Віктор Янукович: Конституційна реформа із справи для вузького кола політиків перетворюється на спільний проект української громадськості

Виступ Президента на урочистостях
з нагоди Дня Соборності та Свободи України

Дорогі співвітчизники!

Сердечно вітаю вас з Днем Соборності та Свободи України - важливим та знаковим святом для нашої держави!

94 роки тому, у буремні часи світової кризи початку минулого століття, Акт Злуки проголосив об’єднання двох українських республік, народжених на уламках імперій.

Це був надзвичайно важливий момент української історії. Єднання українських земель, творення власної держави для українців стало реальністю. Єдність і сьогодні, без перебільшення, - це головна умова нашої сили та незалежності.

Тоді, на початку ХХ сторіччя, значення і ціну цього твердження український народ перевірив на власному досвіді. Внутрішні суперечки, ворожнеча, безвідповідальність та численні труднощі того часу не дозволили завершити розпочате.

Але те лишилося у минулому. Переконаний, всі ми добре вивчили уроки. І сьогодні робитимемо все, щоб не повторювати вчорашніх трагічних помилок.

У кожного народу своя доля. Народ України пройшов безліч випробувань, але відстояв цінності соборності і свободи. Ми не схилили голови, не втратили творчої життєвої енергії. Тому зараз Україна впевнено прямує у майбутнє.

Соборність і свобода були і залишаються наріжними каменями нашої національної ідеї. Це важливі складові становлення сучасної України.

Соборність і свобода - це цінності, які впроваджує в життя наш народ протягом усієї своєї історії. Це надійний фундамент, на якому будуються міць і велич українського суспільства.

І ми гідно приймаємо виклики сучасної складної епохи. Тому що це - наша спільна відповідальність перед нащадками за збереження і зміцнення вільної та єдиної України.

Ми можемо мати різні точки зору. Нас можуть розділяти сотні кілометрів. Але ми усі - єдиний український народ. Наші сьогоднішні дії визначаються не тільки минулим. Сильними стають тільки ті народи, які вірять у свою перспективу.

Наше завдання - забезпечити реальну економічну та політичну незалежність, зміцнювати демократію та верховенство права, ствердитись як молода, сильна сучасна держава - в Європі та у світі.

Я з радістю відзначаю зростання патріотичних настроїв українського суспільства, прагнення будувати нову країну, забезпечити нову якість життя. Але залишається і багато зневірених - тих, хто робить свій вибір на користь пошуку кращої долі в інших країнах. Прикро те, що ця тенденція поширена серед молоді.

У сучасному глобалізованому світі у кожної людини дійсно є можливість самостійно обирати країну проживання, навчання, роботи. За таких умов держави, що можуть забезпечити людині свободу та широкі можливості, стають центрами світового тяжіння. Вони отримують нові можливості для випереджального розвитку. Саме такою країною маємо стати і ми.

Я бачу основне завдання політики модернізації в тому, щоб створити в Україні справедливу та ефективну соціальну систему, привабливе і сприятливе середовище для життя, розвитку власного бізнесу і самореалізації кожної особистості.

Ми бачимо, як четвертий рік поспіль світ змінюється під впливом кризи. Це не просто економічний спад. Це криза усталених світоглядів, криза довіри між народами. І світ буде змінюватись. Я впевнений, що ми не загубимося в цих трансформаціях.

Україна докладає всіх зусиль, щоб бути активним та ефективним гравцем світової економічної системи. Ми зберігаємо репутацію надійного партнера. Саме тому попри всі труднощі ми продовжуємо рухатись шляхом реформ усіх сфер суспільного життя.

В Україні закладаються основи для економічного зростання, політичного та гуманітарного розвитку на сучасних засадах.

Значна частина наших реформ стосується економічної сфери. Насамперед, це створення сприятливого бізнес-клімату, активна політика заміщення імпорту, посилення енергозбереження, зміцнення енергетичної безпеки. Це підтримка розвитку реального сектору економіки, підприємництва, інновацій, виробничого та технологічного оновлення. Це захист наших інтересів на традиційних зовнішніх ринках та вихід на нові.

Ми будуємо економічну модель, яка забезпечить імунітет країни від будь-яких зовнішніх економічних криз. Однак творити сучасну націю і сильну державу - це не лише економічні кроки. Необхідно і надалі зміцнювати нашу систему безпеки, оборони, охорони закону. Необхідно будувати ефективну зовнішню політику. Розвиток цих сфер теж знаходиться у фокусі постійної уваги.

Сильна економіка, спрямована на покращення життя кожного громадянина, дієва система національної безпеки, прагматизм у зовнішній політиці - так виглядає формула наших перетворень.

У своєму розвитку Україна пройшла важливі історичні віхи. Від прагнення до здобуття національної незалежності, утвердження суверенної держави, становлення сучасної економіки, соціальної системи.

Ми поставили перед собою завдання входження до сім’ї європейських народів. Європейський вибір - це вибір демократичних цінностей, економічної свободи, високих соціальних стандартів.

Водночас запорукою стабільності і процвітання є добрі та братерські відносини з нашими сусідами, передбачувана та послідовна політика співпраці з нашими стратегічними партнерами. І я переконаний, що в цьому році ми станемо на крок ближче до поставленої мети. Водночас, ми будемо торувати власний шлях, послідовно відстоюючи свої інтереси.

Ми наполегливо реалізуємо нову гуманітарну політику. Її мета - це забезпечення взаємоповаги в українському суспільстві, збереження культурної багатоманітності, вихід на новий рівень суспільного розвитку і безпеки України як єдиної спільноти ХХІ століття.

Наш поступ як соборної нації неможливий без політичного примирення. Вибори до Верховної Ради України показали: всі без виключення парламентські політичні сили відстоюють проведення реформ, модернізацію країни, досягнення високих стандартів життя. Це створює передумови для політичного консенсусу та відкриває перспективи швидкого та успішного реформування нашої держави. Справа лише у тому, чи зможуть у відповідальний момент наші політики переступити через власні амбіції задля нашої спільної справи - побудови заможної, сильної України.

Нас об’єднують демократичні цінності: свобода слова, думки, вибору. Водночас, наголошую, що суспільство очікує від політиків не обіцянок та гасел. Не биття в гучні, але пусті барабани. Україні, її народу потрібні практичні кроки в напрямку покращення законодавства, подолання корупції, покарання правового свавілля.

Можна багато мріяти про сучасну державу. Але без додержання законності, забезпечення виконавської дисципліни, безвідмовної роботи адміністративних процедур, сучасних кадрів - ця мрія буде недосяжною.

В Україні триває реформування судової, правоохоронної та адміністративної систем. Ми виходимо на розуміння необхідності цілеспрямованих і консолідованих рішень на рівні Конституції. Я впевнений, що такі рішення матимуть глибинне значення для всього суспільства. І саме тому конституційна реформа із справи для вузького кола політиків перетворюється на спільний проект української громадськості.

Саме в цьому я бачу значення створеної Конституційної Асамблеї.

Закликаю усіх відкласти політичні суперечності. Не шукати конфліктів, а спрямувати зусилля на пошук спільного бачення перспектив України. А це - реформи та оновлення України задля покращення життя людей.

Кожен з нас прагне до кращого. Ми всі хочемо бути прикладом для своїх дітей. Долаючи сучасні негаразди, ми шукаємо та знаходимо злагоду, ставимо завдання і досягаємо їх заради спільного блага, заради нашої України.

Саме у цьому і полягає сенс свята Соборності.

Зі святом вас, дорогі співвітчизники! Добра і щастя кожній родині, кожному з вас!

Вітаю зі святом!

22.01.2013
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
//www.president.gov.ua/news/26653.html

22.01.2014 Звернення Президента України з нагоди Дня Соборності та Свободи

04.07.2012 Вітання Президента України Віктора Януковича Президентові Французької Республіки Франсуа Олланду з нагоди національного свят (Дня взяття Бастилії) 

22.01.2012 Виступ Президента на урочистих зборах з нагоди Дня Соборності та Свободи України 

22.01.2011 Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України 

06.01.2010 Виктор Янукович. Назваться демократом не означает быть им 

*** 

22.01.1918 Велика Злука. День проголошення самостійності України. День соборності України. День Соборності та Свободи України (в документах)

***

Виталий Бала. Вряд ли Виктор Янукович готов ущемлять себя в полномочиях 

Вадим Карасев. Еще рано говорить, что у Януковича нет шансов победить на всенародных выборах 

Віктор Янукович. Належне місце в Основному законі мусить отримати громадянське суспільство 

Вікторія Гладковська. Грузія. Молдова. Конституційна реформа як засіб збереження влади: досвід пострадянського простору 

Андрей Ганжа. Конституция в три хода 

І-й Відкритий форум громадських рад «Плануємо майбутнє» 

Виталий Кулик. Демократия участия - новый тренд развития гражданского общества в Украине 

Марина Ставнійчук. Дефіцити демократії може покрити лише активне громадянське суспільство 

Євген Бистрицький. Про що свідчить стратегія, затверджена президентом 

Виктор Медведчук. Гражданское общество. Украинский выбор 

24.03.2012 Указ Президента України №212/2012 Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації 

25.01.2012 Указ Президента України №32/2012 Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні (Положення про Координаційну раду (Марини Ставнійчук), персональний склад) 

Сергій Данилов. Уроки подій в Єгипті для України

Віктор Янукович. Зарази втілення реформ… (Олександр Северин. Моделі)

Участь Президента в урочистостях з нагоди Дня Соборності і Свободи України. 22 січня 2013 року //www.president.gov.ua/gallery/2103.html

Олександр Мороз: Оркестр - Конституційна Асамблея - може нефальшиво зазвучати тільки при талановитому диригуванні

Щодо порядку підготовки

змін до Конституції України

Підготовку змін до Конституції України пропонується робити в такій послідовності:

1. Підготовка та використання єдиної методики
аналізу статей Конституції:

а) ухвалення єдиної методики на засіданні бюро Конституційної Асамблеї;

б) освоєння методики в комісіях Конституційної Асамблеї;

в) розподіл членів комісій для підготовки аналізу на основі єдиної методики;

г) обговорення наслідків аналізу в комісіях та передача їх в бюро Конституційної Асамблеї;

д) затвердження Конституційною Асамблеєю переліку проблемних положень Конституції.

2. Постатейний аналіз чинної Конституції на:

а) відповідність потребам суспільства (людини) і держави;

б) пропозиції про загальний характер вдосконалення кожної статті;

в) умови забезпечення обов’язковості кожної норми для всіх суб’єктів правовідносин та відображення їх в самій Конституції.

3. Формування загальної концепції
змін на основі аналізу:

а) обговорення змісту обов’язкових змін в комісіях;

б) знаходження способів узгодження змін поміж собою та з урахуванням змісту змінюваних норм Конституції;

в) розгляд пропозицій щодо вилучення з тексту Конституції норм, які або зайві, або не можуть бути підтверджені практикою, або їх використання робить неможливим взаємний зв’язок чи взаємне узгодження норм Конституції;

г) формування загальної концепції:

– підготовка пропозицій щодо тексту від кожної комісії;

– узгодження єдиного змісту на засіданні Конституційної Асамблеї з участю Президента як суб’єкта законодавчої ініціативи;

д) оприлюднення концепції в ЗМІ.

4. Підготовка формування конституційних
положень відповідно до загальної концепції:

а) підготовка пропозицій до статей Конституції комісіями, залежно від предмету їх відання;

б) обмін проектами пропозицій між комісіями для врахування «стиковочних» моментів;

в) обговорення і узагальнення пропозицій в бюро Конституційної Асамблеї;

г) вивчення пропозицій всіма членами Конституційної Асамблеї індивідуально;

д) обговорення тексту пропозицій на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї і схвалення їх змісту.

5. Визначення порядку прийняття
змін до Конституції:

а) обговорення порядку в комісіях, аргументація пропозицій;

б) узагальнення пропозицій в бюро Конституційної Асамблеї;

в) внесення пропозицій Президенту в т.ч.:

– порядок, передбачений ХІІІ розділом чинної Конституції, підготовка тексту закону про зміни до Конституції;

– розгляд (при потребі) окремих положень референдумом з визначенням змісту питань для виборців;

- прийняття змісту змін референдумом (реакційний, ризикований варіант);

г) підготовка закону про порядок ведення в дію змін до Конституції.

На мій погляд, цю роботу слід здійснити, не руйнуючи загальну структуру чинної Конституції, розширивши загальні положення про основи конституційного ладу (економічні, політичні, соціальні, духовні та інш.), а також реформуючи (при потребі, а вона є) кожен розділ чинної Конституції.

Йдеться по те, що на основі Конституції вже створена (хай і не досконала) система законодавства і занадто радикальне втручання в структуру Основного Закону викличе складнощі, яких бажано уникнути.

Саме тому в колективному органі, яким є КА, слід мати єдиний центр для організації підготовки змін. Ним може бути бюро КА при забезпеченні його ініціативності та оперативності. В іншому випадку на успіх розраховувати важко. Образно кажучи, члени і комісії КА знають ноти, свої партії, але оркестр – КА – може нефальшиво зазвучати тільки при талановитому диригуванні.

Олександр МОРОЗ, 21.01.2012

член Конституційної Асамблеї

//cau.in.ua/?p=711

21.06.2013 Світлана Серьогіна. Місцеве самоврядування - сполучна ланка між державою і особою 

06.03.2013 Ірина Бодрова. Проблеми конституційно-правового регулювання статусу Автономної Республіки Крим 

01.03.2013 Про Концепцію внесення змін до Конституції України щодо удосконалення статусу Автономної Республіки Крим 

07.02.2013 Сергій Чернов. Сьогодні в Україні діють закони, які гальмують розвиток місцевого самоуправління 

05.01.2013 Світлана Серьогіна. Ілюзія самоврядування 

30.11.2012 Марина Ставнійчук. Відповідь на загрози унітарності та територіальній цілісності України 

23.10.2012 Ірина Бодрова. Європейський досвід удосконалення адміністративно-територіального устрою 

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування: «Напрями вдосконалення конституційного регулювання системно-структурної організації місцевого самоврядування в Україні» 

13.10.2012 Олександр Мороз. Ще раз про систему влади - головну проблему України 

20.09.2012 Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (проект) 

28.08.2012 Круглий стіл «Шляхи реформування місцевого самоврядування в Україні» (Через децентралізацію до зміцнення соборності України) 

23.07.2012 Леонід Кравчук. Саме необхідність нормування місцевого самоврядування - перша причина, по якій конституція вимагає удосконалення 

27.06.2012 Георгий Крючков. В Полтавской области планируется оставить всего четыре района, в Херсонской - три

//cartoon.kulichki.com/art/art002.htm

Андрій Скумін. «По просьбам трудящіхся» - референдум як інструмент зміцнення режиму Януковича

Режим готується
провести через референдум конституційні зміни, які розширять можливості для репресій проти політичних опонентів і забезпечать тривалий імунітет їхньому ініціатору.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 0976, поданий Олександром Лавриновичем і Віктором Януковичем, про позбавлення недоторканності народних депутатів і президента України, який передбачає внесення змін до Конституції щодо гарантії недоторканності окремих посадових осіб. Схоже, найближчим часом цей документ може стати одним із ключових інструментів тиску на опозицію та навіть своїх у парламенті, адже в ньому закладена популярна в суспільстві ідея позбавлення недоторканності вищих посадових осіб, яка натомість подана в дуже маніпулятивній інтерпретації.

Наразі відповідно до ст. 80 Конституції «народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані». Це означає, що особу, яка має статус народного депутата, навіть якщо її спіймають за руку на місці злочину, не можна ані затримати, ані заарештувати, ані провести досудове розслідування.

Ворогам – закон

Законопроект № 0976 залишає лише часткову недоторканність парламентарія. Згідно з пропонованою редакцією «народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований до набрання чинності обвинувальним вироком суду щодо нього». Тобто відтепер достатньо лише вироку підконтрольних режиму судів для того, щоб можна було заарештувати будь-якого народного обранця від опозиції або й незговірливих своїх. Адже МВС, Генпрокуратура і СБУ, які й «шитимуть справу», перебувають під цілковитим контролем «Сім’ї».

У світлі нещодавніх подій довкола одного з основних комунікаторів із Заходом Григорія Немирі (якого намагаються прив’язати до справи про незаконне фінансування піар-кампанії «Батьківщини» за кордоном), захисника Тимошенко Сергія Власенка (якого не випускають із країни під приводом справи про несплату аліментів) та Андрія Шкіля (який навіть був змушений виїхати до Чехії та просити там політичного притулку, побоюючись поновлення провадження у справі 2001 року за фактом організації масових безладів під час акції «Україна без Кучми») відповідне законодавче рішення відкриє нові, широкі можливості для влади щодо незговірливих опозиціонерів у парламенті. Скажімо, депутат від «Батьківщини» Арсен Аваков у найкоротший час, не виключено, може опинитися за ґратами. Така сама доля може чекати народних обранців від опозиції, які брали участь у парламентських бійках зі співробітниками УДО, і навіть тих, хто виганяв із сесійної зали «тушкованих депутатів» Табалових. У Кримінальному кодексі на кожне таке діяння є своя стаття… Таким чином, попри популярну для широкого загалу «обгортку» – позбавлення ненависних парламентаріїв привілейованого статусу, політичний вимір проблеми в тому, що за допомогою «кримінального» гачка влада зможе досить легко шантажувати та впокорювати опозицію й при цьому і далі не чіпати навіть найбільших злочинців із власного табору.

Багатоходівка

На будь-які звинувачення опозиції (і міжнародних організацій, зокрема Венеціанської комісії) в упередженості авторів законопроекту № 0976 щодо депутатів-опозиціонерів, у Лавриновича і Януковича є залізний контраргумент: їхній проект змін до Конституції передбачає позбавлення недоторканності не лише народних обранців, а й гаранта.

На сьогодні, згідно зі ст. 105 Основного Закону, президент «користується правом недоторканності на час виконання повноважень». Інакше кажучи, з моменту прийняття присяги до припинення (дострокового чи планового) повноважень його не може бути ні затримано, ні заарештовано, але, тільки-но вони закінчуються, це стає можливим. Тепер же проектом Лавриновича – Януковича пропонується норму про недоторканність глави держави «на час виконання повноважень» вилучити, натомість доповнити ст. 105 реченням такого змісту: «Президент України не може бути без згоди Верховної Ради затриманий чи заарештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього». Фокус у тому, що звання президента, згідно з тією самою ст. 105 Конституції, «охороняється законом і зберігається за ним довічно». А це означає, що особа, яка є президентом, нинішнім чи колишнім, не може до набрання чинності обвинувального вироку суду без згоди парламенту бути затримана чи арештована. Зрозуміло, що в умовах, коли судова система підконтрольна президентській вертикалі, обвинувальний вирок гарантові неможливий апріорі, так само як і згода пропрезидентської більшості в парламенті на його арешт чи затримання. Тож принаймні до 2015 року Януковичу буде забезпечено імунітет.

Проте в законопроекті № 0976 є ще один цікавий штрих. Відповідно до чинної редакції Конституції звання президента України зберігається довічно, «якщо тільки президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту». А згідно з проектом Лавриновича – Януковича цей єдиний виняток передбачається вилучити. Інакше кажучи, пропонується зберігати згадане вище звання навіть за особою, яка була усунута з посади в результаті імпічменту. До речі, в порядку останнього, відповідно до ст. 111 Конституції України, усувають гаранта у випадку «вчинення ним державної зради або іншого злочину». Виходячи з логіки Лавриновича і Януковича, глава держави, усунутий з посади за зраду Батьківщини, не лише наділяється імунітетом від арешту, а й зберігає за собою пільги, які надаються колишнім президентам.

У зв’язку з цим варто зазначити, що закладена популістська норма про можливість притягнення до відповідальності гаранта за рішенням суду може бути анульована, так би мовити, постфактум на підставі наявного рішення КСУ, який може його й продублювати. 1 квітня 2010 року він уже давав висновок щодо аналогічного конституційного законопроекту на предмет його відповідності

ст. 157, 158 Конституції України. Згідно з цим висновком положення конституційного законопроекту в частині обмеження недоторканності президента (навіть у такій двозначній інтерпретації) визнано таким, що не відповідає ст. 157 Основного Закону, у той час як обмеження недоторканності народних депутатів – таким, що відповідає ст. 157 і 158. Як, до речі, КСУ вважає «конституційною» і норму про довічне збереження звання президента для тих, хто пройшов імпічмент. Таким чином, у підсумку може виявитися, що обмеження повноважень торкнеться лише депутатів, а не президента.

Якщо загалом законопроект Лавриновича – Януковича можна сприймати як наступальний на опозицію (через послаблення статусу опозиційних депутатів), то пропоновані зміни до ст. 105 Конституції є свідченням того, що ні президент, ні його команда не мають впевненості у власному майбутньому. При цьому, що цікаво, від їхньої ініціативи очевидні дивіденди отримує не лише нинішній гарант, а й колишні очільники Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Леонід Кравчук.

Природно, депутати парламенту, усвідомлюючи ризики від таких змін до Основного Закону, навряд чи проголосують за згаданий законопроект. Однак, схоже, Януковичу це буде потрібно лише для того, щоб виправдати його винесення на всенародний референдум. Причому ініціатива виходитиме від «обуреної громадськості». Мовляв, президент хоче позбавити недоторканності депутатів і навіть себе, але, на відміну від нього, люди в парламенті туди тільки й прагнуть, щоб її здобути, а тому за народною ініціативою й проводиться референдум. І з огляду на невисоку обізнаність громадян у юридичних нюансах та можливих політичних наслідках згаданого документа зовні популярна норма про рівність усіх перед законом цілком може зробити свою справу.

У результаті країна, не виключено, справді отримає рівність у беззахисності всіх перед «законом», від імені якого вирішуватиме свої питання вузьке коло наближених до недоторканного президента та його «Сім’ї».

Андрій Скумін, 19.01.2013 р.

//tyzhden.ua/Politics/68236

Матеріал друкованого видання Тиждень.ua № 51 (268) від 20 грудня 2012 р.

Юрій Левикін. Конституція України має відображати потреби українців в усьому світі

Чи має Україна Проект?
А українці?

Ми маємо всередині України кілька світів. Попри проголошувані для самонатхнення мантри, ми маємо молоду державу, яка ще не вповні відбулася. Також ми маємо кілька груп серед українців, які ще не вирішили, чи вони є сучасною нацією, мають свої страхи і комплекси, й через це кидаються в крайнощі та хапаються за міфологізоване і глорифіковане минуле.

Найбільші побоювання існують щодо агресії "Русского мира"

На початку "Русский мир" задумувався Михайлом Гефтером як місток між Світом Світів, Росією, російськими діаспорами і іншими "національними світами" у геокультурному смислі.

Основна ідея у нього закладена стосувалася взаємопроникнення культур, бо росіяни емігрують у пошуках кращого життя і до Росії іммігрують люди також в пошуках кращого життя.

У "Русский мир" початково вкладалася ідея самозбереження "російськості" через проникнення до країн "третього світу", що виступають донорами імміграції в Росію. Інша річ, що назву перехопили російські владні структури, православні моджахеди з РПЦ та євразійці-дугінці й використовують її для залякування сусідів.

Засаднича неоковирність "Русского мира" полягає у міфологічному ставленні до Російської Православної Церкви і до Радянського Союзу. Євразійськи орієнтована інтелігенція розглядає "російське" виключно як "православне", а радянський період – виключно з позицій "наруги над російською культурою і російським народом". Проте, навіть зараз 56% росіян шкодує, що Радянський Союз розвалився.

Росія є нині глибоко суперечлива всередині. Але добре критикувати сусіда, якщо у тебе в хаті все гаразд.

Відомими є слова Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви про те, що кращою обороною проти інвазії "Русского мира" є побудова Українського світу. Проте побудова будь чого має починатися з проекту. Хочеться вірити, що українці вже доросли до подібної постановки питання.

Ми не унікальні. Існує "Вірменський світ" - невелика метрополія і світова діаспора, розкидана по світах. Так само, як і українці, вірмени мають точки спільного горя – Геноцид 1915 року і Спітак. Так само, трансферти з діаспори є значними і складають суму співмірну з третиною державного бюджету Вірменії.

Так само як і у нас, метрополія не довіряє діаспорі й не допускає її до якихось важелів управління, а діаспора відплачує тою ж монетою, вважаючи, що метрополія хоче лише її грошей. Відмінність у тому, що існує клуб "Вірменія-2020", який займається стратегічними розробками.

Вірменія спромоглася дійти висновку про необхідність подвійного громадянства для здійснення засадничого принципу "Немає зобов’язань без представництва".

У Вірменії створено міністерство діаспори, що включає ряд функціональних управлінь по зв’язках з діаспорами на різних континентах, управління з репатріації і досліджень та загальновірменських програм. У обов’язки міністерства входять інформаційні зв’язки між діаспорами усіх країн, а також між діаспорами і метрополією, опрацювання спільної позиції по важливих питаннях, лобіювання цих позицій, "піар" Вірменії, підвищення її іміджу.

Крім того, міністерство організує участь діаспори у виборчому процесі. З 2012 року діаспоральні вірмени обирають своїх представників у вірменський парламент з правом дорадчого голосу і представників у Діаспоральну Раду при президентові Вірменії з правом вирішального голосу.

До компетенції Ради входять питання громадянства, репатріації, культурного і економічного співробітництва, захисту й залучення інвестицій, лобіювання інтересів. В рамках компетенції Діаспоральної ради у 2012 році створено телевізійний канал, що одночасно транслюється і на Вірменію, і на діаспори.

Чомусь не чути про подібні пропозиції в Україні. Очевидно, Українська Всесвітня Координаційна Рада та Світовий Конгрес Українців вирішили усі проблеми українства й тепер їм залишається лише контролювати й повчати українську владу.

За прогнозами Інституту демографії і соціальних проблем і прогнозами міжнародних організацій населення України зменшуватиметься драматичними темпами. Про причини – окрема мова.

Слабо віриться, що українки в нинішніх умовах для виправлення ситуації почнуть народжувати по троє-четверо дітей. Якщо деякі "розумники" надіються досягти цього забороною абортів, то хай одразу готуються відповідати на питання, чим цих дітей годувати, що робити з чоловіками, які ухиляються від виконання батьківських обов’язків, як виховувати тих дітей та чому й де навчати.

Попри "патріотичний" галас щодо "захисту українців", ми дуже скоро постанемо перед викликом заселення земель, які "звільнять" українці, іншими людьми. Саме час шукати відповідь, чи це будуть репатрійовані українці, чи близькі нам по культурі іммігранти, чи люди зовсім іншої цивілізаційної групи.

Не варто дурити себе, що головною справою у збереженні України на карті світу буде перемога "ментальної Галичини" над "ментальним Донбасом". Головною проблемою є перемога над собою – постання українців як сучасного народу у сучасному світі. Сучасного не кількістю виплавленої сталі, чи піднятого з надр вугілля, навіть не кількістю вироблених літаків і ракетоносіїв, а сучасного за цінностями, поглядами і розумінням шляхів розвитку людства.

Першу спробу у цьому напрямку зробила Ініціатива 1 грудня й зібрала велике невдоволення, бо український загал звик до простих і швидких відповідей: не знаю як – а щоби зранку було. Українці мають вичавити з себе провінціалізм й містечковість. Це стосується і українців в метрополії, і українців діаспори.

З обранням нової Верховної Ради в Україні посилилась небезпечна тенденція, яку Віктор Балога метафорично окреслив як "перемогу "бикуючих" над ідейними" - тенденція вирішувати наявні проблеми не розумними способами, перемагати не інтелектом, а брутальною силою. На цю хворобу страждає і влада, і опозиція.

Частині опозиції дійсно немає чого сказати – станом на 31 грудня з 196 зареєстрованих у новій Верховній Раді законопроектів авторству нардепів від "Свободи" не належить жоден.

Але гірше усього, що це відкрите протистояння перекидається на загал, формуючи, передусім у молоді, переконання, що освіта і інтелектуальні методи дії є неефективні, а, відтак, не потрібні.

І влада, і опозиція нині займають позицію слабкого гравця, що утримує досягнуте і навіть не мріє про експансію. Тому що запізнюється з осмисленням, грає з правилами замість того, щоби грати за правилами. Й на кожній точці прийняття рішення це розвертає країну у бік минулого й патерналістської ідеології.

Зрозуміло, що для того, аби отримати щось від діаспори, треба діаспорі щось реальне дати.

Ми пам’ятаємо сумний досвід співробітництва канадської Northland Power, засновником і Головою правління якої є українець Костянтин Джеймс Темертей, з Дарницькою ТЕЦ. Зрозуміло, що з неудач треба робити уроки і виправляти помилки, а не ховати голову у пісок по-страусячому.

Очевидно, що вголос треба обговорювати проблему не "захисту", а розвитку української мови. Це життєва потреба, бо вона не має тезаурусів з дуже багатьох сфер сучасного знання, які б монографії не роздарювала прем’єрам нардепка Фаріон. Так склалося у світі, що напрямки розвитку науки визначають не філологи, а математики, фізики, філософи, біохіміки, генетики й фахівці з нейронауки.

Так само потребує розвитку філософське осмислення себе і свого місця у світі – творення активного українського світогляду. З посиланням на Сергія Дацюка нагадаю майже анекдот, що тричі урядом виділялися гроші на переклад українською засадничих філософських праць і не були використані, бо не знайшли фахівців, здатних перекладати з німецької – а не з російського перекладу – на українську.

В Україні живуть не тільки україномовні громадяни України. Російськомовні українці і представники інших національностей аж ніяк не погодяться на другосортність й будуть чинити спротив, якщо їх спробують ґвалтівно українізувати.

Але чи українці здатні створити позитивну мотивацію для переходу неукраїномовних на українську, зробити українську ознакою сучасних знань, престижу й елітарності? Чи здатні ми на конструювання і здійснення "м’якої сили"?

Зрозуміло, що майбутнє є невідомим й лякаючим і через це багатьом здається, що, повернувшись "до коріння", можна сховатися у садку вишневому зачарованому гудінням хрущів. Боюся, що це неможливо – через екологічні проблеми, як мінімум, виникнуть труднощі з хрущами.

Попри жарти, світ не буде чекати, коли українці надумають, він буде йти уперед, а українцям, якщо оговтаються, прийдеться наздоганяти ще дужче.

Хаотичні державотворчі зусилля й зажерливість можновладців призвели більшість населення в Україні фактично до ведення "натурального господарства". Прем’єр-міністр, розписуючись у нездарності уряду, рекомендував населенню брати лопати й вирощувати капусту.

Проте, жодна з політичних сил – ані ідеологічні ретрогради, які збираються "відроджувати" Україну за рецептами майже вісімдесятилітньої давності, ані полум’яні борці за місце у владі заради самої влади нічого не зможуть зробити доти, доки не створять умови для розвитку нормально працюючої міської економіки.

Щоби навіть у маленькому містечку люди заробляли "міською" працею, а не животіли з власного городу. Це тим більш важливо, що за розрахунками Мінекономіки для ведення ефективного високотехнологічного сільського господарства достатньо двох мільйонів працівників.

Зараз на селі живе 14 мільйонів. Для них мають бути створені нові не сільськогосподарські робочі місця.

Україна потребує сучасних знань і сучасного мислення. Можна як завгодно ставитися до прем’єра Азарова, але відкидати його слова про те, що опозиція займається примітивною критикою, не генеруючи жодної позитивної програми, не можна, бо це, на жаль, правда. У вирішенні проблеми доступу до сучасних знань, в першу чергу і найбільше потрібна допомога діаспори

Нині працює Конституційна Асамблея. Після усіх змін, що відбулися, ми звикли ставитися до Конституції як до чогось вторинного, чого не поважають і не виконують ні влада, ні громадяни.

Голос протесту українських організацій з-за кордону ми чуємо, а тиск щоби Конституція України відображала потреби українців в усьому світі чути?

Отож…

Юрій Левикін, 18 січня 2013 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2013/01/18/6981690/
//majdannezalezhnosti.blogspot.com/2012/03/blog-post.html

(VIІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 2013

[голова – Василь Маляренко,

секретар – Наталія Шукліна]

17 січня 2013 року відбулося чергове засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя. Участь у засіданні Комісії взяли участь понад двадцять суддів Верховного Суду України.

На засіданні Комісії було продовжено обговорення ключових положень майбутніх змін до Основного закону держави в частині організації та діяльності судової влади. Окрема увага була приділена питанню конституційного статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу.

Також члени Комісії обговорили організаційні питання і затвердили план проведення наступних засідань Комісії у першому кварталі 2013 року.

Наступне засідання Комісії заплановано провести 30 січня цього року.

17.01.2013

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/26619.html

//jurliga.ligazakon.ua/news/2013/1/18/81673.htm

17 січня відбулося засідання комісії з питань правосуддя Конституційної асамблеї, на якому обговорювалися питання внесення змін до Основного Закону, які стосуються статусу, ролі, повноважень Верховного Суду України.

Як передає кореспондентка «ЗіБ», на засідання прийшла половина складу Верховного Суду, аби висловити свої пропозиції. Дискусії тривали 2 години.

Після обговорення повноважень ВСУ, комісія зупинилася на такій редакції:

«На Верховний Суд України покладається:

- розгляд скарг на порушення державою норм Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод;

- перегляд в касаційному порядку судових справ:

а) сторонами яких є визначені законом вищі посадові особи держави;

б) про злочини, за які кримінальним законом передбачена вища міра покарань;

- перегляд у ревізійному порядку судових справ:

а) у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;

б) з підстав неоднакового застосування судами однієї і тієї ж норми матеріального або процесуального права у подібних правовідносинах;

в) у разі виявлення незаконного засудження людини при відсутності можливості перегляду справи в апеляційному, касаційному порядках або за нововиявленими обставинами.

Верховний Суд може мати й інші передбачені законом повноваження».

17.01.2013

//zib.com.ua/ua/13806-u_konstitucii_proponuyut_zapisati_povnovazhennya_verhovnogo_.html
//zib.com.ua/ua/photos/2013-01-17-zasidannya_konstituciynoi_asamblei/

15.05.2013 (ІХ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

22.02.2013 (VIII) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя

07.02.2013 Василь Сіренко. Звітування перед Венеціанською комісією, погодження з нею кожного кроку в реформуванні - національне приниження 

26.12.2012 (VІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

04.12.2012 (V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя (Концепція Миколи Оніщука)

16.11.2012 (ІV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

02 і 05.11.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

18.10.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

02.07.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань правосуддя 

26.06.2012 Круглий стіл «Принцип верховенства права в діяльності вищих судових органів України: людина - законодавець - суспільство»

Світлана Дорош. Привид референдуму блукає Україною

В руках української влади після набуття чинності закону про всеукраїнський референдум опинилися усі механізми і важелі для його проведення. Експерти попереджають, що референдум може розколоти країну.

Поява цього закону пожвавила дискусію про те, а чи існує сценарій, за якого проведення референдуму стане реальністю вже у найближчому майбутньому, пише ВВС Україна.

На сьогодні у політичних кулуарах обговорюється принаймні три теми, які можуть стати предметом плебісциту. Передусім, це ставлення до поглиблення співпраці із Митним союзом. Серед інших тем - статус російської мови та зміни до Конституції.

16 січня Кабінет Міністрів на своєму засіданні ухвалив поправки до постанови "Про деякі питання забезпечення і проведення всеукраїнського референдуму". І хоча міністр юстиції Олександр Лавринович запевняє, що це були "технічні" і "несуттєві" поправки у зв'язку із набуттям чинності закону "Про всеукраїнський референдум", ця новина дозволяє припускати, що тема референдуму когось таки цікавить.

Народ хоче, щоб його запитали про Митний союз

Комуністична партія заявляє, що розпочинає створення ініціативних груп з метою збору підписів для проведення референдуму про доцільність вступу України до Митного союзу. Наприкінці 2012 року лідер Компартії Петро Симоненко заявив, що референдум можна було б провести навіть цього року, у травні-червні.

"Я переконаний, що ми сьогодні маємо винести на референдум питання про те, що вигідніше для України – Митний союз чи Євросоюз. Це мають вирішити наші громадяни", - заявляв лідер КПУ.

Прес-секретар Компартії Вікторія Георгієвська повідомила ВВС Україна, що "робота почнеться з лютого".

"Насправді підготовка ведеться вже кілька місяців, ще з листопада минулого року. У лютому будуть ухвалені остаточні рішення і план дій", - сказала представниця КПУ.

Наприкінці року з'явилися результати соціологічного опитування, проведені центром "Соціальний моніторинг", які свідчать, що переважна більшість громадян хочуть, аби рішення про вступ України до Митного союзу ухвалювали не парламент і президент, а народ.

За даними цих досліджень, ідею винесення питання вступу України до Митного Союзу на референдум підтримує 62% опитаних, а довірити це Верховній Раді і президенту згодні лише 24%. 15% респондентів не знають, що краще.

Керівник центру "Соціальний моніторинг" Ольга Балакірєва повідомила ВВС Україна, що запитання по темі Митного союзу у грудневому опитуванні готувалися "в межах угоди про інформаційне партнерство" із громадською організацією "Український вибір".

Лідером цієї організації є колишній глава адміністрації президента Віктор Медведчук, який лобіює ідею такого референдуму. На своєму сайті він написав, що усі українські політики - і від влади, і від опозиції "не довіряють народові ухвалення стратегічних рішень на референдумі", у той час як державні інститути і той-таки парламент не користуються достатньою довірою у людей.

Представники влади жодного разу не заявляли про те, що рішення щодо поглиблення співпраці із Митним союзом слід ухвалювати за участі народу. Але новий закон про референдуми передбачає ініціативу "знизу", яку цілком можуть підтримати "верхи".

Конституція і мова

За внесення змін до Конституції на референдумі, згідно із тими ж результатами "Соціального моніторингу", також висловлюється переважна більшість громадян, причому в усіх регіонах країни.

"Перш ніж говорити від імені народу (а політики всіх мастей саме на народ і посилаються), треба все-таки знати його думку", - переконує Віктор Медведчук.

Про необхідність дізнатися думку народу згадав нещодавно і голова парламенту Володимир Рибак. Він сказав, що у разі, коли Конституційна асамблея не зможе домовитися з питань, що стосуються функціонування мов в Україні і статусу російської мови, це питання варто винести на референдум.

"Є вірогідність, що мовне питання в Україні може бути вирішене на референдумі. Але люди повинні знати, про що саме йдеться. [...] У Конституції це питання також розглядатиметься. Можливо, навіть будуть внесені зміни до Конституції 1996 року. Необхідно, аби за стіл сідали вчені, фахівці, громадські організації - і шукали порозуміння. Якщо ні – мовне питання треба виносити на референдум", - сказав Володимир Рибак в інтерв'ю 5 каналу.

Конституційна асамблея вже не потрібна?

Спікер Ради твердить, що питання мови вже порушувалося на засіданнях Конституційної асамблеї. Але, як каже член цієї асамблеї, директор Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, після набуття чинності закону про всеукраїнський референдум виникла правова колізія.

"Закон змінює правила гри і він напряму стосується самої Асамблеї. Вона створена як орган, який має підготувати проект Конституції для подальшого розгляду у парламенті, як це передбачено чинною Конституцією. Але після появи закону, в обхід Верховної Ради будь-яке положення чи будь-яке конституційне питання може бути винесене на референдум. Причому, усе, що схвалено, одразу ж набуває чинності. А це, своєю чергою, суперечить чинній Конституції", - сказав Ігор Коліушко в інтерв'ю ВВС Україна.

Така ж ситуація із статусом російської мови, каже експерт: необхідно вносити зміни до Конституції, і це має робити парламент, але, згідно з законом, будь-хто може винести це питання на референдум.

Водночас, Ігор Коліушко каже, що на засіданні Конституційної асамблеї він не чув, аби хтось вів мову про перспективи референдуму. Але сам він запропонував обговорити ситуацію, що виникла внаслідок дії цього закону. Керівник Центру політико-правових реформ вважає, що за таких умов сенс у роботі самої Конституційної асамблеї опиняється під сумнівом.

"З іншого боку, процедура і умови, виписані у законі, наскільки складні, що можуть бути реалізовані лише владою або тими, хто з нею пов'язаний. Без влади чи всупереч їй ніхто не впорається", - сказав Ігор Коліушко.

В опозиції переконані, що у цьому полягає сенс ухвалення закону. Зокрема, керівник фракції "Батьківщина" у Верховній Раді Арсеній Яценюк заявляв, що дійсною метою його є саме легітимізація усього того, чого прагне влада, нібито "з ініціативи народу". І що серед цих прагнень можуть виявитися поправки до Конституції і зближення із Митним союзом.

Референдум як технологія

Водночас, голова правління компанії "Український соціовимір" Сергій Таран переконаний, що ініціативи з проведення референдуму - влади чи політичних сил, які з нею пов'язані - слід розглядати виключно як політичну технологію. В якій влада може бути зацікавлена, зважаючи на президентські вибори 2015 року.

"Коли стане остаточно зрозуміло, що в економіці, у боротьбі з корупцією - повний провал, влада може піти шляхом розколу суспільства темами мови чи Митного союзу і винести їх на референдум", - сказав ВВС Україна Сергій Таран.

"Тестовий варіант вже відбувся під час ухвалення парламентом закону про мови, і подібні питання знову можуть виникнути. Для того, щоб зіграти на емоційних почуттях людей, відволікти їх від нагальніших проблем економіки і соціального захисту. За логікою політтехнологів влади, коли суспільство розколеться, влада підіграє тій частині, яка підтримує Віктора Януковича, і на тлі цієї загальної мобілізації він сподівається знову отримати крісло президента", - сказав політолог.

Трішки історії

Україна вже має чималий досвід підготовки і проведення референдумів, і у переважній більшості випадків це, на думку експертів, були виборчі маніпуляції - окрім 2000 року, коли тодішній президент Леонід Кучма через всеукраїнський референдум намагався отримати додаткові конституційні повноваження. Тоді результати референдуму так і не розглянула Верховна Рада, а достовірність їх ставилася під сумнів опонентами влади.

Усі наступні плебісцити були пов'язані із виборами. Напередодні парламентських виборів 2006 року блок "Не так!", створений Віктором Медведчуком, ініціював плебісцит про ставлення до НАТО і ЄЕП і навіть передав до Центральної виборчої комісії понад три мільйони підписів. Але після виборів про цю ініціативу забули.

У 2007 році - році позачергових парламентських виборів - було аж три спроби провести референдум - від Партії регіонів, блоку Юлії Тимошенко та Компартії.

Партія регіонів хотіла знати думку народу про статус російської мови, ставлення до НАТО та до виборності голів обласних і районних адміністрацій. Регіонали пройшли усю необхідну процедуру, проте проведення референдуму заблокував президент Віктор Ющенко.

Спроби БЮТ організувати референдум із дев'яти питань також нічим не завершилися. Юлія Тимошенко та її однодумці хотіли запитати у народу про форму правління в Україні, всенародне обрання суддів, скасування недоторканості для керівництва держави тощо. Тобто, ішлося про питання, які також напряму пов'язані із Конституцією. Експерти тоді називали запропоновані питання популістськими. Вони казали, що у разі проведення референдуму їхні результати імплементувати було б дуже проблематично.

У тому ж 2007 році Комуністична партія оголосила, що зібрала достатньо підписів на підтримку проведення референдуму щодо оголошення недовіри президенту Віктору Ющенку. А в 2011-му КПУ провела, як твердили її очільники, всенародне опитування за десятьма питаннями своєї партійної програми.

Нині в Україні - нові правові реалії. Проведення референдуму і імплементація його результатів, якщо того захоче влада, практично не матимуть перешкод.

Світлана Дорош, 17.01.2013 р.

//www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2013/01/130116_referendum_ukraine_sd.shtml

Експерти попереджають, що референдум може розколоти країну