Марина Ставнійчук. До питання методології модернізації Конституції України

Виступ Ставнійчук М. І.

на засіданні постійно діючого методологічного семінару «Сучасний конституційний процес в Україні: проблеми теорії і практики» на тему «Методологічні питання оновлення Конституції України»

Реальна робота Конституційної Асамблеї з червня 2012 року засвідчила актуальність питання методології оновлення Конституції.

Загальноприйнятий, зокрема, у науці конституційного права України підхід до розуміння методології передбачає наявність сукупності прийомів дослідження, методів пізнання й відтворення в мисленні.

У контексті конституційного процесу йдеться, очевидно, про реформування юридичної Конституції України та переформатування Конституції фактичної. Ще на стадії підготовки та формування Конституційної Асамблеї ми виходили з того, що алгоритм (як певна послідовність, сукупність прийомів та дій, процедур) діяльності Конституційної Асамблеї та методологія її діяльності мають бути в її установчих документах. Такий підхід і було застосовано у Положенні про Конституційну Асамблею, затвердженому Указом Президента України від 17 травня 2012 року № 328.

Серед основних завдань роботи Конституційної Асамблеї, визначених у зазначеному Положенні, є:

1) узагальнення практики реалізації Конституції України, пропозицій і рекомендацій щодо її вдосконалення з урахуванням досягнень і тенденцій сучасного конституціоналізму;

2) підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України;

3) підготовка на основі Концепції внесення змін до Конституції України законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та попереднє його (їх) схвалення;

4) організація громадського, а також фахового, у тому числі за участю міжнародних експертів, зокрема експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), обговорення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України;

5) доопрацювання за результатами громадського і фахового обговорення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України;

6) схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та подання Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України відповідно до розділу XIII Конституції України.

У Положенні визначено права Асамблеї, а також права і обов’язки її членів. На другому засіданні Конституційної Асамблеї на основі пропозицій, рекомендацій членів Конституційної Асамблеї було затверджено Регламент роботи, який має демократичну природу, отже, створює можливості для активної, повноцінної, конструктивної роботи Конституційної Асамблеї та її органів.

Поруч з іншими приписами у Положенні про Конституційну Асамблею визначено принципи діяльності Конституційної Асамблеї, зокрема, верховенства права, колегіальності, самоврядності, прозорості, відкритості та гласності, незалежності у прийнятті рішень, а також запроваджено засади професіоналізму й науковості. Йдеться не лише про засади та принципи як засадничі категорії, а про реальний справжній набір правового та комунікативного інструментарію, який дає можливість забезпечувати ефективний вільний і конструктивний обмін думками (діалог) та створення атмосфери довіри. По-перше, в роботі членів Конституційної Асамблеї, між експертами, консультантами. По-друге, що не менш важливо, – завоювання довіри до результатів роботи Конституційної Асамблеї та їх сприйняття, що безпосередньо пов’язано з можливістю сприйняття Президентом України, політичними парламентськими силами, громадянським суспільством результатів роботи Конституційної Асамблеї, а відтак можливості розгляду та підтримки її пропозицій щодо «законопроекту (законопроектів) про зміни до Конституції України».

На наш погляд, немає сенсу нині детально зупинятися на обставинах, які викликали створення Конституційної Асамблеї. Однак загальний висновок щодо конституційного процесу в Україні очевидний –актуальна конституційна історія визначається політичними протистояннями і конкуренцією, відсутністю належного консенсусу й компромісу на основі саме найвищого суспільного та державного інтересу. Очевидною також є відсутність необхідної політичної, правової, насамперед конституційної культури. Саме з огляду на ці обставини було сприйнято ідею Конституційної Асамблеї як політично незаангажованого фахового органу, який потенційно спроможний піднятися вище, як казав Йон Елстер, звичайної політики і керуватися дійсно суспільною потребою.

Разом з тим питання підготовки змін до Конституції України сьогодні не може бути чисто юридичною формальністю. Ми маємо виходити з того, що наші пропозиції можуть значно вплинути на подальші політичні процеси, а при їх виваженому, об’єктивному підході, науковому характері можна сміливо стверджувати, що напрацювання Конституційної Асамблеї можуть бути покладені в основу майбутнього конституційно-політичного діалогу.

Кожна пропозиція має бути спрямована на забезпечення конституційної стабільності, наступності національного конституційного режиму та забезпечення політичної й громадської легітимності, на пошук адекватних моделей відображення в Основному законі суспільних інтересів. У Конституційної Асамблеї немає закритих тем. Немає питань, які не обговорюються. Пленарні засідання Конституційної Асамблеї проходять у відкритому доступі. На сторінці Конституційної Асамблеї веб-сайту офіційного Інтернет-представництва Президента України публікуються усі матеріали, що надаються членами Конституційної Асамблеї.

При цьому, шановні колеги, все ж варто розділити й обговорити три питання (за потреби): по-перше, питання методології фундаментальної науки; по-друге, питання організації роботи Конституційної Асамблеї, по-третє, питання методології змін до Конституції України. На мій погляд, це суміжні, проте дещо різні питання, а відтак різні шляхи їх вирішення у конституційному процесі.

Методологічні питання змін до Конституції України, як на мене, насамперед пов’язані з основними питаннями застосування комплексного й системного підходів, визначення переліку політичних, правових пріоритетів модернізації Основного Закону, як загальних, так і відповідних сферах конституційного регулювання.

Видається, не викликає сумніву теза про те, що здійснення системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні має відбуватися шляхом внесення змін до Конституції України. На наш погляд, зміст та текст Конституції України можуть мати вигляд її нової редакції. Концептуально системний та комплексний підхід може передбачати підготовку і декількох законопроектів про внесення змін до Основного (основоположного) Закону України. Власне, про пакет законопроектів йдеться у відповідних рекомендаціях щодо Конституційної Асамблеї Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії). Президент України В.Ф.Янукович, виступаючи на першому пленарному засіданні Конституційної Асамблеї, визначив очевидні пріоритети конституційного процесу – створення конституційних засад судової реформи та реформування місцевого самоврядування. Очевидно, що такий підхід може передбачати першочергову, однак у рамках концептуального підходу модернізації Конституції України, підготовку окремих законопроектів щодо змін до Основного Закону України.

Окреме теоретичне питання, яке також потребує осмислення є питання різного порядку внесення змін до Конституції України, відповідно до її XIII розділу.

Модернізована Конституція України має ґрунтуватися на положеннях чинної Конституції України та розвивати їх. У ній має бути забезпечено принцип реалізації народного суверенітету, виходячи з ідеалів правової і демократичної держави, принципів верховенства права та соціальної справедливості, становлення і розвитку громадянського суспільства.

Модернізаційний підхід до Конституції України має бути орієнтований на утвердження людини як найвищої цінності суспільства і держави.

Права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та захисту повинні бути викладені системно, комплексно, уникаючи декларативності у їх закріпленні. У Конституції України мають бути закріплені гарантії реалізації прав і свобод, а їх обмеження повинні встановлюватися виключно на конституційному рівні.

У реформованій Конституції України має бути запроваджений принцип пропорційності, відповідно до якого правові обмеження прав і свобод людини і громадянина повинні бути мінімальні та не можуть заходити далі, ніж це необхідно у демократичному суспільстві, враховуючи, що вони не повинні посягати на зміст основного права та не спричиняти його скасування.

Конституція України має підсилити механізм реалізації її положень як норм прямої дії. Положення Основного Закону України повинні захищатися державою. Зокрема, можливо варто у зв’язку з цим повернутися до питання конституційних законів.

Концептуально модернізована Конституція України має відповідати загальновизнаним міжнародним стандартам, принципам та вимогам міжнародно-правових документів у сфері прав людини, а також максимально враховувати рекомендації і висновки Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії), Парламентської Асамблеї Ради Європи, світовий та вітчизняний досвід конституціоналізму.

Конституція України має врегулювати питання про пріоритет міжнародних договорів у сфері прав і свобод людини стосовно актів національного права.

Мають бути зафіксовані конституційні засади світових та європейських інтеграційних прагнень Української держави.

Оновлена Конституція України має забезпечити реалізацію державної влади на засадах чіткого розподілу її функцій та повноважень через встановлення системи стримування і противаг, насамперед шляхом уникнення дуалізму в системі виконавчої влади, адміністративної, адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування.

Структура модернізованої Конституції України і викладення її положень має забезпечувати наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин. Розробку структури оновлення Конституції, з одного боку, відповідно до усталеної загальної логіки формування нормативно-правового матеріалу, національної законодавчої техніки нормотворення з урахуванням світового європейського конституціоналізму та необхідності уніфікації категоріально-понятійного апарату.

Це, на мій погляд, пов’язано з особливістю, власне, конституційного процесу. З іншого боку, методологія підготовки документів конституційного рівня завжди передбачає визначення та постановку ціннісних орієнтирів, мети, визначення часових рамок підготовки документів, етапів діяльності, пропозицій щодо способів, форм, засобів розв’язання поставлених цілей, визначення насамперед переліку очікуваних прогнозних результатів. Власне, над усіма цими питаннями ми сьогодні і працюємо.

01 листопада 2012 року

Марина Іванівна Ставнійчук,

секретар Конституційної Асамблеї
//cau.in.ua/?p=547

//firstop.ru/yumor/prikolnye-stihi/pro-pionera