Володимир Горбач. Продовження політичної кризи чи Конституційна асамблея

Вибори – 2007 так і не стали виходом з політичної кризи. Парламентська криза призвела до кризи влади й трансформується в інституційну кризу – все більше державних інститутів втрачає довіру громадян і не може виконувати властиві їм функції. Наявний розподіл політичних сил у новообраному парламенті не дозволяє сформувати стійку й природну коаліцію та обрати уряд, який би діяв, насамперед, в інтересах виборців

Коли доленосні для країни конфліктні ситуації розв’язуються не на основі Конституції чи рішень Конституційного суду, а лише за допомогою політичних домовленостей – можна констатувати кризу правової держави та демократії. Вона проявляється у неефективності системи узгодження суспільних інтересів та відсутності авторитетного арбітра.

Різні політичні сили пропонують різні варіанти виходу з конституційної кризи, від внесення змін до ухвалення нового тексту на референдумі. Будь-які спроби нав’язати суспільству штучну партійно-коаліційну конституцію рішенням парламенту, провести дорадчо-опитувальний, зі спірними питаннями, референдум або винести на всенародне голосування текст, розроблений виключно юристами-конституціалістами – будуть спробами маніпулювати громадською думкою та приречені на збурення нових суспільних конфліктів. Це означатиме неефективність Конституції через невизнання її частиною суспільства та її тимчасовість, оскільки для руху країни вперед усе одно доведеться повертатися до відправної точки.

В експертному середовищі та політикумі все більшу підтримку отримує ідея прийняття нової Конституції спеціально створеним органом – конституантою (Установчі збори, Конституційні збори, Конституційна асамблея тощо). Суспільний (установчий) договір як комплекс принципів та правил співжиття в суспільстві – це справа самого громадянського суспільства, а влада – лише система забезпечення погодження, захисту та реалізації інтересів суспільства. Конституцію має ухвалювати громадянське суспільство, щоб потім на правах автора контролювати дії тих громадян, що візьмуть на себе виконання політичних функцій у державі.

З наявної політичної кризи Україна має вийти оновленою – сучасною демократичною державою з максимально можливим впливом громадян на діяльність органів влади. Саме тому Конституція має бути розроблена не секретаріатом Президента і ухвалена не Верховною Радою чи маніпулятивним референдумом, а виключно установчим органом, який виражатиме волю громадян, а не політичних гравців.

Способи обрання учасників Конституційної асамблеї можуть бути різними, але, враховуючи її установчий характер, у ній мають бути представлені, насамперед, не партії (з роз’єднуючими їх політичними інтересами), а територіальні громади (з об’єднуючими їх суспільними інтересами).

З одного боку, загальнонаціональний, колегіальний представницький орган державної влади спеціальної компетенції для наділення його легітимними повноваженнями має обиратися всенародно. Але не з партій, і не списком, а з особистостей, і у два тури, щоб за делегата проголосувало не менше 50% виборців округу, не більшого за обласний центр. Щоб він був не приїзджий, і знали його не з реклами, а до того.

З іншого боку, очевидна необхідність професійної, фахової підготовки тексту Конституції, забезпечення його виваженого характеру. Конституційна асамблея має складатися з уповноважених (обраних спеціально для цього) народом делегатів, вимоги до яких, повинні бути суворішими ніж до народних депутатів України. Це - кваліфікаційні вимоги, подібні до тих, які проходять судді - відповідна освіта, фах, вікова зрілість, володіння державною мовою, відсутність судимості тощо.

Тому поряд із забороною учасникам Конституційної асамблеї обіймати будь-які державні посади протягом 5-10 років після ухвалення конституції через конфлікт інтересів також необхідно заборонити балотуватися до Конституційної асамблеї чинним членам парламенту, уряду, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, а також президенту України.

Ухвалений шляхом фахового обговорення і узгодження суспільних інтересів текст нової конституції може бути затверджений всенародним референдумом. Подолати хронічну кризу можна вже лише вийшовши за межі партійно-парламентського формату – через ефективне сполучення переваг прямого народовладдя та представницької демократії. На це, за визначенням, здатні лише ті кваліфіковані громадяни, які фактично перебувають поза парламентом і поза партіями.

Володимир Горбач, політичний аналітик, 17.10.2007

//blog.liga.net/user/horbach/article/1174.aspx

06.12.2007 Громадянський Конституційний комітет. Оргкомітет зі скликання Суверенних Конституційних Зборів за народною ініціативою. Новий Суспільний Договір 

05.12.2007 Володимир Горбач. Декларація Громадянського Конституційного комітету

//www.mk.ru/merinov/