пʼятниця, 18 січня 2013 р.

Юрій Левикін. Конституція України має відображати потреби українців в усьому світі


Чи має Україна Проект?
А українці?

Ми маємо всередині України кілька світів. Попри проголошувані для самонатхнення мантри, ми маємо молоду державу, яка ще не вповні відбулася. Також ми маємо кілька груп серед українців, які ще не вирішили, чи вони є сучасною нацією, мають свої страхи і комплекси, й через це кидаються в крайнощі та хапаються за міфологізоване і глорифіковане минуле.

Найбільші побоювання існують щодо агресії "Русского мира"

На початку "Русский мир" задумувався Михайлом Гефтером як місток між Світом Світів, Росією, російськими діаспорами і іншими "національними світами" у геокультурному смислі.

Основна ідея у нього закладена стосувалася взаємопроникнення культур, бо росіяни емігрують у пошуках кращого життя і до Росії іммігрують люди також в пошуках кращого життя.

У "Русский мир" початково вкладалася ідея самозбереження "російськості" через проникнення до країн "третього світу", що виступають донорами імміграції в Росію. Інша річ, що назву перехопили російські владні структури, православні моджахеди з РПЦ та євразійці-дугінці й використовують її для залякування сусідів.

Засаднича неоковирність "Русского мира" полягає у міфологічному ставленні до Російської Православної Церкви і до Радянського Союзу. Євразійськи орієнтована інтелігенція розглядає "російське" виключно як "православне", а радянський період – виключно з позицій "наруги над російською культурою і російським народом". Проте, навіть зараз 56% росіян шкодує, що Радянський Союз розвалився.

Росія є нині глибоко суперечлива всередині. Але добре критикувати сусіда, якщо у тебе в хаті все гаразд.

Відомими є слова Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви про те, що кращою обороною проти інвазії "Русского мира" є побудова Українського світу. Проте побудова будь чого має починатися з проекту. Хочеться вірити, що українці вже доросли до подібної постановки питання.

Ми не унікальні. Існує "Вірменський світ" - невелика метрополія і світова діаспора, розкидана по світах. Так само, як і українці, вірмени мають точки спільного горя – Геноцид 1915 року і Спітак. Так само, трансферти з діаспори є значними і складають суму співмірну з третиною державного бюджету Вірменії.

Так само як і у нас, метрополія не довіряє діаспорі й не допускає її до якихось важелів управління, а діаспора відплачує тою ж монетою, вважаючи, що метрополія хоче лише її грошей. Відмінність у тому, що існує клуб "Вірменія-2020", який займається стратегічними розробками.

Вірменія спромоглася дійти висновку про необхідність подвійного громадянства для здійснення засадничого принципу "Немає зобов’язань без представництва".

У Вірменії створено міністерство діаспори, що включає ряд функціональних управлінь по зв’язках з діаспорами на різних континентах, управління з репатріації і досліджень та загальновірменських програм. У обов’язки міністерства входять інформаційні зв’язки між діаспорами усіх країн, а також між діаспорами і метрополією, опрацювання спільної позиції по важливих питаннях, лобіювання цих позицій, "піар" Вірменії, підвищення її іміджу.

Крім того, міністерство організує участь діаспори у виборчому процесі. З 2012 року діаспоральні вірмени обирають своїх представників у вірменський парламент з правом дорадчого голосу і представників у Діаспоральну Раду при президентові Вірменії з правом вирішального голосу.

До компетенції Ради входять питання громадянства, репатріації, культурного і економічного співробітництва, захисту й залучення інвестицій, лобіювання інтересів. В рамках компетенції Діаспоральної ради у 2012 році створено телевізійний канал, що одночасно транслюється і на Вірменію, і на діаспори.

Чомусь не чути про подібні пропозиції в Україні. Очевидно, Українська Всесвітня Координаційна Рада та Світовий Конгрес Українців вирішили усі проблеми українства й тепер їм залишається лише контролювати й повчати українську владу.

За прогнозами Інституту демографії і соціальних проблем і прогнозами міжнародних організацій населення України зменшуватиметься драматичними темпами. Про причини – окрема мова.

Слабо віриться, що українки в нинішніх умовах для виправлення ситуації почнуть народжувати по троє-четверо дітей. Якщо деякі "розумники" надіються досягти цього забороною абортів, то хай одразу готуються відповідати на питання, чим цих дітей годувати, що робити з чоловіками, які ухиляються від виконання батьківських обов’язків, як виховувати тих дітей та чому й де навчати.

Попри "патріотичний" галас щодо "захисту українців", ми дуже скоро постанемо перед викликом заселення земель, які "звільнять" українці, іншими людьми. Саме час шукати відповідь, чи це будуть репатрійовані українці, чи близькі нам по культурі іммігранти, чи люди зовсім іншої цивілізаційної групи.

Не варто дурити себе, що головною справою у збереженні України на карті світу буде перемога "ментальної Галичини" над "ментальним Донбасом". Головною проблемою є перемога над собою – постання українців як сучасного народу у сучасному світі. Сучасного не кількістю виплавленої сталі, чи піднятого з надр вугілля, навіть не кількістю вироблених літаків і ракетоносіїв, а сучасного за цінностями, поглядами і розумінням шляхів розвитку людства.

Першу спробу у цьому напрямку зробила Ініціатива 1 грудня й зібрала велике невдоволення, бо український загал звик до простих і швидких відповідей: не знаю як – а щоби зранку було. Українці мають вичавити з себе провінціалізм й містечковість. Це стосується і українців в метрополії, і українців діаспори.

З обранням нової Верховної Ради в Україні посилилась небезпечна тенденція, яку Віктор Балога метафорично окреслив як "перемогу "бикуючих" над ідейними" - тенденція вирішувати наявні проблеми не розумними способами, перемагати не інтелектом, а брутальною силою. На цю хворобу страждає і влада, і опозиція.

Частині опозиції дійсно немає чого сказати – станом на 31 грудня з 196 зареєстрованих у новій Верховній Раді законопроектів авторству нардепів від "Свободи" не належить жоден.

Але гірше усього, що це відкрите протистояння перекидається на загал, формуючи, передусім у молоді, переконання, що освіта і інтелектуальні методи дії є неефективні, а, відтак, не потрібні.

І влада, і опозиція нині займають позицію слабкого гравця, що утримує досягнуте і навіть не мріє про експансію. Тому що запізнюється з осмисленням, грає з правилами замість того, щоби грати за правилами. Й на кожній точці прийняття рішення це розвертає країну у бік минулого й патерналістської ідеології.

Зрозуміло, що для того, аби отримати щось від діаспори, треба діаспорі щось реальне дати.

Ми пам’ятаємо сумний досвід співробітництва канадської Northland Power, засновником і Головою правління якої є українець Костянтин Джеймс Темертей, з Дарницькою ТЕЦ. Зрозуміло, що з неудач треба робити уроки і виправляти помилки, а не ховати голову у пісок по-страусячому.

Очевидно, що вголос треба обговорювати проблему не "захисту", а розвитку української мови. Це життєва потреба, бо вона не має тезаурусів з дуже багатьох сфер сучасного знання, які б монографії не роздарювала прем’єрам нардепка Фаріон. Так склалося у світі, що напрямки розвитку науки визначають не філологи, а математики, фізики, філософи, біохіміки, генетики й фахівці з нейронауки.

Так само потребує розвитку філософське осмислення себе і свого місця у світі – творення активного українського світогляду. З посиланням на Сергія Дацюка нагадаю майже анекдот, що тричі урядом виділялися гроші на переклад українською засадничих філософських праць і не були використані, бо не знайшли фахівців, здатних перекладати з німецької – а не з російського перекладу – на українську.

В Україні живуть не тільки україномовні громадяни України. Російськомовні українці і представники інших національностей аж ніяк не погодяться на другосортність й будуть чинити спротив, якщо їх спробують ґвалтівно українізувати.

Але чи українці здатні створити позитивну мотивацію для переходу неукраїномовних на українську, зробити українську ознакою сучасних знань, престижу й елітарності? Чи здатні ми на конструювання і здійснення "м’якої сили"?

Зрозуміло, що майбутнє є невідомим й лякаючим і через це багатьом здається, що, повернувшись "до коріння", можна сховатися у садку вишневому зачарованому гудінням хрущів. Боюся, що це неможливо – через екологічні проблеми, як мінімум, виникнуть труднощі з хрущами.

Попри жарти, світ не буде чекати, коли українці надумають, він буде йти уперед, а українцям, якщо оговтаються, прийдеться наздоганяти ще дужче.

Хаотичні державотворчі зусилля й зажерливість можновладців призвели більшість населення в Україні фактично до ведення "натурального господарства". Прем’єр-міністр, розписуючись у нездарності уряду, рекомендував населенню брати лопати й вирощувати капусту.

Проте, жодна з політичних сил – ані ідеологічні ретрогради, які збираються "відроджувати" Україну за рецептами майже вісімдесятилітньої давності, ані полум’яні борці за місце у владі заради самої влади нічого не зможуть зробити доти, доки не створять умови для розвитку нормально працюючої міської економіки.

Щоби навіть у маленькому містечку люди заробляли "міською" працею, а не животіли з власного городу. Це тим більш важливо, що за розрахунками Мінекономіки для ведення ефективного високотехнологічного сільського господарства достатньо двох мільйонів працівників.

Зараз на селі живе 14 мільйонів. Для них мають бути створені нові не сільськогосподарські робочі місця.

Україна потребує сучасних знань і сучасного мислення. Можна як завгодно ставитися до прем’єра Азарова, але відкидати його слова про те, що опозиція займається примітивною критикою, не генеруючи жодної позитивної програми, не можна, бо це, на жаль, правда. У вирішенні проблеми доступу до сучасних знань, в першу чергу і найбільше потрібна допомога діаспори

Нині працює Конституційна Асамблея. Після усіх змін, що відбулися, ми звикли ставитися до Конституції як до чогось вторинного, чого не поважають і не виконують ні влада, ні громадяни.

Голос протесту українських організацій з-за кордону ми чуємо, а тиск щоби Конституція України відображала потреби українців в усьому світі чути?

Отож…

Юрій Левикін, 18 січня 2013 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2013/01/18/6981690/
//majdannezalezhnosti.blogspot.com/2012/03/blog-post.html

Немає коментарів: