Сергій Рахманін. Товариство атаки споживачів

Укотре переконуєшся: в політиці багато що виявляється не тим, чим здається на перший погляд. Відносно свіжий приклад — Конституційна асамблея (КА).

Нагадаємо: наприкінці позаминулого року Леонід Кравчук виступив з ідеєю створити структуру, яка б потрудилася розробити проект необхідних конституційних змін. Передбачалося, що до цього органу ввійдуть провідні правознавці, відомі громадські діячі та представники різних політичних сил, включно з опозиційними. Така селекція, за задумом першого президента, покликана була забезпечити новому утворенню відповідну вагу, необхідний авторитет, належну незалежність і довіру суспільства.

У лютому 2011-го побачив світ президентський указ «Про підтримку ініціативи про створення Конституційної асамблеї». Цим документом також було затверджено склад науково-експертної групи, яка мала забезпечити всі підготовчі роботи. Майже через рік після того, в січні 2012-го, з’явився новий указ глави держави — «Питання формування та організації діяльності Конституційної асамблеї», яким закріплювалася концепція формування та організації діяльності КА. Минуло ще кілька місяців, і в травні нинішнього року черговим указом було оголошено про створення асамблеї. Розчерком свого пера Віктор Федорович скріпив положення про КА та її персональний склад. Почесного звання асамблеїстів була удостоєна сотня громадян, серед яких опинилися маститі вчені, практикуючі правознавці, «паркетні» юристи, кілька політиків, зведений загін «весільних генералів» і прошарок пильних «смотрящих» від різних центрів політичного впливу. Склад вийшов доволі строкатим, однак у ньому було вдосталь фахівців, чия професійна підготовка не викликала сумнівів. Крім того, до асамблеї входило кілька осіб, котрі демонстрували незалежність у судженнях і готовність відстоювати свій погляд. Ця обставина вселяла хоч якусь надію на те, що КА не стане ще однією іграшкою в руках гаранта.

Противники режиму з моменту створення величали асамблею саме так і брати участь у її роботі категорично відмовилися. Формальний привід для упередження був: КА отримала статус спеціального дорадчого органу при президентові. Головою структури прогнозовано обрали Леоніда Кравчука. Леонід Макарович оперативно зробив кілька гучних заяв, у яких пообіцяв, що він і його колеги нікому не зазиратимуть у рот і ні під чию дудку не танцюватимуть.

Секретарем асамблеї затвердили керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації президентської адміністрації Марину Ставнійчук. Вона відразу поспішила заявити, що перебуває в постійному контакті з представниками всіх політичних сил. Марина Іванівна зі стриманим оптимізмом прогнозувала, що після виборів опозиціонери переглянуть своє ставлення до клубу конституційних реформаторів і приєднаються до його роботи.

Основною метою діяльності КА називалася «підготовка законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України». Передбачалося, що напрацювання групи буде переадресовано главі держави, який (скориставшись своїм правом законодавчої ініціативи) етапує документ у Верховну Раду для подальшого розгляду. Уповноважені особи публічно висловлювали сподівання, що Віктор Федорович із належною чуйністю поставиться до кінцевого продукту діяльності асамблеї. Передбачалося завершити роботу над проектом конституційних змін 2014-го. У положенні про КА містився важливий припис: асамблеїстам належало ретельно, детально й критично проаналізувати практику застосування вітчизняного Основного Закону. З’ясувати, що не працює й чому. І внести відповідні пропозиції, які б враховували як міжнародні тенденції, так і національні особливості. Декого з експертів відразу збентежило те, що текст указу не виключав появи не одного, а кількох проектів конституційних змін. Але тоді на цю обставину не звернули належної уваги.

Більшість спостерігачів доволі критично прокоментували народження нової структури. Тих, хто взявся судити про перспективи роботи КА відразу після її появи на світ, можна поділити на три умовні групи.

Перші («песимісти») вважали, що єдина мета асамблеї — зберегти владу Віктора Януковича шляхом точкових змін тексту Основного Закону. Прибічники цієї теорії (серед них більшість відомих опозиційних діячів) випромінювали впевненість, що чинний гарант не дуже вірить у свою перемогу на виборах глави держави у 2015 році. А тому прагне вберегти чинний режим з допомогою нехитрого коректування Конституції. «Песимісти» вважали, що головне завдання, яке стоїть перед КА, — легалізація створеного на Банковій проекту конституційних змін, згідно з якими президента обиратиме парламент. Нічого більше.

Представники другої групи («скептики») не були впевнені, що в Януковича є чіткий план дій. На їхню думку, Віктор Федорович благословив створення нового дорадчого органу про всяк випадок. Мовляв, був би орган, а яке йому завдання поставити — побачимо. «Скептики» припускали, що з самого початку проект «Конституційна асамблея» розглядався Банковою як спроба зіграти на випередження. По-перше, команда Януковича заздалегідь застовпила гучний бренд. Річ у тому, що заклики сформувати Конституційну асамблею звучали давно, але більшість ініціаторів її скликання бачили в КА повноцінну конституанту, тобто незалежний виборний орган, а не добровільного колективного помічника Банкової. По-друге, запросивши під дах асамблеї багатьох авторитетних юристів (зокрема критично й навіть опозиційно налаштованих до влади), клеврети Януковича у принципі відрізали їм шлях для ефективної співпраці з противниками режиму. По-третє, сама ідея створення окремого інституту конституційної творчості (до якого могли ввійти представники різних ідеологічних сил та політичних центрів) покликана була продемонструвати готовність влади до діалогу. На Банковій могли розраховувати, що такий меседж має справити якесь враження на Захід.

Прибічники цієї теорії вважали, що чіткі плани з приводу асамблеї не можуть проявитися до закінчення парламентської кампанії, а конкретними завданнями її почнуть навантажувати не раніше 2014-го.

Членам останньої умовної спільноти («оптимістам») хотілося вірити в добрі наміри совісної частини спеців-асамблеїстів. Вірити в їхню готовність зберегти бодай відносну незалежність від волі Банкової, незважаючи на публічний малопочесний статус «близької до президента контори». «Оптимісти» сподівалися, що маститі правознавці, які опинилися в КА, скориставшись нагодою, об’єднають свої зусилля, знайдуть точки дотику й спільно накреслять ескізи нової редакції Основного Закону. Якщо (а таке вважалося дуже імовірним) начерки метрів виявляться не до смаку президентським лойєрам, то юристи-ідеалісти матимуть право залишити асамблею, доопрацювати проект нової Конституції самостійно й запропонувати її опозиції як об’єднуючу ідею.

Утопія? Можливо. Але знаходилися такі, хто в це вірив. На виправдання наведу слова одного політика, не великого симпатика режиму й доволі тверезомислячого. «Це навіть добре, що толкових знавців об’єднали під дахом Банкової. Інакше б вони елементарно не зібралися. А так у них будуть і час, і умови для нормальної роботи, вони муситимуть реально робити те, про що давно й безтолково говорили. Люди, які щиро переживають за долю Основного Закону, все одно не вживуться з паркетними юристами. Коли вони зрозуміють, що їхня праця нікому не потрібна, а їх просто використовують як прикриття, — вони підуть, але підуть не з порожніми руками. І не як одинаки, а як певна сформована експертна спільнота. Їхня праця може бути затребувана опозицією, яка з власної волі ніколи б у такий складний процес не вплуталася. Тим більше що зі справді об’єднавчими ідеями в опозиції сутужно. Єдине, що трохи бентежить, — навіщо цей проект Януковичу, яка в нього мета? Надто мудрована для нього схема...», — ділився цей політик своїми сумнівами влітку нинішнього року.

Його сумніви виявилися небезпідставними.

Безперечно, в міркуваннях і «песимістів», і «скептиків», і «оптимістів» була певна логіка. Але, за великим рахунком, помилялися і перші, і другі, і треті. Це продемонстрував аналіз перших кроків Конституційної асамблеї.

Мали рацію ті, хто сформулював своє ставлення до діяльності асамблеї, дочекавшись результатів її діяльності. Назвемо їх «прагматиками». Вони вважають, що, створивши КА, Янукович отримав щось на кшталт майстерні дрібного конституційного ремонту. Обмовку про кілька проектів конституційних тепер можна пояснити.

Вже під час другого засідання КА з’ясувалося, що асамблеїстам належить стати, у кращому разі, розробниками частковостей чужих осяянь. На Банковій до роботи нового органу підійшли прагматично, я б сказав — споживацьки. 21 вересня, всупереч раніше запропонованому порядку денному, майбутні реформатори взялися виконувати дебютне прохання влади, озвучене в листі першого віце-прем’єра Валерія Хорошковського. У своєму зверненні заступник глави уряду попросив підтримати розроблений Кабміном проект змін 98 статті Основного Закону, що стосується повноважень Рахункової палати (РП). Підгрунтя досить просте. Свого часу Конституційний суд позбавив цей орган права контролювати надходження до держбюджету, вказавши, що в Конституції йдеться виключно про контроль за використанням бюджетних коштів. У більшості країн органи, аналогічні нашій РП, контролюють і те, й інше. На явний недолік українській владі неодноразово вказували різні міжнародні структури. Тепер його вирішено виправити.

Благо, є привід. Україні обіцяно кредит Єврокомісії на суму 610 млн. євро. Однією з умов його отримання називали відповідність критеріям, встановленим Європейським Союзом для виділення фінансової допомоги Україні.

КА чутливо відреагувала на прохання державних мужів і проект підтримала. І що поганого, запитаєте? В цілому — нічого. Але диявольщина криється в деталях. Який сенс скликати раду мудреців, щоб навіть не розробляти, а просто підтримувати написаний в іншому місці проект, котрий торкається важливої, однак не дуже фундаментальної норми? Уряд цілком міг обійтися і без асамблеї, відповідний план змін Основного Закону мав можливість внести в Раду сам глава держави, який (на відміну від дорадчої КА) наділений правом законодавчої ініціативи. Але Банковій потрібен був прецедент, — асамблеїсти мусили один раз відійти від наперед прийнятих правил і схвалити безневинний, взагалі-то, документ. Щоб наступне прохання влади (вже не таке безневинне) сприймалося як річ, узагалі-то, звична.

І довго чекати не довелося. Позавчора керівник головного управління адміністрації президента з питань судоустрою Андрій Портнов оголосив, що в Конституційну асамблею буде передано пропозиції Януковича про внесення змін до розділу Основного Закону, котрий стосується правосуддя. Віктор Федорович захотів забрати у Верховної Ради конституційне право призначати суддів. І наділити цим правом Вищу Раду юстиції. Зробити це можливо, тільки перекроївши текст 131 статті Конституції.

Привертаємо вашу увагу: йдеться знову не про власну розробку КА, а про проект, написаний за них. І знову влада хоче, аби її ініціатива (цього разу значно сумнівніша) була освячена зборами авторитетів. Можете не сумніватися: друге прохання не буде останнім. Ось про які конституційні законопроекти йшлося.

Згадані мною «прагматики» вважають, що Банкова розглядає КА (принаймні поки що) як інструмент конституювання забаганок Януковича. Про те, як виглядає повний список, можна тільки здогадуватися. «Прагматики» вважають, що фрагментарність, точковість конституційного коректування — виправдана і психологічно, і технологічно. Об’ємна переробка потребує часу, по-перше. По-друге, чи то мала, чи то об’ємна зміна Основного Закону в кожному разі потребує підтримки 300 депутатів. На масштабні зміни знадобляться сили й кошти, на «роботу» з депутатським корпусом — сума, яку можна порівняти з держбюджетом. А так вийде швидше, легше і дешевше.

Найцікавіше, що асамблею ніхто не звільняв від виконання головного завдання — підготовки концептуальних змін Конституції. І що ж виходить? Ще тільки належить вияснити, якою буде загальна картина, яке місце в системі влади займе той чи інший орган, які повноваження слід уточнити, змінити або забрати. Робота над Конституцією потребує дедуктивного підходу, тобто переходу від загального до часткового. А влада примушує КА приставати на індуктивний підхід, відштовхуватися від частковостей, нав’язуваних їй ззовні. Навіщо було збирати академіків, якщо Янукович, Портнов і Хорошковський уже знають те, про що, Євграфов, Козюбра, Мусіяка, Сіренко чи Шемшученко ще тільки мають намір подумати?

Споживацько-наплювацьке ставлення влади не тільки до авторитетів, а й до самої Конституції ніби й не стало новиною, але й не перестало бути прикрим фактом.

Кажуть, Леонід Макарович надто пізно зрозумів, що його використали втемну, розгнівався, проте шляху назад не бачить. Деякі члени асамблеї вже готуються її залишити, однак усе ще сподіваються на краще. Можливо, чергове «споживацьке» прохання (яке явно не забариться) переповнить чашу чийогось терпіння.

Схоже, поховано надії оптимістів на те, що робота під дахом асамблеї дозволить знайти одне одного (а можливо, і себе) тим, хто все ще ставився до Конституції як до святині, а не як до відмички. Чимало тих, хто міг би і мусив би чинити опір нав’язаним правилам, віддали перевагу угодовству. Когось умовили, когось зацікавили, хтось тихо радіє можливості нагадати про себе. Чи нам їх судити? Зрештою, що дивного, що в агресивно споживацькому суспільстві конституційна асамблея перетворилася на своєрідне товариство атаки споживачів.

А що стосується планів збереження режиму Януковича, то вони (наскільки можна судити) мають трохи інший вигляд, ніж собі уявляє опозиція. Пристойна кількість поплічників насельника Банкової вже пильно роззирається в пошуках запасних варіантів. Але сам він (на думку людей, наближених до «центру управління падінням») переконаний, що прийшов усерйоз і надовго. А тому сміливо мріє не те що про другий, а навіть про третій термін. Природно, знаходяться люди, готові підіграти «печерському мрійнику». Припускаю: їм байдуже, де опиниться нинішній гарант у 2015- му, і тим більше — у 2020-му. Але ці хитруни обгрунтовано сподіваються, що їхня готовність потурати примхам вождя буде гідно винагороджена сьогодні.

Для тих, хто забув, нагадаю, що в грудні 2003-го побачило світ чудове рішення Конституційного суду, котре подарувало Кучмі право балотуватися в президенти втретє, ігноруючи заборону Основного Закону. Підстава? Цитуємо: «Положення третьої частини статті 103 Конституції України, за яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, слід розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року».

Правом цим Леонід Данилович з низки причин не скористався. Зате може скористатися Віктор Федорович. Якщо нинішній склад Конституційного суду ухвалить аналогічне рішення. Адже діюча редакція Основного Закону теж набрала чинності вже після того, як Януковича було обрано на посаду глави держави. Аналогія трохи кульгає, та хіба споживачів із КС це зупинить?

Сергій Рахманін, 05 жовтня 2012

«Дзеркало тижня. Україна» №35

//dt.ua/POLITICS/tovaristvo_ataki_spozhivachiv-109930.html