, а в плоскости личных амбиций.

Мы не в праве судить тех, кого «испортил квартирный вопрос». Думаю сегодня каждому следует напомнить слова Ф.Лассаля о сущности конституции: «действительная конституция страны - это фактические соотношения сил, существующих в стране, писаная конституция тогда лишь прочна и имеет значение, когда является точным выражением реальных соотношений общественных сил.»

Сегодня соотношение сил таково, что власть практически нелегитимна, вследствие ряда антиконстуционных решений (что подтверждает и Венецианская комиссия), а правовой вакуум может занять суверенное конституционное собрание, которое без представителей властного олимпа решит будущее страны.

Или действительно, может пусть ее нам напишут в Брюсселе!

18 апреля 2011 г.

Юрий Збитнев, ВП «НОВА СИЛА»

//www.zbitnev.org/process/content/i/33

//blogs.korrespondent.net/users/blog/gabrielg2008/a35802

//hvylya.org/analytics/politics/10342-2011-04-19-06-24-08.html

Нова Конституція. Гра втемну

21 лютого цього року Президент України В.Янукович видав Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». Цим Указом глава держави розпочав чергову конституційну реформу. Для більшості досвідчених політиків та аналітиків таке рішення Віктора Януковича було очікуваним. При відкритті 8-ої сесії Верховної Ради шостого скликання (1 лютого 2011 року) Президент України заявив: «Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ усієї політичної системи, застосувавши механізм Конституційної Асамблеї. Але всьому свій час». І цей час настав дуже швидко.

Президентський Указ з політичного та управлінського поглядів є досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук, ні Президент Віктор Янукович не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх в чинній Конституції і які положення в ній потрібно змінити. Така собі гра «в темну». Ця ситуація створює як дуже широкі рамки для обговорення самого Указу й зумовленої ним конституційної реформи, так і безмежний простір для здогадок та спекуляцій навколо них.

Насамперед виникає питання: для чого створюється Конституційна Асамблея? В першому пункті Указу говориться, що «для підготовки змін до Конституції України». Але у своїх виступах Президент Віктор Янукович формулює цілком інше завдавання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: «…процес роботи над новою Конституцією треба відновити», «…нова редакція Конституції – це нагальна потреба, апогей цієї роботи». Зрозуміло, що термін «нова редакція Конституції» узятий не з теорії конституціоналізму, а зі сфери жонглювання поняттями для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір Януковича і Ко – нова Конституція.

Для тих, хто знається на конституціоналізмі, є очевидним, що для реформування влади, навіть «усієї політичної системи», не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж тоді потрібна «нова Конституція»? Для перезаснування держави.

Президент Леонід Кравчук також говорить про «новий текст Конституції». Про це він заявив на «Свободі слова» 21 лютого цього року (телеканал ICTV).

Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення, зокрема від української державності. І перейти до цілком інших засад, не пов’язаних з українською національною традицією.

Важливо зазначити, що теперішня українська держава твориться в річищі європейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща і багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на традиції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет України і Актом проголошення незалежності України та була освячена народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В першому розділі Декларації – «Самовизначення української нації» – говориться, що Україна «…як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», що Україна «… здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

Ініціатори прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу і запровадити тип державності, який ґрунтувався б на комуно-радянській ментальності та реалізовував російську політичну традицію та державну модель.

Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є: запровадження другої державної мови (російської) через внесення змін в 10 статтю Конституції, перегляд положень 20 статті про державні символи, закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворення України з унітарної держави у федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевидно, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державоутворюючого етносу та основної культури суспільства. Суттєвій переробці може підлягати стаття 17 Конституції, яка нині не допускає розташування іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.

Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо згідно з діючою конституційною процедурою зміни до названих статей Конституції мають ініціюватися «Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України». На підготовлений законопроект слід одержати позитивний висновок Конституційного суду України. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і затверджуватися Всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний, шлях, Президент України Віктор Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції, основні параметри якої, безумовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні.

Однак запровадження нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідомістю називають «новою редакцією Конституції», «новим текстом Конституції») буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це ним усвідомлюється. Тому свої дії він спробує прикрити «волею народу». Не важко передбачити, що нова Конституція «прийматиметься» чи «затверджуватиметься» Всеукраїнським референдумом.

Це, однак, ініціаторів цього процесу та їхню справу не рятує, бо чинна Конституція не передбачає прийняття нової Конституції на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники діючої Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.

Нова Конституція загострить політичну ситуацію в країні до крайньої межі, що добром не закінчиться.

Заради справедливості зазначу: ця ідея і раніше гріла серце багатьом лідерам політичних сил, особливо очільникам партій вождистського типу. На суд громадськості подавали свої проекти нової Конституції комуністи та «свободівці». Про потребу нової Конституції неодноразово заявляли лідери БЮТ та Партії регіонів. А в 2008 році ця ідея ледь не реалізувалась в парламенті спільними зусиллями «регіоналів» та бютівців. Створення Верховною Радою Конституційної Асамблеї для написання нової Конституції ініціював лідер «Фронту змін». Не чужою ця ідея була і для попередника нинішнього Президента України. Але, слава Богу, тоді вистачило державницького розуму відмовитися від її реалізації як вкрай небезпечної затії.

Однак зараз, на жаль, існує значно менше стримуючих факторів для втілення ідеї нової Конституції. Передусім, з боку правлячого режиму. Більше того, саме такі ідеї суголосні його природі.

Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років української державності жодна інша влада так не толерувала комуністів та дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна більшість її представників ментально орієнтовані на російську імперську політичну та культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП (б). Їхній розум і психіка обтяжені комуністичними стереотипами. Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, в розрахунках котрих існування України як незалежної держави не передбачене.

Справжня демократія, права людини, які гарантує національний тип української державності, чужі такій владі. Відсутність елементарної політичної культури та моральної відповідальності, освіти та професійності спонукають очільників правлячого режиму не до забезпечення тяглості української державності, а до підгонки її під їхнє вкрай обмежене індивідуальне та корпоративне розуміння.

Для влади з антиукраїнською ментальністю властиве перманентне бажання руйнувати все «до основания, а затем». У природі цих людей лежить прагнення починати все з нуля, щоб задовольнити свій гонор скрізь бути першими.

Таким чином, курс на нову Конституцію обумовлений як прагненням керівників правлячого режиму підготувати умови для поглинення України Росією, так і низькою якістю нової влади й значної частини «політичної еліти» країни загалом. 

Перезаснування України з держави національного типу на державу громадян з мультикультурною, багатонаціональною природою, а насправді на державу, наповнену переважно російською політичною та культурною традицією, і є домінуючим інтересом залаштункових ініціаторів прийняття нової Конституції. 

А це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться. Крім того, державна мультикультурність зазнала очевидного краху в Європі і нещодавно визнана лідерами провідних європейських країн, зокрема Німеччини, Франції та Великобританії, як безперспективна.

Не треба бути фахівцем у галузі конституціоналізму, щоб усвідомити: Україна може існувати як незалежна суверенна держава лише як держава національного типу, з українською політичною та культурною наповненістю.

Деукраїнізована та зрусифікована Україна – прямий шлях до перетворення її в колонію Росії з кількома губерніями замість теперішніх областей, що і є доконечною метою «п’ятої колони» в Україні, яку репрезентує теперішня влада.

Друга потенційна загроза пов’язана з появою цього Указу та ідеєю нової Конституції, стосується організації влади, зокрема форми державного правління. Ні Президент Віктор Янукович, ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук навіть не натякнули на те, що вони розуміють під реформуванням влади. Проте є безліч ознак того, що Янукович і Ко цілеспрямовано вибудовують політичний режим з «домінуючим гравцем». Деякі політики цим терміном називають режими з так званою «керованою демократією», які на пострадянському просторі досить швидко мімікрують в авторитаризм чи, навіть, тоталітаризм. І цим «домінуючим гравцем» на політичному й інституційному полі України має стати Президент Янукович.

Значний відрізок шляху в цьому напрямі вже пройдено. На конституційному та інституційному рівнях здійснено повернення до президентсько-парламентської форми державного правління, з подальшим рухом до президентської республіки. Немає сумніву, що цей перехід зроблено саме під ідею творення політичного режиму з «домінуючим гравцем». Поступово нівелюється і вихолощується демократичний принцип розподілу влад.

З прийняттям закону про центральні органи виконавчої влади та внесенням запропонованих Президентом Януковичем змін до Закону «Про Кабінет Міністрів України» повноваження Президента, зокрема у сфері кадрових призначень, остаточно виходять за рамки розумних балансів. Уже нині більшість органів виконавчої влади, а також суди, перебувають під ручним управлінням Президента та його Адміністрації, замість функціонування в рамках дотримання принципу верховенства права та діяльності за законом.

Парламент втратив частину повноважень і суттєво зменшив свою самостійність. Структурованість та представницька функція Верховної Ради вже не базуються на мандаті, делегованому народом політичним силам на виборах 2007 року. З відмовою від парламентських інститутів коаліції та опозиції і з переходом до інституту більшості Верховна Рада перетворилася, по суті, у філію Адміністрації Президента. Нова редакція Регламенту Верховної Ради спростила до примітивізму парламентську законотворчість. Встановлено тотальну практику скороченого режиму підготовки, розгляду та ухвалення законів. Переважна більшість законів нині ухвалюється без глибокого їх обговорення і за відсутності діалогу з опозицією. Яскравим підтвердженням підпорядкованості парламенту Адміністрації Президента є відсутність подолання парламентом вета Президента Віктора Януковича на закони, що час від часу відбувалося при всіх попередніх президентах.

Кабінет Міністрів так само втратив свою автономію і статус вищого органу виконавчої влади. Уряд «коаліції тушок» був на ходу трансформований у підлеглу Президенту і його Адміністрації структуру. Кабінет Міністрів в кадровому відношенні став однією з ланок так званої «президентської владної вертикалі». Такого безправного і приниженого уряду не було за всі роки незалежності.

В Україні фактично ліквідовано інститут незалежного конституційного судочинства. Конституційний суд не здатний протистояти антиконституційним забаганкам правлячого режиму. Його призначення зведено, по суті, до публічного озвучення спущених з Адміністрації Президента рішень.

Штучно пофрагментована судова система з деградованою роллю в ній Верховного Суду перетворила судочинство з формально незалежної гілки державної влади на слухняний інструмент Президента і Партії регіонів.

У таких умовах не варто говорити навіть про мінімально ефективну систему стримувань і противаг між органами різних гілок влади. Вже цих прикладів достатньо, щоб відзначити надмірну концентрацію повноважень в руках «домінуючого гравця» – Президента Віктора Януковича.

При цьому треба наголосити, що утвердження теперішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента України, забезпечувалося в неконституційний спосіб. Спочатку з порушенням норм Конституції творилася парламентська коаліція – так звана «коаліція тушок», що сформувала Кабінет Міністрів. Потім був поспішно переформатований Конституційний суд, який своїм неправовим рішенням незаконно змінив Конституцію. Україна повернулася до Конституції зразка 1996 року. Відбувся перехід до президентсько-парламентської форми державного правління, а Президент Янукович перетасував уряд «коаліції тушок».

Нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додатковими повноваженнями, зокрема у сфері кадрової політики, які вже жодним чином не вкладаються в конституційне поле.

В умовах незначного рівня соціальної підтримки «домінуючого гравця» низька легітимність правлячого режиму стала його ахіллесовою п’ятою. В такій ситуації саме через нову Конституцію найлегше можна «легітимізувати» цей політичний режим і його головну домінанту – Президента Януковича. Нова Конституція буде виписана так, щоб чинні антиконституційні положення багатьох новоприйнятих законів перетворилися в конституційні норми.

Проблему нелегітимності існуючого режиму апологети Конституційної Асамблеї хочуть вирішити принесенням чинної Конституції в жертву антиконституційним законам. Вся попередня діяльність очільників нової влади, яка базувалася на ідеології «понять», має втілитися в конституційну матерію.

Ефективною політтехнологією розбудови політичного режиму з «домінуючим гравцем» є невизначеність з кількістю можливих каденцій правління діючого Президента. Поява нової Конституції з огляду на практику Конституційного суду часів президента Леоніда Кучми створить «правові підстави» для Віктора Януковича обиратися на пост президента України три або чотири рази поспіль. А поки що така невизначеність є дієвим інструментом розширення впливу і тиску Президента на політичних партнерів та бізнес. Невизначеність завжди тривожить і лякає. Бажання створити конституційні підстави для третього терміну повноважень Віктора Януковича, безумовно, є окремим самодостатнім інтересом апологетів нової Конституції.

Тому нова Конституція має забезпечити легітимізацію нового режиму, створюючи враження простої зміни форми державного правління. Нова влада усвідомлює, що використовує повноваження, здобуті неконституційним шляхом. Крім того, під фанфари про зміну форми організації влади насправді буде перезаснована держава, що позбавить українців своєї національної державності. Національні права українців, зокрема право на власну державу, будуть ліквідовані або максимально обрізані.

Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента відбуватиметься найближчим часом в рамках президентсько-парламентської республіки, питання про остаточну форму політичного режиму залишається відкритим. Політичний режим з «домінуючим гравцем» у рамках президентсько-парламентської форми державного правління може виявитися лише проміжною формою. Відхід від плюралістичного конкурентного способу організації влади, що спостерігається нині, торує шлях до зародження автократичного режиму. Однак не слід виключати, що для українофобської олігархії та Кремля концентрація влади в руках Президента потрібна лише як тимчасове явище для того, щоб здійснити антиукраїнський і антидемократичний реванш, перезаснувати державу та помститися опозиції. Вирішивши поточні завдання, пов’язані з політикою реваншу, перезаснуванням держави та повним переділом власності в Україні, включно із сільськогосподарськими землями, нова влада надалі може вдатися до чергового кульбіту назад – у напрямі парламентсько-президентської форми правління, до олігархічної парламентської республіки, олігархічного парламентаризму.

Такий крутий розворот може виявитися потрібним олігархії для того, щоб уникнути персональної відповідальності за стан справ у державі і втриматися при владі на якомога довший час. У 2008 році, коли Партія регіонів і БЮТ «пошлюбилися» на засадах ідеї нової Конституції, передбачався саме такий сценарій.

Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим з «домінуючим гравцем», ні автократичний режим, ні так званий «олігархічний парламентаризм». Україна не повинна сходити з дороги європейської демократії.

Третя потенційна загроза, яка буде породжена новою Конституцією та діяльністю Конституційної Асамблеї як установчого органу полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема їх соціальних прав.

Без високого суспільного рейтингу Президенту Віктору Януковичу буде надзвичайно важко довго утримуватися в ролі «домінуючого гравця». Отже, йому доведеться компенсовувати низьку соціальну підтримку режиму посиленням авторитарних тенденцій. А це, в свою чергу, потребуватиме обмеження не тільки на практиці, але й на конституційному рівні як національних, так і соціальних прав українців. Тільки нова Конституція дозволить переписати права і свободи громадян під ідеологію нового політичного режиму. Вже нині спостерігається різке звуження соціальних прав громадян, наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований у нинішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархічним кланам реалізувати своє прагнення до безмежного збагачення. Безправними людьми легше керувати і тримати їх у покорі.

Саме в потенційному звуженні конституційних прав громадян в соціальній сфері криється третя загроза ініційованої Президентом Віктором Януковичем конституційної реформи.

Ідея прийняття нової Конституції несе в собі ще одну, четверту, загрозу – загрозу очорнення Конституції і дискредитації українського конституціоналізму загалом. А отже, і української державності. Але це вже предмет наступного коментаря.

Іван Заєць, народний депутат, 18.04.11

//ua.glavred.info/archive/2011/04/14/132107-5.html

//www.umoloda.kiev.ua/number/1878/180/66790/