Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України 1992

Коли територія УНР була окупована ворожими арміями, на підставі постанов, схвалених Трудовим Конґресом як Парламентом України: «Закону про форму української влади» від 28 січня 1919 року, «Закону про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закону про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки», схвалених Радою Народніх Міністрів та затверджених Головою Директорії Симоном Петлюрою 12 листопада 1920 року створено Державний центр Української Народньої Республіки в екзилі як повноправний представницький орган українського народу в його боротьбі за вольності та за державну самостійність і незалежність Соборної України.

22 серпня 1992 року Державний центр Української Народньої Республіки в екзилі урочисто склав свої повноваження, передавши їх Президенту України Леоніду Кравчуку...

____________
Микола Плав´юк: Україна — життя моє. — К. Вид-во ім. Олени Теліги, 2002

ЗАЯВА

Державного Центру Української Народньої Республіки

 
           Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки.

Дано в Києві, 22 серпня 1992 року

За Державний Центр
Української Народньої Республіки 
в екзилі

Микола Плав´юк 
Президент УНР в екзилі, 

Іван Самійленко 
Голова Уряду УНР в екзилі

Михайло Воскобійник 
Голова Української Національної Ради

Сесія Верховної Ради України 
з нагоди складання повноважень Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі Президентові України Леонідові Кравчуку:

Виступ Президента УНР в екзилі 

Миколи Плав´юка:

«Від імені Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі вітаю весь український народ. Владу України і всіх її громадян з днем першої річниці відновлення державної незалежності України.

Історичним рішенням Верховної Ради України з дня 24 серпня 1991 року, потвердженим вільним волевиявленням народу України дня 1 грудня того ж року, здійснилась мрія синів і дочок українського народу. Мрія багатьох поколінь українського народу.

В історії України золотими літерами записані дати 22 січня 1918 і 1919 років. Тоді ж пролунали на Софійській площі і по всій Україні слова Четвертого Універсалу Української Центральної Ради:

«Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».

На жаль, ця держава постала в надзвичайно несприятливих умовах. Наслідки стопіть поневолення нашого народу та загарбницькі тенденції наших сусідів довели до повного поневолення України, розчетвертованої та насильно поділеної між нашими сусідами.

У таких дуже складних обставинах Голова Директорії Української Народньої Республіки та її Уряд, покинувши землі України наприкінці 1920 року, прийняли, на перший погляд, непосильне завдання — продовжувати всіма доступними їм засобами діло за повернення Україні державної незалежности. Вони ніколи не визнали зобов'язуючим для українського народу ані насильне включення України в склад СРСР в 1922 році, ані диктату держав-переможців Першої світової війни, які потвердили включення українських земель у склад польської, чехословацької і румунської держав. Вони вірили, що український народ ніколи не погодиться з тим, щоб повернути колесо історії назад і відмовити йому у праві бути господарем у своїй незалежній державі.

Ця непохитна віра Симона Петлюри в український народ була найкраще передана його словами:

Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в державі своїй незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх. Вірний високим засадам волі і рівности, що кохав Ти з часів стародавніх. Ти явиш усім народам світлий образ правової держави демократичної із забезпеченням вольностей громадянських.

Від того часу, як були проголошені ці пророчі слова, минуло майже 70 років, страшних років!

У ці роки народ у неволі не мав змоги сказати світові правду про дійсний стан в Україні. У той же час навіть Місія УРСР при Організації Об'єднаних Націй була змушена боронити не інтереси українського народу, але виконувати накази московського центру.

Ті обставини в Україні накладали великі завдання на Державний Центр Української Народньої Республіки в екзилі, який діяв безперервно від 1920 року за кордоном.

Як легітимний речник і оборонець інтересів українського народу, Державний Центр УНР в екзилі зберіг на довгі роки посольства і місії УНР в столицях прихильних до України держав, на форумі Ліги Націй, а пізніше майже в усіх важливих країнах світу діяли Представництва Державного Центру УНР, які проробили величезну дипломатичну, політичну й інформаційну працю.

Дні 22 січня кожного року були днями вияву консолідації та єдности українців за кордоном, які були однозгідні в тому, що треба докласти всіх зусиль, щоб Україна стала знову незалежною державою. При активній допомозі української спільноти ці дні стали відомими в цілому світі. Уряди і парляменти багатьох країн відзначали цей день української державности. І коли в ті дні повівали жовто-блакитні прапори в містах і околицях багатьох держав, ми завжди переконували українців і неукраїнців, що невдовзі такі прапори повіватимуть і в столиці вільної України.

З великою радістю і сатисфакцією ми прийняли Вашу перемогу, перемогу народу України в 1991 році. Бо саме вона найкраще доказує, що 70 років діяльності Державного Центру УНР в екзилі були потрібні Україні! Ваша перемога доказала, що ми говорили правду світові, що український народ хоче мати власну, незалежну, демократичну державу.

Ваша перемога потвердила, що в один ритм бились і б'ються серця українців, де б доля їх не розкинула, по всіх континентах світу!

Всі ми разом сповняли по-різному святий обов'язок перед українською землею, нашою спільною Батьківщиною.

Хочемо вірити, що Конституція України, яку незабаром Ви будете схвалювати, буде справді однією з кращих у сучасному світі, такою, як свого часу була Конституція Української Народньої Республіки.

Не сумніваємось, що в згоді із законами України буде збережена гармонійна співпраця всіх національних меншин України, бо ж самостійна Українська Держава — це спільне добро всіх її громадян.

Радіємо відновленню Збройних Сил і Служби безпеки України й хочемо вірити, що громадяни України сповнять свої зобов'язання щодо своєї держави, включно із запорукою її безпеки та належною піддержкою для її збройних сил.

Розумна політика Влади України на багатьох ділянках уже здобула початкові успіхи, до того ж не все в надто прихильному до України світі. За один рік часу зроблено дуже багато, і ми з вдячністю спостерігаємо за титанічною працею народу України для закріплення державности України.

У згоді з домовленням з Президентом України, з дня 21 січня 1992 року прибула до столиці України багаточисельна делегація Державного Центру УНР, очолена мною, Головою Української Національної Ради професором Михайлом Воскобійником і Головою Уряду УНР професором Іваном Самійленком, яка складає на руки Президента України Грамоту, схвалену Українською Національною Радою, згідно з якою закінчуємо понад 70 років дії Державного Центру УНР в екзилі.

Згадана Грамота закінчується такими словами:

У згоді з Деклярацією Уряду Української Народньої Республіки з 12 червня 1924 року, Постановою 10-ї Сесії Української Національної Ради з 19 червня 1989 року та Постановою Надзвичайної Сесії Української Національної Ради з 14-15 березня 1992 року врочисто проголошуємо всьому народові в Україні і в розсіянні сущому про складення повноважень і припинення діяльности Державного Центру Української Народньої Республіки в екзилі, які він виконував упродовж сімдесяти двох років поза межами України.

Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки.

Пане Президенте!

Складаю на Ваші руки цей історичний документ, Грамоту, схвалену Українською Національною Радою, і бажаю Вам найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної, соборної України.

Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, стояв на сторожі її незалежности і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України — Києві!

Щасти Вам Боже! Слава Україні!»

Слово подяки Президента України 

Леоніда Кравчука:

«Щойно я мав високу честь прийняти клейноди УНР — символи неперервності існування нашої держави а також відзнаку Гетьмана України Івана Мазепи. Учора вважаю, сталася дуже важлива подія — наша Церква зняла з цього патріота землі української анафему, якій колись було піддано його ім'я. Отже, ще раз засвідчено: Іван Мазепа, котрий віддав життя за долю своєї Батьківщини за її духовність, державність, сьогодні повертається до нової України як людина-борець, людина, яка має нам бути за приклад, за взірець.

Свято з нагоди річниці України набуває надзвичайно великого значення. На урочистому засіданні Президент Української Народної Республіки в екзилі пан Микола Плав'юк привселюдно передав Заяву і Грамоту про складання своїх повноважень і припинення діяльності Державного Центру УНР. Цей акт має нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію від історичних часів, які надають силу і велич нашому народові, — від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки.

Так уже склалося, а надто в останні 70 з лишком років, що всіх, хто боровся за самостійну Україну, називали її ворогами. У цьому зв'язку я хочу особливо відзначити: Уряд та Президент УНР в екзилі, кращі представники української громади, полишивши рідну землю через політичні мотиви, продовжували боротьбу за нашу незалежну державу. І та ниточка, що зв'язувала діаспору з Україною, ні на мить не розривалася.

... Радію з того, що маю можливість подякувати Президентові УНР в екзилі Миколі Плав'юку за його мужність, за його волю до продовження й поза Україною її кращих традицій. І принагідно запевнити, що ми докладемо всіх зусиль, щоб ніколи жодного громадянина не було вигнано за межі України. Місця на нашій землі немає лише нашим ворогам».

Київ, 22 серпня 1992 року.

____________
Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк під час передачі повноважень і клейнодів УНР Президенту України Леоніду Кравчуку. Київ, 24 серпня 1992 р.

//narodna.pravda.com.ua/rus/nation/49e82422ba878/

Президент УНР в екзилі Микола Плав´юк передає прапор УНР Президенту України Леоніду Кравчуку. 
Київ, Маріїнський палац, 24 серпня 1992 р.

//olena-nekora.livejournal.com/81092.html

Закон України Про правонаступництво України 1991 

Закон про правонаступництво. Закон про порядок видання законів 1917 

*

Проект Конституції - Основних Державних Законів Української Народньої Республіки (Отона Ейхельмана) 1921 

Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки 1920 

Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Основний Державний Закон Української Народньої Республіки (проект урядової Комісії по виробленню Конституції Української Держави) 1920 

Тимчасовий закон про форму державного устрою та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 

Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» (за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині») 1919 

Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході 1919 [четвертий закон Ньютона] 

Закон про форму української влади (ухвалений Конгресом Трудового Народу України) 1919 

Універсал Трудового Конгресу України 1919 

Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919 

Ухвала Всенародніх зборів угорських українців 1919 

Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919 

Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви 1919 

Закон про державну мову в Українській Народній Республіці 1919 

Декларація Директорії Української Народньої Республіки (право народу на революцію) 1918 

Протокол засідання Ради Комісарів Революційного Комітету Директорії Української Народньої Республіки 1918 

Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918 

Відозва Директорії Української Народньої Республіки 1918