вівторок, 21 квітня 2009 р.

«В начале был Закон...» Новое прочтение Евангелия (философское эссе)


Люди всегда будут искать в Библии, как сокровищнице достижений человеческой культуры, ключи для ответа на животрепещущие вопросы их жизни. А для этого им нужно будет по-новому, актуально, то есть с точки зрения современности, толковать библейские тексты, чтобы найти ответы на актуальные вопросы. Тогда будут открываться «новые глаза», то есть новые идеи, позволяющие правильно решать новые проблемы.

Это - так называемое «актуальное толкование Библии, осуществляемое с помощью нового методологического инструментария». Иначе говоря, всегда новые люди будут по-новому толковать библейские тексты, исходя из своей культуры и для решения своих проблем.

Применяя такое толкование в частности к Евангелию от Иоанна, написанному на древнегреческом языке примерно в конце I - начале II веков от Рождения Христа, можно найти ключи к новому решению актуальных проблем, являющихся вызовом для современного человечества.

В оригинале текста (то есть на древнегреческом) Евангелия от Иоанна написано так: «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος, καὶ ὁ Λόγος ἦν πρὸς τὸν Θεόν, καὶ Θεὸς ἦν ὁ Λόγος.».

В настоящее время принятым является следующий перевод этого текста на русский язык: «В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог».

Английский перевод принят следующий: «In the beginning was the Word, and the Word was with God, and the Word was God».

А на болгарский язык это переведено так: «У почетку беше логос, и логос беше у Бога, и логос беше Бог».

Как видно из этого, древнегреческое слово «Λόγος (Логос)» и на русский язык, и на английский язык переведено исходя из толкования, что «Λόγος (Логос)» означает «Слово». На болгарском же языке оно при переводе осталось оригинальным «Логосом».

Для того, чтобы правильно толковать оригинальный текст Евангелия от Иоанна, следует обратиться к языковой культуре времени его написания. Во время написания Евангелия от Иоанна древнегреческое слово «Λόγος (Логос)» употреблялось не только для обозначения понятия «Слово», но также и для обозначения понятия «Закон». Таким образом, при переводе был выбор одного из двух этих обозначений.

Еще намного раньше написания Евангелия от Иоанна понятие «Логос» ввел философ Гераклит (конец VI – начало V вв. до нашей эры) для обозначения понятия «рокового Закона», по которому существует мировой порядок, то есть Закона, не зависящего от чьего-либо воления и от чьего-либо осознания его, а, наоборот, данного Богом для всякой воли и сознания.

Бог наделил людей волей и сознанием с тем, чтобы с их помощью люди приспосабливались к миропорядку, а не для того, чтобы с их помощью люди нарушали Закон и таким образом разрушали божественный миропорядок как основу человеческого благополучия и процветания.

Воля – это способность жить по Закону, а сознание – способность открывать для себя этот Закон.

Однако люди по своей воле и сознанию стали все более попирать Закон Божий, - это был путь рода людского к гибели. Увидев это, Господь послал к людям своего Сына Единородного, чтобы спасти род людской от гибельного беззакония.

Но как наставить людей на путь исполнение Закона? Каким образом можно было заставить их жить по Закону Божьему, который они начали считать таким, что мешает им жить, стесняет их свободу, и поэтому является для них веригами, от которых они пытаются избавиться?

Это можно было сделать только послав Иисуса Христа культивировать среди пренебрегающих Закон людей Благодать и Истину! Только для проникшихся Благодатью и Истиной Закон превращается из врага в друга. Никаким другим образом невозможно противодействовать беззаконию, вернуть род людской в лоно Законов, на которых Бог основал миропорядок!

Поэтому Иисус Христос и определяет свою миссию следующим образом: “Не думайте, что Я пришел нарушить закон или пророков: не нарушить пришел Я, но исполнить” (Матф.5:17).

Для исполнения же Закона Иисус Христос стал сеятелем Благодати и Истины, которые предназначены не замещать собой место Закона, а порождать у людей верное сознание и добрую волю, позволяющие им жить по Закону, не тяготясь им.

Такое толкование миссии Иисуса Христа дает основание для следующего вывода: В начале Бог посредством Закона создал миропорядок и открыл этот Закон как основу миропорядка Моисею, чтобы люди исполняли Закон, определяющий миропорядок. Когда же людей обуяло гибельное беззаконие, Бог послал Иисуса Христа культивировать Благодать и Истину, как средство против беззакония.

И теперь миропорядок основывается на формуле: «Закон плюс Благодать и Истина». А если это так, то употребляемое в Евангелии от Иоанна слово «Λόγος (Логос)» следует толковать как «Закон», а не как «Слово».И тогда нужно понимать, что 
«В начале был Закон…».
К такому выводу приводит толкование «буквы» Евангелия от Иоанна, исходя из его «духа». Такой же вывод следует из толкования, основанного на современной идее социального натурализма, которая заключается в признании того, что человеческий род, как и все сущее в мире, должен существовать в согласии с миропорядком, основанным на законах Матери-Природы.

В соответствии с указанной идеей любая религия – это форма культивирования в человеческом обществе законов Матери-Природы для обеспечения религиозными средствами жизни людей в согласии с миропорядком, основанным на этих законах.

Исходя из идеи социального натурализма, в начале миропорядка находятся законы, данные Матерью-Природой и облекаемые в общественной жизни людей (в науке и религии, в частности в христианстве) в позитивную форму «Слова о Законе». Таким образом, следует различать «Закон» и «Слово о Законе».

Очевидно, переводчики Евангелия от Иоанна с древнегреческого на другие языки исходили из позитивистского толкования текста, и поэтому для обозначения понятия «Λόγος (Логос)» они употребили «Слово», являющееся по сути своей «Словом о Законе», а не сам «Закон». Иными словами, они указали на «букву» Закона, а не на его «дух», как это следует усматривать в оригинале, толкуемом в соответствии с идеей социального натурализма.

Таким образом, переводчики, употребив слово «Слово», обозначили не сам «Закон», а лишь тот знак, которым обозначается «Закон» в общении Бога с людьми. Но знак «Закона», в том числе имеющий вид «Слова», не может быть началом миропорядка – им может быть только сам «Закон».

В соответствии с идеей социального натурализма проблема толкования древнегреческого текста Евангелия от Иоанна может быть сформулирована следующим образом: «Так что же было положено Богом в начало существующего миропорядка: сам Закон или Слово о Законе?».

И в соответствии с этой же идеей указанная проблема решается так: «Бог положил в начало миропорядка Закон, а не Слово, которое не есть самим Законом, а есть лишь знаком, обозначающим Закон».

Исходя из такого толкования, древнегреческого текста Евангелия от Иоанна, перевод «᾿Εν ἀρχῇ ἦν ὁ Λόγος…» на русский язык и соответственно на другие языки должен быть таким: 
«В начале был Закон…». 
Таким образом, в соответствии с идеей социального натурализма в начало миропорядка Бог положил «Закон», а не «Слово» как знак «Закона». Но для того, чтобы исполнять «Закон» человеку нужно состояние согласованности его воли и сознания с этим «Законом». Это состояние, исходя из идеи социального натурализма, называется социальной культурой человека.

Для образования такого состояния, называемого социальной культурой человека, и нужен был Иисус Христос, который с помощью Слова о Законе культивировал Благодать и Истину среди людей, то есть то, что в соответствии с идеей социального натурализма называется социальной культурой людей.

Данное толкование древнегреческого текста Евангелия от Иоанна приводит к выводу о том, что миропорядок обеспечивается по формуле: «Основанное на данных Матерью-Природой законах человеческое законодательство плюс социальная культура людей».

Эта формула, выведенная из идеи социального натурализма, является натуралистической модификацией религиозной формулы, выводимой из толкования «буквы» Евангелия от Иоанна в соответствии с его «духом».

Таким образом, в новом прочтении Библии открывается новая идея для ответа на современные вызовы человечеству: миропорядок как основа благополучия и процветания человечества покоится на формуле «Закон плюс Благодать и Истина».

В современном социальном контексте это может быть представлено следующим образом: социальный порядок как основа социального прогресса может быть обеспечен по формуле «Основанное на природных законах социальной жизни людей законодательство плюс социальная культура людей», где «основанное на природных законах социальной жизни людей законодательство» - это светская (научная) модификация для социума понятия Божьего Закона, а «социальная культура людей» - это светская (научная) модификация для социума понятия Благодати и Истины, необходимых для его исполнения людьми.

На этой формуле и должно основываться современное антикризисное мировоззрение. Сегодня это весьма актуальное понимание основы жизни человеческого рода, ибо оно позволяет человечеству найти путь к согласию с существующим миропорядком. А это согласие – единственное средство, обеспечивающее роду человеческому жизнь без кризисов, благополучие и процветание.

Александр Костенко, 21 апреля 2009 г. 
//h.ua/story/191402/

Созвездие Ориона и созвездие Большого Пса. 
Атлас звёздного неба «Уранометрия», Иоганн Байер, 1603 г. 
//ru.wikipedia.org/wiki/Уранометрия
//ru.wikipedia.org/wiki/Орион 
//ru.wikipedia.org/wiki/Сириус

четвер, 9 квітня 2009 р.

Резолюція ГАУ 2009: Дія громадянського суспільства в умовах державної кризи


Ми — учасники Третьої Громадянської Асамблеї України — змушені констатувати, що влада та політичні сили проігнорували застереження, пропозиції та вимоги двох попередніх Громадянських Асамблей 2007 та 2008 років, в яких брали участь представники більш ніж 700 неурядових організацій, так само як постійно ігноруються решта громадських ініціатив.

Україна увійшла в світову фінансову кризу в стані глибокої суспільно-політичної та інституційно-правової кризи. Наслідком цього є теперішній стан, який, на відміну від інших країн, межує з соціально-економічним крахом та стрімко набуває рис глибокої суспільно-політичної деградації. Приватизована партійно-олігархічними угрупуваннями влада руйнує державу Україна, яка вже майже не здатна виконувати більшість функцій, притаманних державі.

Мусимо визнати, що до цієї ситуації призвели не лише кланово-партійна організація системи влади, корумпованість та безвідповідальність політиків, а й недостатня активність громадських організацій та окремих громадян у захисті людських і громадянських прав та інтересів.

Україна перебуває на небезпечній межі. На межі соціально-економічного колапсу, на межі остаточного руйнування правової системи, на межі повної суспільної апатії, на межі втрати державності.

Ми переконані, що для подолання кризи потрібні злагоджені та ефективні дії влади, політикуму, бізнесу та громадськості. Дії, що ґрунтуються на визначених і узгоджених суспільних пріоритетах та усвідомленні місця та ролі України в світі.

Тому ми вимагаємо від влади та політикуму:

  • термінового припинення політичних, а тим більше інституційних протистоянь, зосередження на питаннях державотворення та суспільного розвитку, вироблення за участі громадськості, ухвалення і реалізації загальнонаціональної антикризової програми на основі загальнонаціональних, а не політично-корпоративних інтересів;
  • відмови від популізму та бездоказових і безвідповідальних взаємних звинувачень;
  • відновлення верховенства права та правопорядку, забезпечення прозорості, підзвітності та відповідальності органів влади та місцевого самоврядування, посадових осіб;
  • визначення територіальної громади єдиним суб’єктом формування місцевої представницької влади, з формуванням регіональної влади, як асоціації громад;
  • запровадження норми щодо права «розподілених спільнот» — загальнодержавних громадських організацій, за умов встановлених додаткових кваліфікаційних вимог, бути суб’єктом парламентських та президентських виборів;
  • забезпечення умов самоорганізації громадян для спільного вирішення проблем та подолання кризових явищ;
  • запровадження системи громадянської освіти населення та введення відповідної складової до базової середньої освіти;
  • налагодження дієвого та рівноправного діалогу з громадськістю, особливо з неурядовими організаціями.

Ми вкотре наголошуємо: створення і функціонування ефективної системи влади можливе лише через реалізацію громадянами установчої влади, тобто докорінну зміну суспільно-політичної системи, через ухвалення нової Конституції України органом установчої влади — Конституційною Асамблеєю.

Стратегічною метою таких системних змін має бути забезпечення постійного громадянського контролю за владою.

Також наголошуємо, що забезпечення постійного оновлення політичної еліти є необхідним чинником розвитку суспільства, а існуюча виборча система є перешкодою цьому процесу. Водночас застерігаємо від намагань під виглядом реформування виборчого законодавства створити інші преференції для існуючих партій-корпорацій та теперішньої політичної верхівки, зокрема шляхом підвищення виборчого бар’єру, запровадження двотурових парламентських виборів чи то перенесення виборів президента до парламенту, що ми вважаємо неприпустимим. «Відкриті» списки на парламентських виборах — це можливість вибору виборцем не лише політичної сили, а й конкретних представників відповідної політичної сили.

Для того, щоб унеможливити партійно-політичну корупцію, вимагаємо забезпечення прозорості та детальної регламентації діяльності політичних партій, зокрема в питаннях фінансування, формування керівних органів та висування кандидатів.

Для забезпечення ефективності влади терміново впровадити механізми відкритого інформування громадян про систему підготовки та ухвалення державних рішень, витрачання державних коштів, витрат політиків та чиновників, а також формування і діяльності консультативних та дорадчих органів при органах виконавчої влади за критеріально-виборчим принципом.

Ми свідомі того, що політики в завзятій боротьбі за владу напередодні президентської виборчої кампанії можуть вкотре спробувати проігнорувати наші поради та вимоги. Ми заявляємо про готовність забезпечення тісної координації між організаціями, які представляємо, та ініціювання відповідної кампанії громадського тиску.

Ми висловлюємо рішучість:

  1. Слугувати тим людям, які усвідомили необхідність гуртування задля вирішення спільних проблем та обстоювання спільних інтересів, джерелом практичного досвіду та технологій, порадниками, помічниками, а де є можливість — посередниками та захисниками.
  2. Здійснювати постійний, скоординований по вертикалі та горизонталі моніторинг дій всіх гілок влади в умовах кризи. Передусім — щодо виконання бюджетів та порушення людських і громадянських прав та свобод.
  3. Здійснювати постійну громадську експертизу діяльності політикуму і владних інституцій в умовах кризи. Фіксувати та розвінчувати маніпуляції суспільною свідомістю, міфотворчість та «джинсу» у ЗМІ, дії та заклики, що спрямовані до руйнування держави, підвищення соціальної напруги, протистояння одних верств суспільства іншим.
  4. Вести роз’яснювальну та просвітницьку роботу, поширювати позитивний досвід громадської самоорганізації та громадянської дії.
  5. Всіма конституційними засобами — від ініціювання судових процесів до вуличних акцій — захищати право і демократію в Україні, людські та громадянські права та свободи.

Ми готові розпочати установчий процес шляхом укладання між громадянами відповідної суспільної угоди через наступну легітимізацію її шляхом збору підписів або на референдумі прямої дії та інших можливих формах прямої демократі.

Ми звертаємось до всіх інших об’єднань громадян незалежно від характеру їх діяльності, до бізнес-асоціацій та профспілок, до неформалізованих громадських кампаній та ініціатив, до всіх небайдужих громадян із закликом консолідувати свої зусилля заради подолання кризи, об’єднатись заради вирішення спільних проблем, реалізувати свої громадянські права, і в першу чергу право створити таку державу та обрати таку владу, яка забезпечить кожному громадянину можливості повноцінної самореалізації та гідне життя.

Здолаємо кризу та збудуємо 
демократичну могутню Україну разом!

Додано Чтв, 09/04/2009 - 16:57 користувачем Адміністратор сайту, Громадянська Асамблея України
//gau.org.ua/node/155

14.05.2014 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності 
05.07.2012 Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу подій навколо ухвалення законопроекту №9073 
22.03.2012 IV Форум Громадянської Асамблеї України «Криза демократії в Україні. Позиції громадянського суспільства». Громадянська Конституційна Асамблея 
18.03.2012 Положення про Громадянську Конституційну Асамблею (проект) 
23.02.2012 Громадянська Асамблея України закликає надати право писати Конституцію народу 
01.02.2012 Заява Оргкомітету Громадянської Асамблеї України з приводу Указу Президента України про Питання формування та організації діяльності Конституційної Асамблеї 
29.12.2009 Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України 
21.06.2008 Резолюція ГАУ 2008: Нова Конституція: позиції громадянського суспільства 
29.04.2008 Повернемо Україну народу!
24.07.2007 Резолюція ГАУ 2007: Політична криза: позиції громадянського суспільства

вівторок, 31 березня 2009 р.

Конституція України (проект Віктора Ющенка) 2009


ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
від 31.03.2009 р. N 4290
Про внесення змін до Конституції України
Суб'єкт законодавчої ініціативи: Президент України
Автор законодавчої ініціативи: В. А. Ющенко

//search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_03_31/JF3B600A.html
//seychas.ua/politics/2009/3/31/news/6230.htm

//human-rights.unian.net/ukr/detail/190270

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко
Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 
26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 
17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 
16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 
23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 
20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 
18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 
27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 
30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 
30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 
03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 
27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 
2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 
05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

вівторок, 17 березня 2009 р.

Сергей Ольховик. Народная Конституция - легитимным путем


В Украине никогда не было стопроцентно легитимной конституции. Невозможно считать таковыми, писания компартии в период уничтожения реальной и потенциальной оппозиции (20е - 30е годы), а также во время «мягкого» тоталитаризма брежневской эпохи.

Плавный переход от однопартийной диктатуры к многопартийности и свободным выборам, при сохранении у власти коммунистической номенклатуры, обусловил преемственность конституционного процесса, как компромисса между представителями тоталитарного режима, приспосабливавшимися к новым условиям и только зарождавшимися демократическими силами.

Можно было бы считать легитимной первую конституцию независимой Украины (1996), если бы она была разработана независимым конституционным органом и утверждена на общенародном референдуме, и если бы с нее начинался отсчет деятельности органов государственной власти. А на практике вышло, что конституция 1996 года лишь закрепила компромисс по разделению полномочий между действующими субъектами центральных органов власти, в интересах лиц уже находившихся при власти и имела своей целью «освятить» (легитимизировать) устои модернизированного авторитарного режима.

При принятии новой редакции Конституции Украины в 2004 году не были соблюдены правила, которые относятся к внесению поправок в конституцию, а именно: не был соблюдён срок в 1 год между моментом, когда поправки в основной закон были отвергнуты Верховной Радой и повторного внесения законопроекта об изменении тех же положений конституции. Правящий режим вскоре после апрельского провала (2004) внес практически тот же законопроект, но под другим номером. И в бурные дни президентских выборов мы снова стали лишь свидетелями, но не участниками очередного компромисса, когда в угоду сиюминутной политической целесообразности, была нарушена не только суть, но даже и видимость легитимности конституции. Вспомните о «пакетном» голосовании в декабре 2004 года.

Чаяния нынешней «элиты» по отношению к конституционному процессу нацелены на решение тактических задач по захвату и удержанию власти, и по трудоустройству определенных лиц. Ничего общего с развитием государственности их цели не имеют. Если очередные изменения Конституции будут проводиться теми, чьи полномочия она регулирует, то результатом этих изменений будет очередное перераспределение полномочий и уменьшение возможности народа оказывать влияние на власть.

Мы, народ Украины, никогда не наделяли Верховную Раду и президента правом определять собственные права и обязанности, а заодно и наши права и свободы. Право инициирования и утверждения конституционных изменений должно принадлежать исключительно гражданам Украины.

Предлагаю на рассмотрение общества проект изменений Конституции, который отнимает у президента и депутатов право внесения законопроекта об изменении Конституции, и у Верховной Рады право изменять Конституцию. А также увеличивает права граждан на проведение референдумов и вводит принцип поражения политических прав уголовных элементов. Раздел III частично переработан, Раздел XIII изменен полностью за исключением одной статьи.

В случае если значительное количество граждан Украины посчитает необходимым поддержать этот или подобный законопроект, останется самое сложное: как заставить президента и бояр отказаться от привилегий. С подобной проблемой сталкивались общества разных стран в период борьбы с королями и лордами. Наработан уже значительный арсенал методов для победы в такой борьбе. Но поскольку мы люди мирные, и не хотим допустить мордобития, разбитых витрин и подобных «прелестей» бессмысленного и беспощадного бунта, то нам необходимо разработать меры воздействия на президента и Верховную Раду (или только на Верховную Раду), которые должны быть достаточно болезненными для президента и депутатов, и в то же время безопасными для всего общества. Пора нам научиться лоббировать собственные интересы!

Сергей ОЛЬХОВИК, 17 марта 2009 г.
//reformsua.blogspot.com/2009/03/blog-post.html


Проект

________________________________________
Розділ III ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ
Статті 70, 72, 74 викласти у такій редакції:

Стаття 69. (Не змінюється) Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними, а також громадяни які мають судимість за скоєння навмисного злочину.

Стаття 71. (Не змінюється) Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як одного мільйона громадян України, які мають право голосу.

Всеукраїнський конституційний референдум призначається Конституційною Асамблеєю України відповідно до положень розділу XIII цієї Конституції.

Стаття 73. (Не змінюється) Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань бюджету та амністії.

Сергей ОЛЬХОВИК, 17 марта 2009 г.
//reformsua.blogspot.com/2009/03/iii.html

Проект
________________________________________
Розділ XIII ВНЕСЕННЯ ЗМIН ДО КОНСТИТУЦIЇ УКРАЇНИ
Статті 154, 155, 156, 158, 159 викласти у такій редакції:

Стаття 154. Право на законодавчу ініціативу по внесенню змін до Конституції України мають дієздатні громадяни України, які досягли віку 18 років, і не мають судимості за навмисні злочини, у кількості не менше ніж трьох мільйонів осіб.

Стаття 155. Для підготовки тексту Конституції, поправок до Конституції, обирається Конституційна Асамблея України. Депутатом Конституційної Асамблеї можуть бути обрані дієздатні громадяни України, яки досягли віку 25 років, і не мають судимості за навмисні злочини, які не перебувають на державній службі, у тому числі і на виборних посадах.

Вибори до Конституційної Асамблеї призначає Центральна Виборча Комісія при наявності конституційної вимоги з підписами не менше ніж трьох мільйонів підписів громадян України, які визнані дійсними відповідно до статті 154 цієї Конституції.

Кожен виборець має два голоси: по місцевому мажоритарному і по загальнонаціональному округу.

50 депутатів обирається по місцевим одномандатним округам. Обраним вважається кандидат, який отримав 50% + 1 голос виборців, які прийняли участь в голосуванні. Якщо жоден з кандидатів не отримав такої кількості голосів, то у другому турі виборів приймають участь два кандидата, які отримали найбільшу кількість голосів виборців. Обраним вважається кандидат який у другому турі отримає більшу кількість голосів, ніж інший кандидат.

Обраним по загальнонаціональному округу вважається кандидат за якого віддали голоси не менше ніж 500 000 виборців, або якщо за блок кандидатів проголосувало 500 000 виборців помножене на порядковий номер кандидата у списку блока.

Протягом 5 років після закінчення повноважень Конституційної Асамблеї, колишні депутати Асамблеї не мають права займати будь-які державні посади, у тому числі і виборні.

Статья 156. Конституція України, поправки до Конституції України набирають чинності після схвалення конституційного законопроекту на всеукраїнському конституційному референдумі, якщо за це віддадуть голоси 2/3 громадян, які прийняли участь у референдумі.

Статья 157. (Не змінюється). Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Статья 158. Якщо законопроект про внесення змін до Конституції України буде відхилений на референдумі, то вносити повторно такий або подібний законопроект (в якому передбачені такі самі зміни) на референдум, можна не раніше ніж через три роки.

Статья 159. Рішення про проведення всеукраїнського конституційного референдуму приймає Конституційна Асамблея України.

Сергей ОЛЬХОВИК, 17 марта 2009 г.
//reformsua.blogspot.com/2009/03/xiii-i-i-154-155-156-158-159-154.html

Проект Постанови Верховної Ради України Про системне вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин (Арсенія Яценюка) 2011 
*** 

субота, 14 березня 2009 р.

Первородний гріх української Конституції


Народ не уповноважував Верховну Раду України приймати установчі акти. Ці повноваження вона собі привласнила...

Як ви думаєте — чому останніх десять років у країні щороку політики роблять спроби змінити Конституцію? Може, вони її змінюють, аби відстояти якісь людські права чи свободи? Не помічалося. Конституцію пробують змінювати виключно на догоду перерозподілу повноважень між вождями, які очолюють різні гілки влади. Доки політики володітимуть правом змінювати правила гри, ми в країні нічого доброго не матимемо. Доки у політиків не забрали цього права — писати правила для самих себе і суспільства, у країні не вдасться здійснити вкрай необхідну модернізацію — модернізацію не тільки економіки, а й суспільства. Модернізацію і оновлення влади.

«Епохальне звернення» останніх днів вітчизняного поточного спікера яскраво цю проблему унаочнює. Відчувши загрозу, що БЮТ із «Регіонами» можуть поділити владу без нього (в кулуарній атмосфері витає мрія: щоб уникнути ризику бути необраними, вони готові домовитися і покроїти владу на двох і надовго — вибори президента України перетворити у вибори президента парламенту, а вибори самих депутатів відсунути на невизначений термін), він оголошує про свою крайню зацікавленість у цьо­му процесі. Цитую: «Формально Партія регіонів та БЮТ можуть створити таку конституційну більшість. Однак справа не тільки в кількості голосів. Сутність питання у тому, щоб суспільство, люди повірили політикам. Двоє завжди сильніші за одного, це проста арифметика. Проте лише такий союз у цій справі призведе до нового витка поляризації країни. Допустити це означає втратити країну». Старий Фройд плаче. Тобто такий союз на двох погано, а на трьох — уже може бути. Тоді ніхто, особливо Володимир Михайлович, «країну не втратить».

Тепер згадаймо неодноразово висловлювані тривоги лідера однойменного блоку з незмінним лейтмотивом: народ вийде на вулиці і знесе всю владу. І ось ми дістали панацею «Литвин ТМ» від цих кошмарів.

Даруйте за, може, зайву різкість висловлювань. Бо річ не в самому Литвині, а в загальному дискурсі українського політикуму (якщо політиканство може мати дискурс). У всіх діях, заявах «владних мужів» маячить зверхня зневага до власного народу, круто замішана на страху перед ним. Нічого дивного — це звичайний страх похмілля, яке неминуче настане.

Тут мушу нагадати кілька фундаментальних істин. За своїм змістом установча влада — це первинна влада, що належить безпосередньо установчому суб’єкту. Колись таким суб’єктом вважалися боги, які диктували посвяченим норми вічного Закону; потім роль такого суб’єкта узурпували монархи, що своєю милістю дарували закони своєму народу. Сьогодні ніхто не насмілиться підважувати думку, що таким сувереном є народ, який реалізує свій суверенітет як безпосередньо, так і через певні інституції, в тому числі виборні.

Установча влада об’єктивно передує вторинній владі, тобто тій її конфігурації, яка визначена установчим актом. Таким актом, як правило, є конституція. Конституція України прийнята Верховною Радою України, яка відносно найвищого установчого суб’єкта — народу України — є тільки «виконавчим» органом (у сенсі виконання волі народу, а не виконавчої влади), і не повинна була б виконувати первинних установчих функцій. Адже народ не уповноважував Верховну Раду України приймати установчі акти. Ці повноваження вона собі привласнила у спадок від Радянської України і користується ними за принципом замовчування, враховуючи нібито мовчазну згоду народу. Переконаний, що це мовчання трактується засадничо неправильно — ми мали терпеливу незгоду, яка поступово перестане бути мовчазною.

Фактично, відбулася підміна понять: під виглядом необхідності компетентного розгляду і прийняття базового юридичного документа держави — проти чого важко заперечити — Верховна Рада узурпувала право бути таким компетентним органом, так, ніби народ як носій суверенітету не може обрати іншого компетентного органу. Може і у всьому світі обирає.

Одним з основних аспектів ідеї установчої влади є те, що її акти повинні встановлювати засади функціонування публічної влади та окремих її інститутів. Встановлення таких засад парламентом містить у собі кілька фундаментальних загроз, які з часом стають у нас дедалі наочнішими. Окреслю три моменти з цих загроз; загалом, це є проблемою не тільки України, але в інших країнах вона знімається або сильним громадянським суспільством, або сильною владою авторитарного лідера держави, наприклад президента.

Момент перший: домовленість сам-із-собою. Прийняття владою актів щодо себе самої, тобто Верховна Рада сама для себе прописує правила, за якими має функціонувати. Таким чином, договір про повноваження Верховної Ради парламент підписує двічі: з одного боку — як представник замовника — народу, з іншого — як виконавець замовлення. Народу відводиться роль захопленого глядача, який повинен цю віртуозну маніпуляцію вітати оплесками. Уявіть, що ви — власник фірми і ви наймаєте в такий спосіб директора. Де буде ваша фірма через півроку, навіть уявляти не треба.

Момент другий: заангажованість. Проблема чинної Конституції полягає в її авторстві. Основний Закон написаний заангажованою стороною. Інакше кажучи, політики формували Конституцію самі для себе і в такий спосіб перетворили її на поле бою за повноваження. Кожна зі сторін конфлікту трактує норми Конституції, виходячи із власних інтересів. Не може залишатися поза конфліктом і Конституційний суд, судді якого призначаються за квотами сторін конфлікту. Першоджерело сприйняття майбутнього рішення суду як такого, що є справедливим рішенням (а тому і прийняття цього рішення, тобто керування ним у своїх діях) — довіра до неупередженості суду. Попри бажання самих суддів і особисту повагу до них, така довіра в наших умовах неможлива, і в кожному наступному рішенні шукається підтвердження цієї первинної недовіри. І майже завжди знаходиться шукане — або думається, що знаходиться, — що, з погляду психології, одне й те ж саме.

Крім того, невиконання легітимної процедури («Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», ст. 5 Конституції України) позбавляє владний устрій необхідної сакральності і провокує постійні спроби бавитися з Основним Законом через ілюзію легкої її зміни.

Момент третій: нерівність. Парламент — один з елементів системи влади. І якщо він — парламент — приймає акт установчого характеру, тобто Конституцію, то це створює базову нерівноцінність вищих суб’єктів владних повноважень (як в Оруела — «всі звірі рівні, але є рівніші»). А це означає певне узалежнення всіх інших інститутів влади від суб’єктивної волі того, хто приймає рішення, тобто парламенту. Практикою доведено, що в нашим умовах поняття «певне узалежнення» має схильність із часом перетворюватися на «повне узалежнення». Очікувати від парламенту уконституціювання рівноцінного й самостійного статусу (не кажучи вже про незалежний власний статус, порівняно з власним статусом парламенту) всім іншим вищим суб’єктам владних повноважень можна тільки в ідеальних мріях. На практиці — це, фактично, нездійсненне завдання. Адже уникнути проявів суб’єктивізму, навіть «колективного», з боку парламенту щодо інших інститутів влади насправді нереально. В результаті «маємо те, що маємо»: перманентну боротьбу всіх вищих суб’єктів владних повноважень за утвердження свого статусу. Замість незалежності статусу отримали незалежну від суспільства боротьбу за статус. Інституційна модель влади має бути чіткою. Неясність, двозначність, як правило, завжди приводять до загострення колізійних моментів у найнесприятливіший час і до взаємного втручання в «чужу сферу». Тобто не можна шукати політичного компромісу під час формулювання статей Конституції на шкоду їх чіткості й однозначності; така практика відтерміновує конфлікт у майбутнє і, фактично, закликає в цьому майбутньому розв’язувати обтічно сформульовану проблему з позиції права сили, а не права закону: хто в момент актуалізації проблеми виявиться сильнішим в обстоюванні своєї правоти, той і буде правий.

Позитивний вихід я бачу в одному (ще донедавна це був один із виходів, а тепер, без перебільшення, єдиний): акти установчого характеру влади — в першу чергу Конституцію, а також конституційні закони, такі як «Про Верховну Раду», «Про Президента», «Про Кабінет Міністрів», «Про Конституційний суд» тощо (у цьому переліку мали би бути й такі закони, як «Про землю», «Про страхову медицину», «Про пенсійну систему»), необхідно приймати за спеціальною процедурою установчих зборів.

Принцип прийняття такого роду основних правил детально обдумав і прописав знаний теоретик справедливого, з погляду моралі, суспільства Джон Ролз у своїй нині вже хрестоматійній «Теорії справедливості». Якщо говорити стисло, то справедливість прийнятих Конституційною Асамблеєю правил можна і треба забезпечити через процедурну справедливість їх прийняття (так звану «завісу невідання»), умовами якої є: 1) рівність учасників; 2) відсутність у них прихованих мотивів; 3) вільний доступ до обговорення запропонованих ними концепцій.

З першим і останнім пунктами проблем у нас немає: вільне і публічне обговорення будь-яких тем — загальна практика нашого нинішнього життя (проблема, правда, полягає у відсутності відповідальності за слова та їх наслідки), а забезпечити процедурну рівність із допомогою цієї ж прозорої процедури не є складним завданням.

Натомість є проблеми з ключовою умовою «завіси невідання» — з прихованими мотивами, точніше — з їх відсутністю. Йдеться, фактично, про те, щоб учасники не писали правила для влади, сподіваючись у майбутньому скористатися ними ж самими написаними правилами. Тобто щоб не писали правила для себе чи на свою користь або для тих, хто віддячить за корисні їм правила. Щоб цього не сталося, пропонується — крім, скажімо, освітніх вимог — обмеження двоякого роду:

— заборона на обрання всіх, хто на даний момент є представником влади (депутатів, державних службовців та функціонерів місцевого самоврядування, суддів тощо);

— обов’язкову добровільну відмову вибраних учасників Конституційної Асамблеї обіймати будь-які посади у владі протягом десяти років з моменту прийняття нової Конституції.

Крім цього, до повноважень Конституційної Асамблеї на першому етапі входитиме тільки прийняття розподілу відповідальності і повноважень для владних структур. Політичні рішення, що, з одного боку, потребують іншої компетенції, а з іншого — розколюють суспільство, буде винесено за рамки роботи Конституційної Асамблеї. Тобто різного роду політичний популізм виноситься за дужки. І це дасть можливість сконсолідувати суспільство: в питаннях ставлення до влади, а точніше — в бажанні мати її чесною та справедливою розкол абсолютно відсутній.

Мені довелося вислухати багато критичних зауважень із приводу ідеї установчих зборів. Найчастіше звучить скепсис щодо спроможності народу обрати людей, здатних зважено й відповідально підійти до такого важливого завдання, твердження, що розробляти правила для держави — функція еліти.

У нас немає політичної еліти: середній рівень тих, хто, за формальними ознаками, нею вважається, середній рівень відповідності функціональним вимогам до еліти як такої значно нижчий від середнього рівня так знаного простого народу. Бо бурхливі роки перманентного перехідного періоду витворили специфічну селекцію для соціальних ліфтів; наявність переконань та глибокої освіти була, радше, перешкодою для входження в політичну еліту. Навпаки, цінувалися якості візантійських інтриганів та хамелеонів, здатних на миттєву мімікрію. Кажуть, що еліта — відображення суспільства. Неправда, вона, швидше, є відображенням правил, які панують у суспільних реаліях.

Тому і треба звернутися до першоджерела. Ніхто без нас нічого доброго для нас не зробить.

Тарас Стецьків, «Дзеркало тижня» №9, 14 березня 2009 р.
//dt.ua/POLITICS/pervorodniy_grih_ukrayinskoyi_konstitutsiyi-56401.html

четвер, 12 березня 2009 р.

Владимир Скачко. Внутренняя оккупация




Отчуждение власти от народа ведет к внешнему управлению страной

Мировой кризис, неумение властей ему разумно противостоять уже вызвали социальные протесты как в "старой" Европе (Франция, Греция, Исландия), так и в "новой" (страны Прибалтики). В Исландии правительство по этому поводу даже ушло в отставку, честно сказав народу, что справиться с ухудшением жизни не может. В Украине же власти в лучшем случае предупреждают — "вам хана". В худшем — поступают, как киношный Попандопуло: откручивают головы и говорят, "шо так и було".

Например, разворовав деньги, отключают от тепла и света целые регионы, оставляют без работы и зарплаты миллионы сограждан, но при этом утверждают, что никакого кризиса в стране нет, а наоборот — всем живется все лучше и лучше. Или просто пишут объявления об этом и расклеивают их на стенах домов. Так, мы помним из фильмов, делали фашистские оккупанты, предупреждая людей, что за всякие провинности будут расстреливать…

И происходит это все потому, что мировой кризис показал: претерпела тотальный крах не только экономическая модель, основанная на безудержном и бесконтрольном либерализме и на вере в регуляторное всесилие рыночных механизмов. Не менее плачевной оказывается и судьба политических режимов, по-разному исповедовавших эту доктрину. В том числе и на постсоветском, и даже на постсоциалистическом пространстве. Народы начали в буквальном смысле слова выносить эти режимы на свалку истории. И еще будут выносить. А степень накала политических страстей будет зависеть от степени отчуждения власти от народа.

Выступления же в Прибалтике, которую представляли как образец реформирования "постсовка" на ценностях рынка и демократии, показали, что, увы, все постсоциалистические и постсоветские режимы вполне можно назвать "внутренней оккупацией". От обычной внешней военной оккупации — временного захвата вооруженными силами территории противника, призванного, как известно, понудить оккупированное государство к какому-либо требуемому действию или к выполнению после войны условий мирного договора (например, выплате контрибуции) — внутренняя отличается тем, что территорию страны никто извне не захватывает. Внутренние оккупанты — это чисто домашнее социально-политическое порождение борьбы за власть с целью использования властных рычагов для удовлетворения своих личных или корпоративных интересов, для личного или корпоративного обогащения. Вся жизнь страны под внутренними оккупантами организовывается и подчиняется исключительно этим целям. Внешние оккупанты обычно не посягают на суверенитет захваченных территорий. Они получают свое и уходят. Внутренние же остаются надолго. И норовят остаться навсегда. Во всяком случае, пока "туземцы" не избавляются от них партизанскими методами…

Есть четыре характерных признака внутренней оккупации, которые в Украине особенно очевидны и выпуклы.

Первый — высокая степень отчуждения между властью и собственным народом, то есть населением несчастной страны. В Украине власти, всем ее органам, по данным всех соцопросов, не доверяют от 60 до 90%. Но самое смешное в том, что и оппозиция не может похвастаться высокими показателями доверия. Народ и власть, и оппозиция используют исключительно на выборах, не останавливаясь ни перед чем, чтобы получить необходимые голоса. Все это ведет к чудовищной политической апатии людей, которые не реагируют на все призывы властей и игнорируют свои возможности как-то изменить жизнь…

Второй — невероятно большая разница между уровнем доходов власть предержащих (и их спонсоров) и остальным народом. До 5% общего населения Украины — это сильные мира сего, у которых есть все. И дома, и за пределами страны. Остальные граждане Украины — это и средний, и низший, и запредельно низкий классы, которые практически не имеют никакой социальной перспективы. Кризис только высветил тотальную социальную несправедливость в организации жизни украинского общества. Уровень доходов богатых и бедных отличается не в разы и даже не в десятки, а в сотни раз. И если при прежних коммунистах власти хоть делали вид, что они платят народу, люди делали вид, что работают, а все вместе они добывали хлеб насущный обманом и подворовыванием, то теперь никто даже не пытается делать вид, что озабочен справедливым распределением общественного продукта. Об этом в лучшем случае могут поговорить. На самом же деле власть и ее представители живут для себя, а народ выживает, как может.

Третий — разный правовой статус оккупантов и оккупированных де-факто при сохранении всеобщего равенства перед законом де-юре. Они все "туземцы", но власть не просто ест, пьет, оприходует жен и любовниц, рожает детей, хоронит покойников, лечится и даже умирает не так и не там, где это же самое проделывает народ. При всей формальной одинаковости законы по-разному срабатывают в отношении власть предержащих и обычных людей. За все время украинской независимости никто из чиновников и их спонсоров, проворовавшихся, забуревших от взяток, совершивших служебные и любые другие подлоги, караемые уголовно, не понес заслуженного наказания. Теперь фактическая "неприкасаемость" распространилась и на отпрысков "святых семейств": что бы они ни сделали, от наказания их уводят высокопоставленные или денежные папочки и мамочки, выкупая у правосудия и правоохранителей.

Четвертый — характерно и то, что у внешних и внутренних оккупантов один метод достижения желаемого на захваченных территориях. Это насилие для принуждения или, если хотите, принуждение силой. Во всех ее проявлениях. Если хватает ресурсов, то обходятся собственными силами. Если не хватает, то рассчитывают на внешнюю поддержку. Деньгами, советниками, консультантами и инструкторами.

Особенно разрушительной для страны внутренняя оккупация становится тогда, когда внутренние оккупанты начинают спорить за влияние и возможности грабежа между собой, но помощь хотят получить в разных местах. То есть так, как сейчас происходит в Украине, где схлестнулись в борьбе на поражение Президент Виктор Ющенко (типа прозападный) и премьер-министр Юлия Тимошенко (обвиненная в "пророссийскости").

Разновекторное же влияние на одну и ту же страну, в данном случае на Украину, может закончиться для нее очень плачевно — установлением режима внешнего управления теми ее объектами, которые нужны управляющим. И это уже происходит. Пример: во время недавней "газовой войны" с Россией Москва фактически добилась внешнего контроля (своего и Евросоюза) над самым стратегическим объектом Украины — ее газотранспортной системой (ГТС), над "трубой".

Если так пойдет и дальше, то внешнее управление будет установлено над всем, что кому-то извне нужно в Украине. Кто-то возьмет под контроль окончательно и бесповоротно ее "трубу". Кто-то — порты и склады с хранилищами. Еще кто-то — магистральные стратегические пути сообщения: шоссе и железную дорогу. Самые хитрые ловкачи установят контроль над знаменитыми черноземами, пустив их либо под рапс для биотоплива, либо под органическое земледелие для богатеньких. Ну а избыточное "туземное" население — законопослушное и, в принципе, грамотное и трудолюбивое — будет использовано как дармовой трудовой ресурс на капиталистических стройках либо в Европе, либо в Сибири, где та же Россия планирует "ославянить" обезлюдевшую территорию и построить там нефте- и газопроводы на Восток.

При этом формально на суверенитет Украины никто не будет посягать. А зачем, если буряково-рапсовой республикой и так будет надежно руководить режим внутренней оккупации — хорошо мотивированные "разноцветные" компрадоры и коллаборационисты, превратившие свою страну в "серую зону", или буфер, разделяющий сильных мира сего?

Владимир Скачко, 6-12 марта 2009 г.
//telegrafua.com/archive/456/9666/

photo: 2004.novayagazeta.ru