Віктор Медведчук: Я більше не хочу такої демократії. Беру свої слова назад

Екс-глава адміністрації президента Віктор Медведчук заявляє, що конституційна реформа 2004 року не відбулася, і сьогодні Україна потребує сильної президентської влади.

Про це він написав у колонці під назвою "Беру свої слова назад" для журналу "Корреспондент".

"Аналізуючи політичну ситуацію - симбіоз правового нігілізму влади з псевдодемократією, - я прийшов до однозначного висновку: настав час все повернути на круги своя - іншого шляху відновити законність, порядок і авторитет влади в країні не існує", - пише Медведчук.

"Сьогодні, коли виповнилося п'ять років з того історичного дня голосування, що відкрило для Ющенка шлях до президентського крісла, я з усією відповідальністю заявляю: я беру свої слова назад!", - додав він.

Медчедчук пише, що відкликає "підпис" під своїми словами про те, що в Україні повинна бути демократія європейського зразка, парламентсько-президентська форма правління "і під іншим, що сьогодні в реальному житті стало ідеологічною ширмою для банальних політичних авантюристів".

Він зазначає, що сьогодні, "зневажаючи законність, лицемірно хизуючись своєю "самодостатністю", українцям готують черговий трипільський "казан локшини" у вигляді обіцянок нового солодкого життя, нової конституції та іншої пропагандистської патоки".

"Так от, я не хочу такої демократії! Ні для себе, ні для своїх дітей! Я заявляю: країна має повернутися до президентсько-парламентської форми правління, президент повинен спиратися на парламентську більшість і формувати виконавчу владу", - заявляє Медведчук.

На його думку, одночасно має бути проведена глибока реформа місцевого самоврядування, що гарантує його незалежність від центральної виконавчої влади.

"Після п'яти років політичних експериментів доводиться констатувати: парламентсько-президентська Україна не відбулася. Сьогодні як ніколи країні потрібна сильна президентська влада", - пише Медведчук.

Як відомо, Медведчук був одним з головних ідеологів конституційної реформи. У 2004 році Верховна Рада внесла зміни до Конституції, згідно з якими Україна перетворилася з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку.

11 грудня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/news/2009/12/11/4530945/ 

//uk.wikipedia.org/wiki/Медведчук_Віктор_Володимирович

Оцените красоту игры
Акт народної сваволі? Хочу бути головою ЦВК
Виктор Медведчук. Я себя вижу везде
Страной управляешь Ты, или Власть - народу!
Статус русского языка должен быть гарантирован
Конституционная Ассамблея и гражданское общество
Новообраний парламент матиме заледве 5-7% підтримки вже через кілька місяців після початку своєї роботи
Манифест общественного движения «Украинский выбор»
Гражданское общество. Украинский выбор
Я за украинский выбор!

Указ Президента України №1116/2010 Питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №1116/2010

Питання Комісії зі зміцнення демократії та 

утвердження верховенства права

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

1. Затвердити:

Положення про Комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (додається);

персональний склад Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (додається).

2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

9 грудня 2010 року

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 9 грудня 2010 року №1116/2010

ПОЛОЖЕННЯ

про Комісію зі зміцнення демократії та 

утвердження верховенства права

1. Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (далі – Комісія) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України.

2.Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням.

3. Основними завданнями Комісії є:

підготовка пропозицій щодо вжиття заходів для завершення виконання Україною зобов'язань, що випливають з її членства в Раді Європи, визначених Висновком Парламентської асамблеї Ради Європи №190 (1995), з урахуванням положень резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи щодо України, зокрема Резолюції 1755 (2010);

сприяння налагодженню тісної співпраці між Україною та Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), підготовка пропозицій щодо врахування її висновків та рекомендацій;

підготовка пропозицій щодо досягнення відповідності положень Конституції України європейським стандартам і цінностям на основі рекомендацій Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія);

здійснення аналізу нормативно-правових актів та моніторингу ефективності реалізації таких актів з метою приведення їх у відповідність із європейськими нормами і стандартами, вимогами політичної складової Копенгагенських критеріїв 1993 року щодо набуття членства України в Європейському Союзі, а також підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України;

підготовка довідкових матеріалів, що стосуються питань відповідності правової системи України вимогам політичної складової Копенгагенських критеріїв 1993 року, виконання відповідних положень Плану дій «Україна – Європейський Союз», вжиття заходів щодо висвітлення роботи з виконання цього Плану в засобах масової інформації.

4. Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

звертатися в установленому порядку до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій для одержання інформаційних та статистичних матеріалів, необхідних для її роботи, а також до відповідних установ та організацій для надання ними експертних висновків з питань, що належать до компетенції Комісії;

залучати в разі потреби в установленому порядку до опрацювання окремих питань представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, експертів, науковців та фахівців (за погодженням з їх керівниками);

створювати підкомісії, тимчасові робочі та експертні групи;

ініціювати проведення громадського обговорення проектів законів, актів Президента України;

організовувати та проводити наукові конференції, круглі столи, дискусії, наради, семінари тощо з питань, віднесених до її компетенції.

5. Комісію очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

Голова Комісії є членом Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом).

6. Персональний склад Комісії затверджує Президент України за поданням Голови Комісії.

Голова та члени Комісії здійснюють свою діяльність на громадських засадах.

7. Голова Комісії:

здійснює керівництво Комісією;

визначає порядок роботи Комісії;

головує на засіданнях Комісії;

представляє Комісію у взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян;

регулярно, не рідше одного разу на квартал, інформує Президента України про діяльність Комісії.

8. Основною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться в разі потреби, але не рідше одного разу на квартал.

Засідання Комісії є правомочним за умови присутності на ньому більше половини від її складу. Делегування членами Комісії своїх повноважень іншим особам не допускається.

9. Рішення Комісії приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос Голови Комісії є вирішальним.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписує Голова Комісії.

Рішення Комісії мають рекомендаційний характер і можуть надсилатися для розгляду центральним та місцевим органам виконавчої влади.

10. У разі необхідності прийняття законодавчих актів, актів Президента України з питань, що розглядає Комісія, пропозиції з цих питань виносяться на розгляд Комісії разом із проектами відповідних нормативно-правових актів.

11. Інформація про діяльність Комісії та підготовлені нею матеріали розміщуються на веб-сайті офіційного Інтернет-представництва Президента України.

12. Організаційно-технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється Адміністрацією Президента України, Державним управлінням справами.

13. Комісія використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням.

Глава Адміністрації Президента України 

С.ЛЬОВОЧКІН

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 9 грудня 2010 року №1116/2010

СКЛАД

Комісії зі зміцнення демократії та 

утвердження верховенства права

à la Ющенко ’05-10

à la Янукович ’12

ГОЛОВАТИЙ Сергій Петрович – народний депутат України, президент Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація», член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, Голова Комісії (за згодою)

БОЙКО Віталій Федорович – суддя Верховного Суду України у відставці, Голова Верховного Суду України у 1994 – 2002 роках (за згодою)

ВИШНЯКОВ Олександр Костянтинович – завідувач кафедри права Європейського союзу і порівняльного правознавства Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук (за згодою)

ДОВГЕРТ Анатолій Степанович – завідувач кафедри міжнародного приватного і митного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

ДОЛЕЖАН Валентин Володимирович – професор кафедри організації судових та правоохоронних органів Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук (за згодою)

ЄМЕЛЬЯНОВА Інна Іванівна – перший заступник Міністра юстиції України

КИСІЛЬ Василь Іванович – старший партнер адвокатського об'єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери», адвокат, доктор юридичних наук (за згодою)

КІВАЛОВ Сергій Васильович – голова Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

КОЗЬЯКОВ Сергій Юрійович – керуючий партнер адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Сергій Козьяков та партнери», адвокат (за згодою)

КОЗЮБРА Микола Іванович – завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

КОЛІУШКО Ігор Борисович – голова правління Центру політико-правових реформ (за згодою)

КОННОВ Сергій Володимирович – президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація правників України», старший партнер адвокатського об'єднання «Адвокатська контора «Коннов і Созановський», адвокат (за згодою)

МАРТИНЕНКО Петро Федорович – декан юридичного факультету Міжнародного Соломонового університету, суддя Конституційного Суду України у відставці (за згодою)

МІЩЕНКО Сергій Григорович – голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (за згодою)

ПЕТРИШИН Олександр Віталійович – завідувач кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, перший віце-президент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

РИЖКОВ Геннадій Володимирович – юридичний радник Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва (за згодою)

РОМАНОВ Роман Валерійович – директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» (за згодою)

РЯБОШАПКА Руслан Георгійович – директор Бюро з питань антикорупційної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України

СИРОЇД Оксана Іванівна – національний менеджер проектів програми «Верховенство права та права людини» Координатора проектів ОБСЄ в Україні (за згодою)

ХАВРОНЮК Микола Іванович – заступник керівника апарату – начальник правового управління Верховного Суду України, доктор юридичних наук (за згодою)

ЯВОРСЬКИЙ Володимир Михайлович – виконавчий директор Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини» (за згодою).

Глава Адміністрації Президента України С.ЛЬОВОЧКІН

//www.president.gov.ua/documents/12615.html

13.04.2012 Сергей Головатый. Демократия у нас есть

14.03.2012 Сергій Головатий. Конституція - це акт народу

06.03.2012 Спів… Головатий

06.03.2012 Комісія при Януковичу забракувала проект КПК Януковича 

01.03.2012 Указ Президента України №168/2012 Про деякі питання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого, Марини Ставнійчук)

16.08.2011 Олександр Северин. Симулякр під венеціанським соусом

27.04.2011 Леонід Кравчук. Не поспішай, бо встигнеш

29.03.2011 Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок «Про концепцію створення і функціонування Конституційної Асамблеї в Україні» (Сергія Головатого)

11.03.2011 Сергій Головатий. Конституція 1996 року - це українська цінність. Але...

10.03.2011 Виталий Червоненко. Схватка за Конституционную Ассамблею

16.02.2011 Концепція створення і функціонування Конституційної Асамблеї (Сергія Головатого) 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад)

Верховенство влади чи права? Спроба №2

В Україні триває традиційна всеукраїнська акція «Тиждень права» (з 6 по 11 грудня). Ця акція була започаткована 2008 року з нагоди відзначення 60-ї річниці проголошення Загальної декларації прав людини. 

Указом Президента України встановлено започаткувати проведення Всеукраїнського тижня права щороку в тиждень, що включає 10 грудня — День прав людини, який відзначається в пам’ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН 1948 року Загальної декларації прав людини. Тиждень права узагальнює собою цілу низку заходів, у рамках яких правники України беруть участь у наданні безкоштовних юридичних консультацій для громадян, проведуть майстер-класи... тощо. Сьогодні ми пропонуємо вам статтю відомого юриста Віталія Крюкова «Верховенство влади чи права? Спроба № 2».

ЯКІ СИМВОЛІЧНІ БУВАЮТЬ ОКРЕМІ ПОДІЇ!

Отже, Майдан-2 розігнали. І саме 3 грудня — рівно шість років по тому, як було проголошено рішення Верховного суду України про скасування постанови Центральної виборчої комісії від 24 листопада 2004 року № 1264 «Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України».

І знову, вже 2010 року, Україна опинилася перед історичним, цивілізаційним вибором, суть якого полягає в заміні реального діючого верховенства влади конституційно задекларованим, але й досі формальним верховенством права. Адже справа в тих подіях, по суті, була не в персоналії президента України, а у праві українського народу на свій незалежний вибір, у верховенстві його волі, у його суверенітеті. У тому, що надалі буде світоглядною засадою самоорганізації нашого суспільства, імперативом, засадничим принципом організації та діяльності усіх його публічних владних інституцій — верховенство влади чи верховенство права.

І Верховний суд України, прийнявши те без перебільшення історичне рішення саме на засадах верховенства права, відстояв і підтвердив конституційний статус українського народу як суверена та єдиного джерела влади в Україні (частина 2 статті 5 Конституції України). Ствердив дію верховенства права в Україні!

3 ж грудня 2010 року, з ліквідацією Майдана-2 також поставлена цілком політично знакова крапка, якою і суспільству, і світовій спільноті відверто та однозначно продемонстровано: в Україні перемогло верховенство влади. Друга спроба кардинально змінити засади суспільного буття також виявилася невдалою.

Проте задля справедливості зазначимо, що це дійсно тільки крапка (а скоріше — три крапки): початок цьому процесу було закладено одразу після зазначеного рішення Верховного суду ще в перемовинах у Конча-Заспі. А до подальшого нівелювання верховенства права доклали зусилля усі наші наступні керманичі.

Отже, кардинального перезавантаження державності українського суспільства, суть якого полягає у заміні верховенства влади верховенством права, тобто — у здійсненні саме буржуазної революції! — знову не відбулося. Не відбулося з багатьох причин, аналіз яких набагато перевищує об’єм цієї статті. І тому звернімося тільки до, мабуть, головної — світоглядних прогалин суспільства у царині одного з найголовніших конституційних принципів — верховенства права.

Адже Майдан-2, за великим рахунком, був викликаний цілком відвертою, цинічною, безапеляційною політикою існуючого в Україні політичного режиму, спрямованою на встановлення не просто верховенства влади (цим досить «успішно» займалися і режими Л. Кучми і В. Ющенка), а верховенства влади у її крайніх формах. Утім, усвідомлення саме цієї — глибинної — причини в суспільстві немає. Як і немає розуміння того, що таке є «народний суверенітет», що означає статус українського народу як «єдиного джерела влади» і які права та обов’язки породжує він у кожного з нас, нарешті — що ж таке верховенство права, в чому воно полягає, якому соціальному суб’єкту належить і яке відношення має до публічної влади?

Спробуємо розібратися, залишаючи за межами статті ѓрунтовні теоретичні викладки.

ЩО Ж ТАКЕ ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ТА ЗАСАДИ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Право як реальна інтегральна воля народу — ось яке право мусить мати верховенство в демократичному суспільстві. Не Конституція і не закони надають народу право, а народ втілює своє право — саме у відповідності із своєю суверенністю, а значить і верховенством свого права — в Конституції та законах. Тобто, верховенство права — не в верховенстві Конституції чи законів. Його верховенство — суть принципу законності, а не принципу верховенства права. Верховенство права полягає в тому, що власне зміст Конституції легітимізовано волею народу, тільки від неї і є похідним, а зміст законів випливає з духу та букви Конституції.

Це в системі поглядів позитивного права воно є «сукупністю норм, встановлених політичними верхами» (Джон Остін). Його джерело — воля суверена, а суверен не зв’язан прийнятими законами, оскільки в будь-який момент може їх змінити, якщо ж ні, то він не суверен (згадаємо тут, як Верховна Рада впродовж одного місяця приймала і тут же скасовувала одні і ті ж самі закони, керуючись виключно своїми політичними мотивами, а не суспільними потребами).

Але ж за нашою Конституцією сувереном є саме український народ! І, взагалі, суспільству або принаймні його еліті треба нарешті усвідомити, що в нашій Конституції закладено саме природну теорію права, хоча це прямо в ній і не зазначено, як у конституціях багатьох країн. Закладено хоча би тим, що в ній є положення про «невідчуженість та непорушність» прав і свобод людини (ч.2 статті 21), що «конституційні права та свободи гарантується і не можуть бути скасовані» (ч.2 статті 22).

Отже, доктрина природного права прийнята і відтворена в Конституції України як офіційна державно-правова доктрина України!

І саме тому в Конституції України, як і в конституціях країн з розвинутою демократією, є положення, які не тільки встановлюють принцип верховенства права, але і прямо його відтворюють у конкретних нормах. Зокрема щодо:

— права народу здійснювати свою владу безпосередньо (ч.2 статті 5);

— виключного права саме народу — вищого політичного суб’єкту України — визначати та змінювати конституційний лад (ч.3 статті 5);

— прямої заборони узурпації державної влади будь-ким (ч.4 статті 5);

— виключного права власності українського народу на природні ресурси в межах території України та на її континентальному шельфі та виключної економічної зони (ч. 1 статті13);

— землі — як основного національного багатства (ч.1 статті 14);

— виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії (стаття 69);

— обов’язковості проведення всеукраїнського референдуму за ініціативою громадян (ч.2 статті 72);

— виключності референдуму при вирішенні питання щодо зміни території України (стаття 73);

— обрання Верховної Ради громадянами України (ч.1 статті 76);

— обрання Президента України громадянами України (ч.1 статті 103);

— прямого зазначення в присязі Президента України джерела його легітимності — волі народу (ч.4 статті 104);

— обов’язкового проведення всеукраїнського референдуму у разі внесення змін в розділи І, ІІІ та ХІІІ Конституції України (ч.1. статті 156).

Слід також зазначити, що у конституційному полі розподілу публічних власних повноважень саме Президент України займає найбільш важливе та унікальне місце, яке формулюється вкрай чітко — «гарант... додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Отже — і гарант дії в Україні принципу верховенства права. Саме верховенства права, а не верховенства влади — такого принципу в нашій Конституції не передбачено! Поки що ж, на жаль, жоден з наших президентів не зміг ні зрозуміти, ні прийняти того, що його статус глави держави жодним чином не означає і того, що він є чи може бути і главою всіх гілок влади — і представницької, і виконавчої, і судової. Та й ще з прокурорською інституцією на додачу. Навпаки, всі вони, за виключенням, мабуть, тільки Л. Кравчука, просто переконані, що статус глави держави автоматично підпорядковує їм і зазначені гілки публічної влади, які за Конституцією є незалежними.

Чомусь ми практично не звертаємо уваги на те, що відповідно до чинної Конституції України, інститут президента України до державної влади не належить (стаття 6), тобто президент України — це не окрема чи спільна з якоюсь іншою гілка влади, а державна інституція зі спеціальним статусом. Проте колишні (у свій час і в той чи іншій мірі успішно) намагалися, а чинний майже повністю «підм’яв» під себе всі (за Конституцією України — незалежні) гілки влади.

Всі бажали або в царі-королі, або в генсекі. Ну яке вже тут може бути верховенство права?! Адже сам принцип розподілу державної влади і може діяти тільки за умови верховенства права, коли всі вони мають над собою тільки владу суверена та єдиного джерела влади — народу України. А функція президента, за нашою Конституцією — саме у відслідковуванні того, що всі гілки влади діють виключно відповідно до вимог і в межах права, а не його власних забаганок. І вдаватися при цьому виключно до власних конституційних повноважень — жодним чином не адміністративних! — для повернення їхній дій у правове поле. Оце і є функції гаранта Конституції України.

Принцип верховенства права безпосередньо торкається і діяльності Верховної Ради України.

В розвинутих демократіях безпосереднім продуктом законодавчої діяльності парламенту є так зване позитивне право, над яким стоїть загальна воля носія суверенітету та єдиного джерела влади — народу. Або безпосередньо — у формі виборів, референдумів тощо, або опосередковано, проте не тільки через своїх представників, про що в нас говорять багато, особливо під час відповідних кампаній, а й через зміст Конституції — її ідеї, принципи та норми. Або — «дух народу», «спільне переконання нації» (Ф. Савіньї), що визначається ще як природне право. І тому дієвий, а не бутафорний парламентаризм також неможливий без дії принципу верховенства права — права природного над правом позитивним.

Це — положення нашої Конституції, тобто — задеклароване. Яка ж реальність? Систематичне, цілеспрямоване та прогресуюче порушення чинним режимом принципу верховенства права як в організації, так і в діяльності практично всіх інституцій публічної влади. Причому як права абсолютного, верховного — права народу, так і права конкретних законодавчих актів, починаючи з Конституції. Наводити свідчення цьому немає жодної необхідності — тільки за цей рік їх вистачить на трьохтомник вибраних «творів» під загальною назвою «Злочини без покарання» чи «Сага про верховенство влади». Втім, як воно може бути інакше, якщо це і є його «ідеологія», його керівний концепт?! Адже саме від нього — від верховенства влади і випливає сакраментальна формула «партія влади» та політичні режими, їй відповідні. Досить точна і відверта, до речі, формула, властива переважній більшості політичних режимів пострадянського простору, серед них і українському. За виключенням, безумовно, колишніх республік Прибалтики, що й зрозуміло — в них, як і практично в усій Європі та інших розвинутих демократіях, немає «партій влади», в них — «партії при владі». В нас же концепт принципово інший, сутнісно — від КПРС, про що цілком відверто і сказав нещодавно один з керівників Партії регіонів — Володимир Рибак в інтерв’ю: «ПР стала партією влади» //glavcom.ua/articles/2294.html. І що, воно їм потрібно — якесь-там верховенство права замість верховенства власної влади?!

Хоча, за великим рахунком, їм воно також необхідне. Адже це не наш власний винахід, а цивілізаційний. Отож і з’ясуємо наступне.

ЧОМУ ІСТОРИЧНО БУЛО ВИТРЕБУВАНО ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА?

Та саме тому, що воно виявилося соціально, політично та економічно більш продуктивним, потенційно прогресивним, ніж верховенство влади в попередніх формаціях. Просто виявилося, що саме наступництво права надає більш високу гарантію наступництва економічних відносин, отже — економічної захищеності, історичної пролонгації існуючого змісту права власності, ніж наступництво влади. Адже в умовах демократії втримати владу дуже важко і нова влада — в умовах свого верховенства — стрімко перелаштує їх всіх під себе. Що ми і мали у 2005 році, що маємо й зараз.

Тобто, справа зовсім не в тому, що наступництво права вигадали вчені, що воно здається демократичним, десь престижним чи комусь подобається. А в тому, що наразі і для українського суспільства історично воно вже є більш продуктивним, ніж наступництво влади. Конкретніше: верховенство права принципово надійніше може захистити та забезпечити стабільність умов існування вже сформованої приватної власності (перш за все — легальної, проте і нелегальній тут комфортніше).

Адже період первісного накопичення капіталу в Україні, для якого право було фактором стримуючим, таким що заважав, а влада, навпаки, — засобом і опорою цього накопичення, від колгоспу до держави, практично завершено. І тому настав час саме зміни верховенства влади верховенством права. Проте наші олігархи та політикум цього і досі не розуміють, в той час як малий та середній бізнес та певна частина пересічних громадян ідеологію верховенства права потроху, хай і більш інтуїтивно, опановують. Ще пару таких кодексів, як Податковий, і такої ж нахабної поведінки влади — дозріють і ідеологічно, й організаційно.

Політикум наш, в принципі, це також може сприйняти — йому ж з теоретичної, методологічної точки зору цілком байдуже, що там буде зверху — чи влада, чи право. А ось із практичної, безумовно, ні. І йому все одно доведеться визначатися: а що прагматичніше, що простіше забезпечити — наступництво влади чи наступництво права? Цивілізація свою відповідь на цю дилему вже дала: історичний пріоритет тут саме за наступництвом права.

І він — наш політикум — цілком згоден у принципі це прийняти. Пам’ятаєте як саме до права апелювали ті, хто програв, після приходу до влади «помаранчевих»?! Але чого політикум дійсно і принципово прийняти не може, так це того, що наступництво права можливо тільки при його верховенстві! Тобто коли воно як абсолют не походить від влади! І тоді її персональна зміна, наступництво не небезпечні. Але погодитися він із цим — ні психологічно, ні практично, ні теоретично — не може. Йому ближче, природніше концепт і реалізація «верховенства закону», отже влади, а може — як і в Росії, де на найвищому рівні офіційно задекларовано «диктатуру закону», тобто саме влади. Зрозуміло, що це все більше й більше не сприймається суспільством, а яким чином це антагоністичне протиріччя буде вирішуватися — грузинським чи румунським — наразі визначити важко. Але зовсім не важко побачити наступне.

УКРАЇНА НА ПОРОЗІ НОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Маю зізнатися, що коли почув від одного з керманичів подій 2004 року словосполучення «Велика Помаранчева революція», цілком щиро й іронічно посміхнувся, маючи на увазі те, що вже сталося за півроку того режиму, тим більше маючи змогу бачити його не тільки ззовні, але і зсередини самої влади. Наразі переконаний, що від 22 листопада по 3 грудня 2004 року в Україні таки дійсно відбулася історично знакова подія, сутність якої, отже, і її справжнє значення та місце в нашій новітній історії, належним чином і досі не усвідомлено. На мою думку — і за своїм історичним завданням, метою, і за масштабністю подій, залученістю в ці події різних прошарків суспільства, і за свої первинним результатом — саме цього етапу — це, безумовно, була Революція.

Революція, яка витребувала верховенства права, тобто сутністно — саме буржуазна! А за своїми рушійними силами (практично всі верстви нашого суспільства, які відстоювали свої порушені владою громадянські та політичні, права, свій суверенітет як єдиного джерела влади в Україні) вона була народно-демократичною. Її апофеозом і стало раніше наведене рішення Верховного суду України від 3 грудня 2004 року. Проте вона виявилася революцією, яка не досягла своєї мети — зміни парадигми «верховенство влади» на «верховенство права». Одразу після цієї події, а мабуть і паралельно з нею, почалася здача Майдану і контрреволюція, яку й очолив В. Ющенко. Оскільки фактично в результаті тих подій відбулася тільки зміна персоналій влади без зміни її сутності.

Чи було тоді масовим суспільним очікуванням саме впровадження верховенства права? Так, але скоріше інтуїтивним, ніж усвідомленим. Чому і вдалося так швидко його нівелювати. Свого відтворення в новому суспільному впорядкуванні, принципово новій якості влади, нашого суспільно-політичного буття в цілому — вони, на жаль, не набули. Отже, своїх завдань та революція не виконала, визрілих суспільних протиріч не зняла і тому була «заряджена» на продовження. В них, у революцій, така історична наснага: що не зроблено одразу, за певний час обов’язково надолужувати. Про що і свідчать останні події, які намагаються саме зараз перейти в принципово іншу площину — площину політичних вимог.

Історична же їхня новина в тому, що на політичну арену вийшла саме національна (тут і надалі — в політичному розумінні) буржуазія. І це зрозуміло: саме їй наразі найбільше потрібне верховенство права. Для неї це, без перебільшення, питання життя та смерті, для початку — економічної... І якщо їй дійсно вдасться ефективно самоорганізуватися і висунути політичні гасла, які будуть співзвучні настроям широких верств населення — саме незаможним, некапіталізованим, з’явиться реальний історичний шанс кардинальної зміни раніше зазначеної парадигми нашого суспільного самоустрою — з верховенства влади на верховенства права.

Але треба нарешті усвідомити, що тільки за умови остаточного вирішення цього принципового політичного питання можливо належним, гарантованим чином забезпечити і власні інтереси економічні. Вирішення ж можливе шляхом забезпечення більш повного відображення в Конституції принципу верховенства права, особливо в повноваженнях інституції Президента України та публічних гілок влади. А ще в запровадженні конкретних механізмів стримування та противаг, встановивши дієві механізми суспільного контролю над владою та беззаперечного і швидкого усунення від неї конкретних персоналій або інституцій у разі ущемлення ними народного суверенітету чи замаху на узурпацію влади, невідворотної і радикальної реакції суспільства на зраду національних інтересів українського народу.

Відмова суспільства, наразі значною мірою інтуїтивна, від концепту верховенства влади і намагання перебудувати державно-політичну самоорганізацію на засадах верховенства права, іншими словами — реально підвести владу під своє — вище, абсолютне право — ось у чому полягає суть і подій 2004 року, і теперішніх.

А тому політичним гаслом поточного протестного руху має бути «Менше влади — більше права!».

Матимемо надію, що наша національна буржуазія дозріє до такого розуміння свого публічного інтересу і усвідомить беззаперечну необхідність його державно-політичного забезпечення. Надію на те, що зароджена ще в радянські часи та набравши економічної сили після виникнення державності України і масової «приватизації», вона усвідомить і свій політичний інтерес і докладе зусиль для встановлення нового суспільного порядку — буржуазного! — основою якого є верховенство права. А політичними проявами — обособлення інституції Президента України відповідно до чинної Конституції, дійсний поділ публічних влад, реальні умови та механізми економічного плюралізму — демократія економіки, нарешті — дієвого публічного парламентаризму.

Якщо це відбудеться — в суспільстві сформується політична установка (хай навіть певним чином інтуїтивна) дійсно зробити державу гарантом, а не порушником стабільності сформованих прав власності та відповідних громадянських і політичних прав і свобод. В цьому, до речі, немає нічого історично нового — ще Дж. Локк у далекому XVII столітті зазначив, що «люди налаштовуються до державного життя, щоби забезпечити недоторканність власності та інших природних прав людини».

Якщо не відбудеться — будемо дозрівати до спроби №3.

Поки що ж — сталося те, що і мало статися — масове неприйняття, відторгнення владної політики практично в усіх стратах українського суспільства. Те, на що режиму Л. Кучми знадобилося більш ніж десять років, а режиму В. Ющенка — п’ять, В.Янукович встиг за десять місяців!

СПРАВА В НАС САМИХ

Як вбачається, однією з головних політичних проблем сучасного українського суспільства є, по-перше, те, що жодна з політичних сил поки що саме таким чином суть політичного моменту не формулює, а тим більше за відбудову саме верховенства права в ньому не змагається. Вони і досі фактично лише борються за свою пріоритетність в контексті верховенства влади. А по-друге (втім, швидше саме по-перше!), саме наше суспільство ще не дозріло до усвідомлення необхідності верховенства права і не сформулювало однозначної та жорсткої такої вимоги ані чинній владі, ані політикуму в цілому.

Ініціативно він аж ніяк не зможе витягнути сам себе з багнюки верховенства влади і поставити над собою наше право. Не може він бути слугою — призвичаївся до статусу повновласного хазяїна. І допоки будемо чекати на таку його спроможність —і надалі набуватимемо гіркий досвід історично дефектної соціально-політичної самоорганізації — з усіма її супутніми і органічними історичними помилками, соціальними драмами і навіть трагедіями (не дай Боже!).

Але поки що — справа саме в нас самих, у суспільстві!

В тому, коли нарешті український народ — цей, за нашою Конституцією, вищий політичний суб’єкт на нашій власній землі — скаже сам собі і існуючому режиму — ДОСИТЬ, бо вже НАБРИДЛО!

Набридло — бути залежним від аморальності, холуйства, примітиву та цинічної зверхності можновладців!

Набридла — пустопорожня балаканина та відверта брехня їхніх «говорючих голів»!

Набридло — постійно переконуватися в недолугості відомого саме нам своєю драматичною реалізацією вислову, що «кожна кухарка може управляти державою»!

Набридло — соромитися, перебуваючи в центрі Європи, своєї цивілізаційної недорозвинутості!

Набридла — прогресуюча бідність переважної більшості народу і відверте, показне жирування «переважної» меншості!

Набридло — чекати, чекати, чекати і з кожним днем втрачати надію на краще!

Набридло — існувати в умовах верховенства влади, а не верховенства права!

Скаже — і почне, нарешті, діяти. Під гаслом: «Хай живе Велика Українська Буржуазна Революція!».

Віталій Крюков, юрист, «День» №225, 08 грудня 2010 р.

Малюнок Анатолія Казанського /З архіву «Дня», 1997 р.

//www.day.kiev.ua/319730

Микола Козюбра. Верховенство права i Україна 

Наталья Шныр. Словосочетание «верховенство права» у юристов вызывает лишь циничную ухмылку 

Дмитро Поїзд. Про верховенство права в Україні 

Володимир Сущенко. Верховенство права в контексті української ментальності 

Джон Теффт. Встановлення верховенства права в Україні: розбудова модерного суспільства 

Ганс-Юрген Гаймзьот. Переконаний, що Україна рано чи пізно таки стане правовою державою

Про податки і зміну системи. Або: Для тих, чия хата скраю

Якось один депутат, поклавши руку на серце, заявив, що в країні розкрадається рівно половина бюджету (повірте – знає, що говорить, бо входить до комітету по боротьбі з оргзлочинністю).

Це значить, що, наприклад, в 2010 році з кишені кожного працездатного громадянина витягли по 5790 гривень! (Видатки бюджету 330 мільярдів ділимо на 2 і на 28,5 мільйонів працездатного віку громадян). І так щороку! Для вас це не трагедія?

Способів чи то схем украсти народні кошти, як ділиться нардеп, у влади і чиновників є більше двох десятків. Найпростіший спосіб – завищення кошторису будь-яких робіт. Наприклад, будівництво стадіону в Києві подорожчало рівно в два рази. Будівництво доріг (і то яких) у нас чи не найдорожче у світі...

Видається, недарма наш президент так часто їздить до Москви, адже там ці схеми працюють ще більш відмінно. Ось так, наприклад, там будують дороги. А тут ось ролик про останню масштабну аферу російської влади.

Якщо ви його подивитесь, то вам стане зрозумілим, що насправді означає оголошення нашою владою брєдової ідеї про підготовку до Олімпіади 2020 і виділення для цих цілей 20 мільярдів гривень. Ви ж розумієте, куди підуть ці кошти?

Але якщо вас ще не зовсім зачепило те, що з вашої кишені тупо витягують гроші, то влада подбала про додатковий аргумент – Податковий кодекс, за яким вам же треба буде оплатити в казну те, що влада скромно називає "дефіцитом бюджету", або просто те, що вже вкрали.

Обійду зараз житейські питання а-ля "навіщо платити податки, якщо вони і так розкрадаються". Звернусь до більш поміркованого питання – якщо б цей кодекс був справедливим, чи викликав би він таку хвилю протестів? Звичайно ж ні.

По-перше, колосальний тягар за наповнення бюджету лягатиме тепер на малий і середній бізнес, а по-друге, зрозуміло, що великий бізнес не хоче і не буде платити більше.

Ось вам приклад – так званий "податок на багатих". Ще весною цього року урядом він був закладений в проекті Податкового кодексу, і містив, зокрема, такі норми, як податок з кожного квадратного метра площі нерухомості, що перевищує 300 квадратів (для квартир) і 500 квадратів (для особняків), а також податок з кожного кубічного сантиметра об’єму двигуна автомобілів вартістю 50-100 тисяч євро (в два рази), 100-150 тисяч євро (в три рази), понад 150 тисяч євро (у чотири рази), а крім того податок з яхт, літаків, вертольотів і іншої розкоші наших багатіїв.

Але що ви думаєте, коли проект ПК передали на розгляд Раді, ця норма – о диво! – кудись зникла. Це означає тільки одне, за "правильний" підхід до розподілу бюджету і використання запозичених коштів в МВФ доведеться розплачуватись простому громадянину.

Не знаю як вам, а мені це нагадує не що інше як Голодомор 32-33 років. Тоді перед Сталіним стояли дві "стратегічні" задачі – з однієї сторони, зібрати хліб і гроші для індустріалізації країни, з іншої, побороти вільнолюбивий український народ, зламати і змусити працювати на совєтську машину чи то в колгоспах, чи то в шахтах.

Сьогодні перед владою стоять подібні виклики. Бюджет з нечуваним дефіцитом в 150 мільярдів. А вже потрібно повертати перші кошти за транші МВФ. В пікові по виплатам 2012-13 роки країні потрібно буде виплатити більше 9,5 мільярдів доларів!

Тому, з однієї сторони, потрібно збирати якомога більше "хліба" для обслуговування боргів держави, а з іншої – знищити зародки середнього класу як опори демократії і вільнодумства в країні і загнати всіх на самі знаєте чиї заводи (читай – в "колгоспи"). Невесела перспектива, правда ж?

І найголовніше – це вже стосується кожного з нас. Тому я дивуюсь, коли на Майдан сказати цій владі "такий сценарій не пройде" виходить тільки кожен сотий українець. Там має бути кожен другий! Бо або ми встанемо, щоб врятувати себе, або отримаємо новий 33-тій.

Але це ще не все.

Припустимо, на вулиці вийде кілька мільйонів наших співвітчизників. Припустимо влада поступиться. А що тоді?

Очевидно, що треба починати з того, щоб поміняти систему.

Зараз з цього приводу найпоширенішою є думка про скликання так званих Національних зборів. Якраз ці збори до підвалин мали б виписали нові чіткі зрозумілі всім і чесні правила життя країни. Йдеться, перш за все, про Конституцію.

Якщо ми будемо чітко знати, що у державі діє справедлива система виборів, що контроль народу за виборними особами є зрозумілим, а механізм їх відкликання легким і доступним; якщо ми побачимо розумний баланс між гілками влади – парламентом-урядом-президентом, повну відділеність від них судової гілки влади, силових і правоохоронних органів, тоді всьому суспільству можна буде ризикнути почати будувати систему співжиття за новими правилами.

Втрачати вже нічого, бо як добре сказав Віталій Портніков – на цю владу розраховувати нічого, вона живе на іншій планеті. І якщо вже на цей раз у нас нічого не вийде, то сам Бог велів, що така нація не заслуговує на нормальну державу.

Отож, не про відставку уряду зараз мало б йтись, не про збір підписів під референдум про недовіру президенту, не про перевибори Ради, а про скликання Національних зборів. Про механізм скликання могли б домовитись всі ті, хто зараз стоїть на майданах, всі ті, що називають себе опозицією, аналітики, експерти, громадські діячі та всі інші, хто довший час бере участь в державному житті.

Спільно сівши ці люди могли б домовитись як мали б проходити вибори до Національних зборів. І нехай туди увійдуть найдостойніші серед тих, хто в силі докластись до побудови нової системи. Нехай ці збори засідають стільки, скільки це буде потрібно, але хай вони дадуть народові чітку і зрозумілу мапу співжиття.

Це моя скромна думка, як можна було б вийти з сьогоднішньої ситуації в державі. Не судіть строго.

Володимир Кучер, 01 грудня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2010/12/1/5630905/

Ростислав Павленко. Конституційна реформа: вчора і завтра

Єдиною системною відповіддю на загрозу використання змін до Конституції як важеля впливу влади на суспільство є поновлення громадського впливу на конституційний процес

Запровадження в СРСР переходу на літній час наразилося на в’їдливі коментарі, що пізніше відображалися в працях письменників-дисидентів: «Що ви хочете від влади, яка навіть Сонцю наказує?» Перипетії навколо скасування українською владою змін до Конституції 2004 року засвідчують, що лаври «повелителів Сонця» не чужі нашим можновладцям: рушійною силою для дій є розуміння поточних інтересів і безпосередні бажання. Далі справа лише за вибором способів, і байдуже, що вони незаконні чи нелегітимні. Головне, що виконано бажання керівництва одноосібно «всім володіти». Про ці аспекти «конституційної реставрації» вже сказано й написано чимало. Утім, поза увагою лишився той факт, що формальна невідповідність правилам – це не тільки українське явище. Найяскравіший приклад – конституційна реформа 1958 року у Франції, якою запроваджена нинішня V Республіка.

Важливо, для чого змінюється Конституція

Формально розробка Основного Закону спеціальною комісією й ухвалення її на референдумі були незаконними – Конституція IV Республіки передбачала внесення до неї змін лише в парламенті. Однак в умовах кризи Шарль де Голль, який мав підтримку народу, переступив через ці правила й виграв. І не в тому сенсі, що після того довгі роки очолював Французьку державу. Розроблений фахівцями Основний Закон виявився компромісом, що забезпечив ефективну взаємодію органів влади в суспільстві, де панували політичні амбіції, а уряди змінювалися ледь не щороку. Ключ до успіху полягав у тому, що 1958-го у Франції шукали механізми вирішення конкретних проблем, які постали в управлінні державою.

У 2010-му в Україні шукали відповідь на інше питання: як сконцентрувати владу в руках президента. І пішли в цій справі найлегшим шляхом: скасували зміни, що вносилися аж ніяк не з шляхетною метою. Тоді, 2004-го, влада, яка програла народу, намагалася послабити кандидата в президенти Ющенка, що переміг усупереч її бажанню. Та й самі конституційні зміни-2004 розроблялися не для демократизації влади, а для зменшення повноважень президента (бажано на користь «свого» Януковича) та їх перерозподілу на користь прем’єра, наприклад, Кучми.

Жонглювання Основним Законом створює цілу низку ризиків. І один із найбільших – звичка змінювати правила гри відповідно до побажань домінуючих учасників. Так можна «дозмінюватися» до підганяння Конституції під політичний настрій керівництва. А з погіршенням соціально-економічної ситуації цілком можливо дійти й до перегляду прав людини та засобів їх забезпечення. Це, на жаль, не фантастика: у проекті Трудового кодексу чинна влада вже урізає права найманих працівників, а в проекті Податкового – тих, хто створює робочі місця (дрібних підприємців).

Тенденція невтішна й може мати продовження. Якщо ж цьому перешкоджатиме Конституція, то вже є звичка її змінювати.

Подальше розбалансування влади?

Не встигли висохнути чорнила під рішенням Конституційного Суду, як влада заговорила про необхідність подальших змін до Основного Закону. І стосуватимуться вони, за твердженням речників Банкової, посилення місцевого самоврядування.

Сам напрям не викликає жодних заперечень, адже система управління в Україні централізована  до неефективності, а широкі повноваження чиновників створюють ґрунт для корупції. Однак у таких питаннях дуже важливим є виконання – конкретна форма і зміст змін.

Починаючи з 2003 року в Партії регіонів у контексті місцевої влади фактично одне на думці – виборність керівників областей. Теза є незаслужено популярною, адже, бачачи неефективність центральної влади й розуміючи необхідність змін, але не маючи широких знань у нелегкому питанні адміністративної реформи, виборці ладні підтримати «прості» й ефектні рішення. Тим більше вони готові схвалити будь-яке, навіть позірне, розширення своєї участі в керівництві державою.

Тому «виборність губернаторів» цілком може бути черговою кісткою, якою влада намагатиметься зберегти прихильність свого електорату на тлі погіршення соціально-еконо­мічної ситуації та реального урізання соціальних прав громадян. Крім того, найімовірніше, вона залишить її як подарунок наступникам (особливо коли стане очевидним, що плани прийти всерйоз та надовго провалилися, і в 2015 році відкриється перспектива зміни влади). Нинішні очільники не звикли ускладнювати для себе керованість країни, тому, схоже, улюблені теми щодо «виборності губернаторів» запустять на схилі своїх повноважень. А змінювати Конституцію після відходу біло-блакитних буде важко. По-перше, як засвідчили попередні п’ять років, представники демократичних сил усе ж таки обережніше ставляться до жонглювання нею. По-друге, їм доведеться «забирати в народу» те, що подобається виборцям, хоч би яким шкідливим воно було для держави.

Конституційну реформу – під контроль суспільства

Єдиною системною відповіддю на загрозу використання змін до Основного Закону як важеля нинішньої влади впливати на суспільство і під час, і навіть після свого правління є поновлення суспільного впливу на конституційний процес.

Зі зміною влади і втратою нехай і позірного контакту між нею та громадянським суспільством перед усіма розумними й добре обґрунтованими розробками нової Конституції постала загроза бути «роботою в стіл».

Однак навіть нинішня влада мимоволі змушена відступати перед тиском громадян, особливо якщо їхні вимоги відповідають інтересам бодай частини істеблішменту. Так сталося з проектом Податкового кодексу, коли протестам підприємців потай співчуває багато їхніх колег у Партії регіонів. Так було з одіозним законом про мови, коли акції політичних сил та активні виступи громадськості змусили владу відмовитися від кавалерійсь­ких наскоків. Цей перелік можна й треба продовжувати.

У контексті Конституції важливо дотримуватися 
низки принципів.

По-перше, «не зашкодь». Загальні засади (включно з режимом мови, громадянства, унітарного устрою, власності) стали результатом важкого компромісу 1996 року. Пробувати переписувати їх зараз – наражатися на непотрібну суспільству та шкідливу для держави дискусію. Отже, йтися має не так про переписування всього Основного Закону, як про виправлення його очевидних недоліків, насамперед щодо взаємодії між органами влади та між державою й місцевим самоврядуванням.

По-друге, принципу доцільності. Зміни потрібні не для задоволення чиїхось політичних інтересів, а заради ефективності та демократичності державного механізму. Треба знайти середнє між нинішньою президентсько-парламентською системою з перекосами на користь президента й хаотичною президент-прем’єрською зразка 2004 року з її вбудованими конфліктами між органами влади.

Компромісом може стати класична французька модель, коли президент формує уряд, але парламент дає йому вотум довіри й таким чином погоджується на його діяльність. Також варто передбачити зведення функцій місцевих державних адміністрацій до наглядових, координаційних і реалізації державних програм, передавши бюджетні повноваження відповідним радам.

По-третє, принципу безсумнівної легітимності. Конституційні зміни мають розроблятися або фахівцями поза політикою, або із рівним залученням політиків від основних сил. Паралельно має вестися широка роз’яснювальна робота в суспільстві як щодо сенсу конституційних змін, так і щодо прав та можливостей громадян користуватися конституційними механізмами захисту й впливу на владу. Після того проект змін до Конституції повинна ухвалити Верховна Рада. Для остаточної легітимації та запобігання фривольним змінам затверджену редакцію Основного Закону варто винести на референдум.

Ростислав Павленко, 
26 листопада 2010 р.

//tyzhden.ua/Politics/142

//www.mk.ru/merinov/

Резолюція Європейського Парламенту щодо України 2010

ЄС; Резолюція,

Міжнародний документ від 25.11.2010

Документ 994_a37, остання версія -

Прийняття від 25.11.2010

Резолюція Європейського Парламенту щодо України
25 листопада 2010 року

Європейський Парламент:

- беручи до уваги попередні резолюції щодо України;

- беручи до уваги Спільну заяву, схвалену за результатами Саміту Україна - ЄС, який відбувся в Брюсселі 22 листопада 2010 року;

- беручи до уваги Заключну заяву та рекомендації за результатами 15-го засідання Комітету парламентського співробітництва Україна - ЄС, яке відбулося 4-5 листопада 2010 року в Києві та Одесі;

- беручи до уваги місію Європейського Парламенту з членів Комітету парламентського співробітництва Україна - ЄС зі спостереження за місцевими та регіональними виборами в Україні 31 жовтня 2010 року;

- беручи до уваги Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) між Європейським Союзом та Україною (998_012), яка набула чинності 1 березня 1998 року, а також триваючі переговори щодо Угоди про асоціацію, яка має замінити УПС;

- беручи до уваги 14-е засідання Ради з питань співробітництва Україна - ЄС, яке відбулося в Люксембурзі 15 червня 2010 року;

- беручи до уваги Спільну заяву щодо "Східного партнерства" (998_437), започаткованого у Празі 7 травня 2009 року;

- беручи до уваги Висновки щодо "Східного партнерства", схвалені Радою міністрів у закордонних справах 25 жовтня 2010 року;

- беручи до уваги резолюцію 1755 Парламентської асамблеї Ради Європи (994_a19), схвалену 5 жовтня 2010 року щодо функціонування демократичних інституцій в Україні;

- беручи до уваги Висновки Європейської Ради щодо України 16 вересня 2010 року;

- беручи до уваги Порядок денний асоціації Україна - ЄС, який замінив План дій (994_693) та був схвалений Радою з питань співробітництва Україна - ЄС у червні 2009 року;

- беручи до уваги Угоду між Європейськими Співтовариствами та Україною щодо спрощення оформлення віз (994_850), підписану 18 червня 2007 року, яка набула чинності 1 січня 2008 року, та візовий діалог Україна - ЄС, започаткований у жовтні 2008 року;

- беручи до уваги Спільний звіт Робочої групи Спільного Комітету парламентського співробітництва Україна - ЄС щодо візової політики між ЄС та Україною від 4 листопада 2010 року;

- беручи до уваги прийняті незадовго до проведення місцевих виборів зміни до українського виборчого законодавства, схвалені Верховною Радою у червні 2010 року;

- беручи до уваги Національну індикативну програму для України на 2011-2013 роки;

- беручи до уваги положення 110 (4) його Правил процедури;

а. Враховуючи, що Україна є європейською країною стратегічної важливості для ЄС, враховуючи, що її розмір, ресурси, населення та географічне розташування забезпечують Україні важливе місце в Європі та роблять її ключовим регіональним гравцем;

б. Враховуючи, що новообраний Президент України Віктор Янукович та Верховна Рада підтвердили рішуче прагнення України вступити до Європейського Союзу;

в. Враховуючи озвучені протягом останніх місяців звинувачення про утиски демократичних свобод, таких як свобода зібрань, свобода висловлювання та свобода засобів масової інформації;

г. Враховуючи, що рішення Конституційного суду України (v020p710-10) від 1 жовтня 2010 року відновило президентську форму правління; враховуючи, що запровадження демократичної, дієвої та стабільної системи стримувань і противаг має залишатися пріоритетом, а процес досягнення цього має бути відкритим, всеохоплюючим та доступним для всіх політичних партій та акторів в Україні;

ґ. Враховуючи, що місцеві та регіональні вибори відбулися в Україні 31 жовтня 2010 року у спокійній атмосфері без жодного інциденту; враховуючи висловлену критику щодо окремих аспектів організації виборів, зокрема щодо закону про вибори, процедур його схвалення та окремих змістовних елементів закону;

д. Враховуючи, що після президентських виборів у січні 2010 року посилюються тенденції, які викликають стурбованість, щодо зниження поваги до демократії та плюралізму, про що свідчить зокрема, поводження з деякими неурядовими організаціями та індивідуальні скарги журналістів щодо тиску з боку їхніх редакторів чи власників видань стосовно висвітлення чи невисвітлення окремих подій, а також посиленої та політично вмотивованої діяльності Служби безпеки України та використання в політичних цілях ресурсів адміністративної та судової систем;

е. Враховуючи заяву Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ від 13 жовтня 2010 року, що Україна досягла високого рівня свободи ЗМІ, але повинна вжити невідкладних заходів для його збереження, та заклик до уряду утриматися від спроб впливати чи піддавати цензурі медіа-контент та дотримуватися міжнародних стандартів свободи ЗМІ та зобов'язань у сфері свободи ЗМІ в рамках ОБСЄ;

є. Враховуючи, що "Східне партнерство" може запропонувати Україні додаткові засоби для інтеграції до Європейського Союзу, але може бути успішним лише, якщо буде засноване на практичних та прозорих проектах та забезпечено фінансовими ресурсами у достатній мірі;

1. Підкреслює, що, відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз (994_029), Україна може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка європейська держава, яка дотримується принципів свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод і верховенства права;

2. Наголошує, що Україна має європейську перспективу, як держава з міцними історичними, культурними та економічними зв'язками з ЄС, а також тому, що Україна є одним з ключових партнерів Союзу у його східному сусідстві та здійснює важливий вплив на безпеку, стабільність і процвітання всього континенту;

3. Вітає консолідовану позицію українського уряду та політичної опозиції стосовно євро інтеграційних прагнень України, а також її довгострокову мету стати державою - членом Європейського Союзу; бере до уваги, що ця мета продовжує спиратися на консенсус усіх акторів на політичній сцені; закликає українську владу створити спільний форум для координації політичної позиції України щодо Європейського Союзу, який повинен складатися з представників як правлячої коаліції, так і опозиції,

4. Зазначає, що місцеві та регіональні вибори, які відбулися 31 жовтня 2010 року, хоча і були проведені належним чином з організаційно-технічної точки зору, не створили нового позитивного стандарту; висловлює жаль, що Україна змінила своє виборче законодавство за декілька місяців до проведення місцевих та регіональних виборів, що залишило обмаль часу для поліпшення закону і підготовки до належного та демократичного проведення виборів;

5. Висловлює жаль, що у зв'язку з тим, що реєстрація запитів опозиційних партій не приймалася виборчими комісіями до подання списків Партії Регіонів, внаслідок чого правляча партія отримала
перші місця у виборчих списках у приблизно 85% округів; бере до уваги, що через недоліки у виборчому законодавстві, яке не змогло забезпечити достатні гарантії для захисту права політичних партій на конкуренцію, деяким партіям, як Батьківщина, не вдалося зареєструвати своїх кандидатів у декількох округах і взяти участь у виборах;

6. Висловлює жаль, що правила проведення виборів залишаються постійним предметом обговорення; підтримує необхідність вдосконалення виборчих рамок та позитивно відзначає роботу, проведену у співпраці з експертами ЄС-ОБСЄ щодо розробки проекту нового Виборчого кодексу; відзначає, що проект єдиного Виборчого кодексу наразі представлений на затвердження Верховної Ради; підкреслює, що прозорість виборчого процесу вимагає чіткої правової бази; закликає українську владу забезпечити своєчасне завершення роботи над законодавством задовго до парламентських виборів у 2012 році;

7. Стурбований з приводу останніх подій, які можуть підірвати свободу та плюралізм ЗМІ; закликає владу вжити всі необхідні заходи для захисту цих невід'ємних атрибутів демократичного суспільства, і утримуватися від будь-яких спроб контролювати, прямо або опосередковано, зміст повідомлень у національних засобах масової інформації; підкреслює нагальну необхідність законодавчих реформ у сфері ЗМІ, і тому вітає нещодавню пропозицію щодо запровадження суспільного мовлення в Україні; також вітає публічні запевнення української влади, що правова база потребує створення каналу суспільного мовлення, яке буде завершене до кінця року; засуджує той факт, що два незалежних телевізійних канали TVi та TB5 були позбавлені деяких частот мовлення; закликає владу гарантувати, що результатом судових розглядів не стане вибіркове позбавлення частот, а також переглянути будь-які рішення чи призначення, які можуть призвести до конфлікту інтересів;

8. Закликає український уряд привести законодавство у сфері свободи ЗМІ у відповідність до стандартів ОБСЄ, рішучі дії у цьому напрямку будуть зміцнювати довіру до України як головуючої в ОБСЄ у 2013 році;

9. Закликає українську владу провести ретельне розслідування зникнення Василя Климентьєва, головного редактора газети, яка висвітлює тему корупції в Харківській області;

10. Підкреслює необхідність зміцнення довіри та стабільності, незалежності та ефективності інститутів, таким чином гарантуючи демократію і верховенство права, та сприяння узгодженому процесу конституційної реформи на основі чіткого розподілу повноважень та ефективної системи стримувань і противаг між державними інститутами; підкреслює, що співпраця з Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) має вирішальне значення для забезпечення того, щоб законодавчі пакети реформ, які в даний час розробляються, повністю відповідали європейським стандартам та цінностям; закликає всі зацікавлені політичні сторони, включаючи уряд та опозицію, долучитися до цього процесу; закликає українську владу звернутися до Венеціанської комісії з метою отримання висновків щодо остаточних редакцій законопроектів;

11. Закликає усі партії, представлені у Верховній Раді, підтримати та просувати дієву систему стримувань і противаг з метою легітимної роботи влади;

12. Закликає владу до вичерпного розслідування усіх повідомлень щодо порушень прав і свобод та усунути виявлені порушення; а також розслідувати роль СБУ у контексті втручання в демократичний процес;

13. Наголошує на вирішальній ролі України в енергетичній безпеці Європейського Союзу; підкреслює важливість посилення співробітництва між Україною та ЄС у сфері енергетики; закликає Україну виконати зобов'язання, що випливають зі Спільної заяви за підсумками Міжнародної інвестиційної конференції Україна - ЄС з питань модернізації газотранзитної системи України; закликає до подальшого укладення договорів між Україною та ЄС з метою гарантування енергопостачань для обох сторін, включаючи надійну та диверсифіковану систему транзиту нафти та газу; підкреслює, що якщо Україна хоче мати сучасну газотранзитну систему, вона повинна надавати прозорі, ефективні та якісні транзитні послуги через модернізовану газотранзитну мережу; закликає Комісію забезпечити надання необхідної технічної допомоги з метою істотного підвищення енергетичної ефективності електромережі України та посилити співробітництво у реформуванні газового сектору з метою його приведення у відповідність до стандартів ЄС;

13а. Підтримує заклик глав держав ЄС та України з нагоди 25-ї річниці Чорнобильської катастрофи щодо мобілізації усієї підтримки, необхідної для завершення спорудження об'єкту укриття для 4-го енергоблоку ЧАЕС та подальшого виведення з експлуатації трьох інших енергоблоків; наголошує, що прозорість є вирішальним фактором для проекту спорудження укриття, зокрема, стосовно подальших кроків та сучасного етапу робіт;

14. Позитивно відзначає прогрес у переговорному процесі щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема частини щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВ ЗВТ); зазначає, що завершення переговорів щодо Угоди залежить від здатності та волі української сторони забезпечити регуляторне зближення з Європейським Союзом; закликає Європейську Комісію провести переговори щодо створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Україною у такий спосіб, щоб відповідні положення не лише відкрили ринки ЄС та України для взаємовигідної торгівлі, але й підтримали модернізацію української економіки; наголошує, що ПВ ЗВТ має забезпечити поступову інтеграцію України до внутрішнього ринку ЄС, включаючи поширення на країну чотирьох свобод; закликає Комісію та Україну забезпечити швидкий прогрес у цій сфері на основі досягнень України як члена СОТ; закликає обидві сторони зробити усе необхідне для досягнення остаточних домовленостей у першій половині наступного року;

15. Закликає українську владу посилити зусилля у боротьбі з корупцією та у цьому зв'язку очікує, що позитивні політичні заяви будуть підтверджені рішучими діями у боротьбі з корупцією на всіх рівнях в умовах політичної неупередженості та із застосуванням однакових правил до вітчизняних та іноземних інвесторів; висловлює жаль з приводу надмірного втручання великого бізнесу в політичне життя;

15а. Не схвалює факту ухвалення Верховною Радою України поправок до нового Закону про державні закупівлі, згідно з якими товари, спорудження та послуги, призначені на потреби проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 р. в Україні, не підпадають під дію цього закону;

16. Закликає український Парламент прийняти проект закону "Про доступ до публічної інформації", що відповідав би європейським та міжнародним стандартам;

17. Вітає План дій щодо візової лібералізації для України, схвалений на 14-му Саміті Україна - ЄС 22 листопада 2010 р.; вважає План дій практичним інструментом для просування необхідних реформ у відповідних сферах; зокрема відзначає необхідність консолідації верховенства права та поваги до основоположних свобод; закликає Європейську Комісію допомогти українським органам влади у їхніх зусиллях з наближення до візової лібералізації;

18. Закликає усі держави - члени ЄС скасувати плату за оформлення національних та шенгенських віз для громадян України в якості проміжної мети;

19. Закликає Комісію до співпраці з державами-членами та Україною з метою підготовки спеціальних заходів, що впроваджуватимуться у зв'язку з Чемпіонатом Європи з футболу 2012 р., з метою спрощення подорожей для власників квитків та використання цієї події як тестового періоду для подальшого безвізового режиму;

20. Вітає активну підтримку Україною "Східного партнерства" та Парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ; закликає Раду та Комісію надалі посилити співробітництво з Україною у контексті подій в регіоні сусідства та, зокрема, щодо розвитку політик у Чорноморському регіоні;

21. Наголошує на важливості посилення співробітництва щодо молодіжних та студентських обмінів і розвитку програм для науковців, які дозволять українцям познайомитися з Європейським Союзом та його державами-членами; вважає, що програма обмінів у сфері вищої освіти "Еразмус" має бути поширена на студентів з шести країн-учасниць "Східного партнерства".

22. Доручає своєму Президенту направити цю резолюцію Раді, Комісії, урядам держав-членів, Президентові, Уряду та Парламенту України, а також парламентським асамблеям Ради Європи та ОБСЄ.

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_a37