понеділок, 2 серпня 2010 р.

Степан Хмара: Тимошенко взагалі повинна зникнути


Циклічність політичної боротьби в Україні нікого не дивує. 

У нашої опозиції давно склалася традиція декларувати солодкі нереальні обіцянки, а, отримавши владу, про них швидко забувати. 

На цих «гойдалках» побував уже кожен з наших політиків-важкоатлетів. 

Про своє бачення причин і наслідків процесів у державі та про інше розповів в інтерв'ю ForUm'у український політик, правозахисник, політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України I, II і IV скликань Степан Хмара.

- Степане Ільковичу, Конституційний Суд України вже відкрив провадження у справі скасування політреформи-2004. На Ваш погляд, питання посилення президентської вертикалі зараз піднімається задля збалансування міжвладних стосунків чи чогось іншого?

- Важко сказати. Я не мав розмови з жодним з ініціаторів справи. Але, безперечно, Віктор Янукович хоче повернути собі всі повноваження Леоніда Кучми, які були передбачені Конституцією 1996 року.

Та зміни від 8 грудня 2004 року були абсолютно незаконними. То була наруга, не політичне, а політиканське рішення. У цій справі тут зіграли свою «велику» роль і Литвин, і всі, хто голосували. А тоді жодне питання окремо не голосувалося: змішали все і вся і прийняли скопом. Іншими словами, то був неконституційний фарс.

І знаєте що? Ось у мене виникає питання, чому Партія регіонів, яка має найбільшу фракцію у Верховній Раді, тільки зараз вперше підняла цю тему перед Конституційним Судом, якщо насправді все мало бути скасовано ще у 2005 році. Відповідь очевидна: те, що відбувається сьогодні, це не що інше як боротьба за узаконення вже узурпованих повноважень в одних руках. І ні про які благі наміри тут взагалі не йдеться.

- Часто можна почути, що повернення Президенту всіх повноважень, дозволить Віктору Януковичу цілком і повністю узурпувати владу і буде повторення «кучмізму». Скажіть, якщо все буде в одних руках - це може сколихнути народ, чи після подій 2004-го люди зневірені, розчаровані і збайдужілі?

- Людям не байдуже. Але ніколи не буває так, що революція триває постійно – вона хвилеподібна. Є певна амплітуда. Розумієте, має набиратися потенційна сила. І як буде поштовх – отримаємо вибух.

Завжди і всюди дії влади мають бути чітко відстеженні, бо як тільки-но їм захочеться перейти «червону лінію» - відразу треба зупиняти. У протидії владним зловживанням, насамперед, має бути активною та частина суспільства, яка себе вважає політичною, громадянською елітою. Тут також багато залежить від журналістського корпусу. І правники не мають стояти осторонь.

- Хто ця «політична еліта»?

- Це ті люди, які є активними в політиці. Вони є і у ВРУ, і поза парламентом. Якщо кожна група буде висловлювати свої позицію і зауваження, то можновладці мусять прислухатися. Це тільки дурна влада не рахується з громадською думкою.

- Було б логічно, якби зараз Віктор Ющенко займав активну політичну і громадянську позицію. Натомість, він, м’яко кажучи, то з’явиться, то зникне…

- Знаєте, не хочеться робити критичних зауважень. Так, якщо ви запитали…

… Однією з величезних помилок Віктора Ющенка було те, що він відразу після того, як став Президентом, не відмінив ту конституційну реформу, хоча йому нічого не заважало це зробити. Ющенко повинен був звернутися до КСУ, аби той розглянув на предмет законності внесення змін. І КСУ стовідсотково визнав би їх незаконними.

Ще одне. Наприкінці лютого 2005 року група народних депутатів (понад 80 чоловік, у тому числі всі, крім одного, бютівці) підготувала звернення до КСУ. Але, як тільки Юлія Володимирівна Тимошенко стала прем’єр-міністром, відразу дала розпорядження своїй правій руці Турчинову, заховати і не направляти його.

Я за своєю ініціативою почав збирати підписи, аби завершити процес, незалежно від кон’юнктури. Та депутати від БЮТ уже боялися підписуватися, бо не хотіли впасти в неласку до керівництва партії – через рік мали бути вибори.

Що стосується інших депутатів, то з комуністами я взагалі говорити не хотів і не хочу, бо це покидьки, які брутально і цинічно борються проти держави. «Регіони» ж тоді мали за ціль максимально обмежити права та повноваження Президента. Одним словом, всі керувалися власними інтересами. Мені так і не вдалося назбирати 45 необхідних підписів. Ось така була ситуація.

- Виходить, Ющенко міг уникнути подальшої війни Президент/прем’єр?

- Люди ж досі не розуміють, що і чому тоді відбувалося. Кажуть: «О, були вічні чвари між Президентом і прем’єром».

Після реформи більше влади було у прем’єр-міністра, тобто у Тимошенко. Вона робила дурниці та дуже небезпечні для України дії на кожному кроці. Звичайно, що Ющенко виступав тільки з критикою, бо з тими повноваженнями він не міг більше зробити.

Та згадайте, як прем’єр реагувала на зауваження! Який відразу був ґвалт! Який хай піднімала частина продажної преси, завданням якої було зомбувати людей: «Президент не дає працювати прем’єр-міністру».

Це ж абсолютно не відповідало дійсності. Прем’єр хотіла працювати тільки так, як сама собі уявляла. В її кабінеті більше як по року не було таких важливих людей як міністр фінансів, міністр оборони, міністр закордонних справ. Ось до цього й привели ті зміни Конституції, за які, до речі, голосувала і ПР.

Ось такий у нас парадокс. Усі керуються займаним кріслом і політичною доцільністю, а не буквою закону…

- І це вже традиція: незалежно від прізвищ, наші політики-важковаговики спочатку «на ура» щось відстоюють, а при владі – забувають…

- Так. Це дрібні люди. Така вже в нас якість політичного істеблішменту.

Знаєте, у нас величезний дефіцит політиків. А ті, хто себе вважають політиками, є простими політиканами, які живуть виключно сьогоднішнім днем, і керуються особистими або груповими вигодами. Хоча ця сьогоднішня вигода, завтра їм вилізе боком.

- Скажіть, а такі люди, як Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Давид Жванія та інші колишні соратники ще мають політичну перспективу, чи власноруч зруйнували себе?

- Жоден з тих, кого ви назвали, не може бути чиїмось політичним соратником. Ці люди не знають, що таке дружба, честь і гідність. Це політичні авантюристи, які зовсім не про Україну думають. Про Жванію я взагалі не хочу говорити, бо він заїда. Луценкові я також знаю ціну.

А Тимошенко взагалі повинна зникнути з політичної арени України. Юлія Володимирівна в політиці – це пряма перешкода до консолідації українських патріотичних сил. Вона для колотнечі має медійні та фінансові ресурси і можливості.

Тимошенко заманює до себе політиканів і створює ілюзію наявності якоїсь сили – лідера, який буцімто бореться за інтереси держави. Насправді її боротьбу за інтересі України нам доведеться ще довго кров’ю відхаркувати.

Ось згадайте хоча б газові угоди, якими Тимошенко підставила країну під ризик банкрутства. Їх потім вдало використали промосковські сили, щоб розвивати свою лінію. Здавалося б парадокс, та насправді дві ворогуючі сили, БЮТ і ПР, послідовно працювали проти держави: від одних мали кабальні газові угоди, від інших – «харківські домовленості».

- Цими днями в Україні було дуже багато гостей з РФ. Зокрема, Патріарх Московський і всієї Русі Кирило довго гостював і багато заявляв. Також був у нас Юрій Лужков…

- Я до них не маю жодних претензій. Вони відстоюють свої російські імперські інтереси і діють на шкоду Україні, яка для них не є рідною державою.

Натомість, до української влади в мене є величезні претензії. Обурюють її антиукраїнські дії, і те, що такі покидьки, як Лужков, приїздять до нас, і дозволяють собі говорити все, що заманеться.

Та хіба не зрозуміло, що згідно закону України, Лужков після тих провокаційних виступів мав бути негайно затриманий, і проти нього мала бути порушена кримінальна справа?! Ніякого імунітету він не має. Його можна було видворити в Росію і довічно заборонити ставати ногою на землю України.

Та для того, щоб це було зроблено, має бути українська влада, а її в нас немає. Нема в нас і СБУ. Тому і Кирило солов’єм співає, підводить до того, що ми слов’яно-християнська цивілізація, української культури нема, є тільки православна традиція. Зрозуміло, для чого ці пісеньки. Це боротьба проти української ідентичності, культури та історії. Кирило робить своє діло професійно і з допомогою нашої влади. Це взагалі ні в які рамки не входить.

До того ж, держава не мала права фінансувати його візит. Кирило релігійний діяч. У нас церква відділена від держави. Якщо ж він приїхав, як політичний діяч, то ви мені вибачте, та як це називається?..

І тут питання, де наші народні депутати-слуги народу, де Генпрокуратура?! Та копійки на тих міліціонерів, на трансляції та на заходи, на транспорт не мало піти! Це відверте зловживання – використання державного бюджету не за призначенням. Всі затрати мала фінансувати православна церква Московського патріархату.

А ось журналістський цех має дуже жорстко ці питання контролювати, бо на наших політиків, які більше думають про шкурні інтереси, надії мало.

- Не райдужно…

- Може й так. Але процес, який відбувається – цікавий.

- Тобто?

- Ми з вами можемо про все це говорити, і згодом ви опублікуєте це інтерв’ю у вашому ЗМІ. Для мене це щастя. Двадцять п’ять років тому я був за такими ґратами! А сьогодні я можу висловити свою думку, яка буде оприлюднена порядними ЗМІ, які є в Україні. Це вже дуже добре.

Кожен, хто дивиться, бачить і розуміє, повинен відчувати свою відповідальність та бути суспільно активним. Можливості для боротьби є. Просто нам треба більше організованості і сили волі.

Юлія Артамощенко, 02 серпня 2010 р.
//ua.for-ua.com/interview/2010/08/02/070402.html
Віталій Тарасенко. Український календар
//veselahata.com/2011/11/01/karikaturist-valerij-tarasenko/

Немає коментарів: