Дмитро Десятерик. Питання принципу

Є в нашому політичному житті одна загадка. Ні, не корумпованість і безпринципність тих, хто керує країною, — з тими все зрозуміло. Опозиція — ось головна таємниця. Опозиціонери наші гарні, розумні й чесні. Лише до того моменту, поки не прийдуть до влади. Наступного ж дня вони перетворюються на тих, кого з такими зусиллями перемогли. Ось чого б це, а?

У Бірмі (М’янмі) позавчора очікували на, без перебільшень, вікопомну подію. Після перших в історії країни вільних виборів свої місця в парламенті мали посісти опозиційні політики, зокрема багаторічний лідер протестного руху, лауреат Нобелівської премії миру, легендарна Аун Сан Су Чжі. Однак цього не відбулося.

Причина на перший погляд смішна. Депутати бірманського парламенту складають присягу, в якій є слова «захищати конституцію». Су Чжі і решта новоспечених депутатів, її однодумців з Національної ліги за демократію (всього 43 людини), відмовляються вступати в свої права, бо хочуть замінити формулу «захищати конституцію» на «поважати конституцію».

Бірма перебувала під правлінням військової диктатури 50 років. 1962 року до влади прийшли місцеві комуністи з усіма відповідними наслідками: тотальною націоналізацією та експропріацією, репресіями, повним придушенням будь-яких свобод. Країну охопив голод, товари першої необхідності можна було придбати за картками. Коли 1988 року на вулиці вийшли студенти з вимогами реформ, влада відповіла кулями. Загинули тисячі людей. Резонанс був надто великий, і 1989 року режим провів вибори, на яких перемогла Національна ліга за демократію. Хунта скасувала результати й помістила Аун Сан Су Чжі під домашній арешт.

Більш ніж 20 років у країні точилася боротьба народу за свою свободу й гідність. Після розпаду СРСР всі базікання про особливий бірманський шлях до соціалізму було відкинуто. Військові відверто, не гребуючи засобами, чіплялися за владу. Коли 2007 року спочатку буддійські ченці, а потім і студенти знову почали вимагати демократичних змін, реакція уряду була традиційною: прямо на вулицях було вбито понад 3000 мирних демонстрантів.

Весь цей час Аун Сан Су Чжі, навіть перебуваючи під домашнім арештом, лишалася лідером протесту. Високий дух і незламність цієї жінки, котру шанобливо називають Леді, надихали бірманців, і зрештою цієї весни диктатура мусила відступити.

Одне слово, ці вибори, їхні результати були глибоко вистраждані і тими, хто голосував, і тими, кого було обрано. І раптом — такий демарш. Через одне слово.

Пояснення дуже просте. Бо «охороняти Конституцію» (ще й не дуже демократичну) допускає, зокрема й боротьбу проти власного народу. А «поважати» якраз означає верховенство права.

Для Аун Сан Су Чжі і її однодумців це питання принципу. Якби вони прийняли таке формулювання без заперечень, то розписалися б у тому, що їм люба влада як така, що вони по суті нічим не відрізняються від хунти. Причому навряд чи цей компроміс помітили б виборці — вони б вибачили своїй Леді все.

Але бірманські опозиціонери йдуть у парламент заради підконтрольності влади, а не заради самої влади. І тому ризикують такими сприятливими для них результатами заради того, бо вже зараз прагнуть виконувати свої обіцянки. Навіть якщо це розчарує декого з їхніх прихильників.

А тепер подивіться на наших незламних борців і відчуйте різницю.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» №73, 25 квітня 2012

//www.day.kiev.ua/227533/

//anglersrest.wordpress.com/2010/03/13/heroines-in-captivity/

//anglersrest.files.wordpress.com/2010/03/aung-san-suu-kyi.jpg