Світлана Дорош. У програмах майже усіх партій пропонуються реформи, що можливі лише у разі зміни Конституції

Програми партій: змагання декларацій і обіцянок

Побороти корупцію, обмежити депутатські пільги, зняти недоторканість і дати більше влади місцевим громадам - такі обіцянки ви знайдете у програмі ледь не кожної з 22-х політичних партій, чиї назви виборці побачать у виборчому бюлетені 28 жовтня. Серед "ексклюзивних" пропозицій - запровадження подвійного громадянства, заборона комуністичної ідеології, звільнення Юлії Тимошенко і Юрія Луценка та багато іншого.

ВВС Україна проаналізувала усі 22 програми партій, які висунули свої списки на виборах. Цей матеріал стосується передвиборчих обіцянок у сфері внутрішньої політики.

Ліквідувати, змінити, усунути

У програмах майже усіх партій пропонуються реформи, що можливі лише у разі зміни Конституції. Хоча жодна із партій не написала, що домагатиметься ухвалення нового Основного закону, об'єднавши пропозиції політичних сил, що містяться у програмах, цілком можна створити нову Конституцію. Інша річ, що, за усіма прогнозами, конституційної більшості у новій Верховній Раді може не виявитися.

Хоча президент Янукович і його оточення прагнуть змінити Конституцію, у виборчій програмі Партії регіонів про це не йдеться.

Лише одна політична сила - Партія пенсіонерів України - написала у програмі, що підтримує чинну Конституцію як "надійний політичний механізм для урівноваження та узгодження інтересів різних верств і груп". Решта більшою чи меншою мірою знає, що в Основному законі треба змінювати.

Хіт майже усіх виборчих програм - скасування депутатської недоторканості і запровадження механізму відкликання депутата парламенту виборцями. Декотрі партії додають до цього переліку президента України і суддів, попри те, що Конституційний суд визнав неправомірними пропозиції позбавити імунітету главу держави.

Хоча на це є відповідь у об'єднання "Батьківщина" - ця опозиційна сила взагалі пропонує ліквідувати Конституційний суд, який, на думку партії, є "співучасником Януковича в узурпації влади і порушенні прав мільйонів громадян".

Деякі партії пропонують ліквідувати не лише Конституційний суд. Соціалістична партія пропонує ліквідувати районні державні адміністрації, передавши їхні функції радам, їхнім виконкомам, селищним та міським головам.

З метою подальшого розвитку місцевого самоврядування будуть розширені повноваження органів місцевого самоврядування. Із програми Партії регіонів

У програмах більшості партій - надання більшої самостійності місцевим громадам. Як вказує партія "Зелені", територіальним громадам "треба надати усі можливості для вирішення своїх місцевих проблем шляхом децентралізації бюджетної системи держави".

У програмі Партії регіонів теза про надання більшої самостійності регіонам - єдина, коли вести мову про політичні реформи: "З метою подальшого розвитку місцевого самоврядування будуть розширені повноваження органів місцевого самоврядування", - обіцяє партія влади.

Переважна більшість партій пропонує скасувати конституційну норму про довічне обрання суддів і запровадити їх виборність місцевими громадами на певний строк. Причому, у цьому питанні є повний консенсус між комуністами, опозицією, націоналістами та іншими партіями. Щоправда, у програмі Партії регіонів про це не згадується.

Щодо реформування системи влади, то найрадикальніші пропозиції не у Радикальної партії, а у "Нашої України" і СПУ та ще кількох партій. Соціалісти пропонують повернути парламентсько-президентську республіку. Фактично, те саме пропонує і "Наша Україна" на чолі із Віктором Ющенком: уряд, на думку партії, має формувати парламентська більшість, а не президент. За парламентську республіку виступають Партія зелених України та "Руський блок".

Виборчу систему і діяльність парламенту партії також хочуть змінити, однак не всі. Радикальна партія Олега Ляшка пропонує скоротити чисельність парламенту із 450-ти депутатів до 200-т. Компартія хоче надати право законодавчої ініціативи профспілкам. СПУ, УДАР і "Наша Україна" - за запровадження виборів депутатів парламенту за відкритими списками. УДАР Віталія Кличка також хоче дозволити голосувати на місцевих виборах тим, хто досяг 16-річного віку.

Мова проти "языка"

Кілька партій не оминули у програмах мовної проблеми, але таких небагато. 

Підвищення статусу російської мови хочуть лише дві партії, що будуть у бюлетені. Партія регіонів і партія "Руський блок" обіцяють домагатися запровадження російської мови як другої державної.

"Свобода" Олега Тягнибока планує скасувати закон Ківалова-Колесніченка "Про засади державної мовної політики" і ухвалити закон "Про захист української мови".

Опозиційна "Батьківщина" у програмі про суперечливий закон не згадує, але обіцяє "наповнити реальним змістом статус української мови як єдиної державної" і створити умови "для вільного розвитку усіх мов національних меншин".

Вічна корупція

Тема корупції традиційно присутня у програмах політичних партій на усіх виборах. Цьогорічні вибори не стали винятком. Декларації про це становлять значну частину партійних програм.

Практично уся виборча програма присвячена боротьбі з корупцією в Української національної асамблеї, яку очолить на виборах Юрій Шухевич, син провідника ОУН-УПА. Хоча її обіцянки перегукуються із тими, що їх дають і їхні ідеологічні опоненти - Компартія та Соцпартія.

КПУ хоче ухвалити закон, який унеможливить "клановість і сімейність" у кадровій політиці.

"Українська платформа "Собор" хоче денонсувати міжнародні угоди, що дозволяють безподаткове виведення коштів в офшори, та встановити, що відео- та аудіо інформація, зібрана громадянами, буде аргументом для проведення службових розслідувань щодо посадових осіб та притягнення їх до відповідальності.

"Свобода", УДАР, "Батьківщина" і Радикальна партія Олега Ляшка обіцяють корупційну люстрацію чиновників, правоохоронців, суддів та прокурорів.

"Кожен, хто порушив закон або живе не за декларацією, буде звільнений з посади, притягнутий до відповідальності і позбавлений права працювати на державній службі", - ідеться у програмі "Батьківщини".

Боротися із корупцією найжорсткішими заходами обіцяють партії "Народно-трудовий союз", партія "Зелені". А "Зелена Планета" та "Україна майбутнього" сподіваються, передусім, на моральність. "Зелена Планета" пропонує ухвалити "Моральний кодекс державного службовця, політика, чиновника".

Ексклюзивні пропозиції

Особливістю кількох виборчих програм можна вважати те, що в них взагалі відсутні плани, пов'язані із політичними реформами, а усі обіцянки зосереджені на економіці, соціальних питаннях, медицині, екології та освіті.

Такою виявилася програма партії Наталії Королевської "Україна-Вперед!", яка у сфері політики обіцяє лише "привести у політику нове покоління лідерів та побудувати сильну і ефективну державу". Майже такими є і програми партій "Нова політика" (перший номер списку - голова Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації України Володимир Семиноженко) і "Рідна Вітчизна" (очолює список гендиректор нафтової компанії "Красноленінськнафтогаз" Іван Матієшин).

"Громада" багато місця у програмі відводить ролі української діаспори, яка має стати поширювачем на інші держави світу "моделі суспільства ІІІ-го тисячоліття", створеної в Україні.

"Руський блок" - єдина партія, котра обіцяє запровадити подвійне громадянство. Також ця політична сила єдина, котра виступає за федеративний устрій країни.

Ця партія також хоче заборонити "реабілітацію суб'єктів, пов'язаних із ОУН-УПА", а "Свобода" - єдина із 22-ти партій, яка обіцяє визнати вояків ОУН-УПА учасниками національно-визвольної боротьби за незалежність України і оголосити 14 жовтня – День створення УПА – державним святом.

"Свобода" також хоче заборонити комуністичну ідеологію, а "Наша Україна" - "політичні партії, що сповідують авторитаризм та узурпують владу".

Радикальна партія Олега Ляшка багато згадує у своїй програмі про пенсіонерів, але не завжди на їхню користь. Зокрема, "радикали" хочуть заборонити обиратися до парламенту пенсіонерам більше, ніж на два скликання, а також звільнити усіх пенсіонерів із державної служби.

Партія регіонів обіцяє скасувати обов’язковий призов в армію вже із 1 січня 2014 року.

Кожен, хто порушив закон або живе не за декларацією, буде звільнений з посади, притягнутий до відповідальності і позбавлений права працювати на державній службі. Із програми партії "Батьківщина"

"Українська платформа "Собор" виступає за те, аби генеральний прокурор призначався за обопільної згоди президента, Верховної Ради та парламентської опозиції. А партія "Зелені" взагалі вважає, що тільки опозиція повинна мати право призначати генерального прокурора, міністра внутрішніх справ та всі парламентські комітети, пов'язані із правоохоронною діяльністю і судочинством.

Про "політичних в'язнів" у програмі згадує лише "Батьківщина". 

Об'єднання "Батьківщина" - єдина сила, що обіцяє "звільнити Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, усіх політичних в’язнів".

Ексклюзив від партії "Україна майбутнього" - літературно-філософська програма, пронизана цитатами Григорія Сковороди. А загалом партія, очолювана депутатом парламенту Святославом Олійником, який колись входив до фракції "БЮТ-Батьківщина", пропонує "Концепцію управління країною "Любов до України", яка ґрунтується на крилатому вислові філософа: "О, солодкий шлях життя, коли совість чиста!".

Найрадикальніше, але нереальне

Якби проводився конкурс на найбільш популістські гасла виборчих програм, то напевне лідером стала б Радикальна партія Олега Ляшка. Більшість із його програми - це обіцянки, що навряд чи можуть бути виконані, однак вони найспівзвучніші із тим, що турбує багатьох виборців.

"Ми позбавимо депутатів космічних зарплат і несправедливих пільг. Скасуємо державні дачі і квартири, службові авто, охорону, особливе медичне забезпечення", - обіцяє партія Олега Ляшка.

Найяскравішим прикладом є обіцянки опозиційних "Батьківщини" і "Свободи": у їхніх планах - ухвалення закону про імпічмент президенту і початок цієї процедури, а також відставка уряду Миколи Азарова.

Навіть якщо опозиція матиме більшість у новій Верховній Раді, відновлена Конституція 1996 року не дозволить змінити уряд, оскільки одноосібне право формувати Кабінет Міністрів має президент. Процедура усунення якого також потребуватиме не лише часу, депутатських голосів, а й конституційних змін.

Що ж до самих виборів - на думку соціолога Ольги Балакірєвої, вони є, як і завжди, надто декларативними, а виборець орієнтуватиметься не так на програми, як на обличчя. "Виборчі програми схожі не лише за змістом, але й тим, що вони є занадто декларативними, у них немає відповіді на запитання, як усе обіцяне виконуватиметься. Тому виборці більше орієнтуються на конкретних особистостей, беруть до уваги, що конкретно ті чи інші політики зробили", - сказала пані Балакірєва ВВС Україна.

Світлана Дорош, ВВС Україна, 23 серпня 2012 p.

//www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2012/08/120822_party_election_programs_politics_sd.shtml

Між владою і народом

МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЇ: ІНШОГО ШЛЯХУ НЕМАЄ

Секретар Конституційної Асамблеї Марина Ставнійчук вважає, що новостворений консультативно-дорадчий орган при Президенті України дасть змогу суспільству істотно прискорити вихід із тривалої кризи.

— 20 червня в Києві відбулося перше засідання Конституційної Асамблеї, в якому взяли участь перші особи держави. Чим викликана урочистість у цій, здавалося, фаховій дискусії з конституційного процесу?

— Сьогодні на порядок денний вноситься не просто тема оновлення вітчизняної Конституції. Президент Віктор Янукович звернув принципову увагу саме на це, виступаючи під час відкриття першого засідання Конституційної Асамблеї. На його думку, модернізація Основного Закону допоможе розв’язати кілька найважливіших проблем українського суспільства. По-перше, це шанс укласти довгоочікуваний суспільно-політичний договір у країні між владою і народом.[!!!] По-друге, на базі внесених до Конституції змін можна буде забезпечити системне узгодження вітчизняного законодавства. І, по-третє, чи не найважливіше, це допоможе створити фундаментальні умови для модернізації всієї країни.

На переконання глави держави, легітимність конституційного процесу буде забезпечена активною співпрацею на сьогоднішньому етапі Асамблеї з Верховною Радою. Не випадково керівництво парламенту, більшості її профільних комітетів та фракцій прийняли запрошення взяти участь у першому засіданні Асамблеї і вже на першому етапі організації роботи виступили з важливими пропозиціями.

Системне оновлення Конституції неможливе без глибокої, насамперед наукової дискусії, для якої в Асамблеї зібралися найбільш авторитетні правознавці-конституціоналісти, вчені, експерти в інших галузях права, науки в цілому. Було вирішено проаналізувати виконання чинної Конституції, визначити пріоритети майбутнього конституційного процесу, його цілі, методи та завдання і, зрештою, напрацювати концепцію з пропозиціями для майбутнього законопроекту. Для цього були створені сім комісій за найважливішими напрямками досліджень та роботи. На початку липня керівники сформованих комісій Конституційної Асамблеї вже подали до координаційного бюро перші пропозиції щодо подальшої організації роботи. Крім вітчизняних експертів, до цієї роботи будуть активно залучені й європейські фахівці.

— Чим займатиметься Асамблея найближчим часом?

— Експерти проаналізують практично всі розділи Основного Закону. Комісії відпрацюють питання, що належать до їхнього відання. Аналіз повинен бути ґрунтовним — із урахуванням національного досвіду та європейських тенденцій по усій тематиці, але насамперед щодо розвитку інститутів місцевого самоврядування, системи вітчизняного правосуддя.

Потребує спеціального вивчення проблема захищеності Конституції. Як відомо, Конституційний Суд упродовж свого існування демонструє відмінний підхід до цієї проблеми. Аби точніше зрозуміти його позиції, застереження, Асамблея має проаналізувати правові підходи Конституційного Суду. Можливо, варто точніше узгодити, зокрема, зміст та застосування розділу ХІІІ Основного Закону, де визначено процедуру внесення змін до Конституції, із дотриманням ст. 5 про право народу визначати і змінювати конституційний лад. Крім того, існують класичні європейські моделі, які забезпечують розумний баланс між захищеністю, стабільністю та розвитком основоположних законів. Нам, очевидно, варто і їх взяти до уваги.

Наступне засідання ми розраховуємо провести до 20 вересня цього року. Протягом кількох днів, у які планується провести друге засідання Конституційної Асамблеї, учасники зроблять та обговорять низку важливих доповідей. Плануємо, що для початку буде розглянуто «теорію процесу» (з погляду європейського конституціоналізму), проаналізовано основні засади конституційного ладу, історію його формування в Україні. Експерти готують аналіз та порівняльний огляд із становлення інститутів центральної влади в Україні та у зарубіжних країнах, обговорять переваги й вади застосованих механізмів, можливості врахування досвіду інших країн. Історичний підхід дасть змогу краще зрозуміти, чому за 20-літній період української незалежності чимало конституційних положень так і не спрацьовували ефективно, а аналітичний огляд — сформувати прогноз розвитку на майбутнє.

— Формально вони діяли, але суспільству не вистачило правової і політичної культури для їх дотримання...

— У будь-якому разі йдеться про забезпечення статусу України як правової держави, про необхідність безумовного панування принципу верховенства права. На такому підході постійно наголошувалося на першому засіданні Конституційної Асамблеї, на цьому твердо наполягає Глава держави. Тож зміни до Конституції мають відбуватися виключно у передбаченому конституційному порядку. Такий підхід поділяє Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), Парламентська Асамблея Ради Європи. Це загальноєвропейський підхід властивий не тільки Україні. Іншого шляху для модернізації Конституції немає. Нещодавно такий підхід підтримано і Європейською Комісією.

Як на мене, проблеми часто полягають не так в легітимності конституційного процесу, як у різного роду політичних спекуляціях. Пригадаймо, як не тільки правознавцям, науковцям, освітянам чи громадським діячам, а й представникам політичної еліти (насамперед представленим в парламенті) було запропоновано взяти участь у роботі Конституційної Асамблеї. Це дало б можливість пересвідчитися в об’єктивності аналізу. Однак деякі з опозиційних сил відмовилися від співпраці, хоча Асамблея відкрита для спільної діяльності у різних формах й нині, й на майбутнє.

— Після першого засідання в засобах масової інформації з’явилося чимало припущень стосовно Асамблеї.

— Варто розставити крапки над «і». Спочатку опозиція звинувачувала владу у підступних намірах, начебто Конституційна Асамблея запропонує суспільству обирати Президента у підконтрольному парламенті. Але суть президентської пропозиції полягала у визначенні п’яти пріоритетів майбутнього конституційного процесу. Жодний з них не стосується порядку обрання Президента чи Верховної Ради, адже нині не йдеться ні про форми управління органів влади, ні про способи їхнього обрання. Тобто такі претензії не витримують жодної критики.

Згодом інші закиди стосувалися невідповідності новоствореної Конституційної Асамблеї традиційному змісту схожих інституцій у класичному розумінні. Тим часом, аналізуючи тенденції сучасного конституціоналізму, можна пересвідчитися: подібні публічні інституції доводять ефективність і об’єктивність незалежно від назви. Особливо це стало очевидним за наслідками нещодавніх світових подій революційного характеру в різних країнах. Більш того, доволі часто (до парламентської процедури) саме такі публічні формати забезпечують більше легітимності в умовах недовіри до парламенту та інших державних інституцій. До речі, на це прямо звертає увагу і Венеціанська комісія.

Тим паче що сьогодні не йдеться про переписування Основного Закону шляхом докорінних змін пріоритетів і перезаснування держави. Конституція 1996 року хоч документ перехідного періоду, однак містить абсолютно правильні засади державного суверенітету і якості незалежної української держави, які, як на мене, лише частково, сутністно потребують змін. Президент України у своєму виступі визначив, що оновлення має зачепити механізми посилення конституційних гарантій прав і свобод людини, у тому числі реального забезпечення ефективного і незалежного судового захисту прав і свобод; розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії; збільшення ефективності механізму організації державної влади, її удосконалення та збалансованості; створення належних конституційних засад реформування і місцевого самоврядування з метою забезпечення його ефективності. Насамкінець модернізація Основоположного закону має торкнутися питання встановлення конституційних засад участі України в інтеграційних процесах.

Публічний, дискусійний формат Конституційної Асамблеї було обрано для суспільного діалогу на цю тему не випадково.

— А звідки виникли розмови стосовно перебирання Асамблеєю парламентських повноважень?

— Можливо, з того, що неполітична фахова дискусія змусить об’єктивно поглянути на роль єдиного законодавчого органу державної влади. Україна завжди прагнула до зміцнення вітчизняного парламенту, підвищення його професійності. Це об’єктивна суспільна вимога і демократична необхідність. Безумовно, законодавчу гілку влади можна і потрібно зміцнити інституційно, в тому числі на конституційному рівні, забезпечивши механізм стримування противаг у широкому сенсі державного управління. Парламенту можна надати більше установчих функцій, ширших повноважень у формуванні виконавчої влади чи контрольних функцій у різних сферах.

Але погодьтесь, чимало залежить від особистої відповідальності парламентарія. Якщо народний депутат усвідомлює її, ніхто не зможе зруйнувати реальний парламентаризм. Однак якщо парламентарій відчуває себе статистом чи «кнопкодавом», замість якого в залі голосує його картка, не допоможуть жодні найкращі конституційні механізми та гарантії.

Виборець повинен чітко усвідомлювати двозначність ситуації, особливо під час парламентських виборів. На жаль, сьогодні він розбещений, чимало хто заробляє на виборчому процесі. Виборець ставить владі слушні вимоги, але частину претензій йому варто було б адресувати до себе. Реальний парламентаризм — це спільна відповідальність депутатів і виборців.

— Стосовно яких проблем Конституційна Асамблея може сформувати єдину думку в той час, коли її годі очікувати від Верховної Ради?

— Є чимало таких дискусійних питань, починаючи, наприклад, з вибору виду виборчої системи.

Як на мене, можливість політичної структуризації надавала б пропорційна система відкритих списків, починаючи з прозорого механізму формування списків депутатів, завершуючи можливостями ефективної організації роботи професійного парламенту.

Я також є прихильницею ідеї запровадження в Україні єдиних виборчих циклів на конституційному рівні. Не може країна жити у безперервному виборчому процесі... Варто уважно придивитися до досвіду, зокрема, Франції та Росії, коли впродовж декількох місяців формується склад парламенту і обирається глава держави. Це дозволяє на одній електоральній хвилі збалансовано оновлювати обидва інститути — президента і парламенту, що мають взаємодіяти, спільно визначати і проводити внутрішню і зовнішню політику, формувати уряд, кожен в своїх аспектах.

Час вводити до Конституції поняття органічних законів, які разом з Конституцією створили б основу законодавства України. Це надало б можливість запропонувати до прикладу стабільний Виборчий кодекс... Щодо усіх цих та багатьох інших принципових ідей Конституційна Асамблея цілком здатна запропонувати авторитетне фахове бачення, що могло б вплинути на широку громадську думку, на подальший позитивний розвиток Української держави та суспільства.

21.08.2012

Бесіду вів Василь ЗОРЯ, спеціально для «Голосу України».

//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=264925

Антоніна Колодій: Не пора, не пора, не пора…

Українству не можна весь час оборонятися. Пора вже вчитися наступати і робити кроки на випередження

Українству не можна весь час оборонятися. І не можна радіти кожному новому ляпасу, який, мовляв, має підштовхнути нас до мобілізації. Пора вже вчитися наступати і робити кроки на випередження. Бо інакше так і будемо тупцювати на місці. На цьому наголошує професор Львівського регіонального інституту державного управління при Президентові України, доктор політичних наук Антоніна Колодій у коментарі ІА ZIK до річниці незалежності України.

За роки незалежності є певні здобутки. Насамперед, українці мають національну державу. А держава – це самоцінність, тому що вона дає можливість спільноті вибирати свій власний шлях розвитку. З іншого боку, цю національну державу нам треба втримати. Зараз це питання знову постало перед українцями. З прийнятим нещодавно мовним законом і з іншими проблемами ми дійшли до того, що країна зараз у стані напіврозколу. При чому, розколюють навмисно, використовуючи певні внутрішні і зовнішні чинники.

Одним із досягнень є також те, що прихильність до демократичних цінностей серед українців все ж таки зберігається. Особливо у західному регіоні, але також частково і в східному. Ми робили порівняння Львова і Донецька, і не можна сказати, що є прірва між усередненою громадською думкою в цих містах.

Також варто відзначити, що громадянське суспільство, яке було під питанням на початках становлення Української держави, зараз набирає сили. І завдяки цьому факту можна мати якісь оптимістичні сподівання на майбутнє.

Попри ці та інші здобутки було також багато невдач і поразок. Насамперед, це всезагальна інституційна криза, яку маємо сьогодні. Всі інституції держави не працюють так, як це написано у Конституції. Нові закони підлаштовують під волю окремих осіб, старі закони не виконуються. Конституційний суд, Верховна Рада, не працюють. Виконавча влада працює, але на засадах неконституційних. Тому потрібна всезагальна інституційна перебудова, до чого жодна політична сила поки що не є підготовленою. Наші політики живуть короткочасними цілями і настроями. Вони живуть одним днем і дивитися трохи далі не мають ні часу, ні інтересу. І тому виникають великі проблеми – яким чином вийти з цієї інституційної кризи і побудувати державу, яка була б стійкою і водночас демократичною.

Зараз багато хто каже, що суспільство не має цінностей. Питання цінностей насправді не таке просте. Закликання «Цінності! Цінності!» мало що допомагають, бо слово «цінності» зажди вимагає прикметника, щоб пояснити, про які саме цінності йдеться – моральні, християнські, демократичні, ліберальні, національні, матеріальні чи будь-які інші. Якраз жадоба матеріальних цінностей веде часом до цинічного заперечення всіх інших цінностей у нашому суспільстві. Ми можемо спостерігати цю жадобу до матеріальних цінностей знизу і догори. Тому, якщо перебудовувати систему цінностей, то це мало би стосувалося всього суспільства.

Якби була система чи системи цінностей, які би поступово утверджувалися у суспільстві, то це були би вже ідеології. А з ідеологією у нас важко. Політичні партії переважно неідеологічні. Тому якісь ідеологічно оформлені й теоретично обґрунтовані цінності не можуть спускатися згори вниз. А внизу вони не формуються, тому що ми вийшли з такого суспільства, де була перекреслена мораль. І це довгий-довгий шлях, поки через нові покоління будуть формуватися нові системи цінностей.

Сучасний політикум також у дуже неприглядному стані. На мій погляд, найголовніше зараз питання – це поява нових людей на політичній арені. Але ці нові люди не з’являться в один момент. З одного боку, дуже приємно, що під час цієї виборчої кампанії є спроби молодих людей об’єднатися у Демократичний альянс, також є «Собор», який мобілізує інтелігенцію і так далі. Ми бачимо, що це все ще не настільки потужні рухи, щоб вони справді могли переламати ситуацію. Але я вважаю, що поява будь-яких нових чесних людей, які хочуть служити суспільству у Верховній Раді, – це, звичайно, буде плюс. Однак якщо їх не буде багато, то знову мало надії на те, що щось радикально зміниться.

Що стосується нашої «офіційної» опозиції, яка каже, що тільки вона опозиція, то в мене є до неї значна кількість претензій. Одна з них – чому ці опозиціонери заперечують, що їм потрібні нові люди у парламенті, чому вони хочуть відмежуватися від суспільства і казати, що тільки вони опозиція?

Не обов’язково опозиція має бути щось одне. Нам треба відійти від цієї гойдалки «або-або», при чому коли люди бачать, що і одна, і друга політична сила приблизно одних і тих самих коренів, одного і того ж походження.

Претензії до опозиції стосуються і судової системи. Ми знаємо, що робилося під час прем’єрства Юлії Тимошенко, як Писаренко і Портнов бігали і наводили порядки у судах.

Окремо можна сказати про поведінку «старих» опозиціонерів у Верховній Раді. Блокування силовим методом трибуни має відійти у минуле. Це абсолютно неприйнятна парламентська практика, яка веде лише до погіршення ситуації. На їхній совісті також голосування за відсутності депутатів, прийняття системи привілеїв як такої, що може існувати. Питання формування списків нічого нового не відкрило. А ганебний виборчий закон – це також наслідок того, що опозиція хоче мати все і відразу – звідси і 5% виборчий бар’єр, і небажання відкрити списки.

Далі опозиція має формуватися завдяки дії громадянського суспільства. Зокрема, мені дуже імпонує рух «Чесно», оскільки вони знайшли найбільш больову точку у нашому сучасному політичному житті, а саме неправові дії і порушення Конституції самими законодавцями. Думаю, такі ініціативи треба підтримувати і розвивати. Тоді ми будемо рухатися в напрямку оновлення політикуму.

Мої побажання, можливо, трохи наївно прозвучать, але я все-таки хотіла деякі з них висловити. Демократичним українським патріотичним силам не можна весь час оборонятися. Це стосується і опозиції як такої, і всього українства як спільноти. Треба нарешті вчитися наступати, робити випереджаючі дії, а не радіти, як от зараз можна почути, що, мовляв, добре, що ми отримали нового ляпаса і тепер ми мобілізуємося. Бо українці, бачите, коли їм ляпаса дають, то вони починають мобілізуватися. Але кожна така реактивна мобілізація починається із позицій, які є відкинутими назад. Ми починаємо не з того, чого вже досягли, а нас відкидають назад. Ми починаємо мобілізуватися і знову підходимо до здобутих раніше позицій. Це виходить топтання на місці, яке демонструє Україна перед світом і яке світ не може зрозуміти.

Не можна кидати справу на півдорозі або на самому її початку. Тут для мене болючим є питання Конституційної асамблеї. Громадянське суспільство проголосило ідею скликання такої асамблеї як реалізацію установчої влади народу. Нещодавно демарш зробив рух «Новий громадянин», заявивши, що він виходить із президентської Конституційної асамблеї. А що він там робив? Невже ці люди такі наївні і не розуміли, що це ніяка не асамблея, а дорадчий орган, який назвали асамблеєю винятково для того, щоб замилити очі і дискредитувати саму ідею Конституційної асамблеї? Таким чином, була проголошена гарна ідея, багато людей її підтримували і раптом все затихло. А без реалізації установчої влади народу із цієї тупикової ситуації, в яку нас завели, вийти вже неможливо.

Тут потрібна буде чітко поставлена мета і політична воля. І це стосується не тільки президента, а й усіх інших провідних політиків, а також навіть самого суспільства. Ми не звикли напружуватися. Ми завжди діємо, реагуючи на щось. І тому депутатам взагалі просто виглядає – покинули зал парламенту і вважають, що вони вже займаються опозиційною діяльністю. А якщо проявляти ініціативу в межах Верховної Ради не можна, то треба працювати з народом.

Мовний закон – це ж дзеркало української опозиції, її оборонної тактики, її гри у піддавки. Ми побачили її короткочасний бурхливий протест і швидке переключення на інші питання. І найголовніше – відсутність стратегічних дій.

Я підозрюю, що в опозиції навіть трохи загравали з Партією регіонів, думали, що це дійсно такий передвиборчий трюк. Мовляв, ми їм підіграємо, а вони нам у чомусь поступляться. Але треба було знати, з ким вони грають, і цього, звичайно, не можна було допускати, – заявила Антоніна Колодій.

21 серпня 2012 року

Підготувала Тетяна Штифурко

//zik.ua/ua/news/2012/08/21/364800

Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону

Партнерство Новий Громадянин, засуджуючи прийняття та підписання Президентом неконституційного Закону «Про засади державної мовної політики», та будучи переконаним, що справжнє реформування Конституції можливе лише за умови поваги та неухильного додержання вимог чинної Конституції з боку органів влади, заявляє про свою відмову від входження до складу Конституційної Асамблеї, створеної при Президентові України, та відкликає свого представника в цьому дорадчому органі.

Нещодавно Президент України підписав та оприлюднив Закон «Про засади державної мовної політики». Водночас голосування депутатів 3 липня у Верховній Раді за проект Закону «Про засади державної мовної політики» супроводжувалося численними порушеннями Конституції України та Реґламенту парламенту, зокрема: було порушено вимогу Конституції щодо особистого голосування народними депутатами України; не було додержано визначеної Реґламентом Верховної Ради процедури підготовки проекту закону до другого читання та його наступного розгляду (зокрема, проект не був включений до порядку денного, що підтверджується текстом стенограми засідання ВР).

У заяві Партнерства Новий Громадянин від 06.07.2012 наголошувалося, що відповідно до статті 152 Конституції України порушення встановленої Конституцією процедури розгляду чи ухвалення законів та інших правових актів є підставою для визнання їх неконституційними. Згідно з Рішенням Конституційного Суду №20-рп від 30.09.2010, дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, є однією з умов легітимності законодавчого процесу. Отже, законодавчі акти, які прийняті з порушенням вимог до процедури розгляду та ухвалення законів, є неконституційними.

Крім того, як зазначалося в заяві, ціла низка положень проекту Закону «Про засади державної мовної політики», що був розглянутий 3 липня 2012 р., суперечать Конституції України з урахуванням рішення Конституційного Суду №10-рп від 14.12.1999.

З огляду на це Партнерство звернулося, зокрема, до Президента України з вимогою застосувати право вето у разі направлення цього проекту на підпис. Підписання Президентом України зазначеного документа, на думку Партнерства «Новий Громадянин», означало би схвалення неконституційних дій народних депутатів, а також порушення Президентом свого конституційного обов’язку гарантувати додержання Конституції України.

У відповідь на цю заяву Радник Президента – Керівник Головного управління Адміністрації Президента з питань конституційно правової модернізації М.Ставнійчук в листі до Партнерства від 26.07.2012 погодилася з тим, що прийняття закону відбулося з грубими порушеннями Реґламенту, а значна частина його положень не узгоджуються з Конституцією України та міжнародними документами, ратифікованими Україною, зокрема Європейською хартією регіональних мов і мов меншин.

У заяві від 03.07.2012 Партнерство також наголосило, що підписання закону означатиме відсутність реальних намірів Президента сприяти здійсненню конституційної реформи в Україні, зокрема за допомогою свого допоміжного органу – Конституційної Асамблеї, що робить недоцільним участь у ній представників громадських організацій.

Від імені Партнерства заяву підтримали:

1. Дмитро Котляр, незалежний експерт, представник партнерства «Новий Громадянин» в Конституційній Асамблеї

2. Творче об'єднання «TOPO», Олексій Хмара

3. Центр політичних студій та аналітики, Віктор Таран

4. Центр UA, Світлана Заліщук

5. Дебатна академія, Дмитро Сінченко

6. Інститут масової інформації, Роман Головенко

7. ВГО «Українська стратегія», Анатолій Пінчук

8. ВГО «Не будь байдужим!», Оксана Левкова

9. Київська незалежна медіа-профспілка, Юрій Луканов

10. ВЕГО «Мама-86», Ганна Голубовська-Онісімова

11. Коаліція громадських організацій та ініціатив "За вільну від тютюнового диму Україну", Ганна Гопко

12. МГО «Інтерньюз-Україна», Костянтин Квурт

13. Комітет виборців України, Олександр Черненко

14. Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, Олександр Сушко

17.08.2012

//newcitizen.org.ua/news/noviy-gromadyanin-vihodit-zi-skladu-konstituciynoyi-asambleyi-cherez-pidpisannya-prezidentom

08.12.2013 Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України 

02.12.2013 Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї (Олександр Барабаш, Ігор Когут, Микола Козюбра, Ігор Коліушко, Володимир Крижанівський, Микола Мельник) 

28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 

21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

Сергій Головатий: У Конституційному Суді сидять не судді, а підприємці

Скасувати затверджений "Закон про засади мовної політики" та ухвалити новий пропонує нардеп-"регіонал", екс-міністр юстиції та екс-голова Комітету з питань регламенту ПАРЄ Сергій Головатий.

— Нинішній закон з юридичного погляду нікчемний від початку. Це юридичний нуль. Засади мовної політики визначені 10 статтею Конституції. У перехідних положеннях Конституції записано, що мають ухвалити також закон про порядок застосування мов. Але новий — це не закон про порядок. Тобто Верховна Рада зазіхнула на засади мовної політики, які вже визначені Конституцією! Це компетенція лише конституційної парламентської більшості — двох третин депутатського складу парламенту.

Автори закону кажуть, він забезпечує рівність мов. Але рівності мов в Україні не може бути. Коли є державна мова, то є її верховенство. Якщо українська матиме в Україні той самий фактичний статус, що й російська в Росії — вони будуть рівні. Але рівними в Україні та в Росії, але не в межах території України.

Тільки українська відповідно до унітарного статусу держави є юридичною категорією. Інші мови такими категоріями не є. Також європейська хартія виразно стверджує, що юридичними категоріями не є прикметники "регіональна" або "міноритарна". Вона визнає такими лише мови автохтонних груп. А зовсім не ті, якими люди розмовляють. Говорять про "російськомовне населення". Але українців, яких у минулому позбавили змоги розмовляти українською, просто русифікували. Держава зобов'язана надати їм можливість розмовляти українською.

Підхід розробників закону дуже дивний. Вони беруть якусь галузь і пишуть, що там можна використовувати або українську, або одну з мов 18 національних меншин. Означає, що всі чиновники і судді мають знати 19 мов. У законі фігурує "населення" — це теж не юридична категорія. Такими є нація, народ, етнічна меншина. Адміністративна одиниця, де можна використовувати мову автохтонної етнічної меншини поряд із українською, — це село, максимум місто. Не можна оголосити російську регіональною в Одеській області. Скільки автохтонних росіян віками проживають на Одещині?

Кажуть, закон можна юридично виправити. Це неможливо. Він юридично невідповідний — сама маніпуляція. Я не робитиму подання до Конституційного Суду, бо там сидять не судді, а підприємці. Їхні рішення неможливо спрогнозувати. Я домагатимуся скасування закону Колесніченка через ухвалення нового — "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні". Він уже зареєстрований у парламенті.

Записав Ігор ЛУБ’ЯНОВ, 17.08.2012 р.

//gazeta.ua/articles/comments-newspaper/_usi-chinovniki-i-suddi-mayut-znati-19-mov/451156

//tsn.ua/politika/nardep-regional-povstav-proti-skandalnogo-movnogo-zakonu.html

Асоціація суддів Конституційного Суду. Нова Конституція має бути прийнята на референдумі народом України 

Володимир Шаповал. У деяких суддів Конституційного Суду, якщо вони не отримують інструкцій, в очах з’являється собача туга за палкою 

Федір Орищук. Кількість суддів, які проголосували за скасування Конституції, засекретили 

Томас Маркерт. Рішення Конституційного Суду створило проблему легітимності влади в Україні 

Марина Ставнійчук. Конституційний Суд здивував Європу 

Сергій Грабовський. Бережіть Верховну Раду 

Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 

Павло Євграфов. У конституційному процесі вирішальна роль має бути за народом

//yurysty.org/blogpost889

Володимир Крижанівський. Що може бути винесено на референдум відповідно до чинного законодавства?

Деякі нотатки про прийняття нового тексту Конституції України та внесення змін до чинного тексту Конституції України. Бачення сучасного стану питання

Слід визнати, що Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України, не дає чіткої відповіді, яким чином може бути прийнято цілковито новий текст Конституції. Адже у переліку повноважень Верховної Ради України у п. ч.1 ст.85 мова йде лише про надання парламенту законодавчої функції стосовно внесення змін до чинної Конституції. Для отримання роз’яснення з цього приводу потрібно було декілька разів звертатися до Конституційного Суду України.

Вперше Конституційний Суд розглянув це питання у своєму рішенні № 3-зп від 11.07.1997 (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України). Згадуючи в установчій частині рішення про виключне право народу визначати та змінювати конституційний лад у державі, відповідно до вимог статті 5 Основного Закону, Конституційний Суд України стверджує, що прийняття Конституції в 1996 році «було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду на її прийняття». Проте детального роз’яснення поняття «конституційного ладу» і його деталізації у вказаному рішенні не було.

Наступний крок у напрямку розкриття послідовності дій при здійсненні процедури прийняття нового тексту Конституції України і взагалі принципової можливості такого розвитку подій був виконаний Конституційним Судом у його Рішенні № 3-рп /2000 від 27 березня 2000 року. Розгляд у суді було викликано появою Указу Президента України № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою».

Судом було об’єднано у спільне провадження ідентичні подання двох груп народних депутатів України стосовно конституційності шести питань, що виносилися на розсуд народу на цьому референдумі. Зокрема, шостим пропонувалося таке питання: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?»

Відповідь Суду мала достатньо контроверсійний характер, бо визнання невідповідності такого питання Конституції, а саме так вирішив з цього приводу Суд, до певної міри дисонує з вищезгаданою нормою статті 5 Конституції України про виключне право народу визначати конституційний лад у державі. Проте подальші пояснення дають можливість зрозуміти логіку суддів. Затверджуючи такий вердикт, Конституційний Суд виходив з того, що це питання, винесене на всеукраїнський референдум без попереднього з’ясування ставлення народу до необхідності прийняття нового тексту Конституції, може призвести до негативних наслідків. Зокрема, це може викликати сумніви у легітимності Основного Закону держави. А це, у свою чергу, матиме наслідком послаблення встановлених Конституцією «основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».

Тим не менше, повної ясності в цьому питанні у результаті цього Рішення немає. В першу чергу, це стосується фундаментального питання стосовно того, чи відповідатиме чинній Конституції України запропонована процедура прийняття Основного Закону? А вона у рамках вищенаведеного Рішення виглядає так: спершу на дорадчому всенародному опитуванні встановлюється необхідність прийняття нового тексту Конституції, а після цього на всенародному референдумі, що має імперативний (зобов’язуючий) характер, нова Конституція приймається.

Повну ясність у це питання було внесено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р., в якому йшлося про здійснення влади народом. В установчій частині Суд недвозначно стверджує право народу приймати нову Конституцію України. Такий імператив, за твердженням Суду, випливає «з нормативно-правового змісту положень частини третьої статті 5 Основного Закону України, згідно з якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні».

З цієї цитати із Рішення Суду ми можемо зробити висновок, що актом прийняття нового тексту Конституції народом і буде визначено конституційний лад у нашій державі на той момент часу, коли народ виявить волю стосовно цього. З такого постулату виникає ще одне концептуальне положення: зміст поняття «конституційний лад» викладається не в окремій статті Конституції або у групі статей, він визначається всією сукупністю статей Основного Закону без жодного винятку, з першої до останньої.

Ще більш послідовно така теза простежується у резолютивній частині зазначеного Рішення, де йде мова про безпосередній зміст поняття суверенного права народу на владу в країні. Це сформульовано так: «Тільки народ має право безпосередньо шляхом все українського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України у порядку, встановленому його розділом ХІІІ».

Це речення містить кілька складових українського конституційного процесу. У першій його частині підтверджено, що визначення конституційного ладу є виключною прерогативою народу України. По-друге, відбуватися це повинно без участі будь-яких посередників, включно з державою, її органами або посадовими особами. По-третє, здійснюватися такий акт має волевиявленням народу на всеукраїнському референдумі. І, насамкінець, позитивне рішення, отримане у результаті розгляду певного тексту Конституції, винесеного на розсуд народу на цьому референдумі, буде означати закріплення конституційного ладу в нашій країні саме цим текстом.

Водночас, Конституційний Суд ще раз стверджує, що тільки народ має право змінювати визначений конституційний лад в Україні, але не вимагає безпосереднього здійснення таких процедур народом поза участю відповідних структур – воно полягає у внесенні змін до чинного тексту Основного Закону України. Визначається, що сьогодні порядок внесення таких змін прописано у ХІІІ розділі чинної Конституції України.

Отже, ми бачимо чітке і недвозначне розмежування Конституційним Судом України двох фундаментальних прав народу: на визначення конституційного ладу і на його зміну. перше, і друге є правом виключно народу, але втілення їх у практику є різним. Це стосується як суб’єктів, так і порядку здійснення цих прав.

Можемо стверджувати, що на час прийняття чинного тексту Конституції у 1996 році побутував підхід до нього як до певного роду канонічного тексту. Вочевидь, сааме тому в положеннях Основного Закону не прописана, хоча б побіжно, процедура можливого прийняття нового тексту Конституції на заміну чинного.

Можливо, саме тому у 2008 році була зроблена ще одна спроба вирішити це і ряд супутніх питань шляхом залучення до процесу головного і єдиного конституційного арбітра у нашій державі. У своєму Рішенні № 6-рп від 16.04.2008 Конституційний Суд України вперше впритул підійшов до вирішення питання про унормування технології прийняття нового тексту Конституції на всеукраїнському референдумі. Звісно, він не міг надати рекомендації щодо розробки і прийняття змін до Конституції і законів України, які б раз і назавжди розв’язали суперечку різних гілок влади у цьому питанні. Проте перелік чітких кроків, які мають бути виконані для подолання лакуни у чинному законодавстві він означив.

Конституційний Суд у відповідь на звернення Президента про тлумачення положень ряду статей Конституції зробив декілька важливих роз’яснень щодо кола питань, які можуть вирішуватися всеукраїнським референдумом, а також щодо порядку впровадження та оформлення рішень всеукраїнського референдуму. Вони певною мірою стосуються як питань прийняття змін до Конституції, так і власне прийняття нової Конституції на такому референдумі.

У резолютивній частині цього Рішення у справі, яка так і називається – «про прийняття Конституції та законів України на референдумі», Суд, по-перше, чітко визнав, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади у державі може приймати на всеукраїнському референдумі саму Конституцію і закони України (вносити до них зміни), окрім законів, прийняття яких на референдумі не допускається. Разом із цим, Конституційний Суд встановив беззастережну вимогу, що порядок їх прийняття має бути визначений Конституцією і законами України. Звертаємо увагу на те, що у Рішенні застосовано наказову форму: має бути. Таке формулювання вказує на те, що таких норм у чинному законодавстві України поки що немає і, отже, поки що не може бути й мови про можливість прийняття Конституції України в цілому, законів та змін до законів у результаті всеукраїнського референдуму.

Що ж може бути винесено на референдум відповідно до чинного законодавства?

Очевидно, тільки те, про що йде мова у ХІІІ розділі Конституції, а саме, внесення змін до Конституції. Причому, як ми з’ясуємо далі, вдаватися до референдуму потрібно не завжди, а тільки тоді, коли змінюються найбільш важливі розділи Основного Закону. Отже, чинною редакцією Конституції більш-менш чітко встановлено лише технологію внесення змін до тексту Конституції. Їй присвячено, як ми щойно нагадали, окремий розділ Основного Закону - розділ ХІІІ. Його віднесено до змістовно фундаментальних розділів Конституції, внесення змін до яких потребують ускладненої за змістом і більш довгої у часі процедури.

Це є, зокрема, причиною того, що й у чинному сьогодні Регламенті Верховної Ради України є всього один розділ, котрий встановлює порядок дій депутатського корпусу та інших структур при внесенні змін до Конституції України.

За процедурою внесення змін до Конституції положення Основного Закону розподіляються на дві групи. До першої, яку ми умовно кваліфікуємо як базову, віднесено такі розділи: «Основні засади» (розділ І), «Вибори. Референдум» (розділ ІІІ) і «Внесення змін до Конституції України» (розділ XIII). До другої групи належать всі інші розділи.

В першому розділі Конституції («Основні засади») міститься опис підвалин конституційного ладу нашої держави. Тому ми можемо стверджувати, що весь наступний текст Конституції є похідним від змісту зазначеного розділу. Таке ж важливе значення має та частина Основного Закону, де виписано принципи, за якими здійснюється волевиявлення народу через вибори та референдуми. Невід’ємною частиною засадничих настанов Конституції її авторами було встановлено дії відповідних державних органів при внесенні змін до Конституції.

Ідеологія внесення змін до цих розділів передбачає максимальне залучення всіх можливих учасників такого процесу. У першу чергу, це стосується необхідної участі самого народу. Це передбачено обов’язковим проведенням всеукраїнського референдуму щодо затвердження запропонованих змін. Робота, що передує винесенню запропонованого тексту змін на розсуд народу, є більш складною, ніж та, що ведеться при коригуванні незасадничих положень Основного Закону України. Так, зокрема, процедура внесення змін до базових розділів вимагає вдвічі більшої кількості народних депутатів України, ніж та кількість, яка потрібна для ініціювання цих змін для їх розгляду у Верховній Раді, а саме триста проти ста п’ятдесяти голосів народних обранців.

За різними моделями відбувається і безпосередній розгляд та прийняття змін у залежності від того, до якої групи належить розділ, до якого пропонуються зміни. Небазові положення змінюються у два етапи. Спершу має відбутися попереднє схвалення поданих змін простою більшістю від конституційного складу парламенту. Цей законопроект може бути прийнятий на наступній сесії в разі, якщо за це проголосують вже щонайменше дві третини від вказаного складу, тобто триста або більше народних депутатів України.

Коли зміни вносяться до першого, третього або тринадцятого розділів Конституції, механізм їх проведення змінюється. Спершу у Верховній Раді має відбутися прийняття цих змін принаймні трьомастами голосами народних депутатів, а вже після цього вони повинні бути затверджені на всеукраїнському референдумі у відповідності до норм чинного сьогодні Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Важливо звернути увагу на вимогу проводити всі обговорення і прийняття ухвальних рішень стосовно внесення змін до Конституції виключно на чергових сесіях парламенту. Встановлено певні обмеження на можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до Конституції. Так, статтею 156 визначено можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до названих нами базовими розділів з одного й того ж питання вже до парламенту наступного скликання. У статті 158 йде мова про те, що розглянутий і не прийнятий закон щодо змін у Конституції України може бути подано лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

Якщо розглянути останні дві норми паралельно, ми можемо помітити певну правову колізію. Адже під дію статті 158 можуть підпадати і зміни до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції, бо в ній говориться взагалі про законопроекти про внесення змін без конкретизації, яких саме розділів вони стосуються. Однак слід розуміти, що для проведення змін до базових розділів Основного Закону має працювати більш продовжена у часі норма, яка одночасно є і більш жорсткою: положення про можливість повторного подання законопроекту на розгляд Верховної Ради вже наступного після першої спроби розгляду скликання.

Слід зауважити, що світова практика проведення конституційних змін зазвичай передбачає ускладнені процедури, щоби звести можливість змін до мінімуму. Так, у Конституції Норвегії питання про корективи Основного Закону можуть бути розглянуті не пізніш, ніж за рік до терміну закінчення повноважень діючого на той час стортингу (парламенту). Прийняттям нововведень одним складом парламенту справа там не закінчується; зміни обов’язково мають бути підтверджені наступною каденцією вищого законодавчого органу країни.

В Україні, нагадаємо, забороняється зміна одних і тих же положень Конституції України під час однієї каденції Верховної Ради.

Унормовано й обов’язкову участь у процесі реформування Основного Закону України єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні – Конституційного Суду. Йому відводиться надзвичайно важлива роль перевірки відповідності поданих ініціаторами законопроектів вимогам статей 157 і 158 Конституції. У першій із них іде мова про те, що зміни до тексту чинного Основного Закону не можуть передбачати щонайменшого обмеження прав і свобод громадян, а тим більше їх скасування. Вони також не повинні призводити до ліквідації незалежності нашої держави або до порушення її територіальної цілісності. Зміни, як це встановлено у ч. 2 ст. 157 Конституції, не можуть прийматися в умовах оголошеного воєнного або надзвичайного стану.

Звісно було б логічно внести зміни до Конституції і відповідних законів, які б зобов'язали Конституційний Суд здійснювати після виконання всіх норм при внесенні змін до будь-яких розділів Конституції перевірку конституційності виконання самої процедури внесення цих змін до Основного Закону. Це унеможливить в подальшому виникнення ситуації, яка склалася після рішення Конституційного Суду № 20-рп від 30 вересня 2010 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), коли Суд по суті перебрав на себе установчу функцію і цим своїм рішенням повернув країну до чинності попереднього тексту Конституції.

30.07.2012

Крижанівський В.П.,

народний депутат України першого скликання, посол України

[член Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і внесення змін до Конституції України]

//www.president.gov.ua/content/kr-st.html

//sd.org.ua/news.php?id=21459

25.10.2012 Олексій Ющик. Конституція України: загальні питання методології оновлення 

19.10.2012 Доповідь Комісії з питань конституційного ладу та порядку прийняття і внесення змін до Конституції України: «Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні: досвід і перспективи» 

05.09.2012 Володимир Удовик. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій