СПІЛКИ НАРОДУ УКРАЇНСЬКОГО
(Проект утворений групою членів
Української Народної Партії, УНП)
ОСНОВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ
1. Україна є спілка вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями. Таких земель є дев’ять: Чорноморська Україна, Слобідська Україна, Степова Україна, Лівобережна Україна або Гетьманщина, Північна Україна, Полісся або Гайова Україна, Підгірська Україна, Горова Україна і Понадморська Україна.
2. Кожна земля є спілка вільних і самоправних громад.
3. Як межі земель, так і межі громад визначаються окремим законом.
4. Територія України належиться на праві власности всьому народови українському, се-б-то Всеукраїнській Спілці, а не тій або іншій громаді чи землі.
5. Националізація землі має бути переведена на підставі правил: від власників українців земля викупляється, від чужинців відбирається без відшкодування.
6. Ніяка частина национальної землі не може нікому належатись на праві приватної власности за виключеннєм грунтів (під селитьбами та будівлями).
7. Земля зайнята під селитьби (будівлі) як по селах, хуторах, так і по містах, не інакше може бути обернена на національну власність, як через окремий закон.
8. Чужинці не можуть ані мати права приватної власности на землю під селитьбами, ані користуватись национальною власністю.
9. Способи користування национальною землею установлюються громадою на підставі законів земських.
10. Українське громадянство може бути придбане, удержане й згублене на підставі закону громадянського (цівільного). Отсей же основний закон доторкається тільки суспільно-громадських прав і каже, при яких умовах, мавши українське громадянство, можна користуватись тими правами.
11. Натуралізация може відбутись через приняттє чужинця якоюсь громадою законодатним шляхом. Тільки така натуралізация надає чужинцеви всі права українця.
12. На Вкраїні нема й не може бути поділу на касти.
13. Всі українці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони можуть бути допущені до виконування офіцияльних обов'язків на Вкраїні.
14. Особиста свобода людини єсть забезпечена.
Ніхто не може бути переслідуваний інакше як на підставі закону і в формі ним установленій.
Поза гарячим вчинком ніхто не може бути затриманий без судової мотивованої постанови. Постанова має бути оголошена при затриманню або не пізніше 24 годин опісля.
15. Ніхто не може бути арештований в своїй господі від 8 години у вечері до 8 години рано.
16. Ніхто не може бути укараний інакше як на підставі закону і після судової постанови.
17. Селитьба (господа) єсть недоторкана. Заборонено всякому, хто б він не був, увійти до чужої господи проти волі господаря.
Виключення можуть бути лише на підставі закону, в передбаченій законом формі і то тільки від 8 години ранку до 8 години у вечері.
18. Свобода віри і її публичного виявлення, як і свобода оголошувати свої думки й пересвідчення всяким способом суть забезпечені.
19. Ніхто не може бути присилуваний до якихось церемоній або актів релігійних, або до пошановання днів відпочинку.
20. Релігія єсть річ приватна і справа совісти, через те ніяка власть не може ані підтримувати релігію, ані перешкоджати їй, ані втручатися в релігійні справи.
21. Шлюб єсть річ цілком приватна. Ніяка релігія і ніяка власть не може втручатись в шлюбні відносини. Розвід, як і шлюб, залежить від доброї волі заінтересованих осіб і утворюються через просте оголошення події.
22. Наука і навчаннє суть вільні для кожного. Усяке втручання або передбіжні заходи заборонені.
Громадське навчаннє, яке дається на кошт суспільний, мусить бути управильнене на підставі закона.
23. Печатне слово є свобідне. Цензура ніколи не може бути заведена. Ніхто не може вимагати від письменників, видавців або печатників якихось грошевих забезпечень.
Коли письменник є відомий і живе на Вкраїні — видавець, печатник або розповсюджувач не можуть бути переслідувані.
24. Українці мають право збиратись тихо й без оружя усюди без попереднього повідомлення або згоди якоїсь власти.
25. Українці мають право зав'язувати усякі спілки та згромадження. Се право не може підлягати ніяким перебіжним заходам.
26. Кожен має право звертатись до власти з петициями, підписаними одним або багатьома.
27. Тайна листування є недоторкана. Закон установляє, котрі урядники відповідають за знівеченнє тайни листів, доручених почті.
28. Офіцияльна мова є українська, але всі мови, уживані на Вкраїні, суть вільні.
29. Не потрібен ніякий попередній дозвіл, щоб пізвати до суду якогось урядовця, за вчинки його уряд карає, за виключеннєм того, що є установлене для міністрів.
30. Уся власть належить народови українському. Основний закон установляє, як нею користуватись.
31. Власть законодатна належиться раді представників і сенатові.
32. Законодатний призвід (ініциятива) належиться кожній з двох гіляк законодатних, а також кожній групі громадян не менш, як з 25 тисячів людей.
33. Печатне слово є свобідне. Цензура ніколи не може бути власти.
34. Презідентови Всеукраїнської Спілки належиться власть виконавча, як се основним законом є установлено.
35. Судова власть належиться судам і суддям. Усякі присуди робляться в імени республики Всеукраїнської Спілки.
36. Справи, що доторкають ся виключно окремих громад або земель, управильняються своїми громадськими або земськими радами на підставах, визначених сим «законом основним».
37. Члени обох законодатних хат передставляють увесь нарід український, а не тільки ту громаду або землю, яка їх обрала.
38. Засідання законодатних хат суть публічні. Замкненнє дверей для якогось засідання може відбутись тільки на жаданнє більшої половини зібраних.
39. Кожна хата перевіряє сама уповноваження своїх членів і розв'язує усякі непорозуміння щодо сього.
40. Не можна бути заразом членом обох хат.
41. Член одної з двох хат, покликаний презідентом на платний уряд, коли згодиться на прийняттє сього, перестає вже бути представником і може знов взяти свої обов'язки тільки через нове обраннє.
42. Кожна хата обирає собі на кожну сесію свого предсідателя, заступників предсідателя і утворює свою канцелярію.
43. Постанови хат важні, коли вони ухвалені більшостю голосів. При поділі голосів нарівно пропозиция уважається відкиненою. Ніяка з двох хат не може почати засідання, поки не збереться більшости її членів.
44. Голосування відбувається голосно, сидячи або встаючи. Коли голосується на закони, кожен член відповідає голосно по викликанні свого імени. Вибори предсідателя, заступників і секретарів, як і предложеннє кандидатів, відбувають ся потайним голосуваннєм.
45. Кожна хата має право анкети.
46. Проект закону не може бути прийнятий інакше, як тільки через голосуваннє кожного артикулу окремо.
47. Хати мають право ділити або злучати окремі артикули чи поправки.
48. Заборонено особисто приставляти хатам свої петициї.
Кожна хата має право відіслати міністрам ті петициї, які їй надіслані. Міністри мусять щоразу давати свої заключення на зміст петиций, коли сього забажає хата.
49. Ніхто з членів обох хат не може бути пізваний або переслідуваний з нагоди своїх думок, висловлених ним, або голосувань, данних ним при виповнюванню своїх обов'язків.
50. Ніхто з членів хат не може бути ані затриманий, ані переслідуваний за злочин інакше, як за згодою і дозволом тієї хати, до якої він належить, виключаючи нагоду на гарячім учинку.
Затриманнє або переслідуваннє члена однієї з хат заборонено на ввесь час його уповноваження.
Кожна хата сама встановляє спосіб, яким вона виконує свої права й обов'язки.
51. Уповажні до «ради представників» вибираються на отсих підставах: право вибирати належиться кожному громадянинови чи громадянці, які мають 25 років сповна і живуть у тій самій громаді не менше року.
52. Право бути вибраним належить ся кожному українцеви, що вміє говорити, читати й писати по українськи, має 25 років і ще не дійшов 70 років.
53. Вибори до обох хат відбуваються прямо й безпосереднє.
54. Голосуваннє потайне, рівне й обов'язкове для кожного відбувається в своїй громаді за виключеннями, загальним виборчим законом передбаченими.
55. Виборчий закон установляє згідно з кількостю людности число представників. Се число не може вивершати пропозиції одного представника на 25.000 людей до ради представників і половини того числа до сенату. Сей закон установляє, взагалі, умови, основний порядок виборчий.
56. Члени «ради представників» обирають ся на три роки.
57. Кожен член ради одержує платню щорічну, розмір якої буде установлено законом.
58. Сенат складається з виборних від кожної землі на підставі загального, потайного, рівного, безпосереднього, прямого голосування в кожній землі.
59. Кожна земля посилає одинакове число представників незалежно від кількости своєї людности.
60. Сенатори вибирають ся на 5 років і мають таку саму нагороду, як і члени ради.
61. Засідання сенату відбуваються в той саме час, що й засіданнє ради, інши засідання не мають ваги.
62. Першим громадянином є презідент Всеукраїнської Спілки.
63. Презідент вибирається усім народом українським через плебісціт на 6 років.
64. Особа презідента є недоторкана, міністри суть відвічальні.
65. Міністрів призначає й усуває презідент.
66. Презідент є головний вожд війська й флоти, а також виконавчих органів. Він призначає відповідних урядників і достойників.
67. Презідент пильнує, щоб закони були виконані, але він не може ані усувати законів, ані увільняти від їх виконання.
68. Презідент оголошує закони.
69. Силою самого закону хати збираються щороку в перший вівторок другого тижня жовтня. Збори продовжуються не менше, як два місяці. Презідент має право скликати збори раніше призначеного речинця.
70. Презідент має право змилування (амнестиї) для засуджених, але він не може дати змилування міністрам.
71. Грошева нагорода презідентови ухвалюється законом що три роки.
72. Презідент не має інших прав, крім наданих йому законом.
73. Презідент не може бути молодший 35-літнього віку.
74. По укінченню 6-літнього речинця або по смерти презідента обирається новий.
75. Коли б презідент явно знехтував сей основний закон, то обидві хати і вищий касацийний суд утворюють із себе «народний суд», який мав би право усунути презідента і призначити нові вибори.
76. Ніхто не може бути міністром, коли він не є українцем з роду.
77. Міністри не мають права голосу в хатах.
78. Міністри мають право увіходити в кожну з хат і хата мусить їх вислухати, коли міністри того жадають. Хати мають право зажадати присутности міністрів.
79. Віддати міністрів судови може тільки хата представників. Судити міністрів має право тільки вищий касацийний суд.
80. Змилування засудженим міністрам може дати презідент тільки на жаданнє однієї з двох хат.
81. Спори щодо громадянських прав належаться виключно судам.
82. Спори щодо суспільно-громадських прав належаться теж судам за виключеннями, законом установленими.
83. Ніякий суд, ніяка судова власть не може бути заведена інакше, як силою закону. Не можуть ніколи бути заведені надзвичайні судові інституциї, під якою б назвою то не було.
84. Для цілої Всеукраїнської Спілки є тільки один вищий касаційний суд.
Сей суд не роздивляє справу річево, крім суду над міністрами.
85. Засідання судів суть публичні, хиба б ся публичність мала зашкодити суспільні моральні почуття. Тоді суд може зачинити двері, але не інакше, як одноголосне. Переступства преси та політичні ніколи не можуть розбиратись при зачинених дверях.
86. Усякий присуд мусить бути умотивований і виголошений при відчинених дверях.
87. Суд присяжних є для всіх карних злочинств, а також для переступств пресових і політичних.
88. Як мирові судді, так і судді колегіальні обираються місцевими радами, судді другої інстанції і судді касаційного суду призначають ся презідентом з кандидатів, обраних земськими радами та судами другої інстанциї.
89. Судді обираються на три роки, а призначають ся на ціле життє. Суддя не може бути усунений без судової постанови, переміщеннє судді може бути тільки за його згодою.
90. Презідент призначає й усуває всіх судових урядовців.
91. Надгорода грішми суддів і урядників встановлюється законом.
92. Суддя не може виповняти інших офіцияльних обов'язків.
93. Суд другої інстанциї є в кожній землі.
94. Скількість судів першої інстанциї і судів комерсійних уставляється окремим законом.
95. Земські й громадські самоправи уставляють ся своїми земськими й громадськими законами на отсих підставах:
1). Кожна земля має свою земську раду, кожна громада — свою громадську раду.
2). Земські й громадські ради вибирають з-поміж себе управи, які й суть виконавчою властю.
3). Усі урядовці суть вибирані.
4). Права й обов'язки земських рад обмежуються тим, що доторкається інтересу земель і громад.
5). Засідання рад є публичні.
6). Презідентови або законодатним хатам належиться право перешкодити радам земським або громадським виходити понад свої права й заважувати загальному добру Всеукраїнської Спілки.
7). Вибори до рад відбувають ся через безпосереднє, рівне, потайне загальне голосування.
8). Звіти (отчеты) з доходів, видатків та буджетів оголошуються.
96. Редакция всяких громадянських актів та удержаннє реєстрів належиться виключно до права громад.
97. Додатки на користь Всеукраїнської Спілки можуть бути установлені тільки земською радою.
Датки на користь громади можуть бути установлені тільки радою громадською.
98. Додатки на користь Всеукраїнської Спілки мусять бути голосовані щорічно. Закони, які їх установляють, мають силу тільки на один рік, коли не будуть поновлені.
99. Ніхто не може мати привилеїв від податків.
100. Поза установлені законом податки ніхто не може вимагати від громадян ніяких дачок ані на користь Всеукраїнської Спілки, ані землі, ані громади.
101. Щороку законодатні хати визначають розмір видатків і голосують буджет.
102. Усі доходи й усі видатки мають бути заведені до буджету й до звіту.
103. Для перевірення звіту хата представників призначає контрольорів, на речинець, визначений законом. Закон же визначає їх права й обов'язки.
104. Всеукраїнська Спілка не має постійного війська.
105. Кожна громада має свою міліцию.
106. Сила і організация міліциї, а також спосіб відбування вправ, права й обов'язки міліционерів установляють ся окремим законом, який має силу тільки на один рік, коли не буде поновлений.
107. Мобілізація міліциї може бути зроблена тільки на підставі закону.
108. Український нарід присвоює собі кольори: блакитний та жовтий.
109. Місто Київ є столицею Всеукраїнської Спілки, де перебуває презідент і обидві хати.
110. Ніяка клятва не може бути встановлена без окремого закону, який визначає й її формулу.
111. Усякий чужинець, що перебуває на території України, користується протекциєю законів українських щодо його особи та майна.
112. Ніяка постанова, ніякий закон не єсть обов'язковий, коли він не оголошений в формі, законом установленій.
113. Основний закон не може бути спинений ані в суцільности, ані в частці.
ПЕРЕГЛЯД ОСНОВНОГО ЗАКОНУ
114. Законодатна власть може виголосити, що годиться переглянути якийсь артикул основного закону.
Після такої заяви обидві хати суть розв'язані силою самого закону і скликають ся нові хати на підставі закону.
115. Нові законодатні хати постановляють, чи потрібно змінити зазначені артикули.
116. Законодатні хати не можуть ані проектувати зміну, ані ухвалювати її, коли в засіданню немає двох третин усіх членів хати. В рівній мірі тільки зміна, ухвалена двома третинами членів, є законна.
117. Чужинці, що оселилися на Вкраїні за 10 років до оголошення і зведення сього основного закону, уважаються, коли вони жили безупинно, нарівні з природними українцями, але сі права вони придбають тільки тоді, коли подадуть в протязі 6 місяців заяву про своє бажання скористуватись благом сього закону і не раніш як через рік по заведенню сього закону. Се зголошеннє може мати тільки в тій громаді, де вони жили.
118. Всеукраїнський народ в конгресі, який має установити сей основний закон, схвалює також окремі закони:
1. Закон про працю.
2. Закон про пресу.
3. Закон про суд присяжних.
4. Закон про фінанси.
5. Закон про організацію судову.
6. Закон про одвічальність міністрів та інших урядників.
7. Закон про нагороду грошеву представників і урядників.
8. Військовий закон.
9. Закони карні та цивільні.
10. Закони про шкільну освіту.
[Газета «Самостійна Україна», ч. 1. Львів - 1905]
____________
Павленко В. Я. Історія українського конституалізму
(конституції, конституційні акти, конституційні проекти).
//dls.kherson.ua/dls/
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ
(1902-1907)
(УНП) - організація націоналістичного самостійницького напрямку, заснована 1902 року Миколою Міхновським. Політичне обличчя партії визначали сформульовані Міхновським у 1904 році «10 заповідях УНП». Гасло «Україна для українців» розумілося таким чином, що саме український народ має бути господарем на власній землі. У вересні 1905 року у Львові був опублікований проект української конституції - «Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського», «утворений групою членів Української Народної Партії». Серед лідерів УНП були ще Микола, Володимир та Сергій Шемети, О. і С. Макаренки, В. і Г. Шевченки, О. Степаненко та інші. Після 1907 року діяльність УНП занепала. 1917 року колишні члени УНП створили Українську партію Соціалістів-Самостійників.
____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Українська_народна_партія_ (1902)
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ УНП
(Миколи Міхновского, 1904)
1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей.
2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.
3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.
4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі.
6. Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.
7. Не зробися ренегатом-відступником.
8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.
10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.
Микола Іванович Міхновський
(1873-1924) - народився у сім'ї сільського священника з козацького роду на Полтавщині, член «Братства тарасівців» (1891-1898), адвокат, публіцист, ідеолог націоналістичної самостійницької течії українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст., автор промови «Самостійна Україна», що стала першою політичною програмою Революційної української партії (Харків, 1900) - першої політичної партії в Наддніпрянській Україні, засновник та керівник Української народної партії (1902), автор «Десяти заповідей УНП» - «Десяти заповідей Міхновського» (1904), один із авторів «Основного Закону «Самостійної України» спілки народу українського» (1905), член Братства самостійників (Київ, 1912), співорганізатор Української демократично-хліборобської партії (Лубни, 1917), один із організаторів українського війська, організатор повстання «полуботківців» проти Української Центральної Ради (1917) та заколоту проти Директорії УНР (1919), арештовувався більшовиками у 1920 р., згодом виїхав на Кубань. 1924 року повернувся до Києва, де й загинув за не з'ясованих обставин. Похований на Байківському цвинтарі у Києві.
 |
Микола Іванович Міхновський серед прибічників у Харкові
(другий ряд, перший праворуч). |
.png)
Публікації
