Закон не для всіх

Українській Конституції виповнилось 15. Всупереч деяким очікуванням, її поточний гарант з цієї нагоди не змалював народові свого бачення її чергової реформи. Віктор Янукович сказав лише, що така реформа неодмінно буде, і що Конституція – це «головна правова угода українського народу».

В останньому пункті президентські спічрайтери відверто передали куті меду, і можна лише уявити собі, як на цю пишну фразу реагували численні «маленькі українці», котрих ніхто ні про що не питав ані під час прийняття Основного Закону, ані (попри позірне «всенародне обговорення») під час його реформування, ані під час скасування реформ.

З іншого боку, конституції, як і будь-які закони, в усіх країнах і в усі часи створюються тими, кому належить політична влада. А політична влада в усіх країнах і в усі часи належить тим, кому належить влада економічна.

Досить згадати цю прописну істину, і все стає на свої місця, а ст.3 нині чинної Конституції («Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю») стає тим, чим вона і є – маскувальним прийомом. Як, власне, і більшість статей розділів Першого («Загальні засади») та Другого («Права, свободи і обов’язки людини та громадянина»).

Історія знає різні підходи правлячих верств до конституційної творчості. Вожді Американської революції, масони-ідеалісти, створили хороший (і досі чинний) документ, бо дбали саме про його загальні засади. В усьому іншому вони справедливо покладались на майбутнє, котре саме розставить усе по місцях. Франклін, Медісон, Гамільтон, Джей та інші активно пропагували новий «суспільний договір» на шпальтах фінансованих ними ж видань, але показово, що слави ці заможні панове не шукали: підписувались псевдонімами (як правило, в дусі Стародавнього Риму).

Можливо, зазначені джентльмени дуже здивувались би, якби дізнались, що основоположні принципи їхньої конституції приведуть до визнання негрів рівними білим, права жінок обирати й обиратися до влади, зрештою, до законодавчої заборони водити собак на надто коротких повідках. А можливо, й не здивувались би. Права та обов’язки вони прописували лише для досить невеликої кількості виборців, котрі мали право голосу за віковим, статевим, расовим, але головне – майновим цензом. І, як уже було сказано, справедливо вважали, що коли майбутнє поставить до їхніх ідей нові вимоги, воно ж, майбутнє, ці вимоги й реалізує. Вони щиро вірили, що творять на віки – і, в принципі, не помилились.

А от у творців Конституції України цих віків не було. Що в них було, то це нагальна потреба розподілити владу та встановити принципи користування нею. Саме тому скопійовані українською Конституцією положення конституції США, такі, як заборона звужувати права громадян, працюють лише тоді, коли треба оберегти від уваги журналістів приватний простір президента, чи зберегти надвисокі пенсії для колишніх прокурорів.

Адже саме вони, президенти, прокурори, судді, депутати та інші, і є громадянами України. Тобто людьми, що реально мають гарантовані державою права та свободи. Саме вони, і тільки вони, мали й мають в Україні економічну владу – а відтак, і владу політичну. Просто творці конституції США відверто писали закони для небагатьох, а автори Конституції України такої відвертості собі дозволити не могли. Але ж суть справи від того не міняється: як і за радянських часів, абсолютна більшість українців не є повноправними громадянами – а конституції, як і закони взагалі, пишуться лише для громадян.

Абсолютна більшість українців, як, утім, і росіян, білорусів чи молдован, має замість «прав і обов’язків» щось на кшталт «вольностей» (котрі зі своєї примхи дає холопам феодал) та «повинностей» (котрі за наших часів найчастіше набувають форми корупційної ренти). Саме тому жодна з реформ української Конституції, як і її створення, не стосувались прямих інтересів більшості населення.

Згадаймо: 15 років тому Основний Закон виник як компроміс між засілими в парламенті «червоними директорами» і пропрезидентськими «технократами», колишніми комсомольцями, яким у майбутньому належало стати так званими «олігархатом». 9 років тому стартувала конституційна реформа, головною метою якої було зовсім не «обмежити повноваження майбутнього президента в інтересах Кучми», як і досі вважають окремі романтики, а розширити право вже зміцнілих олігархів на участь у політиці.

Нарешті, торішнє скасування прийнятої в інтересах олігархів Конституції судом, глузувати з назви якого навіть після таких рішень забороняє закон, було проведене, в кінцевому рахунку, в інтересах тих-таки олігархів. Подібним же чином великі феодали ранніх Середніх віків обирали собі короля, щоб мати гаранта своєї власності і не виснажувати її постійними війнами «всіх з усіма».

Ця паралель, звичайно, нагадує, що феодалам все одно притаманні чвари, і що рано чи пізно деякі з них об’єднуються, щоб скинути монарха. Але ця «конституційна реформа» у нас іще попереду. Наразі ж не варто дивуватися, що президент Янукович ніяк не пояснює свого бачення нової Конституції, а про роботу його «Конституційної Асамблеї» ніхто ніколи нічого путнього так і не почув. Громадян України – я маю на увазі справжніх громадян – усе поки що влаштовує так, як є.

Олександр Михельсон, 28 червня 2011 р.

//tyzhden.ua/Columns/50/25380

Закон – ворогам
Ловіть кайф: процес починається!

//caricatura.ru/2005/09/30/url/parad/tsvetkov/5632/