Юрій Шемшученко. Методологічні проблеми оновлення Конституції України

Вступне слово Шемшученко Ю.С.

на відкритті постійно діючого методологічного семінару «Сучасний конституційний процес в Україні: проблеми теорії і практики» на тему «Методологічні питання оновлення Конституції України»

Сучасний світовий і вітчизняний конституціоналізм – це складна наукова система, методологічна база реформування і оновлення Основного Закону. Без глибокого і системного використання цієї бази неможливо досягнути належних результатів у модернізації державно-правового устрою. На жаль, більш ніж 20-річний досвід конституційного будівництва в нашій країні свідчить про те, що у цій царині ми віддавали перевагу методам випробувань і помилок. Системний і науково виважений підхід часто поступався місцем перед політичною і плановою доцільністю.

Згадаймо, зокрема, у яких муках проходила діяльність першої Конституційної комісії. А заключний нічний акорд, пов’язаний з прийняттям чинної Конституції, нічого спільного не мав з науковими засадами сучасного конституціоналізму.

Ще менш науково обґрунтованим був процес внесення змін до Конституції України у грудні 2004 р. Рішення з цього приводу приймалися келійно в ході «помаранчевої революції», внаслідок чого був порушений баланс влад. Наука, зокрема юридична, не була причетна до сумнівних змін конституційного характеру.

У світлі відзначеного і в контексті утворення Конституційної Асамблеї ми маємо унікальний механізм для повноцінної реалізації ідеї дійсно науково обґрунтованої і системної модернізації Основного Закону України. При цьому ключовою методологічною засадою є висловлена думка Президента України про те, що Конституція «не повинна писатися під будь-який орган влади, політичну силу чи окремі персоналії» (виступ на першому засіданні Конституційної Асамблеї).

Дійсно наукове забезпечення конституційного процесу передбачає насамперед методологічно вірне визначення проблем оновлення Конституції та способів їх вирішення.

До проблем, які стосуються майбутньої Концепції змін до Конституції України належать:

а) посилення конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, включаючи реальне забезпечення незалежного судового їх захисту, створення ефективного механізму їх системної реалізації відповідно до кращих світових стандартів;

б) уточнення завдань і ролі держави в умовах посилення глобалізаційних процесів. Закріплене в статті 1 Конституції положення, що Україна є демократичною, правовою, соціальною державою сьогодні не відповідає існуючим реаліям. Утвердження верховенства права, свободи і демократії, соціальної справедливості в суспільстві є необхідним підґрунтям сучасного конституційного процесу. Дані, оприлюднені ООН тиждень тому з нагоди Дня боротьби з бідністю у світі свідчать, що в Україні 24% населення знаходиться за межею бідності, 11% з них – злидарі, кожна шоста людина в Україні є бідною. За цих умов декларування в Конституції положення про те, що Україна є соціальною державою видається передчасним;

в) є потреба наповнити реальним змістом формулу Конституції про повновладдя народу, про народ як єдине джерело державної влади в країні. У цьому зв’язку підлягають зміцненню і розширенню механізми демократії і громадянського суспільства, верховенства не тільки права, а й закону, встановлення законності в країні;

г) особливою непослідовністю в чинній Конституції характеризуються конституційні положення щодо організації державної влади. Правильний в цілому принцип поділу влади не охоплює усіх державних органів. За його межами знаходяться Президент, прокуратура, інші контрольні органи. Йдеться про закріплення дієвого механізму стримувань і противаг через оптимальний перерозподіл повноважень між Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів України, неприпустимість концентрації влади в одному центрі, створення правової основи ефективної співпраці Президента, законодавчої і виконавчої гілок влади, їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики. Слід вжити заходів до забезпечення конституційних гарантій діяльності парламенту як єдиного органу законодавчої влади в Україні, підтримки та утвердження реального парламентаризму в Україні;

д) потребує особливої уваги в процесі підготовки Концепції змін до Конституції України питання вдосконалення судоустрою. Прийняте останнім часом законодавство про судоустрій та статус суддів, новий Кримінально-процесуальний кодекс України за своїм нормативним духом відповідає європейським стандартам. Але існує об’єктивний ресурс нормативно-конституційних змін щодо розширення впливу народу на процес правосуддя. Конституційні зміни повинні стати основою ефективної судової системи, запровадження європейських підходів доступу до правосуддя, закріплення гарантій реальної незалежності суддів, утвердження дієвого та ефективного суддівського самоуправління;

е) мають бути створені належні конституційні засади реформування місцевого самоврядування як основи конституційного ладу України, одного із найважливіших принципів організації та функціонування публічної влади. На конституційному рівні регулювання цю систему слід привести до міжнародних стандартів;

ж) не можна залишити поза увагою правове гарантування та захист Конституції, а також основ конституційного ладу, базових його принципів від негативних чинників. У діючій Конституції України відповідні норми (ст. 17) носять загальний і неконкретний характер. В оновленому Основному Законі належним чином слід передбачити його охорону та захист.

Нарешті, у теоретичному плані надзвичайно актуальною є проблема обсягу конституційно-правового регулювання. Є конституції у десятки разів товщі за нашу. До Конституційної Асамблеї надходять пропозиції істотно розширити межі конституційного регулювання. Наприклад, пропонується включити до Конституції норми про збереження свійських тварин. Але слід пам’ятати, що не можна перетворити Конституцію у кодекс. Очевидно, що наша Конституція у процесі її модернізації може збільшитися на 50–60 статей, але за рахунок принципових питань державно-правового будівництва.

Слід також визначитися з категорією конституційних законів. Майже 20 таких законів було передбачено чинною Конституцією, але вони так і не прийняті до цього часу.

І ще одне. У процесі модернізації чинної Конституції України важливо не зменшити її демократичний потенціал. Відповідні зміни мають базуватися на глибокій теорії і демократичних принципах. Методологічно важливо при цьому, щоб в основу перетворень був покладений загальнонародний інтерес.

Шемшученко Юрій Сергійович,

заступник Голови Конституційної Асамблеї,

академік НАН України

____________
//www.nbuv.gov.ua/asambleya/arh/Bul_7.pdf

//www.rosconservator.ru/articles/15/