Указ Президента України № 328/2012 Про Конституційну Асамблею (положення, склад)

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №328/2012

Про Конституційну Асамблею

З метою напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму, забезпечення залучення в установленому порядку до такої роботи провідних учених, представників громадянського суспільства і різних політичних сил, міжнародних експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій, керуючись частиною другою статті 102 та відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

1. Утворити Конституційну Асамблею як спеціальний допоміжний орган при Президентові України.

2. Призначити за пропозицією Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї:

КРАВЧУКА Леоніда Макаровича - Президента України у 1991-1994 роках - Головою Конституційної Асамблеї (за згодою);

ШЕМШУЧЕНКА Юрія Сергійовича - директора Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України - заступником Голови Конституційної Асамблеї (за згодою);

СТАВНІЙЧУК Марину Іванівну - Радника Президента України - Керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України секретарем Конституційної Асамблеї.

3. Затвердити Положення про Конституційну Асамблею (додається).

4. Затвердити персональний склад Конституційної Асамблеї (додається).

Депутатські фракції у Верховній Раді України та політичні партії, які не подали пропозицій щодо кандидатур до персонального складу Конституційної Асамблеї, можуть вносити такі пропозиції протягом діяльності Конституційної Асамблеї.

5. Покласти організаційне та інформаційне забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї на Адміністрацію Президента України, фінансове та матеріально-технічне забезпечення - на Державне управління справами, науково-консультативне забезпечення - на Національний інститут стратегічних досліджень.

Запропонувати Національній академії правових наук України, Інституту держави і права імені В.М.Корецького Національної академії наук України, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса Національної академії наук України, Київському національному університету імені Тараса Шевченка також здійснювати науково-консультативне забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї.

6. Узяти до відома, що з початком діяльності Конституційної Асамблеї припиняє свою роботу Науково-експертна група з підготовки Конституційної Асамблеї.

7. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

17 травня 2012 року

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 17 травня 2012 року №328/2012

ПОЛОЖЕННЯ

про Конституційну Асамблею

1. Конституційна Асамблея є спеціальним допоміжним органом при Президентові України, утвореним з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України.

2. У своїй діяльності Конституційна Асамблея керується Конституцією і законами України, актами Президента України, іншими нормативно-правовими актами, чинними міжнародними договорами України, цим Положенням, а також ухваленим відповідно до нього Регламентом Конституційної Асамблеї.

Конституційна Асамблея у своїй діяльності керується також загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

3. Діяльність Конституційної Асамблеї грунтується на принципах верховенства права, колегіальності, самоврядності, прозорості, відкритості та гласності, незалежності у прийнятті рішень, а також на засадах професіоналізму і науковості, що є основою для ефективного, вільного та конструктивного обміну думками (діалогу), створення атмосфери довіри.

4. Основними завданнями Конституційної Асамблеї є:

1) узагальнення практики реалізації Конституції України, пропозицій і рекомендацій щодо її вдосконалення з урахуванням досягнень і тенденцій сучасного конституціоналізму;

2) підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України;

3) підготовка на основі Концепції внесення змін до Конституції України законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та попереднє його (їх) схвалення;

4) організація громадського, а також фахового, в тому числі за участю міжнародних експертів, зокрема експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), обговорення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України;

5) доопрацювання за результатами громадського і фахового обговорення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України;

6) схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та подання Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України відповідно до розділу XIII Конституції України.

5. Конституційна Асамблея для виконання покладених на неї завдань має право:

1) створювати свої робочі органи та планувати їх діяльність;

2) одержувати в установленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, наукових установ, вищих навчальних закладів та інших установ і організацій необхідні інформацію, матеріали і документи;

3) надсилати в установленому порядку до вітчизняних, іноземних і міжнародних наукових та експертних організацій підготовлені Конституційною Асамблеєю документи для їх експертної оцінки;

4) залучати до роботи Конституційної Асамблеї вітчизняних та іноземних учених-правознавців (за їх згодою);

5) запрошувати на пленарні засідання та засідання комісій, інших робочих органів Конституційної Асамблеї представників державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, наукових установ, вищих навчальних закладів, інших установ та організацій, вітчизняних та іноземних учених-правознавців для участі в обговоренні відповідних питань;

6) організовувати проведення наукових і науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів, соціологічних опитувань, а також інших заходів з питань діяльності Конституційної Асамблеї;

7) забезпечувати висвітлення діяльності Конституційної Асамблеї в засобах масової інформації та на веб-сайті офіційного Інтернет-представництва Президента України.

6. Конституційна Асамблея взаємодіє з державними органами, органами місцевого самоврядування, допоміжними органами і службами, створеними Президентом України, з об'єднаннями громадян, іншими інститутами громадянського суспільства, науковими установами, вищими навчальними закладами, іншими установами та організаціями, у тому числі міжнародними.

7. Конституційна Асамблея створюється у складі Голови, заступника Голови, секретаря та інших членів, які беруть участь в її роботі на громадських засадах і мають рівні права.

До складу Конституційної Асамблеї входить не більше 100 членів, які є громадянами України, мають відповідну фахову підготовку і досвід роботи у сферах державотворення і правотворення, користуються авторитетом у суспільстві та, як правило, не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і включаються до складу Конституційної Асамблеї за згодою.

Персональний склад Конституційної Асамблеї затверджується Президентом України.

Пропозиції щодо змін персонального складу Конституційної Асамблеї на розгляд Президентові України вносяться Головою Конституційної Асамблеї.

8. Голова Конституційної Асамблеї:

здійснює керівництво діяльністю Конституційної Асамблеї, скликає і веде її пленарні засідання, підписує прийняті Конституційною Асамблеєю рішення;

головує на засіданнях координаційного бюро Конституційної Асамблеї;

представляє Конституційну Асамблею у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, науковими установами, вищими навчальними закладами, іншими установами та організаціями, у тому числі міжнародними, а також із засобами масової інформації;

регулярно, не рідше одного разу на квартал, доповідає Президентові України про діяльність Конституційної Асамблеї.

9. Заступник Голови Конституційної Асамблеї виконує:

обов'язки Голови Конституційної Асамблеї в разі його відсутності;

доручення Голови Конституційної Асамблеї.

10. Секретар Конституційної Асамблеї:

відповідає за організаційне та інформаційне забезпечення діяльності Конституційної Асамблеї, підготовку питань порядку денного її пленарних засідань, засідань координаційного бюро Конституційної Асамблеї;

виконує доручення Голови Конституційної Асамблеї.

11. У складі Конституційної Асамблеї створюються комісії, координаційне бюро Конституційної Асамблеї та інші робочі органи для підготовки пропозицій і рекомендацій з питань внесення змін до Конституції України, а також з інших питань, визначених завданнями Конституційної Асамблеї.

Перелік комісій та інших робочих органів, їх персональний склад затверджуються Конституційною Асамблеєю.

12. Ураховуючи структуру Конституції України та виходячи з необхідності вдосконалення Основного Закону України, Конституційна Асамблея створює комісії з питань:

конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції України;

прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

здійснення народовладдя;

організації державної влади;

правосуддя;

правоохоронної діяльності;

адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування.

У разі потреби Конституційна Асамблея може створювати інші комісії та підкомісії у складі комісій.

Комісія створюється у складі не менше десяти членів Конституційної Асамблеї.

Член Конституційної Асамблеї може входити до складу тільки однієї комісії.

Голова Конституційної Асамблеї, заступник Голови і секретар Конституційної Асамблеї не можуть входити до складу комісій.

Організацію діяльності комісії здійснюють голова та секретар комісії.

Голова комісії обирається Конституційною Асамблеєю за пропозицією Голови Конституційної Асамблеї.

Секретар комісії обирається комісією.

13. Координаційне бюро Конституційної Асамблеї узгоджує діяльність комісій та інших робочих органів Конституційної Асамблеї.

Координаційне бюро Конституційної Асамблеї очолює Голова Конституційної Асамблеї. До складу координаційного бюро Конституційної Асамблеї також входять заступник Голови Конституційної Асамблеї, секретар Конституційної Асамблеї, голови комісій та інших робочих органів Конституційної Асамблеї.

14. Конституційна Асамблея здійснює свою діяльність у формі пленарних засідань Конституційної Асамблеї, засідань комісій та інших робочих органів Конституційної Асамблеї, а також в інших організаційних формах, передбачених Регламентом Конституційної Асамблеї, затвердженим Конституційною Асамблеєю.

15. Пленарне засідання Конституційної Асамблеї є повноважним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від затвердженого складу Конституційної Асамблеї.

Пленарне засідання Конституційної Асамблеї скликається Головою Конституційної Асамблеї за потреби, але не рідше одного разу на квартал.

Пленарне засідання Конституційної Асамблеї може тривати кілька робочих днів.

Пленарні засідання Конституційної Асамблеї є відкритими і гласними.

Відкритість пленарних засідань Конституційної Асамблеї забезпечується шляхом створення умов для присутності на них представників засобів масової інформації, гласність - шляхом розміщення інформації про діяльність Конституційної Асамблеї та підготовлених нею матеріалів на веб-сайті офіційного Інтернет-представництва Президента України.

16. Засідання координаційного бюро Конституційної Асамблеї скликається Головою Конституційної Асамблеї (у разі його відсутності - заступником Голови Конституційної Асамблеї) за потреби, але не рідше одного разу на місяць.

17. Рішення Конституційної Асамблеї, її робочих органів приймаються шляхом відкритого голосування, більшістю від їх затвердженого складу, якщо інше не передбачено цим Положенням і Регламентом Конституційної Асамблеї.

У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

Рішення Конституційної Асамблеї про схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України приймається не менш як двома третинами від затвердженого складу Конституційної Асамблеї.

Члени Конституційної Асамблеї голосують особисто.

18. Рішення Конституційної Асамблеї, її робочих органів оформлюються протоколом, який підписується головуючим на засіданні та секретарем.

У разі необхідності рішення Конституційної Асамблеї реалізуються шляхом видання в установленому порядку актів Президента України.

19. Конституційна Асамблея систематично інформує Президента України та громадськість про свою діяльність та прийняті рішення.

20. Конституційна Асамблея використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням.

Глава Адміністрації 
Президента України С.ЛЬОВОЧКІН

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 17 травня 2012 року №328/2012

СКЛАД [фото]

Конституційної Асамблеї

à la Князевич’14
à la Ставнійчук ’13
à la Кравчук ’11

à la Ющенко’08

à la Гавриш-Мороз’02

à la Сирота’96

à la Мороз-Кучма’94

à la Кравчук’90-Плющ’92

КРАВЧУК Леонід Макарович - Президент України у 1991 - 1994 роках, Голова Конституційної Асамблеї (за згодою)

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович - директор Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, академік Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор заступник Голови Конституційної Асамблеї (за згодою)

СТАВНІЙЧУК Марина Іванівна - Радник Президента України - Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України, член Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), кандидат юридичних наук, секретар Конституційної Асамблеї

АКІМОЧКІН Анатолій Вікторович - перший заступник Голови Конфедерації вільних профспілок України (за згодою)

АФАНАСЬЄВА Мар'яна Володимирівна - професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук (за згодою)

БАНДУРКА Олександр Маркович - ректор Харківського національного університету внутрішніх справ, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

БАРАБАШ Олександр Леонідович - віце-президент Асоціації народних депутатів України (за згодою) [заява про вихід]

БАРАБАШ Юрій Григорович - проректор з навчальної роботи Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, доцент (за згодою)

БЕЗЛЮДНА Ганна Віталіївна - заступник голови Ради Федерації роботодавців України (за згодою)

БИТЯК Юрій Прокопович - перший проректор Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

БОГАТИР Володимир Вікторович - президент всеукраїнської молодіжної громадської організації «Український молодіжний правничий союз» (за згодою)

БОРИСЛАВСЬКИЙ Любомир Володимирович - завідувач кафедри конституційного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук, доцент (за згодою)

БОРИСОВ В'ячеслав Іванович - академік-секретар відділення кримінально-правових наук Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

БОШИЦЬКИЙ Юрій Ладиславович - ректор Київського університету права НАН України, кандидат юридичних наук, професор (за згодою)

БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович - завідувач кафедри міжнародного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

БУТКЕВИЧ Володимир Григорович - суддя Європейського суду з прав людини у відставці, доктор юридичних наук, професор (за згодою)
[заява про вихід]

ГЕЄЦЬ Валерій Михайлович - віце-президент Національної академії наук України, академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор (за згодою)

ГЕТЬМАН Анатолій Павлович - проректор з наукової роботи Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ГРИЦЕНКО Андрій Андрійович - заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор (за згодою)

ГРИЦЕНКО Іван Сергійович - декан юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор юридичних наук, доцент (за згодою)

ГУБЕРСЬКИЙ Леонід Васильович - ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, професор (за згодою)

ГУТОРОВА Наталія Олександрівна - директор Кримського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ДЕМЧЕНКО Сергій Федорович - помічник президента Національної академії наук України, доктор юридичних наук (за згодою)

ЄВГРАФОВ Павло Борисович - суддя Конституційного Суду України у відставці, кандидат юридичних наук (за згодою)

ЄВДОКИМОВ Валерій Олександрович - голова Союзу юристів України, кандидат юридичних наук, професор (за згодою)

ЄРМОЛАЄВ Андрій Васильович - директор Національного інституту стратегічних досліджень [директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна»]

ЄРМОЛЕНКО Анатолій Миколайович - завідувач відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, доктор філософських наук (за згодою)

ЗАБАРСЬКИЙ Владислав Валерійович - народний депутат України, голова підкомітету з питань цивільного законодавства Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (за згодою)

ЗАЙЧУК Олег Володимирович - перший заступник директора з наукової роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ІЗОВІТОВА Лідія Павлівна - віце-президент Спілки адвокатів України (за згодою)

КАРАСЬОВ Вадим Юрійович - лідер Єдиного Центру, директор Інституту глобальних стратегій (за згодою)

КІВАЛОВ Сергій Васильович - голова Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КОВАЛЕНКО Валентин Васильович - ректор Національної академії внутрішніх справ, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КОГУТ Ігор Олегович - голова ради громадської організації «Лабораторія законодавчих ініціатив» (за згодою) [заява про вихід]

КОЗЮБРА Микола Іванович - завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою) [заява про вихід]

КОЛІСНИК Віктор Павлович - завідувач наукового відділу конституційно-правових проблем державного будівництва Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КОЛІУШКО Ігор Борисович - голова правління громадської організації Центр політико-правових реформ (за згодою) [заява про вихід]

КОПИЛЕНКО Олександр Любимович - директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КОТЛЯР Дмитро Миколайович - незалежний експерт, представник партнерства «Новий Громадянин» (за згодою)
[заява про вихід; виведений зі складу Конституційної Асамблеї - Указ Президента України №566/2012 від 1 жовтня 2012 року]

КРЕМЕНЬ Василь Григорович - президент Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, професор (за згодою)

КРИЖАНІВСЬКИЙ Володимир Петрович - віце-президент Асоціації народних депутатів України (за згодою) [заява про вихід]

КРУСЯН Анжеліка Романівна - завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КРЮЧКОВ Георгій Корнійович - народний депутат України третього та четвертого скликань Верховної Ради України (за згодою)

КУБКО Євген Борисович - президент юридичної фірми «Салком», член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КУЗНЄЦОВА Наталія Семенівна - академік-секретар відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

КУЛИК Юрій Миколайович - голова Федерації професійних спілок України (за згодою)

КУЛІЧЕНКО Іван Іванович - президент всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» (за згодою)

ЛЕВЕНЕЦЬ Юрій Анатолійович - директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України, академік Національної академії наук України, доктор політичних наук (за згодою) [помер 08 жовтня 2013, Київ]

ЛІБАНОВА Елла Марленівна - директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор (за згодою)

МАЙБОРОДА Олександр Микитович - заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України, доктор історичних наук, професор (за згодою)

МАЛЯРЕНКО Василь Тимофійович - суддя Верховного Суду України у відставці, Голова Верховного Суду України у 2002-2006 роках, член-кореспондент Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

МАМУТОВ Валентин Карлович - директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України, академік Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

МАРТИНЕНКО Петро Федорович - голова громадської організації «Асоціація суддів Конституційного Суду України», суддя Конституційного Суду України у відставці, кандидат юридичних наук, професор (за згодою) [помер 14 липня 2013, Київ]

МЕЛЬНИК Микола Іванович - науковий консультант з правових питань громадської організації Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, доктор юридичних наук, професор (за згодою) [заява про вихід]

МОРОЗ Олександр Олександрович - голова Соціалістичної партії України (за згодою)

МУСІЯКА Віктор Лаврентійович - президент всеукраїнського благодійного фонду «Громадська енергія», кандидат юридичних наук, професор (за згодою) [заява про вихід від 05 грудня 2012 року; виведений зі складу Конституційної Асамблеї - Указ Президента України №341/2013 від 21 червня 2013 року

ОНИЩЕНКО Олексій Семенович - академік-секретар відділення історії, філософії та права НАН України, академік Національної академії наук України, доктор філософських наук, професор (за згодою)

ОНІЩУК Микола Васильович - президент Інституту правової політики, доктор юридичних наук (за згодою)

ОПРИШКО Віталій Федорович - декан юридичного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ОРЛОВСЬКИЙ Олексій Сергійович - фундатор всеукраїнської громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення», кандидат юридичних наук (за згодою)

ПАРХОМЕНКО Наталія Миколаївна - вчений секретар Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, доктор юридичних наук (за згодою)

ПАСІЧНИК Ігор Демидович - ректор Національного університету «Острозька академія», доктор психологічних наук, професор (за згодою)

ПЕТРИШИН Олександр Віталійович - перший віце-президент Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ПІДПАЛОВ Леонід Васильович - заслужений юрист України (за згодою)

ПОПОК Андрій Андрійович - віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління

ПРИСЯЖНЮК Олег Богданович - президент всеукраїнської громадської організації «Асоціація суддів України» (за згодою)

ПУХТИНСЬКИЙ Микола Олександрович - старший науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, доцент (за згодою)

РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович - заступник академіка-секретаря відділення теорії та історії держави і права Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

РЕЧИЦЬКИЙ Всеволод Володимирович - експерт всеукраїнської асоціації громадських організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини», кандидат юридичних наук, доцент (за згодою)

РИБАКОВ Ігор Олександрович - народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (за згодою)

РУДНЄВА Олександра Миколаївна - завідувач відділу державної правової політики Національного інституту стратегічних досліджень, доктор юридичних наук, доцент

СЕЛІВАНОВ Анатолій Олександрович - постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

СЕЛІВОН Микола Федосович - суддя Конституційного Суду України у відставці, академік Національної академії правових наук України, кандидат юридичних наук (за згодою)

СЕРЬОГІНА Світлана Григорівна - завідувач кафедри державного будівництва Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», кандидат юридичних наук, доцент (за згодою)

СІРЕНКО Василь Федорович - головний науковий співробітник відділу теорії держави і права Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

СКРИПКА Наталія Сергіївна - виконавчий директор всеукраїнського громадського соціально-політичного об'єднання «Національна Асамблея інвалідів України» (за згодою)

СКРИПНЮК Олександр Васильович - начальник відділу зв'язків з державними органами і міжнародними організаціями Національної академії правових наук України, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ТАЦІЙ Василь Якович - президент Національної академії правових наук України, академік Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ТЕПЛЮК Михайло Олексійович - заступник Керівника Апарату Верховної Ради України - Керівник Головного юридичного управління, кандидат юридичних наук (за згодою)

ТИМЧЕНКО Іван Артемович - суддя Конституційного Суду України у відставці, академік Національної академії правових наук України, кандидат юридичних наук (за згодою)

ТИХИЙ Володимир Павлович - віце-президент - керівник Київського регіонального центру Національної академії правових наук України, суддя Конституційного Суду України у відставці, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ТОВТ Михайло Михайлович - почесний голова Демократичної спілки угорців України, кандидат юридичних наук (за згодою)

ТОЛОЧКО Петро Петрович - директор Інституту археології НАН України, академік Національної академії наук України, доктор історичних наук, професор (за згодою)

ФАЗИКОШ Василь Георгійович - декан юридичного факультету Ужгородського національного університету, кандидат юридичних наук, професор (за згодою)

ФЕДОРЕНКО Владислав Леонідович - заступник начальника навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання - декан факультету заочного навчання цивільних осіб Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ФЕСЕНКО Володимир В'ячеславович - голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» [включений до складу Конституційної Асамблеї - Указ Президента України №341/2013 від 21 червня 2013 року]

ФІСУН Олександр Анатолійович - заступник директора з наукової роботи регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Харкові, доктор політичних наук, професор

ФУРСЕНКО Микола Іванович – голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад [включений до складу Конституційної Асамблеї - Указ Президента України №566/2012 від 1 жовтня 2012 року]

ЦВИХ Володимир Федорович - завідувач кафедри політології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор політичних наук, професор (за згодою)

ЧЕРНОВ Сергій Іванович - президент всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад» (за згодою)

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович - Голова Центральної виборчої комісії, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ШАРОВ Ігор Федорович - народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, кандидат історичних наук (за згодою)

ШИЛО Ольга Георгіївна - доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доктор юридичних наук (за згодою)

ШУКЛІНА Наталія Георгіївна - професор кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук (за згодою)

ШУЛЬГА Микола Олександрович - заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук, професор (за згодою)

ЮЩИК Олексій Іванович - провідний науковий співробітник відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор (за згодою)

ЯКИМЧУК Микола Костянтинович - перший проректор Національної академії прокуратури України - директор Інституту підвищення кваліфікації кадрів, доктор юридичних наук, професор (за згодою).

Глава Адміністрації 
Президента України С.ЛЬОВОЧКІН

____________

//www.president.gov.ua/documents/14752.html

Мертвая политика

Мертвая политика, мёртвые партии – при живых лидерах.

Ни для кого давно не секрет, что в смысле политики, экономики, идеологии, законности, морали, нравственности, да и просто здравого смысла – Украина давно и прочно находится в глубокой яме. Жители замордованы всеобщими нищетой, безысходностью, унынием, разгулом безнаказанной "мажорной" преступности, отсутствием не только радужных, но и вообще каких-либо перспектив. Над обществом довлеет состояние всеобщего психологического ступора. Мы превратились в зомби, с пустыми глазами и атрофированными чувствами.

Политики и общественные деятели открыто, спокойно говорят о прогрессирующем геноциде украинского народа. Население катастрофически уменьшается, смертность растёт, рождаемость падает, экология разрушительна, еда – сплошь канцерогены. А нормальные детские игрушки, одежда, обувь, автомобили, жильё, образование, медицина и лекарства – только для очень состоятельных людей. Которые составляют не более 10% всего населения.

Остальные предоставлены сами себе, брошены на произвол судьбы, об их выживании никто не заботится. Очень актуальна фраза из гениального и бессмертного "Ревизора": "А мы с Христианом Ивановичем лекарств дорогих не употребляем. Человек простой: умрёт – и так умрёт, выживет – и так выживет".

Так же спокойно, без эмоций, в открытую, затравленное "негараздами" население, которое уже вряд ли повернётся язык назвать народом – теперь говорит о "золотом миллионе".

В смысле всё идёт к тому, что население подгоняют под оптимальную цифру – миллион человек. Остальные никому неинтересны.

И это при современных наших реалиях уже не выглядит так фантастически. Принимая во внимание всеобщее уничтожение спорта и спортивных сооружений, парков, скверов, детских площадок, зелёных зон, доступных лечебно-оздоровительных учреждений, детских лагерей – весьма вероятный сценарий.

Это опять же открыто признают все. Кроме действующей в данный период времени власти.

Вопрос в другом – появится ли для нас, в конце концов, свет в конце тоннеля? Но кто этот Божественный и спасительный Свет должен нам дать, зажечь, принести? Прометеев среди нас что-то не наблюдается. Тогда кто, как?

Но ведь помним же ещё: "Никто не даст нам избавленья – ни Бог, ни царь и не герой. Добьёмся мы освобожденья своею собственной рукой". Если так, то каков путь – опять подниматься с вилами на "новых господ со старыми лицами?"

Пробовали, и не только мы.

Результат всегда один: те, против кого поднимался народ, пересидят смутное время в Европе, Америке или на экзотических райских Островах, пока мы тут переколошматим друг друга – и опять вернутся "спасать страну".

Тогда возникает резонный вопрос:

Почему?

Ну, на этот-то вопрос ответить, как мне кажется, легче всего. Потому что, то маргинально-беспредельческое образование, которое у нас почему-то беспричинно называют государством, может порождать только себе подобных.

Растёт ли на болоте злак? Нет, на болоте растёт дурман.

Кто и как попадает в нашу политику и что делает, попав в неё?

Ныне, по причине полной прострации, всё чаще с ностальгией вспоминают советское время. Которое тогда так же нещадно ругали. Помните Задорнова: "У кого были способности к математике и физике, шли в науку. У кого к механике и строительству – на производство, у кого к литературе – шли в писатели и журналисты.

У кого же способностей и желания работать не наблюдалось, шли в партийные и профсоюзные работники, и руководили теми, кто пошёл в науку, на производство, в литературу".

Сейчас это гипертрофировано и гораздо более уродливо.

Потому что партийно-профсоюзные лидеры хотя бы в техникумах да партшколах иногда учились. А нынешние вышли из рэкетиров и просто "быков". Обратите внимание, "быков" – не фамилия, пишется с маленькой буквы.

Так вот. Эти напёрсточники, бомбилы, карточные шулера и все те, кто убивал, грабил, насиловал – сейчас мэры, губернаторы, депутаты, олигархи и чиновники. Но они и сами этого не скрывают.

Вспомните, любая оппозиция, с самого начала Независимости, громко кричала: "У влади – бандыты". Власть, став оппозицией, тут же начинает кричать то же самое.

Поэтому ссылки на то, что бандитами власть обзывают "эти журналисты и прочие очернители", полностью несостоятельны. Они так периодически называют себя сами.

Отсюда и тезис, вынесенный в заголовок:

Во власти совершенно нет государственных людей.

Став властью, эти люди продолжают делать то, что умеют – отнимать деньги у нас с вами. Это уже так называемые социологи-политологи, расплодившиеся на этом фоне, придумывают разные умные названия тому, что имеем.

Какие программы, какие партийные установки, какие "засады", какие законы о выборах-перевыборах?!.. Они просто на украденные или отнятые у нас с вами деньги покупают себе места в политике. И продолжают делать то единственное, что умеют – убивать, грабить, воровать, отнимать, "разводить". Нас с вами.

Если это политика, то я – Македонский.

Оттого и речи так называемых политиков – пусты, непонятны, ни о чём и ни про что. Их волнует только то, сколько заплатить, с кем "сблатоваться", чтобы не кинули, чтобы попасть в проходную часть партийного списка, а не "на бабки".

Оттого и называть этот процесс политикой, а фигурантов политиками – глупо и смешно.

В этой "политике", в этих "политиках" нет ничего живого, нет Жизни. В отличие от европейских и постсоветских стран. И население уже не то что "верит" или "не верит" – а просто не слушает тех, кто говорит. Нет смысла.

Но может, они создали себе государство в государстве, а все остальные институты состоят сплошь из честных и порядочных людей? Например, так называемые правоохранительные органы и силовые структуры?

"Правоохранители"

Автор лично слышал, как на пресс-конференции в 1998 году, в присутствии ряда представителей СМИ очень большой милицейский чин, ставший впоследствии начальником милиции одного большого региона и параллельно заместителем министра МВД Украины, открыто, свершено не стесняясь, заявил (дословно): "Запомните: теперь больше не будет бандитских "крыш". Теперь будут только милицейские "крыши".

И это был один из тех немногих случаев, когда милиция своё слово сдержала.

С тех пор даже внешне ситуация изменилась. Вряд ли кто-то сможет отрицать, что те, кто раньше считались бандитами – сегодня красиво пострижены, ходят в дорогих, модных костюмах, галстуках и разговаривают прилично.

В то же время сотрудники правоохранительных органов и силовых структур, а также параллельных с ними служб, стригутся почти наголо, носят толстые золотые цепи, "гайки", барсетки. И в разговоре у них – сплошь "делать предъяву", "гнать фуфло", "мурчать", "брателло", и "фильтруй базар".

Остальные подобные службы точно такие же.

И это не выдумки автора – в СМИ раз за разом публикуются леденящие кровь материалы об избиениях, пытках над задержанными. Наркотиками торгует милиция, "на иглу" подростков "садит" милиция, недавно по ТВ был сюжет о наркоторговцах от ОБНОНов в Киеве. Убивают "правоохранителей" не на посту, а опять же из-за криминально-бизнесовых разборок.

Оттого профессиональные навыки работников правоохранительных и силовых структур почти полностью утеряны. Вспомните позорный случай с террористами на трассе и продолжение в Одессе, когда огромная армия спецназовцев, при руководстве генералов и министров из-за двух преступников разгромила едва ли не целый район города. Упустив даже при этом одного из них.

Разве это не позор на весь мир? Разве это не явное доказательство того, что люди в форме – я уже не говорю о долге и чести – просто не умеют сегодня делать свою работу. Опять же из СМИ узнаю, что они уже превратились в вымогателей и занимаются только этим.

На сайте РУПОР от имени Геннадия Москаля сказано, что в ряде областей президент насаждает донецких авторитетов. И названы фамилии вообще "левых" людей. Которые не имеют ни малейшего отношения ни к Донецку, ни к криминалу. Просто с фонаря.

И это – уважаемый депутат, бывший генерал милиции. Что уж говорить про остальных.

Оттого на каждом кольце города стоит по 2 экипажа ГАИ – чтобы не "пропустили случайно" один или два КАМАЗа с металлоломом. Контролируют друг друга, чтобы не украли у начальника. Или по десятку тех же людей в погонах приходят и "разбираются" с бизнесменами.

Речь уже не идёт о пытках в милиции как об эпизодах. Просто когда происходит преступление, люди в погонах хватают на улице первого попавшегося и бьют до тех пор, пока не напишет чистосердечное. А в судах никто никого не слушает. Зачитывают приговор – и всё.

А адвокаты только переносят деньги от "клиента" к судье. Кстати, далеко не всегда доносят. Зачем здесь профессионализм? Вся милиция собирает деньги, возит их "наверх", и получить какую-либо должность "на халяву" почти нереально.

Есть у меня товарищ – милицейский генерал, кстати, тоже "от Донецка", бывший начальник горловского горотдела, который, в отличие от многих других, относительно честен и всего добился своим горбом. Профессионал настоящий. Так вот, его "ушли" за то, что отказывался собирать деньги и возить.

Пять лет, в совсем молодом возрасте, здоровенный мужик, мастер спорта – сидит на пенсии. Я ему говорю – но тебе же не придёт в голову требовать, чтобы в магазине дали бесплатно мяса, колбасы и хлеба. А это – магазин. Всё равно, говорит, платить не буду.

Ну, сиди, смотри по телевизору, как всякий непотреб "керует"...

Оттого сейчас в открытую говорят – есть только ООО "СБУ", "МВД" и так далее. Опять же, это не я придумал.

Что делать?

Вот он, извечный и краеугольный вопрос. Но на него, к сожалению, ответить не смогу. Это вся страна должна осознать, что дальше так жить нельзя. Что Бог не позволит бесконечно постоянного надругательство над Моралью и Нравственностью, над законами Бытия, Совести, Человечности, Сострадания, Добра, Взаимопонимания.

Ведь все так называемые "язвы капитализма" – это всего лишь следствие. Ну не придёт же в голову хирургу, вскрыв пациенту живот, удалить кончики метастазов, и на этом успокоиться. Он обязательно удалит всю раковую опухоль.

Только тогда организм, пройдя полный курс реанимации и реабилитации, включающей лучевую и химиотерапию, всё прочее – имеет шансы медленно и тяжело восстановить себя сам.

...Иного, к сожалению, не дано.

Владимир Марус, 08 мая 2012 г.

//www.pravda.com.ua/columns/2012/05/8/6964065/

Любомир Гузар. Про свободу
Олександр Мінович. Царство брехні

Александр Мучник. Государство или квазигосударство
Сергей Дибров. Феодальная Украина для чайников?

Василь Капкан. Камо грядеши, земле моя?
Україна - храм, відданий на розкрадання фарисеям
Владимир Скачко. Внутренняя оккупация

//www.mk.ru/merinov/

Степан Гавриш. Геном українця. Фактор страху

Проект "Геном людини" привідкрив могильну плиту над біографією людства. Вперше, після Дарвіна&Маркса, можемо приступити до відтворення його родового дерева. Єдине, що буде бентежити войовничих атеїстів – джерело походження homo sapiens.

Зовсім неприємно відчувати себе бактерією чи навіть вірусом. Цю гіпотезу висунув Метт Рідлі у своєму геніальному бестселері "Геном". Хоча ми таки велика ферма вірусів. Завдяки їм людство накопичує 100 нових мутацій за одне покоління. Не завжди корисних, а іноді і фатальних.

Але кріпить дух і вселяє надію на спасіння висновок керівника "Геному" Френсіса Коллінза, який прилюдно відрікся від атеїзму і заявив про свою беззастережну віру в Господа: "…Бог, по Своїй мудрості, використав еволюцію як Свою творчу схему".

Промовиста і його книга: "Мова Бога: наука свідчить на користь віри". Це зовсім не дивовижно, як виявляється. Бо Ісаак Ньютон тлумаченню Біблії присвятив більше часу, аніж математиці і фізиці.

Поява життя на Землі сталася тільки раз. Все живе на планеті використовує один генетичний код. Життя єдине як і його мова.

Результати досліджень геному людини круто змінили медицину. В найближчий час вони неминуче змінять політику, а за тим і світ. Але як?... Мапа топографії генів на хромосомах нагадує глобус або контури Землі із аероплана.

Сучасні українці сформувались взаємодією слов’янських груп центральної Європи, які просувались на Схід через територію, головним чином, України. Тому українська популяція має імперативний європеоїдний компонент.

Це висновок і українських генетиків.

Вивчаючи так звані мітохондрії (в них знаходиться дуже важлива частина наших генів успадкованих ще в ті часи, коли мітохондрії були самостійними мікроорганізмами) вони встановили, що він складає в її генофонді від 72,8% до 95,6%.

Це підтверджується й українськими антропологами, які доводять, що в сучасного українця 74% ідентичних ознак європейця, можливо тому, що індоєвропейці приблизно 8000 років тому могли змігрувати в Європу саме із території сучасної України.

Таким чином, підтверджується висновок Драгоманова і Липинського: українська нація є результатом європейського цивілізаційного процесу. Це доказує нашу національну самосвідомість і самоідентичність, якраз по етноналежності. Тобто, здатність до модерну.

Національно свідомі на цьому тлі нетривало окрилились, а воюючі шовіністи намагались відмовитись від власної ідентичності. Але забракло компетентності.

На другому місці за генетичною схожістю є іранська популяція. Завдяки скіфам і сарматам.

У нас спільні із європейцями не тільки хвороби і спадковість. Має бути і спільна ментальність. Має бути...!?

Вона проглядається. Наприклад, у прагненні більшої частини українців стати частиною Європейської Унії і, таким чином, нарешті отримати право на реальну свободу і незалежність, на чесну історію і культурно-духовну спадщину. На власну місію.

Отже, українці – генетичні європейці. Якщо не брати до уваги, що в Європу три тисячі років до нашої ери прийшли також кочівники із Межиріччя, Волги і Дону.

У 1991 році українцям вперше випала історична можливість реалізувати національну ідею – збудувати модерну державу. Але ми не розвивали країну, а люто ворогували між собою, не слухаючи крику відчаю Тараса:

"Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають".

Можливо, питання в одвічному страху українців!? Нам за більш ніж шестисотлітню історію жодного разу не вдалося завершити визвольну боротьбу створенням міцної державності. На відміну від європейців: від Вільгельма Оранського, короля Владислава II Ягайло до Шарля де Голля.

Ми маємо аж три власні історії: Русі-Росії, яка підтримує існування і сучасної великої фракції українців – москвофілів; історію міфів, яка живить когорту націонал-патріотів і дійсну історію, спроби описати яку здійснили ще Костомаров, Антонович і Грушевський.

Але вони зведені нанівець політикою сучасного міністерства освіти. Можливо тому ми, хоча й досить кволо, ідентифікуємо себе тільки із Руською Київською державою та, іноді, із Галицько-Волинською на чолі із коронованим Данилом Галицьким. Але не хочемо бачити Україну як колиску тюрко-монголо-половецької держави і Кримського ханства.

Страх перед тяжінням великої імперії гальмує розширення спектру цивілізаційного досвіду і продовжує наше невігластво. Ми не спираємось у практиці розвитку національної державності на Українські княжі династії Рюриковичів, Ружинських-Половців.

Два десятиліття незалежності не здолали синдром колоніальної меншовартості українців.

Ми знаходимось в загрозливому стані між остаточною втратою національної ідентичності і відродженням українства із перезаснованого в Європейській Унії. В іншому разі питання про "неповний суверенітет", запущене нашим Великим Сусідом, про "державу, що не відбулася", розраховане на єдине з ним теологічне поле і наш генетичний страх, стане нездоланою загрозою національній безпеці.

Перша глибока тріщина в броні суверенітету вже є: тільки від 47% до 63% українців готові сьогодні проголосувати за незалежність, хоча 74% вважають себе патріотами. При цьому для 36% українців Сталін є "Великим вождем".

Не впевнений, що це має яке-небудь відношення до свободи волі. Бо вона – великий Дар Божий людині, аби та могла зробити свій вибір між доброчесністю і гріхом.

Небагато готових захищати свої права і свободи від утисків влади, її відмови від послідовного захисту національних інтересів. Тільки 40% можуть вийти сьогодні на акції протесту, а 32% – вдатись і до більш реальних кроків. І це при тому, що тільки від 4% до 8% українців вважають, що події в Україні розвиваються в правильному напрямку.

Страх не підкорюється нашій свідомості і породжує невпевненість. Особливо тоді, коли випробовує себе перед кризою глобалізації, диктатурою, репресіями, захопленням влади бізнес-кланами і політичною бюрократією.

Це призводить до соціальної депресії і хронічної пасивності, що прискорює процес демонтажу демократії. В найвідоміших акціях протесту в Україні з 1990 року до лютого 2012 року, за винятком "помаранчевої революції", прийняли участь близько одного мільйона ста тисяч громадян. В тому числі в 2011 році – 56 тисяч.

В Барселоні тільки в одноденному страйку проти соціальної політики уряду 30 березня цього року зійшлося 10,5 мільйонів іспанців.

Але, за Джином Шарпом, навіть масові демонстрації мають виключно символічний характер. А символізм не міняє уряди.

Ми вже доторкнулись до дна і наближаємося до внутрішньої гуманітарно-моральної катастрофи. Це поряд із множиною інших прямих мотиваторів посилює суспільний страх і підриває європейський генний імунітет народу. Тому ми не можемо рухатись вперед, бо глибоко відстали і, у полоні страху, не спроможні обрати і захистити істинних національних героїв.

Може тому за 15 років населення України скоротилося на 6,5 мільйонів осіб, або 14% (в Росії – на 4,9%). Якщо в РФ за 2011 рік населення зросло на 188,9 тисяч чоловік, то в Україні воно зменшилось на 162 тисячі.

За тривалістю життя (68 років) ми між Гондурасом і Монголією. При цьому в Україні кількість і частота самогубств у віці 25-64 років удвічі перевищує статистику ЄС, а показники вбивств – у 8 разів.

ВООЗ відніс проживання в Україні до факторів, які збільшують ризики померти від хвороб серця (в 5 раз частіше аніж у європейців) через постійний психоемоційний стрес, викликаний страхом.

Панічний страх і відчай – одні з головних причин "ножиць смерті" в Україні. Наш розум посилає сигнали страху і клітини тіла починають боятися. Вони хворіють і відмирають. Коли людина в страху, він породжує паніку, її організм виробляє кортизон, який називають гормоном смерті.

Щасливий громадянин виробляє ендрофіни і серотонін, які оптимізують імунну систему і приводять її в рівновагу.

Але джерелом свободи не можуть бути наші гени. Бо інакше, як стверджує той же Рідлі, це буде не свобода, а диктатура. І все ж таки, хоча свобода вибору не визначається генами, вона походить із них і від них залежить.

Бо соціальний детермінізм так само передбачає наявність у людини свободи волі, як і генетичний детермінізм. При цьому генетичний детермінізм не несе ніякої загрози політичним свободам.

Протилежним демократії є політичний волюнтаризм, а не спадковість людської натури. За цей висновок Рідлі цілком заслуговує премії Пітіріма Сорокіна.

Страх, ненависть, злоба, смуток викликають патологічне переродження генетичної конституції людини і її соціальної особистості. Особливо небезпечно, коли ці фактори стають частиною політичної програми, коли правляча еліта фокусується на конкретних страхах населення.

Тоді страх виступає першою ознакою політичної диктатури і тоталітарної держави, відкидаючи основні цінності, які живлять демократію.

Гобс в "Левіафані…", заперечуючи проти верховенства права і поділу влади на окремі гілки, виправдав дії сучасних диктаторів. Страх, за ним, є невід’ємною частиною верховної влади та закону, які спираються на необмежену силу і прагнення панувати.

Правда, і Макіавеллі, якого постійно залучають до участі в українських державотворчих дискусіях, навіював правителю Флоренції аби він викликав у підданих страх, а не любов.

Але в його "Правителі" цю пораду він проголошує вустами вельми аморального лідера.

Роблячи ставку тільки на сильного господаря, ризикуємо отримати слабкого диктатора. Тоді реформи і забезпечення спільних цінностей підміняються управлінням страхом. Системи стримувань і противаг не працюють, плюралізм під загрозою, діє єдина жорстка вертикаль влади.

Це головний конфлікт із Заходом. В лібералізмі страх зменшують виключно обмеженням центральної державної влади. Хоча це не відміняє того, що безпека і страх є домінуючими тональностями політики ліберальних демократій.

Але в них страх унеможливлює взаємознищення. Він формує систему взаємних політичних гарантій для переможених, максимальне пониження ставок в боротьбі за владу.

Бо здатність політиків до компромісу створює можливість демократій, а їх схильність до помсти через страх – її необхідність.

Перехід в Україні від комунізму до демократії призвів лише до виникнення гібридного політичного режиму. В ньому мало демократії і багато авторитаризму. По суті – це псевдодемократія, де під тиском, найбільше Заходу, відбувається імітація демократичного процесу.

Це, скоріше, конституційно-політична декорація, яка прикриває реальний зміст владних стосунків "ілюзіями і імітаціями", як стверджує мій земляк політолог Олександр Фісун.

Домінуючою все більше стає силова бюрократія. Вона поступово закриває політичну сферу – в "ящику" панують мильні ток-шоу замість реальної політики.

Наведення порядку в економіці призводить до експропріації "чужих і нелояльних" для повного їх усунення від політичного впливу.

Повний занепад парламенту і конституціоналізму та судової влади. Натомість конкурентному лібералізму створюється модель політичного капіталізму – родичів та друзів, які, по суті, централізують в своїх руках всю економіку.

Нарощування капіталу відбувається не шляхом конкуренції, а привласненням адміністративних засобів управління. Йде боротьба не за політичні альтернативи і суспільний прогрес, а за монополізацію мереж управління державою, перерозподілу фінансових потоків.

При цьому управляючі (правлячі і опозиційні) еліти різко поляризовані, із взаємовиключними політичними програмами і усунутими із політичної арени харизматичними лідерами.

Головні позиції належать людям президента, який стає центральним нервом влади. Єдиною реальною автономною силою, новою соціальною групою, яка підтримує температуру політичної боротьби, стають журналісти. На фоні повної деідеологізації і деформації партій та "мертвих" профспілок.

Така влада ніколи не зможе добитися добровільної згоди з її пануванням, оскільки держава сприймається як несправедлива і неефективна, що нечесно експлуатує публічні ресурси.

Політична система стає все більше закритою. І тут починає діяти другий закон термодинаміки: розвиток відбувається в напрямку від порядку до безпорядку.

Все це накладається на "суспільство ризику" за Ульріхом Беком, породженого процесом модернізації Заходу. Його рушійна сила виражається однією фразою: "Я боюся!!!". Тут місце суспільства потреби займає суспільство страху.

Цей ризик несе в собі глобалізація. В ослаблених або керованих демократіях він перетворюється в політику страху, стає невід'ємним фрагментом політичного процесу.

Політичне управління страхом суспільства веде до створення нової, немодерної держави в умовах низької легітимності і стратегічної невизначеності, багатовекторності. Це гра з нульовою ставкою.

Реально не оцінюється виклик глобалізації, який неминуче має призвести до перерозподілу влади всередині країни аби перетворити її з управляючої в регулюючу політичну систему, яка забезпечує порядок.

Держава страху не узгоджується із європейським геномом українців і їх генетичною спорідненістю, з європейськими цінностями. Страх, нав’язаний правлячими політичними елітами, руйнує національну ідентичність, зупиняє процес розвитку і запускає біологічні та соціальні механізми самознищення.

Але життя будь-яких еліт тимчасове. Пам`ятаєте: "Мене, мене, текел, упарсін?". Це слова, які побачив Вавилонський цар Валтасар під час бенкету на стіні, а пророк Даніїл їх розшифрував: "Вирахував Бог царствування твоє і поклав йому кінець. Ти зважений на вагах і знайдений дуже легким…".

Здавалося би, що страх, як і саме життя, має свій кінець і після нього життя продовжиться без нього. Але дослідження Маркуса Пембі та Ларса Олофа Бігріена песимістичні: на генному рівні нам не передається ані досвід разом з прогресивними здобутками наших предків, ані їх благородство і порядність.

Ми спадкуємо тільки страх про перенесені стреси і шоки. Наприклад про голодомор.

За мить до кінця ХХ століття була повністю розшифрована хромосома 22. Перекладений текст записаний 47 мільйонами знаків. Ген, який в сумі складає рядок в 6 тисяч знаків, формує складний білок. Його призначення – наділити нас свободою вибору.

Це фантастичне припущення більше ніхто не довів, але й не спростував. Вітчизняні вчені висунули гіпотезу, що українці, внаслідок жорстоких воєн, голодоморів, репресій, перетворились в популяцію, якій потрібно мало білка. (Людський організм, від волосся до складних гормонів – це білок).

В новітню історію Україна втратила найсильніших, яким для життя і побудови ДНК потрібна була досить велика кількість білкової їжі. За підрахунками експертів в ХХ столітті померло насильницькою смертю майже 29 мільйонів українців. Тільки в час голодомору 1932-1933 років помирало 17-25 людей в хвилину, а кількість зерна, що припадала на одну людину – 20-50 грам!

Щоб вбити в собі раба, треба спочатку знищити страх. Це найскладніше завдання для будівничих нового світу. Бо одні наші гени появились тоді, коли наші предки були хробаками, а інші – коли вони стали рабами.

Не стверджую, що все в людині визначається виключно генами, а генетична спадковість є фатальною, але істиною має бути те, що гени впливають на всі сторони нашого життя. В тому числі і соціального. Бо думка керує тілом, а тіло керує геномом.

Здорове довге життя людини залежить виключно від успішної взаємодії всіх її генів. Як і суспільства та влади.

Врешті-решт, наші гени можуть включатись і виключатись нашою волею! Бо мозок людини це набагато більший і досконалий витвір, аніж її геном.

Степан Гавриш, 03 травня 2012 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2012/05/3/6963472/

Любомир Гузар. Про свободу

Ігор Юхновський. Народ не є сувереном у цій країні
Семен Глузман. Равнодушие вместо страха
Валерія Бурлакова. Чому українці не усміхаються
Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв

С. І. Васильківський. Млини. До 1917 р.

//storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=2331

Мільйоновладдя. Європейська громадянська ініціатива

Пересічні європейці самі ухвалюватимуть політичні рішення?

Брюссель – Євросоюз намагається наблизити громадян до тих, хто в Брюсселі ухвалює рішення, що визначають всі сторони життя співдружності. «Європейська громадянська ініціатива» саме зараз набрала чинності і є намаганням залучити мільйони людей до цієї так званої «прямої демократії». Щоправда, деякі політики та експерти вважають, що у цьому процесі не оминути викривлень. Наприклад, громадянською ініціативою можуть скористатися великі лобі для відстоювання своїх вузьких бізнес-інтересів.

Враження, що державні лідери й установи живуть своїм життям, а народ – своїм, – складається не лише в Україні та державах, які тільки-но починають рух у бік демократії. Більшість громадян країн європейської співдружності також вважають, що не мають великого впливу на рішення свого політичного керівництва.

Однак, із 1 квітня, якщо мешканці держав ЄС усвідомлять, що Єврокомісія чи Європарламент у чомусь працюють із недоліками, вони мають право впливати безпосередньо на ці рішення. Тут набула чинності так звана «європейська громадянська ініціатива» – демократична можливість народу самому залучатися до ухвалення політичних рішень. Як пояснює співдоповідач щодо громадянської ініціативи, євродепутат від Франції Ален Ламассур, це щось середнє між референдумом та петицією.

«Це влада політичної ініціативи, яку дають загалом всім громадянам, – пояснює він. – Звичайно, для (використання цього права) недостатньо 3-4 осіб. Умови, які ми створили, доволі гнучкі й нескладні: досить об’єднати навколо пропозиції мільйон громадян із чверті країн-членів. Ми хотіли, щоб ця процедура стосувалася загальноєвропейських питань, а не обмежувалася однією чи декількома державами».

Брюссель – незрозумілий і недосяжний

Звичайно, Єврокомісія, яка перша розглядатиме громадянські ініціативи, братиме до уваги те, чи не йдуть вони врозріз із базовими законами й принципами співдружності. Як кажуть деякі місцеві експерти, необхідність такого інструменту впливу громадян на європейську бюрократію очевидна. Адже брюссельські євроустанови для багатьох із них – щось малозрозуміле й недосяжне.

Тим часом, нинішні інформаційні технології, соціальні мережі значно полегшують доступ пересічних громадян до інституцій, де ухвалюють рішення. У ЄС є багато тих, хто відчуває схожі проблеми, але вони розпорошені по різних регіонах Євросоюзу. Один із прикладів можливого застосування європейської громадянської ініціативи – невизнання дипломів мільйонів студентів, які навчалися за програмою «Еразмус», хоча теоретично їх має визнавати кожна з країн ЄС. Тепер, об’єднавши зусилля, голоси цих студентів зможуть почути.

Дехто з політиків занепокоєний тим, що цією ініціативою водночас зможуть зловживати так звані економічні лобісти, які відстоюють інтереси тих чи інших бізнес-груп.

Хто насправді криється за ініціативою?

«Будь-яка політична партія, підприємство, профспілка, недержавна організація чи церква можуть публічно підштовхнути і навіть фінансувати тих, кого вони закликають поставити свій підпис під громадянською ініціативою. Єдина умова – абсолютна прозорість, тобто автори ініціативи повинні засвідчити, хто всі ті люди, які за нею стоять», – заспокоює Алан Ламассур.

Представники деяких міжнародних організацій уже заявляють, що застосувати цю процедуру буде нелегко, адже від підписантів вимагатимуть велику кількість персональних даних, якими тут діляться неохоче.

«Європейська громадянська ініціатива» – новітня процедура, яка поки що світовій практиці невідома. Тому, щоб побачити її в дії і зважити всі плюси й мінуси, ще потрібен певний час.

Віталій Єреміца, 02.04.2012

//www.radiosvoboda.org/content/article/24535120.html