КОНСТИТУЦІЙНА АСАМБЛЕЯ УКРАЇНИ
Київський національний університет імені Тараса
Шевченка
Інститут міжнародних відносин, кафедра
міжнародного права
Національна Академія правових наук України
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН
України
Українська асоціація міжнародного права
Львівська лабораторія прав людини і громадянина
НАПрН України
Київський університет права НАН України
РЕЗОЛЮЦІЯ
міжнародної
науково-практичної конференції
«Права людини в сучасному
світі»
Учасники
Міжнародної науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі»,
відзначають, що права та свободи людини і громадянина є складним і
багатовимірним явищем, а як наукова юридична категорія є об’єктом ретельної
уваги та дослідження науковців.
Сучасний світ
неможливо уявити без прав людини, які базуються на принципах свободи, рівності
та справедливості.
Права та свободи
людини і громадянина є найважливішим політико-правовим та соціальним
інститутом, мірою розвитку суспільства та нації, а також основою і змістом
функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Саме такий
функціональний підхід до інституту прав і свобод людини, по-перше, слугує засобом доступу людини та громадянина до механізму
публічної влади та його інституцій, формам народовладдя, і по-друге є безперечною умовою удосконалення та незалежності самої
особистості. Поряд з цим, проблема реалізації, забезпечення та гарантування
прав і свобод людини та громадянина в Україні на сучасному етапі посідає центральне
місце в механізмі реалізації конституційно-правових норм. В країнах розвиненої
демократії права та свободи людини є необхідною умовою реалізації принципу
верховенства права, конституційності та законності.
Сучасні
конституції держав світу, прагнуть закріпити основоположні принципи правового
статусу особи, виходячи із норм та принципів міжнародного права. Саме цими
принципами розпочинаються преамбули, а також перші розділи конституцій держав
світу з розвинутими демократіями. Згідно з основоположними міжнародними
нормативно-правовим актами в сфері прав людини, зокрема Загальною декларацією
прав людини ООН (1948 р.), Міжнародними пактами про громадянські
та політичні права, та про економічні,
соціальні і культурні (1966 р.), Європейською
конвенцією 1950 р. про захист прав людини і основних свобод, а також
конституцій держав світу можна виділити наступні фундаментальні принципи,
зокрема принцип гуманізму, загальної поваги прав і свобод, не відчуженості прав
і свобод та приналежність від народження, рівності прав і свобод,
безпосередньої дії прав і свобод, гарантованості та захисту прав і свобод,
принцип справедливості тощо.
Перелік
вищезазначених принципів не є вичерпним. І
саме з метою поглиблення гуманістичного виміру правового становища особи в
суспільстві та державі постає необхідність привернути увагу вчених не
тільки до дослідження сутності та змісту фундаментальних принципів в сфері прав
людини, скільки до дослідження ступеню їх безпосередньої та опосередкованої дії
в межах національних правових систем.
Водночас учасники конференції наголошують, що в
сучасних умовах конституційно-правової дійсності причинами, які зумовлюють
необхідність удосконалення конституційно-правового статусу людини і громадянина
за Конституцією України є: зокрема,
- вихідні світоглядно-методологічні
засади їх конституційно закріплення та захисту суттєво відрізняються від
тих, на які спрямовані обов’язкові для України міжнародні пакти;
- положення про невідчужуваність,
непорушність, гідність і неподільність основоположних прав і свобод
людини, задекларовані у І розділі
Конституції, нівелюються, а то й заперечуються змістом деяких статей її
наступних розділів;
- конституційний статус переважної
більшості передбачених прав і свобод поставлено в залежність від їх
подальшого законодавчого регулювання, чим виключається їх пряма дія;
соціальні та економічні права сформульовано у такий спосіб, що вони
залишаються суто декларативними, оскільки не забезпечені конкретними
механізмами і гарантіями реалізації;
- підстави можливих обмежень прав і
свобод людини є значно ширшими від тих, котрі передбачені в міжнародних
угодах, за якими Україна взяла на себе зобов’язання;
- низка конституційних прав і свобод
людини вже не відповідають науково підтвердженим реаліям. Ці недоліки
можуть бути усунені або принаймні послаблені не тільки через трансформацію
тих економічних, політичних і духовно-ідеологічних факторів, які їх
глибинно зумовлюють, але й поліпшенням конституційного регулювання таких
прав і свобод.
Поряд з цим учасники конференції звертають увагу на те, що в ієрархії конституційних
цінностей досить чітко визначена природа правового зв’язку особи і держави.
Визначаючи державу Україна як соціальну, Конституція підкреслює, що вищою
соціальною цінністю в ній є людина, її життя,
здоров’я, честь, гідність, недоторканність і безпека. Конституція не просто
зламала визначення сутності прав людини, як таких, що даровані державою,
формально закріплюючи принципи рівності, а фактично забезпечуючи оптимальні
умови існування лише частині суспільства, як правило, правлячій верхівці.
Конституція унеможливила повернення до примату держави над особою, чітко
визначивши імперативні вимоги до першої: а) держава відповідає перед людиною за
свою діяльність; б) головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення
прав і свобод людини; в) права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст та основний напрям діяльності держави та ін.
Виходячи з того,
що основоположні конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені
чи скасовані, будь-яка діяльність щодо удосконалення, внесення змін чи
модернізації Конституції має базуватися на вказаних та інших конституційних
вимогах та заборонах. Саме на цьому наполягає Указ Президента України «Про Конституційну
Асамблею», коли в Положенні про Конституційну Асамблею, серед правових
актів, якими має керуватися остання в своїй діяльності, він на перше місце
ставить вимогу – керуватися чинною Конституцією України.
Конституція
України як нормативна основа національної правової системи, з однієї сторони,
своїми конституційними приписами повинна забезпечити стабільність та
непорушність основ конституційного ладу та демократичного устрою держави, а з
іншого боку, забезпечити прогресивний розвиток та модернізацію суспільних відносин.
Оголошена в Україні конституційна реформа повинна базуватися на
загальносвітових стандартах порядку прийняття та внесення змін до конституцій.
Оскільки, сучасна практика прийняття конституцій базується на принципах,
насамперед, забезпечення демократичності та прозорості конституційних процедур,
то забезпечення участь народу держави в цьому процесі є необхідною умовою задля
подальшої легітимізації Основного Закону.
Водночас учасники міжнародної науково-практичної
конференції звертають увагу на проблеми в сфері прав та свобод людини і
громадянина, які потребують невідкладного вирішення, зокрема:
- посилення природно-правової
обґрунтованості й універсалізація конституційних прав і свобод. Йдеться про втілення положень
природно-правової доктрини щодо невід’ємності, непорушності,
взаємозалежності, єдності та неподільності таких прав і свобод, а також
про підвищення ступеня їх відповідності європейським та світовим
стандартам, що має реалізовуватись, по-перше,
через надання конституційного статусу не передбаченим в Основному Законі
правам і свободам, а також введення до конституційного тексту нових,
«додаткових» прав і свобод, які нині у ньому взагалі не згадані (хоча
деякі з них і закріплені у тих міжнародних договорах, що ратифіковані
Україною або принаймні закріплені в актах
ООН чи актах європейських інституцій, ухвалених нею вже після
прийняття Конституції України). По-друге,
− через приведення конституційного регулювання праволюдинної проблематики
до строгої відповідності з ратифікованими нею відповідними
міжнародно-правовими актами. Це, зокрема, вимагає використовувати в
Конституції саме такі термінологічні позначення прав і свобод, що їх вжито
у цих актах. По-третє,
відповідно до ратифікованої Україною Віденської конвенції про право
міжнародних договорів держава у своїй правовій системі має надавати
пріоритетного значення не тільки ратифікованим нею міжнародно-правовим
актам, але й також і самій практиці їх застосування тими міжнародними
органами, юрисдикція яких нею визнана;
- конкретизація змісту
конституційно-правових норм в частині прав і свобод людини та громадянина. Конкретизація змісту
конституційно-правових норм є важливою умовою реалізації правових норм про
права людини. Оскільки, близько п’ятидесяти норм другого розділу
Конституції України мають відсилочний характер, що, в свою чергу,
призводить до тлумачення по суті конституційних норм в процесі їх
правозастосування, а це не завжди відбувається в руслі базових
конституційних цінностей та принципів свободи і демократії;
- посилення забезпечення та
гарантованості прав і свобод. Незважаючи на те, що права та свободи людини та громадянина, які в статті 3
Конституції України набули статусу найвищої соціальної цінності, на
сьогодні потребують не лише політичної декларації, а на наше глибоке
переконання – впровадження юридичного механізму забезпечення їх реалізації
та гарантування. Найбільшого значення в цьому сенсі набувають саме
юридичні гарантії, як система правових процедур, способів та інститутів,
які гарантують реалізацію та захист суб’єктивних прав людини та
громадянина. Незважаючи на широкий набір конституційно-правових засобів
захисту прав і свобод людини, правозастосовча практика в Україні свідчить
про системні
порушення в цій сфері. Доцільно та
необхідно запровадити в Україні можливість індивідуального доступу
громадян до Конституційного
Суду України через впровадження інституту конституційної скарги, що
дозволить зменшити навантаження на Європейських суд з прав людини, куди
зараз поступає чимало скарг від українців;
- системність внесення змін до
Конституції України в частині прав і свобод людини та громадянина. Права людини – це універсальна
цінність, яка дозволяє співставити та виміряти всі важливі явища та події,
які відбуваються у суспільстві та державі. Сучасне право та права людини
покликані визначати межі свободи політики, політиків та державної влади.
Будь-які політичний вплив, який призводить до порушення прав людини – це посягання
на свободу індивіда. Оскільки права людини – це не тільки відображення
правового досвіду розвитку людства, а й кристалізація його моральних
основ, пов’язаних з повагою свободи та автономії індивіда.
Права і свободи
людини та громадянина визначають сутність, зміст і прийняття
нормативно-правових актів, а також спрямовують та визначають діяльність органів
законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органів місцевого
самоврядування. І саме тому, внесення змін в частині прав та свобод людини і громадянина
має стати системоутворюючим фактором для всієї структури оновленої Конституції
України та перебувати у структурно-логічному зв’язку з іншими розділами
Основного Закону.
Додаткова
можливість для відстоювання прав і свобод людини та громадянина та оперативного
реагування на будь-які порушення цих прав з боку органів і посадових осіб
держави та місцевого самоврядування, з’явилася у зв’язку з законодавчим
визначенням, вперше в законодавстві України, обсягу компетенції Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини, що здійснює парламентський контроль за
додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина, та захист прав
кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі.
Аналізуючи
відповідність статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Паризьким принципам 1991 р. можна зробити висновок, що інститут українського
омбудсмана задовольняє мінімальні вимоги, які висуваються до такого типу
національних установ міжнародними стандартами і володіє достатніми
повноваженнями для належного функціонування. Проте, деякі аспекти діяльності
Уповноваженого потребують законодавчого врегулювання:
- наділення Уповноваженого правом
законодавчої ініціативи, що значно б посилило позиції українського
омбудсмана та підвищило його статус;
- законодавче закріплення прав і
обов’язків у взаєминах з урядом, парламентом та іншими компетентними
органами в плані надання їм консультативних висновків, визначення не
тільки сфер реалізації консультативної функції Уповноваженого, але й обов’язку
зазначених органів враховувати рекомендації омбудсмана у своїй діяльності;
- встановлення правового зв’язку у
сфері співробітництва Уповноваженого з громадськими організаціями.
Поряд з цим,
питання свободи вираження поглядів є особливо актуальним для нашої держави,
значною мірою впродовж останніх років після ухвалення Основного Закону –
Конституції і ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод 1950 р. (Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11
до Конвенції» від 17 липня 1997 р.).
Якщо звернути увагу
на практику ЄСПЛ стосовно України у справах щодо порушення права на свободу вираження
поглядів (п. 1 ст. 10) та правомірного обмеження права на свободу вираження поглядів
(п. 2 ст. 10) Конвенції 1950 р., можна простежити, що статистика кількості поданих
заяв дуже мала порівняно з іншими європейськими країнами. У рішеннях ЄСПЛ застосовує
лише п.1 ст.10 Конвенції 1950 р., тим самим вказуючи на порушення права на свободу
вираження поглядів. ЄСПЛ не підтримує рішень національних судів України, у яких
накладено обмеження на свободу вираження поглядів, тим самим вказуючи на велику
проблему розуміння та користування правом на свободу вираження поглядів, не кажучи
про правомірне її обмеження. Саме в цих умовах Радою Європи неодноразово
наголошувалося на введення відповідних механізмів з метою створення кращих та
сприятливих умов на теренах України щодо права на свободу вираження поглядів та
її правомірного обмеження, як основи демократичності.
Учасники Міжнародної
науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі» зазначають, що мета модернізації Конституції України
полягає в розширенні, змістовному збагаченні й посиленні реалістичності
конституційно-правового статусу людини і громадянина, а отже − у підвищенні
рівня гуманістичності Основного Закону.
Учасники Міжнародної
науково-практичної конференції «Права людини в сучасному світі» відзначають, що
обрана тема наукового диспуту послугувала плідним підґрунтям для обміну думками
із зазначеної проблематики. У зв’язку з актуальністю піднятих питань запропонувати
до друку збірку матеріалів тез та доповідей конференції.
Схвалено учасниками
Міжнародної науково-практичної
конференції
«Права людини в сучасному
світі»
20 березня 2013 року
//science.univ.kiev.ua/research/confend2013/mizhnarodnoyi-naukovo-praktychnoyi-konferentsiyi-prava-lyudyny-v-suchasnomu-sviti-/
http://kul.kiev.ua/novini/predstavniki-kup-nanu-vzjali-uchast-u-mignarodniy-naukovo-praktichniy-konferenciji-prava-ljudini-v-suchasnomu-sviti.html
.png)
Публікації
