Жаба

"І оно тянєтся і тянєтся рука"

Людмила Янукович, 2004 рік.

Справжнім символом теперішньої України з її теперішньою владою і її "фактичною конституцією" є не золотий тризуб на синьому щиті і тим більш не те кітчеве одоробло, що його якісь бо-зна чим натхнені затійники час від часу погрожують зробити "великим гербом" України. Це – велика і належно розпальцьована жаба, що скульптурно угніздилася у київському Хрещатому парку. Недалечко від ВРУ, до речі, але краще б перемістити безпосередньо до Грушевського 5. Щоб надихати пацанів на нові звершення.

Іноді здається, що ментально вони так і не виросли з пісочниць бєспрєдєльних 80-х та 90-х, попри те, що і замінили малинові піджаки зі спортивними штанями на костюми від Бріоні, Лагерфельда чи кого там іще, а з бойової машини – "лади сємьоркі" пересіли в оплачені платниками податків мерседеси та подаровані невідомими, так би мовити, благодійниками, кадилаки.

Причепурити, набріолінити, вбрати у "бріоні" з депутатським значком чи посвідкою керівника відомства можна і мавпу, ймовірно її можна навчити також навіть користуватися карткою для голосування, а вже блокувати трибуну – і поготів.

Але якщо причепурену мавпу не викаже хвіст чи червона, перепрошую, дупа, її неодмінно викаже, перепрошую, дупа в голові. Хвоста можна заховати, мавп'ячий мозок і мавп'ячі звички, рівно як і собаче серце – не подолаєш.

Так саме і пацанська сутність, хамоваті звички хронічно криміногенних країв та середовищ лізуть з "регіональної" влади як таргани зі шпарин – попри намагання набути людського обличчя, поважне надування щок, намагання послуговуватися розумними словами та рясну увішаність, подібно до новорічних ялинок, орденами, медалями та науковими званнями. Розум, так би мовити, не сховаєш.

Подібно до якогось малолітнього гопніка з забацаного депресивного Лєніножопінська, котрому недостатньо витягти у маршрутці чужого гаманця чи пограбувати у підворітні жінку і потрібно ще маршрутку заплювати, жінку копнути "носаком кєда", а на десерт ще розхрінячити лампу в ліхтарі ("а шо оно тут ялб?") та нашкарябати в засраному ним же ліфті слово "йух" у зворотному прочитанні – так саме регіоналам недостатньо мати владу і можливости збагачення.

Їм, виглядає, як свіже життєдайне повітря країв териконів та футболу, потрібні понти. Шашечки. Фасон. "Форс бандитський". Не просто гуляти-банкувати, а так щоб, умовно кажучи, на весь район, з лабухами, багатодецибельною і багатоімбецильною "муркою" у виконанні якоїсь голосистої алєгрової - распутіної, з запалюванням сигарет від стодоларових купюр та наступним гасінням недопалків у салаті з червоної та чорної ікри, трюфелів і крокодилятини. Їм важливо помітити територію.

Регіонали могли б мати багато і ще більше, але їхнє прагнення мати (в усіх сенсах) і "помітити" все навколо призведе їх до краху, котрий буде, ймовірно, куди гучнішим за їхній обумовлений лажовістю конкурентів успіх 2010 року. Маятник вже пройшов чималу частину шляху до точки, повернувшись з якої він дуже відчутно вгатить по чутливому пацанському куприку. І ніхто їм у тому не буде винен, крім них самих, таких позірно переконаних у всевладді і позірно ж "стабільних".

Янукович і компанія могли б повестися куди тихіше, обережніше, не робити необов'язкових різких та суспільно-дражливих рухів, а вважаючи певні рухи за обов'язкові, могли б як не вдягати білі рукавички, то принаймні мити руки, перш ніж доторкнутися до речей і сутностей, котрі багато українців вважають безумовними цінностями.

Але ж їм було треба не лише вкрай сумнівно отримавши вкрай сумнівне рішення Конституційного Суду, незаконно породити тушковану коаліцію і, відтак, сформувати незаконне же "правітєльство", поставити керівником Миколу Азарова, чиє прізвище колись дало назву явищу тупого податкового терору і правити. Їм було конче треба, зокрема:

- призначити керувати освітою і наукою казкового науковця та інтелектуала, а за сумісництвом – українофоба, Табачника;

- призначити очільником МВС іншого казкового інтелектуала Анатолія Могильова, розпушити пір'ячко "беркутам" та демонстративно, та з очевидним задоволенням чавити право громадян на мирні зібрання;

- поставити очільником деградуючої на очах СБУ олігарха Валерія Хорошковського та зробити "контору" тупим і важким репресивним предметом, що замість займатися національною безпекою, бореться з блогерами, істориками та зарубіжними фондами, будучи іноді навіть не в змозі зв'язно пояснити, якого дідька.

- "наїхати" на два якщо і не цілком незалежні, то принаймні непідвладні телевізійні канали;

- по-хамськи скасувати (щоправда, тут вчасно підметушився ну дуже вже опозиційний нардеп Кармазін) місцеві вибори 30.05.10 та де-факто знищити яке-не яке самоврядування в Києві (до речі, кажуть люди, що деякі регіональні ентузіасти не проти київський досвід застосувати у масштабі України);

- не просто тихо погодитись на продовження перебування ЧФ РФ в Україні, не заявляючи про непролонгацію угоди, а пролонгувати її аж на 25 років, з пацанським розмахом і плювком у бік значної частини українців;

- нашпигувати владні органи по всій країні брутальними та, як би це сказати, дуже несентиментальними донецькими, макїївськими та іншими земляками, через що автору цього тексту доводиться витрачати час і зусилля, пояснюючи людям, що "пацан" і "донецький" - це не одне і те саме;

- демонстративно "робити козу" кримським татарам;

- витерти взуття о національну пам'ять про Голодомор, а заразом – і об чинний закон;

- замахнутися на українську мову, з особливим цинізмом записавши у законопроекті блюзнірську хуцпу про те, що "українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства".

Але ж, врешті, Рінату Ахметову, Віктору Януковичу-молодшому, Борису Колеснікову та іншим небідним людям так вже конче треба було взяти (навіть якщо насправді ті "сльози" радісно роздерибанили якісь помічники, секретарки та водії) за державний кошт кільканадцять тисяч гривень на "оздоровлення"…

Всього цього можна було б і не робити, якщо не лише мати одіозну вже "стабільність" словом-паразитом чи то фетішем, але й розуміти, про що, про яку стратегічну мету і процеси йдеться.

Можна було б і не влаштовувати фестивалю вибіркового застосування карального закону для чужих, освячуючи у такий спосіб майбутню аналогічну поведінку нового переможця.

Можна було б і не лякати бізнес "страшним чудом" податкового кодексу і не тероризувати підприємців новопосталою "азарівщиною" контролюючих органів, від якої вже і деякі донбаські підприємці, кажуть, радикально змінюють тональність і, так би мовити, сенсове навантаження своїх відгуків про "нашего президента".

Коротше – можна було б змінити тон і зменшити апетити, та не дає, мабуть, вкорінена звичка до розпальцьовки ("чтоби все дрожали, чтоби уважали") і жадібність до всього, що погано лежить, будь то ще кавалок владного ресурсу чи недодерібанене майно. "І оно тянєтся і тянєтся рука", як казала колись теперішня перша леді.

Своєю бульдозерською поведінкою, яка є не ознакою сили, а проявом купи комплексів (сильному і впевненому у собі понти не потрібні), Янукович і пацани, того не розуміючи, натхненно заривають самі себе.

Інтелектуальна, креативна та організаційна безпорадність "голубих" відрізняється від таких самих рис колишніх "помаранчевих" лише тим, що "голубі" свої провали, скандали і "нєпоняткі" менше афішують. Поки що – бо неадекватність мантр про "ми прийшли надовго", подейкують, стає очевидною для все більшого числа самих регіоналів і попутників.

А українці тим часом на річницю Голодомору знову запалять свічки у вікнах і прийдуть до меморіалу і, думаю, цього року нас буде ще більше. На Покрову ж – справжній День українського війська, не лише вшанують нешанованих креолами героїв, але і говоритимуть те, що пацанам для спокійного сну і доброго травлення краще не чути. А потім, можливо, навіть прийдуть на Майдан у річницю першого, розминочного, "вичавлення з влади" тих, хто "вчавився" у владу зараз. При тому – поступово, через спілкування та узгодження цілей заради стратегічної мети, у самий різний спосіб самоорганізуються у мережі довіри. Як зараз багато хто з українців-білінгвів заявляє про рішучість демонстративно забути російську мову у разі, якщо законопроект Єфремова-Симоненка стане законом, так саме і в інших аспектах рівень опору зростатиме мірою зростання тиску.

Під цинічними гаслами "будуємо нову країну" та "через процвітання до стабільности", пацани справді будують якусь нову країну, котра з Україною має мало спільного, окрім території, прямучи від несприйняття себе великою частиною українців до огиди і ненависти як до окупантів. Cлово "регіон" з усіма від нього похідними, після регіоналів стане лайкою.

Поширене уявлення про нібито безмежну терплячість українців виглядає, до слова сказати, вельми перебільшеним, тим більш, що в сучасному світі навіть вчасно складена дуля в кишені, маючи належний доступ до інтернету, може спричинитися до помітних наслідків.

Уникаючи гучних слів, котрих ентузіасти і майстри тієї справи завжди напродукують і без мене, не казатиму про якусь там "хвилю народного гніву" чи ще чогось на кшталт "хто сіє вітер, пожне бурю", тим більш, що і не вітер сіють пацани, а радше задуху.

Тож і не відаю, у який саме конкретний спосіб пацанів, які своєю брутальністю і жадібністю щодня дедалі більше налаштовують проти себе і "простих громадян" (як казав регіональний нардеп В.Кісельов) і місцеві "еліти", буде "вичавлено з влади" (як казав В.Янукович моделі 2004-го року). Хотілося б, щоб це все-таки були вибори, а не щось інше, але це вже від мене не залежить, на відміну від пацанів, котрі багато роблять для того, щоб це були не вибори, а саме щось інше.

Мені очевидно одне: в грунті речей їх задушить власна жаба.

14 вересня 2010 р.

Олександр Северин, к.ю.н.,

Товариство "Свої"

//maidan.org.ua/static/mai/1284465411.html