Виступ Президента на урочистому зібранні з нагоди Дня Незалежності 2013

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас з найвеличнішим святом - Днем Незалежності!

22 роки - зовсім невеликий проміжок часу в історичному вимірі. Але для України ці два десятиліття стали початком нової історії. Ми постали як єдиний народ, єдина держава, єдина колективна воля до самостійного розвитку.

За ці роки ми пройшли непростий шлях від тоталітарної системи радянського зразка, через «дикий капіталізм», економічні кризи та соціальну розгубленість - до свободи, людської гідності, демократії та відкритої економіки, визнання та поваги у сучасному глобалізованому світі.

Ми пройшли цей шлях впевнено, без соціальних потрясінь та конфліктів. Переконаний - так буде і надалі.

Сьогодні ми ставимо перед собою амбітні цілі всеохоплюючої модернізації та забезпечення сталого розвитку нашої держави. І кому б не хотілося зупинити нас на цьому шляху - це нікому не вдасться.

Так, світ ХХІ століття став ще складнішим та багатоманітнішим.

Ми сьогодні є свідками нових криз та потрясінь, які здавалися неможливими наприкінці минулого ХХ століття.

Адже завершення «гарячих» та «холодних» воєн минулого століття, руйнування тоталітарних систем, романтизм національного відродження та динамічний розвиток світової економіки - все це свідчило про можливість започаткування нової епохи - епохи гуманізму та глобального сталого розвитку.

Але сама історія виявила незрілість людства, самовпевненість політиків та інтелектуалів.

В той же час, саме нові кризи стають для усіх без виключення народів та держав іспитом на самостійність, мудрість, волю до нових перетворень та досягнень.

Я глибоко переконаний: у сучасному світі саме незалежність, здатність самостійно вирішувати проблеми та добиватися поставлених цілей є ознакою зрілого, внутрішньо консолідованого та духовно багатого суспільства.

Такими є український народ і сучасна держава Україна.

Ми вчимося правильно розпоряджатися своєю свободою. Ми не закриваємося від світу, не фарбуємо його у чорні та білі кольори, послідовні у своїй політиці гармонійного миру та діалогу.

І ніколи не підтримаємо політику нових мурів та протистояння.

Ми твердо захищаємо свої власні інтереси.

Незалежність стала для нас справжнім вчителем у прийнятті самостійних стратегічних рішень і визначенні власного розвитку, з опорою, у першу чергу, на власні сили.

Ми стали відповідальними союзниками і партнерами.

Ми прагнемо до побудови паритетних стосунків та готові йти на компроміси, які зміцнюють стабільність та несуть процвітання для нас і усіх наших сусідів.

Наша сила - це наша внутрішня єдність у прагненні до змін. І тому курс на модернізацію усіх сфер життя є вираженням інтересів українського народу.

У перші роки незалежності було закладено основи державності та вільного підприємництва.

Але недозавершений, пострадянський характер суспільних інститутів стримує розвиток країни.

Тому головне завдання політики модернізації - розвиток сучасної ринкової економіки, демократичного державного устрою та освіченого, вільного та самоврядного громадянського суспільства.

Зараз ми реалізуємо найскладніший перший етап модернізації, пов’язаний із системним реформуванням ринкової інфраструктури та соціальної сфери, створенням умов для прискореного розвитку реального сектору економіки, стимулювання конкурентоспроможності традиційних і нових галузей.

Глобальна економічна криза виявила слабкі ланки національної економіки та допомогла зосередити ресурси на найважливіших напрямках реформування.

Ми змінили підходи до державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Завершується велика приватизація. Не держава, а приватна ініціатива, конкурентне змагання керують розподілом ресурсів між точками зростання економіки.

Держава своєю політикою та втіленням національних проектів закладає макростимули для розвитку та інвестиційної активності.

Стабільна гривня створює засади довгострокових капіталовкладень та гарантує справедливий рівень винагороди за працю.

Успішний досвід проведення Євро-2012 підтвердив необхідність модернізації усієї національної інфраструктури.

Будівництво і реконструкція автомагістралей, залізниць, морських та річкових портів, аеропортів залишається пріоритетом державної політики.

На зміцнення «енергетичного суверенітету» спрямовані заходи із диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій, нарощування частки нетрадиційних та альтернативних паливних ресурсів.

Нова політика стимулювання зайнятості та сприятливі умови для впровадження високих технологій поступово відкривають шлях до успіху для сміливих, освічених молодих українців.

Національні системи охорони здоров’я, соціального захисту, освіти та культури адаптуються до вимог європейських стандартів якості послуг, адресності та раціонального використання коштів.

Але вже сьогодні ми зобов’язані планувати наш завтрашній день.

На моє переконання, наступний етап модернізації має полягати в розвитку «суспільства знань», творенні високотехнологічної наукоємної економіки, зміцненні єдиного національного гуманітарного простору.

Маємо зробити все, щоб Україна, пройшовши горнило перетворень, і надалі розвивалась як країна високої культури, із сильним індустріальним потенціалом, справедливою та ефективною системою соціального захисту, широкими можливостями глобального партнерства.

Позитивний досвід провідних країн світу, що демонструють високі стандарти політичної, економічної та соціальної самоорганізації, допомагає нам у реалізації власної програми модернізації.

Тому для України асоціація з Європейським Союзом має стати важливим стимулом для подальшого формування сучасної європейської держави.

Одночасно ми маємо зберегти та продовжити поглиблення наших стосунків, інтеграційні процеси з Росією, країнами євразійського співтовариства, іншими світовими лідерами та новими центрами економічного розвитку.

Це - вибір України, і лише ми усі разом несемо відповідальність за його здійснення.

В основі ідеї Незалежності - віра в Людину, її життєву силу, її свободу, її спасіння і високе покликання.

Ця віра живе в нашому народі вже понад тисячу років, знову і знову відроджується завдяки вічним християнським цінностям і Божим заповідям.

Ця віра згуртувала нас в єдиний український народ, не дала нам розчинитися протягом століть роз’єднання та поневолення.

Ця віра дала нашим дідам і батькам сили пережити жахи війн та тоталітаризму.

Цього року ми відзначаємо вікопомні події: 80-ті роковини трагедії Голодомору та 70-ту річницю початку визволення української землі від німецько-фашистських загарбників.

Дуже символічно, що свято 1025-річчя Хрещення Русі, свято великого духовного вибору збіглося з роковинами трагічних сторінок нашої історії.

Не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки притаманним нашому народу християнським якостям - нездоланній вірі, терпінню і милосердю - нам вдалося пережити найважчі випробування минулого.

Переконаний, що у нас вистачить віри і терпіння, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення, і збудувати сучасну, розвинуту Україну - спадкоємця Київської Русі, сильну європейську державу ХХІ століття!

Зі святом вас, дорогі співвітчизники!

З Днем Незалежності!

24 серпня 2013 року

Офіційне Інтернет-представництво Президента України

http://partyofregions.ua/news/blog/5218717bc4ca422c5b000051

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

24.08.2012 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» 

24.08.2011 Вітання Юлії Тимошенко українському народу з Днем Незалежності 

23.08.2011 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна» 

31.08.2010 Віктор Чивокуня. Віктор Янукович зіграє картами Юлії Тимошенко 

24.08.2010 Звернення лідера партії «Батьківщина» до народу України в День Незалежності 

24.08.2010 Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності України на Майдані Незалежності 

14.01.2010 Юлія Тимошенко і новий шлях України: система реформ - система модернізації

Віктор Янукович святкує День Незалежності.

Київ, Володимирська гірка, 24 серпня 2013 р.

Фото: Голос Столиці / Макс Перепелиця:

http://newsradio.com.ua/photoalbum/120144746/

Сергій Рахманін. Збери основний закон

Розумний ідеаліст формулює проблему, хитрий цинік узгоджує її з цілями господаря, напористий виконавець дисципліновано реалізовує остаточно сформульоване завдання

Відомий американський соціолог Франк Маньюел висловив припущення, що «в кожному творці конституції ховається утопіст». Можливо, ознайомившись із персональним складом української Конституційної асамблеї, він змінив би свою точку зору. Утопісти там далеко не всі. Їх навіть не більшість. Але вони там точно є. І ця обставина трохи «напружує» Віктора Януковича, якого досить важко запідозрити в утопізмі. Тому, хоч би чим завершилася робота асамблеїстів, покликаних (згідно з президентським указом річної давності) розробити проект змін до Основного закону, Віктор Федорович плодами їхньої діяльності може й не скористатися. Людина, що має намір довго залишатися на плаву, вибачите за каламбур, воліє уникати утопістів.

Віктор Мусіяка, який ще торік заявив про свій вихід із КА, недвозначно зауважив: «Коли я погоджувався брати участь у роботі Асамблеї, то вважав, що з'явилася бодай мінімальна можливість виправити ситуацію, якось вийти з конституційної кризи. Але вже перше засідання засвідчило, що там усе налаштоване для того, аби використати Асамблею як певну ширму, за якою вже чітко визначені завдання і мета чинної влади».

Ціла низка подій переконує в правоті одного з творців вітчизняної Конституції. У вересні 2012-го КА фактично нав'язали законопроект про зміну повноважень Рахункової палати, який посилює контроль РП за надходженнями у бюджет. До розробки цього документа Асамблея, по суті, не мала жодного стосунку, однак освятила його своїм рішенням. У грудні історія повторилася. Специ з Асамблеї підготували проект змін у сфері судової влади, але від напрацювань шановних експертів Банкова легко відмахнулася, підсунувши власну версію. Координаційне бюро КА рекомендувало голові асамблеї Леоніду Кравчуку подати у Венеціанську комісію розробку асамблеїстів, але пізніше на суд європейських експертів в галузі права чомусь представили варіант, написаний президентськими лоєрами.

Реакція «венеціанців» була симптоматична: 15 червня ц.р. авторитетна європейська структура публічно засумнівалася в реальній участі Конституційної асамблеї у процесі модернізації Основного закону України. Що вітчизняна влада із завидною швидкістю підтвердила. 21 червня КА взяла за основу розроблену в її надрах концепцію внесення змін до Конституції. А вже 4 липня від імені Януковича у парламент було внесено законопроект «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів». Документ, запропонований увазі депутатського корпусу, м'яко кажучи, не повністю узгоджувався з ідеями, схваленими Асамблеєю за два тижні до цього. Варто згадати й те, що голова КА, посилаючись на думку своїх колег із асамблеї, називав неконституційним скандальний закон про референдум. Однак Банкова це зауваження пропустила мимо вух…

Намагаючись розібратися у причинах небайдужості до процесу реформування головного закону країни, DT.UA дійшло висновку: Янукович ще не знає, яка саме Конституція йому потрібна для збереження та зміцнення влади. Порадники переконали його в тому, що наразі важливий сам процес: спочатку необхідно перехопити ініціативу і створити інструмент. Саме цими міркуваннями, схоже, керувалася влада, створюючи Конституційну асамблею, в якій знайшлося місце і натхненним утопістам, і гнучким конформістам, і дисциплінованим посередностям. Свого часу, вивчаючи персональний склад КА, автор цих рядків мимоволі згадав одкровення одного ділка з оточення Леоніда Кучми. Багато років тому той досить точно охарактеризував принципи відпрацювання рішень влади: розумний ідеаліст формулює проблему, хитрий цинік узгоджує її з цілями господаря, напористий виконавець дисципліновано реалізовує остаточно сформульоване завдання.

Якщо це припущення правдиве, то, залучаючи юристів-утопістів до участі в роботі декоративної, по суті – своєї, асамблеї, влада не тільки прагнула відвернути їх від можливої роботи на опозицію. Вона мала намір провести переоблік конституційних проблем і ревізію конституційних пріоритетів. Щоб точно зрозуміти, що їй у перспективі слід змінювати, а чого не слід чіпати в жодному разі.

Саме з цього погляду, на нашу думку, потрібно аналізувати концепцію конституційних змін, три тижні тому підготовлену КА. Документ (що його за час, який минув, чомусь ніхто, по суті, й не розібрав по поличках) не варто сприймати як прообраз конституційних планів Януковича. Але те, що потенційні розробники ясновельможних побажань здатні використовувати ескізи асамблеїстів, так би мовити, для «прив'язки до місцевості», досить імовірно. Комбінаціям хитрих циніків і атаці напористих виконавців має передувати творчість розумних ідеалістів.

Отже, що, з погляду спільноти експертів у сфері права, не так у вітчизняному «законі законів»?

Насамперед привертає до себе увагу те, як часто упорядники 45-сторінкової концепції змін до Конституції України нарікають на «абстрактність конституційних формулювань», «політико-декларативний виклад», «несистемність» і «логічну некоректність» статей.

Міжнародні знавці у сфері права стверджують: розробляючи конституції, необхідно співвідносити світовий досвід із національними особливостями. З цього погляду, нарікання на абстрактність вітчизняних конституційних формулювань можна вважати обґрунтованими. Кілька разів був свідком, як наші політики терпляче пояснювали іноземним колегам, чому українське законодавство так часто і так докладно розписує, здавалося б, очевидні речі. А як інакше? Тут кожному воля трактувати кожен проставлений (чи пропущений) розділовий знак на власний розсуд. Кома в цій статті з'єднує терміни чи розділяє? Президент повинен чи може? Ця норма має імперативний характер чи дискреційний? Арбітром у цих спорах покликаний бути Конституційний суд, але він має кепську звичку ситуацію ще більше заплутувати.

Багато країн успішно живуть без такої формалізації. Конституційних звичаїв (тобто офіційно не закріпленої практики діяльності державних органів) там дотримуються так само свято, як і букви закону. Великобританія взагалі примудряється жити без писаної конституції — і нічого. Наші люди так не можуть. Давня порада Бонапарта, адресована упорядникам французької конституції, — «Пишіть стисло і неясно» — нам вочевидь не підходить.

Ще 2005-го Володимир Шаповал (тоді вже не суддя Конституційного суду і ще не голова ЦВК) звертав увагу на те, що Основний закон формалізує тільки дві форми безпосередньої демократії — вибори і референдум. Але при цьому нагадував: 69-та стаття Конституції в одному ряду з виборами й референдумом згадує «й інші форми безпосередньої демократії». Що розуміти під ними? І хто визначатиме це? Якщо з погляду опозиції мітинг під Київрадою є формою безпосередньої демократії, то влада з цього приводу може мати зовсім іншу думку. Інша річ, що розписати в Конституції абсолютно все неможливо в принципі.

Покійному Леоніду Юзькову, першому голові вітчизняного Конституційного суду, приписують афоризм: «Конституції можуть вибачити зайве, але не можуть вибачити незрозумілого».

Що незрозуміло маститим юристам у тексті Конституції? Насамперед, вони звертають увагу на невизначеність поняття «конституційний лад» — «визначення засад конституційного ладу в чинній Конституції України не є системним, воно не дає уявлення про характер суспільного устрою і державного устрою». Зауважимо, що раніше на відсутність чіткого конституційного визначення цього терміну звертав увагу і Конституційний суд.

Далі. Автори концепції нагадують, що (згідно з духом і буквою Основного закону) право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить тільки народу. Але упорядникам концепції незрозуміло не тільки, що потрібно розуміти під словосполученням «конституційний лад». А й як саме народ може його визначати та змінювати. «Чинна Конституція України не передбачає юридичного механізму прийняття Конституції України… З огляду на недостатність предмета правового регулювання є проблема визначення суб'єкта, умов і порядку прийняття Конституції України».

У тексті концепції міститься і натяк на те, хто та як має приймати Основний закон. Ідеться про так званий комбінований спосіб — попереднє схвалення парламентом із наступним затвердженням на референдумі.

Всупереч прогнозам деяких скептиків, можливість прямого прийняття Конституції на референдумі (в обхід Верховної Ради) у тексті концепції не згадується. Зате сказано про:

• конституційне закріплення положення, згідно з яким прийняте на референдумі рішення не потребує додаткового затвердження органами влади або посадовими особами;
• неможливість застосування референдуму для припинення діяльності сформованих на виборах державних органів;
• заборону «за рахунок референдуму не проводити передбачених законом виборів»;
• чітке визначення питань, які обов'язково виносяться на референдум і які не можуть бути на нього винесені ніколи;
• визначення частоти проведення референдумів і кількості запитань, які на них виносяться;
• уточнення предмета всеукраїнського референдуму, який проводиться з народної ініціативи.

Автори документа пропонують делегувати народові право так званого народного вето, тобто дати можливість на референдумі скасовувати прийняті Радою закони. А також передбачити можливість проведення референдумів із питань прав та свобод людини, найважливіших питань у суспільному і державному житті. Одночасно пропонується окреслити коло тем, які на референдумі з народної ініціативи обговорюватися не можуть.

На думку автора цієї публікації, упорядники концепції мало місця й уваги приділили такому важливому механізмові народовладдя як місцевий референдум. Варто нагадати, що в багатьох країнах саме ця форма волевиявлення є пріоритетною, а загальнонаціональні віче відбуваються рідко або не відбуваються взагалі.

Повертаючись до теми «референдумного» закріплення конституції, зазначимо: багато правознавців вважають, що сам собою референдум ще не є гарантією повноцінної «народності» прийнятого Основного закону. Конституція Франції 1958 р. (схвалена у період гострої політичної кризи, здатної вилитися у громадянську війну), конституція Чилі 1980 р. (прийнята у часи режиму Піночета), конституція Куби 1976 р. розроблялися або без участі, або з мінімальною участю законодавчих зборів. І хоча відповідні акти були легітимізовані з допомогою всенародного схвалення, підстави ставити під сумнів свободу вибору виборців залишалися. В умовах політичних криз і авторитарних режимів конституційні референдуми, по суті, перетворюються на плебісцити (не завжди демократичні й не цілком прозорі) про вотум довіри чинній владі. Що не цілком відповідає самій суті конституційного процесу.

Оптимальною видається обстановка, коли планомірно розробляють майбутню конституцію не структури правлячого режиму, а парламент або спеціальний виборний орган — конституанта. Після чого текст основного закону виноситься на референдум. Саме так приймалися конституції Франції 1946-го, Італії — 1947-го, Португалії — 1976-го, Іспанії — 1978-го, Румунії — 1991-го.

Навів цей список зумисне. Бажання спеців із КА передбачитиможливість прийняття (тут і далі виділено автором) нової Конституції загалом можна пояснити. Питання — у потребі прийняття нової Конституції. Франція після Петена, Італія після Муссоліні, Португалія після Салазара, Іспанія після Франко, Румунія після Чаушеску таку потребу мали. Потребу почати державне життя з чистого аркуша. Наскільки актуальна така потреба для нинішньої України? Хіба ми «вже після» чи поки що «під час»?

Однією з цілей модернізації Конституції автори концепції називають «зниження рівня конфліктності, відгородження від авторитаризму». Якщо автор цих рядків правильно зрозумів задуми творців документа, одним з механізмів досягнення цих цілей вони вважають чітке визначення «реального змісту інституту Президента України, його місця та ролі в системі державної влади, його загального статусу». У рекомендаціях асамблеїстів, на жаль, багато тієї ж таки абстрактності, якою вони попрікають чинну Конституцію. Пропонується внести в майбутню Конституцію положення, які дозволяють президентові «реалізовувати функції політичного арбітражу». Передбачається згода Верховної Ради на процес призначення і звільнення президентом керівників ГПУ, СБУ, АМК і ФДМ. Зазначено, що місцеві адміністрації (глав яких призначає президент) виконують контрольно-наглядові функції. Сказано про необхідність чіткого поділу повноважень президента на три групи:

• які він здійснює самостійно;
• які здійснює за поданням уряду;
• які набувають чинності за умови контрасигнації.

Заявлено, що «одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд (…) незалежно від факту внесення у період її президентства змін до Конституції». Так відреагували в КА на чутки про план «третій термін»?

Ціла низка потенційних новел (появи яких очікували любителі політичної конспірології) у тексті концепції не з'явилася. Зафіксовано принцип унітарності держави (при цьому дуже важлива тема територіально-адміністративної реформи, на мій дилетантський погляд, до пуття не розкрита), збережені п'ятирічна каденція і прямі вибори президента, й ані слова про зменшення чисельності парламенту. Депутатську недоторканність, всупереч чуткам, не скасовано, але поставлено питання про уточнення її обсягу, що абсолютно логічно. Багато років обґрунтовано порушували питання заміни імунітету індемнітетом. Тобто народний обранець буде захищений від переслідування за будь-які дії, вчинені ним під час виконання депутатських обов'язків, але «звільнений» від узаконеної вседозволеності. Сказано і про необхідність підвищення відповідальності парламентаріїв за прийняті рішення, і про додаткове врегулювання питання депутатського сумісництва.

За умовчанням збережено змішану форму правління. При цьому заявлено про модернізацію системи стримувань і противаг. Запропоновано уточнити повноваження ВР у сфері формування уряду, забезпечити Раду правом ставити питання про вотум довіри (недовіри) Кабінету, підсумком чого може бути його відставка. Передбачено можливості заслуховування звітів окремих членів КМ і висловлення їм недовіри за результатами таких слухань. Рекомендовано впровадження процедури інтерпеляції (офіційного запиту депутата до уряду), що передбачає додаткову можливість висловлення недовіри Кабміну в цілому або якомусь міністрові персонально. Зазначено, що процедура призначення і звільнення прем'єра та членів КМ «потребує перегляду». І що «вирішальна роль у процесі формування Кабінету Міністрів належатиме Верховній Раді».

Дати більш-менш чітку оцінку задумам асамблеїстів заважає відсутність цілісної картини задуманих змін. Одні ідеї чітко розписані, інші — позначені пунктиром, деякі — приховані за невиразним натяком. Системність, якої так бракує членам Асамблеї в чинній Конституції, гостро відчувається і в їхньому зведеному плані дій. Відчувається, що розділи готували різні групи авторів, яким бракувало чи то часу поспілкуватися, чи то точок дотику.

Найменше романтиків-утопістів зібралося, очевидно, у групі, яка готувала розділ про прокуратуру. Що більше схожий на панегірик ГПУ, ніж на план її реформування. Одна цитата: «Нині жодна інша державна інституція не здатна повною мірою замінити виконання прокуратурою правозахисної функції«. Насамкінець автори цього розділу запропонували позбавити Раду права висловлювати недовіру голові ГПУ… З таким підходом не знадобиться й реалізація ідеї Рената Кузьміна про створення аналогічного російському слідчого комітету, структури, що підкоряється безпосередньо главі держави.

Яких змін зазнає цей план, і яку дещицю напрацьованого використає формальний замовник, тобто Янукович, час покаже.

Років шість тому у Львові Віктор Федорович дозволив собі процитувати Достоєвського. У довільній формі й не згадавши прізвища класика. «Я не пам'ятаю, хто це сказав — що «завжди перемагає краса»... Хто сказав ці слова? Га? Достоєвський? Краса врятує світ?». Поспішаємо поповнити цитатник гаранта. Авторові «Злочину і кари» належить ще й така цитата: «Наша конституція є взаємна любов монарха до народу і народу до монарха»…

Хотілося б, щоб наша Конституція уособлювала взаємоповагу влади до народу і народу до влади. І містила гарантії цієї поваги.

У Конституції Німеччини (де, до речі, загальнонаціональний референдум не передбачений, «на згадку» про Гітлера, що перетворив його на ефективний інструмент зміцнення своєї влади) міститься пряма заборона вносити в Основний закон зміни, які торкаються зобов'язання держави поважати і захищати гідність та права людини. А також право громадян на опір спробам усунути конституційний лад.

Сергій Рахманін, 12 липня 2013 року

http://gazeta.dt.ua/internal/soberi-osnovnoy-zakon-_.html

Вітання Президента України з Днем Конституції 2013

Шановні співвітчизники!

Вітаю вас із Днем Конституції України!

Сімнадцять років тому був прийнятий Основний закон нашої держави.

Цей документ створив могутню основу для розвитку та зміцнення демократичних, соціальних та правових принципів розбудови нашого суспільства.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституція несе в собі головну надзвичайно цінну і гуманну ідею про те, що держава функціонує для людини.

Досвід усіх років незалежності України засвідчив, що Основний закон має відповідати сучасним потребам розвитку нашої держави.

У межах роботи Конституційної Асамблеї ми повинні напрацювати такий Основний закон, який би відповідав найвищим європейським стандартам. Головна вимога до оновленої Конституції - це подальша демократизація та дієвість положень нового документу з огляду на нові виклики, які стоять перед нашою країною.

Впевнений, що наша спільна робота об’єднає українське суспільство заради закладення фундаменту розвитку сучасної демократичної європейської України.

У цей святковий день бажаю всім добра, достатку та миру.

Із Днем Конституції України!

28.06.2013

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

http://president.gov.ua/news/28147.html

28.06.2014 Звернення Президента України до Українського народу з нагоди Дня Конституції України

26.02.2013 Указ Президента України №93/2013 Про відзначення 17-ї річниці Конституції України 

28.06.2012 Звернення Президента з нагоди Дня Конституції 

28.06.2011 Вітання Президента України Віктора Януковича з нагоди Дня Конституції 

28.06.2010 Звернення Президента України Віктора Януковича до Українського народу з нагоди Дня Конституції України

Юрій Шемшученко. Наукові засади конституційної реформи в Україні

26 червня 2013 р. відбулось засідання Президії Національної академії наук України, на якому Директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, заступник Голови Конституційної Асамблеї, академік НАН України Ю.С. Шемшученко виступив з доповіддю на тему: «Наукові засади конституційної реформи в Україні».

В обговоренні доповіді взяли участь: А.О. Селіванов , доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Голова Комісії Конституційної Асамблеї; А.В. Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України [Голова Комісії Конституційної Асамблеї]; І.С. Гриценко, декан юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, доктор юридичних наук, професор [член Конституційної Асамблеї]; О.В. Скрипнюк , провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, Голова Комісії Конституційної Асамблеї. Із заключним словом на засіданні Президії НАН України виступив президент Національної академії наук України, академік НАН України Б.Є. Патон.

За підсумками розгляду доповіді академіка НАН України Ю.С. Шемшученка та її обговорення Президія НАН України прийняла постанову наступного змісту:

Президія НАН України відзначає, що подальший розвиток України як демократичної, правової, соціальної держави зумовлює необхідність належного наукового забезпечення процесу творення національного конституційного законодавства з урахуванням європейського і світового досвіду сучасного конституціоналізму.

Прийнята у червні 1996 року Конституція України стала основою правової системи країни, правовим базисом формування і вдосконалення інститутів державної влади, становлення громадянського суспільства. У ній з урахуванням європейських стандартів демократичної держави та історичного досвіду конституціоналізму було відображено стан розвитку українського суспільства і держави, визначено засади конституційного ладу України, закріплено основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

Водночас, практика реалізації чинного Основного Закону засвідчила наявність у ньому певних проблемних положень, що не дозволяли органам державної влади адекватно реагувати на суспільно-політичні та соціально-економічні процеси. Крім того, внесення змін до Конституції України у 2004 році в умовах гострої суспільно-політичної кризи призвело до суттєвого розбалансування механізму державної влади. І, хоча у 2010 р. ці зміни Конституційним Судом України були визнані неконституційними, все ще залишається актуальною проблема здійснення конституційно-правової модернізації, що зумовлює необхідність чіткого окреслення наукових засад конституційної реформи в Україні.

З метою наукового забезпечення процесу конституційного реформування в Україні, розробки пропозицій щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин, установи та провідні вчені НАН України беруть активну участь у діяльності Конституційної Асамблеї – спеціального допоміжного органу при Президентові України, утвореного для підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України. Зокрема, відповідно до Указу Президента України від 21.02.2011 № 224/2011 «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї» Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України здійснював аналітичне супроводження діяльності Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї. Створена при Інституті група наукових консультантів з питань реформування Конституції України під керівництвом академіка НАН України Ю.С. Шемшученка підготувала проекти Концепції формування Конституційної Асамблеї та Положення про Конституційну Асамблею.

Згідно з Указом Президента України від 17.05.2012 № 328/2012 «Про Конституційну Асамблею» до складу Конституційної Асамблеї увійшли 25 авторитетних учених НАН України, в тому числі 15 академіків і членів-кореспондентів НАН України, які беруть участь у роботі відповідних комісій Конституційної Асамблеї з розробки пропозицій щодо внесення змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України.

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України спільно з Національною академією правових наук України, Національним інститутом стратегічних досліджень, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка здійснюють науково-консультативне забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї. Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського здійснюється науково-інформаційне забезпечення діяльності Асамблеї.

Теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації учених НАН України з проблем конституційного будівництва в Україні знайшли відображення у фундаментальних працях, зокрема: «Джерела конституційного права України» (академік НАН України Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик), «Конституції і конституційні акти України. Істрія і сучасність. (До 15-річчя Конституції України і 20-ї річниці незалежності України)» (академік НАН України Ю.С. Шемшученко), «Проблеми сучасного українського конституціоналізму» (за ред. академіка НАН України В.Я. Тація), «Конституція України. Науково-практичний коментар» (за ред. академіка НАН України В.Я. Тація), «Правовая система Украины: история, состояние и перспективы» у 5 т. (академік НАН України В.Я.Тацій, у співавт.), «Мала енциклопедія конституційного права» (за ред. Ю.Л. Бошицького).

Фахівцями НАН України підготовлено низку аналітичних матеріалів з проблем конституційної реформи для Конституційної Асамблеї; проведено наукові заходи за участю представників органів державної влади України, серед яких: круглий стіл «Конституційна Асамблея: питання статусу, порядку формування та діяльності» (21.02.2012), наукові конференції «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» (23.05.2013), «Сучасний конституціоналізм: актуальніпроблеми теорії та практики» (25.06.2013); розроблено пропозиції до проекту концепції внесення змін і доповнень до чинної Конституції України.

Досвід участі представників академічної науки в процесі конституційного реформування показує, що наукове забезпечення конституційно-правової модернізації має ґрунтуватися на засадах глибокого опанування теорії сучасного конституціоналізму, всебічного аналізу практики взаємодії України з міжнародними інституціями в питаннях конституційної реформи, творчого осягнення здобутків європейського правового і політичного простору, інтегруватися до якого прагне Україна. Це дозволить визначити оптимальні шляхи конституційного будівництва, які б органічно поєднували кращі зарубіжні напрацювання в цій галузі й усталені вітчизняні правові традиції.

Разом з тим потребує посилення координація творчої взаємодії Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з Національною академією правових наук України та Інститутом законодавства Верховної Ради України щодо вироблення узгоджених концептуальних підходів та прогнозів розвитку конституційного процесу в Україні, забезпечення його належної наукової обґрунтованості.

Президія НАН України постановляє:

1. Доповідь академіка НАН України Ю.С. Шемшученка «Засади конституційної реформи в Україні» взяти до відома.

2. Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (академік НАН України Ю.С.Шемшученко):

2.1. Спільно з іншими представниками НАН України в Конституційній Асамблеї взяти активну участь у підготовці проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

2.2. З метою забезпечення наукового осмислення актуальних проблем та перспектив розвитку вітчизняного конституціоналізму у взаємодії з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (академік НАН України Ю.А. Левенець), Інститутом економіко-правових досліджень НАН України (академік НАН України В.К. Мамутов), Інститутом законодавства Верховної Ради України (член-кореспондент НАН України О.Л. Копиленко), заінтересованими установами Національної академії правових наук України (академік НАН України В.Я. Тацій) здійснити протягом 2013 – 2014 років наукові дослідження за напрямами:

– теоретико-прикладні проблеми конституційної реформи в Україні в контексті європейських правових традицій;

– стан і перспективи розвитку конституційного законодавства України;

– політико-правові аспекти адміністративної та адміністративно-територіальної реформ в Україні.

2.3. Підготувати й опублікувати у 2013 році:

– колективну монографію «Проблеми теорії конституційного права України» (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка);

– індивідуальні монографії «Суверенітет: проблеми теорії та практики (конституційно-правові аспекти)» (І.А. Куян), «Теоретико-правові основи введення закону в дію» (М.О.Теплюк);

– вибрані праці члена-кореспондента НАН України В.Ф. Погорілка (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка);

– матеріали наукових конференцій «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії та практики» (за ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка), «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» (за ред. члена-кореспондента НАПрН України Н.М. Оніщенко).

2.4. Провести у ІІ півріччі 2013 р. розширене засідання Вченої ради Інституту на тему: «Наукова спадщина члена-кореспондента НАН України В.Ф. Погорілка в контексті розвитку українського конституціоналізму (до 75-річчя від дня народження)».

3. Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (В.І. Попик) забезпечити видання інформаційно-аналітичного бюлетеня «Конституційна Асамблея: політико-правові аспекти діяльності», його адресне поширення органам державної влади та управління, членам Конституційної Асамблеї, громадським організаціям, представникам науково-експертного середовища.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Відділення історії, філософії та права НАН України (академік НАН України О.С. Онищенко) та Науково-організаційний відділ Президії НАН України (член-кореспондент НАН України В.Л. Богданов).

26 червня 2013 року

http://idpnan.in.ua/provedeni_zahodi_2013.html

Щорічна науково-практична конференція «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» 2013 

Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії і практики (До 17-ї річниці Конституції України)» 2013

Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в сучасному світі» (резолюція) 2013 

Указ Президента України №93/2013 Про відзначення 17-ї річниці Конституції України

Томас Маркерт: Закон про референдум може загрожувати стабільності України

Венеціанська комісія Ради Європи підготувала експертні висновки щодо низки резонансних українських законопроектів. Про рекомендації фахівців DW розмовляла із секретарем комісії Томасом Маркертом.

Deutsche Welle: Пане Маркерте, як оцінила Венеціанська комісія проект Закону про Всеукраїнський референдум?

Томас Маркерт: Це, мабуть, один з наших найбільш критичних висновків. Оскільки нас дуже стурбувало те, що цей законопроект дає можливість вносити поправки до Конституції шляхом референдуму. Але, як Венеціанська комісія вже наголошувала у 2000 році, згідно з Конституцією України це зробити неможливо, оминувши Верховну Раду, яка повинна схвалювати всі поправки до Конституції конституційною більшістю.

Deutsche Welle: Чому, на Ваш погляд, українська влада так наполегливо намагається прийняти закон, який, як вже не вперше вказувала Венеціанська комісія, є несумісним з нормами європейського права?

Томас Маркерт: Я не хотів би спекулювати з приводу мотивів, якими керується українська влада. Проте, я гадаю, для стабільності країни є надзвичайно небезпечним існування ймовірності, за якої фактично будь-що може бути змінено шляхом референдуму.

Deutsche Welle: Парадоксально, але виходить, що такий інструмент прямої демократії як референдум у цьому випадку має негативне значення…

Томас Маркерт: Річ у тім, що у більшості європейських країн референдуми відбуваються лише з тих життєво важливих питань, на які громадяни мають відповісти «так» або «ні». На них не виносять більш складні альтернативи, наприклад, про те, як поліпшити текст певного документу. Для внесення змін до Конституції необхідно мати широкий консенсус, і правки до Основного закону не повинні вноситися вузькою більшістю без участі опозиції. А референдум у цьому випадку може бути використаний для того, щоб оминути вимоги для досягнення достатнього консенсусу.

Deutsche Welle:Як оцінили експерти Венеціанської комісії пропозиції щодо внесення змін до Конституції в частині судової влади?

Томас Маркерт: Наші рекомендації з цього приводу, які були зроблені на запит голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука, надзвичайно важливі. Ми особливо вітаємо те, що було змінено спосіб формування Вищої ради юстиції і скасовано п’ятирічний випробувальний термін для суддів. Проте у цій сфері ще залишилося кілька проблемних моментів. Серед них, наприклад, положення про звільнення суддів на підставі порушення присяги, яке має доволі нечітке формулювання, що робить його вразливим і легким для маніпуляції. Тому ми хотіли б, щоб цей параграф було сформульовано по-новому.

Deutsche Welle:Чи вже надійшов до Венеціанської комісії проект Закону про прокуратуру?

Томас Маркерт: Ми очікуємо отримати його на початку липня. І я сподіваюся, що під час жовтневої сесії Комісії ми зможемо ухвалити висновки з приводу цього законопроекту.

Deutsche Welle:Останнім часом в Україні активно обговорюються проблеми захисту прав сексуальних меншин. З огляду на це актуальними є висновки Венеціанської комісії щодо проекту Закону про заборону так званої «пропаганди гомосексуалізму»…

Томас Маркерт: Так, Парламентська Асамблея Ради Європи попросила нас підготувати висновки з приводу такого типу законопроектів, оскільки вони з’явилися майже одночасно не лише в Україні, а й в Росії, Молдові, інших країнах. Ми розглянули їх у контексті прецедентного права Європейського суду з прав людини. І дійшли висновку, що ці закони порушують Конвенцію з прав людини з кількох причин. Передусім, для визначення злочину, необхідно бути дуже точним, щоб люди чітко усвідомлювали, яка поведінка є злочинною, а яка – ні. Але з тексту дуже важко зрозуміти, що означає «пропаганда» чи «просування гомосексуалізму». Повинна бути можливість для ведення дискусії. Але не кожен аргумент у дискусії можна вважати пропагандою гомосексуальності. Крім того, подібні закони обмежують принцип свободи слова. Оскільки люди повинні мати можливість для обговорення усіх «за» та «проти» гомосексуальності без ризику для себе бути покараними.

Deutsche Welle: Пане Маркерте, нагадайте, будь ласка, чи рекомендації Венеціанської комісії є обов’язковими до виконання?

Томас Маркерт: Ні, це лише рекомендації, і вони не мають зобов'язуючого характеру для країни. Проте, наскільки я знаю, їх серйозно бере до уваги не лише Україна, а й інші держави, такі, як країни-члени ЄС. А це є дуже важливим моментом для України, особливо напередодні Вільнюського саміту Східного партнерства, на який має бути винесено питання про підписання Угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом.

25.06.2013

Розмовляла Вікторія Власенко

Редактор Євген Тейзе

http://dw.de/p/18vas

Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму 

Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв 

Венеціанський «карнавал» у Києві 

Томас Маркерт. Схоже, завдання Конституційної Асамблеї - затверджувати ідеї Банкової 

Конституційна реформа: нові реалії 

Конституционная Ассамблея второй свежести 

Сергій Грабовський. Бережіть Верховну Раду 

Андрій Дуда. Майже 40% українців підтримують ідею Конституанти 

Віктор Чумак. Президентство в обмін на Конституанту?

Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії і практики (До 17-ї річниці Конституції України)» 2013

25 червня 2013 р. в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Сучасний конституціоналізм: актуальні проблеми теорії і практики (До 17-ї річниці Конституції України)», у роботі якої взяли участь провідні вчені-конституціоналісти України та деяких зарубіжних країн.

Вступне слово проголосив Директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, заступник Голови Конституційної Асамблеї, академік НАН України Ю.С. Шемшученко.

З науковими доповідями на конференції виступили:

О.В. Петришин, д.ю.н., віце-президент Національної академії правових наук України, член Конституційної Асамблеї;

О.С. Онищенко, академік НАН України, академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, член Конституційної Асамблеї;

О.Л. Копиленко, член-корсепондент НАН України, Директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член Конституційної Асамблеї;

О.В. Скрипнюк, член-корсепондент НАН України, директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член Конституційної Асамблеї;

В.Ф. Сіренко, член-кореспондент НАН України, головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, член Конституційної Асамблеї;

О.І. Ющик , д.ю.н., провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, член Конституційної Асамблеї;

В.В. Сухонос, д.ю.н., професор кафедри державно-правових дисциплін ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ»;

М.О. Пухтинський, к.ю.н., старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, член Конституційної Асамблеї.

Відбулась загальна дискусія з обговорюваних проблем.

За підсумками роботи конференції були прийняті наступні рекомендації:

Конституція України 1996 р., увібравши в себе досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової юридичної думки, впродовж 17 років слугує правовою основою розвитку України як демократичної, соціальної, правової держави. Реалізація положень Конституції України в законодавстві та діяльності органів влади в умовах суперечливого розвитку суспільства сприяла певній стабілізації й упорядкуванню відносин у різних сферах суспільного життя. Натомість ігнорування або порушення конституційних норм призводили до конфліктів і погіршення політичного клімату та правопорядку в державі.

Разом з тим, практика реалізації Конституції України і внесення до неї змін свідчать про її певну, в тому числі концептуальну, недосконалість, завдяки чому виявлено недоліки, що впливали на виникнення політико-правових конфліктів або на законність їх розв’язання. Рівень захищеності конституційних прав громадян залишається досі низьким, не реалізується повною мірою головний обов’язок держави перед людиною. Таким чином, суспільство і держава постають перед необхідністю усвідомлення вказаних недоліків і внесення відповідних змін до Конституції України.

Учасники Конференції відзначають, що утворення Конституційної Асамблеї як допоміжного органу при Президентові України для вироблення концепції змінення Конституції та на її основі законопроекту про внесення змін до Конституції України стає все більш вагомим фактором стимулювання подальшого розвитку вітчизняної конституційно-правової думки, підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення. Водночас, діяльність Конституційної Асамблеї вказує на доцільність більш активного залучення вчених-правознавців до вирішення проблеми конституційного реформування державного управління.

Науково-практична конференція рекомендує:

1. Розширити проблематику наукових досліджень конституціоналізму і реформування публічної влади. Активізувати зусилля Національної академії правових наук України, вчених Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, інших наукових установ і навчальних закладів на цих напрямах досліджень.

2. Вважати пріоритетними дослідження методологічних проблем та концептуальних основ Конституції і конституційного процесу в Україні.

3. Посилити увагу до теоретичного дослідження Конституції як основи розвитку національного законодавства, та вивчення вказаної проблематики в юридичних навчальних закладах.

4. Забезпечити дієву участь вчених-юристів у підготовці наукових пропозицій і коментарів з питань застосування чинної Конституції України, а також з питань реформування державної влади і місцевого самоврядування, розвитку національної правової системи. Вважати особливо актуальною наукову розробку концептуальних засад парламентаризму в Україні, судово-правової та муніципальної реформ.

5. Рекомендувати науковим юридичним установам та навчальним закладам, товариству «Знання» посилити роз’яснювальну роботу щодо ролі та соціальної цінності Конституції України в суспільстві, в реформуванні державної влади та місцевого самоврядування, встановлення гарантій додержання і захисту прав людини.

6. Опублікувати матеріали Конференції.

25 червня 2013 року

http://idpnan.in.ua/provedeni_zahodi_2013.html

Щорічна науково-практична конференція «Свобода, рівність та гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці» 2013 

Юрій Шемшученко. Наукові засади конституційної реформи в Україні 2013 

Міжнародна науково-практична конференція «Права людини в сучасному світі» (резолюція) 2013 

Указ Президента України №93/2013 Про відзначення 17-ї річниці Конституції України

http://kul.kiev.ua/novini/uchast-rektora-kup-nanu-u-mignarodniy-naukovo-praktichniy-konferenciji-suchasniy-konstitucionalizm-aktualni-problemi-teoriji-i-praktiki.html