Декларация Организации Объединенных Наций о правах коренных народов 2007

Декларация

Организации Объединенных Наций

о правах коренных народов

Принята резолюцией 61/295

Генеральной Ассамблеи от 13 сентября 2007 года

Генеральная Ассамблея,

руководствуясь целями и принципами Устава Организации Объединенных Наций и принципом добросовестности в выполнении обязательств, взятых на себя государствами в соответствии с Уставом,

подтверждая, что коренные народы равны со всеми другими народами, и одновременно признавая право всех народов отличаться друг от друга, считать себя отличающимися от других и пользоваться уважением в таком своем качестве,

подтверждая также, что все народы вносят вклад в многообразие и богатство цивилизаций и культур, которые составляют общее наследие человечества,

подтверждая далее, что всякие доктрины, политика и практика, которые основаны на превосходстве народов или людей по признаку национального происхождения или расовых, религиозных, этнических и культурных различий или которые утверждают такое превосходство, являются расистскими, научно несостоятельными, юридически недействительными, морально предосудительными и социально несправедливыми,

подтверждая, что коренные народы при осуществлении своих прав должны быть свободны от какой бы то ни было дискриминации,

будучи обеспокоена тем, что коренные народы стали жертвами исторических несправедливостей в результате, среди прочего, их колонизации и лишения их своих земель, территорий и ресурсов, что препятствует осуществлению ими, в частности, своего права на развитие в соответствии с их потребностями и интересами,

признавая насущную необходимость уважать и поощрять неотъемлемые права коренных народов, основанные на их политических, экономических и социальных структурах, а также на их культуре, духовных традициях, истории и философии, особенно их прав на свои земли, территории и ресурсы,

признавая также насущную необходимость уважать и поощрять права коренных народов, закрепленные в договорах, соглашениях и других конструктивных договоренностях с государствами,

с удовлетворением отмечая тот факт, что коренные народы объединяют свои усилия для политического, экономического, социального и культурного развития и с целью положить конец всем формам дискриминации и угнетения где бы то ни было,

будучи убеждена в том, что осуществление коренными народами контроля за событиями, затрагивающими их и их земли, территории и ресурсы, позволит им сохранять и укреплять свои институты, культуру и традиции, а также содействовать своему развитию в соответствии с их устремлениями и потребностями,

признавая, что уважение знаний, культуры и традиционной практики коренных народов способствует устойчивому и справедливому развитию и надлежащей заботе об окружающей среде,

подчеркивая вклад демилитаризации земель и территорий коренных народов в дело достижения мира, экономического и социального прогресса и развития, взаимопонимания и дружественных отношений между нациями и народами мира,

признавая, в частности, право семей и общин коренных народов на сохранение совместной ответственности за воспитание, обучение, образование и благополучие их детей, в соответствии с правами ребенка,

считая, что права, закрепленные в договорах, соглашениях и других конструктивных договоренностях между государствами и коренными народами, в некоторых ситуациях являются предметом заботы, заинтересованности и объектом ответственности международного сообщества и носят международный характер,

считая также, что договоры, соглашения и другие конструктивные договоренности и отношения, которые они отражают, служат основой для более прочного партнерства между коренными народами и государствами,

признавая, что Устав Организации Объединенных Наций, Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах и Международный пакт о гражданских и политических правах, а также Венская декларация и Программа действий подтверждают основополагающее значение права на самоопределение всех народов, в силу которого они свободно устанавливают свой политический статус и свободно осуществляют свое экономическое, социальное и культурное развитие,

памятуя о том, что ничто в настоящей Декларации не может быть использовано для отказа любому народу в его праве на самоопределение, осуществляемом в соответствии с международным правом,

будучи убеждена, что признание прав коренных народов в соответствии с настоящей Декларацией будет способствовать развитию гармоничных и базирующихся на сотрудничестве отношений между государством и коренными народами, основанных на принципах справедливости, демократии, уважения прав человека, недискриминации и добросовестности,

побуждая государства соблюдать и эффективно осуществлять все их обязательства в отношении коренных народов по международным договорам, в частности тем договорам, которые имеют отношение к правам человека, в консультации и сотрудничестве с соответствующими народами,

подчеркивая, что Организация Объединенных Наций призвана играть важную и последовательную роль в поощрении и защите прав коренных народов,

полагая, что настоящая Декларация является еще одним важным шагом на пути к признанию, поощрению и защите прав и свобод коренных народов и в развитии соответствующей деятельности системы Организации Объединенных Наций в этой области,

признавая и подтверждая, что лица, принадлежащие к коренным народам, имеют право без какой-либо дискриминации пользоваться всеми правами человека, признанными в международном праве, и что коренные народы обладают коллективными правами, которые абсолютно необходимы для их существования, благополучия и всестороннего развития как народов,

признавая, что положение коренных народов различно в разных регионах и в разных странах и что необходимо принимать во внимание важность национальных и региональных особенностей и различных исторических и культурных традиций,

торжественно провозглашает нижеследующую Декларацию Организации Объединенных Наций о правах коренных народов в качестве эталона, которому надлежит следовать в духе партнерства и взаимного уважения:

Статья 1

Коренные народы имеют право, коллективно и индивидуально, на полное осуществление всех прав человека и основных свобод, признанных в Уставе Организации Объединенных Наций, Всеобщей декларации прав человека и в нормах международного права, касающихся прав человека.

Статья 2

Лица, принадлежащие к коренным народам, и коренные народы свободны и равны со всеми другими народами и отдельными лицами из их числа и имеют право быть свободными от какой бы то ни было дискриминации при осуществлении своих прав, в особенности дискриминации на основе их коренного происхождения или самобытности.

Статья 3

Коренные народы имеют право на самоопределение. В силу этого права они свободно устанавливают свой политический статус и свободно осуществляют свое экономическое, социальное и культурное развитие.

Статья 4

Коренные народы при осуществлении их права на самоопределение имеют право на автономию или самоуправление в вопросах, относящихся к их внутренним и местным делам, а также путям и средствам финансирования их автономных функций.

Статья 5

Коренные народы имеют право сохранять и укреплять свои особые политические, правовые, экономические, социальные и культурные институты, сохраняя при этом свое право, если они того желают, на полное участие в политической, экономической, социальной и культурной жизни государства.

Статья 6

Каждый человек, принадлежащий к коренному народу, имеет право на гражданство.

Статья 7

1. Лица, принадлежащие к коренным народам, имеют право на жизнь, физическую и психическую неприкосновенность, свободу и личную безопасность.

2. Коренные народы имеют коллективное право на жизнь в условиях свободы, мира и безопасности в качестве самобытных народов и не должны подвергаться никаким актам геноцида или каким бы то ни было другим актам насилия, включая принудительное перемещение детей, принадлежащих к группе, в другую.

Статья 8

1. Коренные народы и принадлежащие к ним лица имеют право не подвергаться принудительной ассимиляции или воздействию в целях уничтожения их культуры.

2. Государства обеспечивают эффективные механизмы предупреждения и правовой защиты в отношении:

а) любого действия, имеющего своей целью или результатом лишение их целостности как самобытных народов или их культурных ценностей, или этнической принадлежности;

b) любого действия, имеющего своей целью или результатом лишение их своих земель, территории или ресурсов;

с) принудительного перемещения населения в любой форме, имеющего своей целью или результатом нарушение или подрыв любого их права;

d) принудительной ассимиляции или интеграции в любой форме;

е) пропаганды в любой форме, имеющей целью поощрение или разжигание расовой или этнической дискриминации, направленной против них.

Статья 9

Коренные народы и принадлежащие к ним лица имеют право принадлежать к коренной общине или народности в соответствии с традициями и обычаями данной общины или народности. Осуществление такого права не может порождать никакой дискриминации в какой бы то ни было форме.

Статья 10

Коренные народы не подлежат принудительному перемещению со своих земель или территорий. Никакое перемещение не осуществляется без свободного, предварительного и осознанного согласия соответствующих коренных народов и производится после заключения соглашения, предусматривающего справедливую и честную компенсацию и, где это возможно, вариант возвращения.

Статья 11

1. Коренные народы имеют право на соблюдение и возрождение своих культурных традиций и обычаев. Это включает в себя право на сохранение, защиту и развитие прежних, нынешних и будущих форм проявления их культуры, таких, как археологические и исторические объекты, памятники материальной культуры, рисунки, обряды, технологии, изобразительное и исполнительское искусство и литература.

2. Государства обеспечивают средства правовой защиты через эффективные механизмы, которые могут включать в себя реституцию, разработанные совместно с коренными народами, в отношении их культурной, интеллектуальной, религиозной и культовой собственности, отчужденной без их свободного, предварительного и осознанного согласия или в нарушение их законов, традиций и обычаев.

Статья 12

1. Коренные народы имеют право соблюдать, отправлять, развивать и передавать свои духовные и религиозные традиции, обычаи и обряды; право сохранять, охранять и посещать без постороннего присутствия свои места религиозного и культурного значения; право пользоваться и распоряжаться своими обрядовыми предметами и право хоронить на родине останки своих умерших.

2. Государства стремятся обеспечить возможность доступа к находящимся у них обрядовым предметам и останкам умерших и/или их возвращения на родину в рамках справедливых, транспарентных и эффективных механизмов, разработанных совместно с соответствующими коренными народами.

Статья 13

1. Коренные народы имеют право возрождать, использовать, развивать и передавать будущим поколениям свою историю, языки, традиции устного творчества, философию, письменность и литературу, а также давать свои собственные названия и имена общинам, местам и лицам и сохранять их.

2. Государства принимают действенные меры по обеспечению защиты этого права, а также по обеспечению того, чтобы коренные народы могли понимать происходящее и быть понятыми в ходе политических, судебных и административных процессов, путем, если это необходимо, обеспечения перевода или с помощью других надлежащих средств.

Статья 14

1. Коренные народы имеют право создавать и контролировать свои системы образования и учебные заведения, обеспечивающие образование на их родных языках, таким образом, чтобы это соответствовало свойственным их культуре методам преподавания и обучения.

2. Лица, принадлежащие к коренным народам, в особенности дети, имеют право на получение государственного образования всех уровней и во всех формах без какой-либо дискриминации.

3. Государства совместно с коренными народами принимают действенные меры для того, чтобы принадлежащие к коренным народам лица, в особенности дети, в том числе проживающие вне своих общин, имели, когда это возможно, доступ к образованию с учетом их культурных традиций и на их языке.

Статья 15

1. Коренные народы имеют право на достоинство и многообразие их культуры, традиций, истории и чаяний, которые должны соответствующим образом отражаться в сфере образования и общественной информации.

2. Государства в консультации и сотрудничестве с соответствующими коренными народами принимают действенные меры по борьбе с предрассудками, искоренению дискриминации и развитию терпимости, взаимопонимания и добрых отношений между коренными народами и всеми другими слоями общества.

Статья 16

1. Коренные народы имеют право создавать свои собственные средства массовой информации на своих языках и получать доступ ко всем видам средств массовой информации, не принадлежащих коренным народам, без какой-либо дискриминации.

2. Государства принимают действенные меры для того, чтобы обеспечить надлежащее отражение в государственных средствах массовой информации культурного многообразия коренных народов. Государствам без ущерба для обеспечения полной свободы выражения мнений следует побуждать частные средства массовой информации адекватно отражать культурное многообразие коренных народов.

Статья 17

1. Лица, принадлежащие к коренным народам, и коренные народы имеют право в полной мере осуществлять все права, установленные в соответствии с применимым международным и внутригосударственным трудовым правом.

2. Государства в консультации и сотрудничестве с коренными народами принимают конкретные меры для защиты детей коренных народов от экономической эксплуатации и выполнения любой работы, которая может быть опасной или мешать учебе ребенка, или наносить вред здоровью или физическому, умственному, духовному, нравственному или социальному развитию детей, принимая во внимание их особую уязвимость и важность образования для расширения их возможностей.

3. Лица, принадлежащие к коренным народам, имеют право не подвергаться дискриминации в отношении условий их труда и, в частности, занятости или заработной платы.

Статья 18

Коренные народы имеют право на участие в принятии решений по вопросам, которые затрагивали бы их права, через представителей, избираемых ими самими по своим собственным процедурам, а также на сохранение и развитие своих собственных директивных учреждений.

Статья 19

Государства добросовестно консультируются и сотрудничают с соответствующими коренными народами через их представительные институты с целью заручиться их свободным, предварительным и осознанным согласием, прежде чем принимать и осуществлять законодательные или административные меры, которые могут их затрагивать.

Статья 20

1. Коренные народы имеют право на сохранение и развитие своих политических, экономических и социальных систем или институтов, гарантированное пользование своими средствами, обеспечивающими существование и развитие, и на свободное занятие своей традиционной и другой экономической деятельностью.

2. Коренные народы, лишенные своих средств, обеспечивающих существование и развитие, имеют право на справедливое возмещение ущерба.

Статья 21

1. Коренные народы имеют право без дискриминации на улучшение социально-экономических условий их жизни, в том числе, в частности, в таких областях, как образование, занятость, профессионально-техническая подготовка и переподготовка, обеспечение жильем, санитария, здравоохранение и социальное обеспечение.

2. Государства принимают действенные меры и, при необходимости, особые меры по обеспечению непрерывного улучшения социально экономических условий их жизни. Конкретное внимание уделяется правам и особым потребностям престарелых, женщин, молодежи, детей и инвалидов, принадлежащих к коренным народам.

Статья 22

1. При осуществлении настоящей Декларации конкретное внимание уделяется правам и особым потребностям престарелых, женщин, молодежи, детей и инвалидов, принадлежащих к коренным народам.

2. Государства совместно с коренными народами принимают меры для обеспечения того, чтобы женщины и дети, принадлежащие к коренным народам, пользовались полной защитой и гарантиями от всех форм насилия и дискриминации.

Статья 23

Коренные народы имеют право определять приоритеты и разрабатывать стратегии в целях осуществления своего права на развитие. В частности, коренные народы имеют право активно участвовать в разработке и определении здравоохранительных, жилищных и других социально-экономических программ, которые их затрагивают, и, насколько это возможно, реализовывать такие программы через свои собственные институты.

Статья 24

1. Коренные народы имеют право на свою традиционную медицину и на сохранение своей практики врачевания, включая сохранение важнейших лекарственных растений, животных и минералов. Лица, принадлежащие к коренным народам, также имеют право на доступ без какой бы то ни было дискриминации ко всем видам социального и медицинского обслуживания.

2. Лица, принадлежащие к коренным народам, имеют равное право на пользование наивысшим достижимым уровнем физического и психического здоровья. Государства предпринимают все необходимые шаги для постепенного достижения цели полной реализации этого права.

Статья 25

Коренные народы имеют право поддерживать и укреплять свою особую духовную связь с традиционно принадлежащими им или иным образом занятыми или используемыми ими землями, территориями, водами и морскими прибрежными водами, а также другими ресурсами и нести свою ответственность перед будущими поколениями в этом отношении.

Статья 26

1. Коренные народы имеют право на земли, территории и ресурсы, которыми они традиционно владели, которые они традиционно занимали или иным образом использовали или приобретали.

2. Коренные народы имеют право иметь в собственности, использовать, осваивать или контролировать земли, территории и ресурсы, которыми они обладают в силу традиционного владения или другого традиционного занятия или использования, а также те, которые они приобрели иным образом.

3. Государства обеспечивают юридическое признание и защиту таких земель, территорий и ресурсов. Такое признание осуществляется с должным уважением к обычаям, традициям и системам землевладения соответствующих коренных народов.

Статья 27

Государства с должным признанием законов, традиций, обычаев и систем землевладения коренных народов устанавливают и осуществляют совместно с соответствующими коренными народами справедливый, независимый, беспристрастный, открытый и транспарентный процесс признания и юридического подтверждения прав коренных народов в отношении их земель, территорий и ресурсов, включая те, которыми они традиционно владели или которые они иным образом занимали или использовали. Коренные народы имеют право участвовать в этом процессе.

Статья 28

1. Коренные народы имеют право на возмещение при помощи средств, которые могут включать в себя реституцию или, когда это не представляется возможным, в виде справедливой компенсации за земли, территории и ресурсы, которыми они традиционно владели или которые они иным образом занимали или использовали и которые были конфискованы, отчуждены, заняты, использованы или которым был нанесен ущерб без их свободного, предварительного и осознанного согласия.

2. Если с соответствующими народами не имеется добровольно достигнутой договоренности об ином, такая компенсация предоставляется в форме земель, территорий и ресурсов, равноценных по своему качеству, размеру и юридическому статусу, или в виде денежной компенсации или другого соответствующего возмещения.

Статья 29

1. Коренные народы имеют право на сохранение и охрану окружающей среды и производительной способности их земель или территорий и ресурсов. Государства создают и осуществляют программы помощи для коренных народов в целях обеспечения такого сохранения и охраны без какой-либо дискриминации.

2. Государства принимают действенные меры по недопущению хранения опасных материалов на землях или территориях коренных народов или вывоза опасных материалов на земли или территории коренных народов без их свободного, предварительного и осознанного согласия.

3. Государства принимают также действенные меры по обеспечению, в случае необходимости, надлежащего осуществления программ мониторинга, сохранения и восстановления здоровья коренных народов в том виде, как они разрабатываются и осуществляются народами, подвергшимися негативному воздействию таких материалов.

Статья 30

1. Военная деятельность на землях или территориях коренных народов не проводится, за исключением случаев, когда ее проведение оправдано наличием соответствующих государственных интересов или в ее отношении имеются иным образом свободно выраженное согласие или просьба со стороны соответствующих коренных народов.

2. Перед использованием земель или территорий коренных народов для военной деятельности государства проводят эффективные консультации с заинтересованными коренными народами посредством надлежащих процедур и, в частности, через их представительные институты.

Статья 31

1. Коренные народы имеют право на сохранение, контроль, охрану и развитие своего культурного наследия, традиционных знаний и традиционных форм культурного выражения, а также проявлений их научных знаний, технологий и культуры, включая людские и генетические ресурсы, семена, лекарства, знания свойств фауны и флоры, традиции устного творчества, литературные произведения, рисунки, спорт и традиционные игры и изобразительное и исполнительское искусство. Они имеют также право на сохранение, контроль, защиту и развитие своей интеллектуальной собственности на такое культурное наследие, традиционные знания и традиционные формы выражения культуры.

2. Совместно с коренными народами государства принимают действенные меры, в целях признания и защиты осуществления этих прав.

Статья 32

1. Коренные народы имеют право определять приоритеты и разрабатывать стратегии освоения или использования своих земель или территорий и других ресурсов.

2. Государства добросовестно консультируются и сотрудничают с соответствующими коренными народами через их представительные институты с целью заручиться их свободным и осознанным согласием до утверждения любого проекта, затрагивающего их земли или территории и другие ресурсы, особенно в связи с освоением, использованием или разработкой полезных ископаемых, водных или других ресурсов.

3. Государства обеспечивают эффективные механизмы справедливого и честного возмещения в связи с любой такой деятельностью, и принимаются надлежащие меры для смягчения ее неблагоприятных последствий для окружающей среды, экономики, общества, культуры или духовного развития.

Статья 33

1. Коренные народы имеют право определять себя или свою этническую принадлежность в соответствии со своими обычаями и традициями. Это не наносит ущерба праву лиц, принадлежащих к коренным народам, на получение гражданства государств, в которых они проживают.

2. Коренные народы имеют право определять структуру и избирать членов в состав своих институтов в соответствии со своими собственными процедурами.

Статья 34

Коренные народы имеют право на поощрение, развитие и сохранение своих институциональных структур и своих особых обычаев, духовности, традиций, процедур, практики и, в тех случаях, когда они существуют, правовых систем или обычаев, в соответствии с международными стандартами в области прав человека.

Статья 35

Коренные народы имеют право определять обязанности отдельных лиц по отношению к их общинам.

Статья 36

1. Коренные народы, в частности те народы, которые разделены международными границами, имеют право поддерживать и развивать контакты, отношения и сотрудничество, в том числе в связи с деятельностью духовной, культурной, политической, экономической и социальной направленности, с теми, кто входит в их состав, а также с другими народами через границы.

2. Государства, в консультации и сотрудничестве с коренными народами, принимают действенные меры по облегчению использования этого права и обеспечению его осуществления.

Статья 37

1. Коренные народы имеют право на признание, соблюдение и обеспечение исполнения договоров, соглашений и других конструктивных договоренностей, заключенных с государствами или их правопреемниками, и на соблюдение и уважение государствами таких договоров, соглашений и других конструктивных договоренностей.

2. Ничто в настоящей Декларации не может быть истолковано как умаляющее или исключающее права коренных народов, содержащиеся в договорах, соглашениях и других конструктивных договоренностях.

Статья 38

Государства в консультации и в сотрудничестве с коренными народами принимают действенные меры, в том числе законодательные меры, для достижения целей настоящей Декларации.

Статья 39

Коренные народы имеют право на доступ к финансовой и технической помощи со стороны государств и посредством международного сотрудничества в целях осуществления прав, содержащихся в настоящей Декларации.

Статья 40

Коренные народы имеют право на доступ и быстрое решение в рамках справедливых процедур урегулирования конфликтов и споров с государствами или другими сторонами, а также на эффективные средства правовой защиты в случае любых нарушений их индивидуальных и коллективных прав. В таких решениях должным образом принимаются во внимание обычаи, традиции, нормы и правовые системы соответствующих коренных народов и международные права человека.

Статья 41

Органы и специализированные учреждения системы Организации Объединенных Наций и другие межправительственные организации способствуют полной реализации положений настоящей Декларации путем налаживания, в частности, сотрудничества с целью оказания финансовой и технической помощи. Должны быть определены пути и средства обеспечения участия коренных народов в решении затрагивающих их вопросов.

Статья 42

Организация Объединенных Наций, ее органы, включая Постоянный форум по вопросам коренных народов, и специализированные учреждения, в том числе на страновом уровне, и государства содействуют соблюдению и полному применению положений настоящей Декларации и принимают последующие меры по эффективному осуществлению настоящей Декларации.

Статья 43

Признанные в настоящей Декларации права представляют собой минимальные стандарты для обеспечения выживания, уважения достоинства и благополучия коренных народов мира.

Статья 44

Все права и свободы, признанные в настоящей Декларации, в равной мере гарантируются мужчинам и женщинам, принадлежащим к коренным народам.

Статья 45

Ничто в настоящей Декларации не может быть истолковано как умаляющее или прекращающее права, которыми обладают в настоящее время или которые могут приобрести в будущем коренные народы.

Статья 46

1. Ничто в настоящей Декларации не может толковаться как подразумевающее какое либо право любого государства, народа, группы лиц или отдельного лица заниматься любой деятельностью или совершать любые действия в нарушение Устава Организации Объединенных Наций или рассматриваться как санкционирующее или поощряющее любые действия, которые вели бы к расчленению или к частичному или полному нарушению территориальной целостности и политического единства суверенных и независимых государств.

2. При осуществлении прав, провозглашенных в настоящей Декларации, уважаются права человека и основные свободы всех. На осуществление прав, изложенных в настоящей Декларации, распространяются только такие ограничения, которые определяются законом, и в соответствии с международными обязательствами в области прав человека. Любые такие ограничения являются недискриминационными и строго необходимыми исключительно в целях обеспечения должного признания и уважения прав и свобод других и удовлетворения справедливых и наиболее насущных требований демократического общества.

3. Положения, изложенные в настоящей Декларации, толкуются в соответствии с принципами справедливости, демократии, уважения прав человека, равенства, недискриминации, благого управления и добросовестности.

____________

http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/indigenous_rights.shtml

Международный билль о правах человека 

Конвенция против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания 1984 

Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений 1981 

Декларация о защите всех лиц от пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания 1975 

Хартия экономических прав и обязанностей государств 1974 

Международный пакт о гражданских и политических правах 1966 

Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах 1966 

Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации 1965 

Декларация о ликвидации всех форм расовой дискриминации 1963 

Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам 1960 

Конвенция о привилегиях и иммунитетах Объединенных Наций 1953 

Всеобщая декларация прав человека 10 декабря 1948 

Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него 1948 

Статут Международного Суда 1945 

Устав Организации Объединенных Наций 1945

Флаг «Wiphala» на марше индейцев. «Wiphala» – радужный флаг, мозаичный вариант, флаг коренных народов Южной Америки http://ru.wikipedia.org/wiki/Радужный_флаг

Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні

З'їзди провідних політичних сил відрізнялись від аналогічних заходів усіх попередніх виборів. Це дійсно було схоже на справжнє політичне шоу - нагадувало яскраві виступи американських кандидатів у президенти. 

Тепер стає вкрай важливо справді прислухатися до того, що пропонують партійні лідери. Мінімум гасел - максимум змісту. Головні політичні гравці розуміють - ще одних дострокових виборів не буде. Ті, що пройдуть до парламенту і зможуть сформувати коаліцію - і будуть реальною владою в найближчі п'ять років.

Це стосується і блоку "Наша Україна" - Народна Самооборона". Треба буде домовлятися. З тими ж опонентами. Чутки про таємні переговори з Партією регіонів щодо формування коаліції - цього тижня категорично спростовували "нашоукраїнці". 

Проте їхній партнер по блоку - лідер "Народної самооборони" Юрій Луценко - не виключає, що співпрацюватимуть з "регіоналами" у майбутньому парламенті. Спільне голосування з головними опонентами з усіх найважливіших питань - цілком реальне - вважає Луценко. Його ексклюзивне інтерв'ю - "Подробицям тижня".

- Юрію Віталійовичу, добрий вечір!

- Вітаю Вас!

- Ви очолили блок "Наша Україна-Народна Самооборона", але по суті, ця політична сила відстоює інтереси великого бізнесу та ідеали ринку. До цього ви були в Соцпартії, відстоювали інтереси лівих. Як так сталося, що Ви змінили політичну орієнтацію?

- Насамперед, я не згодний з тим, що "Наша Україна" відстоює інтереси великого капіталу. Насправді, це партія малого та середнього бізнесу. Сам він був рушійним... рушійною силою Помаранчевої революції. Як і правда те, що на сьогодні він, на жаль, не добився змін у своєму економічному житті. Монополії, особливо пострадянські сировинні монополії, як душили так і душать розвиток середнього бізнесу. І конкуренція - головне завдання сьогодні в економічній програмі нашого блоку. Стосовно мого лівого минулого, то я не бачу в цьому жодних проблем, бо в Україні так само як актуальні ідеї конкурентності, так само надзвичайно актуальні ідеї підвищення соціальних стандартів життя.

- Якщо Ваша політична сила формуватиме коаліцію в парламенті. На яку позицію, на яку посаду Ви претендуватимете?

- Я претендую на те, аби наш блок набрав не менше 20% у наступному парламенті і став потужною демократичною проукраїнською силою, яка допоможе навести порядок у парламенті, разом з нашими союзниками з БЮТ.

- Якщо формуватимете коаліцію з БЮТ, все-таки доведеться говорити про посади. Зараз такі перемовини ведуться?

- Що значить "якщо"? Ми не сумніваємося в перемозі демократичних сил і наш найближчий союзник БЮТ має угоду між "Нашою Україною" і БЮТом, в якій чітко розписано механізм формування влади. Хто з нас більше отримає голосів українців, може делегувати свого кандидата в прем'єр-міністри, інші посади діляться в однакових пропорціях, і кожен висуває не свїх людей, а своїх професіоналів.

- Ну можуть бути різні варіанти конфігурації влади в Україні після виборів. Уявимо інше. Так може вийти, що треба буде домовлятися із Партією регіонів. Як Ви можете в цьому сенсі спрогнозувати політичне майбутнє України?

- Я слабий теоретик, більше займаюся практикою - і на вулиці, і в кабінеті. Тому...

- І така практика може бути...

Якщо казати не теоретично, а практично, то, звичайно, ми мусимо рахуватися з тим, що третина українців приблизно делегує свою підтримку Партії регіонів.

- Знаючи досконально біографію пана Януковича, вони вважають його своїм представником. Можливо, мені це не подобається, але я з цим рахуюся. Як відповідальний політик, я думаю, що ми маємо вести діалог з Партією регіонів, особливо там, де необхідна конституційна більшість в парламенті. Наприклад, питання нової Конституції, наприклад, прийняття конституційних законів, можливо, нового виборчого закону. Є багато речей, де ми можемо знайти співпрацю. Але уряд має бути сформований на чіткій ідеологічній основі. Сьогодні є протистояння між нашими. Воно не є лівим-правим. Фронт виборів сьогодні проходить по світоглядному принципу. Ми виступаємо за повноцінно незалежну європейську Україну з усіма вихідними - стандартами життя, зарплат, доріг, робочих місць тощо. Там виступають за колоніальний статус України. Вони говорять, що необхідно триматися і домовлятися, і уступати національні інтереси тій чи іншій державі для того, щоб в нас щось було краще. Вони сповідують таку політику. Це їх право. Люди підтримують таку політику - це їх право.

- Тим не менше, Юлія Тимошенко не схотіла з Вами йти разом...

- Юлія Тимошенко вважає, що треба йти двома колонами, що її сила настільки потужна, що не потребує злиття з будь-якою іншою. Вона має на це право. Це її політика.

- А як Ви вважаєте, ви б більше набрали голосів?

- Я вважаю, що українцям було б легше голосувати, коли вони б бачили єдину демократичну мегасилу. Так було би легше. Але, можливо, вибори покажуть, що ми більше голосів зберемо, йдучи двома колонами, але в жодному разі не поборюючи один одного, не підставляючи один одному ніжку. Бо кожен депутат в тій чи іншій силі в єдиній проукраїнській більшості в парламенті. 01:02:44

- А коротко: хто Ваш головний опонент на цих перегонах?

- У нас немає ворогів, але наш опонент Партія регіонів та її сателіти, які сповідують колоніальну політику і перспективу для України.

- Хто у Вашій політичній силі головний? Пан Кириленко, Ви чи президент Ющенко?

- В нашій політичній силі є Президент Ющенко, але ми не партія окремих вождів. Ми партія команди. І сьогодні п'ятірка Луценка, Кириленка, Яценюка, Гриценка, Катеринчука, власне, можемо казати про десятку, двадцятку...

- Як ви ставитеся до ініціативи Юлії Тимошенко відразу провести референдум і парламентські вибори?

- Блок Юлії Тимошенко наш найближчий союзник, і ми підтримуємо її ідеї, особливо цю просвітницьку роботу по різним формам конституційного устрою, який може бути запропонований в наступній Конституції. В цій ситуації ми вважаємо, що це є дуже корисно. Але ми хочемо сконцентруватися на стрижневій проблемі - скасування депутатської недоторканності. Це основа нинішньої корупційної культури. Чесно кажучи, я вважаю, що треба робити не референдум про форми, про просвітницьку роботу, про різні варіанти устрою в Україні. Треба внести на розгляд готовий конституційний документ, прийняти його всенародно або на конституційній асамблеї не депутатів, а делегованих спеціально для цього спеціалістів, і всенародно затвердити його раз і назавжди, припинивши хаос і двовладдя в країні 01:06:04

- Ви особисто за парламентську чи президентську форму правління?

- Я вважаю, що Україна має мати сильну владу. Це і сильні повноваження Президента, і серйозні баланси проти можливої узурпації зі сторони парламенту та на місцях. Наприклад, я виступаю за відновлення виконкомів на місцях, а представник Президента мають виконувати контролюючі функції. Там само я виступаю, що Президент мав право розпуску парламенту в разі гострої політичної чи економічної кризи і розпуску відповідних місцевих рад, якщо вони погано працюють на відповідній території. Але одночасно ми говоримо більшість у парламенті чи на місцях формує уряд чи виконкоми. Це європейська модель. Вона загальновідома. Але Президент має бути арбітром гілок влади, який служить народу в цілому, бо він загально обраний лідер держави. Отже, він має право розпускати парламент, але одночасно парламент формує уряд. Це зрозуміла для мене модель.

- Дякую за інтерв'ю.

- І вам спасибі.

05 серпня 2007 р.

Ексклюзивне інтерв'ю Юрія Луценко "Подробицям тижня"

//podrobnosti.ua/podrobnosti/2007/08/05/446518.html

//www.nso.org.ua/ua/mass-media/164

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

01.03.2008 Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc! 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

23.06.2007 Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція

//www.nso.org.ua/ua/mass-media/164 

Національна Конституція (проект ВО «Свобода») 2007

Преамбула

Ми, громадяни України, розуміючи, що Українська нація є спадкоємицею розвиненої духовної і матеріальної культури трипільців, скіфів та сотень наступних поколінь українців, що континуїтет сучасної Української Держави був започаткований в Київській Руси, а продовжений Галицько-Волинським князівством, Козацькою Республікою періоду Гетьманщини, Українською Народною Республікою, Західно-Українською Народною Республікою, Карпатською Україною та Українською Державою, відновленою Актом 30 червня 1941 року, що Незалежна Україна постала як наслідок понад трьохсотлітньої національно-визвольної боротьби українців.

Знаючи, що Українська нація перебувала у тяжкому, понад трьохсотлітньому колоніальному ярмі, що вона пережила страшний геноцид у роки Голодомору, який підірвав її генофонд, що протягом сотень років знищувалася її мова і культура, що проти українців спрямовувалося вістря комуністичних репресій.

Усвідомлюючи свій обов'язок і відповідальність перед Творцем, загиблими у боротьбі за свободу України, нинішніми і прийдешніми поколіннями українців,

Бажаючи утвердити ідеали справедливості та верховенства права в Українській Державі,

Вважаючи, що Держава є гордістю і справою честі вільнолюбних українців, а свобода - це засіб досягнення щастя і заможного життя,

Керуючись власним сумлінням та Божою волею,

Спираючись на славну історичну спадщину розбудови народоправної держави та досконале і розвинене українське право періоду Гетьманщини,

Домовляємось розбудовувати національну, неподільну, правову, соціальну і справедливу Українську Державу, яка має стати гарантом прав і свобод Української нації в цілому та кожного українця зокрема.

РОЗДІЛ І

Права Української нації та обов'язки Української Держави

Стаття 1. Суверенітет належить винятково Українській нації, яка здійснює його прямо чи опосередковано через своїх представників або референдум. Будь-який замах на узурпацію всього суверенітету або його частини, здійснений особою або групою осіб, карається у кримінальному порядку.

За злочини проти Української нації, Української держави та особливо тяжкі злочини проти людини і громадянина вводиться смертна кара.

Стаття 2. Основою українського державотворення є Національна Ідея - ідея повновладдя української (титульної) нації на українських землях.

Громадяни України розбудовують Українську Державу, яка повинна постійно піклуватися про інтереси Української нації в цілому та кожного українця зокрема. Українська Держава повинна створювати належні умови для повноцінного духовного і культурного розвитку нації та високого матеріального рівня життя українців.

Стаття 3. Україна є національною, неподільною, правовою, соціальною та справедливою Українською Державою з президентською формою правління. Українська Держава захищає честь і гідність особи і громадянина та гарантує реалізацію широких прав і свобод українців. Українська Держава забезпечує рівність українців у правах і перед законом незалежно від соціального стану, віросповідання і статі.

Розбудова Української Держави здійснюється на засадах національної та соціальної солідарності, історичної справедливості, владної ієрархії та особистої відповідальності посадовців органів державної влади і громадян за виконання покладених на них обов'язків.

Українська Держава повинна бути серцевиною духовності Української нації та всієї європейської цивілізації.

Стаття 4. Українська Держава зобов'язана захищати суверенітет нації, кордони і територіальну цілісність України. З цією метою діють Збройні Сили України, судові та правоохоронні органи країни. Невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою кримінальну відповідальність вищих посадових осіб держави.

Українська Держава зобов'язана забезпечувати реальний суверенітет Української нації через повернення ядерного статусу, досягнення повної енергетичної та інформаційної незалежності України.

Українська Держава здійснює керівництво виробничою і збутовою політикою енергоресурсів, упроваджує новітні енергоощадні технології в усіх галузях народного господарства, сприяє розробці інноваційних технологій альтернативної енергетики.

Стаття 5. Україна є унітарною державою з розвиненою системою місцевого самоврядування. Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Стаття 6. В Україні діє принцип верховенства права. Джерелом права є ця Конституція, правові закони та інші нормативно-правові акти, національна правова традиція, загальне право (здоровий глузд), норми права справедливості, судовий прецедент, міжнародні договори і конвенції, ратифіковані Національною Радою України. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Конституція України має вищу юридичну силу.

Українське право поділяється на приватне і публічне право.

Норми приватного права базуються на законах, договорах, угодах, контрактах, загальному праві, праві справедливості та судових прецедентах.

Норми публічного права базуються на законах, що мають імперативний характер.

Нормами приватного права регулюються відносини, що стосуються інтересу приватної особи, а нормами публічного права - публічноправові відносини.

Заборонено регулювати публічноправові відносини нормами, що відносяться до сфери приватного права.

Стаття 7. Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови на всій території України в усіх сферах державного і суспільного життя.

Незнання державної мови або небажання послуговуватися нею на роботі та під час публічних виступів є підставою для позбавлення депутатського або іншого представницького мандата, звільнення службової особи з посади.

Для контролю за дотриманням чистоти державної мови створюється Академія української мови.

Громадяни України з числа національних меншин мають право на створення та функціонування культурних організацій, товариств, недільних шкіл з метою факультативного вивчення рідної мови.

Стаття 8. Українська Держава зобов'язана вживати заходів до об'єднання Української нації, розвитку її національної свідомості, самобутньої етнічної культури, збереження звичаїв, охорони і примноження культурних цінностей українців.

Українська Держава зобов'язана сприяти масовому поверненню в Україну етнічних українців, що мешкають і працюють за кордоном. Із цією метою Українська Держава створює сприятливі умови для їх облаштування на Батьківщині.

Стаття 9. Громадянами України є особи, що народилися на її території. Громадянами України стають етнічні українці, які повернулися з-за кордону для постійного проживання і роботи в Україні.

Особи без громадянства, які проживають в Україні не менше 10 років, вільно володіють українською мовою, знають історію Української Держави та зміст Конституції України, у виняткових випадках можуть стати громадянами України. Зазначені особи не можуть набути громадянства України, якщо їх притягали до кримінальної відповідальності.

Держава зобов'язана укласти договори із сусідніми країнами про реадмісію іммігрантів.

Подвійне громадянство заборонено. Громадянин України, який приховав, що він є громадянином іншої держави, втрачає українське громадянство.

Стаття 10. Земля, її надра та інші природні ресурси і об‘єкти, що розташовані на території України або в межах її континентального шельфу, є виключною власністю Української нації. Володіти і користуватися ними можуть фізичні або юридичні особи в межах і порядку, встановлених Українськими нормами права.

Право власності на землю існує лише на земельні ділянки під житловими будинками та іншою нерухомістю на праві приватної власності, а також на присадибні ділянки. Набувати право власності на землю іноземцями та особами без громадянства заборонено.

В Україні функціонує державний земельний кадастр.

Стаття 11. Українська Держава зобов'язана охороняти землю, яка є основним багатством Української нації.

Право володіти землею може належати державі, громаді, фізичній або юридичній особі.

Земля надається у довгострокове володіння українським громадянам із правом її родинного успадкування.

Право володіння землею може набути лише громадянин, який мешкає у даній місцевості не менше двох років і особисто веде на ній господарство. Громадяни, які бажають набути у володіння землю у розмірі, більшому за середній розмір селянського земельного паю для даної місцевості, повинні скласти кваліфікаційний іспит.

Земля виморочного сільського двору переходить у володіння сільської громади.

Забороняється торгівля землею сільськогосподарського призначення. Сільськогосподарські землі використовуються виключно за прямим призначенням, інше використання цих земель заборонено. Винні у порушенні зазначеної заборони притягуються до кримінальної відповідальності.

Українська Держава ставить під свій контроль виробництво біопалива, якість сільськогосподарської продукції, може встановлювати високі або заборонні мита на експорт продовольства.

Стаття 12. Українська нація має право на проживання в екологічно чистому середовищі. Українська Держава зобов'язана вживати заходів для запобігання забруднення повітря, води, землі і всього середовища в цілому.

Будь-яка шкода, заподіяна природі, повинна бути загладжена у повному обсязі за рахунок винуватців. У випадку неможливості відновлення попереднього стану природного середовища фізичні або юридичні особи, винні у заподіянні шкоди, притягуються до кримінальної відповідальності з одночасною сплатою штрафу у подвійному розмірі вартості збитків.

Стаття 13. Громадяни України рівні в правах та перед законом.

Надання державою фізичним або юридичним особам будь-яких привілеїв заборонено.

Стаття 14. Українська Держава проводить справедливу соціальну політику.

Для найманих працівників в Україні діє погодинна оплата праці, мінімальний розмір якої регулюється законодавством України.

Українська Держава сприяє найманим працівникам у набутті права власності на підприємства державної та комунальної форм власності, участі в їхньому управлінні та в справедливому розподілі їхніх прибутків.

Розмір максимальної заробітної плати у працівників бюджетної сфери не повинен перевищувати мінімальну заробітну плату більше, ніж у п'ять разів.

Стаття 15. Українська Держава зобов'язана дбати про збільшення чисельності Української нації.

Реалізація програми "Репродуктивне здоров'я нації" здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Робити аборти, окрім випадків, обумовлених медичними показниками, заборонено.

Стаття 16. Держава гарантує паспортну ідентифікацію громадян за національною ознакою.

Громадяни України різних національностей є рівні в правах.

Процент українців та представників національних меншин, що навчаються в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, працюють в органах законодавчої, виконавчої та судової влади всіх рівнів, служать у Збройних Силах України та працюють у правоохоронних органах, в освітній і культурній сферах, охороні здоров'я, мають бізнес, є власниками виробництв, має відповідати національному складу населення України, який встановлюється Всеукраїнським переписом населення.

Державні дотації, які надаються фізичним або юридичним особам, також слід розподіляти пропорційно національному складу населення України.

Стаття 17. Держава гарантує вільне об'єднання громадян у політичні партії та громадські організації, діяльність яких спрямована на благо Української нації.

Комуністична ідеологія в Україні заборонена.

Заборонено будь-яку антиукраїнську діяльність, а також створення антиукраїнських партій, організацій та рухів.

Стаття 18. Інформаційний простір є надбанням Української нації і належить до сфери національної безпеки. Українська Держава зобов'язана охороняти національний інформаційний простір та виділяти достатні кошти на його розвиток і функціонування.

Цензура в Україні заборонена. Кожен може вільно висловлюватись, писати, друкувати за умови особистої відповідальності за зловживання такою свободою відповідно до норм Українського права.

Громадяни мають право на отримання інформації.

Заборонено антиукраїнську пропаганду і культивування аморальної і протиправної поведінки, насилля, сексуальних збочень і всього, що суперечить духовності Української нації.

Стаття 19. В Україні існує свобода совісті. Церква відокремлена від держави. Особи з духовним саном не мають права бути обраними до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Організація і проведення релігійними громадами політичних заходів заборонена.

Українська Держава сприяє об'єднанню християнських церков у єдину Українську Помісну Церкву.

Стаття 20. Українська Держава проводить зовнішню політику, спрямовану на забезпечення інтересів Української нації, її безпеки, територіальної цілісності. У зовнішній політиці Українська Держава враховує інтереси української діаспори.

Україна може вступати у військові союзи та блоки лише у разі виникнення загрози її незалежності, територіальній цілісності та існуванню українців як нації.

На території України заборонено розташовування іноземних військових баз.

Створення військових формувань будь-якими особами або групою осіб заборонено. Українська Держава дозволяє і контролює створення та діяльність напіввійськових формувань.

Стаття 21. Формування законодавчої, виконавчої і судової гілок влади громадяни України здійснюють шляхом загального, прямого, чесного і таємного голосування. Право голосу мають усі повнолітні громадяни України, що не позбавлені громадянських і політичних прав.

Стаття 22. Кожен вільний робити все, що не шкодить іншому.

Межі свободи визначені нормами моралі і Українського права. Нікого не можна змусити робити те, що суперечить нормам моралі та Українського права.

Стаття 23. Державними символами України є Національний Прапор, Національний Герб та Національний Славень.

Національним Прапором України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольорів.

Національним Гербом України є Тризуб - Знак Княжої Держави Володимира Великого.

Національним Славнем Української Держави є повний текст твору П. Чубинського "Ще не вмерла Україна..." на музику М. Вербицького.

Столицею України є місто Київ.

РОЗДІЛ ІІ

Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

Стаття 24. Усі люди створені Творцем рівними і вільними. Природні права людини є непорушними.

Громадянські права і свободи людини і громадянина закріплює Конституція України і їх не можна скасувати або звузити. У разі виникнення в українців потреби в правах і свободах, які не закріплені цією Конституцією, вони можуть вільно користуватися ними відповідно до норм моралі і Українського права.

Стаття 25. Усі громадяни користуються правом особисто або через своїх представників брати участь у творенні норм права.

Закони як одне із джерел права повинні бути правовими і базуватися на спільних інтересах українців та всієї Української нації. Заборонено ухвалювати закони, спрямовані на захист особистих або корпоративних інтересів.

Кожен може звернутися до суду із позовом про відшкодування матеріальних і моральних збитків у випадку прийняття Національною Радою України закону, який порушує його права.

Стаття 26. Гарантовано недоторканність особи та її майна. Кожен може бути обвинувачений або заарештований тільки відповідно до норм Українського права.

Рішення про затримання або обшук особи, її житла чи іншого приміщення може видавати суд лише за наявності достатніх об'єктивних, достовірних і обґрунтованих підстав.

Про арешт особи слід негайно повідомити її родичів.

Кожен, хто клопочеться, віддає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, притягується до кримінальної відповідальності.

Стаття 27. У разі звинувачення особи у скоєнні злочину, вона має право на швидкий, публічний, справедливий, всесторонній і об'єктивний розгляд справи судом. Така особа повинна знати про зміст і мотиви звинувачення.

Кожен має право в будь-який час користуватися допомогою адвоката.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за одне й те ж діяння. Кожен має право відмовитися свідчити або давати пояснення проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Докази, здобуті за допомогою примусу або іншим неправовим шляхом не мають доказової сили і не можуть братися судом до уваги.

Стаття 28. Право власності - непорушне право, крім випадків, коли власність набута протиправними способами та коли цього вимагає суспільна необхідність.

Набута протиправними способами власність підлягає конфіскації, а власник - правовій відповідальності.

Якщо суспільна необхідність вимагає відчуження власності, то таку необхідність слід довести у судовому порядку, а власник має отримати достатнє відшкодування справедливого і попередньо визначеного розміру.

Стаття 29. Гарантовано право на приватне життя. Ніхто не може втручатися у приватне життя особи, якщо воно не має аморального або протиправного характеру. Таке втручання відбувається виключно за рішенням суду.

Шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки. Вони користуються рівними правами і мають однакові обов'язки. Батьки утримують своїх дітей до досягнення повноліття, а дорослі діти - піклуються про своїх непрацездатних батьків.

Стаття 30. Для утримання працівників державного апарату, розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров'я та працівників цих галузей існує загальне оподаткування.

Податки встановлюються і стягуються з усіх фізичних і юридичних осіб відповідно до їхніх статків. Кожна фізична або юридична особа повинна сплачувати податки, збори і тарифи в порядку і розмірах, встановлених нормами права у повному обсязі без будь-яких привілеїв.

Усі громадяни особисто або через своїх представників можуть визначати розмір державних та місцевих податків, контролювати їх стягнення та витрати.

Стаття 31. Кожному громадянинові України гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, виїзд та в'їзд в Україну.

Стаття 32. Громадянам гарантовано право на працю та матеріальну допомогу у разі безробіття впродовж шести місяців у розмірі, що дорівнює прожитковому мінімуму. Українська Держава повинна допомагати безробітному працівникові набути новий фах.

Наймані працівники мають право на створення профспілок. Нікого не можна змусити стати членом профспілки. Працівник особисто здійснює сплату профспілкових внесків.

Наймані працівники мають право на страйк, під час якого не можуть бути позбавлені права на отримання заробітної плати. Заробітну плату страйкарям виплачують у тому самому розмірі, що й іншим працівникам.

Проводити страйки з політичними вимогами заборонено.

Майно або виробництво, яке має для України стратегічне значення, повинно залишатися в державній власності.

Усі наймані працівники отримують певну частку прибутків кожного виробництва.

Держава зобов'язана створити Центральний депозитарій, який має організувати облік та обіг (купівлю-продаж) цінних паперів.

Усі наймані працівники, які є співвласниками виробництва, вважаються пожиттєво найнятими. Їх звільнення дозволено лише у випадках, передбачених законом. Наймані працівники беруть участь в управлінні виробництвом особисто або через своїх представників.

Стаття 33. Українська Держава зобов'язана надавати фінансову й організаційну допомогу особам, які бажають здійснювати підприємницьку діяльність.

Українська Держава спрямовує соціальну і економічну політику на формування в Україні середнього класу.

Заборонено здійснювати підприємницьку діяльність депутатам Національної ради України, суддям, посадовим і службовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 34. Кожен працівник має право на щотижневий сорокавосьмигодинний відпочинок та щорічну, не менше, ніж двотижневу, оплачувану відпустку згідно з нормами Українського права.

Стаття 35. Громадянам гарантовано соціальний захист. Держава зобов'язана надавати адресну допомогу неповносправним та дітям-сиротам. Розмір такої допомоги не може бути меншим за розмір прожиткового мінімуму.

Право отримувати допомогу гарантує державне соціальне страхування за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, створення мережі закладів для догляду за непрацездатними.

Стаття 36. Держава гарантує виплату пенсій у зв'язку з неповносправністю та особам, які досягли пенсійного віку.

Розмір максимальної пенсії у державі не повинен перевищувати розмір мінімальної пенсії більше, ніж у п'ять разів. Встановлюється однаковий порядок нарахування пенсій усім працівникам. Винятком є особливий порядок нарахування пенсії Президенту України.

Втрачають право на отримання пенсії за віком депутати рад усіх рівнів та державні службовці, які зловживали службовим становищем.

Стаття 37. Усі громадяни мають право на житло. Українська Держава та органи місцевого самоврядування безкоштовно надають житло у володіння і користування нужденним громадянам, які потребують соціального захисту. Таке житло не може стати приватною власністю користувачів.

Стаття 38. Кожен користується правом на охорону здоров'я. Невідкладна медична допомога здійснюється у державних і комунальних медичних закладах безоплатно.

В Україні діє обов'язкове медичне страхування.

Стаття 39. Держава зобов'язана турбуватися про здоров'я українців. Вона сприяє розвиткові фізичної культури і спорту, організації та проведенню спортивних змагань як в державі, так і на міжнародній арені.

Заборонено укладати контракти з іноземними громадянами або особами без громадянства для їх участі в українських спортивних змаганнях та в спортивних змаганнях на міжнародній арені від імені України.

Стаття 40. Громадяни мають право на освіту. Загальна середня є обов'язковою для усіх громадян і надається на безоплатній основі.

Держава зобов'язана забезпечувати здобуття громадянами вищої освіти на конкурсній основі відповідно до рівня знань, здібностей та прагнень особи. Навчання в державних і комунальних вищих навчальних закладах здійснюється на безоплатній основі.

Студенти, які успішно навчаються, отримують стипендію у розмірі мінімального прожиткового мінімуму.

Українська Держава зобов'язана забезпечити випускникам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів перше робоче місце.

Навчання в усіх закладах освіти здійснюється винятково державною мовою.

Стаття 41. Громадяни мають право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, бути на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування.

Громадяни здійснюють свою волю через загальноукраїнські та місцеві референдуми і плебісцити. У виборах, референдумах і плебісцитах беруть участь громадяни, які на день їх проведення досягли вісімнадцяти років.

Загальноукраїнські референдуми і плебісцити проводяться з ініціативи не менше десяти відсотків від загальної кількості виборців, підписи яких мають зібрати у двох третинах повітів за умови, що в кожному повіті буде зібрано не менше десяти тисяч підписів.

На загальноукраїнських референдумах громадяни України ухвалюють Конституцію України, зміни до неї, вирішують питання про вступ України до військових блоків, союзів та міжнародних організацій, які обмежують державний суверенітет. На загальноукраїнських плебісцитах виборці реалізують своє право на розпуск Національної Ради України.

Місцеві референдуми і плебісцити проводяться з ініціативи не менше десяти відсотків виборців громади.

На місцевих референдумах ухвалюють статут місцевої громади та зміни до нього, вирішують життєво важливі для громади проблеми. На плебісцитах відкликають депутатів місцевих органів самоврядування, суддів та посадовців органів влади й управління.

Стаття 42. Громадяни мають право проводити мирні збори, мітинги і демонстрації, про які завчасно попереджають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування.

Заборонено проводити антиукраїнські мітинги, зібрання та демонстрації.

Стаття 43. Моральні або матеріальні збитки, яких зазнає особа через помилкові або неправомірні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування, суду та дії посадовців відшкодовуються в повному розмірі за рахунок винуватців.

Стаття 44. Права і свободи людини і громадянина можуть обмежуватись у разі запровадження в Україні воєнного або надзвичайного стану протягом конкретно визначеного терміну.

Стаття 45. Захист Української Держави, її територіальної цілісності, суверенітету Української нації є обов'язком усіх громадян.

Дозволено вільно набувати і володіти вогнепальною і холодною зброєю усім психічно здоровим та несудимим українцям.

Стаття 46. Захист Вітчизни - обов'язок усіх громадян України.

Усі громадяни, що навчаються у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах, повинні протягом чотирьох місяців опанувати використання вогнепальної зброї. У всіх вищих навчальних закладах запроваджуються військові кафедри.

Стаття 47. Обов'язком усіх громадян є збереження і поліпшення безпечного навколишнього середовища.

Українська Держава зобов'язана зберегти наявні заповідні території та парки і сприяти створенню рекреаційних зон.

Усі будівлі, зведені в рекреаційній зоні з порушенням норм екологічного права, слід знести, а місцевість достосувати до природного стану за рахунок порушників.

Стаття 48. Усі громадяни мають дотримуватись норм цієї Конституції та норм Українського права.

Незнання норм Конституції або нерозуміння норм Українського права не звільняє особу від відповідальності за вчинені злочини і проступки.

РОЗДІЛ ІІІ

Національна Рада України

Стаття 49. Повноваження законодавчої влади надаються Національній Раді України, яка складається з трьохсот депутатів.

Строк повноважень Національної Ради України становить три роки.

Вибори депутатів Національної Ради України проводять на основі загального, прямого і рівного виборчого права шляхом таємного голосування.

Обрання депутатів Національної Ради України відбувається за пропорційною системою з відкритими виборчими списками.

Депутатом Національної Ради України може бути громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років, є дієздатним, не судимим і останні десять років проживає в Україні.

Строк повноважень Національної Ради України становить три роки.

Стаття 50. Чергові вибори до Національної Ради України проводяться в першу неділю листопада третього року її повноважень.

Позачергові вибори до Національної Ради України проводяться за результатами всеукраїнського плебісциту, якщо у ньому взяли участь понад п'ятдесят відсотків від загальної кількості виборців, а за рішення проголосувала більшість учасників плебісциту; за рішенням більшості від конституційного складу Національної Ради України; за рішенням Президента України.

Дострокові вибори до Національної Ради України проводяться не пізніше шестидесяти днів з дня ухвалення рішення про їх проведення, а дату проведення визначає Президент України.

Стаття 51. Депутати Національної Ради України реалізують свої повноваження на постійній основі і не можуть поєднувати депутатську діяльність з іншими видами діяльності, крім читання публічних лекцій.

На період виконання своїх повноважень депутати Національної Ради України отримують службове житло, яке не може перейти у їхню приватну власність.

Депутати Національної Ради України не можуть користуватися будь-якими пільгами або привілеями.

Заробітна плата депутата Національної Ради України протягом чинності його повноважень залишається незмінною.

Стаття 52. Депутатська недоторканність відсутня.

Депутат Національної Ради України не може бути притягнений до юридичної відповідальності за свою політичну позицію, висловлювання і характер голосування в Національній Раді Україні та її органах. Ця норма не застосовується у випадку антиукраїнської, антидержавної діяльності депутата.

Стаття 53. Депутати Національної Ради України об'єднуються у фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками якої вони були обрані.

Стаття 54. Повноваження депутата Національної Ради України припиняються достроково у разі:

а) припинення повноважень Національної Ради України;

б) подання особистої заяви про складення повноважень;

в) набуття ним громадянства іншої держави або виїзду на постійне проживання за межі України;

г) порушення ним вимоги про непоєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності;

ґ) набрання чинності судового вироку або визнання його судом недієздатним чи обмежено дієздатним;

д) невходження депутата Національної Ради України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої фракції;

е) усунення з посади в порядку імпічменту;

є) у випадках, передбачених статтею 7 Конституції України.

Стаття 55. Національна Рада України збирається на дві сесії кожного року: у перший вівторок лютого і у перший вівторок вересня.

Депутати збираються на першу сесію не пізніше, ніж за п'ятнадцять днів після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання новообраної Національної Ради України відкриває голова Центральної виборчої комісії. Він зачитує присягу депутата Національної Ради України, після чого кожен депутат підписується під текстом присяги.

Текст присяги:

"Я (ім'я, прізвище), депутат Національної Ради України, присягаю вірно служити Українській нації, боронити її суверенітет і територіальну цілісність Української Держави, спрямовувати свої дії на поліпшення добробуту українців, їх прав і свобод, піклуватися про авторитет України на міжнародній арені".

Стаття 56. Позачергові сесії Національної Ради України скликає Голова Національної Ради або його заступник на вимогу однієї третини депутатів або Президента України.

Стаття 57. Засідання Національної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням двох третин від конституційного складу Національної Ради України.

Голосувати на засіданнях Національної Ради України депутат має особисто. Делегування депутатом іншому народному депутатові свого обов'язку особистого голосування тягне за собою юридичну відповідальність.

Стаття 58. Цією Конституцією Національна Рада України вповноважена:

а) розробляти і виносити на референдум зміни або доповнення до Конституції;

б) ухвалювати закони, які не суперечать нормам Конституції та нормам Українського права;

в) затверджувати Державний бюджет, поданий Президентом України, вносити до нього зміни та доповнення, контролювати його виконання;

г) вводити і скасовувати податки, контролювати їхнє стягнення та витрати;

ґ) заслуховувати щорічні послання Президента до Української нації,

д) усувати в порядку імпічменту з поста Президента, депутатів Національної Ради України, міністрів, керівників інших органів державної влади, Голову Фонду державного майна, Голову та членів Рахункової палати, Уповноваженого з прав людини, Голову і членів Ради Національного банку, Голову та членів Центральної виборчої комісії, суддів Верховного Суду.

е) утворювати і ліквідовувати повіти, змінювати межі населених пунктів і повітів та перейменовувати їх;

є) призначати чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування;

ж) ратифіковувати та денонсувати міжнародні договори України;

з) ухвалювати рішення про скерування депутатських запитів до Президента та міністрів, підтриманих не менше, ніж третиною від конституційного складу Національної Ради України.

Стаття 59. Національна Рада України обирає Голову Національної Ради та двох його заступників.

Голова Національної Ради організовує її роботу та проводить її засідання; організовує роботу Секретаріату Національної Ради; скеровує закони на підпис Президентові України, представляє Національну Раду у стосунках із відповідними органами влади інших держав; оприлюднює за своїм підписом закони, щодо яких Національна Рада України подолала президентське вето.

Стаття 60. Депутати Національна Рада України працюють у комітетах, які готують законопроекти, у тимчасових спеціальних комісіях, які може створювати Національна Рада України відповідно до норм Українського права.

Стаття 61. Повноваження Національної Ради України припиняються:

а) у день відкриття першого засідання Національної Ради України нового скликання;

б) на другий день після оприлюднення результатів всеукраїнського плебісциту чи прийняття постанови про дострокове припинення її повноважень більшістю від конституційного складу депутатів Національної Ради або на підставі Указу Президента про проведення позачергових виборів.

Стаття 62.Рішення про дострокове припинення повноважень Національної Ради України приймають депутати Національної Ради або Президент, якщо:

а) протягом п'ятнадцяти днів депутати не зібралися на пленарне засідання першої сесії;

б) протягом тридцяти днів чергової сесії не можуть розпочатися пленарні засідання;

в) протягом п'ятнадцяти днів після відкриття першої сесії депутати не можуть обрати Голову Національної Ради та двох його заступників;

г) протягом п'ятнадцяти днів у роботі чергової сесії беруть участь менше двох третин депутатів від конституційного складу Національної Ради;

Підставою для дострокового припинення Президентом повноважень Національної Ради, після консультацій з Головою Національної Ради та його заступниками, є:

а) порушення Національною Радою статей Конституції України;

б) ухвалення Національною Радою закону, що суперечить нормам Конституції та Українського права;

в) виникнення з вини Національної Ради ситуації, що загрожує безпеці країни, існуванню прав і свобод Української нації та громадян України.

Президент України не може достроково припинити повноваження Національної Ради протягом останніх трьох місяців строку її повноважень.

Стаття 63. Національна Рада України ухвалює закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.

Накладене на закон вето Президента Національна Рада може подолати двома третинами від її конституційного складу.

Стаття 64. Національна Рада України ухвалює закони, якими може:

а) встановлювати додаткові гарантії прав і свобод Української нації та громадян України; засади підприємництва, утворення і діяльність об'єднань громадян;

б) вдосконалювати норми публічного і приватного права взагалі, та норми публічного і приватного процесуального права зокрема.

Винятково закони України встановлюють:

а) Державний бюджет України, який затверджують щорічно на період з 1 січня по 31 грудня; засади грошово-кредитної політики;

б) види і розміри податків, мита та акцизних зборів;

в) основи соціального захисту неповносправних і малозабезпечених та єдиний порядок нарахування пенсій.

Стаття 65. Право законодавчої ініціативи у Національній Раді належить депутатам та Президентові України.

Стаття 66. Закон, ухвалений Національною Радою, Голова Національної Ради за власним підписом скеровує Президентові України. Президент України протягом десяти робочих днів зобов'язаний підписати цей закон та оприлюднити або накласти на нього вето.

У разі накладення вета на закон, Президент України зобов'язаний протягом десяти днів повернути його разом із обґрунтуванням причин відмови до Національної Ради України.

Національна Рада України може подолати вето Президента України двома третинами голосів від конституційного складу. У разі подолання Національною Радою України вета Президента, закон підписує та оприлюднює Голова Національної Ради.

Закон набирає чинності з дня його оприлюднення, або в інші терміни, зазначені у ньому.

Стаття 67. Грошовою одиницею в Україні є гривня. Рада Національного банку України здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики та забезпечує стабільність грошової одиниці.

Стаття 68. Контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений з прав людини та громадянина.

РОЗДІЛ ІV

Президент України

Стаття 69. Президент України є главою Української Держави, главою виконавчої гілки влади і безпосередньо очолює Уряд України.

Президент України є гарантом суверенітету Української нації, територіальної цілісності України, дотримання норм Конституції України та Українського права.

Президент України користується правом недоторканності на період виконання своїх повноважень.

Стаття 70. Президент України перебуває на посаді протягом чотирирічного терміну.

Вибори Президента України проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

На посаду Президента не може бути обраний той, хто не є громадянином України за народженням, не проживав останні двадцять років в Україні, не досяг тридцятип'ятилітнього віку, не володіє і не спілкується державною мовою, був судимим або притягувався до адміністративної відповідальності за проступки антиукраїнського характеру, визнаний недієздатним, чи обмежено дієздатним.

Одна й та сама особа не може обіймати посаду Президента України більше, ніж два терміни.

Заборонено суміщати посаду Президента України з будь-якими іншими посадами.

Вибори Президента проводяться у першу неділю листопада четвертого року його повноважень.

Стаття 71. Президент України вступає на пост на другий день після офіційного оголошення результатів виборів і складає присягу на урочистому зібранні українців у столиці України такого змісту:

Я (ім'я та прізвище), волею українців обраний Президентом України, присягаю на вірність Українській нації і зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити її суверенітет, незалежність і цілісність Української Держави, дбати про добробут українців, їхні права і свободи та діяти згідно з нормами Конституції України та Українського права".

Приводить Президента до присяги голова Верховного Суду України.

Стаття 72. Президент України:

а) є гарантом суверенітету Української нації та прав і свобод українців; забезпечує територіальну цілісність і незалежність Української Держави, екологічно безпечне середовище проживання українців; дбає про їхній добробут;

б) здійснює керівництво зовнішньою і внутрішньою політикою України; організовує роботу Уряду України, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів державної влади;

в) укладає міжнародні договори; ухвалює рішення про визнання держав; приймає вірчі грамоти представників інших держав;

г) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах та при міжнародних організаціях;

ґ) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил та інших військових формувань; оголошує війну, надзвичайний або воєнний стан; ухвалює рішення про мобілізацію резервістів; використовує Збройні Сили у разі раптового нападу на територію України або на її Збройні Сили;

д) оголошує окремі місцевості України зонами надзвичайного екологічного лиха;

е) згідно зі статтею 50 Конституції України припиняє повноваження Національної Ради та призначає позачергові вибори до неї; згідно зі статтею 56 Конституції України скликає позачергові сесії Національної Ради;

є) призначає та звільняє міністрів, керівників інших органів державної влади, Генерального прокурора, прокурорів повітів і міст;

ж) утворює за згодою Національної Ради суди;

з) підписує або ветує закони, ухвалені Національною Радою;

и) присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги, спеціальні звання та ранги; нагороджує державними нагородами;

і) видає укази і розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України; укази і розпорядження повинні реєструватися в Міністерстві справедливості України;

к) виступає у Національній Раді зі щорічним посланням до Української нації.

Стаття 73. Президент України організовує розробку Урядом України проекту закону про Державний бюджет України, подає його на затвердження Національній Раді України та забезпечує виконання Закону про Державний бюджет.

Формування Державного бюджету України здійснюється знизу догори.

Стаття 74. Президент через прокуратуру наглядає за відповідністю Конституції України та нормам Українського права законів і постанов, ухвалених Національною Радою України, рішень і розпоряджень повітових, міських, селищних і сільських рад та їхніх виконавчих комітетів.

Стаття 75. Генеральний прокурор вносить протест до відповідних органів державної влади стосовно порушення ними норм Українського права, а у разі незадоволення протесту, звертається до суду.

Генеральний прокурор оскаржує закони і постанови, ухвалені Національно Радою, у Верховному Суді України, рішення і розпорядження повітових, міських, селищних і сільських рад та їхніх виконавчих комітетів - у місцевих судах.

Стаття 76. Президент може піти у добровільну відставку, може бути усунений з поста Національною Радою України в порядку імпічменту.

Стаття 77. У разі добровільної відставки Президента України, неспроможності здійснювати свої обов'язки через хворобу, усунення з посади у порядку імпічменту або смерті, права і обов'язки Президента здійснює Віце-президент України до вступу на пост новообраного Президента України.

Стаття 78. На другий день після офіційного вступу на пост Президента України усі міністри, керівники інших органів державної влади, Генеральний прокурор та прокурори повітів подають на ім'я Президента заяву з проханням про звільнення з посади за власним бажанням.

Стаття 79. Президент, депутати Національної Ради України, міністри, керівники інших органів державної влади, Голова Фонду державного майна, Голова та члени Рахункової палати, Уповноважений з прав людини, Голова і члени Ради Національного банку, Голова та члени Центральної виборчої комісії, судді Верховного Суду можуть бути усунені з посади за злочини та аморальні вчинки у порядку імпічменту.

Ініціатива про притягнення зазначених посадових осіб до відповідальності у порядку імпічменту у зв'язку з підозрою про вчинення ними злочину або аморального поступку, належить більшості від конституційного складу Національної Ради.

Національна Рада створює тимчасову слідчу комісію, яка проводить розслідування справи. Після її звіту Національна Рада ухвалює рішення про порушення справи стосовно притягнення посадовця до відповідальності в порядку імпічменту і звертається з проханням до Голови Верховного Суду доручити одному із членів Верховного Суду створити спеціальну тимчасову слідчу комісію з представників слідчих органів у складі трьох осіб.

Очолювана суддею спеціальна тимчасова слідча комісія має право вимагати від посадових осіб, організацій та установ надання їй інформації та документів у справі, що розслідується. Відмова особи, установи чи організації співпрацювати з комісією, дає їй право порушити кримінальну справу проти винуватців і скерувати її до суду.

Спеціальна тимчасова комісія має завершити розслідування протягом одного місяця з дня її створення.

Національна Рада заслуховує голову спеціальної тимчасової слідчої комісії та за наявності підстав ухвалює рішення про усунення посадовця з посади в порядку імпічменту. Рішення приймається не менше, ніж двома третинами голосів від конституційного складу.

Якщо справа про імпічмент стосується Президента, то, після заслуховування висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії, Національна Рада ухвалює не менше, ніж двома третинами голосів від її конституційного складу рішення про порушення справи про імпічмент і скеровує його до Верховного Суду. Верховний Суд протягом одного місяця має дати висновки про те, що дії, в яких звинувачено Президента, містять ознаки злочину або аморальної поведінки.

Після отримання позитивних висновків Верховного Суду Національна Рада не менше, ніж трьома четвертими голосів від її конституційного складу ухвалює рішення про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Після позитивного рішення Національної Ради щодо усунення посадовця з посади в порядку імпічменту, матеріали справи за підписом Голови Національної Ради скеровуються до суду за місцем вчинення злочину для притягнення винуватця до кримінальної відповідальності.

РОЗДІЛ V

Територіальний устрій України та місцеве самоврядування

Стаття 80. Територія України є цілісною і неподільною, а державна влада здійснюється шляхом поєднання централізації і широкого місцевого самоврядування територіальних громад.

Стаття 81. Систему адміністративно-територіального устрою України складають повіти, міста, селища і села.

До складу України входять триста повітів, статус і межі яких визначаються конституційним законом.

Стаття 82. В Україні гарантується місцеве самоврядування, яке є правом і спроможністю органів місцевого самоврядування здійснювати в межах закону регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах територіальної громади.

Розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підстави та порядок делегування органам місцевого самоврядування повноважень органів державної влади встановлюються конституційним законом.

Стаття 83. Жителі одного або декількох поселень об'єднуються в територіальну громаду, яка є адміністративно-територіальною одиницею, має визначені в установленому законом порядку межі території та здійснює місцеве самоврядування в порядку, визначеному законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Обов'язком органів місцевого самоврядування є надання членам громади визначеного законом рівня адміністративних, соціальних та культурних послуг.

Члени громади можуть створювати квартальні, вуличні, будинкові та інші органи самоорганізації населення.

Стаття 84. Депутатів сільської, селищної, міської та повітової ради обирають на основі рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування виборці, які проживають на території громади не менше, ніж два років.

Депутатів сільської, селищної, міської ради обирають терміном на три роки на основі мажоритарної системи виборів, депутатів повітової ради - на основі пропорційно-мажоритарної (змішаної) системи.

Кількісний склад місцевих рад визначається відповідно до кількості жителів кожної громади.

Стаття 85. Члени територіальної громади шляхом таємного, рівного і прямого виборчого права на основі мажоритарної системи голосування обирають на три роки сільського, селищного, міського та повітового голову, який очолює виконавчий комітет.

Стаття 86. Депутати місцевих рад не можуть суміщати своє депутатство з роботою у виконавчих комітетах.

Депутатом місцевої ради мають право бути обраними громадяни, які на день виборів досягли вісімнадцяти років, є дієздатними, не судимими і проживають на території громади не менше, ніж п'ять років.

Стаття 87. Члени територіальної громади шляхом плебісциту можуть відкликати депутатів місцевих рад та висловити недовіру голові виконавчого комітету, землевпоряднику і керівникові відділу внутрішніх справ.

Стаття 88. Матеріальною і фінансовою основою територіальної громади є її земля, рухоме і нерухоме майно, усі надходження до бюджету від місцевих та половина від державних податків.

Стаття 89. Громади села, селища, міста через органи місцевого самоврядування здійснюють функції землекористування, управління майном, що є у власності громади; затверджують бюджети і контролюють їх виконання; встановлюють вид і розмір місцевих податків і платежів; забезпечують проведення місцевих референдумів, плебісцитів та виконують їх рішення.

Повітові ради затверджують повітові бюджети, які формуються з коштів місцевого бюджету, залучених на договірних засадах, та з коштів державного бюджету, що виділяються для фінансування діяльності відповідних виконавчих комітетів.

Стаття 90. Виконавчі комітети місцевих органів самоврядування забезпечують:

а) виконання норм Конституції і законів України, норм Українського права;

б) підготовку і виконання місцевих бюджетів;

в) виконання державних і місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони здоров'я та довкілля, розвитку підприємництва.

Стаття 91. Голови виконавчих комітетів є підзвітними та підконтрольними місцевим радам та територіальній громаді, а в частині виконання делегованих повноважень - органам виконавчої влади.

Рішення голів місцевих виконавчих комітетів, які суперечать нормам Конституції, законам України та нормам Українського права, може опротестувати відповідний прокурор. У разі незадоволення протесту, прокурор може звернутися до суду з позовом про скасування зазначеного рішення.

Голова виконавчого комітету складає повноваження, у разі висловлення йому недовіри двома третинами депутатів від складу відповідної ради.

Стаття 92. У межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, нормами Українського права, органи місцевого самоврядування ухвалюють рішення, обов'язкові до виконання на відповідній території.

Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

РОЗДІЛ VІ

Правосуддя

Стаття 93. Судова влада в Україні надається Верховному Судові та нижчим судам, створеним відповідно до Конституції України. Привласнення судових функцій іншими органами або посадовими особами заборонено.

Судочинство в Україні здійснюють суди, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 94. Найвищим судовим органом у судовій системі є Верховний Суд України. У відповідності до закону створюються і діють місцеві та апеляційні суди.

У місцевих, апеляційних судах та у Верховному Суді України створюються дві колегії суддів, які здійснюють судочинство у сфері приватноправових та публічноправових відносин.

Суддею може бути громадянин України, який досяг тридцяти років, має вищу юридичну освіту і досвід роботи у галузі права не менш, як п'ять років, є дієздатним, не судимим, останні десять років проживає в Україні та володіє і спілкується державною мовою.

Суддів місцевих судів обирають громадяни України строком на п'ять років.

Суддів апеляційних судів обирають на з'їзді суддів місцевих судів строком на сім років.

Суддів Верховного Суду обирають на з'їзді суддів України строком на десять років.

Судді обирають на зборах голову і заступника голови відповідного суду.

Стаття 95. Суди здійснюють нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Суддя, який здійснював нагляд за дотриманням законів органами, які проводили оперативно-розшукову діяльність, дізнання і слідство у конкретній справі, не може брати участь у проведенні судочинства у такій справі.

Суди здійснюють нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень.

Стаття 96. До повноважень судів усіх рівнів належить встановлення відповідності (невідповідності) законів та інших актів органів державної влади Конституції України та нормам Українського права.

Кожен громадянин має право звертатися до суду із позовом про визнання будь-якого нормативного акту таким, що порушує його права.

Стаття 97. Підтримання державного обвинувачення в суді заборонено.

Вводиться змагальний судовий процес під час здійснення судочинства у сфері приватноправових і публічноправових відносин.

Стаття 98. Судді під час здійснення правосуддя незалежні і підкоряються лише законові.

Судочинство у сфері приватноправових відносин проводить суддя одноособово у випадку, коли сума позову не перевищує п'ятдесят тисяч гривень. В усіх інших випадках судочинство провадить колегія професійних суддів.

Судочинство у сфері публічноправових відносин провадить суддя одноособово (менш тяжкі злочини та вчинки) та колегія професійних суддів (злочини середньої тяжкості та тяжкі).

Судове рішення має бути вмотивоване та належним чином обґрунтоване.

Стаття 99. Основними принципами судочинства є:

а) законність, змагальність, публічність і справедливість;

б) рівність усіх учасників судового процесу перед судом;

в) поважне ставлення до суду, суддів та обов'язкове виконання рішень суду.

Стаття 100. Повноваження судді припиняються у разі:

а) закінчення терміну, на який його обрано;

б) за його особистою заявою про складання повноважень;

в) відкликання його громадою в результаті проведеного плебісциту;

г) досягнення ним сімдесятирічного віку;

ґ) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я або визнання його судом недієздатним чи обмежено дієздатним;

д) порушення проти нього кримінальної справи;

е) у разі набуття ним громадянства іншої держави або виїзду на постійне проживання за межі України;

є) допущення ним двох судових помилок або неправомірно ухваленого ним рішення;

ж) його неспроможності відшкодувати матеріальні або моральні збитки, завдані особі його рішенням;

з) у випадках, передбачених статтею 7 Конституції України;

и) усунення в порядку імпічменту.

Розділ VІІ

Прикінцеві та перехідні положення

1. Цю Конституцію розробляють спеціально скликані Установчі Збори, приймають громадяни України на всеукраїнському референдумі, Президент України оприлюднює її впродовж місяця з дня встановлення офіційних результатів всеукраїнського референдуму.

2. Конституція України набуває чинності з дня її оприлюднення Президентом України.

3. День оприлюднення Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

4. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

5. Вибори до Національної Ради України відбуваються не пізніше, як за шістдесят днів після оприлюднення Конституції України, вибори Президента України - не пізніше, як за рік.

6. Національна Рада України зобов'язана впродовж шести місяців привести законодавство у відповідність до Конституції України. Національна Рада України повинна прийняти конституційні закони "Про Президента України", "Про Уряд України", "Про Національну Раду України", "Про адміністративно-територіальний устрій", "Про судоустрій", "Про місцеве самоврядування", Кодекс України про вибори, референдуми та плебісцити.

____________
Затверджено XVIII З'їздом ВО "Свобода" 05 серпня 2007 року

//www.svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama/konstytutsiya/

//www.svoboda.org.ua/