Андрій Стрижак: Легітимність Конституції повинна бути поза всякою підозрою

Зміни й доповнення до Основного Закону, над якими нині працює Конституційна асамблея, так чи інакше наштовхнуться на проблеми втілення їх у життя. Як політичну, так і юридичну. Одним з варіантів перетворень чи навіть прийняття нової Конституції окремі експерти називають всеукраїнський референдум. Чи можливий такий шлях з огляду на вимоги чинного акта найвищої юридичної сили? Чи може парламент, навіть якщо знайде 300 голосів, ухвалити нову Конституцію? Із цими запитаннями кореспондент «ЗіБ» звернувся до Голови Конституційного Суду України у 2007—2010 рр., судді КС у відставці Андрія СТРИЖАКА.

Прогрес людства зумовлює й прогрес конституціоналізму

— Андрію Андрійовичу, почну з, напевне, найпростішого запитання: хто має повноваження прийняти нову Конституцію держави?

— Це питання може здаватися простим тільки на перший погляд, оскільки має кілька складових. Почну з того, що в сучасній науці конституційного права термін «конституція» вживається у двох основних значеннях: «конституція фактична» та «конституція юридична».

Фактичну конституцію немає потреби «приймати». Це — реально існуючі основи суспільно-політичного ладу, дійсний стан особи в тій чи іншій країні. Натомість конституція юридична — це основний закон, який має найвищу юридичну силу, приймається та змінюється в особливому порядку та має своєрідний об’єкт регулювання — державний устрій, основи соціально-економічного ладу, внутрішню та зовнішню політику, права, свободи й обов’язки громадян, засади духовного життя суспільства.

Загальновизнаним є те, що в разі неможливості пристосування до нових реалій шляхом прийняття поправок конституція держави може бути змінена:

• спеціальним колегіальним органом (установчими зборами, конституційним конвентом, конституційною асамблеєю, конгресом, народними зборами тощо);
• народом на конституційному референдумі як інституті безпосередньої демократії;
• представницьким органом, якщо це прямо передбачено в основному законі держави;
• октроюванням, тобто актом, у результаті якого монарх фіксує або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади.

— Але під жоден із цих способів не підпадає голосування 28 червня 1996 року…

— Верховна Рада прийняла Конституцію «від імені Українського народу — громадян України всіх національностей». Суто юридично парламент мав таке право, оскільки згідно з ст.97 чинного на той час Основного Закону 1978 року прийняття Конституції належало до виключних повноважень Верховної Ради.

— Натомість чинна Конституція такого права не передбачає.

— Як зазначив із цього приводу КС у рішенні від 11.07.97, прийняття парламентом Конституції було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду на її прийняття. Це підтверджується п.1 ст.85 Конституції, яка, дійсно, не передбачає права Верховної Ради на прийняття нового Основного Закону, а також ст.156, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді має затверджуватися всеукраїнським референдумом.

Отже, наголосив Суд, відповідно до Конституції держава, її органи, посадові особи не мають права визначати конституційний лад в Україні, воно належить виключно народові. До речі, Основний Закон, закріплюючи конституційний лад, не містить визначення цього поняття, йдеться лише про засади конституційного ладу в Україні, що закріплені в розділах I, III, XIII Конституції.

— Якщо Конституція — Основний Закон, чи доречно його так часто змінювати?

— Як слушно стверджує Петро Шляхтун, стабільність Конституції не заперечує приреченості цього джерела національного права на постійне вдосконалення. Навіть найдавніші з чинних основних законів світу, такі як конституція США 1787 р., неодноразово ставали предметом перегляду та зазнавали змін. «Хіба може одне покоління навіки зв’язувати інші та всі наступні?! Думаю, що ні. Творець створив землю для живих, а не для мертвих. Влада та права можуть належати тільки людям, а не речам чи будь-якій матерії, позбавленій волі... Ніщо не є незмінним, окрім природних і невід’ємних прав людини», — писав свого часу Томас Джефферсон у своєму листі до Д.Картрайта. Тобто прогрес людства зумовлює й прогрес конституціоналізму та подальший розвиток і вдосконалення національних конституцій.

— Але ж, як відомо, немає меж удосконаленню. І хтось повинен визначати законність такого процесу, аби розвиток конституційних норм не порушив принципу верховенства права.

— Принцип верховенства права в англійському праві означає, що право має вищу силу над становим положенням і йому повинні підкорятися всі, у тому числі й король. Натомість вища юридична сила конституції та її верховенство над законами у світовій юридичній літературі, як правило, ототожнюється з поняттям конституціоналізму.

Отже, по суті, в ст.8 Конституції ідеться про принцип верховенства Основного Закону, гарантом дотримання якого є Конституційний Суд. І саме він наділений повноваженнями щодо превентивного контролю за дотриманням особливого порядку правового захисту Конституції.

В Основному Законі містяться й загальні правила щодо умов, які унеможливлюють унесення до нього певних змін. Одна з них — наявність висновку КС щодо відповідності законопроекту вимогам ст.ст.157 і 158 Конституції.

Протягом більш ніж 16 років своєї діяльності Суд розглянув 22 справи такої категорії та неодноразово визнавав подані до нього проекти такими, що не відповідають вимогам Основного Закону. Наприклад, у червні 1999 р. після дослідження змін, запропонованих до ст.46 Конституції, Суд установив, що вони не відповідають припису ст.157 Основного Закону, оскільки де-факто позбавляють права на соціальний захист жінок віком після 55 років та чоловіків після 60-ти.

У січні 2008 р. визнані неконституційними запропоновані зміни до ст.118, що регламентує порядок здійснення виконавчої влади на місцях. Зокрема, Суд установив, що наслідком унесення цих змін буде скасування інституту висловлення недовіри голові обласної держадміністрації депутатами обласної ради, що може призвести до обмеження прав громадян брати участь в управлінні державними справами, яке вони делегували депутатам цього органу місцевого самоврядування. А це — неприпустимо з огляду на вимоги ст.157 Конституції.

Крім цього, КС установив, що Конституція не може бути скоригована шляхом:

•  зміни статусу або повноважень органів державної влади, зокрема покладенням функцій вищого парламентського контролю на Рахункову палату — непредставницький орган, що означало б звуження змісту та обсягу закріпленого в ст.38 Конституції права громадян брати участь в управлінні державними справами;
•  внесення змін, що мають наслідком розбалансування конституційної системи, зокрема суперечливість між пропонованими змінами до ст.94 і ст.106 Конституції, їх неузгодженість із іншими положеннями Основного Закону, відсутність системного підходу до оцінки змін до Конституції та чинних її положень;
•  обмеження гарантії права на справедливий і безсторонній суд;
•  зміни порядку волевиявлення обраних громадянами представників органів державної влади, зокрема вилучення з ст.84 Основного Закону положень, якими встановлено право й обов’язок народного депутата голосувати на засіданнях парламенту особисто.

Таким чином, превентивний конституційний контроль, який здійснюється Судом, по суті, є бар’єром на шляху можливих порушень Конституції внаслідок нелегітимних змін її положень.

Крім цього, згідно з правовою позицією КС, саме він повинен здійснювати наступний контроль і щодо закону про внесення змін до Конституції після набрання ним чинності. Адже відсутність такого нагляду може мати наслідком обмеження чи скасування прав і свобод людини та громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України або зміну конституційного ладу в спосіб, не передбачений Основним Законом.

Утворення спеціального органу для прийняття нової Конституції Основним Законом не передбачено

— Як відомо, спроба внести зміни до Конституції зазнала невдачі саме через порушення процедури. Що має врахувати парламент, аби не повторити помилки 2004 р.?

— Насамперед — не коригувати текст змін, який направлявся до КС для висновку. Адже, розглядаючи справу щодо конституційності закону «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV, Суд, зокрема, з’ясував, що зміст цього акта суттєво відрізняється від проекту №4180, який свого часу був об’єктом дослідження КС. З юридичного погляду, це вже був інший законодавчий акт, який знову мав пройти конституційний контроль.

— А що скажете стосовно процедури ухвалення? Однією з пропозицій було скликання конституційної асамблеї для ухвалення нової Конституції.

— Конституційна асамблея (збори, конвент), Установчі збори (США, ФРН), Великі народні збори (Болгарія) та інші спеціальні колегіальні органи, як правило, формуються шляхом загальних і прямих виборів з метою попереднього схвалення або прийняття конституції (інколи внесення змін до неї). Проте повноваження такого спеціального колегіального органу щодо прийняття нової конституції або внесення змін до чинної в цих країнах установлені в законодавчому порядку.

Конституційна асамблея, створена указом Президента, має лише напрацювати пропозиції щодо змін до Конституції. Про подання тексту нового Основного Закону в указі глави держави не йдеться. Зі змісту п.28 ч.1 ст.106 Конституції, на який посилається Президент у своєму указі, також випливає, що КА є консультативним (дорадчим) органом.

Натомість утворення спеціального виборного колегіального органу для прийняття нової Конституції або внесення змін до чинної, Основним Законом не передбачено. Отже поява такої інституції можлива тільки після внесення відповідних змін до вітчизняного законодавства, причому насамперед до Основного Закону.

— Досить поширеним у світі способом прийняття конституцій або змін до них є проведення із цих питань референдуму. Чи можливий такий шлях для України?

— Проведення такого заходу Конституцією передбачено для внесення змін до її розділів I, III, XIII. Водночас, як відзначають вітчизняні конституціоналісти, роль референдуму як засобу прийняття Основного Закону не слід перебільшувати. Адже не існує прямої залежності між використанням процедури референдуму й демократичністю самої конституції.

Прикладом цього може слугувати всеукраїнський референдум 2000 р., на якому народ дав ствердну відповідь на всі 4 поставлені запитання. Зокрема, здобула переконливу підтримку громадян необхідність формування двопалатного парламенту, розширення підстав для дострокового припинення повноважень ВР, обмеження депутатської недоторканності та зменшення загальної кількості народних депутатів із 450 до 300. Проте відповідні зміни Верховна Рада так і не внесла.

Незважаючи на те що шляхом референдуму були прийняті конституції в деяких європейських (Албанія, Данія, Іспанія, Швейцарія) та пострадянських (Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Росія, Узбекистан) країнах, багато вчених-конституціоналістів дотримуються думки, що нерідко в такий спосіб основний закон, на порушення демократичних принципів, пристосовується до конкретного політичного діяча.

Зокрема, професор Георг Брунер наводить приклади порушень демократичних принципів під час визначення волевиявлення при проведенні конституційних референдумів у Румунії (1991 р.), Естонії (1992 р.), Таджикистані (1994 р.), Росії (1993 р.) та інших державах, що стали наслідком гострої політичної кризи або авторитаризму в цих країнах.

Саме тому в зарубіжних наукових колах наразі переважає думка, що конституційний референдум може вважатися демократичним у разі, якщо на всенародне голосування винесено текст конституції або змін до неї, який підготовлено установчими зборами або парламентом.

Превентивний контроль питань, які виносяться на всеукраїнський референдум, має бути обов’язково

— Схоже, Верховна Рада до цих застережень не прислухалась. Адже закон «Про всеукраїнський референдум» допускає як схвалення нової редакції Конституції, так і визнання нечинним закону про внесення змін до неї. Чи узгоджується така процедура з чинною Конституцією?

— Нагадаю правову позицію, сформульовану в рішенні КС від 16.04.2008. Суд наголосив, що народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття акта найвищої юридичної сили в порядку, який має бути визначений Конституцією та законами України. Це ж застереження стосується й прийняття чи скасування закону або внесення змін до нього. Крім того, не можуть прийматися на референдумі закони з питань, перелік яких наведено в Конституції.

На перший погляд, новели закону про референдум узгоджуються з правовими позиціями Суду, але це тільки на перший погляд. Адже КС визнає конституційним проведення референдумів із цих питань виключно в порядку, який повинен бути визначений Конституцією та законами України. Наголошу: і Конституцією, і законами, а не Конституцією або/чи законом, що де-факто зроблено парламентом.

До того ж Суд невипадково наголосив, що цей порядок «має бути визначеним», оскільки на день ухвалення рішення його не було. Як не існувало й на день ухвалення закону «Про всеукраїнський референдум».

Статтею 15 цього закону передбачено можливість проведення референдумів з питань скасування, визнання таким, що втратив чинність, чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції (ч.3) та скасування законів України, визнання їх такими, що втратили чинність, чи визнання нечинними законів або окремих їх положень (ч.4). Однак згідно з Конституцією, крім припинення дії законів парламентом шляхом прийняття інших законів, єдиною підставою для визнання такими, що втратили чинність законів або їх окремих положень, є рішення КС про їх неконституційність. Конституція також установила правило, за яким умовою для прийняття КС рішення про неконституційність законів повністю чи в окремій частині є невідповідність Конституції або порушення конституційної процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1 ст.152).

Це означає, що ні закон про внесення змін до Основного Закону, ні якийсь інший закон не може втратити чинності інакше, як унаслідок визнання його неконституційним Судом або визнання його нечинним іншим законом, прийнятим парламентом.

Тому фактичне запровадження іншої, не передбаченої Конституцією, процедури визнання нечинними законів України, зокрема шляхом винесення цього питання на всеукраїнський референдум, є можливим лише після внесення відповідних змін до Основного Закону.

Це кореспондується з правовою позицією, викладеною в рішенні КС від 30.10.97 №5-зп, за якою «винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією України, а не іншими нормативними актами».

Не зайвим буде також нагадати, що в Керівних принципах для конституційних референдумів на національному рівні, схвалених Венеціанською комісією 6—7 листопада 2001 р., узагалі не передбачено скасовуючих конституційних референдумів та наголошено, що «за означенням конституційні референдуми стосуються часткового або повного перегляду Конституції».

— Припустимо, що таку процедуру визначено. Хто може ініціювати проекти змін до Конституції чи взагалі нового тексту Основного Закону, які пропонуватимуться для всенародного схвалення?

— Закон не дає відповіді на ваше запитання. Так само не передбачає процедури превентивного контролю змісту цих актів, зокрема щодо внеможливлення обмеження існуючих прав і свобод. Відповідно до ч.3 ст.20 закону «тексти нової редакції Конституції та законопроектів, що виносяться на конституційний та законодавчий референдуми, не повинні скасовувати чи обмежувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина або бути спрямованими на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України». На перший погляд, ця новела відповідає вимогам ст.22 Конституції. Та, знову таки, лише на перший погляд.

Чинна Конституція визначає спеціальний порядок унесення до неї змін, яким передбачено здійснення КС превентивного контролю. Єдиним законодавчим органом у державі визначено парламент та передбачено процедуру запобігання порушенням конституційних принципів саме в процесі прийняття таких законів.

За законом, предметом всеукраїнського референдуму можуть бути будь-які питання за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією, законами України. Отже, із цього випливає, що дозволяється виносити на всеукраїнський референдум будь-які питання або закони з будь-яких питань, крім податків, бюджету та амністії, оскільки це заборонено ст.74 акта найвищої юридичної сили. А як бути з іншими питаннями, які згідно з правовою позицією, викладеною в рішенні КС від 27.03.2000, також не підлягають винесенню на всеукраїнський референдум?

Нагадаю: у березні 2000 р. Суд розглянув справу щодо відповідності Конституції указу Президента «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» від 15.01.2000. Було, зокрема, встановлено, що питання, викладені в п.1 («Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України XIV скликання і внесення у зв’язку із цим доповнення до частини другої статті 90 Конституції України такого змісту: «а також у разі висловлення недовіри Верховній Раді України на всеукраїнському референдумі, що дає підстави Президентові України для розпуску Верховної Ради України?») і п.6 («Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?») ст.2 указу, суперечать Конституції.

Свій висновок КС обгрунтував тим, що Основний Закон не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі, зокрема проголошеному за народною ініціативою, Верховній Раді чи будь-яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їхніх повноважень. Тому винесення на всеукраїнський референдум питання щодо недовіри парламенту було б порушенням такого конституційного принципу, як здійснення органами державної влади своїх повноважень у межах, установлених Конституцією, та принципів правової держави, якою проголошено Україну.

Крім того, закріплюючи право визначати та змінювати конституційний лад в Україні виключно за народом, Основний Закон установив чіткий порядок унесення змін до Конституції. Викладене в п.6 ст.2 указу питання виносилося на всеукраїнський референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції, отже, ставило під сумнів чинність Основного Закону, що могло призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини та громадянина.

— Тобто, на вашу думку, має бути передбачено попереднє погодження змісту законопроекту, аби унеможливити виникнення схожої ситуації? І хто його може здійснювати? Президент чи Центрвиборчком?

— Превентивний контроль змісту питань, які виносяться на всеукраїнський референдум, має бути обов’язково. І закон, розширюючи конституційні повноваження глави держави, наділяє цією функцією Президента. Однак чинною Конституцією таких повноважень за ним не застережено. А відповідно до п.31 ч.1 ст.106 Конституції повноваження глави держави вичерпно встановлюються Основ­ним Законом, на що КС неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях.

За новим законом, ЦВК у 5-денний строк після отримання документів здійснює їх аналіз із погляду відповідності вимогам законодавства й приймає постанову про реєстрацію або про відмову в реєстрації ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму. Однак згідно із законодавством Центрвиборчком «відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України» (ч.1 ст.2 закону «Про Центральну виборчу комісію»). Повноважень здійснювати превентивний контроль, зокрема щодо законопроектів про внесення змін до Конституції, ЦВК не має.

Таким чином, без унесення необхідних змін до Конституції Президенту та ЦВК де-факто надається право підміняти КС та здійснювати його виключні повноваження, встановлені ст.159 Конституції.

— Під час розгляду закону в парламенті лунали зауваження, що скорочена форма бюлетеня для проведення референдуму унеможливлює інформування громадян про суть питання. Але ж навіть технічно було б складно друкувати в бюлетені весь текст проекту.

— За законом, «у бюлетені для голосування зазначається формулювання питання, що виноситься на всеукраїнський референдум, а у разі проведення референдуму щодо певного закону або окремих його положень — також назва закону», пропонується відповісти «так» або «ні» на запитання про прийняття чи відхилення проекту, відповідного питання. Під кожним із цих варіантів відповіді розташовується порожній квадрат (ч.5 ст.77). У приміщенні для голосування або безпосередньо перед ним дільнична комісія в обов’язковому порядку забезпечує розміщення плакатів, що роз’яснюють порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про референдум (ч.6 ст.80).

Проте, хоч як дивно, закон не вимагає обов’язкового розміщення на інформаційних стендах у приміщеннях для голосування власне текстів законопроектів. Це може призвести до того, що громадянин узагалі не знатиме, за які зміни до Конституції чи за який закон він голосує. До того ж законом також передбачено можливість голосування взагалі поза межами дільниць (ст.83).

Це не тільки порушує гарантоване ст.71 Конституції право громадян на волевиявлення, а й не відповідає міжнародним стандартам щодо придатності текстів, які виносяться на референдум. Ідеться про єдність форми та змісту текстів, відповідність їх міжнародному праву, винесення на конституційні референдуми текстів, які відповідно до Кодексу належної практики щодо референдумів за змістом не повинні виходити за межі конституційної реформи.

— Які ще неузгодженості, на вашу думку, слід виправити в законі про референдум?

— Наприклад, надати право політичним партіям брати участь у процесі референдуму, зокрема і під час формування виборчих комісій. Адже всупереч ст.36 Конституції закон надає таке право лише представникам органів державної влади та місцевого самоврядування. Крім цього, закон у цій частині не відповідає загальновизнаним демократичним стандартам, за якими «стосовно членства у виборчих комісіях повинен бути запропонований вибір між збалансованим представництвом партій та збалансованим представництвом прихильників та опонентів питання референдуму».

Звертають на себе увагу також норми закону, за якими нова Конституція (нова редакція), а також закони України набувають чинності з дня оголошення ЦВК результатів референдуму. Це суперечить приписам ст.57 та ч.5 ст.94 Конституції щодо заборони введення в дію неопублікованих чи не доведених до відома населення законів.

Викликає також принаймні подив відсутність у законі критеріїв легітимності референдуму, зокрема мінімальної кількості осіб, які мають право голосу й повинні взяти участь у голосуванні для визнання референдуму таким, що відбувся. Очевидно, що за відсутності у вітчизняному законодавстві норми, яка встановлювала б обов’язковість участі в голосуванні, як це, наприклад, має місце в законодавстві Австралії, Бельгії чи Бразилії, позитивне рішення з питань, винесених на референдум, може бути прийнято за підтримки незначної кількості громадян. Тому не можна відкидати можливість, що одного ранку громадяни України можуть прокинутись у країні, котрою, як Північною Кореєю, одноосібно та пожиттєво править генеральний секретар.

Конституцію слід змінювати тоді, коли вже не можна не змінювати

— Окремі конституціоналісти висловлювали побоювання, що за наявності механізму референдуму втрачається частина повноважень і самого парламенту. Чи відповідає це дійсності?

— Так, опікуючись питанням удосконалення реалізації виключного права Українського народу визначати та змінювати конституційний лад, автори закону де-факто усунули і парламент від цього процесу. Тим самим суттєво обмежене інше не менш важливе конституційне право громадян — брати участь в управлінні державними правами шляхом обрання до органів державної влади своїх представників.

Це не відповідає й загальновизнаним міжнародним стандартам у галузі реалізації принципу народного суверенітету. Зокрема, згідно з Керівними принципами для конституційних референдумів на національному рівні повне відсторонення парламенту як єдиного законодавчого органу від процедури зміни конституції є неправомірним. Венеціанська комісія, яка ухвалила цей документ, наголосила: «Якщо проект перегляду конституції пропонується частиною електорату або органом влади, однак не парламентом, парламент повинен визначити свою оцінку тексту, що виноситься на голосування».

Такої ж позиції дотримується й Конституційний Суд, наголошуючи, що референдум, як і інші форми безпосередньої демократії, не повинен застосовуватися сам по собі або тільки у зв’язку з конституційною фіксацією принципу народного суверенітету. Безпосередня демократія та представницька демократія є важливими об’єктами конституційного регулювання й мають бути легальними способами та засобами реалізації влади. Тому сфера їх застосування та інші параметри встановлюються Конституцією та законами.

Правове регулювання порядку здійснення безпосередньої демократії, зокрема референдуму, спрямоване на те, щоб поєднати ці форми зі способами та засобами, які характеризують представницьку демократію, взаємодоповнити їх, але не зробити конфліктними з можливою підміною парламенту референдумом (чи навпаки).

— Отже, ви вважаєте, що закон про референдум заклав під ВР міну уповільненої дії?

— Я так би не драматизував ситуацію, помилки в законодавчій роботі завжди мали місце й їх завжди можна виправити. Але обмеживши законодавчі функції єдиного органу законодавчої влади та протиставивши їй референдумну законотворчість, закон дійсно створив конфліктну ситуацію. Водночас я переконаний, що законодавець своєчасно ці помилки виправить.

Український народ на всіх етапах свого існування прагнув створення власної демократичної держави, в якій панував би справедливий закон та існувало громадянське суспільство. Великий Кобзар писав:

Коли Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись.

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян...

Саме від імені цих мільйонів громадян усіх національностей Верховна Рада в червні 1996 р. ухвалила історичний документ — Конституцію, яка визначила Україну як суверенну й незалежну, демократичну, соціальну та правову державу. Державу, головним обов’язком якої є утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Прийняття Конституції схвально сприйняла світова спільнота, а зміст цього документа визнано одним з найдемократичніших серед цивілізованих країн. Тому чи варто похапцем, на підставі сумнівних і суперечливих актів перекроювати її, тим більше що значна частина приписів Основного Закону лишилися невиконаними?

— Але ж є вимоги тієї ж Європи стосовно необхідності внесення окремих змін до Конституції, зокрема щодо судової системи.

— Конституцію слід змінювати тоді, коли вже не можна не змінювати. Проте вимоги, про які ви говорите, передбачають коригування окремих норм, а не новий Основний Закон у цілому.

Загальновизнаними підставами для прийняття нової конституції є утворення нової держави та зміна політичних режимів або суспільного устрою. Чи ми утворюємо нову державу? Певна річ, ні. Дай, Боже, зберегти існуючу — з огляду на дії окремих політичних сил.

Чи потребує Україна іншого суспільного устрою, ніж республіканський? Мабуть, також ні. Чи є потреба змінювати положення розд.І «Загальні засади», в якому, зокрема, Українська держава проголошена суверенною, незалежною, демократичною, правовою та соціальною, запроваджено принципи верховенства права та поділу влади, чи розд.ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»? Також ні, про це йдеться навіть у тому законі, про який ми говоримо.

То які ж зміни планує запропонувати суспільству Конституційна асамблея? Перерозподіл повноважень між органами влади? Для цього не треба приймати нової Конституції. КС неодноразово наголошував, що питання про те, хто формує Уряд, обирає Президента, створює чи ліквідує міністерства, інші органи державної влади тощо, є питаннями доцільності (політичної, суспільної, економічної тощо). Головне, щоб зміст і спрямованість діяльності цих органів, як і держави в цілому, визначали права та свободи людини і громадянина та їх гарантії.

Вкрай важливо також, щоб унесення змін до Конституції здійснювалося в повній відповідності з порядком та процедурою, визначеною Основним Законом. Ми вже мали сумний досвід так званої конституційної реформи 2004 р., коли безвідповідальні політики обманом протягнули закон №2222-IV, що мало наслідком колапс виконавчої влади в державі.

Конституція демократичної, правової, соціальної держави повинна бути поза всякою підозрою як щодо її змісту, так і щодо процедури прийняття та внесення змін до неї.

РОМАН ЧИМНИЙ

Закон і Бізнес №10 (1100) 09.03—15.03.2013

//zib.com.ua/ua/14865-suddya_ks_u_vidstavci_andriy_strizhak_legitimnist_konstituci.html

//transkarpatia.net/index.php?newsid=1907

06.07.2012 Юрий Тюрдьо. Конституционная реформа в Украине: в поиске легитимности или политических преимуществ 

25.06.2012 Ірина Погорєлова. У пошуках легітимності 

23.03.2012 Михайло Савчин. Конституційна Асамблея. Проблема демократичної легітимності 

12.10.2012 Ігор Коліушко. Легітимність Конституції на даний час є сумнівною 

18.05.2012 Ігор Когут. Конституційній Асамблеї бракує легітимності 

01.07.2011 Віктор Мусіяка. Ми зайшли надто далеко в порушеннях Конституції. Ми зробили нелегітимною не тільки владу, але й саму державу 

30.06.2011 Дмитро Сінченко. Останній шанс легітимності 

04.10.2010 Томас Маркерт. Рішення Конституційного Суду створило проблему легітимності влади в Україні

Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод

Конституційна асамблея — завіса для втілення змін, розроблених на Банковій

Представники Венеціанської комісії дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про ВРЮ, у КПК тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

17 травня 2012 року президент України Віктор Янукович своїм указом створив Конституційну асамблею, яка до 2014 року має напрацювати зміни до Конституції України. До складу Конституційної асамблеї увійшло 93 експерти та політики, серед яких і Віктор Мусіяка, відомий вітчизняний правник і політик, екс-віце-спікер Верховної Ради України, заслужений юрист України, один із авторів української Конституції, Цивільного кодексу України та багатьох інших законів.

Та буквально через півроку, 5 грудня 2012-го, Мусіяка написав заяву про свій вихід зі складу Конституційної асамблеї.

«Ракурс» поцікавився, що спонукало відомого конституціоналіста вдатися до такого кроку.

— Ви написали заяву про вихід зі складу Конституційної асамблеї 5 грудня. Що послужило причиною?

— Так, я написав заяву на ім’я голови Конституційної асамблеї Леоніда Макаровича Кравчука. У ній я зазначив, що після відомого антиконституційного рішення Конституційного суду 2010 року про скасування політичної реформи була надія і в суспільстві, і в європейських структурах, що Конституційна асамблея стане інструментом, який допоможе повернути державу в конституційне русло, з якого вона випала.

Однак робота Конституційної асамблеї йде таким чином, що, на мій погляд, не можна розраховувати, що вона виконає саме таку роль. В положенні про Конституційну асамблею сказано, що вона має перш за все проаналізувати, чому не виконується Конституція, в чому причина? Чи це недоліки самого тексту Конституції, чи є потреба внесення змін, яка виникла у зв’язку з розвитком суспільних відносин? Що саме треба вдосконалювати? А після цього необхідно розробити комплекс змін до Конституції.

Потім організувати всенародне обговорення, широке фахове обговорення. Тільки після цього потрібно підготувати варіант змін до Конституції, який має бути поданий президенту. А вже президент подає проект закону про зміни до Основного Закону до Верховної Ради України.

Такий алгоритм дій асамблеї.

Та вже у вересні, на другому пленарному засіданні, нам запропонували зміни до статті 98 Конституції, яка говорить про статус Рахункової палати. Після антиконституційних ігор, що відбулися у 2010 році, було змінено статтю 98, за якою абсолютно правильно Рахункова палата була наділена повноваженнями контролювати не лише видатки бюджету, а й надходження до бюджету.

А після повернення Конституції до редакції 1996 року повернули й стару редакцію цієї статті — Рахункова палата стежить лише за видатками бюджету, а надходження контролювати не має права.

Я виступив проти розгляду цього питання на пленарному засіданні асамблеї. Я вважав, що в той момент, коли ми працюємо над аналізом конституційного поля, не розробивши ще концепції змін до Конституції, не можна розглядати конкретні зміни до Конституції.

Вважаю, що це був пробний камінь для Конституційної асамблеї, тобто спробували, а як же вона відреагує. При цьому зміни пропонувалися абсолютно правильні, необхідні. Але для них ще не настав час.

Однак асамблея розглянула це питання і рекомендувала внести ці зміни до Конституції.

Тоді я виступав щодо цього питання, попереджав: «Побачите, коли ви це підтримаєте, то на наступному засіданні принесуть зміни до розділу «Правосуддя» Конституції». Тобто будуть поспішати конституювати антиконституційні положення, які зараз є в законах про судовий устрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції тощо.

6 грудня, після того, як я подав заяву, вже розглядали зміни до розділу «Правосуддя». Тобто відбулося те, що я й передбачав.

Тому я написав у заяві, що, оскільки концепція змін до Конституції вже реалізується, і вона розроблена не Конституційною асамблеєю, а Конституційна асамблея використовується як респектабельна завіса, при наявності антиконституційного закону про референдум, зрозуміло, що йде зовсім інший процес.

— На вашу думку, насправді концепція розроблена в Адміністрації президента?

— Я не знаю, хто там її розробляє, але реалізується зовсім інший сценарій. Тому я за всієї поваги і до Леоніда Макаровича, і до поважних членів Конституційної асамблеї, не вважаю за потрібне у подальшому бути присутнім у цьому органі. Не бачу сенсу.

За великим рахунком, ми після 2010 року живемо в антиконституційному полі. По суті, припинено дію Конституції. Та оскільки ми хочемо, щоб у нас була держава, і в цієї держави були нормальні перспективи розвитку, не кажучи вже про європейську перспективу, а бодай наша нормальна українська перспектива, то ми говоримо: добре, Бог з ним. Ми розуміємо, що це антиконституційно, що ми нібито підкоряємося дії Конституції 1996 року, хоча її відновлено неконституційно, бо ми не уявляємо собі, що можна жити в абсолютно віртуальному неправовому світі.

І що ж ми бачимо? Влада хоче, звичайно, себе легітимізувати. Бо вона, по суті, є нелегітимна, та й держава нелегітимна. Але хоча б уже сьогодні робити це необхідно чесно, відповідно до взятих на себе зобов’язань перед народом і світом.

— Ви пішли з асамблеї. Але там і так небагато фахівців, і кожний фахівець на вагу золота. Невже зовсім не було сенсу там лишатися, бо не вірили, що можете щось зробити?

— Не просто не вірив. Я ж спробував. Звертався до членів Конституційної асамблеї, попереджав їх, я бачив, як ішла робота Конституційної асамблеї… Бути іграшкою в руках тих, хто за лаштунками смикає за ниточки, — не для мене.

То який сенс там перебувати?

Я залишаю за собою право подавати голос, коментувати процес, але не хочу бути його учасником.

— На ваш погляд, склад асамблеї професійний?

— Більшість людей, що входять до її складу, скажімо, відсотків на 70, у своїх сферах — економіки, права — це найкращі фахівці.

Вони фахівці високого рівня, однак політично здебільшого вони просто інфантильні. Я намагався, не ображаючи їх, показати, що їх використовують. І закликав — не давайте себе використовувати.

І та стаття 98 була пробним каменем. Якщо Конституційна асамблея проголосує за неї, то можна підсунути і наступне.

— Але ж Леонід Кравчук, голова Конституційної асамблеї, аж ніяк не є інфантильним у політиці. Він фахова людина, обізнана.Він же ці загрози має бачити?

— Мене вразило ще на першому засіданні, коли, не обговорюючи регламенту асамблеї, було одразу ж поставлено на голосування прийняти його за основу. Я тоді виступив проти цього — навіщо ми копіюємо найгірші зразки Верховної Ради? Адже члени Конституційної асамблеї ще не бачили того регламенту, не читали, а ви пропонуєте вже прийняти його за основу? Нехай люди ознайомляться, на наступному пленарному засіданні внесуть свої пропозиції, розглянемо їх, щось врахуємо і приймемо остаточно. Таким чином перевіряли, чи зможе Конституційна асамблея голосувати, не читаючи.

— І це відбулося під проводом Леоніда Макаровича?

— Ні, у цьому випадку, скоріше, Марини Ставнійчук. Вона як секретар комісії вела засідання. Звісно, Марина Іванівна талановита людина.

А Леонід Макарович, коли я на другому пленарному засіданні виступив проти розгляду 98-ї статті, раптом став казати: «Що ж, ми не реагуватимемо на важливі питання, що виникають?». Це вже викликало тривогу.

Я ставився дуже позитивно до його головування у Конституційній асамблеї, бо він демонстрував свою готовність відстоювати нормальну роботу асамблеї. Але його останнє інтерв’ю на 5-му каналі мене дуже здивувало. Він сказав, що ми представимо президенту остаточний варіант змін до Конституції, він внесе його до Верховної Ради. І якщо Верховна Рада не ухвалить необхідні, як він говорить — для суспільства, зміни до Конституції, розроблені таким поважним органом, як Конституційна асамблея, то тоді він сам виступить із закликом до народу прийняти її на референдумі.

Хто сказав, що все, що приготує асамблея, є безумовним і беззаперечним, таким, що потрібне народу? А як бути з обіцянками вносити зміни до Конституції виключно у спосіб і в порядку, що передбачені самою Конституцією?

Зрозуміло, що готується. Зрозуміло, що у Верховній Раді 226 голосів для схвалення знайдуться, але для остаточного ухвалення змін 300 голосів не буде.

На сьогодні навіть концепції немає, а вони вже про референдум говорять.

Я знаю, що є вже ціла низка постанов Кабінету міністрів, Центрвиборчкому, присвячених підготовці до референдуму, який має відбутися за законом, що є антиконституційним по своїй суті. Його підписав глава держави, не маючи на це конституційного права, тому що в цьому законі містяться антиконституційні положення.

Будь-яка людина, котра відчуває свою відповідальність за те, щоб тут був конституційний лад і нормальні умови для розвитку держави, і особливо в такий момент, коли відчуває, що необхідно щось робити, має максимально використати можливості для легітимного способу приведення конституційного поля до нормального стану.

Я спробував, не вийшло…

— І що тепер робити?

— Опозиція мала відслідковувати все це і реагувати ще тоді, коли скасовувалася політреформа.

Зараз вони блокують парламент. Усе правильно — персональне голосування,  кнопки… Але коли Конституцію руйнували, вони нічого не блокували, людей на вулицю не виводили.

Все, що зараз відбувається, є наслідками руйнації Конституції. Вже трьох депутатів у неконституційний спосіб позбавлено мандатів. І от зараз опозиція заявляє, що підніматиме народ. Та вона мала від самого початку стати на захист конституційного ладу в державі і діяти саме на цій основі, розробити механізм протидії цьому.

Натомість влаштовуються ігри — якщо він не піде в мери, то запропонуємо іншому, а коли той відмовиться, можливо, я піду… Що це таке?

То Леніна скидають… Якісь жалюгідні рефлексії, що абсолютно нічого не вирішують.

Нормальний політик, який стоїть на державницьких засадах відповідальності передусім за все те, що він хоче робити для народу, для цієї держави, має займатися системними питаннями.

— То, може, варто підказати їм?

— Я давно публічно викладав і продовжую оприлюднювати свої погляди на політичні процеси в державі. Ті, кого цікавлять мої поради, постійно виходять на зв’язок. Представників опозиції серед них не було.

— А чи є надія на Венеціанську комісію?

— Коли до Венеціанської комісії представником від України посилається Сергій Ківалов, він, звісно, інформуватиме цю комісію, що готується парад прав і свобод тощо.

Якщо через Парламентську асамблею Ради Європи сигнал ітиме, то ще якимось чином буде реакція. А так вони приїздять сюди, дають свої рекомендації, а процеси, що тут відбуваються, проходять поза їхньою увагою.

— А хіба Венеціанська комісія не аналізує ретельно кожну зміну, кожну літеру, кому?

— Так, вони будуть читати, аналізувати… Треба розуміти, що це люди, виховані в іншій правовій системі, в іншому світосприйнятті. У них зовсім інша система поглядів. Усе це складалося століттями. Вони дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції, у Кримінальний процесуальний кодекс тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

Бо вони ефективні у демократичній системі координат, у нашій системі це все є консервацією корпоративного духу і беззаконня. Вони зробили систему під себе, і все це називають європейською системою правосуддя.

— Тобто воно виглядає, як макет по-європейськи, а насправді наповнене нашим українським змістом.

— Так, звичайно. Наш зміст, найбільш неприйнятний — корупційний, корпоративний.

Спочатку через рішення Конституційного суду, а потім через закон про судоустрій і статус суддів фактично знищили статус Верховного суду, наголошую — конституційний статус знищили. Зробили систему вищих спеціалізованих судів, які приймають остаточні рішення, що не підлягають оскарженню.

Останні зразки таких рішень: один суд прийняв рішення про позбавлення двох депутатів мандатів, ігноруючи Конституцію та закони, інший суд прийняв рішення про позбавлення депутата Власенка повноважень, керуючись тими ж мотивами, а не Конституцією і законами.

Все це є наслідком того, що Україна сьогодні — по суті, віртуальна держава, в якій панує квазіправова система. Формально є те, що називається Конституцією і законами, а правосуддя вершиться за антиконституційними і протизаконними прецедентами, породженими тими ж судами.

Лариса РУДЕНКО

15.03.2013

//racurs.ua/202

13.03.2012 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея? 

13.03.2013 Володимир Крижанівський. Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук? 

06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 

06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 

07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 

28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 

25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 

07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести

Конвертаційна Асамблея?

Конституційна асамблея
може перетворитися на орган схвалення законопроектів влади

Науковий консультант Центру Разумкова, член Конституційної асамблеї Микола Мельник розповів газеті «Юридична практика» про прийнятий 22 лютого 2013 року Комісією Конституційної асамблеї з питань правосуддя законопроект «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення судової системи і принципів здійснення правосуддя на Україні». Фахівець відмітив, що функція Конституційної асамблеї може бути зведена до легалізації підготовлених за її межами проектів.

— Чи можна сказати, що цей документ «народився» поза стінами Конституційної асамблеї?

Цей законопроект на засіданнях Комісії раніше жодного разу не був предметом обговорення. Більше того, ніхто з членів Комісії навіть не висловлював ідею про підготовку такого документу, не обговорювалися також і його основні положення.

На останніх засіданнях наша комісія займалася створенням конкретних законодавчих пропозицій по внесенню змін до Конституції України на основі тих концептуальних положень, які були нею розроблені, а згодом затверджені і схвалені Конституційною асамблеєю у грудні 2012 року.

Якщо підготовку законопроекту, який розглядався 22 лютого цього року ініціював хтось з членів Комісії, то це було зроблено поза рамками нашої роботи. Наскільки я розумію, появу цього документу слід пов'язувати з органом який підготував попередній варіант змін до Основного Закону в частині правосуддя — Адміністрацією президента.

— Тобто ухвалений законопроект фактично є розширеною «версією» презентованого раніше проекту щодо посилення гарантій незалежності суддів?

По суті — це інша версія законопроекту, який раніше спрямовувався Адміністрацією президента на розгляд Конституційної асамблеї. Нагадаю, нашою комісією він був визнаний неприйнятним. Відносного даного документу не було позитивного рішення і самою Конституційною асамблеєю. Новий законопроект в одних питаннях практично нічим не відрізняється від попереднього, в інших — ці відмінності є істотними. Деякі положення вигідно відрізняються від колишнього варіанту проекту — вони якісніші і більш обґрунтовані.

Узяти, наприклад, норми, що регулюють порядок формування Вищої ради юстиції (ВРЮ). Про те, що запропонований варіант формування цього конституційного органу є найкращим зі всіх тих, які пропонувались раніше, я говорив і на самому засіданні Комісії.

— Про який порядок формування ВРЮ йде мова?

У проекті пропонується передбачити, що до складу ВРЮ входять 15 членів, 9 з яких обираються з'їздом суддів, 4 — Національною академією правових наук, 2 — з'їздом адвокатів. На мій погляд, такий підхід можна визнати найкращим за нинішніх політико-правових умов.

Правда, я не знаю, чи зберігся такий порядок формування ВРЮ в остаточному варіанті законопроекту, оскільки перед початком засідання Комісії нам роздали інший варіант проекту. У ньому вже передбачався інший порядок, що визначає обрання двох членів ВРЮ з'їздом представників юридичних вищих учбових закладів і наукових установ (за Національною академією правових наук вже залишалося обрання тільки двох членів). Як нам пояснили, саме на таких змінах наполягав Сергій Ківалов, який, до речі, на засіданні не був присутнім. Але ця пропозиція, наскільки я зрозумів хід засідання комісії, не була підтримана. Зокрема, я був категорично проти такого незрозумілого суб'єкта формування ВРЮ, як з'їзд представників юридичних вищих навчалних закладів і наукових установ.

Разом з позитивними змінами проект зберіг абсолютно неприйнятні положення, що повністю перекривають усі його переваги. Насамперед, це стосується розширення повноважень Президента України з формування суддівського корпусу, який наділяється винятковим правом призначення, звільнення і переведення суддів з одного суду в інший.

Крім того, до компетенції глави держави запропоновано віднести порушення питань створення, закриття й реорганізації судів. На мій погляд, це шлях до неприпустимої концентрації повноважень, посиленню політичного впливу на суди з одного центру. Це велика небезпека для незалежності суддів. Такий підхід знищує існуючий нині баланс політичного впливу на суди з боку парламенту і президента. Другий негативний момент — також концептуального характеру. Йдеться про надмірний, на мій погляд, розширенні повноважень ВРЮ, яка займатиметься усіма кадровими питаннями, у тому числі і призначенням суддів на адміністративні посади.

— А чи були в цьому документі враховані побажання самих членів Комісії?

Певні зауваження і пропозиції до тексту проекту на засіданні Комісії висловлювалися. Наскільки вони враховані — не знаю, оскільки голосування по них не проводилося, а остаточного варіанту цього проекту я не отримував. Але, судячи з усього, консультації відносно його положень проводилися з членами Комісії і до її засідання. Скажу так: з точки зору отримання потрібного рішення, робота велася правильно і, як показало засідання Комісії, виявилася досить результативною. Якщо така робота проводитиметься і з Венеціанською комісією, то з великою часткою вірогідності можна прогнозувати її позитивне рішення за цим проектом.

— Аналіз цього законопроекту свідчить про те, що члени Комісії фактично відмовилися від ідеї деталізувати повноваження Верховного Суду України (ВСУ) на конституційному рівні. Чи це так? І від яких ще озвучених раніше ідей довелося в результаті відмовитися?

Дійсно, це так. І в даному випадку я вважаю таке рішення правильним оскільки в Конституції повинні викладатися загальні, концептуальні положення, все деталізувати в ній не можна. Таку точку зору я відстоював на усіх попередніх засіданнях Комісії. До того ж навіть найкращі і найбільш розширені положення Основного Закону не є гарантією їх дотримання. Але найбільше мене дивує інше: як легко комісія кардинально змінила свою позицію, відмовившись навіть від концептуальних положень конституційного реформування правосуддя, які сама розробила, ствердила і які схвалила по її пропозиції Конституційна асамблея.

Досить сказати, що, проголосувавши за вказаний проект, комісія проігнорувала мінімум чотири власних (хоча вже не власних, а схвалених Конституційною асамблеєю) концептуальних положень. Зокрема, це стосується питань:

• створення, ліквідації і реорганізації судів (колишня офіційна позиція комісії полягала в тому, що це повинні робити не президент, а відповідний орган судової влади);
• усунення політичних структур (а президент є політичним суб'єктом) від процесу формування судового корпусу і вирішення питань відповідальності суддів;
• необхідності збереження інституту випробувального строку для суддів (призначення на посаду вперше); — призначення суддів на адміністративні посади в судах органами суддівського самоврядування.

— Як ви оцінюєте цей законопроект в цілому і функцію Конституційної асамблеї, яку вона виконує у процесі проведення конституційної реформи і внесення змін до діяльності судової системи зокрема? Чи не буде ця функція зведена до банального «освячення» привнесених ззовні законодавчих ініціатив?

У цілому я оцінюю цей законопроект негативно. Тому на засіданні Комісії висловився проти його прийняття. На мій погляд, у разі реалізації цієї законодавчої ініціативи судова влада стане повністю політично залежною причому на конституційних (як ні парадоксально це звучить!) підставах.

Узагалі, реформа, тим більше конституційна, в такому поспіху не робиться. Тим більше, що нинішні проблеми українського судочинства якнайменше пов'язані з недосконалістю Основного Закону. Згоден з тими, хто звертає увагу на те, що нівеляція конституційного статусу Верховного Суду була здійснена без яких-небудь змін в Конституцію. Тому і повернення йому конституційного статусу найвищого судового органу не вимагає змін до Основного Закону. Виходячи з цього, можу припустити, що в основі ініціації цього законопроекту переважає не право, а політика.

Одній їх основних претензій до України з боку міжнародного співтовариства є ситуація з правосуддям в нашій країні. Одна з основних вимог ЄС щодо подальшої європейської інтеграції України — необхідність кардинальної зміни такої ситуації. Не виключено, що цей проект закону європейській спільноті якраз і презентують в якості другого етапу судової реформи, проведеного уже на рівні Конституції. І, схоже, ви праві в тому, що у такому разі функція Конституційної асамблеї може бути зведена до легалізації підготовлених за її межами проектів і їх освячення.

Микола Мельник, 13 березня 2013 року

//www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=1045

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

13.03.2013 Володимир Крижанівський. Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук? 

06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 

07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 

06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 

28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 

25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 

07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести

Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук?

Несподіванки від Конституційної асамблеї

Стрижневим пунктом [конституційної] реформи стало зосередження кадрових важелів у руках глави держави.

Десь на периферії суспільної уваги залишився факт надсилання у Венеціанську комісію (Європейську комісію «За демократію через право») проекту закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Зроблено було це не там, не тими й, до речі, не дуже те. Добре, що хоча б відіслали туди, куди слід.

Відбувалося все, як узагалі це робиться в Конституційній асамблеї, доволі несподівано. На черговому, третьому, пленарному засіданні цього вельмишановного органу (6 грудня минулого року) серед доповідей комісій асамблеї в контексті методичного забезпечення підготовки Концепції внесення змін до Конституції зовсім не в заявленому концептуальному ключі вигулькнула доповідь радника президента Андрія Портнова. У ній ішлося про проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів».

Не вдаючись детально у зміст його пропозицій, зауважимо, що хоча вони не визначали основоположних ідей, але докорінно змінювали підходи до ключового питання: хто формує суддівський корпус? Стрижневим пунктом реформи стало зосередження у чомусь напряму, а в чомусь опосередковано, кадрових важелів у руках глави держави. Та не про це мова.

Новели пана Портнова не викликали захвату в залі. Сам текст змін нагадував більше таку собі службову інструкцію з перепідпорядкування судової гілки влади Банковій.

Того дня в постановленій частині рішення конституційного зібрання навіть не згадується про якісь заходи із впровадження зазначених ініціатив. Але за лаштунками робота кипіла. Десь усередині лютого, в переддень саміту Україна—ЄС, стало зрозуміло: хоча б щось треба покласти перед європейськими панами, аби засвідчити, що якісь рухи таки робляться. Зокрема, в галузі судового реформування, яке так хоче бачити в Україні євроспільнота. Бо у нас тільки й тих новин, що вибіркове правосуддя.

Було вирішено терміново видати на-гора не абищо, а цілісний документ про судову реформу. Запросили Леоніда Кравчука. Тут же скликали не саму асамблею, а її координаційне бюро. Воно відповідно до пункту 28 регламенту асамблеї «з урахуванням пропозицій комісій та інших робочих органів вносить на розгляд Конституційної асамблеї проекти рішень» з перелічених там же питань. І не більше.

Але доволі тривала розмова голови з президентом спонукала пана Кравчука на певне розширення повноважень координаційного органу. На той час було вже виготовлено в адміністрації на Банковій проект узагальнюючого юридичного витвору, а саме — проект закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Отак, не більше, але й не менше. Начебто навіть в одній із комісій асамблеї цей документ було розглянуто і підтримано [через два дні після рішення координаційного бюро про надіслання законопроекту до Венеціанської комісії – ред.]. Чи так це, сказати складно, бо жодного офіційного повідомлення на сайті асамблеї нема.

Після цього бюро, попри певну обструкцію в своїх рядах, вирішило в порушення регламенту, на свій страх і ризик, самочинно виконати функції власне асамблеї. А саме: «Рекомендувати голові Конституційної асамблеї Л. Кравчуку надіслати проект закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні» до Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) для надання висновку». І таке відбулося попри те, що асамблея не уповноважувала бюро займатися цією справою, а лише закликала в своєму рішенні від 6 грудня «продовжувати роботу у контексті підготовки пропозицій до Концепції внесення змін до Конституції України відповідно до напряму їх діяльності з урахуванням, зокрема, висновків та рекомендацій Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія)».

Тоді хто ж уповноважив шановне панство з координаційного бюро робити вищезгадане, для чого така самодіяльність? Наскільки нам відомо, право звернення до Венеціанської комісії мають держави, міжнародні організації. Отже, до неї мав би звернутися особисто президент, якого на останніх виборах уповноважив на такі дії його виборець. До того ж саме він має за Основним Законом право законодавчої ініціативи, а не хоча й спеціальний, але все ж таки допоміжний орган при ньому, яким має бути за задумом Конституційна асамблея. І вже зовсім не по Савці свитка, якщо йдеться про координаційне бюро.

Андрій Портнов під час засідання 6 грудня наголошував: «Зауважуємо, що цей законопроект не має своєю метою докорінну зміну закріпленої в Конституції моделі судочинства та не претендує на розгляд як завершений варіант змін до Основного Закону України». Він також зазначав, що головна думка глави держави полягає в такому:«Тільки після того, як він (представлений законопроект. — В. К.) буде опрацьований спочатку у відповідних комісіях Конституційної асамблеї, а потім пройде обговорення на пленарному засіданні, він буде доповнений найкращими пропозиціями і новим правовим регулюванням питань щодо порушення присяги, про яке ви зараз сказали. Ми також погоджуємося, що треба це доопрацювати і, можливо, включити до запропонованого тексту, тільки після цього ми маємо запропонувати цей проект Венеціанській комісії і, отримавши висновок, виходити із законодавчою ініціативою до парламенту».

Поспіх, з яким було подано до асамблеї цей законопроект, його заангажованість і фрагментарність призвели в сукупності до того, що під час засідання 6 грудня, асамблея жодним словом не визначилася щодо його подальшого опрацювання. А лише побіжно згадала про це в преамбулі свого рішення.

Чому ж тоді все було зроблено не так? Бо, по-перше, треба ж звітувати перед європейськими колегами стосовно їх вимог про правову реформу в Україні. Цьому аж ніяк не слугують подальше перебування в буцегарні Тимошенко й Луценка, а також недоладні рішення суддів щодо позбавлення депутатських мандатів Балоги, Домбровського та Власенка. По-друге, наші партнери із Заходу, зачаровані пані Ставнійчук та першим президентом України, пообіцяли, що мало не до червня нададуть своє резюме з питань реформування правосуддя, якщо наші пропозиції з’являться у них найближчим часом.

Проте справа асамблеї не в тому, щоб займатися перманентним рихтуванням нашої конституційної Біблії. Тільки після того, як буде вироблено загальну концепцію змін до Конституції, можна займатися вибудовуванням цеглинка за цеглинкою нової її редакції. А не у зворотному порядку.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

13.03.2013

//racurs.ua/199

 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

13.03.2012 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея? 

06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 

07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 

06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 

28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 

25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 

07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести