Дивовижний документ
спрямував президент Янукович минулого вівторка до Верховної Ради, а народні обранці
всього лише через два дні прийняли його за основу 253-голосим «одобрямсом».
У проекті
закону України «Про
засади внутрішньої і зовнішньої політики», який Микола Азаров, що представляв
його в парламенті, назвав «стратегічним» і «концептуальним» документом, проблематично
виявити якусь стратегію чи бодай концепцію. Цей документ узагалі мало схожий на
закон, і є таким собі барвистим вінегретом із безлічі гарних, часто навіть правильних,
але дуже загальних фраз, присмачених кількома переписаними з Конституції нормами
і скопійованими зі Статуту ООН та інших міжнародних документів принципами. І цей
безглуздий документ влада намагається представити як панацею від усіх бід для нашої
багатостраждальної країни. На жаль, після ознайомлення із цим опусом, усупереч запевненням
прем’єра Азарова, народ не отримає відповіді, «куди рухається держава, яким чином,
до якої національної ідеї».
Проте відвертий популізм
і декларативність запропонованого главою держави і представленого чомусь прем’єр-міністром
(а не представником президента у ВР) законопроекту — це ще півлиха. Лякає інше.
Документ, який має дуже мало спільного з нормами права, як пообіцяв М.Азаров, має
«докорінно» змінити правовий простір країни: «Нарешті в державі з’явиться мірило,
правовий стандарт, з яким звірятиметься вся нормотворча діяльність влади». Ось так!
А ми ж усе життя вважали, що мірилом і правовим стандартом для всіх, і насамперед
для влади, є Конституція...
Заява Азарова не голослівна.
Законопроект справді містить положення, відповідно до яких усі інші закони та нормативно-правові
акти мають бути приведені у відповідність до даного документа. Тобто закону «Про
засади внутрішньої і зовнішньої політики» надається пріоритет, і у випадку його
ухвалення він матиме більшу юридичну силу, ніж усі інші. Проте це очевидно суперечить
Конституції, згідно з якою всі закони мають однакову юридичну силу.
Подібні разюче безграмотні
пасажі законопроекту «Про засади…» не могли залишитися не поміченими професіоналами,
хоча їхня думка, вочевидь, у парламенті мало кого цікавить. А проте саме Головне
науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради підготувало по суті абсолютно
розгромний висновок щодо проекту закону, який претендує на роль «Другого Основного».
Висновок Головного науково-експертного управління 02.06.2010 (DOC)
Зауваження Головного юридичного управління 01.07.2010 (DOC)
Насамперед експерти
у сфері законотворчості вважають, що визначення Верховною Радою засад зовнішньої
та внутрішньої політики зовсім не обов’язково має здійснюватися шляхом ухвалення
якогось єдиного, універсального нормативно-правового акта у формі закону. А спроби
зробити це все-таки у вигляді одного закону призведуть до того, що такий акт буде
об’єктивно складно наповнити конкретним юридичним змістом. Що й сталося з аналізованим
документом, більшість положень якого, на думку ГНЕУ, не мають нормативно-правового
характеру. Більшість положень проекту насправді взагалі є не засадами, а конкретними
цілями і завданнями. Наприклад, «завершення політичної реформи», «підвищення ролі
та відповідальності політичних партій», «створення суспільного мовлення» або «забезпечення
поступового переходу до комплектування Збройних сил України на контрактній основі».
Оскільки переважна більшість положень законопроекту не мають властивого нормам права
формально-визначеного характеру, а є абстрактними, ненормативними і декларативними,
вони, на думку експертів, можуть інтерпретуватися досить вільно й суб’єктивно. Закон
не може складатися виключно або переважно з декларацій і норм-принципів, підкреслюють
у ГНЕУ. І ухвалення законів не нормативно-правового змісту можливе лише в поодиноких
випадках, передбачених Конституцією (наприклад, при оголошенні амністії). Ухвалення
інших законів ненормативного характеру видається сумнівним з погляду відповідності
Конституції України, підкреслюють юристи-професіонали.
Зрозуміло, не можуть
погодитися експерти ВР і з тим, що запропонований законопроект претендує на певне
верховенство або пріоритет у системі українського законодавства, і нагадують, що
єдиним нормативно-правовим актом, який має універсальний та всеохоплюючий характер
і виступає ядром системи законодавства, є Конституція України.
Юристи ВР виявили
в президентському законопроекті ще кілька ляпів, які спричиняють його невідповідність
Основному Закону. Зокрема надання Кабінету міністрів повноважень із проведення експертизи
на відповідність всіх інших законів «Засадам» містить ознаки розширення конституційної
компетенції уряду. А наділення ВР нехарактерними для неї повноваженнями реалізації
основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики неправомірно розширює конституційну
компетенцію парламенту. Крім того, проект містить пасаж, у якому йдеться про повноваження
президента і ВР. Але, відповідно до Основного Закону, повноваження парламенту і
глави держави установлюються виключно Конституцією, на що неодноразово звертав увагу
Конституційний суд.
Як можна було приймати
закон за основу після такої кількості серйозних зауважень (а ми їх перелічили дуже
стисло)? Але, як слушно зауважив Андрій Шкіль, навіщо коаліціянтам читати «правильні
закони» (і тим паче експертні висновки до них)?
Серйозні зауваження
знайшлися лише в представників опозиції. Зокрема Анатолій Матвієнко, який виступив
з особливою думкою групи депутатів — членів профільного комітету з держбудівництва,
котрі не погодилися з «одобрямсом» більшості комітетів, назвав наспіх зліплений
документ «абсурдом», підкресливши, що він суперечить відразу кільком нормам Конституції.
А В’ячеслав Кириленко
обурився тим, що в пропонованих «Засадах» немає навіть згадки про українську мову
як єдину державну, і запідозрив В.Януковича в бажанні незабаром змінити положення
Конституції з цього питання. Заради справедливості зауважимо, що ст.10 Основного Закону
каже про те, що «державною мовою в Україні є українська мова» і там немає слова
«єдиною». Водночас законопроект «Засад» не називає українську мову державною! В.Литвин,
щоправда, повідомив, що на засіданні РНБОУ він вказав на цей недолік і пообіцяв
виправити його під час підготовки документа до другого читання.
Борис Тарасюк, чий
комітет із питань євроінтеграції, як і профільний комітет із закордонних справ,
вирішив не приймати цього законопроекту, а відправити його на доопрацювання, звернув
увагу на фінансові наслідки прийняття запропонованих «Засад». Адже, відмовляючись
від вступу до НАТО й законодавчо закріплюючи позаблоковий статус, Україна тепер
муситиме витрачати значно більше, ніж раніше, коштів на оборону та гарантування
власної безпеки. Загальновідомо, що індивідуальна безпека значно дорожча за колективну.
Тож пункт пояснювальної записки до законопроекту «Про засади...», в якому сказано,
що «прийняття цього Закону не потребує додаткових витрат із Держбюджету України»,
— відверта неправда. До речі, Б.Тарасюк навів промовистий приклад: сьогодні Україна
на одного жителя витрачає 25 доларів, а позаблокова Швеція — 606.
Проти законодавчого
закріплення позаблокового статусу виступає й голова комітету ВР з питань нацбезпеки
та оборони Анатолій Гриценко, який вважає, що закон про засади внутрішньої і зовнішньої
політики має бути стратегічним документом, розрахованим на десятиліття, а закріплення
в ньому відповідної норми обмежуватиме майбутніх керівників країни у можливості
приймати рішення щодо статусу держави та її входження в той чи інший політичний
блок. Не згоден депутат і з передбаченим законопроектом запровадженням ринку землі.
На думку А.Гриценка, купівлю-продаж землі в умовах фінансово-економічної кризи запроваджувати
не можна. Голова комітету впевнений, що проект «Засад» ще повинен пройти ретельне
експертне і парламентське обговорення.
Але чому ж настільки
важливий документ виявився таким безграмотним і наспіх підготовленим? Відповідь
очевидна: його готували задля одного-єдиного положення — відмови України від вступу
до НАТО і фіксації позаблокового статусу. Тому решта й зліплена так-сяк.
Навіть від виваженого
й вистражданого МЗС формулювання позаблоковості України в АПУ відмовилися і вписали
власний варіант. У п.1 ст.11 зазначається, що «Україна як європейська позаблокова
держава здійснює відкриту зовнішню політику...». А в п.2 серед інших засад постулюється
«дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних
союзах, пріоритетність участі в удосконаленні і розвитку європейської системи колективної
безпеки, продовження конструктивної співпраці з НАТО та іншими військово-політичними
блоками з усіх питань, які становлять взаємний інтерес».
Крім того, у прикінцевих
і перехідних положеннях ст.14 вносяться зміни до Закону «Про засади національної
безпеки України» 2003 р. (ініційований президентом Кучмою і підтриманий урядом Януковича),
з якого вилучаються слова про інтеграцію України в євроатлантичний простір безпеки
і про набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.
Гаразд, не хочете
в НАТО — не треба. Але навіщо ж Україну з євроатлантичного простору безпеки взагалі
вилучати? Ми що, і з ОБСЄ — євроатлантичної організації — виходити плануємо? Далі.
Членство в НАТО із закону прибрали, а умови його здобуття — збереження добросусідських
відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією — залишили. Ми, звісно,
не проти дружби і партнерства з Росією. Та тільки умова членства в НАТО після вилучення
з тексту назви останнього автоматично тепер стала умовою членства України в Європейському
Союзі. Сьогодні Росія не заперечує проти інтеграції нашої країни в ЄС (чи не тому,
що вона поки що дуже примарна? А завтра? Як поведеться наша сусідка, якщо Україна
впритул наблизиться до вступу в Євросоюз? Чому умовою членства України є ставлення
до неї сусідньої країни, а не дотримання національних інтересів нашої держави, як
це, до речі, записано в постанові ВР 1993 р. «Про основні напрями зовнішньої політики
України», котра доживає останні дні?
Цей документ, відповідно
до проекту нових «Засад», визнається таким, що втратив силу. І даремно. Бо постанова
сімнадцятилітньої давності «Про основні напрями зовнішньої політики України» не
тільки більша за обсягом, ніж новий законопроект, що містить основи і внутрішньої,
і зовнішньої політики України, а й набагато змістовніша, глибша та професійніша.
Так, деякі положення постанови застаріли, але вона давала досить чітке уявлення
про національні інтереси нашої країни, про завдання, принципи, пріоритети і основні
напрями її зовнішньої політики. Однак замість того, щоб просто оновити цей документ,
його множать на нуль, а натомість пропонують одну сторінку невиразного тексту про
засади зовнішньої політики в новому законопроекті. За ідеєю, ця сторінка загальних
фраз мала б бути доповнена якимось повноважним документом, наприклад зовнішньополітичною
доктриною України. Але нам не відомо, щоб МЗС чи якийсь інший державний орган отримав
завдання розробити проект такого документа. Тим часом у тій-таки Росії є не тільки
зовнішньополітична доктрина РФ: недавно міністр закордонних справ Сергій Лавров
подав президентові Дмитру Медведєву листа, що містить «Програму ефективного використання
на системній основі зовнішньополітичних чинників у цілях довгострокового розвитку
Російської Федерації».
Хай Віктор Янукович
попросить у свого російського колеги цей ґрунтовний документ для ознайомлення і
порівняє його з цидулкою, підготовленою його «командою професіоналів»...
Тетяна Силіна, «Дзеркало тижня» №21, 05 червня 2010 р.
//dt.ua/POLITICS/tomu_scho_poslidovni-60323.html
//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=37809
.png)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар