Валерій Семиволос. Моральний лідер для України

Саме революційна вулиця стала чи не головним джерелом формування нової політичної еліти, появи моральних лідерів... Вацлав Гавел

Завершення теми розпочатої автором в статті Епітафія національному лідерству українського політбомонду.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/14/4141949/

Потрапляючи в коло дискусій в пошуках відповіді на запитання: "Який лідер нам потрібен?", імена яких тільки-но історичних персонажів не лунають: від Хмельницького, Мазепи чи Вашингтона і до Махна, Франко, де Голля та Піночета.

Але всі ці і багато які інші, кожен по своєму, видатні історичні персонажі були затребувані як національні лідери в абсолютно інших, ніж сьогодні перебуває Україна, історичних, економічних, культурних, гео- та суспільно-політичних, одним словом цивілізаційних системах координат.

А, як відомо, кожна країна в певну епоху на тому чи іншому етапі свого розвитку потребує відповідного типу лідера.

Тому, давайте спочатку визначимося, що ж то за

Система координат

в якій сьогодні перебуває Україна?

Так от наша держава та її суспільство на сьогоднішній день перебувають в процесі недовершеної національно-визвольної демократичної революції.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/03/27/3836297/

Причому незавершений характер національно-визвольної складової цього процесу, в першу чергу, обумовлений заледве започаткованими демократичними системно-змінними перетвореннями.

Адже демократизація с самого початку 90-тих набула в Україні характеру реформування посткомуністичної системи влади, котре власне і продовжується до цього дня.

Тобто, якщо вдатися до аналогій, то наші нинішні внутрішні соціально-політичні та економічні розклади, до того ж загострені ще й так званою світовою кризою, надзвичайно нагадують процеси, котрі відбувались в більшості країн Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових революцій.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/07/7/4074394/

За одним виключенням – незалежність та державність нам виборювати вже не потрібно.

А ще згідно ендогенної концепції (О’Доннелл і Шміттер, 1988) теорії демократичного транзиту, процеси реформ соціалізму в східноєвропейських країнах від початку 80-тих і до самих оксамитових революцій або ж подібні процеси реформування совка в Україні, відповідають першій фазі цього транзиту – лібералізації та реформації старої системи влади.

А завершується ця фаза в теорії домовленостями поміж старою владною політелітою та новою опозицією, в результаті котрих, остання повністю чи частково перезавантажує першу у всіх інститутах влади.

На практиці ж це набуло більш поширеної назви – оксамитова революція, а методологічно, саме перезавантаження відбувалось, як виборчим шляхом, так і через люстрацію із подальшою інституалізацією в другій транзитній фазі демократичних здобутків революції в законодавчому полі.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/06/29/4056635/

В Україні ж перша фаза демократичного транзиту так і не була доведена до свого логічного завершення, а набула інерційно-циклічного характеру реформації совка.

Чому циклічного?

Бо ми мали щастя пережити горбачовську, кравчуковську, кучмовську реформації, а зараз переживаємо рехвормацію усього раніше нарехвормованного. І ці процеси свідчать лише про одне – повну неспроможність та деградацію нашої постсовкової панівної верстви, що було також характерним і для комуністичних режимів у країнах Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових пертурбацій.

І я не даремно акцентую увагу на концепції О’Доннелла і Шміттера, бо згідно їх теорії (підтвердженій на практиці у згаданих країнах), як тільки-но процеси першої фази реформації старої системи влади починають поширюватися із економічної в суспільно-політичну сферу, то лібералізація та демократизація набувають невідворотного характеру.

Вони також передбачили, що в разі коли таких домовленостей не відбувається, процеси реформ можуть набути інерційного характеру. Як, наприклад, свого часу в Болгарії, Румунії чи Словаччині, або ж нині в Україні чи Білорусі.

Інша справа, що ці американські суспільствознавці, описуючи завершення першої транзитної фази, здебільше говорять про домовленості поміж готовим до перемін суспільством, в особі опозиції, та старою владною політелітою про правила передачі влади та подальшого їх співіснування, а от про системні зміни, як революцію, майже ні слова.

Ну, теорія вона на те й теорія, щоб її творчо розвивати. Як це зробили в революційний спосіб східноєвропейці та прибалти через декілька років після появи самої ендогенної концепції.

Окрім того, сучасна Україна, розділена здебільше ментальним фронтом протистояння совка і антисовка, одночасно є ще й полем з’ясування геополітичних стосунків Заходу та Росії. І протистояння те є нічим іншим, як продовженням сумновідомої холодної війни.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/19/4147211/

Можна було б ще згадати і про Тофлерівську "третю хвилю" цивілізаційних революцій, котра чим далі тим потужніше накриває постіндустріальний світ, а з ним заодно і Україну.

Але ця згадка може бути корисною лише в тому сенсі, що потенційний лідер нації мусить усвідомлювати – "третю хвилю" цивілізаційних пертурбацій найкраще переживуть лише ті країни, суспільства котрих виявляться найбільш підготовленими до технологічних, інформаційних, інноваційних та пов’язаних із ними економічних, гео- і суспільно-політичних, культурницьких та інших перемін.

Його ж завдання (чи якщо бажаєте – місія) трохи інша – стати дієвим виразником прагнення української нації щодо зламу постсовкової системи влади в Україні , закладення системних підвалин переходу від совка до демократії і конституційній та іншій законодавчій інституалізації революційних здобутків аби процеси демократизації та консолідації демократії (друга та третя фази демократичного транзиту згідно концепції О’Доннелла і Шміттера) набули невідворотного характеру.

Отже для України національні лідери "третьої хвилі" (або ж лідер, котрий "приймає виклики світу і відповідає на них по-новому") ще не на часі, тим паче що й в світі із відомих такий, з певними застереженнями, лише один – Барак Обама.

Тобто лідер мусить відповідати рівню та характеру проблем, нагальне розв’язання котрих викликано передреволюційною ситуацією та можливе лише в системно-змінний спосіб. Означення ж такому провіднику нації, з легкої руки Вацлава Гавела, теж мається

Моральний лідер

Про цю типологію сучасного провідника нації мається маса суспільно-політологічної, психологічної та публіцистичної аналітики. А от адаптованих до українських реалій та суспільних вимог, таких досліджень не так вже й густо.

Бо, окрім вже згаданих цивілізаційних координат, котрим повинен відповідати національний лідер, мусимо ще й враховувати ментальні, соціальні, ідеологічні, біографічні, психофізичні (харизматичні), морально-вольові (індивідуальні), мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники.

Але, аби не вдаватися в глибини глибин аналізу типології морального лідера українського зразку, раджу переглянути хоча би дослідження з цього приводу вже згадуваних Гуцала і Недбаєвського, та взяти їх лише до уваги.

Бо якщо суворо дотримуватися подібної методології не в суто наукових дослідженнях, а в публіцистичних розвідках, то виникає великий ризик того, що на суд загалу буде представлений не лідер, а якийсь чи то андроїд, чи то щось янголоподібне. Як це трапилось з Олегом Соскіним в його спробах намалювати портрет такого-от морального Президента.

Мало того, що Соскін відразу ж вводить досить жорстке вікове обмеження 45-65 років у вимогах до майбутнього провідника нації, але й наводить цілу купу критеріїв до якісних особливостей такого лідера, котрі уособлюють швидше не моральний, а моралізаторський чи святенницький тип характеру.

Трохи поясню.

Зрозуміло, що вік 45-65 є не лише найбільш продуктивним в сенсі реалізації будь-якої людини як особистості, але й цій віковій категорії притаманні такі якості державного мужа, як мудрість, досвід, виваженість чи розсудливість.

Але, з іншого боку, така жорстка вікова градація, автоматично виключить із конкурентної боротьби за моральне лідерство більш молодий контингент, представникам котрого притаманні схильність до продукування та реалізації модернових, проривних, в решті-решт "третьохвильних" ідей виходу країни із нинішньої кризової ситуації та розбудови нової України.

Окрім того, не слід забувати, що є маса достойників, котрим у віці далеко за 60 притаманний здоровий душевний стан 30-40 річного.

Тому я б в цьому сенсі обмежився лише нижньою 25-30 річною градаційною планкою і обов’язковими довідками з "дурки" та лікарськими висновками про дієздатність та фізичне здоров’я.

І звичайно ж ця вимога може бути висунута до морального лідера лише у випадку, якщо він буде претендувати на конкретну державну посаду. Бо з довідками з "дурки" до мас не апелюють, а лікарськими висновками про особисте самопочуття лідер народ не гуртує.

А якщо ми до того ж почнемо заганяти морального лідера в жорсткі пуританські рамки, вимагати від нього бути патологічно правдивим та ідеологічно стійким, оцінювати його за віросповіданням чи фізичними вадами, то тоді у нас ніколи не з’явиться ні свій Черчилль (ідеологічно нестійкий сибарит, що жлуктив коньяк галонами), ні свій Кеннеді (той ще ходок), ні Клінтон (найпопулярніший післявоєнний президент, що мав дві каденції, котрий мало того, що в гречку скакав, так ще й по-молодості хіпував з травкою).

Ані напівпаралізований Рузвельт, ні де Голль, котрий свідомо пішов на обман своїх найпалкіших прихильників із напіввійськової організації ОСС та й усієї нації, проголосивши тезу "Алжир завжди був, є і буде французьким", в інтересах тієї ж таки нації дав алжирцям "вольную", ні наші новітні Хмельницькі чи Мазепи, прототипи котрих і хильнути були не дурні, і до жіноцтва ласі.

Ну, а вже б на Обамі такого штибу критологи (від слова критерій) живого б місця не залишили, бо мало того, що той полюбляв свого часу травку з коксом коктейлити, так ще й до сумнівної церкви, котра пропагує зверхність чорних над білими та антисемітизм, ходить.

А більшість вищеназваних (окрім Обами – бо мусить ще себе проявити) і багатьох інших не названих (в тому числі і лідерів оксамитових революцій) об’єднує інше:

• харизматичність та здатність на непересічний вчинок задля інтересів держави і нації, навіть коштом власного іміджу та репутації;
• готовність до саможертовності;
• глибока патріотичність та державництво;
• мінімальний розрахунок на зовнішню допомогу і максимальна ставка на власний народ, навіть у випадку загроз екзогенного характеру;
• принципова непоступливість у відстоюванні національних інтересів;
• здатність максимально використовувати власні позитивні риси характеру з одночасним вольовим придушенням негативних рис;
• здатність піти на свідомий обман, як своїх союзників, так і всієї нації, в інтересах цієї ж самої нації;
• здатність публічно визнавати свої помилки і вибачатися за це;
• розуміння власного народу і співпереживання йому.

Тобто Україні потрібен моральний лідер героїчного штибу. Бо, повторюся, нація-лялечка ще тільки намагається перетворитися на метелика і в даний момент вона має непрезентабельний вигляд, а тому потребує лідера, який на три голови вищий за неї та перебуває на тисячу кроків попереду.

А всі інші: ментальні, ідеологічні, біографічні, первинно-мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники мусять бути лише супутніми та допоміжними у діяльності такого лідера, головною та консолідуючою націю метою котрого мусить стати революційний злам зашкарублої совкової системи влади та започаткування ліберально-демократичних системних перетворень специфічного вітчизняного, національного характеру.

Тобто в українських реаліях лідер нації мусить бути не просто патріотом, а принциповим державним керівником в питаннях національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності, забезпечення національних інтересів України на міжнародній арені.

Але у внутрішній політиці він не мусить бути забумбуленим національно-свідомим шароварником, а прагматичним громадянським патріотом, котрий і сам мусить усвідомлювати і донести це усвідомлення до свого народу, що наші часто-густо надумані та інспіровані ззовні міжнаціональні та ментальні чвари в умовах більш-менш розвиненого громадянського суспільства можуть бути розрулені за мінімального втручання держави саме на рівні громадянського суспільства самими громадянами.

Це мусить бути особистість, котра за сучасних умов спроможеться не лише повстати проти сутньої панівної верстви, але й усвідомлювати, що започаткування революційних перетворень, далеко не завжди буде викликати приязну реакцію з боку значно люмпенізованого українського пересічного загалу.

А тому він мусить знати, що керівником держави, за таких умов, він більше однієї каденції навряд чи буде. І якщо він це усвідомить, і покладе всю свою енергію на впровадження в життя системних перетворень, а не на чіпляння за владу, то він назавжди увійде в історію, не як черговий президент чи прем’єр, а як моральний лідер нації.

Де таке гарне візьметься? Та лише в ході організованого революційного процесу, як це трапилось у Східній Європі, коли поява моральних лідерів стала масовим явищем.

От як це приблизно мусить виглядати, згідно Вацлава Гавела:

...саме революційна вулиця стала чи не головним джерелом формування нової політичної еліти, появи моральних лідерів...

Саме ці моральні провідники "із числа звичайних службовців, представників творчої чи технічної інтелігенції, робітників чи селян, консолідуючим принципом яких було заперечення попереднього режиму і попередніх лідерів країни, стали з’єднувальною ланкою між державою і громадянським суспільством", що дало цим країнам можливість повернутися до цивілізованого світу.

Саме ці моральні лідери-прагматики "спромоглися трансформувати руйнівні антикомуністичні, антисовєцькі, антивладні та антиросійські настрої населення в конструктивне та прагматичне русло розбудови громадянського суспільства".

І лідерів таких шукати не треба, вони самі знайдуться і викристалізуються, як тільки-но завершальна фаза національно-визвольного ліберально-демократичного революційного процесу набуде активної і організаційної форми.

І той, хто спроможеться очолити цей процес, – і стане МОРАЛЬНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ЛІДЕРОМ.

31 серпня 2009 р.
Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка
//www.pravda.com.ua/articles/2009/08/31/4162314/

Ще раз про зброю… 

Заперечення громадянського суспільства, або здраствуй зброя

vforvendetta.warnerbros.com

Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 2009

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про винесення на всенародне обговорення
проекту Закону України
"Про внесення змін до Конституції України"

Ураховуючи, що за Конституцією України (254к/96-ВР) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, народу належить виключне право визначати і змінювати конституційний лад у державі, з метою забезпечення всебічного обговорення пропозицій щодо системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, керуючись статтями 5, 38, 69 і 102 Конституції України (254к/96-ВР), постановляю:

1. Винести на всенародне обговорення проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України", внесений на розгляд Верховної Ради України Президентом України, для визначення позиції громадян України стосовно основних положень проекту.

Здійснити опублікування проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник Президента України", а також запропонувати друкованим засобам масової інформації опублікувати цей проект Закону для якомога ширшого ознайомлення громадян України з його положеннями.

Всенародне обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" провести до 1 грудня 2009 року.

2. Національному інституту стратегічних досліджень:

забезпечити узагальнення із залученням представників правозахисних та інших громадських організацій, провідних учених у галузі конституційного права, у сфері суспільно-політичних наук та фахівців пропозицій, що надходитимуть у процесі всенародного обговорення законопроекту;

організувати за участю Національної академії наук України проведення у строк, визначений для всенародного обговорення, соціологічних досліджень щодо ставлення громадян України до основних положень проекту та про результати поінформувати до 15 листопада 2009 року;

підготувати за результатами всенародного обговорення та подати до 15 грудня 2009 року сформульовані узагальнені пропозиції до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України".

3. Секретаріату Президента України забезпечити проведення за участю Національної академії наук України, Академії правових наук України, правозахисник громадських організацій, провідних учених-юристів, політологів інтернет-конференцій, дискусій у режимі он-лайн, інших заходів для обговорення та роз'яснення змісту положень проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" з використанням Офіційного інтернет-представництва Президента України в мережі Інтернет.

4. Запропонувати телерадіоорганізаціям, друкованим засобам масової інформації запровадити рубрики та цикли передач, публікації з обговорення основних положень проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", залучивши до участі в них провідних учених у галузі конституційного права, інших науковців та широкі кола громадськості.

5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям всебічно сприяти проведенню всенародного обговорення проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України".

6. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 25 серпня 2009 року

N 671/2009 

____________
//zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=671%2F2009

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради (Віктора Ющенка) 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко

Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 

17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 

31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 

16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 

23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 

18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 

27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

//www.state-gov.sumy.ua/docs/ukaz_prezidenta.html

Володимир Калуга. Коли ж ми, хлопці, хліба наїмося?!

Гортаючи поволі сторінки української історії, можна знайти чимало славних епізодів. Більшість із них так чи інакше пов’язані з визвольною боротьбою. Козаччина, коліївщина, гайдамаччина і ще десятки не менш трагічних, але звитяжних моментів з життя нашого народу.

Коли українцям вривався терпець, вони бралися за зброю, в кого що було під рукою. Бо то вже був, очевидно, єдиний спосіб покласти край власним поневірянням під тиском, якби ми тепер сказали, влади і її посіпак.

Тогочасне панство, заїзне, а часто і помісне, лихварі і гендлярі, не соромлячись ані людей, ані бога дозволяли собі дерти по три шкіри з роботящої людини. А все тому, що народ для них був бидлом.

Тож мусив народ час від часу доводити собі і іншим, що він таки не бидло, а народ! Що в ньому живе відчуття самоповаги і потяг до свободи! Що попри всі негаразди, українці здатні зберігати і підтримувати тяглість славного роду, очищаючи "тіло і душу" спільноти від всіляких паразитів. Бо ті вже непомірно наплодилися і ладні були умертвити народ.

А коли так, то навряд чи хоч комусь з наших сучасників язик повернеться назвати приклади визвольної боротьби українського народу незаконними бунтами, розбоєм чи несанкціонованими заворушеннями. Принаймні публічно, розраховуючи й надалі водити нас за ніс благими намірами в калюжі своїх крокодилячих сліз.

Навпаки, більшість теперішніх горе-керманичів ще й позірно дозволяють собі гордитися минулими звитягами народу. От тільки, щоб вони заспівали, аби той таки народ та вдався до наведення ладу в державі і суспільстві на свій манер! Так, як це робили наші прадіди.

Підстав для праведного народного гніву таки трохи набралося, хоча, мабуть, ще недостатньо, аби викликати радикальні дії. Принаймні, явних фактів того, що проти українців ведеться спланована тотальна війна на винищення наразі публічно не встановлено.

Щоправда окремі "дзвіночки" є.

Експерименти з різноманітними вакцинами, в тому числі і на дітях. Нічим невиправдане кількаразове використання високочастотних звуків під час обстеження вагітних жінок з невстановленими наслідками для здоров’я майбутніх дітей і породіллі. Насичення ринку генномодифікованою продукцією та з високим вмістом канцерогенів, що потрапляють в продукт в ході його вирощування. Активне "присаджування" населення на різноманітні ліки та алкоголь.

Є й кричущі зразки знущання над українським духом. Юридично неосудна витівка Євгенія Червоненка з назвою своєї кобили "Україна", яку йому ну дуже вже подобається загнуздувати, це публічний плювок в душу народу. Мовляв, дивіться українці, як я вас всіх оптом сідлаю і власним крупом покриваю: "От де ви всі в мене знаходитеся!".

І це тільки мала дещиця того, як зневажають дух і душу українства ті, хто пожирають його "плоть" - підгрібають під себе всю економіку і ресурси народу.

Очевидно, вже ні для кого не секрет, що 95-93 % всіх ресурсів та капіталів України, в тому числі у формі невиплачених депозитів та кредитних зобов’язань у валюті перебувають під контролем 5-7 % "славних щирих" українців. І навпаки, 95-93 % населення реально володіють лише 5-7 % матеріальних активів.

Це, мабуть, варто називати "українським феноменом", бо для цивілізованого світу притаманне дещо інше співвідношення, яке ще в ХІХ столітті спекулятивно вивів Паретто у вигляді пропорції 20:80.

Причин теперішньому "українському феномену" є декілька.

По-перше, просто чудесним способом вимивання капіталів з народу виявився своєрідний "похід в люди" за золотим тільцем, коли кожного потенційного покупця практично хапали за поли, аби той хоч щось придбав собі за валютний кредит. А потім валюта чомусь так різко здорожчала.

А все дуже просто - долари так знецінилися, що не вимий значної частини їх з обігу, відбувся б крах світової фінансової системи: долар коштував би дешевше паперу, на якому він надрукований. А отже всі фінансові, особливо доларові воротили в один момент збанкрутували б.

Щоб всього цього не сталося, сталося те, що малося: рухнули або ледь животять економіки третіх країн; збанкрутували більш-менш підкріплені матеріальними ресурсами валюти "бананових" республік. Зубожів народ. А всі реальні фінансові ресурси, в чергове сконцентрувалися в руках незначної дрібки обраних.

По-друге, народ, що вимушений виживати, набагато легше тримати в "узді". Маючи мінімум приватної власності, громадянин виявляє себе в стані соціально імпотенції. Він не може радикалізуватися, дбаючи про те, що є, щоб не втратити останнього. Але водночас в нього бракує ресурсів, аби обстояти себе та домагатися соціальної справедливості.

Як наслідок, владно-олігархічна верхівка кровно зацікавлена у підтриманні такого становища населення.

Народ, що виживає, є також "добрим замісом" для всіляких політтехнологів. Хочеш народного блаженства і сліпої вдячності – підкинь пару десятків гривень до основного доходу та приправ це все обіцянками про завтрашнє світле майбутнє. Ну, наприклад, у вигляді повернення тисячі гривень радянських вкладів або підняття мінімальних зарплати та пенсії відсотків на десять під час колапсу економіки.

Потрібен народний гнів – не питання. Підвищення цін, нарощування соціальних поборів, девальвація гривні і хоч якихось збережень, "полювання" на місцевих жителів абощо.

Але терпець в переважної більшості українців,здається, урветься лише тоді, коли в них відберуть останнє: в міщан такий-сякий заробіток, у селян врожаї на власних городах, а в усіх разом – здоров’я.

І хто знає, що собі задумали або й потихеньку реалізують окремі політтехнологи та спонсори "прохідних" кандидатів в президенти, особливо, якщо кандидат мало не остання надія держави на порятунок, аби домогтися свого: й надалі тримати українців під своїм "крупом".

Чого вартий, наприклад, помилковий обробіток селянських городів на Вінничині пестицидами такої концентрації, що й ріпак вигорів би, якби ті пестициди були призначені для нього.

З іншого боку, чи ж так вже й важко змусити директора фабрики якогось міста Сумської області тимчасово припинити роботу, а всіх робітників відправити у безстрокову відпустку за свій рахунок. І це саме тоді, коли і замовлення є, і сировину для переробки тільки-но завезли.

А людям же не розповіси, що то не криза винна, а країну в такий дивний спосіб рятують від "хунти". Бо затягають по судах або чого доброго ще й нічне сафарі влаштують. Великі люди вміють і люблять забавлятися. Та й чому б ні, якщо їхні "дрібні" витівки безкарні.

А з іншого боку, чи захочуть самі люди почути, як воно, що й до чого? Затуркані власними клопотами, а ще більше - балачками, що їх провадять з екранів, радіо, газет, вони ладні будуть "розірвати" того, хто тривожить і так вже роз’ятрену душу. Хто зачіпає обірвані струни сумління. Бо їх надривний звук заважає виживати.

Заробляти якісь 50-100 гривень на добу, стоячи в пікетах, роздаючи газети, мандруючи по квартирах з анкетами-агітками.

Цікаво, навряд чи члени команд прогресивних і неповторних, рятівників і захисників хоча б підозрюють, що свої серебряники вони зароблять не кропіткою працею, а торгівлею. Торгівлею сумлінням і чеснотами.

В час дикого ринку, де все продається і купується, якщо не за гроші, то за дуже великі гроші, не лише тіло, але й людські якості стали своєрідним товаром. Тому мабуть таки варто ввести нову мірну одиницю людських чеснот, аби одні не продешевили, а інші не схибили торгуючись.

Ну, приміром, один совісник. Прив’язати мінову ціну "совісника" до долара: 1 совісник – 1,35 $. Приблизно стільки коштує обід для тих, хто пікетикує різні державні установи та організації з якимись там вимогами.

Щоправда, сказати, що отой "мітинговий" обід або 50-100 гривен чи не єдиний спосіб насити плоть хоч якоюсь їжею, скривити душею. Для багатьох мітинги і пікети, навіть не стільки підробіток, бо й без того якось уже призвичаїлися забезпечувати себе, а прояв "курватства".

Своєрідний нерефлексований і неконтрольований потяг торгувати собою. А що зробиш, коли хочеться?

Коли ж продаються, то ж гріх не купити, а якщо ще й за дешево. Практично за безцінь. З усім, і тілом, і демократичним голосом. Бо ж всі, хто відпрацьовує на роздачі газет та листівок або на інших побігеньках, автоматично стають електоратом по-неволі, бо вже куплені і їх вибір, і їх "скурвлені" голоси. А як же ж воно буде по іншому, коли за певний результат ще й премію обіцяють дати.

Правда, чи дадуть, то вже інша справа. Головне – врятувати державу!

Мабуть-таки від нас самих, частково розгублених, частково скурвлених. Десь із жевріючим вогником сумління і світлом надії в кінці тунелю. От тільки те світло для багатьох може опинитися ліхтарем потягу людської байдужості та зневіри.

Отак вкотре ми можемо, і швидше за все в чергове опинимося біля розбитого корита понівечених доль і сплюндрованих мрій.

А вихід? Вихід, він завжди є. Рано чи пізно ми всі маємо втрапити на нього. Бо коли не втрапимо, то вже не матимемо жодної надії залишитися. Просто треба повернутися до себе "передом", а до всіх спасителів і рятівників "спиною", і дати останнім копняка під зад.

Інакше кажучи, було б добре, якби замість того, щоб з піною на губах рятувати разом з кандидатами державу, люди одного разу наважалися послати всіх… Ні не на небо за зірочкою, а, як казав дід Парас – 95-кварталівський герой Володимира Зелінського, - "нах": і кандидатів, і спасителів.

Повірте, нічого непоправного для України не трапиться. Навпаки, ми, українці, в один момент відчуємо таке рідкісне відчуття гордості за себе.

Це буде свято на нашій вулиці.

Але час для свята ще не настав.

Володимир Калуга, 22 липня 2009 р.

//www.pravda.com.ua/articles/2009/07/22/4109369/

//www.mk.ru/merinov/

Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее!

Обращаюсь к моим соотечественникам во время больших вызовов, которые встали перед Украиной. Мы переживаем экономический кризис, который угрожает стабильности и дальнейшему развитию нашей страны. Мы переживаем кризис политический, который несет опасность потери демократических завоеваний последних пяти лет.

Когда весь мир целенаправленно противодействует финансово-экономическому кризису, наше правительство так и не смогло выработать антикризисный план, направив всю энергию на политические аферы. Раскол и постоянные раздоры в парламенте только ухудшают ситуацию.

Нереальный государственный бюджет стал источником нестабильного валютного курса и роста цен. Это поставило под угрозу предоставление нашей стране международной помощи. К потере доверия к Украине приводит и непрозрачность действий правительства и утаивание реальных экономических показателей.

Безработица, инфляция, злоупотребление государственными средствами, банкротство предприятий, газовый кризис и, наконец, потенциальный бюджетный коллапс — все это свидетельство того, насколько непрофессионально правительство и политическая элита руководят экономикой страны.

Но какой бы напряженной не была бы наша экономическая ситуация, выход из кризиса есть. Он заключается в четких, последовательных шагах, сделать которые я неоднократно призывал правительство и правящую коалицию.

Во-первых, необходимо немедленно внести поправки в нынешний бюджет, сделать его более реалистичным. Мы должны найти средства для выполнения наших социальных обязательств и в то же время сократить лишние расходы на правительство. Надеюсь, что сессия Верховной Рады, которая соберется на этой неделе, сделает этот первый шаг.

Во-вторых, я на протяжении долгого времени обращал внимание на непрозрачный характер газовых переговоров, нездоровую ситуацию вокруг компании «Нафтогаз України». Должны разрешить проблемы путем покрытия дефицита внутри НГУ и пересмотра контрактов с «Газпромом». На прошлой неделе в этом направлении были сделаны первые шаги. Надеюсь, что мы сможем изменить ситуацию таким образом, чтобы иметь возможность планировать выполнение наших обязательств перед «Газпромом» и в то же время не разрушить хрупкое равновесие в графиках уплаты нашего правительства.

В-третьих, меры, предпринятые мною относительно стабилизации банковской сферы, дали результаты. Теперь надо следовать такой же политике на протяжении следующих месяцев, чтобы возвратить доверие к банковскому сектору.

Это чисто экономические меры. Однако, тщательно проанализировав ситуацию, приходим к выводу: чтобы преодолеть нынешний кризис и предотвратить будущие, в первую очередь необходимо решить наши политические проблемы.

Их источником считаю в первую очередь ошибочные изменения к Конституции, принятые в 2004 году. Они вызвали несогласованность полномочий и ответственности различных ветвей власти, в частности, частичное дублирование функций исполнительной власти. Непомерные полномочия получил парламент, который меняет свой политический курс, как флюгер, и заботится только о собственных интересах.

Из-за введения системы закрытых списков на выборах в парламент была потеряна непосредственная связь между законодателями и избирателями. Такие списки сверх меры увеличили роль партийных вождей, а сами партии превратились в инструменты удовлетворения личных амбиций их лидеров.

Из-за этого в парламенте проходят бесконечные раздоры вместо сотрудничества во имя защиты национальных интересов. К тому же депутатская неприкосновенность фактически ликвидировала подотчетность парламентариев избирателям, приведя к неравноправию членов общества. В результате имеем парламент, в котором отсутствуют честь и профессионализм, а уважение к законодателям со стороны людей сошло на нет.

Нынешняя система государственного управления препятствует нам двигаться вперед и решать серьезные экономические проблемы. Чтобы успешно идти в будущее, надо навести порядок в нашем доме путем проведения правительственной реформы.

Я обеспокоен и разочарован тем, что Премьер-министр и лидер оппозиции не помогли решить эту сложную задачу. Наоборот, в тайне разработанная ими Конституция стала вопиющей попыткой узурпировать власть и еще больше обострила ситуацию в стране.

Конституция Тимошенко — Януковича преследовала цель лишить украинцев права выбирать своего президента и еще больше ослабить подотчетность лидеров перед народом. Их проект закреплял и далее двойные стандарты депутатской неприкосновенности, а также предусматривал ущемление свободы слова. Все эти «нововведения» означали попрание прав и свобод граждан, лишение их возможности влиять на правительство и парламент.

Такие «поправки» также засвидетельствовали о том, что бютовско-региональные коалицианты на самом деле не были заинтересованы в оздоровлении экономического положения. В ходе их переговоров ни разу не была затронута экономическая тематика. Их привлекала только одна цель — разделить власть между Тимошенко и Януковичем и задержать ее в своих руках на долгие годы путем подавления демократии.

Перекроенная заговорщиками Конституция красноречиво продемонстрировала, каким образом они желали руководить страной. Украина в их видении — это олигархическая система, в которой превыше всего собственная выгода и интересы. Убежден, что каждый украинец помешает этим планам. Я помешаю этому антиконституционному перевороту.

Обновленная Конституция должна стать Основным Законом свободного, справедливого и защищенного общества, в котором господствует право и демократия. Нам нужна Конституция, которая будет основываться на таких принципах:

Лидеры должны быть подотчетны народу через прямые выборы. Предложенная мной Конституция сохранит за вами священное право определять будущее Украины при помощи прямых выборов Президента и введение системы открытых избирательных списков. Открытые списки предоставят гражданам право выбирать именно лиц, которых они хотят видеть в Верховной Раде, а также и самим баллотироваться в парламент.

Верховная Рада должна быть двухпалатной. Наш нынешний парламент разъединен и малоэффективен. Эту проблему предлагаю решить посредством сокращения количества депутатов и введения Верхней палаты с прямым представительством от регионов. Двухпалатный парламент поможет сбалансировать общенациональные и местные интересы, углубить представительную демократию и поднять на новый уровень законодательную деятельность.

Следует отменить депутатскую неприкосновенность. Каждый должен быть ответственным перед законом. Несправедливо, когда политики имеют отдельные законы, отличные от законов, которые действуют для других украинцев. Моя Конституция отменяет двойные стандарты парламентской неприкосновенности. Те, кто создают законы, будут также их выполнять. Таким образом, мы обеспечим единые правила игры для всех.

Конституция Украины должна обеспечивать реальную гарантию прав и свобод граждан, их социальную защиту. Одна из неотложных наших задач — переориентация правоохранительных органов с защиты интересов власти на защиту прав гражданина, и лишение обвинительного уклона досудебного следствия. Согласно обновленной Конституции каждый сможет защитить свои права, в частности, обжаловать неконституционный закон в Конституционном Суде.

Конституция должна отвечать европейским стандартам. Основания для ограничений свободы политической деятельности должны определяться только Основным Законом Украины. Насилие не может быть средством отстаивания политических интересов; деятельность политических партий должна основываться на свободной конкуренции, уважении к демократическим ценностям. В Украине должно признаваться право на оппозиционную деятельность.

В заключение, любое изменение к Конституции должно быть открыто и прозрачно, разработано и принято по согласованию с народом. Это является фундаментальным принципом демократии, которого нужно постоянно придерживаться.

Новая рациональная Конституция, основанная на этих принципах, даст нам возможность эффективно преодолевать будущие экономические вызовы благодаря единству и действенности. Новая Конституция — это следующий большой шаг к справедливой и богатой Украине.

Ради достижения этой цели все мы должны сплотиться и в первую очередь думать о народе. В наших личных стремлениях мы все индивидуалисты. Когда же речь идет об экономическом и политическом развитии Украины, должны помнить, что мы — одна нация.

Призываю всех украинцев вместе со мной сделать решающий шаг к демократической, стабильной, богатой европейской Украине.

Несмотря на сегодняшние трудности, мы должны уже сейчас заботиться о будущем. Важно помнить не только о том, где мы есть, но и о том, в каком направлении мы двигаемся.

Украина — прекрасная страна. Мы пережили трудные времена в прошлом, переживаем сложный период и ныне, однако наш дух всегда был стойким. Мы и в дальнейшем настойчиво будем идти к цели.

Наш путь не будет легким. Но если мы объединимся и отбросим наши споры, если каждый на своем месте будет работать для Украины, мы непременно осуществим свои стремления. Убежден, нам это под силу.

Приглашаю и вас сделать Большой Следующий Шаг к справедливой и богатой Украине.

Виктор Ющенко, Президент Украины

«День» №108, 26 июня 2009 г.

//www.day.kiev.ua/276120/

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Євген Захаров. Нова Конституція - hie et nunc! 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

23.06.2007 Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція

//newzz.in.ua/main/1148837201-timoshenko-janukovichem-legko-upravljat.-on-ne.html 

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Думка щодо проекту Закону України Про внесення змін до Конституції (витяг) 2009

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО

(Венеціанська комісія)

ВИСНОВОК

ЩОДО ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ

(Витяг)

Представлено ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ

Прийнято Венеціанською комісією

на її 79-му Пленарному засіданні

(Венеція, 12-13 червня 2009 року)

Неофіційний переклад inozmi.glavred.info

Стаття 3

9. Ця стаття передбачає чіткішу ієрархію адміністративно-територіальних одиниць трьох рівнів: муніципальних (громада), районних (район) і регіональних (область) одиниць. Громада стає інституцією, що може базуватися на різних видах поселень (стаття 3 (3) і її більше не можна буде плутати з поселенням як таким (як це має місце в теперішній Конституції і в законі «Про місцеве самоврядування» 1997 року).

1. Ці положення принесуть позитивні зміни. Однак вони можуть створити проблему для Києва (і Севастополя), адже проект змін до Конституції не дає конституційного підґрунтя для особливого статусу столиці (чи інших міст).

2. Натомість проект змін передбачає можливість через закон присвоїти статус області чи району деяким містам в залежності від кількості мешканців (стаття 3 (4)).

Автономна Республіка Крим розглядається як одиниця обласного рівня (стаття 3 (3), як це вже має місце, відповідно до діючих положень Конституції. Те саме стосується Києва, згідно зі статтею 86 (3) і з перехідними положеннями.

У статті 3 (2) проекту змін лише зазначається, що Київ – столиця України, у той час як теперішня Конституція передбачає особливий статус для Києва і Севастополя (стаття 133 (3)).

Стаття 3 (5) проекту змін передає повноваження з визначення територіальної структури законодавчому органу. Це може спростити упорядкування територіальної організації України завдяки більшій компетенції законодавчої влади в зміні кордонів і кількості одиниць кожної з категорій, перерахованих в статті 3 (3). Це підтверджується тим фактом, що на відміну від теперішньої Конституції, проект змін не містить списку областей. Це тягне за собою основний наслідок: існування областей не гарантується та існуючі області можуть скасовуватися.

Перехідне положення 10, що робить неможливим «скасування» існуючих областей протягом п’ятирічного терміну з дня набуття чинності новою Конституцією – це чітко допускає можливість їхнього скасування після цього перехідного періоду.

Стаття 12

13. Положення щодо громадянства було перенесено до розділу загальних принципів. Положення про те, що громадянин України не бути висланий чи виданий іншій державі може призвести до проблем у зв’язку з міжнародними зобов’язаннями України на основі Римського статуту. Чимало конституцій були змінені для того, щоб вони відповідали вимогам міжнародного права в цьому контексті.

Стаття 16

14. Згідно з новим положенням в статті 16 (1), «право власності не повинно використовуватися на шкоду прав, свобод і гідності людини, інтересів суспільства, не повинно погіршувати екологічну ситуацію і природні якості». Запропоноване положення передбачає законодавчі зміни, що підтверджуватимуть обмеження на використання права власності. Однак, враховуючи безпосередній дію Конституції (стаття 9 (2)), це положення може призвести до юридичної невизначеності. Тому рекомендується, щоб в ньому було посилання на чіткішу норму шляхом звичайного закону.

Стаття 18

15. Згідно зі статтею 18 (1), «держава гарантує свободу політичної активності, яка не забороняється Конституцією України». На відміну від діючої Конституції (стаття 15), посилання на заборони в законі було вилучено. Як було зазначено у висновках Комісії щодо проекту змін до Конституції за редакцією Шаповала, це дуже чітко усуватиме можливість для зловживання положенням як конституційним повноваженням для подальших обмежень політичної діяльності. З іншого боку, потрібно визнати, що правові норми щодо політичних партій завжди будуть необхідними. Нове формулювання не повинно хибно тлумачитися.

18. Список прав, які можуть обмежуватися у випадку надзвичайних ситуацій видається надмірно довгим. Статус соціальних гарантій не було чітко визначено. Завданням конституційного прецедентного права буде подальше висвітлення гарантій і їхня інтерпретація таким чином, щоб вони мали не лише теоретичну вартість, а й ефективно застосовувалися на практиці.

Стаття 25

19. Стаття 25 передбачає, що «сутність і обсяг існуючих прав і свобод не повинні обмежуватися при прийнятті нових законів»… Цей беззаперечний пункт, що також міститься в теперішній Конституції, може викликати проблеми, якщо потрібні будуть закони для подолання суперечностей у правах громадянина, і прийняття рішень буде можливим лише на основі компромісу.

Стаття 33

25. Стаття 33 регулює гарантії прав людини для іноземців, але ані не забезпечує мінімальної конституційної гарантії, ані створює рамок для можливих правових обмежень. Проект змін Шаповала був чіткішим стосовно цього, адже в ньому передбачалося, що права людини для іноземців можуть «обмежуватися законом лише з метою захисту національної безпеки чи територіальної цілісності».

Стаття 78

40. У статті 78 зазначається, що – на відміну від теперішньої версії Конституції, де це передбачається лише для окремих розділів – всі поправки до Конституції можуть вноситися виключно шляхом референдуму. Практичність такого обмеження сумнівна. Досвід інших конституційних систем показує, що незначні зміни в Конституції – складова частина щоденного політичного життя. Наприклад, Конституція Німеччини змінювалася більше 50 разів протягом 60 років свого існування. Лише деякі з цих змін були фундаментальними. З іншого боку, положення щодо того, що зміна території і передача верховної влади можливі лише шляхом референдуму, можна знайти у багатьох європейських конституціях.

Венеційська Комісія кілька разів зверталася до теми референдуму. Нещодавно вона підсумувала свою точку зору у висновках щодо фінської конституції. Розширення можливостей для проведення референдумів чи запровадження обов’язкового значення їх чи народних ініціатив – це політичний вибір. Однак це слизький шлях. У випадку негативного досвіду чи навіть зловживання таким інструментом, як референдум, дуже важко відмовитися від механізмів, запропонованих людям шляхом цієї специфічної форми прямої демократії. Політики і політичні партії зіткнуться з серйозними труднощами, пояснюючи таку відмову. Тому будь-яке розширення питань, що вирішуються шляхом референдуму, вимагає особливої обережності.

Збільшення кількості референдумів і зменшення необхідних лімітів може бути небезпечним і може підірвати традиційне функціонування представницької демократії. Попередній досвід в Україні та інших країнах СНД дає ще одну підставу для обережного підходу.

Стаття 81

46. Законопроект щодо питань, які входять до сфер, що регулюються законом, може бути представлений у Верховній Раді України народною ініціативою, за підтримки не менше ніж 100 тис. громадян України, що мають право голосу. Це справжня законодавча народна ініціатива, яка можлива щодо питань, які входять до компетенції законодавчої гілки влади. Це традиційне рішення для визначення простору для народної ініціативи. Але необхідна кількість підписів громадян для цієї ініціативи надзвичайно мала.

Загальні зауваження до розділу про Національну асамблею

48. Законопроект пропонує запровадження двопалатної системи. Це політичний вибір, який має і переваги, і недоліки. З огляду на те, що територіальна структура Україна не базується на федеральних чи регіональних принципах, двопалатна система – не природній вибір для неї. Тим не менше навіть у випадку унітарної системи вона може покращити територіальне представництво і, завдяки тривалішому терміну, на який обираються депутати в парламент, посилити спадкоємність. З іншого боку, двопалатна система ускладнює правові і бюджетні процеси та може створити нові підстав для виникнення політичних глухих кутів.

Стаття 86

51. Що стосується складу парламенту, у проекті змін пропонується, що всі регіональні одиниці матимуть однакову кількість представників, незважаючи на серйозні демографічні невідповідності між територіальними одиницями (наприклад 4,6 млн. мешканців проживають у Донецькій області; а в Чернівецькій області – 900 тис.). На практиці це призвело б до суттєвої нерівності між виборцями (вагою їхніх голосів) в різних регіонах.

Стаття 90

52. Стаття 90 (2-4) проекту змін містить положення про посади чи діяльність, несумісні зі статусом народного депутата чи сенатора. Надалі додаткові несумісності можуть виникнути шляхом прийняття законів. Однак бажано, щоб звичайна парламентська більшість не отримувала повноважень із створення таких несумісностей. Усі несумісності повинні визначатися на конституційному рівні.

Згідно зі статтею 97 № 11, палата депутатів призначатиме і звільнятиме уповноваженого Національної асамблеї з прав людини. Рекомендується передбачити вимогу кваліфікованої більшості для забезпечення неполітичного характеру рішень.

57. Повноваження парламенту давати назви і перейменовувати населені пункти, райони і області (№15), здається, не відповідає основним вимогам щодо захисту прав меншин.

Стаття 103

61. Право президента розпускати палату депутатів без пояснення причин вже сильно критикувалося в проекті змін Шаповала. Заяву Венеційської Комісії тут можна повторити: «Жодний з альтернативних варіантів дострокового припинення повноваження Верховної Ради – не задовільний. З огляду на те, що депутати Верховної Ради отримують свій мандат безпосередньо від виборців на певний період часу, повинні бути беззаперечні причини для дострокового припинення повноважень. Запропонована стаття 95 (1) призведе до розпуску парламенту також і у випадках, коли його можна уникнути.

Відповідно до запропонованого тексту, повноваження Верховної Ради «можуть бути достроково припинені президентом після консультацій…» Згідно з текстом, ці консультації не мають жодних специфічних наслідків. Навіть якщо спікер Верховної Ради, прем’єр-міністр і лідери парламентських фракцій проти цього, президент може розпустити Верховну Раду. Більше того, не потрібно обґрунтовувати жодних підстав для розпуску».

Стаття 107

64. У більшості конституційних систем президент має право заблокувати закон шляхом накладання вето. Тим не менше вимога щодо прийняття закону, на який президент наклав вето, двома третіми голосів палати депутатів – це дуже великий бар’єр.

Загальні зауваження

66. Законопроект насправді не вирішує питання про дуалізм виконавчої влади, що створює один з основних факторів політичної нестабільності в Україні. Теперішні повноваження президента переважно залишаться в такому ж вигляді, як зараз, і законопроект не передбачає будь-якої зміни в теперішній ситуації з паралельними урядовими і президентськими адміністративними механізмами. Натомість той факт, що президент збереже за собою право законодавчої ініціативи і президентські законопроекти, проголошені терміновими, матимуть пріоритет у парламентських дебатах, передбачає важливу роль президента і президентської адміністрації в поточних законодавчих процесах. Запровадження другої палати і простіша процедура скликання всенародних референдумів ймовірно послаблять позицію Кабінету Міністрів стосовно президента. З іншого боку, нові правила формування Кабінету Міністрів повинні зробити цей орган більш однорідним.

Стаття 112

67. Загальний опис ролі президента дуже схожий на положення діючої Конституції.

Однак частина тексту незрозуміла в англійському перекладі. Нове положення, згідно з яким президент бере участь у координації державних органів, органів місцевого самоврядування, викликає питання. Це радше повинно бути в компетенції Кабінету Міністрів.

Стаття 118

71. Згідно із новим положенням (№1), Президент здійснює політичне керівництво у сферах зовнішньої політики, оборони і національної безпеки, а Кабінет Міністрів відповідає за «здійснення зовнішньої політики». Прямо ввівши у Конституцію слово «лідерство» у вищезазначених сферах, автори законопроекту мали на меті підкреслити керівну роль Президента і таким чином обмежити владу Кабінету Міністрів. Тим не менше, виникають сумніви у тому, чи така формула досить прозора. Вона не відноситься до юридичної термінології; це радше політичний опис, який на ділі може привести до неправильної інтерпретації і конфліктів.

72. Стаття 118, Пункт 5 залишає без відповіді деякі питання. Незрозуміло, що відбудеться, якщо Сенат не схвалить указ про надзвичайний стан. Застосування збройних сил можливе навіть без будь-якого схвалення іншого конституційного органу, окрім президента.

Стаття 124

74. Потрібно уточнити, які саме злочини обґрунтовують початок процедури імпічменту.

Стаття 134

81. З огляду на основні вимоги незалежності суддів, в цілому не рекомендується, щоб судді обиралися народом. Детальний розгляд суддів у даній статті незрозумілий. Стаття 142 про призначення суддів у дійсності справедливо не передбачає обрання суддів народом.

Стаття 139

84. Венеціанська комісія вже висловлювала свою думку про неприйнятність ролі парламенту в позбавленні недоторканності суддів. У Статті 139 проекту Конституції необхідність згоди Верховної Ради було змінено на згоду новоствореного Сенату. Таким чином попередньо висловлені побоювання не зникають.

85. Згідно з Параграфом 3 даної Статті Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Такий захист заходить занадто далеко. Суддя може отримувати захист Держави тільки за специфічних умов.

88. Нинішній законопроект пропонує нові норми у цій сфері в Статті 142. Англійський переклад ледве зрозумілий: «Суддів Верховного Суду і суддів високих спеціалізованих судів призначає Сенат в рамках рекомендацій Вищої ради юстиції, суддів інших судів про призначення і звільнення з посади Президента України Вищою радою юстиції (??) згідно з законом». Слід відзначити позитивний момент: парламент більше не втручатиметься у процедуру призначення суддів нижчих судів.

Рішення щодо суддів вищих суддів замість Верховної Ради прийматиме новостворений Сенат. Сенат також є частиною Парламенту. Чи можливо, що Сенат буде більш аполітичним, ніж Верховна Рада? Це один з головних аргументів на підтримку введення Сенату в українську систему влади. Система виборів до Сенату відрізнятиметься від системи виборів до Верховної Ради і, на думку авторів законопроекту, Сенат буде не так сильно втягнений в політичні ігри. На даний момент важко сказати, наскільки істотною буде зміна і наскільки краще вона гарантуватиме неполітичний характер призначення суддів. Все залежить від правил процедури призначення суддів, які ухвалить Сенат.

90. Небезпечним може виявитися дозвіл на звільнення судді з посади за «порушення клятви». Клятва, яку повинен виголосити суддя, не зафіксована в Конституції. Дане положення може бути використане (чи неправильно використане) для позбавлення від суддів, оскільки положення клятви, без сумніву, будуть дуже розпливчастими.

Стаття 144

91. Законопроект пропонує змінений склад Вищої ради юстиції. Нове рішення схвалюється. Рада складатиметься з шістнадцяти членів, вісім з яких призначатиме З’їзд суддів, а Президент і Сенат призначатимуть по чотири судді відповідно. Проте у законопроекті не йдеться про кваліфікацію осіб, яких призначатимуть Президент і Сенат. У пояснювальних примітках вказано, що всі члени, яких призначають Президент і Сенат, повинні бути суддями, що вийшли на пенсію. Це хороше рішення. У Статті 144 також йдеться про те, що глава Верховного Суду, Міністр юстиції і Генеральний прокурор більше не є офіційними членами ВРЮ, але можуть брати участь в пленарних засіданнях ВРЮ, на зустрічах кваліфікаційної комісії суддів і дисциплінарного комітету суддів. Таким чином структура Ради абсолютно змінюється, що гостро розкритикували європейські інститути.

94. Президент призначає Генерального прокурора з «урахуванням» (тобто зі згоди) Сенату (у нинішній час – зі згоди Верховної Ради), але звільняє одноосібно на визначених законом підставах (не Конституцією). Остання умова може послабити позицію Прокурора. Новий законопроект виключає можливість висловлення вотуму недовіри Генеральному прокурору. Таке рішення виправдане, оскільки допомагає уникнути політизації прокуратури.

Стаття 147

97. Запропонована процедура призначення суддів Конституційного Суду – аналогічна до запропонованої законопроектом Шаповала. А отже, Венеціанська комісія повторює свої попередні судження:

«Згідно з чинною Конституцією, конституційні судді суду обираються трьома способами: Президент України, Верховна Рада України і З’їзд суддів України призначають по шість суддів до Конституційного Суду України. Згідно з проектом, конституційні судді призначаються після дозволу Президента України більшістю у дві третини від загальної кількості депутатів Верховної Ради. В іншому випадку, Венеціанська комісія схвалила перехід від системи винятково прямого призначення конституційних суддів Президентом до змішаної системи, яка передбачає вибори чи призначення трьома головними гілками влади, оскільки така система більш демократична. І навпаки, відхід від цієї системи і перехід до комбінації, при якій Президент називає кандидатів, а Парламент їх обирає, – не вітається, хоч запропоноване рішення, власне, прийнятне і визнане в інших країнах. Окрім того, за нинішньої ситуації в Україні, запропонована система може легко призвести до безвихідних ситуацій, а монополія на внесення кандидатур закріплює за Президентом надзвичайно важливу роль».

Стаття 153

Загальні примітки

106. У чинній Конституції три розділи присвячено: територіальному устрою Держави (Розділ ІХ), Республіці Крим (Розділ Х) і місцевому самоврядуванню (Розділ ХІ). У законопроекті ці питання об’єднані у єдиному Розділі ІХ: «Місцеве самоврядування і територіальна структура державної влади». Наявність окремого розділу для Автономної Республіки Крим підкреслює важливість автономії і Венеціанська комісія рекомендує зберегти цей окремий Розділ. Окрім того, організація положень про Крим відрізняється від організації їх у чинній Конституції. Чинний порядок, в якому спочатку йдуть положення про Конституцію Автономної Республіки Крим, більше відповідає відповідній важливості та взаємопов’язаності положень.

107. Законопроект привносить дуже важливі зміни, вводячи чітке розмежування між місцевим самоврядуванням і державними адміністраціями на регіональному і місцевому рівні (як у Франції з 1982 року). Проте, як було зазначено вище, положення про «Державну владу», тобто децентралізовані органи державної виконаної влади і їхні відносини із органами місцевого самоврядування з’являються у Розділі ІХ. Рекомендуємо подати положення про місцеве самоврядування і про органи державної виконавчої влади, які діють на територіальному рівні (і їхні адміністрації) у двох окремих розділах, щоб уникнути плутанини між дуже різними видами органів державної влади.

Стаття 166

126. Зміни щодо Криму суттєвіші. Згідно з чинною Конституцією, тут немає місцевої державної адміністрації, а лише Представництво Президента України у Автономній Республіці Крим. Представництво – це не адміністрація. Тому було запропоновано створити структури Державної адміністрації, якої досі не існувало. Це явна ознака зменшення автономії.

127. Як правило, голова Державної адміністрації у відповідній територіальній одиниці «здійснює контроль над дотриманням Конституції, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів територіальними відомствами міністерства, іншими центральними органами виконавчої влади і місцевими органами влади та іншими офіційними інстанціями». Іншими словами, дана стаття допускає контроль над діями місцевих органів влади (і Автономної Республіки Крим) не тільки через їхнє підпорядкування Конституції і закону, а й погодження з рішеннями уряду. Це стане великою загрозою для справжнього місцевого самоврядування, чого не можна допустити.

Розділ ХІІ – Перехідні положення

130. Дана, остання частина Конституції містить норми щодо послідовної чи непослідовної зміни існуючих державних органів, які регламентує Конституція. Рекомендується чітко постановити, що положення, яке обмежує можливість переобрання Президента впродовж двох послідовних термінів вступає в дію, незважаючи на поправку до Конституції. Дане питання викликало труднощі у багатьох нових демократіях; конституційна дискусія відбулася й в Україні. Подібних проблем можна уникнути з допомогою однозначного рішення у Розділі про Перехідні положення.

ІІІ. Висновки

136. Вимога про проведення референдуму в разі внесення поправок до Конституції несе ризик зробити Конституцію надмірно негнучкою, а розширення прямої демократії на національному рівні створює додаткові ризики для політичної стабільності. Попри те, що зміни у положенні Автономної Республіки Крим – не радикальні, вони зменшують автономію.

137. Насамкінець, Комісія відзначає, що законопроект чіткіше описує повноваження державних органів і ліквідує певні джерела напруженості у відносинах між ними. Тим не менше, незрозуміло, чи він досягає своєї цілі з припинення постійних конституційних конфліктів між головними державними органами. Законопроект підтримує напівпрезидентську систему з подвійною виконавчою владою, а сфери потенційного конфлікту між Президентом і Кабінетом Міністрів залишаються.

«Главред», 17.06.09 р.

//glavred.info/archive/2009/06/17/174501-2.html

//www.venice.coe.int/docs/2009/CDL-AD(2009)024-e.asp

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради (Віктора Ющенка) 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко

Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 

26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 

31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 

16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 

23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 

18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 

27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

The Venice Commission 20 years on

//webtv.coe.int/index.php?CategoryID=51&SubCategoryID=60