четвер, 23 червня 2005 р.

Народна конституція


Нормально зайняту людину раптові вихідні завжди застукують зненацька. Тільки розплануєш тиждень, призначиш зустрічі, приймеш запрошення, як виявляється, що наспіло ще одне свято, у зв’язку з яким усе доведеться відмінити. Бо коли у практично чотириденного (у п’ятницю всі вже п’яні) тижня відібрати один день, то й тижня, як такого, вважай, немає.

Відгулявши Трійцю, зібрався було надолужити все те, що не зробив за втрачений через свято тиждень, як знайшовся День Конституції. А це значить, що і новий тиждень можна присвятити риболовлі, аби не чути дзвінків із попередженнями про відкладені зустрічі і відстрочені платежі. А на вимушеному відпочинку і про Конституцію подумати можна.

Справді, чому після кожного вихідного дня, присвяченого черговій річниці славної дати ухвалення Конституції України, одразу ж міцно її забуваєш? І день, і Конституцію. Бо ж вони ніби (і день, і Основний Закон) принесли в наше життя саме те, без чого жити не можна. А чи не можна жити без Конституції? Навіщо вона взагалі потрібна, коли втілювати її в життя буде той самий дільничний інспектор і той самий постовий із ДАІ з прізвищем на букву «Ф»?

Можна хоч щодня змінювати закони, переглядати конституційні норми, але чи змінить це нас усіх, які, здебільшого залишаються на своїх місцях? І чи треба нас змінювати взагалі? Звісно, якщо жити десять років під особистою охороною і бачити світ виключно із вікон урядової дачі чи службового авто, то може здатися, що нас можна поміняти. Одних на інших.

Коли ж хоч раз на день особисто пройтись по міському асфальту чи сільській грязюці, побачиш, що змінювати нас немає ким. Подивіться на людей, яких «чесна влада» поприводила у кабінети начальства на заміну слугам «злочинного режиму». Слухати не обов’язково. Достатньо одного лише погляду і розуміння мудрості нашої держави, в якій начальником може бути будь-хто. Все одно життя йде за своїми правилами, які не мають нічого спільного із законами, навколо яких чубляться вітчизняні парламентарі.

Ніхто, здається, не приймав законів чи постанов про заохочення масових поїздок на базари до Югославії та Польщі на рубежі 80-90-х років минулого століття. Пізніше ніхто не видавав указу про необхідність завезення в країну сотень тисяч старих авто, відкриття тисяч базарів, будівництво приватних котеджів і багато іншого. Не лунало закликів від уряду, парламенту чи Президента, які б посилали мільйони українців на заробітки за кордон. Народ сам просочився крізь кордони, сам везе сюди гроші, сам будує свою економіку, сам захищає свою власність.

Існує справжня, народна конституція, згідно з якою живе більшість наших співгромадян. Вона діє попри те, що окремі її статті написані не українською мовою з домішками російських матюків, а окремі і взагалі видряпані кров’ю. Саме ця ніким не ухвалена конституція робить окремих іх нас бідними, окремих багатими, а більшість — просто впевненими, що дбати про себе треба самому. Не сподіваючись на закони, а тим більше на суди чи інші органи. Якби моя воля, так би і написав у першій статті справжньої конституції: сподівайся на себе і дивись довкіл. Навіть якщо сьогодні вихідний, а завтра — День Конституції.

Газета "Рівне вечірнє" №45, 23-06-2005 року
//rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=010933

//politanekdot.com/2010/07/27/narodnaya-konstituciya/



Немає коментарів: