Звернення щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 2013

Делегації українського

Головування в ОБСЄ 2013 р.

Звернення

щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум»

Коаліції громадських організацій «За чесний референдум»

Звернення представників
громадськості щодо Закону України
«Про всеукраїнський референдум»
від 09 вересня 2013 року

Коаліція громадських організацій «За чесний референдум» звертається до України як до Головуючої країни в ОБСЄ, аби вчергове − цього разу з міжнародної трибуни − звернути увагу на проблеми виконання зобов'язань ОБСЄ в галузі людського виміру, котрі виникли у зв'язку з ухваленням Закону України «Про всеукраїнський референдум».

Закон «Про всеукраїнський референдум» був ухвалений із грубими порушеннями конституційної та парламентської процедур у листопаді минулого року. Влада пішла на порушення процедури, аби ввести у правове поле недемократичний та неконституційний по суті своїй Закон. Всупереч показовій «демократичності», він робить неможливим реальне волевиявлення народу та створює умови для узурпації державою права визначати та змінювати конституційний лад в Україні. Таким чином, правовий акт дозволяє скопіювати «успішний» досвід використання референдуму тоталітарними режимами.

Звернення представників
громадськості щодо Закону України
«Про всеукраїнський референдум»
від 09 вересня 2013 року

На небезпеках цього Закону для конституційної стабільності та законності в Україні робить акцент у своєму червневому висновку Венеційська Комісія. Євроінтеграційний курс України зобов'язує державу змінити неконституційні та недемократичні положення Закону України «Про всеукраїнський референдум» напередодні можливого підписання Договору про Асоціацію Україна-ЄС. Нагадаємо, що пункт, присвячений Закону, міститься в Порядку Денному Асоціації.

Наша Коаліція у своїх зверненнях до Президента, народних депутатів, Омбудсмана, Конституційної Асамблеї України неодноразово заявляла, що цей Закон прямо суперечить Конституції України та вимагає оцінки з боку Конституційного Суду України . Про те, що положення Закону мають бути переглянуті, публічно говорили представники як влади (наприклад, Прем'єр-міністр України Микола Азаров), так і опозиції (однією з найбільших загроз цей закон назвала в нещодавньому інтерв'ю Юлія Тимошенко). Утім, на сьогоднішній день можемо констатувати свідому бездіяльність влади, в той час як Закон − діє!

Враховуючи ці обставини, ми закликаємо українське Головування невідкладно привести цей Закон у відповідність до Конституції України та стандартів Ради Європи у сфері референдумів.

Зі свого боку, Коаліція громадських організацій «За чесний референдум» готова взяти участь у законопроектній роботі щодо зміни правового регулювання інституту референдуму в Україні та забезпечити широке публічне обговорення суті змін.

Варшава, 30 вересня 2013 року

Центр Громадянських Свобод

Український незалежний центр політичних досліджень

[К. Михайличенко]

Центр політико-правових реформ [І. Коліушко]

ГО Центр.UA [О. Рибачук]

ГМ Опора

ВГО Республіка

Рух добровольців «Простір свободи»

Інститут Політичної Освіти

Східноукраїнський центр громадських ініціатив

ГО Інформаційний центр «Майдан Моніторинг»

Інститут демократії імені Пилипа Орлика

Міжнародний інститут демократій

Центр інформації про права людини

Громадський рух «Ми - Європейці!»

Кримський правозахисний центр «Дія», Олександра Дворецька

ГО «Всеукраїнська Правова Країна», Вікторія Арт

Асоціація Політичних Наук

Комітет відновлення історичної пам'яті

Кіровоградська обласна молодіжна громадська організація

«Молодий Народний Рух»

Громадський Рух «Чиста Україна»

Всеукраїнська ініціатива «Рух Будівників Держави»

Кіровоградська обласна молодіжна громадська організація

«Молодь разом»

Кіровоградська обласна молодіжна громадська організація

«Майбутнє нації»

Кіровоградський Народний Контроль

Товариство «Гідність», Конотоп

Молодіжна організація СТАН

Чернігівський громадський комітет захисту прав людини

Міжнародний фонд «Відродження» поділяє занепокоєність організацій громадянського суспільства щодо загроз, які несуть недемократичні норми чинного закону «Про всеукраїнський референдум». Фонд підтримує заклик громадських організацій щодо приведення цього закону у відповідність до Конституції України та стандартів Ради Європи у сфері референдумів.

http://www.irf.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=40994:-q-q-q-q&catid=27:news-irf&Itemid=59

http://www.slideshare.net/agucul/coalition-appeal-president0909

21.06.2013 Конституційна Асамблея. Про звернення окремих членів Конституційної Асамблеї, Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

31.05.2013 Леонід Кравчук. Якщо всі організації, які діють в Україні, даватимуть офіційну оцінку законам, то ми перетворимося на дискусійний клуб 

28.05.2013 Олександр Барабаш. Вадік Румин проведе референдум 

20.05.2013 Координаційне бюро Конституційної Асамблеї. Про звернення членів Конституційної Асамблеї та представників громадських організацій 

11.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо неконституційності порядку зміни Конституції України, встановленого у Законі України «Про всеукраїнський референдум» 

05.04.2013 Олександр Барабаш. Ігор Когут. Микола Козюбра.Ігор Коліушко. Володимир Крижанівський. Микола Мельник. Олександр Мороз. Відкрите звернення до голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука 

04.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 

22.03.2013 Комісія Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя. Про проект Рішення Конституційної Асамблеї щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

10.12.2012 Звернення громадськості щодо неконституційності Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

28.11.2012 Олег Рибачук. Закон про референдум дозволить рвати Україну по живому 

21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 

09.11.2012 Сергій Головатий. В Україні не існує держави й не існує права

  

Віктор Мусіяка: Конституція як суспільний договір має виходити від народу

Коли влада усвідомлює відсутність політичних, соціальних, інтелектуальних перепон можливому необмеженому розширенню її повноважень, вона, не вагаючись, іде на це. Як влучно зазначав Бертран де Жувенель, видатний французький політичний мислитель ХХ ст., "егоїзм, який спрямовує владу, і та ідея, яку вона має намір здійснити, – нероздільні риси, що яскраво проявляються в особистості велетнів влади: вони вже самі не знають, в захваті вони від себе чи свого народу, і, все відбираючи, думають, ніби все віддають".

Проект Концепції "модернізованої" Конституції, ухваленої Конституційною асамблеєю при президентові України, засвідчує таку мету повною мірою. Мабуть, іншого й не варто було очікувати, коли ідеєю "вдосконалення" Основного Закону опікується влада, яка її узурпувала.

Названим проектом передбачається, що майбутня "модернізована" Конституція "покликана стати загальнонаціональним політико-правовим договором".Доступною мовою це означає, що очікується загальне визнання Конституції "суспільним договором". У зв'язку з продукуванням цієї ідеї, асамблеїстам доречно було звернутися до її джерел. У тій чи іншій інтерпретації (див.: Т.Гоббс, Д.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Мілтон, І.Кант, Д.Медісон та ін.) ідея "суспільного договору" передбачає, що пропозиція його укладення завжди виходить від суверена-народу. Конституційна асамблея пропонує революційну ідею: Конституцію як "суспільний договір", за яким народ передає свої суверенні права владі в обсязі, визначеному цим договором, зміст якого виписуватиме сама влада, котру суверен має тимчасово найняти на роботу для управління державою з метою забезпечення поточних і майбутніх інтересів. Те, що пропонується наразі в "протоколі про наміри" (проекті Концепції) як "суспільний договір", більше нагадує середньовічну ідею "договору підпорядкування", за якою суверен-народ, "який не здатен безпосередньо здійснювати владу", повністю відчужує її монархові разом із суверенітетом.

Ідея "суспільного договору" продукується владою і, природно, – в інтересах влади за схемою: ми складемо "Конституцію-договір", влаштуємо референдум, на якому ви скріпите його власною волею через урни. Чим не октройована (дарована) Конституція? Духовна особистість української нації (громадяни України всіх національностей) має всі підстави вважати себе зневаженою і приниженою такою пропозицією: неприйнятність механізму фактичного позбавлення народу його статусу суверена очевидна.

Справжній "суспільний договір" матиме місце, коли в Конституції будуть чітко виражені умови суверена про доступ до управління державою. Вибори до парламенту, президента та інших суб'єктів влади повинні бути своєрідним конкурсом на участь у договорі. Конституція виступатиме як "суспільний договір" лише тоді, коли вона буде підготовлена й ухвалена органом, сформованим для виконання цього завдання безпосередньо народом. Конституційна асамблея не є таким органом.

На тлі викладеного особливого звучання набувають такі ідеї, задекларовані в проекті Концепції. Пропонується сформулювати зміст статті 1 Конституції "не як факт" – "Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава", а як "процес становлення" такої держави. Такий самий підхід Асамблея вважає за необхідне застосувати і до конституційних формулювань соціальних і політичних прав, які "залишаються декларативними, оскільки не забезпечені конкретними механізмами і гарантіями". З огляду на позицію влади, підтриману КСУ, не виключено, що реалізовуватиметься ідея надання владі повноважень "гарантувати" конституційні права лише в межах наявних у влади можливостей. Виходить, що "покращення вже сьогодні" поширюється і надалі поширюватиметься лише на конкретних адресатів.

Навіть у тоталітарній державі народ віддав свої політичні права, отримавши натомість відповідний рівень соціальних гарантій. Пропонований же "соціальний договір" передбачає добровільне позбавлення суверена належних йому природних прав за його ж добровільної згоди на "обов'язок" влади задовольняти його соціальні потреби в обсязі, який вона вважатиме можливим на певний момент. Очевидно, що конституційні права і свободи мають усі шанси перетворитися з декларативних на декоративні. Якому ще суверену, крім українського народу, можна так щиро й відверто зробити таку пропозицію, не ризикуючи отримати гідну відповідь?

Як показує проект Концепції, вплив на конституційний процес в Асамблеї "ієрархів" влади й різних навколовладних інтересантів здійснюється, маючи за мету саму конституційно визначену мету держави – її "генетичний код".

Мета Української держави закріплена в Преамбулі Конституції і в статті 3, яка проголосила: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Ця стаття перебуває в безпосередньому системному зв'язку з розділом ІІ Конституції України. Якщо сьогодні чітко зрозуміло, що розділи І, ІІІ, ХІІІ Конституції закріплюють засади конституційного ладу, то ідеї, які планується реалізувати в розділі І, можуть мати наслідком деформацію конституційного ладу. Ключем до цього є намір сформувати розділ "Перегляд конституції", який, маючи постійний механізм непрогнозованих змін і замін Конституції, підірве основу основ – її стабільність.

Невдовзі після обрання президентом України В.Янукович заявив: "Подальший "конституційний транзит" буде пов'язаний лише з посиленням представницької демократії і зміцненням місцевого самоврядування". А тепер порівняйте зміст обіцяного з масштабами та обсягом дійства, які поки що демонструє Асамблея в проекті "Концепції внесення змін до Конституції України".

Конституція України, ухвалена 1996 р., тим більше зі змінами, внесеними 2004 р., сприймалася владними командами, що змінювали одна одну останні 17 років, як Конституція, "не розрахована на застосування".Це підтверджується не лише неймовірною кількістю фактів її порушення, ігнорування, глумливої інтерпретації, в тому числі Конституційним судом (КСУ). Уже в 2000 р. було проведено референдум щодо внесення змін до Конституції. Згадаймо голосування в квітні 2004 р. змін до Основного Закону, коли парламент "недобрав" лише шість голосів до позитивного результату. Зміни, внесені до Конституції 8.12.2008 р., "скасовані" КСУ в 2010 р. В 2009-му в останній момент зірвалося голосування за так звану Конституцію ПР+БЮТ. Усе, що сьогодні відбувається навколо Конституції, нагадує бутафорний "конституційний процес" з ініціативи попереднього президента в 2007–2008 рр. Задекларовано практично ідентичні ідеї, починаючи з "нової Конституції для народу", ту ж готовність організувати "всенародний конституційний референдум за народною ініціативою", якщо народні депутати не зможуть дійти згоди "щодо цілісного і дієвого проекту Конституції". Не виключено, що буде спроба саме таким способом завершити "конституційний процес" з тим, щоб після референдумного ухвалення "Конституції" проголосити започаткування "дійсної" історії України: все, що було й відбудеться до цього вікопомного моменту, буде визнано невдалими експериментами.

Та форма правління, яка послідовно й безперешкодно торує шлях до кінцевої точки "конституційного транзиту", концентровано визначена одним з "батьків Конституції США", четвертим президентом США Джеймсом Медісоном: "Зосередження всієї влади – законодавчої, виконавчої і судової – в одних руках, незалежно від того, надана вона одній особі чи багатьом, у спадок, за призначенням чи обранням, можна по праву визначити словом "тиранія". В суспільну свідомість останні два десятки років доволі ефективно вкорінюється ідея, що людина – це елементарна частинка – індивідуум, якому протистоїть держава, проти якої людина безсила, коли та зневажає і заперечує її права. Підтвердження цього людина бачить чи не в повсякденній діяльності влади, що саме й уособлює державу, котра звільнила себе від моральних та інших соціальних пут, культивуючи хаос егоїстичних інтересів і сліпих пристрастей. Сьогодні влада є "берегинею" незліченних благ небагатьох і незначних благ безлічі: і ті й інші потребують постійного захисника, роль якого вона з готовністю взяла на себе. Це дає їй наснагу не тільки впевнено пропонувати свої послуги, а й переконливо-цинічно шантажувати суверена добровільно "відійти вбік".

Нехай відомі антиконституційні дійства не викликали і не викликають ні політичного, ні суспільного спротиву, бодай елементарної відрази. Якщо ми справді народ, наділений Основним Законом усією повнотою влади, тільки ми самі, усвідомивши себе сувереном, мусимо виступити захисниками й рятівниками Конституції, конституційного ладу. Україна, як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" – за крок до політико-правового банкрутства. Вона потребує якнайшвидшої і радикальної санації: відновлення конституційно-правового ладу.

Реалізація верховенства волі народу-суверена – первинна умова відновлення конституційного ладу. Без його участі в конституційному процесі як природного первісного суб'єкта конституційного права ніяка санація держави неможлива. Саме народ повинен утвердити конституційну мету держави шляхом затвердження на референдумі поправок до Основного Закону, підготовлених і ухвалених спеціально створеним ним для здійснення цієї роботи органом – Установчими (Конституційними) зборами. По суті, народ-суверен повинен виконати установчу функцію відродження держави.

Установчі збори скликалися в багатьох державах у момент виникнення останніх або в критичні періоди існування. Найпоширенішим є спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів шляхом обрання народом загальним і прямим голосуванням. Для України прийнятний саме такий спосіб формування Установчих (Конституційних) зборів. Всеукраїнський референдум для затвердження змін до Основного Закону, опрацьованих і ухвалених органом, створеним народом, буде актом юридичного "явлення на світ", легітимацією суверена – володільця всіх природних прав і багатств країни, інших ресурсів держави. З цього моменту ніхто не зможе безкарно зазіхати на будь-які природні права народу. Затвердження народом змін до Основного Закону має зумовити негайні позачергові вибори парламенту, президента, органів місцевого самоврядування. В Конституції повинні бути визначені основні (рамкові) параметри "суспільного договору", за яким суверен найматиме на тимчасову роботу до органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, ним має визначатися "рівень добробуту народу", який повинен бути забезпечений на конкретному етапі руху до досягнення конституційної мети держави. Це потребує закріплення в Конституції вимоги до політичних партій, кандидатів на посаду президента, до органів місцевого самоврядування викладати у передвиборних програмах зміст обов'язків, які вони беруть на себе в разі обрання. На підтвердження довіри до осіб і партій, обраних до органів влади та місцевого самоврядування, необхідно передбачити проведення контрольних референдумів після спливання половини строку повноважень.

Сьогодні найкраще – припинити будь-які намагання підкоригувати Основний Закон чи, тим більше, ухвалити в антиконституційний спосіб "нову" Конституцію. Поки основні учасники політичних процесів, саме суспільство не дозріють до готовності ввімкнути чесний механізм безпосередньої участі народу у творенні держави, а суверен не усвідомить, "хто в домі господар", будь-які спроби впливати на зміст Основного Закону будуть, у кращому разі, симулякрами, ще більш шкідливими явищами, ніж їх відсутність. Таке "дозрівання" може зайняти два-три роки, а можливо, затягнеться на кілька політичних актів змін команд при владі. Тільки за реальної, а не підігнаної готовності народу до цілеспрямованого ввімкнення всієї потуги власної волі у власному інтересі можуть бути встановлені цивілізовані відносини по вертикалі "принципал– агент", суверена з владою, яка знатиме своє конституційно визначене місце відповідно до дійсно суспільного договору.

Віктор Мусіяка 27 вересня 2013 року

http://gazeta.dt.ua/internal/konstituciya-yak-suspilniy-dogovir-maye-vihoditi-vid-narodu-_.html

//vforvendetta.warnerbros.com

Робоча група з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України (склад) 2013

РІШЕННЯ

координаційного бюро

Конституційної Асамблеї

від 17 вересня 2013 року №18

Про робочу групу з доопрацювання

проекту Концепції внесення змін до

Конституції України

З метою забезпечення виконання Рішення Конституційної Асамблеї "Про проект Концепції внесення змін до Конституції України" від 21 червня 2013 року № 14 координаційним бюро Конституційної Асамблеї ухвалено рішення:

1. Утворити робочу групу з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України (персональний склад додається). У разі потреби для вирішення окремих питань щодо змісту Концепції внесення змін до Конституції України можуть залучатися [а можуть не залучатися - ред.] інші члени Конституційної Асамблеї та експерти.

2. Визначити секретаря Конституційної Асамблеї М.Ставнійчук координатором робочої групи з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України.

3. Робочій групі з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України до 15 жовтня 2013 року забезпечити спільно з членами координаційного бюро Конституційної Асамблеї узагальнення пропозицій до проекту Концепції внесення змін до Конституції України та підготувати доопрацьований проект Концепції внесення змін до Конституції України для розгляду в установленому порядку на пленарному засіданні Конституційної Асамблеї.

Голова

Конституційної Асамблеї Л.Кравчук

Секретар

Конституційної Асамблеї М.Ставнійчук

Додаток

до Рішення координаційного бюро

Конституційної Асамблеї

від 17 вересня 2013 року №18

СКЛАД

робочої групи з доопрацювання

проекту Концепції внесення змін до

Конституції України

à la Князевич’14
à la Кравчук ’12

à la Кравчук ’11

à la Ющенко’08

à la Гавриш-Мороз’02

à la Сирота’96

à la Мороз-Кучма’94

à la Кравчук’90-Плющ’92

СТАВНІЙЧУК Марина Іванівна – секретар Конституційної Асамблеї, координатор робочої групи з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович – заступник Голови Конституційної Асамблеї, директор Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, академік Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор

БУТКЕВИЧ Володимир Григорович – голова Комісії Конституційної Асамблеї з питань прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, суддя Європейського суду з прав людини у відставці, доктор юридичних наук, професор [заява про вихід]

ЄРМОЛАЄВ Андрій Васильович – голова Комісії Конституційної Асамблеї з питань організації державної влади, директор Національного інституту стратегічних досліджень [директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»]

КОЗЮБРА Микола Іванович – член Конституційної Асамблеї, завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", суддя Конституційного Суду України у відставці, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор [заява про вихід]

КОЛІСНИК Віктор Павлович – член Конституційної Асамблеї, завідувач наукового відділу конституційно-правових проблем державного будівництва Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор

КРУСЯН Анжеліка Романівна – член Конституційної Асамблеї, завідувач кафедри конституційного права Національного університету "Одеська юридична академія", доктор юридичних наук, професор

СЕРЬОГІНА Світлана Григорівна – голова Комісії Конституційної Асамблеї з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування, завідувач кафедри державного будівництва Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", доктор юридичних наук, доцент

ТЕПЛЮК Михайло Олексійович – член Конституційної Асамблеї, заступник Керівника Апарату Верховної Ради України – Керівник Головного юридичного управління, кандидат юридичних наук

ФЕСЕНКО Володимир В'ячеславович – голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович – член Конституційної Асамблеї, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор

ШИЛО Ольга Георгіївна – член Конституційної Асамблеї, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", доктор юридичних наук.

Залучити до роботи з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України для вирішення окремих питань щодо змісту Концепції внесення змін до Конституції України таких членів Конституційної Асамблеї:

БАРАБАШ Олександр Леонідович – віце-президент Асоціації народних депутатів України [заява про вихід]

БАРАБАШ Юрій Григорович – проректор з навчальної роботи Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор

ЄВГРАФОВ Павло Борисович – суддя Конституційного Суду України у відставці, кандидат юридичних наук

КОЛІУШКО Ігор Борисович – голова правління громадської організації Центр політико-правових реформ [заява про вихід]

КРЮЧКОВ Георгій Корнійович – народний депутат України третього та четвертого скликань Верховної Ради України

МОРОЗ Олександр Олександрович – голова Соціалістичної партії України

ОНІЩУК Микола Васильович – президент Інституту правової політики, доктор юридичних наук

ПІДПАЛОВ Леонід Васильович – заслужений юрист України

РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович – заступник академіка-секретаря відділення теорії та історії держави і права Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор

РЕЧИЦЬКИЙ Всеволод Володимирович – експерт всеукраїнської асоціації громадських організацій "Українська Гельсінська спілка з прав людини", кандидат юридичних наук, доцент

СЕЛІВОН Микола Федосович – суддя Конституційного Суду України у відставці, академік Національної академії правових наук України, кандидат юридичних наук

ТИМЧЕНКО Іван Артемович – суддя Конституційного Суду України у відставці, академік Національної академії правових наук України, кандидат юридичних наук

ЯКИМЧУК Микола Костянтинович – перший проректор Національної академії прокуратури України – директор Інституту підвищення кваліфікації кадрів, доктор юридичних наук, професор.

Конституційна Асамблея («інші члени», персональний склад)

Залучити до роботи з доопрацювання проекту Концепції внесення змін до Конституції України для вирішення окремих питань щодо змісту Концепції внесення змін до Конституції України таких експертів:

ГОЛОВАТИЙ Сергій Петрович – співголова Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, доктор юридичних наук

КЛЮЧКОВСЬКИЙ Юрій Богданович – президент української громадської організації "Інститут виборчого права", кандидат фізико-математичних наук

РОЗУМНИЙ Максим Миколайович – завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень, доктор політичних наук.

17.09.2013

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

http://www.president.gov.ua/news/28801.html

 

27.11.2013 (ХІІІ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №20-21] 

30.10.2013 (ХІІ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №19] 

20.05.2013 (Х) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №15-17] 

23.04.2013 (ІХ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №14] 

22.03.2013 (VІIІ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №13] 

20.02.2013 (VІI) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №11-12] 

05.02.2013 (VI) Засідання координаційного бюро КАЯК 

23.01.2013 (V) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №10] 

29.11.2012 (ІV) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №6-9, проекти рішень КАЯК №9-11] 

04.10.2012 (ІІІ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №4-5] 

10.09.2012 (ІІ) Засідання координаційного бюро КАЯК [Рішення КБ №1-3] 

11.07.2012 Перше засідання координаційного бюро КАЯК 

20.06.2012 Координаційне бюро КАЯК (склад)

Виступ Президента на урочистому зібранні з нагоди Дня Незалежності 2013

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас з найвеличнішим святом - Днем Незалежності!

22 роки - зовсім невеликий проміжок часу в історичному вимірі. Але для України ці два десятиліття стали початком нової історії. Ми постали як єдиний народ, єдина держава, єдина колективна воля до самостійного розвитку.

За ці роки ми пройшли непростий шлях від тоталітарної системи радянського зразка, через «дикий капіталізм», економічні кризи та соціальну розгубленість - до свободи, людської гідності, демократії та відкритої економіки, визнання та поваги у сучасному глобалізованому світі.

Ми пройшли цей шлях впевнено, без соціальних потрясінь та конфліктів. Переконаний - так буде і надалі.

Сьогодні ми ставимо перед собою амбітні цілі всеохоплюючої модернізації та забезпечення сталого розвитку нашої держави. І кому б не хотілося зупинити нас на цьому шляху - це нікому не вдасться.

Так, світ ХХІ століття став ще складнішим та багатоманітнішим.

Ми сьогодні є свідками нових криз та потрясінь, які здавалися неможливими наприкінці минулого ХХ століття.

Адже завершення «гарячих» та «холодних» воєн минулого століття, руйнування тоталітарних систем, романтизм національного відродження та динамічний розвиток світової економіки - все це свідчило про можливість започаткування нової епохи - епохи гуманізму та глобального сталого розвитку.

Але сама історія виявила незрілість людства, самовпевненість політиків та інтелектуалів.

В той же час, саме нові кризи стають для усіх без виключення народів та держав іспитом на самостійність, мудрість, волю до нових перетворень та досягнень.

Я глибоко переконаний: у сучасному світі саме незалежність, здатність самостійно вирішувати проблеми та добиватися поставлених цілей є ознакою зрілого, внутрішньо консолідованого та духовно багатого суспільства.

Такими є український народ і сучасна держава Україна.

Ми вчимося правильно розпоряджатися своєю свободою. Ми не закриваємося від світу, не фарбуємо його у чорні та білі кольори, послідовні у своїй політиці гармонійного миру та діалогу.

І ніколи не підтримаємо політику нових мурів та протистояння.

Ми твердо захищаємо свої власні інтереси.

Незалежність стала для нас справжнім вчителем у прийнятті самостійних стратегічних рішень і визначенні власного розвитку, з опорою, у першу чергу, на власні сили.

Ми стали відповідальними союзниками і партнерами.

Ми прагнемо до побудови паритетних стосунків та готові йти на компроміси, які зміцнюють стабільність та несуть процвітання для нас і усіх наших сусідів.

Наша сила - це наша внутрішня єдність у прагненні до змін. І тому курс на модернізацію усіх сфер життя є вираженням інтересів українського народу.

У перші роки незалежності було закладено основи державності та вільного підприємництва.

Але недозавершений, пострадянський характер суспільних інститутів стримує розвиток країни.

Тому головне завдання політики модернізації - розвиток сучасної ринкової економіки, демократичного державного устрою та освіченого, вільного та самоврядного громадянського суспільства.

Зараз ми реалізуємо найскладніший перший етап модернізації, пов’язаний із системним реформуванням ринкової інфраструктури та соціальної сфери, створенням умов для прискореного розвитку реального сектору економіки, стимулювання конкурентоспроможності традиційних і нових галузей.

Глобальна економічна криза виявила слабкі ланки національної економіки та допомогла зосередити ресурси на найважливіших напрямках реформування.

Ми змінили підходи до державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Завершується велика приватизація. Не держава, а приватна ініціатива, конкурентне змагання керують розподілом ресурсів між точками зростання економіки.

Держава своєю політикою та втіленням національних проектів закладає макростимули для розвитку та інвестиційної активності.

Стабільна гривня створює засади довгострокових капіталовкладень та гарантує справедливий рівень винагороди за працю.

Успішний досвід проведення Євро-2012 підтвердив необхідність модернізації усієї національної інфраструктури.

Будівництво і реконструкція автомагістралей, залізниць, морських та річкових портів, аеропортів залишається пріоритетом державної політики.

На зміцнення «енергетичного суверенітету» спрямовані заходи із диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій, нарощування частки нетрадиційних та альтернативних паливних ресурсів.

Нова політика стимулювання зайнятості та сприятливі умови для впровадження високих технологій поступово відкривають шлях до успіху для сміливих, освічених молодих українців.

Національні системи охорони здоров’я, соціального захисту, освіти та культури адаптуються до вимог європейських стандартів якості послуг, адресності та раціонального використання коштів.

Але вже сьогодні ми зобов’язані планувати наш завтрашній день.

На моє переконання, наступний етап модернізації має полягати в розвитку «суспільства знань», творенні високотехнологічної наукоємної економіки, зміцненні єдиного національного гуманітарного простору.

Маємо зробити все, щоб Україна, пройшовши горнило перетворень, і надалі розвивалась як країна високої культури, із сильним індустріальним потенціалом, справедливою та ефективною системою соціального захисту, широкими можливостями глобального партнерства.

Позитивний досвід провідних країн світу, що демонструють високі стандарти політичної, економічної та соціальної самоорганізації, допомагає нам у реалізації власної програми модернізації.

Тому для України асоціація з Європейським Союзом має стати важливим стимулом для подальшого формування сучасної європейської держави.

Одночасно ми маємо зберегти та продовжити поглиблення наших стосунків, інтеграційні процеси з Росією, країнами євразійського співтовариства, іншими світовими лідерами та новими центрами економічного розвитку.

Це - вибір України, і лише ми усі разом несемо відповідальність за його здійснення.

В основі ідеї Незалежності - віра в Людину, її життєву силу, її свободу, її спасіння і високе покликання.

Ця віра живе в нашому народі вже понад тисячу років, знову і знову відроджується завдяки вічним християнським цінностям і Божим заповідям.

Ця віра згуртувала нас в єдиний український народ, не дала нам розчинитися протягом століть роз’єднання та поневолення.

Ця віра дала нашим дідам і батькам сили пережити жахи війн та тоталітаризму.

Цього року ми відзначаємо вікопомні події: 80-ті роковини трагедії Голодомору та 70-ту річницю початку визволення української землі від німецько-фашистських загарбників.

Дуже символічно, що свято 1025-річчя Хрещення Русі, свято великого духовного вибору збіглося з роковинами трагічних сторінок нашої історії.

Не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки притаманним нашому народу християнським якостям - нездоланній вірі, терпінню і милосердю - нам вдалося пережити найважчі випробування минулого.

Переконаний, що у нас вистачить віри і терпіння, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення, і збудувати сучасну, розвинуту Україну - спадкоємця Київської Русі, сильну європейську державу ХХІ століття!

Зі святом вас, дорогі співвітчизники!

З Днем Незалежності!

24 серпня 2013 року

Офіційне Інтернет-представництво Президента України

http://partyofregions.ua/news/blog/5218717bc4ca422c5b000051

24.08.2014 Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України 

24.08.2012 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» 

24.08.2011 Вітання Юлії Тимошенко українському народу з Днем Незалежності 

23.08.2011 Виступ Президента України Віктора Януковича під час урочистостей з нагоди 20-ї річниці Незалежності України в палаці «Україна» 

31.08.2010 Віктор Чивокуня. Віктор Янукович зіграє картами Юлії Тимошенко 

24.08.2010 Звернення лідера партії «Батьківщина» до народу України в День Незалежності 

24.08.2010 Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистих заходах з нагоди Дня Незалежності України на Майдані Незалежності 

14.01.2010 Юлія Тимошенко і новий шлях України: система реформ - система модернізації

Віктор Янукович святкує День Незалежності.

Київ, Володимирська гірка, 24 серпня 2013 р.

Фото: Голос Столиці / Макс Перепелиця:

http://newsradio.com.ua/photoalbum/120144746/

Сергій Рахманін. Збери основний закон

Розумний ідеаліст формулює проблему, хитрий цинік узгоджує її з цілями господаря, напористий виконавець дисципліновано реалізовує остаточно сформульоване завдання

Відомий американський соціолог Франк Маньюел висловив припущення, що «в кожному творці конституції ховається утопіст». Можливо, ознайомившись із персональним складом української Конституційної асамблеї, він змінив би свою точку зору. Утопісти там далеко не всі. Їх навіть не більшість. Але вони там точно є. І ця обставина трохи «напружує» Віктора Януковича, якого досить важко запідозрити в утопізмі. Тому, хоч би чим завершилася робота асамблеїстів, покликаних (згідно з президентським указом річної давності) розробити проект змін до Основного закону, Віктор Федорович плодами їхньої діяльності може й не скористатися. Людина, що має намір довго залишатися на плаву, вибачите за каламбур, воліє уникати утопістів.

Віктор Мусіяка, який ще торік заявив про свій вихід із КА, недвозначно зауважив: «Коли я погоджувався брати участь у роботі Асамблеї, то вважав, що з'явилася бодай мінімальна можливість виправити ситуацію, якось вийти з конституційної кризи. Але вже перше засідання засвідчило, що там усе налаштоване для того, аби використати Асамблею як певну ширму, за якою вже чітко визначені завдання і мета чинної влади».

Ціла низка подій переконує в правоті одного з творців вітчизняної Конституції. У вересні 2012-го КА фактично нав'язали законопроект про зміну повноважень Рахункової палати, який посилює контроль РП за надходженнями у бюджет. До розробки цього документа Асамблея, по суті, не мала жодного стосунку, однак освятила його своїм рішенням. У грудні історія повторилася. Специ з Асамблеї підготували проект змін у сфері судової влади, але від напрацювань шановних експертів Банкова легко відмахнулася, підсунувши власну версію. Координаційне бюро КА рекомендувало голові асамблеї Леоніду Кравчуку подати у Венеціанську комісію розробку асамблеїстів, але пізніше на суд європейських експертів в галузі права чомусь представили варіант, написаний президентськими лоєрами.

Реакція «венеціанців» була симптоматична: 15 червня ц.р. авторитетна європейська структура публічно засумнівалася в реальній участі Конституційної асамблеї у процесі модернізації Основного закону України. Що вітчизняна влада із завидною швидкістю підтвердила. 21 червня КА взяла за основу розроблену в її надрах концепцію внесення змін до Конституції. А вже 4 липня від імені Януковича у парламент було внесено законопроект «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів». Документ, запропонований увазі депутатського корпусу, м'яко кажучи, не повністю узгоджувався з ідеями, схваленими Асамблеєю за два тижні до цього. Варто згадати й те, що голова КА, посилаючись на думку своїх колег із асамблеї, називав неконституційним скандальний закон про референдум. Однак Банкова це зауваження пропустила мимо вух…

Намагаючись розібратися у причинах небайдужості до процесу реформування головного закону країни, DT.UA дійшло висновку: Янукович ще не знає, яка саме Конституція йому потрібна для збереження та зміцнення влади. Порадники переконали його в тому, що наразі важливий сам процес: спочатку необхідно перехопити ініціативу і створити інструмент. Саме цими міркуваннями, схоже, керувалася влада, створюючи Конституційну асамблею, в якій знайшлося місце і натхненним утопістам, і гнучким конформістам, і дисциплінованим посередностям. Свого часу, вивчаючи персональний склад КА, автор цих рядків мимоволі згадав одкровення одного ділка з оточення Леоніда Кучми. Багато років тому той досить точно охарактеризував принципи відпрацювання рішень влади: розумний ідеаліст формулює проблему, хитрий цинік узгоджує її з цілями господаря, напористий виконавець дисципліновано реалізовує остаточно сформульоване завдання.

Якщо це припущення правдиве, то, залучаючи юристів-утопістів до участі в роботі декоративної, по суті – своєї, асамблеї, влада не тільки прагнула відвернути їх від можливої роботи на опозицію. Вона мала намір провести переоблік конституційних проблем і ревізію конституційних пріоритетів. Щоб точно зрозуміти, що їй у перспективі слід змінювати, а чого не слід чіпати в жодному разі.

Саме з цього погляду, на нашу думку, потрібно аналізувати концепцію конституційних змін, три тижні тому підготовлену КА. Документ (що його за час, який минув, чомусь ніхто, по суті, й не розібрав по поличках) не варто сприймати як прообраз конституційних планів Януковича. Але те, що потенційні розробники ясновельможних побажань здатні використовувати ескізи асамблеїстів, так би мовити, для «прив'язки до місцевості», досить імовірно. Комбінаціям хитрих циніків і атаці напористих виконавців має передувати творчість розумних ідеалістів.

Отже, що, з погляду спільноти експертів у сфері права, не так у вітчизняному «законі законів»?

Насамперед привертає до себе увагу те, як часто упорядники 45-сторінкової концепції змін до Конституції України нарікають на «абстрактність конституційних формулювань», «політико-декларативний виклад», «несистемність» і «логічну некоректність» статей.

Міжнародні знавці у сфері права стверджують: розробляючи конституції, необхідно співвідносити світовий досвід із національними особливостями. З цього погляду, нарікання на абстрактність вітчизняних конституційних формулювань можна вважати обґрунтованими. Кілька разів був свідком, як наші політики терпляче пояснювали іноземним колегам, чому українське законодавство так часто і так докладно розписує, здавалося б, очевидні речі. А як інакше? Тут кожному воля трактувати кожен проставлений (чи пропущений) розділовий знак на власний розсуд. Кома в цій статті з'єднує терміни чи розділяє? Президент повинен чи може? Ця норма має імперативний характер чи дискреційний? Арбітром у цих спорах покликаний бути Конституційний суд, але він має кепську звичку ситуацію ще більше заплутувати.

Багато країн успішно живуть без такої формалізації. Конституційних звичаїв (тобто офіційно не закріпленої практики діяльності державних органів) там дотримуються так само свято, як і букви закону. Великобританія взагалі примудряється жити без писаної конституції — і нічого. Наші люди так не можуть. Давня порада Бонапарта, адресована упорядникам французької конституції, — «Пишіть стисло і неясно» — нам вочевидь не підходить.

Ще 2005-го Володимир Шаповал (тоді вже не суддя Конституційного суду і ще не голова ЦВК) звертав увагу на те, що Основний закон формалізує тільки дві форми безпосередньої демократії — вибори і референдум. Але при цьому нагадував: 69-та стаття Конституції в одному ряду з виборами й референдумом згадує «й інші форми безпосередньої демократії». Що розуміти під ними? І хто визначатиме це? Якщо з погляду опозиції мітинг під Київрадою є формою безпосередньої демократії, то влада з цього приводу може мати зовсім іншу думку. Інша річ, що розписати в Конституції абсолютно все неможливо в принципі.

Покійному Леоніду Юзькову, першому голові вітчизняного Конституційного суду, приписують афоризм: «Конституції можуть вибачити зайве, але не можуть вибачити незрозумілого».

Що незрозуміло маститим юристам у тексті Конституції? Насамперед, вони звертають увагу на невизначеність поняття «конституційний лад» — «визначення засад конституційного ладу в чинній Конституції України не є системним, воно не дає уявлення про характер суспільного устрою і державного устрою». Зауважимо, що раніше на відсутність чіткого конституційного визначення цього терміну звертав увагу і Конституційний суд.

Далі. Автори концепції нагадують, що (згідно з духом і буквою Основного закону) право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить тільки народу. Але упорядникам концепції незрозуміло не тільки, що потрібно розуміти під словосполученням «конституційний лад». А й як саме народ може його визначати та змінювати. «Чинна Конституція України не передбачає юридичного механізму прийняття Конституції України… З огляду на недостатність предмета правового регулювання є проблема визначення суб'єкта, умов і порядку прийняття Конституції України».

У тексті концепції міститься і натяк на те, хто та як має приймати Основний закон. Ідеться про так званий комбінований спосіб — попереднє схвалення парламентом із наступним затвердженням на референдумі.

Всупереч прогнозам деяких скептиків, можливість прямого прийняття Конституції на референдумі (в обхід Верховної Ради) у тексті концепції не згадується. Зате сказано про:

• конституційне закріплення положення, згідно з яким прийняте на референдумі рішення не потребує додаткового затвердження органами влади або посадовими особами;
• неможливість застосування референдуму для припинення діяльності сформованих на виборах державних органів;
• заборону «за рахунок референдуму не проводити передбачених законом виборів»;
• чітке визначення питань, які обов'язково виносяться на референдум і які не можуть бути на нього винесені ніколи;
• визначення частоти проведення референдумів і кількості запитань, які на них виносяться;
• уточнення предмета всеукраїнського референдуму, який проводиться з народної ініціативи.

Автори документа пропонують делегувати народові право так званого народного вето, тобто дати можливість на референдумі скасовувати прийняті Радою закони. А також передбачити можливість проведення референдумів із питань прав та свобод людини, найважливіших питань у суспільному і державному житті. Одночасно пропонується окреслити коло тем, які на референдумі з народної ініціативи обговорюватися не можуть.

На думку автора цієї публікації, упорядники концепції мало місця й уваги приділили такому важливому механізмові народовладдя як місцевий референдум. Варто нагадати, що в багатьох країнах саме ця форма волевиявлення є пріоритетною, а загальнонаціональні віче відбуваються рідко або не відбуваються взагалі.

Повертаючись до теми «референдумного» закріплення конституції, зазначимо: багато правознавців вважають, що сам собою референдум ще не є гарантією повноцінної «народності» прийнятого Основного закону. Конституція Франції 1958 р. (схвалена у період гострої політичної кризи, здатної вилитися у громадянську війну), конституція Чилі 1980 р. (прийнята у часи режиму Піночета), конституція Куби 1976 р. розроблялися або без участі, або з мінімальною участю законодавчих зборів. І хоча відповідні акти були легітимізовані з допомогою всенародного схвалення, підстави ставити під сумнів свободу вибору виборців залишалися. В умовах політичних криз і авторитарних режимів конституційні референдуми, по суті, перетворюються на плебісцити (не завжди демократичні й не цілком прозорі) про вотум довіри чинній владі. Що не цілком відповідає самій суті конституційного процесу.

Оптимальною видається обстановка, коли планомірно розробляють майбутню конституцію не структури правлячого режиму, а парламент або спеціальний виборний орган — конституанта. Після чого текст основного закону виноситься на референдум. Саме так приймалися конституції Франції 1946-го, Італії — 1947-го, Португалії — 1976-го, Іспанії — 1978-го, Румунії — 1991-го.

Навів цей список зумисне. Бажання спеців із КА передбачитиможливість прийняття (тут і далі виділено автором) нової Конституції загалом можна пояснити. Питання — у потребі прийняття нової Конституції. Франція після Петена, Італія після Муссоліні, Португалія після Салазара, Іспанія після Франко, Румунія після Чаушеску таку потребу мали. Потребу почати державне життя з чистого аркуша. Наскільки актуальна така потреба для нинішньої України? Хіба ми «вже після» чи поки що «під час»?

Однією з цілей модернізації Конституції автори концепції називають «зниження рівня конфліктності, відгородження від авторитаризму». Якщо автор цих рядків правильно зрозумів задуми творців документа, одним з механізмів досягнення цих цілей вони вважають чітке визначення «реального змісту інституту Президента України, його місця та ролі в системі державної влади, його загального статусу». У рекомендаціях асамблеїстів, на жаль, багато тієї ж таки абстрактності, якою вони попрікають чинну Конституцію. Пропонується внести в майбутню Конституцію положення, які дозволяють президентові «реалізовувати функції політичного арбітражу». Передбачається згода Верховної Ради на процес призначення і звільнення президентом керівників ГПУ, СБУ, АМК і ФДМ. Зазначено, що місцеві адміністрації (глав яких призначає президент) виконують контрольно-наглядові функції. Сказано про необхідність чіткого поділу повноважень президента на три групи:

• які він здійснює самостійно;
• які здійснює за поданням уряду;
• які набувають чинності за умови контрасигнації.

Заявлено, що «одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд (…) незалежно від факту внесення у період її президентства змін до Конституції». Так відреагували в КА на чутки про план «третій термін»?

Ціла низка потенційних новел (появи яких очікували любителі політичної конспірології) у тексті концепції не з'явилася. Зафіксовано принцип унітарності держави (при цьому дуже важлива тема територіально-адміністративної реформи, на мій дилетантський погляд, до пуття не розкрита), збережені п'ятирічна каденція і прямі вибори президента, й ані слова про зменшення чисельності парламенту. Депутатську недоторканність, всупереч чуткам, не скасовано, але поставлено питання про уточнення її обсягу, що абсолютно логічно. Багато років обґрунтовано порушували питання заміни імунітету індемнітетом. Тобто народний обранець буде захищений від переслідування за будь-які дії, вчинені ним під час виконання депутатських обов'язків, але «звільнений» від узаконеної вседозволеності. Сказано і про необхідність підвищення відповідальності парламентаріїв за прийняті рішення, і про додаткове врегулювання питання депутатського сумісництва.

За умовчанням збережено змішану форму правління. При цьому заявлено про модернізацію системи стримувань і противаг. Запропоновано уточнити повноваження ВР у сфері формування уряду, забезпечити Раду правом ставити питання про вотум довіри (недовіри) Кабінету, підсумком чого може бути його відставка. Передбачено можливості заслуховування звітів окремих членів КМ і висловлення їм недовіри за результатами таких слухань. Рекомендовано впровадження процедури інтерпеляції (офіційного запиту депутата до уряду), що передбачає додаткову можливість висловлення недовіри Кабміну в цілому або якомусь міністрові персонально. Зазначено, що процедура призначення і звільнення прем'єра та членів КМ «потребує перегляду». І що «вирішальна роль у процесі формування Кабінету Міністрів належатиме Верховній Раді».

Дати більш-менш чітку оцінку задумам асамблеїстів заважає відсутність цілісної картини задуманих змін. Одні ідеї чітко розписані, інші — позначені пунктиром, деякі — приховані за невиразним натяком. Системність, якої так бракує членам Асамблеї в чинній Конституції, гостро відчувається і в їхньому зведеному плані дій. Відчувається, що розділи готували різні групи авторів, яким бракувало чи то часу поспілкуватися, чи то точок дотику.

Найменше романтиків-утопістів зібралося, очевидно, у групі, яка готувала розділ про прокуратуру. Що більше схожий на панегірик ГПУ, ніж на план її реформування. Одна цитата: «Нині жодна інша державна інституція не здатна повною мірою замінити виконання прокуратурою правозахисної функції«. Насамкінець автори цього розділу запропонували позбавити Раду права висловлювати недовіру голові ГПУ… З таким підходом не знадобиться й реалізація ідеї Рената Кузьміна про створення аналогічного російському слідчого комітету, структури, що підкоряється безпосередньо главі держави.

Яких змін зазнає цей план, і яку дещицю напрацьованого використає формальний замовник, тобто Янукович, час покаже.

Років шість тому у Львові Віктор Федорович дозволив собі процитувати Достоєвського. У довільній формі й не згадавши прізвища класика. «Я не пам'ятаю, хто це сказав — що «завжди перемагає краса»... Хто сказав ці слова? Га? Достоєвський? Краса врятує світ?». Поспішаємо поповнити цитатник гаранта. Авторові «Злочину і кари» належить ще й така цитата: «Наша конституція є взаємна любов монарха до народу і народу до монарха»…

Хотілося б, щоб наша Конституція уособлювала взаємоповагу влади до народу і народу до влади. І містила гарантії цієї поваги.

У Конституції Німеччини (де, до речі, загальнонаціональний референдум не передбачений, «на згадку» про Гітлера, що перетворив його на ефективний інструмент зміцнення своєї влади) міститься пряма заборона вносити в Основний закон зміни, які торкаються зобов'язання держави поважати і захищати гідність та права людини. А також право громадян на опір спробам усунути конституційний лад.

Сергій Рахманін, 12 липня 2013 року

http://gazeta.dt.ua/internal/soberi-osnovnoy-zakon-_.html