КОНСТИТУАНТА: Оксана Щербанюк. Щодо права визначення конституційного ладу народом України

середа, 3 жовтня 2012 р.

Оксана Щербанюк. Щодо права визначення конституційного ладу народом України

Секретар Комісії з питань народовладдя Конституційної Асамблеї Ю.Г.Барабаш акцентує увагу на надзвичайно важливому питанні для теорії та практики конституційного права – понятті «конституційного ладу України», прав та форми його визначення народом.

Справедливим є твердження автора, що ні Конституція України, ні Конституційний Суд України, ні наука конституційного права не дають однозначно зрозумілого визначення поняття «конституційного ладу України». Більш того, сучасне конституційне правозастосування свідчить про змішування понять «конституційний лад», «основи конституційного ладу», «демократизм конституційного ладу», «конституціоналізм», «народовладдя».

Конституція є документом, в якому об’єктивується правова доктрина держави, відображаються різні доктрини, зокрема: народного суверенітету, розподілу влад тощо. Про це переконливо йдеться в аналітичній записці №1 професора А.О.Селіванова.

Як відмічають вчені-конституціоналісти, в елементно-структурному та етимологічному сенсі поняття «конституційного ладу» вживається або може вживатися принаймні в трьох важливих аспектах. Один із них є формальним, його зміст полягає в тому, що конституційний лад не є тотожним поняттю державного ладу, а тому він завжди включає в себе правові норми, які регулюють як державний, так і суспільний лад. Інші два стосуються змісту поняття «конституційного ладу». Отже перед нами важливими є такі обставини: по-перше, конституційний лад є сукупністю тих реальних суспільно-державних відносин, які формуються, існують та розвиваються на засадах Конституції та конституційних законів. По-друге, не всі відносини, які складаються між державою і суспільством, навіть якщо вони набувають свого конституційного оформлення, утворюють конституційний лад, тобто системний комплекс державно-суспільних відносин інституціоналізується конституційним ладом лише за умови, коли державна влада безперечно визнає: а) свою обмеженість правом; б) суверенне право народу на здійснення державної влади.

Народовладдя як пріоритетний принцип конституційного ладу України означає, що держава як в статиці, так і в динаміці в процесі здійснення ним функцій, керується волею народу.

На сучасному етапі конституційно-правова практика свідчить про запровадження в текстах основних законів конституційних обов‘язків держави. Зокрема, ст. 8 Конституції Португалії має назву «Першочергові обов‘язки держави», в якій спочатку перераховуються обов‘язки держави перед особою, далі – обов‘язки, що походять з функції соціального служіння держави (розробка енергетичної політики, спрямованої на збереження природних ресурсів та екологічної рівноваги, ліквідація латифундій, використання в повному обсязі виробничих сил країни, встановлення справедливості при розподілі національного багатства та доходів тощо). В ст. 53 Конституції Іспанії підкреслюється обов‘язок органів публічної влади дотримуватись прав та свобод, перерахованих в її гл. 2 (особисті та політичні права і свободи); в гл. «Про основоположні принципи соціально-економічної політики» обов‘язки держави формулюються інакше – «органи влади сприяють та протегують».

Це свідчить про зміну природи сучасного конституційного регулювання статусу держави та суспільства. Держава стала рівноправним учасником соціальних і правових відносин. Пізнання цього феномену має надзвичайно важливе теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє розкрити сутність конституційних відносин між народом і державою, її органами і посадовими особам и та громадянами, характер, місце і роль демократичної соціальної і правової держави в забезпеченні культури і прогресу та істотні характеристики права.

В чинній Конституції України об‘єктивована визнана теорією конституціоналізму концепція установчої, тобто «первинної» влади народу та «вторинної», похідної від неї влади органів державної влади, держави. Оскільки народний суверенітет невідчужуваний, відповідна державна, в цілому публічна влада, включаючи місцеве самоврядування, не відривається від народу і не переходить до державних органів та органів місцевого самоврядування, які насправді мають тільки право здійснювати її від імені народу, який вони представляють. Тому державна влада – законодавча, виконавча, судова – не первинна, а похідна, відповідно, держава, якщо вона демократична, не може мати інтересів, які відрізняються від інтересів народу, суспільства та його членів. Саме Конституція України повинна вирішити проблему співвідношення народного суверенітету і державної влади шляхом формулювання суверенітету народу як найважливішого принципу організації та діяльності органів державної влади, як принцип конституційного ладу України (ст. 5 Конституції України). Це свідчить про делегований характер влади державних органів: джерело влади органів державної влади та органів місцевого самоврядування не в них самих, а у волі Українського народу. Тому держава не повинна виступати як ізольований та незалежний від народу носій державної влади, вона є інструментом здійснення владарювання народом, його верховенства та повновладдя.

Аналіз тексту Конституції України дозволяє зробити висновок, що до конституційного ладу входять далеко не всі конституційні положення. Так, статтею 17 Конституції забороняється використання збройних сил України для «обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу». З’єднувальний сполучник «або» свідчить про те, що положення про права і свободи громадян законодавець не вважає частиною конституційного ладу. Аналогічний висновок можна зробити з аналізу статті 37 Конституції: «Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються».

Вирішальне значення для чіткого розуміння поняття «конституційний лад» має стаття 156 Конституції України. Дана стаття визначає порядок внесення змін до розділів І (Загальні засади), ІІІ (Вибори. Референдум) та ХІІІ (Внесення змін до Конституції України) Основного Закону. Серед іншого, в ній йдеться про те, що законопроекти про внесення змін в указані вище розділи потребують обов’язкового проведення народного референдуму.

Важливим є питання стосовно того, якими засобами народ може реалізовувати своє право визначати і змінювати конституційний лад.

Право визначати і змінювати конституційний лад належить до виключних суверенних прав народу України.

Проведений аналіз довів необхідність вдосконалення конституційно-правового регулювання у таких напрямках:

визначення поняття «конституційний лад» в Конституції України та систему його принципів або виключення цього поняття з тексту Конституції України;

регламентація суверенних прав народу України, держави та конституційних обов‘язків держави;

чітке конституційне врегулювання форм визначення конституційного ладу України народом та закріплення нових форм безпосереднього народовладдя поряд з виборами та референдумами.

Щербанюк Оксана Володимирівна,

науковий експерт, кандидат юридичних наук, доцент
____________
//www.nbuv.gov.ua/asambleya/arh/Bul_5.pdf

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу»

12.09.2012 Олександр Фісун. Історико-політична природа категорії «народовладдя» в конституційних актах України (виникнення та еволюція)

03.09.2012 Владислав Федоренко. Щодо сутності та змісту категорій «народний суверенітет», «народне волевиявлення», «безпосередня демократія», «форма безпосередньої демократії» та їх співвідношення в конституційній правотворчості