Процес пішов

Гасло «Давайте змінимо Конституцію!» активно експлуатується політиками протягом усього періоду незалежності України

Конституційний процес в Україні як процес підготовки нового Основного Закону розпочався з ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Саме в ній було передбачено необхідність підготовки нового тексту Конституції.

Перші спроби ухвалити Конституцію України відбувалися ще за президентства Леоніда Кравчука, який хотів, щоб Україна стала членом Ради Європи. Адже Конституція УРСР 1978 року, яка діяла в Україні на той час з усіма поправками і виключеннями, не надто відповідала традиційним демократичним вимогам.

Після проголошення незалежності і проведення референдуму 1 грудня 1991-го зусилля, спрямовані на розроблення Основного Закону, стали більш системними й цілеспрямованими. Починаючи з 1992 року було підготовлено декілька проектів Конституції, окремі з яких виносилися на всенародні обговорення та розглядалися в сесійній залі.

Позачергові вибори народних депутатів і президента України 1994 року дещо сповільнили конституційний процес, оскільки змістили фокус суспільної уваги на проблеми більш приземлені. Однак вже 10 листопада 1994-го рішенням ВРУ Конституційну комісію було переформатовано, її очолили тодішні президент Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз.

Через неможливість ухвалити двома третинами Верховної Ради України проект закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», розроблений Адміністрацією президента, з ініціативи Леоніда Кучми з метою виходу з політичного клінчу 8 червня 1995 року було прийнято Конституційний договір між ВРУ та гарантом «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».

26 червня 1996 року, зважаючи на неспроможність Верховної Ради  зібрати 2/3 голосів під текстом Конституції, Леонід Куч­­ма підписав указ про призначення на вересень 1996 року Всеукраїнського референдуму з питань ухвалення нової Конституції, під час якого планувалося також з’ясувати суспільну думку щодо довіри до уряду й необхідності проведення позачергових парламентських виборів. Шантаж подіяв, і о 6-й ранку 28 червня після безсонної ночі, проведеної за постатейною вичиткою Основного Закону, Верховна Рада ухвалила нову Конституцію.

Зміна конституційної реальності

Після прийняття Конституції 1996 року пристрасті навколо подальшого її реформування не вщухали. Проте, оскільки визначені нею повноваження влаштовували можновладців, матеріалізованих форм конституційний процес набув лише напередодні чергових президентсь­­ких виборів 2004 року.

Так, на початку 2003 року за ініціативи Леоніда Кучми розпочалося так зване всенародне обговорення змін до Конституції України. А в квітні 2004-го парламент у першому читанні 294 голосами ухвалив законопроект №4105 «Про внесення змін до Конституції України», підготовлений Тимчасовою спеціальною комісією ВРУ з опрацювання законопроектів. А фінальний акорд тривалої епопеї з коригування Основного Закону вдалося зіграти лише 8 грудня 2004 року між другим і «повторним другим» туром президентських виборів, але з порушенням процедури.

Прийнятий в ході непростих політичних торгів між двома кандидатами на пост президента під акомпанемент Помаранчевої революції закон значно відрізнявся від того законопроекту, який був погоджений КСУ.

Після обрання на посаду президента Віктор Ющенко уже в 2006-му проголосив необхідність створення нової Конституції. Однак до практичних кроків дійшло лише в грудні 2007 року, коли було створено Національну Конституційну Раду. До неї було включено близько 100 різних за статусом і політичними вподобаннями представників громадськості та носіїв державної вла­­ди. Власне така строкатість і не дозволила НКР підготувати більш-менш завершений варіант конституційних змін.

Нехитрий рух руками

Віктор Янукович до самого моменту обрання президентом наполегливо і послідовно відстоював конституційні здобутки грудня 2004 року і всіляко заперечував можливість скасування політреформи-2004, називаючи такий варіант подій «поверненням до епохи тоталітаризму».

Однак одразу після прийняття 30 вересня поточного року рішення КСУ про скасування політреформи-2004 (а фактично – здійснення другої за ліком конституційної реформи) Віктор Янукович відмовився від своїх слів і з радістю прийняв весь тягар розширених президентських повноважень. Хоча для повернення у недалеке конституційне минуле довелося трохи перетрусити склад суддів, але результат був вартий того, адже легітимність такого кроку мало кого цікавила.

Віхи українського конституційного процесу

16 липня 1990 року

Ухвалення Декларації про державний суверенітет України. У ній передбачалася розробка нової Конституції

17 вересня 1991 року

Верховна Рада черговими змінами і доповненнями до Конституції Української РСР у редакції 1978 року перейменувала її в Конституцію України

10 листопада 1994 року

Створення Верховною Радою Конституційної комісії, яку очолили Леонід Кучма та Олександр Мороз

8 червня 1995 року

Прийняття Конституційного договору між Верховною Радою та президентом «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України»

28 червня 1996 року

Ухвалення Верховною Радою Конституції у новій редакції

26 грудня 2002 року

Створення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з опрацювання проектів законів про внесення змін до Конституції

8 грудня 2004 року

Ухвалення Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року

30 вересня 2010 року

Ухвалення рішення КСУ в справі за конституційним поданням 252 народних депутатів щодо відповідності Конституції Закону № 2222–IV (справа про дотримання процедури внесення змін до Конституції). Відновлення дії Конституції України в редакції 1996 року

Сергій Балан, 26 листопада 2010 р.

//tyzhden.ua/Politics/154

«Український Тиждень», 21 листопада 2010 р.

//www.spa.ukma.kiev.ua/konst/article.php/20101122153220960