понеділок, 16 червня 2008 р.

Україні потрібна народна Конституція, а не чергова змова політиків



Конституційний процес в Україні завжди мав яскраво виражений політичний характер. Усі конституційні зміни, які відбувалися у країні, постійно супроводжувалися надмірною політизацією цієї надважливої державотворчої справи.

На жаль для української громади, Конституції 1996 року і 2004 року приймалися, не виходячи з бажань та інтересів народу, а виходячи з боротьби за повноваження політиків з політиками, з тією різницею, що змінювалися лише дійові особи.

Якщо у ‘96 році мова йшла виключно про боротьбу за повноваження між президентом Леонідом Кучмою і Верховною Радою, то у 2004-ому і до цього часу сам текст Конституції прошитий нитками боротьби за повноваження між урядом і президентом.

Повноваження понад усе

При цьому зміни до Конституції–2004 мають настільки незбалансований характер, що неминучі конфлікти через владні повноваження виникають навіть між союзниками по демократичній коаліції — це всі ми можемо спостерігати в інституційному протистоянні уряду Тимошенко і президента Ющенка.

І хоча це протистояння наразі не має ознак масштабної політичної кризи, яку ми бачили у конфлікті між президентом Віктором Ющенком і урядом Віктора Януковича, факт залишається фактом — і те й інше спровоковано і підживлюється незбалансованістю діючої редакції Конституції.

Як і Конституція ‘96 року, нинішня редакція головних правил гри є, грубо кажучи, змовою політиків, не підтвердженою волею народу на Всеукраїнському референдумі. Відтак, сам Основний закон в Україні має нелегітимний характер в очах більшості населення, і це створює великі можливості для політичних спекуляцій з боку недобросовісних політиків.

Уроки першої масштабної політичної кризи, яка закінчилася достроковими виборами восени 2007 року, стали очевидними для основних політичних гравців лише зараз, коли демократичні сили БЮТ і НУ–НС самі стикнулися з проблемою недосконалості Конституції.

Очоливши уряд, лідер БЮТ Юлія Тимошенко сподівалася, що єдність демократичних сил та взаємна довіра один до одного дозволять обходити гострі кути чинної редакції Конституції, і не використовувати їх у політичних цілях. Однак цього не сталося, бо спокуса використати дірки в Конституції на свою користь породжує недовіру навіть між союзниками.

В підсумку і Президент, і прем’єр, як для себе, так і публічно визнали — жоден з них за такої Конституції не може повноцінно виконувати свої функції і реалізовувати власну політичну та економічну програму, з якою вони йшли на вибори.

Президент першим вирішив одноосібно ініціювати потрібні суто йому конституційні зміни, з огляду на бажання вдруге очолити країну на президентських виборах 2009 року. Тому на усі конституційні процеси в Україні знову ж таки, як і в попередні роки накладатимуться в першу чергу політичні амбіції, а не загальнодержавний інтерес.

В заручниках політичних амбіцій

Ющенко оголосив про створення Національної Конституційної ради, на яку була покладена функція розробки нового основного закону, але фактично в обхід парламенту. Він також планував прийняти її на загальнонаціональному референдумі без врахування думки ВР, яка, на переконання президента, давно дискредитувала себе.

В такій позиції щодо парламенту є частка правди, адже за даними соціологічного опитування Центру Разумкова у квітні рівень повної підтримки Верховної Ради серед громадян складав лише
3,7 %. При цьому президента як орган влади повністю підтримували 11,2 % громадян. Рівень повної підтримки уряду також у три рази більший за рівень підтримки Верховної Ради і складав 9,5 %.

Значне падіння довіри до ВР спостерігається з часу низки великих політичних криз, коли заручниками амбіцій окремих політиків ставала вся країна.

Запроваджена Верховною Радою виключно у своїх партійних інтересах пропорційна виборча система на всіх рівнях з часом повністю дискредитувала себе в очах виборців. Вони втратили можливість обирати у владу конкретних людей, а отримали натомість закриті списки політиків, нав’язані населенню партійними лідерами.

Однак, задля справедливості, варто зауважити, що ігнорування позиції Верховної Ради при прийнятті Конституції, як хоч і недосконалого, але обраного народом інституту влади є хибним і навряд чи законним кроком. Такої самої точки зору дійшов і Конституційний суд, який прийняв рішення, що будь-яка нова Конституція в Україні має спочатку бути прийнята у Верховній Раді, а потім затверджена на загальнонаціональному референдумі.

Саме це рішення КС дозволило прем’єру і лідеру БЮТ Тимошенко заявити на противагу президенту про необхідність запровадити парламентську республіку в Україні на зразок ФРН. Таким чином, Тимошенко знайшла адекватну відповідь президенту. Тепер йому так чи інакше доведеться узгоджувати свій варіант документу з Верховною Радою. Тому президенту довелося відмовитися від ідеї виключно президентської республіки і нашвидкуруч підкорегувати свій варіант Основного закону.

Гра з нульовою сумою

Концепція президентського документу хоча і формально зберігає нинішню модель парламентсько-президентської республіки, але містить приховані наміри значно посилити роль президента.

Наприклад, президент хоче мати право самому призначати і звільняти генерального прокурора, а отже, отримати повний контроль над правоохоронною системою, адже саме від прокуратури в силу застарілого законодавства сьогодні залежить, чи піде будь-яка кримінальна справа до суду, чи не піде. Генпрокуратура в Україні також традиційно використовується для зведення політичних порахунків з опонентами. Чим буде стримуватися таке повноваження президента, у його варіанті Конституції не сказано.

Окрім цього, президент таки прагне безпосередньо впливати на виконавчу владу, фактично запропонувавши відмінити таке утворення, як парламентська коаліція. На думку Ющенка, якщо дві найбільші фракції Верховної Ради не зможуть висунути узгоджену кандидатуру прем’єр-міністра, то президент отримує право самостійно подати свого кандидата на цю посаду.

Президент також прагне надати можливість населенню приймати закони на референдумах. За такого сценарію президенту буде нескладно ініціювати будь-який референдум нібито за „народною ініціативою“, як це досить успішно робив президент Леонід Кучма, ініціювавши такий референдум у 2000 році, виключно для того, щоб натиснути на Верховну Раду.

Зрозуміло, що у такій редакції цей проект Конституції наразі недієздатний і не знайде підтримки у Верховній Раді, оскільки ще більше розбалансовує і без того хитку конструкцію політичного устрою країни. Водночас Юлія Тимошенко продовжує показово наполягати на прийнятті тієї Конституції, яка б зробила її канцлером і одноосібним керівником всієї виконавчої влади, включно із правом призначати голів обласних державних адміністрацій, які реалізовують політику уряду на місцях.

За президентом же залишаються ледь не церемоніальні та духовно-просвітницькі функції. У проекті БЮТ, щоправда, залишається всенародне обрання президента. Але така постановка питання входить у пряме протиріччя з бажаннями громадян, які воліють бачити сильну, але демократичну президентську владу, яку б стримував парламент та незалежна судова система.

У своєму, поки що чорновому і напівофіційному варіанті Конституції, БЮТ також пропонує залишити пропорційну систему і проводити вибори до Верховної Ради за відкритими списками у два тури, за принципом «переможець отримує все». Реально це означає фактичне 
запровадження двопартійної системи, і реально ця схема нежиттєздатна з огляду на вкрай високу недовіру населення до парламенту та пропорційної системи виборів.

Відтак, контрпропозиції Ющенка та Тимошенко щодо Конституції варто розглядати під кутом гри з нульової сумою. Сторони заявляють максимально неприйнятні по відношенню один до одного проекти Конституцій з тим, щоб шукати спільні точки дотику. До того ж на кону вирішальні вибори президента, на які піде як Тимошенко, так і Ющенко, і саме переможець цих виборів зможе реально „отримати все“, в тому числі можливість провести справжню конституційну реформу.

Тим часом більшість українських експертів упевнені в тому, що країні потрібна президентсько-парламентська форма правління, із сильним президентом, силу якого має обмежувати двопалатний парламент. Крім того, останнє слово повинен обов’язково сказати народ на референдумі. Лише тоді така Конституція буде справді народною та легітимною в суспільстві, а не черговою змовою політиків.

Павло Булгак, політолог, Київ
//ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/243/
//ukrzurnal.eu/pdf/uz_2008_06.pdf

//www.davidicke.com.ua/nadoelo-tak-zhit-prosto-zabey.html

1 коментар:

Вадим Мурачов сказав...

28.06.2011
Українська партія пропонує Народну Конституцію

З 25 червня по 3 липня Українська партія на теренах Львівщини проводить акцію «Народна Конституція» з обговорення Основного Закону держави.

Про це ЗІКу повідомила прес-служба Стрийської організації Української партії.

У Львові, Стрию, Моршині, Жидачеві, Ходорові встановлюються намети, біля яких партійці пропонують громадянам висловити своє ставлення до проблем Конституції. Українська партія вважає, що сьогодні конституційна реформа в Україні підпорядкована бажанням окремих політичних груп, які дивляться на неї виключно під кутом зору власної вигоди і доцільності політичного моменту. Тому теперішня Верховна Рада не здатна прийняти належної конституції.

Заступник голови Політради Української партії Олег Канівець, який був ініціатором заходу зазначає, що за допомогою Народної Конституції партія буде боротись за встановлення справжнього народовладдя в Україні з домінацією принципу: держава для людини, а не людина для держави. «Всі слова про те, що Конституцію можна відразу схвалити на народному референдумі – ніщо інше, як звичайний популізм. Основний закон держави повинні розробляти спеціалісти, виходячи з думки народу, а не політики, які цю думку будуть нав’язувати» – констатує Олег Канівець.

Спілкування з громадянами проводиться у формі простого опитування – виберіть альтернативу (наприклад, президентська чи парламентська форма правління), так і шляхом запису окремих пропозицій громадян. Також молоді активісти роздають перехожим листівки з позицією Української партії щодо змін до чинної Конституції України. Усі зібрані анкети буде проаналізовано, після чого буде оприлюднена позиція Української партії, яка буде базуватись на думці народу.

Відповідно до статті 5 чинної Конституції, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в країні належить виключно народові, воно не може бути узурповане державою. Тому українці мають право прийняти свою НАРОДНУ КОНСТИТУЦІЮ. Для цього потрібно:

1. Через опитування й обговорення дізнатися правдиву думку народу про головні положення нової Конституції.

2. Вимагати прийняття рішення про напрацювання тексту нової Конституції на основі народної думки.

3. Винести проект Конституції на всенародний референдум

http://zik.ua/ua/news/2011/06/28/295573