Леонід Кравчук: Конституція сплюндрована, її немає, законів немає, живіть як хочете…

Леонід Кравчук - перший президент України. З 2011 - голова Конституційної асамблеї при Президентові України з вироблення тексту нової Конституції. В інтерв'ю Gazeta.ua Леонід Макарович розповів про ставлення до мовного питання в країні, роль президента у політичній системі України та її державний устрій.

Пане президенте, зовсім неподалік від вашого офіса (офіс – на столичній вулиці Грушевського. – "Країна") голодують люди за українську мову. Підходили до них?

– Я бачив. Зупинявся там. Не заходив, щоправда, до них, бо була дуже гаряча пора. Люди в бойовому стані. Довкола багато "Беркуту". Я постояв, думаю: не заходитиму в глибину, щоб не потрапити під розборки.

Співчуваєте їм?

– Це – погано, що так сталося з мовою. Дуже погано. Я вважаю, що в Україні є група людей, які перебувають під впливом не тільки внутрішніх, а й зовнішніх причин. Вони весь час нудьгують за тим, щоб знайти якусь проблему в суспільстві й загострити її. Називаю їх "радикал-екстремістами". Вони не володіють достеменно проблемами, які порушують. Роблять це заради конфлікту, щоб викликати протистояння і розкол. А питання мови, церкви й територіальної цілісності – найбільшої ваги для суспільства. З ними не можна гратися. Не лише в нас – ніде. Скільки знаємо з історії різних країн, коли ці питання розколювали суспільство і призводили до конфліктів.

Кажуть, ці "екстремісти" сидять в адміністрації президента.

– Гадаю, вони сидять у Верховній Раді. Саме там готують проекти подібних документів. Перший був півроку тому. Троє депутатів – Гриневецький, Єфремов і ще хтось (Петро Симоненко. – "Країна") – запропонували зробити російську другою державною. І вже цей законопроект виносився на Верховну Раду. Я написав листа президентові України. Аргументував фактично, політично і морально, що цей документ зараз був би небезпечний для України. Що підстав для його прийняття немає жодних. Президент прочитав, зателефонував мені – ми зустрілися. Він сказав: "Леоніде Макаровичу, я вас почув". І питання зійшло з порядку денного.

Натомість з'явився інший проект – про основи державної мовної політики, Ківалова та Колесніченка. Це вже документ іншого змісту. Він базується на регіональних особливостях, на Хартії регіональних мов. І доводить, що в Україні вони гинуть. Якщо, наприклад, про караїмську можна казати, що вона під загрозою, – то зовсім не про російську! Хартія спрямована на захист мов, які гинуть, а не розвиваються. Якщо російська гине, то це означає – ті, хто це стверджують, хворі на голову або сліпі. Бо в Україні на сьогодні російська має більше переваг за українську. Фактичних переваг. Газети, журнали, книжки, праймтайм на телебаченні та радіо – все це російська мова.

Ви й щодо цього закону говорили з Януковичем?

– Я знову написав листа Вікторові Федоровичу. Великого, на вісім сторінок. Роз'яснив, що акценти в законі не відповідають фактам, і надав власні пропозиції змін проекту – щоб він не розколював суспільство, не ставив проблему з ніг на голову. А саме: щоб розширення застосування однієї мови не відбувалося за рахунок іншої. Тим більше, за рахунок української – державної мови. Це неприпустимо. І президент Янукович знову мені зателефонував. Сказав, що є призначена ним група фахівців. Вони працюють над тим, як поліпшити той законопроект. Або змінити його таким чином, щоб українська мова мала всі можливості для розвитку.

Президент не може говорити як ось ми з вами: я не підпишу просто так. Він має пояснити причини – тому, тому й тому.

Але ж президент дозволяє собі виносити публічний вирок Тимошенко, коли говорить про вбивство Щербаня – без суду і слідства.

– Президент підписує закони, укази і розпорядження. Три види документів. Вони мають юридичну силу. Їх мусять виконувати на території України. Якщо вони, звісно, відповідають Конституції. Те, що говорить президент, – не є документ. Однак погоджуюсь: він має стежити не лише за своїми указами й постановами, а й за своїми словами. А з іншого боку – Янукович, як будь-яка людина, може виявляти свої емоції.

Але йому належить уся влада в країні. Президент – це не просто людина.

– Якщо ми перейдемо до того, що слова президента будуть на рівні документів, тоді він стає товаришем Сталіним. Як товариш Сталін сказав, так і буде…

Так і є! От Янукович сказав, і Генпрокуратура та силовики почали виконувати…

– А я не знаю. Не маю таких документів. 

Наприклад, коли я був головою Верховної Ради 1991 року, до мене прийшов генерал Варенніков із ГКЧП. Каже: "Товаришу Кравчук, я приїхав запровадити в Україні надзвичайний стан". Відповідаю: "давайте мандат". А він: "Який мандат?" Я кажу: "навіть у революцію Ленін виписував мандати – що такий ось має право це робити. Варенніков не мав такого. По-друге, кажу, треба документ із червоною печаткою, що таке ГКЧП трапилось. І цього немає. Тоді й розмови немає. Я ж не піду до Верховної Ради і не скажу: "Товариші депутати, Варенніков приїхав як повноважний представник ГКЧП". Бо вони одразу проситимуть документів, що це підтверджують. 

Так і тут. Я можу допускати, домислювати, аналізувати. Але стверджувати, що Янукович дав якісь доручення – без документального підтвердження, – не можу.

Але якби він цього не хотів, то його і не було б.

– Можливо. Але є й інший бік справи. Чи за Конституцією і законами президент може впливати на прокуратуру? Ні. Судова система й органи прокуратури – незалежні в Україні.

Наша Конституція вже десять разів зґвалтована за Януковича. То чи варто так до неї апелювати?

– Якщо ми скажемо – громадяни, наша Конституція сплюндрована, її немає, законів немає, живіть як хочете – що тоді буде? І так ми вже ледве збираємо людей до купи.

Конституційний суд законно повернув країну в умови Конституції 1996 року?

– Абсолютно незаконно. Могли дати висновок, що варіант 2004-го ухвалювали з порушеннями. І це правда. Але передали б його Верховній Раді для виправлення. А не сам суд мав ухвалювати рішення. Конституційний суд перевищив свої повноваження. І це дуже небезпечно.

Погоджуєтеся, що зараз в Україні політична криза? Як із неї вийти?

– Є парламентська криза. Яка може перерости, якщо її роздувати, у глибоку політичну. Бо в регіонах це не сприймають просто як мовний конфлікт. Це сприймають як політичний фарс влади щодо мови, щодо душі народу. Ці загрози завжди приносять із собою кризу нації. Навіть можуть призвести до її загибелі. Я вивчав ретельно проблему мов, адже був одним з авторів нинішнього закону про мови, який діє від 1989-го. Борис Олійник, я і Валентина Шевченко. Якщо ці питання й далі підніматимуться невігласами, буде дуже серйозна криза. Я з повагою ставлюся до Ківалова і Колесніченка, але в мовному питанні вони нічого не варті. Вони – політично-лінгвістичні бойовики.

А чому – з повагою?

– Бо я до всіх людей ставлюся з повагою.

Чого "регіонали" хочуть добитися своїм законом про мови?

– Гадаю, тут два питання.

Перше: вони виконують стратегічне завдання – щоб тут на території Малоросії панувала російська мова. Іде воно, на мою думку, здалеку.

Друге: на виборах використати мову як важіль, що допоможе перемогти.

Тому заради єдності України ми не можемо допустити закону Ківалова – Колесніченка. Із цим погоджується президент Янукович. Не знаю, чи вдасться йому дотриматися такої позиції до логічного завершення цієї проблеми. Бо ж закон проштовхує Партія регіонів, а він перебуває під її впливом. Тобто Янукович не може сказати, що тут він сам по собі, а партія – сама по собі.

Коли ви були президентом, чому не наважилися захопити "Межигір'я"?

(Сміється). – Я, секретар ЦК, мав квартиру 54 квадратних метри. Не міг купити собі машину – навіть тоді, коли в мене були гроші. Одержував 675 карбованців. А Патон (президент Академії наук УРСР. – "Країна") – 1200. Хотів купити машину синові, то мусив стояти на черзі три роки. Коли став президентом, моя дружина їздила "Ладою", а в родини не було охорони. Це не те, що тепер: будь-який лакей, що тільки дорвався до влади, їздить із мигалками й реанімаційними машинами. Я завжди кажу: якщо за тобою їде реанімаційна машина, залишайся вдома, на хріна тобі їхати на роботу?!

Тобто, про "Межигір'я" навіть мови не могло бути. Інше запитання: хто підписав Януковичу указ про "Межигір'я"? Ющенко. То хто винен: хто дозволив чи хто взяв?

Недавно ваш товариш і партнер по СДПУ(о) Віктор Медведчук узявся за федералізацію України. Провів круглий стіл. Гадаєте, це матиме успіх?

– На зорі незалежності цю ідею пропонував В'ячеслав Чорновіл. Його підтримував у цьому Іван Плющ. Коли ми приступили до підготовки Конституції, це питання широко обговорювалося. І переважна більшість політикуму з усіх регіонів відхилила принцип федералізації як небезпечний для України – з погляду її територіальної цілісності. У Конституції 1996 року це питання вже навіть не порушувалося.

Тобто Медведчук не відкрив нічого нового. На мою думку, це не на часі. Український політикум не погодиться з цією пропозицією. Я, як голова Конституційної асамблеї, категорично проти цього.

Гадаю, Медведчук у даному разі виходить не з інтересів України, а з інтересів своїх чи служить іншим інтересам. Його "Український вибір" – це не український вибір, це вибір Росії в Україні.

Хіба Україні зараз тільки Медведчука не вистачало, чому він раптом виплив?

– А Україна й не каже, що він їй потрібен. Ви хіба це десь чули? Це Литвин казав, що потрібен Україні. Але цього не казала Україна. От допоки Україна не скаже, що хтось їй потрібен, то хай собі кожен говорить, що хоче, це його право. Тим більше, що їхня самоцінність перебуває на межі "Пилип із конопель".

Але це – не турбота України. Україна має бути спокійна.

Ігор ЛУБ'ЯНОВ, Оксана КЛИМОНЧУК

Фото: Сергій СТАРОСТЕНКО

Журнал "Країна" №132 за 26.07.2012

//gazeta.ua/articles/opinions-journal/_ukrajinskij-vibir-medvedchuka-ce-vibir-rosiji-v-ukrajini/447239

//podrobnosti.ua/interview/2012/07/27/849536.html

Ольга Ковитиди: Конституционная Ассамблея - первый шаг к народной Конституции

Принимать Основной Закон нужно только всенародным голосованием

Симферополь, Июль 25 (Новый Регион – Крым, Георгий Игнатьев) – Верховный Совет Крыма 25 июля обратился к президенту Украины Виктору Януковичу с просьбой включить представителя автономии в состав Конституционной Ассамблеи – спикера республиканского парламента Владимира Константинова. Несмотря на то, что само создание Ассамблеи и ее цели вызывают споры в украинской политической среде, крымский парламент единодушно поддержал инициативу делегировать своего представителя в Киев для поддержания статуса Автономии.

«Новый Регион» попросил прокомментировать необходимость такого шага депутата ВС автономии, главу Союза юристов Крыма Ольгу Ковитиди, которую в свое время Конституционный Суд Украины наградил своим почетным знаком.

Ольга Ковитиди: Сегодня нам важен как сам орган – Конституционная Ассамблея, так и свой представитель в нем. Концепция Ассамблеи позволяет привлекать общественные организации, независимых наблюдателей, в частности, европейских. В работе Ассамблеи будут участвовать не только представители политических партий и фракций, представленных в Верховной Раде, но и компетентные, профессионально грамотные люди – ученые, юристы, политики. Все те, кто имеют надлежащие знания и навыки в части реформирования и изменения Основного Закона. Мы сегодня должны понимать – все это будет происходить не завтра, для этого необходим определенный период времени.

«Новый Регион»: Не будет ли этот процесс затянут до бесконечности?

О.К.: Нам нужен минимум год для того, чтобы собрать, обобщить все правовые новеллы, которые сегодня предлагают люди. Потом необходимо будет эти предложения вынести на рассмотрение народа – на всеукраинский референдум. И лишь после этого мы можем говорить о том, что они могут быть приняты. Но решение о референдуме, в соответствии с Законом, должна принять исключительно Верховная Рада.

Чрезвычайно важно то, что сегодня существует ряд положений Конституции, которые требуют не только изменения, но и дополнения. В Основном Законе государства отсутствует раздел об органах местного самоуправления, отсутствует четкое разграничение между ветвями власти – из-за этого мы с вами становимся периодически свидетелями проявления определенного рода политической чехарды .Сейчас, очевидно, есть необходимость реформирования органов судебной власти, они тоже нуждаются в преобразованиях. Внесение соответствующих изменений приведет к укреплению Украины как независимого государства. Но для того, чтобы весь народ понимал суть происходящего, он должен разобраться в них и выразить свое волеизъявление на референдуме – только в этом случае наша Конституция будет по-настоящему народной.

«НР»: Может ли Конституционная Ассамблея стать постоянно действующим органом по наработке предложений и изменений в Конституцию с ежегодным вынесением новых вопросов на референдум?

О.К.: Категорически этого делать нельзя. Мы не можем себе позволить каждые пять, десять или пятнадцать лет вносить изменения в Конституцию. Мы должны обладать определенной политической дальновидностью. Нам необходимо составить такую Конституцию, которая в дальнейшем была бы для нас теми заповедями, по которым люди хотят жить, по которым они должны жить и которые они исполняют и соблюдают с любовью к своей стране.

«НР»: Раздел Конституции об Автономной Республике Крым требует внесения изменений?

О.К.: Конечно, требует. Как и сама Конституция АРК. Но сейчас важнее то, что мы не используем надлежащим образом имеющиеся полномочия. Для того, чтобы тебе купили лучшую ручку, научись писать той, которая у тебя есть. А сейчас мы еще не очень хорошо можем вписывать в летопись истории автономии все то, что у нас происходит, пользуясь той ручкой, которая у нас есть. Но, тем не менее, если у нас появляется такая возможность, мы просто обязаны использовать этот уникальный шанс для того, чтобы внести изменения, которые будут направлены на благо нашей Автономии. Чтобы в последующем наша Конституция уже на базе обновленного Основного Закона стала еще совершеннее. Я уверена, что мы совместно все приведем в соответствие. Мы заложим в Основном Законе те полномочия и конституционные права, которые сегодня являются важными для Автономии, для того, чтобы она могла развиваться, могла смело и уверенно смотреть в завтрашний день.

«НР»: В последнее время все чаще ставится вопрос о расширении полномочий Автономии. Но поправка Зайца к крымской Конституции сводит на нет перспективу всех инициатив.

О.К.: Я бы не смотрела на действующую Конституцию как на Конституцию, в которой необходимо только расширять полномочия. Нам необходимо надлежащим образом использовать уже имеющиеся и прописывать их таким образом, чтобы полномочия, которые у нас есть и которыми мы будем дополнять текст документа, позволяли бы решать все насущные задачи.

«НР»: Есть примеры нерационального использования полномочий?

О.К.: Возьмем хотя бы право законодательной инициативы. Де-факто это право у нас уже есть, мы уже им пользуемся, но мы не можем его окончательно реализовать, потому что де-юре оно не закреплено. Сегодня Верховная Рада Украины и органы власти видят, что это право нужно предоставлять Автономии, и Автономия при умелом его использовании сможет решить очень многие вопросы, которые будут касаться расширения всех тех полномочий, о которых мы говорим. Нам не нужно придумывать велосипед – у нас прекрасный скоростной спортивный автомобиль, нужно лишь уметь им управлять. Мы должны научиться уважать закон и привлекать к этому профессионалов – грамотных юристов. Я уверена, что Крым уникальный регион, и у нас есть все возможности для превращения Крыма в жемчужину Украины. Для этого необходимо консолидировать все созидательные и инициативные силы республики.

«НР»: Вы упомянули об общественной инициативе. Каким образом общественные организации Крыма могут быть привлечены к работе Конституционной Ассамблеи?

О.К.: Могу привести простой пример. К работе в Конституционной Ассамблее привлечен председатель Союза юристов Украины Валерий Евдокимов. Он работает в Конституционной Ассамблее, и мы знаем, что это грамотный, уважаемый юрист, полный кавалер орденов, президент Всемирной ассоциации юристов. Работает плодотворно, и результаты, естественно, будут. В Союз юристов Крыма, который я возглавляю более 14 лет, входит достаточно большое количество заслуженных юристов Украины, Автономной Республики Крым, у нас есть люди, которых можно и нужно привлекать к этой работе. Которые будут плодотворно работать над всеми изменениями в будущую Конституцию.

© 2012, «Новый Регион – Крым». 25.07.12

NR2.ru: //www.nr2.ru/crimea/396450.html

Справка

Ковитиди Ольга Федоровна

Депутат Верховного Совета Автономной Республики Крым.

Фракция: Регионы Крыма.

Партийность: Партия регионов.

Постоянная комиссия: Постоянная комиссия по земельным, аграрным вопросам, экологии и местному самоуправлению.

Место работы: Начальник Главного управления юстиции Министерства юстиции Украины в г. Севастополе.

____________

//deputat.crimea.ua/dep/detoptat/59/
//new-sebastopol.com/news/novosti_sevastopolya/Kovitidi_i_Yacuba_sozdadut_komissiyu_dlya_bor_by_s_dolzhnikami

Леонид Кравчук: Именно необходимость нормирования местного самоуправления – первая причина, по которой конституция требует усовершенствования

По президентской инициативе в Украине стартовала подготовка к новой конституционной реформе. Уже сформирована Конституционная ассамблея, призванная подготовить рекомендации по изменению Основного закона страны. В чем причина подобной инициативы и какова цель изменений, НБН рассказал председатель Конституционной ассамблеи, первый президент Украины Леонид Кравчук.

- Что стало стимулом к созданию Конституционной ассамблеи? Ведь для реформы Конституции нужны какие-то серьезные претензии к уже существующему тексту документа. Каковы они?

- Тут немало причин. И первая – действующая Конституция была принята при участии лишь центральных органов власти. Что касается местного самоуправления, то оно тогда даже серьезно не обсуждалось. Именно необходимость нормирования местного самоуправления – первая причина, по которой Конституция требует усовершенствования.

К тому же, вся правовая система, ныне изложенная в Конституции, направлена на защиту не человека как такового, не гражданина, а на защиту строя, власти. Как и было в советские времена: правовая и правоохранительная системы защищали власть, партию, существующий строй. Нет, я не против защиты строя, просто это должно осуществляться через защиту гражданина. Именно гражданин – высшая ценность, но это пока что не отображено в нашей правовой системе. В ту Конституцию мы не смогли заложить такие основы, как верховенство права в полном объеме, права человека, свобода, демократия в достаточно полном объеме.

- А почему не смогли?

- Тогда мы еще не вышли на тот уровень сознания, тот уровень знаний. Ведь каждый человек проходит в жизни определенный путь и к тридцати годам становится умнее, чем был в пятнадцать.

Ну и еще один важный стимул для изменения Конституции – то, что Конституционный суд, введя в действие новую старую Конституцию, превысил свои полномочия. Он не имел право делать это так, как это было сделано. Он должен был:

а) проанализировать ситуацию и справедливо акцентировать, что новая Конституция в 2004-м году принималась с нарушением Регламента ВР и уже действующих норм Конституции. Но...

б) изучив эти нарушения, Конституционный суд должен был обратиться за их устранением к Верховной Раде, которая является единственным органом, имеющим право вносить изменения в Основной Закон.

Но Конституционный суд этого не сделал. Он просто объявил: отныне вы будете жить по Конституции 1996 года. А это уже выход за границы правового поля, на что обратили внимание как украинский политикум, так и Венецианская комиссия.

Все перечисленные мною, а также многие другие факторы, свидетельствуют, что Конституция требует изменения и дополнения. То есть реформирования.

- С учетом вышеперечисленного несколько странным выглядит то, что инициатор процесса конституционной реформы – действующий президент Украины. Ведь именно он получил наибольшую выгоду от решения Конституционного суда, что впоследствии даже дало повод оппозиции обвинить его в узурпации власти. Полагаете, он разделяет ваше мнение о нелегитимности этого решения?

- Разумеется, я не могу гарантировать, что озвученное мною мнение разделяет президент Украины. Но я знаю, что он разделяет мнение Венецианской комиссии, которая рекомендует начать широкомасштабную модернизацию нынешней Конституции и провести конституционную реформу. Это он говорил не раз. Говорил и на заседании Конституционной ассамблеи. Даже не озвучивая своего мнения относительно решения Конституционного суда, он поддерживает реформирование Основного закона.

- Сейчас работа Конституционной ассамблеи фактически бойкотируется представителями оппозиции. Не знаете, собираются ли они это делать в дальнейшем? И не опасаетесь ли вы, что решение, принятое без них, будет иметь меньшую, скажем так, внутреннюю легитимность?

- Точной информации об их планах у меня нет. Но я был приглашен на круглый стол оппозиции и у меня сложилось впечатление, что они не собираются принимать активного участия в работе ассамблеи. Но они могут принимать участие не как члены Ассамблеи, а как политики: наши двери открыты, они всегда могут прийти к нам и высказать свое мнение. Мы все равно к нему прислушаемся. Но даже если представители оппозиции не будут работать в самой ассамблее, легитимность ее решений от этого не страдает. У нас там 100 лиц. Сейчас есть 95 – при том, что кворум – две трети от общего числа членов. Да и в конце концов, мы готовим Конституцию не для власти и не для оппозиции, но для всего украинского народа.

- Но именно поэтому для реализации этого проекта нужен запас общественного доверия. Сейчас вряд ли можно сказать, что с этим все гладко: инициатор конституционной реформы – президент, а его общественная поддержка далека от абсолютной. Многие граждане подозревают в этой инициативе его попытку расширить собственные полномочия даже далее нынешних.

- Конституционная ассамблея только создана. Она организационно сформирована лишь две недели назад и еще не начала своей реальной работы. Первое содержательное, реальное заседание пройдет в сентябре. Пока рано говорить о его повестке дня, но это, безусловно, будет важная и содержательная акция с обсуждением конкретного проекта документа. И когда общество услышит и увидит – не без помощи средств массовой информации – что Конституционная ассамблея не защищает ни власть, ни оппозицию, ни каких-то конкретных лиц, думаю, общество поймет, чего мы хотим.

К тому же, Конституционная ассамблея не принимает окончательных решений! Она готовит предложения. И ее главная задача – подготовить проект закона, который так бы и назывался – «О внесении изменений в действующую Конституцию». А вносит эти изменения Верховная Рада. Мы лишь подаем предложения, а уж парламент решает, принимать их или нет. Это конституционное право парламента.

Конечно, это уже будет не этот парламент, а тот, который изберут в октябре. Таким образом говорить о том, что Конституционная ассамблея может кого-то поддержать или укрепить чью-то власть не имеет смысла. У нее нет на это полномочий. У нее есть полномочия нейтрально, опираясь на общественные интересы, не склоняясь перед конкретной политической силой, готовить предложения и формулировать изменения Конституции так, чтобы они отвечали требованиям и интересам украинского общества.

- Насколько тесно происходит взаимодействие ассамблеи с Венецианской комиссией и по каким механизмам оно осуществляется?

- Президент Украины Виктор Янукович уже обратился к международным организациям, в том числе к ПАСЕ и Венецианской комиссии, с предложением быть консультантами и экспертами в тех документах, изменениях и предложениях, которые будет вносить ассамблея. Уже сейчас, при подготовке концепции организации Конституционной ассамблеи, мы консультировались с Венецианской комиссией. Их предложения учтены в нашей концепции. Сейчас мы будем готовить концепцию изменений к Конституции и будем приглашать к нам специалистов, равно как и направлять к ним документы для экспертного анализа, выводов и оценок. Это нормальный рабочий процесс и он будет развиваться ради соответствия разрабатываемых нами норм базовым европейским принципам и ценностям.

23.07.2012

Виктор Трегубов, НБН

//nbnews.com.ua/tema/49323/

21.06.2013 Світлана Серьогіна. Місцеве самоврядування - сполучна ланка між державою і особою 

06.03.2013 Ірина Бодрова. Проблеми конституційно-правового регулювання статусу Автономної Республіки Крим 

01.03.2013 Про Концепцію внесення змін до Конституції України щодо удосконалення статусу Автономної Республіки Крим 

07.02.2013 Сергій Чернов. Сьогодні в Україні діють закони, які гальмують розвиток місцевого самоуправління 

21.01.2013 Олександр Мороз. Оркестр - Конституційна Асамблея - може нефальшиво зазвучати тільки при талановитому диригуванні 

05.01.2013 Світлана Серьогіна. Ілюзія самоврядування 

30.11.2012 Марина Ставнійчук. Відповідь на загрози унітарності та територіальній цілісності України 

23.10.2012 Ірина Бодрова. Європейський досвід удосконалення адміністративно-територіального устрою 

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування: «Напрями вдосконалення конституційного регулювання системно-структурної організації місцевого самоврядування в Україні» 

13.10.2012 Олександр Мороз. Ще раз про систему влади - головну проблему України 

20.09.2012 Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (проект) 

28.08.2012 Круглий стіл «Шляхи реформування місцевого самоврядування в Україні» (Через децентралізацію до зміцнення соборності України) 

27.06.2012 Георгий Крючков. В Полтавской области планируется оставить всего четыре района, в Херсонской - три

Анатолій Селіванов. Конституційна модернізація: шлях до легітимності

Потреби здійснення в країні широкої трансформації суспільного життя створюють не тільки позитивні, але й негативні процеси. Реформи нікому з громадян, крім органів влади, оптимізму не додавали, тому що населення завжди було їх об’єктом і не розпоряджалося своїм правом впливати на владу як на суб’єкта, особливо в конституційно-правовій сфері. 

Якщо аналізувати реакцію політичних та державних діячів, вчених-юристів та громадськості на організаційно започаткований процес конституційної модернізації (реформу), то можливо констатувати, що в цілому сприйняття політико-правової ситуації з Конституцією України, як правило, поважливе та стримане. Тривала боротьба у трикутнику «Президент – Уряд – парламент», яка залучала повноваження Конституційного Суду України визнавати акти неконституційними завершилася втратою владних позицій «політичними силами» парламентської коаліції і характеризується як безперспективна. А отже шлях переговорів, узгоджень та компромісу є найбільш прийнятним та конструктивним для сучасного управління державою. Але не можна забувати, що за всіх умов стабільність Основного Закону завжди була одним із критеріїв довіри до всіх процесів, зокрема, по відношенню до всіх реформ, які розпочиналися владою.

Проте головне запитання: «Чи погоджується суспільство змінювати Конституцію?» – необхідно вже сьогодні уважно розглянути. Природно, що воно є найбільш гострим серед тих, які постійно піднімаються у суспільному середовищі політиками та журналістами, адже громадяни цікавляться відношенням Президента, парламенту до конституційної реформи. З’ясування цього фактору впливає на формування свідомості та волі суспільства, яке довіряє визначеним у Конституції України 1996 року конституційним орієнтирам, не допускаючи через громадську думку свавільного необґрунтованого втручання у закріплені в ній конституційні цінності та принципи суспільного та державного значення. Адже писана Конституція, яка після її прийняття передається суспільству і породжує зобов’язання держави, має найголовнішу властивість – виконувати пріоритетні завдання охорони і захисту прав і свобод громадянина і особи, бути основою підтримки довіри громадян до законів, які складають правову систему держави. За цих умов досягається правова визначеність, розумна стабільність правового регулювання, а для цього повинна забезпечуватися передбачуваність законодавчої політики. Тому віддаючи належне ініціаторам процесу конституційної модернізації, важливо серйозно віднестися до її легітимації, адже поки що відсутня послідовна, логічно побудована організація процесу конституційного удосконалення Основного Закону. В чому його особливість?

Зрозуміло, що головна мета є підготовка всебічно обґрунтованих пропозицій щодо змін та доповнень до чинної Конституції, створення умов суспільного доступу до професійного (науково-юридичного) витлумачення норм, положень, які знаходяться в зоні «конституційних корекцій», тобто відносяться до привабливих філологічно юридичних формул, але по суті лише декларативних без наперед продуманих можливостей держави по їх забезпеченню. Такі конституційні норми і зараз залишаються у чинній Конституції без механізмів реалізації і не дають ефекту для громадян та суспільства. В юриспруденції «така зона «непрацюючих» конституційних положень породжує праворозуміння, яке ототожнюється з будь-яким юридичним встановленням органів державної влади, коли акти приймаються на їх розсуд, що може мати протисуспільну спрямованість, базуватися на політичній доцільності і суперечити Основному Закону.

Довіра у суспільства до Конституції вимірюється тим, коли право влади допустимо настільки, наскільки воно є владою права. В іншому випадку не можна захистити права людини, не дотримуючись цього принципу. Отже слід підкреслити, що конституційна модернізація – це завжди політично організований процес, коли Президент або Верховна Рада виходять з політичною волею на шлях не тільки підтвердження своєї легітимності (довіри до своїх намірів та ідей), але й здатні бути провідником суспільної думки, наблизитися до оцінки реалій життя і прорахувати всі наслідки у прийнятих рішеннях для державного та суспільного розвитку. Легітимність конституційної модернізації сьогодні найскладніша проблема, яка повинна спонукати ініціаторів конституційної реформи до продуманих кроків, аналізу позицій зацікавлених сторін, залученню інститутів громадянського суспільства для виявлення протиріч конституційного характеру і т.і. Отримати легітимність майбутніх змін до чинної Конституції України означає запропонувати у легальний спосіб такі конституційні регулятори (норми, положення у новій редакції і системному взаємозв’язку), які б були підготовлені на об’єктивній основі наукового і практичного осмислення кожної запропонованої формули. Автори досить прагматичної публікації В.Кобець та В.Тимощук в аналітичному виданні (ZN. UA. №24 від 24.06.2011 р.) стверджують, що «політики і чиновники частіше всього перебувають у марних сподіваннях «наукових» рішень, які задовольнять все суспільство. Але на перехресті інтересів, на їх думку, таких рішень бути не може…». Можна було б погодитися з таким висновком, якщо влада сполягатиме виключно на академічно-кабінетний варіант творців нових змін до Конституції, якщо публічні інтереси отримують не збалансовану узгодженість, а верховенство права влади. Історія мабуть навчила політиків на вищих ступенях влади бути обачливими у «рішучих» кроках конституційної (політичної) реформи, яка за законом №2222 від 8 грудня 2004 року зазнала визнання Конституційним Судом щодо її проведення у неконституційний спосіб.

Що заважає владним структурам побудувати конституційну модернізацію таким чином, щоб її процес та результати не отримали несприйняття суспільством корекцію конституційних норм, як це сталося нещодавно в Угорщині і викликало протестну хвилю конституційного конфлікту? Яким чином можливо продовжити організацію підготовчого процесу з урахуванням мети конституційної модернізації – отримання об’єктивно назрілих для конституційного закріплення, зокрема, в сегменті місцевого самоврядування, нових моделей конституційного регулювання? Нам здається цей шлях буде непростим, але саме спрощений підхід страждає кулуарним примітивізмом. Організація конституційного процесу на кожному етапі має отримувати легітимність, як суспільне схвалення або несприйняття його. У такому разі влада отримує підтримку мати права стільки, скільки суспільство погодиться, щоб його право було закріплено Конституцією у формах представництва. У такому разі конституційні зміни отримують на кінцевому етапі бажану легітимність, якщо в них буде відображена воля суспільства, а це передбачає, на наш погляд, застосування особливого механізму поетапного організаційного забезпечення. Зараз не йдеться про виконання відомого Указу Президента від 21.02.2011 року № 224/2011 щодо функціонування науково-експертних структур та статусу конституційної асамблеї, яку дехто вважає дорадчим президентським органом. Формат конституційних змін та доповнень має поєднувати дві складові: інтелектуально змістовну та організаційно ефективну процедуру отримання юридичного результату, який буде на завершальному етапі залежати від суспільства, Президента і Верховної Ради. Конституційна асамблея не може отримати статус суб’єкта законодавчої ініціативи і разом з тим передбачається, що її діяльність і рішення можуть мати досить сильний вплив на конституційно-змістовну частину організаційного процесу.

У такому контексті конституційну модернізацію можна уявляти у змістовному аспекті як безпомилкове оперування досягненнями як юриспруденції понять, так і юриспруденції інтересів та юриспруденції цінностей. Ці три типа юриспруденції (сфера наукових знань) в конституційному праві мають застосовуватися разом, оскільки вони взаємодоповнюють у виявлені причин та умов конституційних змін. Юриспруденція, як свідчить практика формування конституціоналізму, є основою кожного дискурсу щодо ефективності конституційних норм. Не можна ігнорувати методи, які вироблені поколіннями, національною правовою культурою щодо концептуалізації, упорядкування, усунення протиріч і заповнення можливих прогалин в тексті Конституції. Маючи солідну юридичну догматику («твердий позитивізм»), юристи досягають успіху, коли абстракції є допоміжним матеріалом у юридичному процесі створення норм-принципів, норм-регуляторів та відсилочних норм Конституції. Конституційне право має свою систему понять, діють внутрісистемні правила, які покликані забезпечити узгодженість та єдність всіх положень Основного Закону. Таким чином, при використанні досягнень юриспруденції інтересів відбувається пошук міждисциплінарних відповідей, оскільки конституційне право трактується не тільки як нормативний, але й як суспільний факт. Не можна не відмітити наявність у правовій свідомості суспільства «переконливого» ефекту емоційних умозаключень про цінності в суспільному житті, чим може скористатися певна категорія політиків, представників громадськості. На шляху конституційної модернізації не виключається маскування недоліків академічних розмов або схильність до політизації конституційних положень (перевага абстрактних формул є шлях до втрати суспільної довіри, а отже і легітимності).

Таким чином, ми підійшли до формату аргументаційної моделі організації процесу конституційних змін і доповнень. Перший етап після оголошення підтримки ініціативи Президентом України (лютий 2011 р.) не можна вважати завершеним, оскільки виникає закономірний інтерес до проведеного аналізу щодо обсягу об’єктивно існуючих змін та доповнень до чинної Конституції України. Якщо він не проводився, то чому? У зарубіжних країнах перед реформуванням різних інститутів у житті держави та суспільства обов’язково передбачається подання Оглядової доповіді, яка готується групою спеціалістів (правознавців, економістів, політологів) за особливим завданням органів влади, або за їх підтримкою. У таких доповідях обґрунтовується необхідність реформ і змін, які мають визначати, насамперед, смисловий обсяг підготовки змін до Конституції. Цілком зрозуміло, що тоді при підтримці на всіх рівнях вченими проводиться всебічний аналіз конституційних проблем (по кожному розділу, по кожному конституційному інституту), які виникають у процесі застосування Конституції (або діючого законодавства).

Наслідки праці групи спеціалістів, які знайшли відображення в Оглядовій доповіді, обов’язково включають рекомендації, які дозволяють у майбутньому такі проблеми вирішувати. Так було при проведенні широко висвітленої європейською пресою і науковцями сучасної реформи цивільного судочинства у Великобританії. До речі, це було б корисним зараз і для намірів реформування кримінального процесу в Україні. В Оглядовій доповіді мають бути охарактеризовані недоліки з пропозиціями детально розроблених варіантів їх усунення.

Варто замислитись над такою практикою європейських країн, тому що базуючись на таких доповідях, система реформ державних або суспільних інститутів дійсно може вилікувати «хронічні» хвороби, а тим більше коли мова йде про конституційні зміни, оцінки ефективності конституційних інститутів.

Другим етапом після суспільного оприлюднення Оглядової доповіді і наступним кроком до визначення намірів підготовки за методикою організації реформування є розробка Концепції конституційної модернізації, яка має бути вивірена з теорією та практикою конституціоналізму, мати конструктивне спрямування і мінімальний обсяг ризиків у конституційній трансформації. Концептуальні ідеї мають не менш важливе значення для суспільства і теж повинні оприлюднюватися як офіційна доктрина державної влади. Корисно, що маючи такі документи як Оглядова доповідь фахівців, компетенція конституційної модернізації, не залишаються осторонь ані політики, ані вчені різних галузей економіки і права, а тим більше суспільство. Для фахової оцінки і критичного аналізу виправдано було скликання Всеукраїнського форуму вчених-конституціоналістів. Звичайно критичний масив з боку громадян слугуватиме легітимності започаткованого процесу змін до Основного Закону і влада матиме в цьому реальні оцінки суспільства.

Третім етапом має стати за методикою реформування професійна дискусія у науково-педагогічних колективах, спілках і асоціаціях юристів, політологів і взагалі вчених суспільних наук. Це дасть можливість відібрати найбільш досконалі ідеї, юридичні конструкції, збагатити понятійний апарат конституційного права, а в кінцевому рахунку отримати суспільну експертизу Концепції конституційної модернізації. Що заважає застосовувати саме такий підхід до реформування, який зарекомендував себе з найкращої сторони у західних країнах з високою правовою культурою? Слід відмітити, що після третього самміту глав держав Ради Європи (Варшава, травень 2005 р.) було прийнято рішення про утворення «Групи Мудріших» (Group of Wise Persons) у кількості 11 осіб, до якої увійшли Лорд Вулф, екс-голова ВАС РФ В.Яковлев та інші. Саме вони узагальнювали аналіз проблем Європейського суду. Такий досвід завжди викликає інтерес і стосовно конституційних нововведень.

Четвертий етап може передбачати підготовку Підсумкової доповіді для Президента і Верховної Ради, коли сумарна кількість пропозицій, ідей конституційного удосконалення, рекомендацій науковців різних галузей права, соціологічні показники щодо змістовної оцінки Концепції конституційної модернізації буде попередньо розглянута і схвалена конституційною асамблеєю. В основі такої Підсумкової доповіді буде покладено суспільне сприйняття, об’єктивна результативність відбору реальних пропозицій з досконалою аргументацією і юридичною технікою виконання. За таких умов можна сподіватися, що спеціалісти визначать, що є кращим, ніж існуюче раніше у всіх розділах, категоріях і правових формулах тексту Конституції України 1996 року.

Таким чином проходження поетапного процесу конституційної модернізації має постійно нагадувати національній владі, всім, хто взяв на себе зобов’язання забезпечувати якісне проведення конституційного удосконалення з максимальним наближенням до реалій життя, що за цією діяльністю спостерігає суспільство.

Усе це у свою чергу дозволить сформувати своєрідну систему довіри на шляху до легітимності найважливішого конституційного акту (проекту змін і доповнень), який вже надалі у порядку виконання вимог ХІІІ Розділу отримує конституційний статус у спосіб передбачений чинною Конституцією України.

08.07.2011 - 17.07.2012

Анатолій Олександрович Селіванов,

доктор юридичних наук, професор,

академік НАПрН України

//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=230249

12.02.2013 (IV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

05.12.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя

05.11.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу» 

19.09.2012 Круглий стіл «Конституційно-правові механізми забезпечення народовладдя та підвищення ефективності діяльності представників органів влади» 

29.06.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

19.06.2012 Анатолій Селіванов. Мотивація сучасної конституційної модернізації в Україні

//www.moneyball.info/77716-chto-takoe-legitimnost-legitimnost-ponjatie.html

Юрій Шемшученко. Конституційна Асамблея - Демократична форма професійної модернізації Конституції України

Прийнята понад 15 років тому чинна Конституція України відіграла позитивну роль у становленні України як незалежної, демократичної і правової держави. Разом із тим практична реалізація Основного закону виявила і його недоліки. Не випадково провідні політичні сили країни нині виступають за проведення системної конституційної реформи. До такої реформи закликають Україну і Парламентська Асамблея Ради Європи та Венеціанська Комісія.

Останнім часом вжито конкретних практичних заходів до реалізації цієї ідеї. 21 лютого 2011 року Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». Підготовку пропозицій стосовно механізму створення і діяльності цієї Асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи було покладено на Науково-експертну групу з підготовки Конституційної Асамблеї у складі 21 особи, яку очолив перший Президент України Л. М. Кравчук. Цим самим Указом нашому Інститутові було запропоновано надавати Науково-експертній групі сприяння у її діяльності, у тому числі з аналітичного супроводу, організації відповідних публічних заходів для обговорення підготовлених пропозицій і рекомендацій, залучення до такого обговорення максимально репрезентативного наукового середовища та громадськості.

Відповідно до цього при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України було утворено Групу наукових консультантів із питань наукового забезпечення організації та діяльності Конституційної Асамблеї під моїм керівництвом. До неї увійшло 12 відомих в Україні вчених-конституціоналістів та інших державознавців, а саме: доктори юридичних наук О. В. Батанов, А. М. Колодій, Н. М. Пархоменко, О. В. Скрипнюк, В. Л. Федоренко, В. М. Шаповал, О. І. Ющик; кандидати наук П. Б. Євграфов, В. І. Олещенко і М. О. Пухтинський; заслужений юрист України Л. В. Підпалов; колишній заступник Голови Верховної Ради України, професор В. Л. Мусіяка. Активно сприяла роботі Групи кандидат юридичних наук М. І. Ставнійчук.

Науково-консультативна група взяла на себе опрацювання проектів основних документів для забезпечення організації та діяльності Конституційної Асамблеї – Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї та Положення про Конституційну Асамблею. Ці проекти надсилали на експертизу членам Науково-експертної групи. Пропозиції і рекомендації останніх щодо удосконалення документів обговорювали на засіданнях Науково-експертної групи (у 2011 році відбулося 4 таких засідання). Документи доопрацьовували у Групі наукових консультантів. На останньому з таких засідань Науково-експертної групи, яке відбулося 9 грудня 2011 р., проекти Концепції формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї і Положення про Конституційну Асамблею були схвалені шляхом голосування.

Ці документи були надіслані Президентові України. 25 січня ц. р. Президент видав Указ «Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї». Ним було схвалено Концепцію формування та організації Конституційної Асамблеї та передбачено заходи щодо її реалізації. Президент, зокрема, запропонував Науково-експертній групі, депутатським фракціям і депутатським групам, а також іншим суб’єктам внесення кандидатур до персонального складу Конституційної Асамблеї подати свої пропозиції з урахуванням схваленого Конституцією порядку.

Сформована на цих засадах Конституційна Асамблея у кількості 100 осіб має підготувати концепцію і проект Закону України «Про зміни до Конституції України». Передбачено, що цей проект буде внесено Президентом України як суб’єктом законодавчої ініціативи на розгляд Верховної Ради України. У цьому контексті виникає чимало дискусійних питань. Одне з них щодо правового статусу Конституційної Асамблеї. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент для здійснення своїх функцій може утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Конституційна Асамблея належить до допоміжного органу, утвореного зі спеціальною метою – підготовка законопроекту змін до Конституції України.

Досягнення цієї мети забезпечується такими правами Конституційної Асамблеї:

– самостійно обирати склад Координаційного бюро, утворювати комісії та інші робочі органи;

– вносити Президентові України пропозиції змін до персонального складу Конституційної Асамблеї;

– одержувати в установленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, державних установ та громадських організацій необхідні інформацію, матеріали і документи;

– надсилати підготовлені Конституційною Асамблеєю документи для їх експертної оцінки у вітчизняні, іноземні і міжнародні наукові та експертні центри, що спеціалізуються в галузі конституційного права;

– залучати на громадських засадах до своєї діяльності вітчизняних та іноземних учених-конституціоналістів, а також інших фахівців, які мають досвід роботи у сфері законотворчої діяльності, державотворення і правотворення;

– запрошувати на свої засідання представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових, освітніх та інших установ, політичних партій і громадських організацій для участі в обговоренні відповідних питань;

– ініціювати та проводити наукові і науково-практичні конференції, семінари, круглі столи, а також інші відповідні заходи з питань удосконалення Конституції України;

– висвітлювати свою діяльність у засобах масової інформації.

У політичному середовищі неоднозначно сприймають Конституційну Асамблею як організаційну форму реформування Основного закону. Дехто віддає перевагу у цьому питанні звичній формі конституційної комісії.

На мій погляд, нинішня Конституційна Асамблея має низку переваг перед конституційними комісіями. Асамблея, зокрема, є менш заангажованою від конституційних комісій і більше представницьким та професійним органом. Це обумовлено тим, що до її складу входять громадяни України, які мають досвід державної і політичної роботи, фахову підготовку в галузі державотворення та правотворення, конституційного права, користуються авторитетом у суспільстві і, як правило, не здійснюють владних повноважень в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Високий науковий потенціал Конституційної Асамблеї є запорукою підготовки якісного законопроекту про внесення змін до Конституції України. Такого унікального органу у нас ще не було. А майже повна відсутність науковців у складі конституційних комісій негативно позначалася на результатах їхньої діяльності.

Першу Конституційну комісію було утворено Верховною Радою України 24 жовтня 1990 року у складі 59 членів, головним чином народних депутатів України. Правда, до складу комісії входили і 8 учених, здебільшого правознавців. Робоча група підготувала проект нової Конституції, але його заговорили на рівні Конституційної комісії. До Верховної Ради справа не дійшла.

Друга Конституційна комісія розпочала свою діяльність відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 вересня 1994 року. Вона мала статус загальнодержавного органу (на відміну від першої як органу Верховної Ради України). Складалася із 40 осіб – функціонерів суб’єктів законодавчої ініціативи: по 15 – від Верховної Ради і Президента України; по 2 – від Верховного Суду, Вищого арбітражного суду і Генеральної прокуратури України; один – від Автономної Республіки Крим. Учених у комісії не було. Вони залучалися в окремих випадках тільки як консультанти. І ця комісія стала жертвою нескінченних політичних дискусій.

У 1995 році Президент України Л. Д. Кучма утворив із науковців-юристів робочу групу на чолі з доктором юридичних наук Ф. Г. Бурчаком. Від нашого Інституту до цієї групи увійшли доктори юридичних наук В. Б. Авер’янов і В. Ф. Погорілко. Група підготувала проект Конституції України на основі Конституційного договору. А після цього була безсонна ніч українського парламенту. Багато положень проекту Конституції приймали з голосу, без серйозної аргументації.

Не випадково практично одразу чи після прийняття Конституцію України 1996 року було піддано критиці з боку і владних, і опозиційних структур. Одним із таких критиків став і О. О. Мороз, під головуванням якого приймали Основний закон.

Однак найбільше нехтування наукою було виявлено при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року. Проект цього документа готувався келійно і юридична наука цього процесу не стосувалася. Тому не дивно, що цей Закон пізніше було визнано неконституційним.

Отже, досвід свідчить, що підготовка конституційних законопроектів парламентськими структурами чи комісіями, складеними з депутатів, не є ефективною формою якісного конституційного законотворення. Інакше і біти не може, адже тільки приблизно 10 відсотків народних депутатів України мають вищу юридичну освіту і в основі депутатської діяльності лежать не моральні та правові принципи, а політична чи кланова доцільність.

На цьому тлі Конституційна Асамблея становить зліпок громадянського суспільства. Вона є плацдармом для широких творчих дискусій і опрацювання науково вивірених концепцій і проектів законів на засадах урахування загальнонародних інтересів.

Ще одне питання стосується порядку легітимації підготовленого Конституційною Асамблеєю проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України». Завдання Асамблеї завершуються підготовкою даного проекту. Після цього проект надсилають Верховній Раді України і розглядають у порядку, передбаченому розділом ХІІІ чинної Конституції України.

Існує разом із тим думка про доцільність прийняття оновленої Конституції України всеукраїнським референдумом. Таким шляхом пішли чимало постсоціалістичних країн. Тут, звичайно, є як свої плюси та мінуси. Але за будь-яких обставин застосування такого методу можливе тільки після внесення відповідних змін до чинної Конституції щодо порядку прийняття Основного закону чи змін до нього.

У зв’язку з утворенням Конституційної Асамблеї виникає чимало нових теоретичних проблем конституційного будівництва. Відповідно до Указу Президента України від 25 січня 2012 року на наш Інститут покладено функції науково-консультативного забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї. Отже, потрібно розширювати і поглиблювати відповідні дослідження.

Юрій Шемшученко,

заступник Голови Конституційної Асамблеї,

академік НАН України

____________
//www.nbuv.gov.ua/asambleya/arh/Bul_2.pdf
//www.rosconservator.ru/articles/2/

Сверху или снизу?

Новая Конституция как инструмент
глубокой социально-политической
перезагрузки

Украина в своем историческом развитии дошла до такой глубины национально-исторического кризиса, что выход из него может быть исключительно революционным. И эта перспектива имеет два потенциальных вектора развития: либо исключительно радикальный «с низов», когда улица будет менять государственное устройство, порядок и способ формирования власти, и сама сформирует системы сдержек и противовесов, либо революция будет осуществлена «сверху».

К тому времени, когда правящая политическая элита наконец осознает тупиковость своей политики, несоответствие ее требованиям современности и глобальному трансферу Украины, может быть слишком поздно — никакие реформы и подкупы избирателей через бюджет уже не помогут. Тем более в условиях, когда внешняя политика уже давно стала для страны внутренней, а суверенность власти сильно ограничена управлением со стороны, — прежде всего, со стороны Запада. Без учета его позиции и точки зрения РФ сегодня президент не может принять ни одного важного решения, при том что его внутренние суверенные возможности ограничены также и полярными политическими элитами во главе с Тимошенко. К большому сожалению, политическая власть в Украине не понимает этого и пытается действовать абсолютно неадекватно набирающим силу трендам.

Революция сверху возможна посредством принятия новой Конституции как инструмента глубокой социально-политической перезагрузки. Собственно, для этого есть и еще одна ключевая причина. Правда, ее почему-то не обсуждают авторы идеологии создания Конституционной ассамблеи — это проблема, связанная с нелегитимностью существующей, по сути, третьей Конституции Украины. Мы не возобновили Конституцию 1996-года, потому что такого способа возобновления Конституции не существует в природе. Конституционный суд, упраздняя Конституцию 2005 года, действовал волюнтаристски, неконституционно. Конституционный суд в условиях, когда была подорвана база народовластия и демократии, фактически волей полутора десятков судей установил третью Конституцию. И не имеет значения, что она по тексту идентична или похожа на Конституцию 1996 года. Она таковой не является, поскольку провозглашена судебным решением — незаконным, не предусмотренным Конституцией способом — и не основывается на общественном и политическом компромиссе в обществе.

Итак, необходимо возобновить легитимность самого конституционного порядка и конституционного способа управления страной. Позиция президента в этом вопросе является абсолютно правильной: необходимо это сделать путем принятия новой Конституции, так как внесение изменений в существующую легитимной ее не сделают. Необходимо перезапустить все конституционные механизмы государства в легитимном порядке. К сожалению, в окружении президента не все понимают эту проблему и не решаются ее обсуждать. Но это достаточно серьезная государственная фундаментальная проблема, имеющая критически важные политические и исторические последствия. Новая политическая элита, которая сменит правящую в данный момент, даже если она будет декларировать дружественные позиции и определенную правопреемственность, будет вынуждена признать нелегитимными все решения нынешней власти, или большую их часть. Причем, очень простым способом — через Конституционный суд.

В связи с этим создание такого совещательного органа, как Конституционная ассамблея, в значительной степени — правильное и своевременное. Тем более, что в Конституционной ассамблее собрано большое количество ученых, экспертов, политиков. Но попытка добиться компромисса даже тут является бесперспективной и ошибочной. Это, скорее, будет «одобрямс» только среди почти 100 докторов наук. Кроме того, они, как показывает практика, будут защищать каждый свои теоретические взгляды на Конституцию и, в конце концов, начнут строить очередную Вавилонскую башню.

Нужно искать компромисс с сувереном, хозяином и собственником государства — украинским народом. Точнее, следует искать широкий компромисс, приближенный к общественному консенсусу. А новая Конституция могла бы рассматриваться как одна из форм масштабного социального общественного договора, когда власть реализует революционные взгляды на развитие страны с точки зрения расширения базы демократии, формирования плюрализма в обеспечении взаимоотношений между властью и обществом, расширения прав и свобод и пр. В связи с этим следует понимать, что на сегодня Конституционная ассамблея не задекларировала никакие правовые или политические позиции — в плане того, в каком направлении будет разрабатываться новая Конституция, или какие-либо изменения существующей. При этом колебания по поводу того, будет ли Конституционная ассамблея вносить незначительные изменения или полностью менять Конституцию, свидетельствуют о серьезных сомнениях самих заказчиков этого проекта.

Можно говорить также о том, что никаких реальных намерений по разработке новой Конституции не существует, а есть лишь оттягивание времени и имитация действий перед Западом. У президента на данный момент — неограниченные полномочия, которыми не может похвалиться ни один из европейских лидеров. Более того, система политической власти в стране построена на единоличном титульном управлении страной. Точка зрения руководителей других институтов власти значения не имеет, а их позиции обслуживают только политику президента. Политическая монополия «съела» плюрализм и конкурентоспособность всех видов власти. В этих условиях расширять полномочия уже невозможно и некуда. Это, так сказать, «конституционный потолок», за которым — только введение жесткой диктатуры, на что президент никогда не пойдет. Напротив, он декларирует европейский путь развития, это означает и европейскую систему ценностей, включая демократию как философию организации. С другой стороны, сегодня это невозможно реализовать на практике, так как сразу будет подорвана социальная стабильность и начнется революция снизу.

В связи с этим необходимо понять цель изменения Конституции. Во-первых, это неизбежное ограничение власти президента. Но зачем тогда менять Конституцию 2005 года, которая сбалансировала все без исключения системы сдержек и противовесов, делавшие невозможным влияние общества на власть? Во-вторых, закрепление чрезвычайных полномочий президента в Конституции, без превращения его в руководителя исполнительной власти. Но это путь к внешнему кризису и внутренней «белорусизации». В-третьих, выход на путь поиска модели между истинным народовластием и четким и жестким административным центром вот главе с лидером нации — президентом. Все этого ждут. В связи с этим важно было бы услышать, в том числе и от председателя Конституционной ассамблеи, о чем же все-таки идет речь: о внесении изменений в действующую Конституцию, или о подготовке принципиально нового Основного Закона?

Думаю, что власть планирует незначительные изменения с одной целью: возобновить легитимность действующей Конституции для преодоления дефицита легитимности и самой власти, и возобновления ее суверенной дееспоспобности. Действительно, любые изменения к этой Конституции и проведение их законным конституционным способом, даже включение референдума в этот процесс, делают эту Конституцию легитимной. Мало того, в процессе этих изменений могут быть закреплены легитимные решения даже о расширении полномочий президента и других государственных органов, которые сегодня выполняют роль ключевых стабилизаторов в обществе. Прежде всего — правоохранительных и спецслужб. Но это — всего лишь передышка для передислокации сил, в том числе и общественного сопротивления.

Убежден, что сейчас очень важно избежать попыток вообще отказаться от любой дискуссии. Небезопасно не дать возможности вести диалог и критиковать предложенные, точнее, высказанные точки зрения относительно того, что будет делать Конституционная ассамблея.

Вместе с тем Конституционная ассамблея в том виде, в котором она создана, — институт неестественный, который не имеет никакого отношения к органу, который призван быть органом основания власти. В идеале же такой орган всегда имеет прямой и наивысший мандат от избирателя для подготовки текста Конституции и направления ее на утверждение, как правило, референдумом.

Вызывает обеспокоенность и то, что значительная часть украинских ученых, политиков в этом плане выступают против прямой демократии и референдумов как способа формирования стратегии государственного развития, подозревая возможность их использования в пользу правящего режима. Вообще подобный подход свидетельствует, что и оппозиционные политические элиты не собираются расширять базу прямого народовластия и соревнуются на за программную демократию, а борются исключительно за власть и ради власти. Необходима глубокая дискуссия о том, какая политическая система власти, форма государственного устройства, система демократии является наиболее эффективной, перспективной, чтобы подняться из руин, в которых мы пребываем на обочине глобального развития в секторе отсталых стран третьего мира. Мы не проводим реформы, а пытаемся спрятать истинные намерения в борьбе за контроль над обществом в пустых обещаниях и травле оппонентов. Мы до сих пор спорим о самоидентификации в собственной стране, не владея государством, превращая его в большой бизнес, а все основные ресурсы развития, включая трудовые, монопольно сосредоточены в нескольких финансово-промышленных группах.

В связи с этим, очень важным сегодня должен стать диалог о том, сможет ли стать новая Конституция способом перезапуска украинского государства, и даже способом его переоснования. За 20 лет государство так и не стало основой национального возрождения, так и не смогло обеспечить украинский народ надлежащими ресурсами: морально-этическими, философскими, экономическими, социальными, — для того, чтобы превратить украинский народ в политически самодостаточную нацию, которая способна, независимо от позиции и намерений государства, принимать осознанные собственные решения на выборах.

Ряд украинских ученых и экспертов, политиков, по непонятным причинам заявляют о том, что какая бы ни была Конституция, новая власть будет ее использовать в собственных интересах. Такая позиция не только вредна, но и чрезвычайно опасна, так как исключает любую демократию и перспективу реальной, а не фасадной власти народа как собственника государства.

Если мы правильно выстроим конституционную модель-матрицу, если мы правильно создадим систему сдержек и противовесов, балансов, если мы обеспечим в ее рамках соответствующую конституционную, политико-правовую культуру в управлении государством, то при легитимности и демократичности формирования власти путем выборов и конституционных назначений изменить власть неконституционным путем станет невозможно. Естественно, за исключением случаев конституционного переворота или административно-правового волюнтаризма суда.

В этих условиях президенту нужны спикеры, которые помогли бы понять, что перед ним стоит архиважная историческая задача. Мы дошли до определенного исторического предела, когда двигаться далее с багажом таких проблем и сложностей невозможно, когда существующая законодательная база уже перестала работать на общественные нужды и исполняет роль инструмента для обогащения кучки украинских олигархов, а накопленный социальный динамит в обществе, социальное разочарование, отсутствие любых социальных и политических лифтов, отсутствие диалога в обществе, компромисса между властью и обществом, противоречия во взглядах общества и власти на развитие страны является ключевой угрозой.

Это уже взрывоопасный материал, который в любую минуту может привести к глубоким потрясениям. Мы вновь будем катиться вниз, в очередной социально-политический кризис и снова будем тяжело из него выходить путем разного рода ухищрений, манипуляций и разнообразных технологий. Снова будем строить страну, которую видим вот уже 20 лет. Необходимо остановиться. У президента для этого есть блестящая возможность. Понятно, что 100 ученых Конституцию никогда не напишут. Это лишь люди, которые должны придать легитимность позиции, выработанной в недрах администрации президента. Необходимо привлечь к этому процессу избирателя, доверять ему и предложить ему часть ответственности за конституционный процесс и обустройство государства.

Нам нужны прогрессивные, современные, абсолютно новаторские решения. Это значит, что Украинская Конституция может быть похожа на конституцию Франции, которая ближе всех к нам по технологии системы власти, или же — на американскую, где президент возглавляет исполнительную власть, или должна быть похожа на немецкую, где президент, является, скорее, протокольным лицом, хотя и принимает, как мы видим, важные решения, от которых зависит судьба Евросоюза.

Украина, что было бы лучшим вариантом, может создать собственную Конституцию, исходя из того, что мы знаем о современном мире больше, чем отцы старых европейских конституций, и уже можем реально оценить перспективы глобального развития. Таким образом, мы способны сменить кризис на эффективный процесс развития, используя конституционные механизмы. Для этого мы должны вести диалог не о том, как у нас все прекрасно, что у нас есть Конституционная ассамблея, не о том, какие у нас замечательные инициативы, а о том, каким должно быть содержание этой Конституции, своеобразной национальной Библии для всех украинцев. К сожалению, по сегодняшний день никакого официального или экспертного заявления относительно содержания Конституции нет — как и о том, что с ней делать.

А заявление председателя Конституционной ассамблеи о том, что президент сомневается — хороший признак. Президент всегда должен сомневаться, и не только в вопросе подписания или неподписания закона о языке, но и в выборе той или иной системы управления государством, потому что он — единственный, кто может принять историческое решение совместно с народом-сувереном. Это, кроме всего, значит, что у нас есть шанс, что президент найдет правильное решение. И очень хотелось бы ему в этом помочь.

17.07.2012

Степан Гавриш, политический эксперт, «фрАза»

//fraza.ua/analitics/17.07.12/145334/zajavlenie_predsedatelja_konstitutsionnoj_assamblei_chto_janukovich_somnevaetsja_horoshij_priznak_prezident_vsegda_dolzhen_somnevatsja.html

Перезаснування України: ретросистемні загрози державності

Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 

Сергій Дацюк. Перезаснування країни

Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 

Тарас Стецьків. На злобу дня нинішнього і завтрашнього

Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»
Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 

Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//www.mk.ru/merinov/