Подмороженная оппозиция требует заморозить Конституцию

«Демократия спотыкается на каждом шагу по дороге к правильному решению, вместо того чтобы прямо и без запинок идти в тупик». Такое определение демократии, данное некогда канадско-американским литератором Лоуренсом Питером, пожалуй, как нельзя лучше характеризует ее нынешнее состояние в Украине. Стоило лишь ненадолго ударить аномальным морозам, как интеллектуальный уровень украинской политики тут же проявился через «отмороженное» поведение.

Взаимосвязь погоды и политики существовала всегда и нередко приводила к аномалиям не только в природе, но и в поведении политиков. Не обошлось без этого на прошлой неделе и в Украине. Ночные морозы впервые за многие годы достигли отметки минус 34 градуса, что парализовало волю к сопротивлению значительной части населения страны. Подтверждением этому стала гибель от непривычных холодов 131-го жителя Украины.

И все же нужно признать, что «конец света» для украинских властей всех уровней не наступил. На что очень рассчитывала оппозиция. За исключением естественных природно-климатических сбоев система жизнеобеспечения населения устояла и не преподнесла катастрофических сюрпризов. На этот раз, что называется, пронесло. Слава Богу! Но при этом все еще раз убедились, что если в ближайшие три-пять лет не предпринять кардинальных усилий государства по реформированию жилищно-коммунального хозяйства, то само государство ждет окончательное банкротство. И никаких сомнений на этот счет быть не может как у властей, так и у людей. Ведь ожидание – это всегда неорганизованная встреча с будущим. По сути, такое будущее уже наступило.

Однако гламурно-парламентская оппозиция не хочет ждать еще три-пять лет и лихорадочно ищет новые политические ресурсы для борьбы за немедленное свержение ненавистного режима Президента Януковича. На этот раз тему такого ресурса подсказали небывалые морозы. И оппозиция решила заморозить Конституцию Украины. Из Качановской колонии Юлия Тимошенко направила письменное обращение ко всем честным и порядочным людям не принимать участие в работе Конституционной Ассамблеи по подготовке изменений в ныне действующую (точнее будет сказать – бездействующую) Конституцию Украины. Саму Конституционную Ассамблею Юлия Владимировна назвала салоном ритуальных услуг. Вероятно, тюремное одиночество для нее лишь показательный тест на совместимость с вечностью.

Работу данной ассамблеи, как известно, должен возглавить первый Президент страны Леонид Кравчук. Еще не так давно Леонид Макарович слыл страстным политическим поклонником «газовой принцессы». А его нынешняя политическая инициатива уже не вписывается в тактические схемы оппозиции борьбы с режимом Януковича и она готова в очередной раз выставить Кравчука на публичное судилище своих сторонников. Справедливости ради отметим, что тому не привыкать, и он вновь готов продемонстрировать виртуозную эквилибристику перемещения «между капельками» непрерывного политического дождя. Все в лучших традициях современного украинского театра. Театра, где господствует принцип: искусство требует жертв, а жертвы – искусства.

Как бы там ни было, но преданный Тимошенко оруженосец Турчинов огласил ее послание на ток-шоу Савика Шустера. И этот момент можно считать официальным стартом оппозиции в предвыборном забеге. Было очень забавно наблюдать, как они все дружно начали доказывать, что нынешняя украинская Конституция одна из лучших в мире, а беда лишь в том, что ее не соблюдают в команде Януковича. Как будто и не было бесконечного заунывного плача оппозиции по поводу «несовершенства» «кучмовской» Конституции, не позволяющей лучшим сынам и дочерям независимой Украины сделать нас счастливыми. Вот только давно замечено, что кузнецы своего счастья в Украине дальше подковы почему-то не идут.

Одним словом, все по-прежнему банально, примитивно и противно для политического вкуса простого маленького украинца. Когда о Конституции таким образом рассуждают те, кто цинично использует ее в качестве едва ли не основного ресурса в борьбе за власть, то невольно приходит мысль о том, что некоторые принимают тюремный регламент за норму Конституции. Наверное, поэтому наши отечественные политики «страдают» за народ, не выходя за рамки собственных денежных накоплений. И это помогает им легко переносить аномальные морозы.

Хотя для того чтобы Конституцию начали элементарно уважать, ее действительно нужно очистить от налета политической ржавчины, которая покрыла Основной Закон страны за последние как минимум восемь лет. И в этом смысле формирование Конституционной Ассамблеи по выработке изменений в действующую Конституцию, казалось бы, призвано понизить уровень политического противостояния, а не наоборот. Увы, но похоже, что такая логика не для Украины. Просто бывают страны, где власть и оппозиция не уживаются. И Украина в этом плане неоспоримый чемпион.

Так что можно не сомневаться в том, что работа Конституционной Ассамблеи в ближайшие месяцы будет определять основную ось предвыборного противостояния традиционных политических сил. Мы уже привыкли к тому, что лишь полное бесправие рождает в нашей стране политическое равенство. Закон у нас защищает каждого, кто умеет его нарушать. Отсюда всепобеждающий принцип: от каждого по способностям, каждому – по суду.

Между тем суровые повседневные реалии формируют у людей свою иерархию жизненных ценностей, которая абсолютно не совпадает с представлениями правящего класса. Так, две недели назад известный украинский социолог Евгений Копатько провел в столице автономии городе Симферополе свое исследование, в ходе которого выяснил, что же больше всего беспокоит его жителей и кому они готовы доверить решение собственных проблем. Здесь есть над чем подумать как властям, так и самим симферопольцам. И не только.

На вопрос, какие проблемы в настоящее время волнуют больше всего, жители южной столицы ответили:

- рост цен, инфляция – 58,3%

- бедность людей, низкая зарплата, низкие пенсии – 54,3%

- проблемы ЖКХ (низкое качество услуг, высокие тарифы) – 30,5%

- сложности с трудоустройством, высокий уровень безработицы – 24%

- грязь, мусор – 15,3%

- проблемы здравоохранения – 13,3%

- коррупция – 12,5%

- экономика, работа предприятий – 12%

- жилищная проблема (нехватка, дороговизна жилья) – 8,8%

- наркомания, алкоголизм – 8,5%

- рост преступности – 7,8%

- политическая нестабильность – 7,3%.

Таким образом, приведенные данные из социологического опроса Евгения Копатько более чем наглядно показывают нам очередность проблем, которые больше всего волнуют людей. Политические проблемы в этом списке занимают лишь двенадцатое место. И этим все сказано.

По сути дела эти цифры являются лучшим показателем оценки деятельности органов власти всех уровней за весь период существования независимой Украины. И здесь невозможно разделить степень политической ответственности всех политических сил, находившихся в тот или иной момент у власти. Вывести страну и регионы из подобного состояния возможно лишь общими усилиями власти и оппозиции. Без этого не будет необходимого уровня поддержки населения, а, следовательно, все благие начинания властей будут заранее обречены на провал.

Лучшей иллюстрацией к сказанному является цифра официальной инфляции, озвученная в начале года Премьер-министром Украины Николаем Азаровым. Николай Янович с гордостью заявил, что она составила всего лишь 4,6%. И это самый низкий показатель инфляции за все годы независимости Украины. Увы, но 58,3% симферопольцев не разделяют гордости Азарова и тем самым не доверяют правительственным данным. Пусть они и достоверные.

Стоит ли после всего этого удивляться тому, что население страны тотальным образом не поддерживает объявленные режимом Януковича реформы, прямым следствием чего является падение рейтинга, как самого Президента Украины, так и правящей Партии регионов. И все же эти рейтинги не представляют на сегодня серьезной катастрофы для правящего режима, как в центре, так и на местах.

Так если бы выборы президента проводились бы сейчас, то Виктора Януковича поддержали бы 23 процента симферопольцев. Тогда как идущему на втором месте Сергею Тигипко отдали бы голоса 4,3 процента, а Юлии Тимошенко – всего лишь 3,5% симферопольцев. А 74,3% избирателей столицы автономии ни при каких обстоятельствах не поддержали бы кандидатуру Тимошенко. Между тем 34,8% симферопольцев при определенных обстоятельствах могут вновь проголосовать за Виктора Януковича.

А если бы выборы в Верховную Раду Украины проводились в январе, то Партию регионов поддержали бы 21,8% избирателей южной столицы. Идущую вслед Коммунистическую партию Украины готовы поддержать 5,5% симферопольцев, БЮТ-«Батьківщину» – 3,5%. Партия «Сильная Украина» может рассчитывать на голоса 2,8% симферопольцев.

Конечно, до парламентских выборов в октябре нынешнего года утечет немало воды, и многое может измениться. Но приведенные данные социологических исследований Евгения Копатько позволяют с уверенностью сделать, по крайней мере, два утверждения. 

Во-первых, электоральные предпочтения симферопольцев, как, впрочем, и всех крымчан, консервативны и практически не поддаются радикальным изменениям. В результате инерции подобного консерватизма, голоса разочаровавшихся действиями «регионалов» крымчан никоим образом не перетекают гламурно-парламентской оппозиции оранжевого спектра.

Во-вторых, у команды Януковича и власти автономии в лице крымских «регионалов» еще есть время для усиления своего электорального влияния через решение конкретных проблем, волнующих избирателей. И нужно признать, что определенные шаги в этом направлении предпринимаются.

Так, на прошлой неделе руководителем многострадальной Университетской клиники назначен несправедливо изгнанный бывшим министром здравоохранения Шпаком известный крымский хирург и просто порядочный человек Петр Семенович Михальчевский. Это решение крымского руководства воспринято с оптимизмом не только медицинским миром, но и теми, кто, как говорится, постоянно испытывает на себе проблемы нашего здравоохранения. Ведь за последний год наша Университетская клиника так быстро шагнула вперед, что за ней поспевают лишь очень здоровые. Будем надеяться, что с приходом Михальчевского у больных появится больше шансов поспевать в очереди за здоровьем. Хотя не будем забывать, что здоровые желания приводят к частым осложнениям.

Еще один повод для оптимизма крымчанам подарил на прошедшей неделе вице-премьер правительства Украины Борис Колесников. Борис Викторович специально прилетел в Крым, чтобы провести совещание, на котором он пообещал в 2014-м году завершить строительство оздоровительного центра на 20 тысяч отдыхающих в прибрежной полосе между Саками и Евпаторией. Строительство обойдется в 9 миллиардов грн, из которых 1 млрд выделит бюджет, а остальные 8 вложат инвесторы. Идея заманчивая и очень хочется верить в ее реалистичность. В конце концов, заряды оптимизма всегда толкают пессимизм вперед.

А закроем мы тему аномальных морозов сообщениями из Москвы, где в прошедшую субботу москвичи разогревались различными митингами. На этот раз митинг на Поклонной горе, по оценкам правоохранительных органов, собрал 138 тысяч сторонников Путина. А это означает, что ровно за месяц до президентских выборов в России ситуация может измениться коренным образом в пользу того же Путина. После 4-го февраля уже мало кто сомневается в его победе 4-го марта. Причем многие полагают, что это произойдет уже в первом туре. Во всяком случае, вероятность этого резко повысилась именно после 4-го февраля.

Нельзя не обратить внимания на то, что митинг на Поклонной горе прошел под антиоранжевыми лозунгами и призывами, а многие его участники публично говорили о том, что они не хотят повторения украинского оранжевого сценария. Как бы неприятно это не звучало для значительной части украинцев, но следует признать, что антиоранжевые призывы возымели мобилизующее влияние на сторонников Путина.

Поэтому аномальные морозы в России в очередной раз выступили на стороне власти и серьезно ослабили солидарность оппозиции. Все как всегда. Фундаментом веры российской оппозиции в хороший исход президентских выборов остается лишь вера на благоприятное сочетание неприятностей для Владимира Путина. Но пока этого не видно.

А наш сегодняшний совет начинающему политику будет предельно простым: не бойтесь неприятностей: они проходят с появлением новых.

Александр Форманчук, 06.02.2012

//www.kianews.com.ua/node/42180

//www.mk.ru/merinov

Кому й навіщо потрібна Конституційна Асамблея?

Конституційна асамблея – це по суті квазіасамблея, вважає один із авторів Конституції України 1996 року, професор права Віктор Мусіяка. Але її не варто бойкотувати наперед, говорить в ефірі Радіо Свобода голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

– До квітня можливість є подати кандидатури до Конституційної асамблеї, указ про формування і організацію роботи якої підписав Президент наприкінці січня. 

Способи залишитися при владі, звісно, є різні. Але багато експертів, зокрема й ті, хто входить до опозиційних сил, висловили свої застереження щодо Конституційної асамблеї і побоювання щодо того, що саме цей орган Президент може використати задля того, щоб залишитися при владі якомога довше.

Кому потрібна Конституційна асамблея і навіщо, панове?

Віктор Мусіяка: Говорити про те, кому потрібна Конституційна асамблея, я думаю, це не зовсім є спосіб виразити те, які наслідки діяльності цієї асамблеї і для кого? Для держави? Для влади? Ми маємо це теж оцінювати. Діяльність асамблеї для кого може бути, скажімо, результат її роботи вигідний?

Перш за все, звичайно, ми маємо мати на увазі, що, оскільки ідея виникла у період функціонування цієї влади, ідея Конституційної асамблеї, то перш за все це буде вигідно владі з точки зору того, що вона, маючи достатньо серйозні зауваження з боку європейських структур стосовно того, як, яким чином, яким способом була визнана неконституційною Конституція в 2010 році Конституційним Судом України, було запропоновано привести у відповідність конституційні засади функціонуванню нашої держави і влади, звичайно, у тому числі й відповідно до Конституції, то вони будуть намагатися використати цей спосіб, Конституційну асамблею, як спосіб легітимізації самої цієї влади через розробку змін до Конституції чи нової редакції Конституції.

Більше того, я так думаю, все це завершиться все одно референдумом, щоб освятити кінцево волею народу все те, що буде розроблено.

І тут є, звичайно, проблеми, про які ми, я думаю, сьогодні й поговоримо у зв’язку з тим, що таке Конституційна асамблея в українському вимірі. Тому що Конституційна асамблея ще з середини 18-го, у 19-му столітті, коли ще приймалися Конституція США, французька Конституція, засадничі функції мала асамблея. І вона фактично створювала засади функціонування майбутньої держави.

– Ми попередньо розмовляли з паном Коліушком, то він сказав, що саме словосполучення «Конституційна асамблея» не зовсім правильно було вибране, оскільки, як правило, це процес, який передує створенню самої Конституції взагалі.

Ігор Коліушко: Мені здається, що тут є три проблеми, в яких треба розібратися.

По-перше, що таке Конституційна асамблея? За вживанням в інших країнах саме це слово – це представницький орган. Така назва використовувалася для назви установчих зборів в ряді країн, власне, органу установчої влади. Тобто, коли держава засновується або держава реорганізовується чи перезасновується, тоді скликаються установчі збори чи Конституційна асамблея. Вони готують проект Конституції. І він або приймається остаточно Конституційною асамблеєю, або затверджується після цього на референдумі.

– У нас реорганізація. Мабуть.

Ігор Коліушко: Але те, що робить сьогодні Президент Янукович, під цей шаблон зовсім не підходить, тому що він стверджує, що в нас є Конституція, він стверджує навіть, що він і вся влада дотримуються Конституції, з одного боку, з іншого боку, він говорить, що до Конституції треба вносити зміни, при цьому не говорить, які зміни, що ставить нас, експертів, принаймні у розгубленість. Ми не знаємо, чи з цією ідеєю треба боротися, чи, навпаки, треба йти допомагати Президентові.

– А Вас запрошували, до речі?

Ігор Коліушко: Наш центр є в указі Президента. І ми, згідно з цим указом, так само, як і інші маємо запропонувати одну кандидатуру до складу асамблеї.

– А Вас, пане Мусіяка?

Віктор Мусіяка: Я не знаю. Можливо, і запросять. Поки я не можу про це говорити.

Ігор Коліушко: Таким чином сьогодні можна констатувати, по-перше, невідповідність назви «Конституційна асамблея» і того, що зробив Президент, тому що в указі чітко визначено, що ця так звана Конституційна асамблея є консультативно-дорадчим органом Президента, покликаним для того, щоб проаналізувати дію Конституції і запропонувати напрямки її зміни і підготувати відповідно до тих напрямків, якщо з ними погодиться Президент, законопроект чи законопроекти, і внести їх у Верховну Раду на розгляд.

– Тепер, прошу вас, давайте скажемо так: є інтереси влади і є інтереси суспільства, і Європа вказує на те, що нам треба навести порядок у тому полі, яке регулює Конституція. Це, до речі, все наше життя.  

Скажіть, будь ласка, з точки зору громадян цієї країни яка є необхідність і які зміни треба було б таки внести у Конституцію України?

Віктор Мусіяка: Коли ми говоримо про необхідність чи відсутність такої необхідності змін до Конституції, то, звичайно, ми виходимо з того, який рівень розвитку нашого суспільства, які воно може ставити перед собою нові цілі, які має забезпечити новий закон. То 20 років, які пройшли з дня заснування нашої держави, і 15 років, які пройшли з дня прийняття Конституції, перша редакція якої знову ж відновлена, то, мабуть, необхідно все-таки визнати, що ми хоча б усвідомили, що ми хочемо жити як європейці, бути європейцями і жити за стандартами європейськими.

Ви знаєте, що всі Президенти, які за цей час були, це декларували. І, власне кажучи, те, що у нас було закріплено Конституцією 1996 року, з самого початку фактично заснування конституційних засад функціонування влади і держави, то все це було направлене на те, щоб створити нову державу, закріпити її, зробити міцною. І там були оці авторитарні нотки, тенденції. Відновлення їх сьогодні – це є абсолютно недемократичний шлях.

Тому у цьому сенсі зміни нам необхідно вносити, робити демократичною, більш представницькою саму владу. Маса там є речей, які треба підкорегувати. Про місцеве самоврядування забули всі. Навіть коли зміни вносилися у 2004 році, забули про місцеве самоврядування. Судова влада – все, що з нею зробили. І так далі.

– Ще у нас Конституційний Суд. Одне з останніх його рішень робить наш процес спілкування з державою таким, що якщо ви матимете претензії до держави і звернетеся до суду, то якщо в Кабінету Міністрів не буде грошей на те, щоб відшкодувати, тоді суд, на думку КСУ, має зважити на ті проблеми Кабміну, а не на ваші як громадянина. 

Пане Коліушко, що треба змінювати?

Ігор Коліушко: Слушний приклад Ви привели. З цього приводу з цих двох абсолютно незрозумілих мені рішень Конституційного суду я також говорив би сьогодні про необхідність перегляду формулювання статті 22 Конституції, яку у нас якось так взяли за святе щось, що при цьому порушують всі решту статей Конституції. З цим треба щось робити.

Але найгострішими проблемами я назвав би такі. По-перше, нашій країні вкрай необхідна децентралізація влади. Тому найкраще було б внести зміни в Конституцію, щоб полегшити цей процес, зміцнити місцеве та регіональне самоврядування, провести адміністративно-територіальну реформу.

Другий напрямок – це забезпечити незалежність судової влади, якої у нас сьогодні просто фатально не вистачає. І тут насамперед треба внести зміни у 131-у статтю Конституції. Це «Склад та повноваження Вищої ради юстиції». Я б переглядав так само порядок формування Конституційного суду України і частково повноваження КСУ.

Ну, і великий комплекс дискусійних питань залишається стосовно напрямку, як на мене, актуального – зміцнення парламентаризму і збалансування повноважень Президента та уряду. Сьогодні у нас тут невідповідність не тільки європейським стандартам, а й дуже часто невідповідність просто логіці і здоровому глуздові.

– Панове, влада останнім часом підтверджує те, що вона активно хоче змінити і вирішити застарілі проблеми, які були у суспільстві, і йде назустріч вимогам ПАРЄ, взагалі європейських інституцій. Зокрема, вже внесений у парламент новий проект Кримінально-процесуального кодексу, розпочинає роботу Конституційна асамблея. 

Але є низка прямих вимог Європи, на які влада не зважає. Тому у суспільстві дуже багато голосів звучить про те, що чи не стане Конституційна асамблея способом таким, який дасть можливість владі, опираючись на цих «100 мудреців», умовно кажучи, яких оберуть, які увійдуть до складу Конституційної асамблеї, туди увійдуть і ті, кого подасть НАНУ, це фахівці з різних галузей, які розуміють цей процес, і от влада зробить так, що Україна втратить ту можливість демократичного розвитку, яку вона мала ще до недавнього часу? 

Які запобіжники тут можуть бути?

Віктор Мусіяка: Конституційна асамблея – це по суті квазіасамблея.

Те, що у нас зараз намагаються зробити. І потім, її ніхто не збирається створювати, її призначать, тому що це орган при Президентові. Обрали такий шлях, який має відповідати Конституції. А отакого органу немає, то в цьому сенсі виходить так, що…

– Формально так, а насправді ні.

Віктор Мусіяка: Так.

Небезпеки, звичайно, будуть. І вони завжди існують. Ви згадайте, коли робили відомий текст Конституції так званий при БЮТ. Ви згадаєте, як Національну Конституційну комісію створював попередній Президент. І як він з цією комісією, створеною не цією асамблеєю, десятьма там фахівцями написаною, він вийшов на вибори президентські. Тепер оцей варіант.

Небезпека завжди є. Треба бути завжди на сторожі, необхідно бути пильними з точки зору того, що там буде відбуватися, в цій асамблеї.

Будемо говорити абсолютно відверто. Я так думаю, що максимальна користь від подібного органу – це може бути тільки концентрація якихось інтелектуальних сил, представницькість цього органу при роботі над змінами до Конституції. І необхідно буде виходити з того, які будуть ставитися цілі.

І тільки стане зрозумілим, я так думаю, через 2–3 місяці роботи цієї асамблеї, тому що вона має затвердити концепцію змін. І от коли концепція буде обговорена у суспільстві, а це передбачає широке обговорення загалу всього, коли вона буде сформульована цією асамблеєю, буде зрозуміло, до чого ведеться оця вся процедура, весь цей процес, пов’язаний з функціонуванням Конституційної асамблеї.

– У нас є слухач.

Слухач: Пане Вікторе, як Ви дивитеся на те, щоб зробити Верховний Суд (це не суд зробили, це незрозуміло що), в якому цивільна палата, кримінальна палата і конституційна палата. І потім цей Консуд вибирають самі судді Верховного Суду, а Верховний Суд комплектується вибраністю, можливо, навіть всього народу?

І ще. За оці реформи, що пройшли, я навіть не хочу сперечатися. Це страшне, що було, починаючи від «тушканчиків» і до останнього – постанови Кабміну вищі від будь-якого закону. Я не знаю. Школяр, який закінчив 10 класів, зрозуміє, що це тупо хочуть впровадити, що от ми розумніші за вас усіх, решта ви всі… Ну, я не хочу поганих слів говорити.

Віктор Мусіяка: Коли якраз мова йде про формування концепції серед цих положень основних концепції, має бути положення, що стосується реорганізації судової влади. Те, що відбувалося останні роки, ці два роки, – це просто жах, що відбулося в системі судової влади.

– Але така модель можлива?

Віктор Мусіяка: Вона може обговорюватися. Я допускаю елементи… Абсолютно я згоден з тим, що може бути, це є в деяких державах, що Верховний суд по суті є Консудом. Є палата, скажімо, можна зробити, яка є складовою частиною Верховного Суду. Це буде вирішувати питання фактично як Консуд. Можна це робити.

І обрання самих суддів… Радянська система обрання суддів, пам’ятаєте, була піддана такій критиці і гонінням, але, власне кажучи, віддати тільки суддям обрання суддів – ми вже це проходили, проходимо і бачимо, що є корпоративні деякі речі, які ще гіршою роблять цю систему.

– Пане Коліушко, я хотіла би ще у Вас запитати про запобіжники того, щоб Конституційна асамблея не стала способом залишення Віктора Януковича при владі на необмежений термін.

Ігор Коліушко: Я хотів би почати з Вашого попереднього запитання.

На мій погляд, сьогодні, оскільки Президент не декларує, які зміни він хоче внести у Конституцію, природно, в суспільстві є розгубленість, у тому числі і серед експертів, що робити, як до цього ставитися.

Але, на моє переконання, у будь-якому разі вплинути на процес можна і легше, коли ти перебуваєш усередині процесу; залишитися збоку і критикувати всіх і все – це неконструктивна позиція.

– Як зробила опозиція, до слова.

Ігор Коліушко: Власне, мене теж здивувала така поспішна декларація і реакція опозиції. Я зрозумів би, якби вони рік тому, коли з’явився перший указ Президента про намір створити Конституційну асамблею, задекларували б позицію, що це не Конституційна асамблея, що тут підміна понять, і вони ніколи у цьому участі не візьмуть.

Якби вони тоді так зробили, то все було б логічно. По-перше, тоді Президент міг би придумати якусь коректну назву цьому робочому органу своєму, а по-друге, можна було б, якби він не пішов на це, тоді позиція опозиції була б зрозуміла. І по-іншому можна було б повестися, таким чином: у нас є напрацьоване своє бачення, ми узгодили вже між собою бачення конституційної реформи, у нас є проект тут, він лежить на столі, давайте вести переговори між владою і опозицією стосовно цього проекту чи проекту, який є у влади, шукати компроміс. Це також було б мені цілком зрозуміло і ясно.

Коли ні першого варіанту, ні другого немає, зразу заявляється, що ми участі не беремо, тобто складається враження інколи, що для багатьох лідерів нашої опозиції, як кажуть в народі, що б не робити, аби нічого не робити. І це, звичайно, прикро.

Хоча я чудово розумію ту складну політичну ситуацію, в якій вони перебувають, не маючи можливості впливати на багато процесів.

– Але факт є факт. Тому опозиція запобіжником не стане всередині Конституційної асамблеї. А що?

Ігор Коліушко: Так от, всередині Конституційної асамблеї запобіжників проти влади, проти дій влади бути не може. Тому що, ще раз повторюю, Конституційна асамблея – це консультативно-дорадчий орган. Від його чи рішень, чи ініціатив в принципі не так і багато залежить. Вона може і запропонувати щось Президентові, він цим може скористатися чи не скористатися.

Тому якщо у Президента є намір якимсь чином, скажемо так, у неправовий спосіб продовжити своє перебування при владі, внести зміни в Конституцію, які допоможуть цьому, я зовсім не виключаю, що він створює цю так звану Конституційну асамблею саме з цим «прицілом».

Але від того, чи ми підемо всередину, чи ми не підемо всередину, вплинути на це чи заблокувати цей процес ми не зможемо. Тому я вважаю, що в даній ситуації треба поводитися все-таки коректніше, таким чином, що ми готові до співпраці і з владою, і з опозицією стосовно дискусії про внесення змін у Конституцію.

Якщо я буду всередині і я побачу, що цей орган не несе ніякий конструктив, а готує якийсь неправовий конституційний переворот, я завжди маю можливість вийти з такого процесу. Причому зробити це публічно. І від цього буде знову ж таки більше користі, тому що я розкажу, що там робиться всередині.

Віктор Мусіяка: Ви кажете, що не можна, будучи всередині, впливати на процес. Хіба це не вплив на процес?

Ігор Коліушко: Я мав на увазі, що заблокувати. Одна чи дві людини не зможуть.

– У нас є слухач.

Слухачка (переклад): Скажіть, будь ласка, кому ще в Україні незрозуміло, до чого завжди веде фашизм Януковича?

– Пауза запанувала… 

Тоді я її заповню ось таким. 

Маємо приклади. Нурсултан Назарбаєв, президент Казахстану, керує тією країною з 1989 року. Він чотири рази поспіль перемагав на президентських виборах. І у 2007 році парламент Казахстану закріпив за Назарбаєвим право залишатися президентом довічно. А у 2010 році нагородив його особливим статусом лідера нації. 

Маємо ще приклад. На Гаїті провели референдум, де жителям Гаїті поставили таке запитання: кого ви хочете обрати з тих двох, якщо президент Дювальє хоче, щоб наступним президентом цієї країни став його син – теж Дювальє? І ось так чи ні? Поділяєте ви цю думку? І 100% громадян цієї країни сказали:так! Але рік по тому Дювальє був позбавлений своєї влади і втік з цієї країни. 

Так от, ми з’ясували, що наші експерти вважають, що працювати треба над зміною Конституції. Марина Ставнійчук, зокрема, заявила про те, що під час роботи будуть зважати на всі думки Венеційської комісії, усіх європейських інституцій і так далі. 

Панове, чи є в Україні достатня кількість фахівців, які могли б наситити роботу Конституційної асамблеї (раз її вже так назвали) потрібним народові цієї країни, громадянам цієї країни змістом?

Віктор Мусіяка: Безумовно, що є. Якщо в цій асамблеї (чи як її інакше називати?), скажімо, у цьому органі будуть присутні дійсно фахівці, які здатні (у нас їх достатньо – ще раз повторюю) працювати належно на інтереси держави і суспільства, то тоді ми можемо отримати нормальний проект.

І між іншим, колись говорив Леонід Макарович (Кравчук), що якщо навіть Президент не сприйме такий варіант, який його не буде влаштовувати, але ми будемо вважати, асамблея, що це саме для народу варіант, для держави, то я тоді від імені асамблеї звернуся до народу з цим проектом.

Я думаю, що це ще один варіант можливого впливу на оці процеси.

– Прямий спосіб звернення до народу – це референдум. Референдум дуже часто диктатори використовують для того, щоб свою диктатуру отримати у повноправне володіння. 

Пане Коліушко?

Ігор Коліушко: Я так само міг би сказати дуже багато критичних слів про те, як сьогодні влада в нашій країні керує. І оті дзвінки слухачів, власне, – я з ними повністю солідарний.

Але, з іншого боку, мені хочеться вірити, і я не маю підстав сьогодні не вірити добрим всім словам, сказаним і Мариною Ставнійчук, і Леонідом Кравчуком, з приводу їхніх намірів щодо підготовки змін до Конституції.

Для того, щоб розібратися, хто має рацію, а хто ні, як кажуть, треба вирушити в дорогу, і врешті-решт тоді ми побачимо.

У будь-якому разі я можу сказати, що, якщо я буду в цій Конституційній асамблеї так званій, я ніколи в житті не підтримаю ніяких неправових методів збереження влади.

– Пан Мусіяка покивав головою…

Ірина Штогрін, 06.02.2012

//www.radiosvoboda.org/content/article/24475425.html

Указотворчість президента - імітація конституанти

ст. 5 Конституції України

Нещодавно до мене почали телефонувати журналісти з проханням прокоментувати новий указ президента про чергову спробу створення Конституційної Асамблеї. 

Раніше я вже писав на тему Конституційних зборів, тому, напевне, до мене і звертались. Така обставина змусила відірватись від буденної роботи і уважно прочитати та проаналізувати цей твір за підписом нашого гаранта.

Якщо переглянути його швидко і "по-діагоналі" - складається враження, що ми опинились у супер демократичній державі. Але при уважному його прочитанні все знову стає на свої місця. Ласкаво просимо в реальний світ!

Почнемо з дефініцій (або по простому – визначень). Що таке "Конституційна Асамблея"? Це всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально створений для розробки і прийняття Конституції держави.

Що постановляє президент? "Конституційна Асамблея є спеціальним допоміжним органом, головною метою створення та діяльності якого є підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції України", - читаємо в указі.

Маємо підміну понять. Під соусом органу установчої влади нам підсовують дорадчий орган при президенті, тим самим дискредитуючи саму ідею Конституанти. Така дискредитація посилюється тим, що це вже третя спроба її "створення". Точніше – імітації.

Першим кроїти основний закон спробував Віктор Ющенко (він завжди любив давати гучні назви, не підкріплені змістом). Його наступник продовжив цю невдячну справу, покликавши на допомогу Леоніда Кравчука. Обидві спроби, на щастя, завершились нічим.

Цього разу влада збирається вкотре замилити очі Європі, запропонувавши нібито демократичний спосіб формування недієздатного "спеціального допоміжного органу". Це зрозуміли у лавах опозиції, і відмовились від участі у цьому фарсі. Авторитетні громадські організації ще не оприлюднили своєї позиції. Чекаємо…

Вагання експертного середовища викликане передусім дилемою. З одного боку всі розуміють, що влада намагається їх використати. Що даний орган не є по своїй суті справжньою Конституційною Асамблеєю, і створений з метою чергової імітації демократичних процесів. З іншого – вони бажають хоча б якимось чином вплинути на процес. Як мінімум – надавши йому публічності.

Моя особиста думка – Конституанту (або Установчі збори) необхідно скликати. Але вона має виконувати ряд вимог:

1. Вона повинна бути сформованою не "згори", а "знизу". До неї мають увійти всі ті, хто вже має відповідні напрацювання у сфері державотворення;

2. Жоден зацікавлений орган влади не повинен втручатись у її формування та роботу;

3. Рішення Зборів повинне носити не рекомендаційний характер, а безапеляційно визнаватись і виконуватись усіма громадянами України;

4. Нова Конституція повинна бути ухваленою консенсусом – тобто всі учасники зборів повинні з нею погодитись.

Хтось мені заперечить – мовляв, у чинній Конституції не передбачено формування спеціального органу для ухвалення основного закону. Там є чітка процедура внесення змін…

Почнемо з того, що чинна Конституція не була розроблена та ухвалена в демократичний спосіб. Вона була нам нав’язана без нашої з вами згоди. Однак навіть у цьому документі є відповідна стаття 5 – "єдиним джерелом влади в Україні є народ".

А тепер пригадаємо преамбулу: "спираючись на багатовікову історію українського державотворення". Тобто, законодавчі акти попередніх державних утворень України можна брати до уваги при ухваленні рішень.

Ідея скликання Українських Установчих Зборів виникла ще в часи УНР у 1917 році, коли були розроблені основи законопроекту про вибори до УУЗ. Днем виборів до УУЗ було обрано 9 січня 1918 року, а днем першого скликання Установчих Зборів – 22 січня того ж року. Право обирати та бути обраними до УУЗ мали всі особи у віці після 20 років. До Установчих Зборів мало б бути обрано 301 член. Однак дальші події не дозволили здійснити ці настанови, й УУЗ не були скликані.

Ці збори повинні нарешті відбутись. Нехай із затримкою у майже сотню років.

Дмитро Сінченко, координатор Всеукраїнської ініціативи 

"Рух Державотворців", 06 лютого 2012 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2012/02/6/6954393/

photo: ru-stroyka.com/vodorazdel/2216-kak-pravilno-slit-vodu-iz-sistemy-vodosnabzheniya.html

Псевдоконституційна асамблея

"Режим Януковича, розпочавши черговий етап конституційних махінацій, має одну неприховану мету: поновити шосту статтю совєцької конституції про "керівну і спрямовуючу роль Партії регіонів і "донецьких" як її авангарду"" – заявив лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок під час програми "Шустер LIVE" 3 лютого 2012 року, коментуючи дії влади щодо скликання так званої "Конституційної Асамблеї".

Також Олег Тягнибок зазначив:

"Сумнівною з точки зору Конституції є сама легітимність так званої "Конституційної Асамблеї". Президент має право видати Указ про створення відповідного органу, однак не може самостійно призначити її склад.

Одноосібне призначення складу – це черговий крок до узурпації влади. А замах на узурпацію влади – це кримінальний злочин. Стаття 5 Конституції України чітко зазначає, що "право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу".

Лише громадяни мають право обирати членів Конституційної Асамблеї. Також законодавчо мало би бути передбачено, що члени Конституційної Асамблеї не можуть претендувати на виборні та виконавчі посади впродовж наступних 10 років. Щоб ні в кого не було спокуси "писати Конституцію під себе".

Обрана народом Конституційна Асамблея могла би стати до роботи лише після того, як основні концептуальні конституційні положення було затверджено на загальнонаціональному референдумі.

Саме нація має визначити форму державного правління (президентська чи парламентська); повноваження гілок влади, принципи їх виборності та відповідальності, питання власності, землі, надр, стратегічних підприємств та природних монополій; розподіл прибутків виробництва ( участь колективу в розподілі прибутків); соціальних гарантій (охорона здоров'я, освіта – платні чи безкоштовні); порядок формування армії; питання захисту навколишнього середовища.

Згодом Конституційна Асамблея на основі цих принципів мала би напрацювати цілісний текст Конституції, який знову мав би бути винесений на референдум.

Зрозуміло, що за нинішнього режиму це неможливо. Тому будь-яка участь у псевдоконституційних асамблеях неможлива, вона лише легітимізує конституційні махінації влади. Нинішній режим не має ні краплі довіри з боку народу, тому він не має права ухвалювати нову конституцію.

Партія регіонів у 2004 році активно підтримувала зміни до Конституції та перетворення України у парламентсько-президентську республіку, а щойно прийшли до влади – незаконно "реанімували" Конституцію 1996 року з президентсько-парламентською формою. Ні першої, ні другої Конституції режим Януковича не дотримувався. Тому перед тим, як говорити про гіпотетичні конституційні зміни – слід навчитися дотримуватись Конституції чинної.

Проте потрібно брати до уваги "особливість мови" режиму Януковича – коли, як у "1984" Орвела, говорять одне, а роблять зовсім інше. Кажуть про соціальні гарантії – значить грабуватимуть, людям потрібно тримати кишені; говорять про національні інтереси – чекай нових зрадницьких Харківських угод.

Насправді конституційні махінації потрібні чинному режиму лише для повної узурпації влади".

Прес-служба ВО "Свобода", 5 лютого 2012 р.

//www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027587/

Звернення Юлії Тимошенко до учасників так званої «Конституційної Асамблеї» (до вже «готових» та до тих, що тільки збираються…)

Дорогі друзі!

Днями Президент Віктор Янукович виступив з ініціативою про скликання так званої Конституційної Асамблеї для розробки нового проекту Конституції.

Вже на цьому місці можна було б написати «Амінь» та припинити будь-які дискусії стосовно ілюзій щодо якісного нового Основного Закону країни від «демократа» Януковича.

Однак я бачу, як деякі зовсім непогані люди демократичного спрямування та патріотичного характеру плекають щирі та наївні надії, прагнуть взяти участь в «асамблеї» заради покращення Конституції країни, йдуть на несамовиті жертви, аби тільки довести, що в даних умовах можна оптимізувати конституційне життя в Україні та побудувати те суспільство, якого ми варті.

Я розумію їх щирі наміри та благородні пориви. Але прошу: залиште будь-які спроби в цьому напрямку. При режимі Януковича це буде лише освячення новітньої української диктатури вашим ім‘ям та авторитетом.

Нова Конституція України від Януковича та сама ідея «асамблеї» від Януковича – це салон ритуальних похоронних послуг «Заради життя». Не для того він вбивав і нівечив цю Конституцію, щоб сьогодні дати країні реальний, демократичний і дієвий Основний Закон.

Янукович та його оточення хочуть з вашою допомогою вирішити кілька абсолютно власних завдань, що не мають до інтересів країни та нації жодного відношення.

А саме:

По-перше, він хоче увічнити свою владу в абсолютному режимі, аж до введення інституту спадкоємництва. Принаймні, вища кадрова політика в державі про це свідчить.

По-друге, за два роки свого правління Янукович не залишив каменя на камені від європейської стратегії, від чесних виборів, від вільного підприємництва, парламентаризму, судової влади, прав та свобод людини.

Тепер йому треба лише все це закріпити в Конституції та спробувати зробити свій режим вічним.

І саме тому я звертаюся до всіх чесних людей з проханням вийти із складу Конституційної асамблеї та не освячувати своїм ім‘ям конституційне впровадження диктатури в країні. Не благословляйте ініційоване владою вбивство Основного Закону держави!

Зрозуміло, що влада цілком і повністю буде контролювати цю асамблею і не буде рахуватися з тими думками, що вступають в протидію з її диктаторськими замислами і замашками. Ви їм потрібні лише для «плюралізму», для звітів перед Європою та світом, як це вже було з виборчим законом.

Не варто сідати за стіл з людьми, в яких повні рукави краплених карт. Це їх правила і їх «конституція», вони можуть грати лише крапленими картами. Демократичну Конституцію в наперстки виграти неможливо.

Словом, мова сьогодні йде не про Конституцію (Янукович не знає, що це таке), йдеться лише про закріплення таких собі диктаторських правил гри, за якими свавілля та беззаконня набудуть статусу Основного Закону. І саме ви можете їх легалізувати.

Тому я прошу Вас побачити всю небезпеку конституційних авантюр Януковича і не намагатися зробити те, що є неможливим - зробити з диктатора демократа.

Я вже намагалася це зробити в 2009 році, обговорюючи з Януковичем Конституцію і нікому не раджу робити цю помилку.

Ваш вихід з т.зв. «Конституційної асамблеї» дасть країні значно більше шансів на демократію та справжню демократичну Конституцію, аніж участь у цьому ганебному спектаклі. Єдиний допустимий шлях - це усунення Януковича від влади в 2012 році на парламентських виборах.

03 лютого 2012 р.

Юлія Тимошенко, Качанівська колонія, Харків

//www.tymoshenko.ua/uk/article/956ucv24

Закон – ворогам

Нинішня влада розхитує як може свою легітимність

Вони там що, з дуба впали? Яка така нова Конституція?! Яка Конституційна асамблея?! Оце зараз? А чому б ні, що тут дивного?

Про наміри Януковича перетворити Україну на парламентсько-президентську республіку, де глава держави обирався би не загальнонародним голосуванням, а картками депутатів під орудою Чечетова, говорили давно. Цей кунштюк цілком у дусі нашого князя Межигірського, й нібито саме із цією метою мало не рік тому (!) Янукович підписав указ про створення асамблеї. Незрозуміло лише, чому він стільки зволікав із її затвердженням…

Утім, таку шахову комбінацію легко намалювати, дивлячись із політологічного наглядового майданчика, але в неї важко повірити, маючи бодай скількись реальне уявлення про настрої в президентському середовищі. Адже гарант свято впевнений у своїй непохитності, а обслуга щосили підтримує його переконаність у тому, що країна мовчить, бо благоденствує. Можна все. Тобто абсолютно все: забрати бізнес, приватизувати на свою користь економіку, посадити опонента... І, звісно, виграти вибори. Для цього не потрібно жодних додаткових законодавчих важелів, досить розставити на ключові посади кірєєвих і підрахуїв, і саме цим упродовж останніх двох років планомірно й успішно займалася нинішня влада.

Тож цілком імовірно, що вся та незграбна ініціатива – не якась там спроба перевороту, а лише імітація бурхливої діяльності групи, так би мовити, «збитих льотчиків», які будь-що воліють продемонструвати трону свою корисність. Поза сумнівом, чинна Конституція далека від досконалості, досконалі документи не пишуться за одну ніч. Але в неї є щонайменше одна перевага: вона викликала повагу. Номінальну, символічну, але повагу: її пробували обійти, її спеціально підмальовували в окремих пунктах, отже, з нею рахувалися. Добра чи погана, струнка чи кульгава, Конституція поки що не піддавалася сумніву. Формальна спадковість – одна з нечисленних засад легітимності для нинішньої адміністрації, хоча вона її розхитувала як могла з першого ж дня.

Окрім своєї повсякденної вжиткової функції Закон з великої літери має ще й додаткове символічне навантаження. Він є підтвердженням сталості актуального порядку речей, передбачуваності й щоденної безпеки для кожного громадянина, а також права влади бути владою. До останнього моменту Янукович розумів його дуже прагматично, в латиноамериканському дусі. Є відомий крилатий вислів, який чомусь приписують генералові Франко, хоча насправді в різних варіаціях він належить низці диктаторів Мексики й Перу кінця XIX – початку XX століть: «Друзям – усе, ворогам – закон». Ця фраза якнайкраще пояснює, чому латиноамериканські диктатури як феномен, попри деякі винятки, виявилися такою нетривкою, хиткою й непевною формою правління.

Можна ще згадати Велику Сталінську Конституцію, даровану народам СРСР у 1936 році, напередодні чергового сказу матиці радянської репресивної системи. Хто б сперечався, Союз був територією суцільного свавілля, але свавілля реалізувалося в суворо відведених межах. Мене колись вразив епізод із Солженіцинового «Архіпелагу ГУЛАГ»: після багатогодинного допиту слідчий хапає нещасного закатованого, побитого арештанта й водить його рукою, допомагаючи поставити власноручний підпис у протоколі про зізнання в шпигунстві. Здавалося б, чого було варто самому поставити закарлючку замість підозрюваного? Невже хтось би його перевіряв? Ні, форму має бути дотримано. Форма – це святе. Доки в совку поважали закони, – так, суворі, так, нелюдські, так, потворні, але закони, – система стояла. Потім генсекові Брєжнєву закортіло увійти в історію як законодавцю і він ініціював ухвалення нової Конституції. Щоправда, асамблеї не збирали, натомість провели «всенародне обговорення», яке неминуче перетворилося на цирк у масштабах усієї країни. Що ж зробив Брєжнєв? Лише дозволив піддати сумніву сакральність формальних засад «розвиненого соціалізму». Після цього СРСР, щоправда, проіснував ще трохи більше ніж 10 років, проте його приреченість стала очевидною ще тоді, наприкінці 1970-х.

Держава – це система домовленостей, якщо хочете, умовностей, у які, втім, вірять усі. Щойно ця віра зникає, система втрачає свій сенс. Хай не сподівається князь Межигірський, він не має в запасі 10 років, але зараз про нього навіть нецікаво. Найнебезпечніше, що своїми діями він підриває легітимність державного ладу загалом. Я вірю, що в України як держави є запас міцності, якщо вона витримала роки знущання з себе з боку своїх очільників. А все одно гидко…

Юрій Макаров, 03 лютого 2012 р.

//tyzhden.ua/Columns/50/41228

Закон не для всіх
Ловіть кайф: процес починається!