Нова Конституція. Гра втемну

21 лютого цього року Президент України В.Янукович видав Указ «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї». Цим Указом глава держави розпочав чергову конституційну реформу. Для більшості досвідчених політиків та аналітиків таке рішення Віктора Януковича було очікуваним. При відкритті 8-ої сесії Верховної Ради шостого скликання (1 лютого 2011 року) Президент України заявив: «Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ усієї політичної системи, застосувавши механізм Конституційної Асамблеї. Але всьому свій час». І цей час настав дуже швидко.

Президентський Указ з політичного та управлінського поглядів є досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповіді на найголовніші питання: про масштаби конституційної реформи, мету та способи її проведення. Ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук, ні Президент Віктор Янукович не поінформували суспільство про те, що саме не задовольняє їх в чинній Конституції і які положення в ній потрібно змінити. Така собі гра «в темну». Ця ситуація створює як дуже широкі рамки для обговорення самого Указу й зумовленої ним конституційної реформи, так і безмежний простір для здогадок та спекуляцій навколо них.

Насамперед виникає питання: для чого створюється Конституційна Асамблея? В першому пункті Указу говориться, що «для підготовки змін до Конституції України». Але у своїх виступах Президент Віктор Янукович формулює цілком інше завдавання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: «…процес роботи над новою Конституцією треба відновити», «…нова редакція Конституції – це нагальна потреба, апогей цієї роботи». Зрозуміло, що термін «нова редакція Конституції» узятий не з теорії конституціоналізму, а зі сфери жонглювання поняттями для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір Януковича і Ко – нова Конституція.

Для тих, хто знається на конституціоналізмі, є очевидним, що для реформування влади, навіть «усієї політичної системи», не потрібно нової Конституції. Досить точкових змін до чинної. То для чого ж тоді потрібна «нова Конституція»? Для перезаснування держави.

Президент Леонід Кравчук також говорить про «новий текст Конституції». Про це він заявив на «Свободі слова» 21 лютого цього року (телеканал ICTV).

Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від нинішніх засад українського державотворення, зокрема від української державності. І перейти до цілком інших засад, не пов’язаних з українською національною традицією.

Важливо зазначити, що теперішня українська держава твориться в річищі європейської традиції як держава національного типу. Такими державами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща і багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний устрій загалом у сучасній незалежній Україні базуються саме на традиції та звичаях української нації. При, звісно ж, забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія українського державотворення зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет України і Актом проголошення незалежності України та була освячена народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В першому розділі Декларації – «Самовизначення української нації» – говориться, що Україна «…як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», що Україна «… здійснює захист і охорону національної державності українського народу».

Ініціатори прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу і запровадити тип державності, який ґрунтувався б на комуно-радянській ментальності та реалізовував російську політичну традицію та державну модель.

Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є: запровадження другої державної мови (російської) через внесення змін в 10 статтю Конституції, перегляд положень 20 статті про державні символи, закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворення України з унітарної держави у федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевидно, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державоутворюючого етносу та основної культури суспільства. Суттєвій переробці може підлягати стаття 17 Конституції, яка нині не допускає розташування іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.

Досягти таких фундаментальних цілей окремими змінами до чинної Конституції досить важко. Бо згідно з діючою конституційною процедурою зміни до названих статей Конституції мають ініціюватися «Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України». На підготовлений законопроект слід одержати позитивний висновок Конституційного суду України. Законопроект має прийматися не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і затверджуватися Всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний, шлях, Президент України Віктор Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції, основні параметри якої, безумовно, виписуватимуться (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля та його п’ятої колони в Україні.

Однак запровадження нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідомістю називають «новою редакцією Конституції», «новим текстом Конституції») буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це ним усвідомлюється. Тому свої дії він спробує прикрити «волею народу». Не важко передбачити, що нова Конституція «прийматиметься» чи «затверджуватиметься» Всеукраїнським референдумом.

Це, однак, ініціаторів цього процесу та їхню справу не рятує, бо чинна Конституція не передбачає прийняття нової Конституції на референдумі, як і перезаснування держави. Розробники діючої Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, 1996 року, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність через прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.

Нова Конституція загострить політичну ситуацію в країні до крайньої межі, що добром не закінчиться.

Заради справедливості зазначу: ця ідея і раніше гріла серце багатьом лідерам політичних сил, особливо очільникам партій вождистського типу. На суд громадськості подавали свої проекти нової Конституції комуністи та «свободівці». Про потребу нової Конституції неодноразово заявляли лідери БЮТ та Партії регіонів. А в 2008 році ця ідея ледь не реалізувалась в парламенті спільними зусиллями «регіоналів» та бютівців. Створення Верховною Радою Конституційної Асамблеї для написання нової Конституції ініціював лідер «Фронту змін». Не чужою ця ідея була і для попередника нинішнього Президента України. Але, слава Богу, тоді вистачило державницького розуму відмовитися від її реалізації як вкрай небезпечної затії.

Однак зараз, на жаль, існує значно менше стримуючих факторів для втілення ідеї нової Конституції. Передусім, з боку правлячого режиму. Більше того, саме такі ідеї суголосні його природі.

Ядро теперішньої влади становлять колишня комуністична та комсомольська номенклатури. Немало в ньому опинилося й кримінального елементу. За 20 років української державності жодна інша влада так не толерувала комуністів та дискредитовані практикою тоталітарні радянські методи вирішення багатьох суспільних проблем, як це робить теперішня. Переважна більшість її представників ментально орієнтовані на російську імперську політичну та культурну традиції. Вони не послуговуються українською мовою і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП (б). Їхній розум і психіка обтяжені комуністичними стереотипами. Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками чужинців, в розрахунках котрих існування України як незалежної держави не передбачене.

Справжня демократія, права людини, які гарантує національний тип української державності, чужі такій владі. Відсутність елементарної політичної культури та моральної відповідальності, освіти та професійності спонукають очільників правлячого режиму не до забезпечення тяглості української державності, а до підгонки її під їхнє вкрай обмежене індивідуальне та корпоративне розуміння.

Для влади з антиукраїнською ментальністю властиве перманентне бажання руйнувати все «до основания, а затем». У природі цих людей лежить прагнення починати все з нуля, щоб задовольнити свій гонор скрізь бути першими.

Таким чином, курс на нову Конституцію обумовлений як прагненням керівників правлячого режиму підготувати умови для поглинення України Росією, так і низькою якістю нової влади й значної частини «політичної еліти» країни загалом. 

Перезаснування України з держави національного типу на державу громадян з мультикультурною, багатонаціональною природою, а насправді на державу, наповнену переважно російською політичною та культурною традицією, і є домінуючим інтересом залаштункових ініціаторів прийняття нової Конституції. 

А це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться. Крім того, державна мультикультурність зазнала очевидного краху в Європі і нещодавно визнана лідерами провідних європейських країн, зокрема Німеччини, Франції та Великобританії, як безперспективна.

Не треба бути фахівцем у галузі конституціоналізму, щоб усвідомити: Україна може існувати як незалежна суверенна держава лише як держава національного типу, з українською політичною та культурною наповненістю.

Деукраїнізована та зрусифікована Україна – прямий шлях до перетворення її в колонію Росії з кількома губерніями замість теперішніх областей, що і є доконечною метою «п’ятої колони» в Україні, яку репрезентує теперішня влада.

Друга потенційна загроза пов’язана з появою цього Указу та ідеєю нової Конституції, стосується організації влади, зокрема форми державного правління. Ні Президент Віктор Янукович, ні «ініціатор» створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук навіть не натякнули на те, що вони розуміють під реформуванням влади. Проте є безліч ознак того, що Янукович і Ко цілеспрямовано вибудовують політичний режим з «домінуючим гравцем». Деякі політики цим терміном називають режими з так званою «керованою демократією», які на пострадянському просторі досить швидко мімікрують в авторитаризм чи, навіть, тоталітаризм. І цим «домінуючим гравцем» на політичному й інституційному полі України має стати Президент Янукович.

Значний відрізок шляху в цьому напрямі вже пройдено. На конституційному та інституційному рівнях здійснено повернення до президентсько-парламентської форми державного правління, з подальшим рухом до президентської республіки. Немає сумніву, що цей перехід зроблено саме під ідею творення політичного режиму з «домінуючим гравцем». Поступово нівелюється і вихолощується демократичний принцип розподілу влад.

З прийняттям закону про центральні органи виконавчої влади та внесенням запропонованих Президентом Януковичем змін до Закону «Про Кабінет Міністрів України» повноваження Президента, зокрема у сфері кадрових призначень, остаточно виходять за рамки розумних балансів. Уже нині більшість органів виконавчої влади, а також суди, перебувають під ручним управлінням Президента та його Адміністрації, замість функціонування в рамках дотримання принципу верховенства права та діяльності за законом.

Парламент втратив частину повноважень і суттєво зменшив свою самостійність. Структурованість та представницька функція Верховної Ради вже не базуються на мандаті, делегованому народом політичним силам на виборах 2007 року. З відмовою від парламентських інститутів коаліції та опозиції і з переходом до інституту більшості Верховна Рада перетворилася, по суті, у філію Адміністрації Президента. Нова редакція Регламенту Верховної Ради спростила до примітивізму парламентську законотворчість. Встановлено тотальну практику скороченого режиму підготовки, розгляду та ухвалення законів. Переважна більшість законів нині ухвалюється без глибокого їх обговорення і за відсутності діалогу з опозицією. Яскравим підтвердженням підпорядкованості парламенту Адміністрації Президента є відсутність подолання парламентом вета Президента Віктора Януковича на закони, що час від часу відбувалося при всіх попередніх президентах.

Кабінет Міністрів так само втратив свою автономію і статус вищого органу виконавчої влади. Уряд «коаліції тушок» був на ходу трансформований у підлеглу Президенту і його Адміністрації структуру. Кабінет Міністрів в кадровому відношенні став однією з ланок так званої «президентської владної вертикалі». Такого безправного і приниженого уряду не було за всі роки незалежності.

В Україні фактично ліквідовано інститут незалежного конституційного судочинства. Конституційний суд не здатний протистояти антиконституційним забаганкам правлячого режиму. Його призначення зведено, по суті, до публічного озвучення спущених з Адміністрації Президента рішень.

Штучно пофрагментована судова система з деградованою роллю в ній Верховного Суду перетворила судочинство з формально незалежної гілки державної влади на слухняний інструмент Президента і Партії регіонів.

У таких умовах не варто говорити навіть про мінімально ефективну систему стримувань і противаг між органами різних гілок влади. Вже цих прикладів достатньо, щоб відзначити надмірну концентрацію повноважень в руках «домінуючого гравця» – Президента Віктора Януковича.

При цьому треба наголосити, що утвердження теперішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента України, забезпечувалося в неконституційний спосіб. Спочатку з порушенням норм Конституції творилася парламентська коаліція – так звана «коаліція тушок», що сформувала Кабінет Міністрів. Потім був поспішно переформатований Конституційний суд, який своїм неправовим рішенням незаконно змінив Конституцію. Україна повернулася до Конституції зразка 1996 року. Відбувся перехід до президентсько-парламентської форми державного правління, а Президент Янукович перетасував уряд «коаліції тушок».

Нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додатковими повноваженнями, зокрема у сфері кадрової політики, які вже жодним чином не вкладаються в конституційне поле.

В умовах незначного рівня соціальної підтримки «домінуючого гравця» низька легітимність правлячого режиму стала його ахіллесовою п’ятою. В такій ситуації саме через нову Конституцію найлегше можна «легітимізувати» цей політичний режим і його головну домінанту – Президента Януковича. Нова Конституція буде виписана так, щоб чинні антиконституційні положення багатьох новоприйнятих законів перетворилися в конституційні норми.

Проблему нелегітимності існуючого режиму апологети Конституційної Асамблеї хочуть вирішити принесенням чинної Конституції в жертву антиконституційним законам. Вся попередня діяльність очільників нової влади, яка базувалася на ідеології «понять», має втілитися в конституційну матерію.

Ефективною політтехнологією розбудови політичного режиму з «домінуючим гравцем» є невизначеність з кількістю можливих каденцій правління діючого Президента. Поява нової Конституції з огляду на практику Конституційного суду часів президента Леоніда Кучми створить «правові підстави» для Віктора Януковича обиратися на пост президента України три або чотири рази поспіль. А поки що така невизначеність є дієвим інструментом розширення впливу і тиску Президента на політичних партнерів та бізнес. Невизначеність завжди тривожить і лякає. Бажання створити конституційні підстави для третього терміну повноважень Віктора Януковича, безумовно, є окремим самодостатнім інтересом апологетів нової Конституції.

Тому нова Конституція має забезпечити легітимізацію нового режиму, створюючи враження простої зміни форми державного правління. Нова влада усвідомлює, що використовує повноваження, здобуті неконституційним шляхом. Крім того, під фанфари про зміну форми організації влади насправді буде перезаснована держава, що позбавить українців своєї національної державності. Національні права українців, зокрема право на власну державу, будуть ліквідовані або максимально обрізані.

Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента відбуватиметься найближчим часом в рамках президентсько-парламентської республіки, питання про остаточну форму політичного режиму залишається відкритим. Політичний режим з «домінуючим гравцем» у рамках президентсько-парламентської форми державного правління може виявитися лише проміжною формою. Відхід від плюралістичного конкурентного способу організації влади, що спостерігається нині, торує шлях до зародження автократичного режиму. Однак не слід виключати, що для українофобської олігархії та Кремля концентрація влади в руках Президента потрібна лише як тимчасове явище для того, щоб здійснити антиукраїнський і антидемократичний реванш, перезаснувати державу та помститися опозиції. Вирішивши поточні завдання, пов’язані з політикою реваншу, перезаснуванням держави та повним переділом власності в Україні, включно із сільськогосподарськими землями, нова влада надалі може вдатися до чергового кульбіту назад – у напрямі парламентсько-президентської форми правління, до олігархічної парламентської республіки, олігархічного парламентаризму.

Такий крутий розворот може виявитися потрібним олігархії для того, щоб уникнути персональної відповідальності за стан справ у державі і втриматися при владі на якомога довший час. У 2008 році, коли Партія регіонів і БЮТ «пошлюбилися» на засадах ідеї нової Конституції, передбачався саме такий сценарій.

Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим з «домінуючим гравцем», ні автократичний режим, ні так званий «олігархічний парламентаризм». Україна не повинна сходити з дороги європейської демократії.

Третя потенційна загроза, яка буде породжена новою Конституцією та діяльністю Конституційної Асамблеї як установчого органу полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема їх соціальних прав.

Без високого суспільного рейтингу Президенту Віктору Януковичу буде надзвичайно важко довго утримуватися в ролі «домінуючого гравця». Отже, йому доведеться компенсовувати низьку соціальну підтримку режиму посиленням авторитарних тенденцій. А це, в свою чергу, потребуватиме обмеження не тільки на практиці, але й на конституційному рівні як національних, так і соціальних прав українців. Тільки нова Конституція дозволить переписати права і свободи громадян під ідеологію нового політичного режиму. Вже нині спостерігається різке звуження соціальних прав громадян, наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований у нинішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархічним кланам реалізувати своє прагнення до безмежного збагачення. Безправними людьми легше керувати і тримати їх у покорі.

Саме в потенційному звуженні конституційних прав громадян в соціальній сфері криється третя загроза ініційованої Президентом Віктором Януковичем конституційної реформи.

Ідея прийняття нової Конституції несе в собі ще одну, четверту, загрозу – загрозу очорнення Конституції і дискредитації українського конституціоналізму загалом. А отже, і української державності. Але це вже предмет наступного коментаря.

Іван Заєць, народний депутат, 18.04.11

//ua.glavred.info/archive/2011/04/14/132107-5.html

//www.umoloda.kiev.ua/number/1878/180/66790/