Жаба

"І оно тянєтся і тянєтся рука"

Людмила Янукович, 2004 рік.

Справжнім символом теперішньої України з її теперішньою владою і її "фактичною конституцією" є не золотий тризуб на синьому щиті і тим більш не те кітчеве одоробло, що його якісь бо-зна чим натхнені затійники час від часу погрожують зробити "великим гербом" України. Це – велика і належно розпальцьована жаба, що скульптурно угніздилася у київському Хрещатому парку. Недалечко від ВРУ, до речі, але краще б перемістити безпосередньо до Грушевського 5. Щоб надихати пацанів на нові звершення.

Іноді здається, що ментально вони так і не виросли з пісочниць бєспрєдєльних 80-х та 90-х, попри те, що і замінили малинові піджаки зі спортивними штанями на костюми від Бріоні, Лагерфельда чи кого там іще, а з бойової машини – "лади сємьоркі" пересіли в оплачені платниками податків мерседеси та подаровані невідомими, так би мовити, благодійниками, кадилаки.

Причепурити, набріолінити, вбрати у "бріоні" з депутатським значком чи посвідкою керівника відомства можна і мавпу, ймовірно її можна навчити також навіть користуватися карткою для голосування, а вже блокувати трибуну – і поготів.

Але якщо причепурену мавпу не викаже хвіст чи червона, перепрошую, дупа, її неодмінно викаже, перепрошую, дупа в голові. Хвоста можна заховати, мавп'ячий мозок і мавп'ячі звички, рівно як і собаче серце – не подолаєш.

Так саме і пацанська сутність, хамоваті звички хронічно криміногенних країв та середовищ лізуть з "регіональної" влади як таргани зі шпарин – попри намагання набути людського обличчя, поважне надування щок, намагання послуговуватися розумними словами та рясну увішаність, подібно до новорічних ялинок, орденами, медалями та науковими званнями. Розум, так би мовити, не сховаєш.

Подібно до якогось малолітнього гопніка з забацаного депресивного Лєніножопінська, котрому недостатньо витягти у маршрутці чужого гаманця чи пограбувати у підворітні жінку і потрібно ще маршрутку заплювати, жінку копнути "носаком кєда", а на десерт ще розхрінячити лампу в ліхтарі ("а шо оно тут ялб?") та нашкарябати в засраному ним же ліфті слово "йух" у зворотному прочитанні – так саме регіоналам недостатньо мати владу і можливости збагачення.

Їм, виглядає, як свіже життєдайне повітря країв териконів та футболу, потрібні понти. Шашечки. Фасон. "Форс бандитський". Не просто гуляти-банкувати, а так щоб, умовно кажучи, на весь район, з лабухами, багатодецибельною і багатоімбецильною "муркою" у виконанні якоїсь голосистої алєгрової - распутіної, з запалюванням сигарет від стодоларових купюр та наступним гасінням недопалків у салаті з червоної та чорної ікри, трюфелів і крокодилятини. Їм важливо помітити територію.

Регіонали могли б мати багато і ще більше, але їхнє прагнення мати (в усіх сенсах) і "помітити" все навколо призведе їх до краху, котрий буде, ймовірно, куди гучнішим за їхній обумовлений лажовістю конкурентів успіх 2010 року. Маятник вже пройшов чималу частину шляху до точки, повернувшись з якої він дуже відчутно вгатить по чутливому пацанському куприку. І ніхто їм у тому не буде винен, крім них самих, таких позірно переконаних у всевладді і позірно ж "стабільних".

Янукович і компанія могли б повестися куди тихіше, обережніше, не робити необов'язкових різких та суспільно-дражливих рухів, а вважаючи певні рухи за обов'язкові, могли б як не вдягати білі рукавички, то принаймні мити руки, перш ніж доторкнутися до речей і сутностей, котрі багато українців вважають безумовними цінностями.

Але ж їм було треба не лише вкрай сумнівно отримавши вкрай сумнівне рішення Конституційного Суду, незаконно породити тушковану коаліцію і, відтак, сформувати незаконне же "правітєльство", поставити керівником Миколу Азарова, чиє прізвище колись дало назву явищу тупого податкового терору і правити. Їм було конче треба, зокрема:

- призначити керувати освітою і наукою казкового науковця та інтелектуала, а за сумісництвом – українофоба, Табачника;

- призначити очільником МВС іншого казкового інтелектуала Анатолія Могильова, розпушити пір'ячко "беркутам" та демонстративно, та з очевидним задоволенням чавити право громадян на мирні зібрання;

- поставити очільником деградуючої на очах СБУ олігарха Валерія Хорошковського та зробити "контору" тупим і важким репресивним предметом, що замість займатися національною безпекою, бореться з блогерами, істориками та зарубіжними фондами, будучи іноді навіть не в змозі зв'язно пояснити, якого дідька.

- "наїхати" на два якщо і не цілком незалежні, то принаймні непідвладні телевізійні канали;

- по-хамськи скасувати (щоправда, тут вчасно підметушився ну дуже вже опозиційний нардеп Кармазін) місцеві вибори 30.05.10 та де-факто знищити яке-не яке самоврядування в Києві (до речі, кажуть люди, що деякі регіональні ентузіасти не проти київський досвід застосувати у масштабі України);

- не просто тихо погодитись на продовження перебування ЧФ РФ в Україні, не заявляючи про непролонгацію угоди, а пролонгувати її аж на 25 років, з пацанським розмахом і плювком у бік значної частини українців;

- нашпигувати владні органи по всій країні брутальними та, як би це сказати, дуже несентиментальними донецькими, макїївськими та іншими земляками, через що автору цього тексту доводиться витрачати час і зусилля, пояснюючи людям, що "пацан" і "донецький" - це не одне і те саме;

- демонстративно "робити козу" кримським татарам;

- витерти взуття о національну пам'ять про Голодомор, а заразом – і об чинний закон;

- замахнутися на українську мову, з особливим цинізмом записавши у законопроекті блюзнірську хуцпу про те, що "українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства".

Але ж, врешті, Рінату Ахметову, Віктору Януковичу-молодшому, Борису Колеснікову та іншим небідним людям так вже конче треба було взяти (навіть якщо насправді ті "сльози" радісно роздерибанили якісь помічники, секретарки та водії) за державний кошт кільканадцять тисяч гривень на "оздоровлення"…

Всього цього можна було б і не робити, якщо не лише мати одіозну вже "стабільність" словом-паразитом чи то фетішем, але й розуміти, про що, про яку стратегічну мету і процеси йдеться.

Можна було б і не влаштовувати фестивалю вибіркового застосування карального закону для чужих, освячуючи у такий спосіб майбутню аналогічну поведінку нового переможця.

Можна було б і не лякати бізнес "страшним чудом" податкового кодексу і не тероризувати підприємців новопосталою "азарівщиною" контролюючих органів, від якої вже і деякі донбаські підприємці, кажуть, радикально змінюють тональність і, так би мовити, сенсове навантаження своїх відгуків про "нашего президента".

Коротше – можна було б змінити тон і зменшити апетити, та не дає, мабуть, вкорінена звичка до розпальцьовки ("чтоби все дрожали, чтоби уважали") і жадібність до всього, що погано лежить, будь то ще кавалок владного ресурсу чи недодерібанене майно. "І оно тянєтся і тянєтся рука", як казала колись теперішня перша леді.

Своєю бульдозерською поведінкою, яка є не ознакою сили, а проявом купи комплексів (сильному і впевненому у собі понти не потрібні), Янукович і пацани, того не розуміючи, натхненно заривають самі себе.

Інтелектуальна, креативна та організаційна безпорадність "голубих" відрізняється від таких самих рис колишніх "помаранчевих" лише тим, що "голубі" свої провали, скандали і "нєпоняткі" менше афішують. Поки що – бо неадекватність мантр про "ми прийшли надовго", подейкують, стає очевидною для все більшого числа самих регіоналів і попутників.

А українці тим часом на річницю Голодомору знову запалять свічки у вікнах і прийдуть до меморіалу і, думаю, цього року нас буде ще більше. На Покрову ж – справжній День українського війська, не лише вшанують нешанованих креолами героїв, але і говоритимуть те, що пацанам для спокійного сну і доброго травлення краще не чути. А потім, можливо, навіть прийдуть на Майдан у річницю першого, розминочного, "вичавлення з влади" тих, хто "вчавився" у владу зараз. При тому – поступово, через спілкування та узгодження цілей заради стратегічної мети, у самий різний спосіб самоорганізуються у мережі довіри. Як зараз багато хто з українців-білінгвів заявляє про рішучість демонстративно забути російську мову у разі, якщо законопроект Єфремова-Симоненка стане законом, так саме і в інших аспектах рівень опору зростатиме мірою зростання тиску.

Під цинічними гаслами "будуємо нову країну" та "через процвітання до стабільности", пацани справді будують якусь нову країну, котра з Україною має мало спільного, окрім території, прямучи від несприйняття себе великою частиною українців до огиди і ненависти як до окупантів. Cлово "регіон" з усіма від нього похідними, після регіоналів стане лайкою.

Поширене уявлення про нібито безмежну терплячість українців виглядає, до слова сказати, вельми перебільшеним, тим більш, що в сучасному світі навіть вчасно складена дуля в кишені, маючи належний доступ до інтернету, може спричинитися до помітних наслідків.

Уникаючи гучних слів, котрих ентузіасти і майстри тієї справи завжди напродукують і без мене, не казатиму про якусь там "хвилю народного гніву" чи ще чогось на кшталт "хто сіє вітер, пожне бурю", тим більш, що і не вітер сіють пацани, а радше задуху.

Тож і не відаю, у який саме конкретний спосіб пацанів, які своєю брутальністю і жадібністю щодня дедалі більше налаштовують проти себе і "простих громадян" (як казав регіональний нардеп В.Кісельов) і місцеві "еліти", буде "вичавлено з влади" (як казав В.Янукович моделі 2004-го року). Хотілося б, щоб це все-таки були вибори, а не щось інше, але це вже від мене не залежить, на відміну від пацанів, котрі багато роблять для того, щоб це були не вибори, а саме щось інше.

Мені очевидно одне: в грунті речей їх задушить власна жаба.

14 вересня 2010 р.

Олександр Северин, к.ю.н.,

Товариство "Свої"

//maidan.org.ua/static/mai/1284465411.html

Подання, яке має повернути Януковичу владу Кучми 2010

"Українська правда" іде 

назустріч побажанню Марини Ставнійчук і оприлюднює повний текст подання депутатів про скасування політреформи.

Представники коаліції так і не зголосилися зробити цей документ публічним, тому нам довелося його розшукувати серед власних джерел.

252 нардепи, що підписалися під поданням, вимагають повернути Віктору Януковичу повноваження Леоніда Кучми, оскільки схвалення змін до Конституції в грудні 2004 року відбувалося з порушеннями.

Цікаво, що тоді за політреформу проголосували комуністи та регіонали, які сьогодні оцінює той свій вчинок як незаконний.

Представляти подання до КС делеговано двох депутатів-регіоналів: Дмитра Шпенова і Владислава Забарського.

Останній знайомий з нинішнім головою Конституційного суду Анатолієм Головіним - Забарський працював слідчим прокуратури, коли в 2003-04 роках Головін був заступником генпрокурора.

Суддею-доповідачем у справі про повноваження Януковича виступає Сергій Вдовіченко - в минулому суддя районного суду Макіївки.

В передчутті буремних подій з Конституційного суду ідуть судді. Протягом тижня звільнилося четверо суддів - Домбровський, Мачужак, Дідківський і Джунь.

Всі  четверо не брали участь у легітимізації руками КС коаліції тушок, за що отримали подяку від Тимошенко.

Щоправда, джерела кажуть, що судді звільняються не лише під тиском обставин, коли КС перетворюється у філіал Банкової. Свою роль грають і великі виплати, які гарантовані суддям при виході з посади цього року і які зникнуть наступного.

Ініціювавши скасування політреформи, депутати самі собі зробили підніжку. Це означає повернення в дію старої Конституції. За якою вибори Верховної Ради мають відбутися вже навесні 2011 року.

Зрозуміло, що передчасні вибори не входять у плани коаліції. Тому їхнє завдання - внести зміни до Конституції Кучми, яку от-от буде реанімовано, та прибрати норму, що визначає датою наступних парламентських виборів останню неділю березня 2011 року.

Однак тут є одна проблема - внесення змін до Конституції вимагає двох сесій парламенту.

Це означає, що починати міняти Конституцію потрібно вже на поточній сесії, а остаточно приймати зміни 300-ми голосами на сесії, яка почнеться в лютому 2011 року.

Банкова може скористатися цейтнотом і нав'язати Верховній Раді ті зміни, які потрібні Януковичу. Це - своєрідний шантаж депутатів. Бо інакше вибір невеликий - дострокові вибори парламенту.

14 липня - 10 вересня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/articles/2010/09/10/5373561/

08.10.2010 Віктор Янукович. Віктор Ющенко теж намагався скасувати політреформу 

06.10.2010 Віктор Ющенко. У разі перемоги на президентських виборах Юлія Тимошенко пішла б таким же шляхом, як і Віктор Янукович 

23.09.2010 Мустафа Найем. Віктор Янукович: подорож в минуле (Подання-фантом від Юлії Тимошенко) 

31.08.2010 Віктор Чивокуня. Віктор Янукович зіграє картами Юлії Тимошенко (Нереалізовані подання Віктора Ющенка) 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

Помилка диригента. Формальне право і ніякої політики

Нещодавно заступник голови фракції Партії регіонів у парламенті Михайло Чечетов удостоїв мене своєю увагою. Сталася ця безперечна приємність через мою заяву стосовно того, що в разі визнання Конституційним судом порушень при ухваленні політреформи-2004, неодмінно має постати питання про відповідальність тих, хто свого часу голосував за зміни до Конституції. Головний диригент депутатським волевиявленням членів правлячої фракції (або "волєізліянієм", як він сам говорить), сказав буквально наступне: "Пані Ставнійчук, зазвичай, дуже зважена в заявах. Така радикалізація позиції говорить про те, що вона вже в якійсь команді йде на вибори. Це чисто політична заява. От і все. У цій заяві ніякою законністю і не пахне. За ухвалені політичні рішення немає відповідальності в жодному парламенті світу. Крапка." Не стану приховувати – я дуже втішена тим, що така поважна людина сказала про мене кілька теплих слів. Тож не відмовлю собі у задоволенні відповісти.

Передусім хочу звернутися до журналістів із пропозицією зробити інформаційний запит – чи то самому пану Чечетову, чи іншим депутатам – із проханням надати копію депутатського подання до Конституційного суду. Тим більше, що це питання стосується всієї країни, документ не є секретним, а за Конституцією, депутатська діяльність має бути публічною і відкритою. Подання необхідно оприлюднити повністю – аби громадськість знала, під чим саме дружно підписалися 252 народних обранці (див. коментар - ред.).

За логікою, у тексті подання йдеться про те, що Верховна Рада, приймаючи п'ять років тому закон N2222, грубо порушила низку статей Конституції. Зокрема внесла зміни до Конституції всупереч порядку, визначеному розділом 13 Основного закону України. Зрозуміло, що внаслідок цього відбулося посягання на конституційний лад шляхом узурпації влади і привласнення права, яке належить виключно народу. Тобто самі депутати, які голосували в 2004 році за внесення змін до Конституції у той спосіб, як вони це зробили, через п'ять років поставили свої підписи під власним зізнанням у тому, що вони порушували засади конституційного ладу в Україні. А це, на хвилиночку – державний злочин: згідно Кримінального кодексу України (розділ 1, ст. 109 – "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади").

Ну і до чого тут моя політична орієнтація, вельмишановний пане Чечетов? У чому полягає "політичність" моєї заяви, яка, за Вашими словами, "не пахне законністю"? Люди власноручно написали явку із повинною – при чому тут політика взагалі? Якщо якийсь вуйко в глухому селі вкраде на фермі мішок зерна або підліток у місті поцупить у когось мобільний телефон – їх відразу ж запроторять до буцегарні. А депутати, які самі зізналися в узурпації влади, порушенні засад конституційного ладу та позбавленні народу його конституційного права, ні за що, виходить, не відповідають у цій державі? "За ухвалені політичні рішення немає відповідальності в жодному парламенті світу", – кажете Ви? Але, повторююсь, політика тут ні до чого. Чи шановний депутат вважає, що є у світі парламенти, де злочину дають кваліфікацію "політичне рішення"? Думаю, що це – виключно вітчизняна новація, одна з тих, що дають можливість уникнути не те що належного покарання, а і взагалі будь-якої відповідальності! Може, пан Чечетов вважає, що це – "пахне законністю"? Я б сказала – не пахне, а тхне. І зовсім не законністю.

Якщо навіть на мить забути про це жонглювання термінами і подивитися на ситуацію в цілому – вона, як на розсуд будь-якого парламенту світу, не просто трагікомічна, а гіпертрофовано кумедна. Чи можна уявити собі у самому кошмарному сні цю витончено мазохістську театральну сцену: після п'яти років безсонних ночей і мук сумління, згадавши про честь і совість, народні обранці посипають 252 голови попелом і, волаючи про свої колишні підступні дії, подають на себе до суду? Цей сюжет мав би постійні аншлаги у найабсурднішому з театрів абсурду.

Нехай. Нехай історію, що бере початок у 2004 році, можна ще, закривши очі, списати на політичну доцільність (хоча у будь-якій правовій державі такий "фінт вухами" не проскочив би). Але на що списати елементарну службову недбалість? Адже Конституція України зобов'язує депутатів голосувати особисто. Особисте голосування, у свою чергу, зобов'язує слуг народу читати та аналізувати тексти, як при прийнятті на початку конституційної процедури, так і після висновків Конституційного суду. Якщо це не зроблено депутатами, то зрозуміло, що йдеться про халатність у виконанні своїх прямих обов'язків. Іншими словами – про службову недбалість. Частина перша статті 367 Кримінального кодексу України (цитую): "Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам... ".

Питання: для кого писаний цей закон? Якщо можна притягати до відповідальності, скажімо, Ігоря Діденка, то чого не може стояти питання про халатність депутатів, які або взагалі не голосують особисто, або голосують за витонченим диригентським змахом пана Чечетова, навіть не давши собі клопоту прочитати те, за що вони так слухняно і дисципліновано віддають свої голоси?

Мене давно вже не дивує, що вислів "Закон – один для всіх" у наших реаліях – це щось з області наукової фантастики. Дивує те, що такий стан речей сприймається як належне. Принагідно згадалося: пару місяців тому одного з депутатів кнесету було притягнуто до кримінальної відповідальності – за те, що він "проголосував" під час своєї відсутності в залі. А у нас вважається нормальним, коли у практично порожній залі приймаються важливі для держави рішення кількістю у 400 голосів. І при цьому "стовпи" законодавчої гілки влади щоразу цинічно звертаються до міжнародної практики парламентаризму...

Мені як людині досвідченій та обізнаній з реаліями нашого життя, звичайно, зрозуміло, що сьогодні про реальну відповідальність депутатів не йтиметься. Хоча б через те, що немає кому в правоохоронній системі України незалежно, неупереджено та об'єктивно проаналізувати цю ситуацію і дати їй правову оцінку. Та й дозволу щодо притягнення до відповідальності самих себе вони не дадуть. І навіть не з інстинкту самозбереження, ні. Просто диригент не дасть сигналу.

Тим не менш, я свідомо зробила заяву щодо відповідальності – не через те, що моя позиція з якихось причин, як каже пан Чечетов, "радикалізувалася". А передусім для того, аби депутати, які підписалися під поданням до КС, побачили, що вони елементарно заплуталися у трьох соснах (бажано, щоб це побачила і громадськість). Так завжди буває, коли парламентарії є знаряддям у чиїхось руках. Як на мене, біда цих людей в тому, що вони, очевидно, взагалі НЕ ЧИТАЮТЬ. Вносячи зміни до Конституції, вони, мабуть, не вчитувалися в ті положення, за які голосували до і після висновку КС. Як не вникали вони, скоріше за все, і в закон про місцеві вибори, голосуючи за нього цього року. (Бо якби вникали, знали б, що у разі порушення виборчого законодавства можуть викликати до себе на трибуну лише голову сільської територіальної виборчої комісії, а не тих членів ЦВК, які підсунули їм ці норми). І я більше ніж впевнена, що якби вони читали це злощасне подання до КС, то шукали б інші аргументи, а не підписувалися б під зізнанням в тому, що в 2004 році узурпували владу та усунули народ від прийняття загальнодержавних рішень. Таку махрову службову недбалість можна собі дозволити лише в системі тотальної безкарності і безвідповідальності, яка, на жаль, панує в Україні. І політика, знов-таки, тут ні до чого.

Резюмуючи все сказане, відзначу: питання внесення змін до Основного закону має виключно правовий характер, бо мусить здійснюватись у порядку, передбаченому розділом 13 Конституції України. Те, що наслідки цього правового рішення носять політичний характер, не має ніякого відношення до самого порядку внесення змін. Так що пан Чечетов, на жаль, черговий раз попав пальцем у небо, коментуючи думку правознавців. У даному разі – мою заяву.

Це, взагалі, і не дивно. Право є категорією чіткою, а диригенти (нехай і парламентські) – натури творчі. Вони схильні до творчого переосмислення і власного трактування навіть таких класичних творів, як Конституція. Така смілива імпровізація у шановного депутата виходить дуже добре. Не гірше, аніж диригувати фракційним "волєізліянієм"...

Залишаюсь, як зазвичай, зваженою у заявах,

З належною повагою, завжди ваша Марина Ставнійчук.

10 вересня 2010 р.

//blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/4c89d75ae153d/
Фото Ольги Якимович //telegrafua.com

Безсоромна законодавча самодіяльність регіонів

Влада, яка не має програми, починає зі зміни законів. 

Згадаймо, що в «Історії одного города», а саме города Глупова, Салтиков-Щедрін виводить ряд градоначальників, які бачили, що закони у Глупові не діють, тому приходили зі своїми законами. Серед них був і проект «Об упразднении всех наук, с таким однако расчетом, чтоб российское государство в учености было впереди всех».

Сьогодні в Україні влада донецьких регіонів прискорено повертає нас до позавчорашньої однопартійної системи, яка живиться ідеями та інструкціями Кремля.

Радіо уже з самого ранку говорить про гречану кашу, ціни на ринку і наведення справедливості у житловому секторі. Телебачення показує нам побутові негаразди, кримінальні цікавинки і нещасні випадки, а також заклопотане піклування Президента про народ.

Водночас ми не чуємо живого слова Педагога 1 вересня, не чуємо Національної тривоги в день 25 роковини загибелі Василя Стуса. На вершинах – безпам’ять уроків нашої історії!

Але ось в Інтернеті з’явився проект депутата Вадима Колесніченка – Декларація Верховної Ради України «Про гідність, свободу і права людини».

Така думка виношувалася ще в головах брежнєвських комсомольців: виставити щось своє, совєтське, як альтернативу «Декларації прав людини», де проголошуються основні принципи, які довелося вождям підтвердити своїм підписом, але все рівно КГБ при обшуках вилучало той документ. Бо він «втручався у внутрішні справи Радянського Союзу», який має свої власні поняття і про права, і про саму людину. Але обережна совєтська дипломатія не зважувалася виходити на міжнародний простір з такими заявами. Вони трималися застереження одного російського царя: «Дабы дурь каждого всем видна была».

Регіонали при владі нічого не бояться і 

нічого не соромляться

Вадим Колесніченко вважає, що «наразі назріло питання про встановлення фундаментальних морально-етичних основ розвитку українського суспільства, які в дечому відрізняються від утилітаристських принципів західної цивілізації».

Більше того, Колесніченко виліз на котурни українського патріотизму і вигукнув про «закладення істинно українських підвалин прав людини».

Тут би його Табачник смикнув за штани, але Колесніченко міг би відповісти зуботичиною: «Що ти, не розумієш, що то калька з «истинно русских этических основных прав человека»?

А тут вже регіонали будуть одноголосно. Автор декларації знає, що «сучасна система так званих універсальних прав людини відображена в більшості міжнародних документів, закріплена в Конституції та низці законів України… не працює належно на українському ґрунті».

Як тут не згадати Кучминого розчарування: «Національна ідея не спрацювала». Але ж товариші-посткомуністи, зважте: навіть кінь не спрацював би, якби його замкнути в стайні, та ще й спутати!»

Як же може спрацювати національна ідея в руках національно байдужих, а то й ворожих совків, які не люблять тієї ідеї? Як може «працювати» Конституція України, коли ви самі насміхаєтесь над нею, а свого президента називаєте іронічно «гарантом конституції».

Великі поняття на плаксо-побутовому рівні

Ви знаєте, чому працюють на Заході закони і права людини?

А тому що там до них серйозно ставляться. Саме на ґрунті протестантської етики: сказав – зробив. Чи може бути на Заході Президентом людина з кримінальним минулим?

Чи можна уявити на Заході передачу якоюсь країною своєї території іншій країні без обговорення і дебатів у парламенті?

Чи можна на ґрунті «ліберально-протестантської західної традиції» створювати парламентську більшість методом купівлі чужих депутатів по 1 мільйону доларів за штуку?

Колісніченко декларує: «За своєю гідністю людина покликана до добрих справ», до «відповідальності одного перед одним», «не ігнорувати духовні і культурні традиції», а «права людини не повинні суперечити любові до Вітчизни»…

Таку декларацію можна доповнити докладними приписами: не жирувати за рахунок бідних, не будувати свою дачу на чужому, не хапати цілу миску державних пирогів, призначених для багатьох…

Але при чім тут права і при чім тут гідність? В декларації ті великі поняття вживаються на плаксо-побутовому рівні. За ними нема ні євангельської глибини, ні національної свідомості і гідності. За стилем то звичайна публіцистика типу «морального кодексу будівників комунізму». Але там, у тому кодексі, була принаймні гуманізація режиму – замість сталінської підозриливості, жорстокості проголошувалось: «Людина людині – друг, товариш і брат».

Тут же – сентиментальні балачки про бережливість, пошану, любов, духовність і особливо Церкву. І все це в дусі «православного атеїзму», за яким не відчувається суворих Десяти Заповідей, обов’язкових для всіх, а не тільки для політичних противників.

Якби такий документ з’явився 30 років тому, то Колесніченка пожурили б за «отсебятіну» та «гнилий лібералізм», а Стуса і Марченка засудили б на 15 років за вимогу дотримання Прав Людини і Свободи Слова, незалежної від політичної кон’юнктури.

Але документ з’явився в 2010 році. У ньому є нарікання на брак законослухняності, моралі, бережливості і загальної культури та освіти.

Але треба щось робити, а не декларувати! Яка може бути культура і самоповага, коли у вас міністр освіти некультурний і безсоромний перед народом?

От якби Колесніченко написав декларацію про потребу сорому в нашому суспільстві і політикумі, то тут, принаймні, ясне поняття, і всі одразу зрозуміли б і схвалили б. Я б навіть підказав розділи.

А на початку я все таки радив би написати обнадійливі слова Щедріна: «Однажды ночью к Глупову пришел стыд».

1. Як розуміти євангельське: «Ні Бога не боявся, ні людей не соромився».

2. Сором як стимул до покаяння.

3. Як навчати соромитись.

4. Що робити з безсоромними.

5. Служба стеження за безсоромністю зверху і знизу.

Є підстава думати, що така декларація про культивування сорому і викриття безсоромності об’єднала б працюючі верстви нашого суспільства – як на сході, так і на заході України.

Євген Сверстюк, 08.09.2010

//www.radiosvoboda.org/content/article/2151675.html

__________________________

Проект Декларації про гідність, 

свободу і права людини

Авторський колектив:

1. Колесніченко В.В. – Народний депутат України, Голова Ради ВОО «Правозахисний громадський рух «Русскоязичная Україна»;

2. Бортнік Р.О. – Голова Всеукраїнської громадської організації «Правозахисна організація «Спільна Мета».

Текст законопроекту та супровідні документи (DOC):

Проект Декларації 27.08.2010

Подання 27.08.2010

Пояснювальна записка 27.08.2010

Авторський колектив 27.08.2010

Документи, пов'язані із роботою над законопроектом (DOC):

Висновок комітету 08.02.2012

//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38408

Арсений Яценюк: Смена Конституции станет Сталинградом Януковича

Лидер «Фронту змін» Арсений Яценюк в интервью Фокусу рассказал о том, куда заведет Януковича его окружение.

За последние несколько лет Арсений Яценюк фактически приватизировал звание молодой надежды украинской политики. Сейчас его ждёт одно из самых серьёзных испытаний в политической карьере. Если на президентских выборах Яценюк громко заявил о себе, заняв четвёртую позицию, то приближающиеся местные выборы должны стать для него индикатором, который покажет, сумел ли он сохранить и приумножить симпатии украинцев.

– Закон о местных выборах изменён, и ваша политсила станет полноценным участником кампании. Вы довольны?

– Я с парламентской трибуны сказал, что это пока единственная победа оппозиции за последние восемь месяцев. Если бы регионалы окончательно укрепились во власти при помощи старой версии закона, это означало бы, что в стране окончательно потеряны возможности появления какой‑либо альтернативы. Конечно, приняв закон 10 июля, власть нанесла ощутимый удар по нашей партии. Многие члены «Фронту змін» хотели стать депутатами, и когда их лишили такой возможности, они были демотивированы. Несмотря на это, дееспособная часть партии осталась, а мы прошли ещё одну волну очищения. Я приспособленцев удерживать не намерен.

– Но ведь очевидно, что регионалы просто предоставили вам послабление. Значит, между вами существовали какие‑то договорённости?

– Договорённости не могло быть никакой. Я пытался с ними договариваться до того, как они проголосовали за закон 10 июля. Я разговаривал со всеми в Партии регионов – от президента до руководителя фракции. Убеждал, что путь, который они избрали, заведёт их в тупик. Спикер Литвин ясно сказал, дескать, изменения в закон о местных выборах вносятся, чтобы некоторые политики не ездили на Запад, за океан и не жаловались. А я и не скрывал, что буду привлекать внимание международной общественности. Я пообщался с представителями всех международных организаций и посольств, обратился в Конституционный суд, к иностранной прессе. Советники Януковича, тоже, кстати, заокеанские, чётко ему объяснили, что он может получить красную карточку от Запада за недемократичные выборы. И ещё один важный нюанс: у самой Партии регионов не была зарегистрирована часть местных организаций.

– Каких и сколько?

– На районных уровнях. Это смешно. Они просто проспали. Однако мы готовились к тому, чтобы обнародовать свидетельства о деятельности тех местных организаций, которые начали регистрироваться задним числом. Но они отменили норму о регистрации ячеек не менее чем за год, так что теперь всё красиво, никакого мошенничества.

– Бютовец Сергей Соболев – в интервью Фокусу говорил о том, что в обмен на изменение закона вы и Сергей Тигипко договорились с регионалами о союзе в местных советах, что позволит подкосить позиции Тимошенко.

– БЮТ очень заинтересован в том, чтобы создать такое впечатление у общественности. Я, конечно, понимаю, что некоторые наши коллеги по Верховной Раде очень расстроены. Когда был принят дискриминационный закон в июле, они все ко мне подходили со словами: «Арсений, так жаль, очень жаль». Складывалось впечатление, что у них просто взрыв положительных эмоций и они пойдут пить шампанское за тот закон, по которому «Фронт змін» не идёт на выборы. Не получилось!

– Как будет проходить взаимодействие ваших депутатов с теми партиями, которые пройдут на местах? Это будут выборочные голосования, твёрдая коалиция – где-то с БЮТ, где-то с Партией регионов?

– Могу сказать, как я сегодня настроил однопартийцев. В каждом районе есть люди, которые идут в депутаты и перед которыми поставлена задача – не обещать золотых гор. В парламентской кампании 2012 года меня спросят, почему мы не сделали то, что обещали? Поэтому нужно ставить перед собой цель – один объект от нашей фракции: одна школа, один детский сад, одна дорога или один сквер. Обещайте то, что мы в состоянии сделать. Тогда мне будет не стыдно смотреть в глаза избирателям. Но в то же время у нас имеются свои предложения ко всем рассматриваемым в советах вопросам.

Учитывайте наш пакет предложений, и мы проголосуем, не станете учитывать – не отдадим свои голоса и будем жёстко критиковать. Дело ведь не во внутренней борьбе в самом местном совете, а в народе, которому всё равно, кто в оппозиции, кто в коалиции. У них один простой вопрос: «Почему в учебных заведениях отсутствуют туалеты?». В Тернопольской области в 60 % школ просто нет внутренних санузлов! Проблем, не имеющих политической окраски, тысячи, и их нужно решать на местах.

– Самая жаркая политическая дискуссия нового сезона – конституционные изменения. Власть объясняет, что надо усилить власть президента. Вы с этим согласны?

– А зачем? У президента всё усилено так, что товарищи Медведев, Путин, Обама и Саркози позавидовали бы Виктору Фёдоровичу. Он влияет на всех, от председателя парламента до последнего депутата последнего совета. У меня такое впечатление, что у него есть большой пульт с надписью «Украина» и ему нужно только кнопки нажимать. Правда, не знаю, как долго будут гореть лампочки на этом пульте.

– Тогда зачем президенту нужно отменять реформу-2004?

– Во-первых, Янукович не хочет зависеть от неадекватного парламента. Он отлично понимает: люди, которые пошли в созданную сомнительными методами коалицию, выйдут из неё, как только получат более выгодное предложение. Поэтому у него несколько задач. Первая – прогнозируемость работы с парламентом, вторая – застолбить для себя десятилетний срок. Но нужно помнить и о другом: никакой конституционной реформы не было! Был политический торг за третий тур выборов. В свою бытность председателем парламента я изучал этот вопрос. Один документ был проголосован, второй – направлен в Конституционный суд, третий – вернулся из суда, четвёртый приняли в качестве изменений к Конституции. По закону это должен быть один и тот же документ. Так что юридические основания для отмены политрефомы найти можно. Другое дело, ради чего это делать.

Янукович выступает за президентскую республику, я – за усовершенствование парламентско-президентской. Я за то, чтобы дать президенту право увольнять председателя СБУ и генпрокурора без согласия Верховной Рады, но при этом лишить его возможности вносить кандидатуры министров обороны и иностранных дел. Упразднить местные госадминистрации, создать префектуры. Дать главе государства механизмы для исполнения основной функции – гарантирования конституционных прав и свобод граждан. В том числе расшифровать, что означает его функция как Верховного главнокомандующего. Всё остальное передать правительству.

– Тем не менее Януковичу пока не удалось собрать 300 голосов в Верховной Раде.

– Он пока этим не занимался. Сегодня ему удалось собрать 264. Изменения в Конституции для президента могут стать Сталинградом. Он должен это понимать. Сейчас его окружение, я уверен, говорит ему: «Да нет вопросов, у нас уже не 300, а 451». Но мы это проходили. Это серьёзный тест персонально для Януковича.

Наталья Бублий, 02 сентября 2010 г.

//focus.ua/politics/141383

Феодальная Украина для чайников

Двадцать лет назад мы получили право заниматься предпринимательством, создавать кооперативы и собственные фирмы. Стало возможным владеть средствами производства и нанимать на работу других граждан. 

Мы приняли новую Конституцию, и устремилась от социализма к капитализму, но в своем движении по спирали истории, похоже, проскочили нужную остановку...

Феодальная Украина: государственное устройство

Согласно статье 5 Конституции, носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ.

В современной Феодальной Украине власть принадлежит "элите" - особой привилегированной группе, украинским баронам, объединенным в так называемую "феодальную лестницу".

Каждый нижестоящий вассал получает от вышестоящего сеньора надел, с которого кормится. Такой надел может быть территориальным (земля, город, район, область) либо административным (чиновничья должность).

Размеры надела и полномочия барона позволяют ему прокормиться в соответствии с положением в феодальной лестнице. При раздаче земельных и административных наделов профессиональные качества претендента на должность не играют никакой роли, главное здесь - личная преданность своему сеньору и сюзерену.

На заре украинского феодализма, в так называемые "дикие 90-тые", бароны имели собственные вооруженные силы (так называемые "бригады"). Бригады поддерживали власть баронов, собирали дань, осуществляли судебное и исполнительное производство на территории феода.

Также бригады использовались при вооруженных столкновениях в случае конфликта интересов баронов, что приводило к многочисленным жертвам среди представителей баронских династий и ослабляло центральную власть.

В конце 90-тых тогдашний сюзерен Леонид Кучма, подобно своему коллеге королю Генриху VII Тюдору, запретил содержать собственные армии и поставил баронов под жесткий контроль (так называемая "система сдержек и противовесов").

С тех пор в Феодальной Украине установился абсолютизм, который не удалось существенно пошатнуть даже при помощи "политреформы".

С установлением абсолютизма единственным источником феодальных привилегий стал сюзерен, феодальная лестница слилась с государственной вертикалью, а функции и методы работы "бригад" полностью отошли к профильным государственным органам.

Феодальная Украина: политическое устройство

Согласно статье 36 Конституции, граждане Украины имеют право на свободу объединения в политические партии.

В Феодальной Украине зарегистрированы чуть меньше чем 190 "политических партий", которые в основном являются баронскими группировками. Многие из них в названии имеют слова, созвучные с названиями различных политический теорий и течений ("демократическая", "либеральная", "консервативная").

Партии формируются в основном по трибалистическому (территориальному или кумовскому) принципу; к демократии, либерализму и консерватизму они имеют такое же отношение, как средневековые Ланкастеры и Йорки (кланы Алой и Белой розы) к цветоводству.

Феодальная Украина: смуты

Согласно статье 103 Конституции, президент Украины избирается гражданами на основе общего, равного и прямого избирательного права путем тайного голосования сроком на пять лет.

На вершине феодальной лестницы стоит сюзерен. Сюзерен выбирается во время большой смуты, которая проводится раз в пять лет. Раньше смуты, на которых выбиралась правящая династия, были продолжительны и кровопролитны.

Так, противостояние Ланкастеров и Йорков в Англии длилось тридцать лет, а в конце прошлого века в Феодальной Украине в качестве аргументов применялись даже большегрузные автомобили.

Сейчас, чтобы стать сюзереном, нужно заручиться поддержкой как можно большего числа баронов. Поддержка получается в обмен на обещания раздать после победы интересующие наделы. Поэтому долгие распри и жестокие интриги в духе Екатерины Медичи уходят в прошлое.

Смуты проходят довольно быстро, и даже отравления противников уже не приводят к летальным исходам. Например, противостояние Оранжевых и Бело-Голубых в 2004 году завершилось за несколько месяцев и практически бескровно, если не считать серии нелепых самоубийств крупных феодалов из проигравшего клана.

Выборы в парламент и местные советы проводятся в ходе смут меньшего масштаба. Местным баронам для прохождения в местные органы необходимо заручиться поддержкой вышестоящей знати, а баронам, желающим стать парламентариями, необходимо примкнуть к какому-либо партийному клану.

Феодалы, прошедшие в парламент и местные органы, получают доступ к государственному (то есть бесхозному) имуществу, возможность эффективнее защищать нажитое и отбирать имущество у простолюдинов и более слабых баронов.

Феодальная Украина: законодательство

Согласно статье 8 Конституции, в Украине признается и действует принцип верховенства права.

В Феодальной Украине действует принцип верховенства воли сюзерена. Законы предназначены для разграничения баронских наделов и для урегулирования отношений между простолюдинами. В случае противоречия между законом и волей сюзерена закон либо игнорируется, либо изменяется.

Соблюдение законов является обязанностью любого простолюдина, что не гарантирует неприменение к нему санкций со стороны баронов. Законы не применяются для регулирования отношений и конфликтов между баронами, они разрешаются в соответствии со статусом сторон и их положением на феодальной лестнице (близостью к сюзерену).

На территории феодов (административных и территориальных наделов) высшей юридической силой обладают различные подзаконные акты (приказы, распоряжения, разъяснительные письма, телефонные звонки, личные пожелания), издаваемые местными баронами.

Феодальная Украина: экономика

Согласно статье 42 Конституции, каждый имеет право на предпринимательскую деятельность, которая не запрещена законом.

В Феодальной Украине бароны, как и все уважающие себя феодалы, в большинстве своём не занимаются торговлей и ремеслами. Это - низкое занятие, удел простолюдинов, которые трудятся и торгуют на баронской территории. За это они платят дань, причем и территориальным, и административным баронам одновременно.

Феодал получает надел в награду за верную службу своему сюзерену. Также феодал может, опираясь на свою силу и силу сюзерена, отвоевать имущество (надел или собственность) другого барона.

Помимо этого, украинские бароны не брезгуют грабежом простолюдинов, произвольно назначая им неподъемную барщину и оброк, или просто присваивая их имущество. Такая разновидность баронской доблести получила название "рейдерство".

Имущество любого барона или простолюдина может быть в любое время легко и быстро отобрано более сильным. Для упрощения и облегчения этих основополагающих процессов в стране отсутствуют какие-либо механизмы защиты собственности.

Естественно, что ни один благоразумный человек не будет инвестировать в долгосрочные коммерческие проекты. Соответственно, вот уже два десятка лет в Феодальной Украине крупные предприятия не строятся, а только приватизируется или отбираются.

Отобранное имущество (предприятия, земля, недвижимость) используется исключительно как товар для перепродажи или средство накопления, а верность нынешнему сюзерену и способность предвидеть, кто придет к нему на смену, является единственным способом защиты баронского имущества.

В результате грабеж, наряду с разворовыванием остатков государственного имущества, собственно, и составляет сущность украинской феодальной экономики последних двадцати лет.

В последнее время простолюдины торгового сословия активно покупают себе баронские титулы, не прекращая при этом свои торговые дела. Это дает им дополнительные козыри в борьбе с конкурентами, баронские привилегии и вес в обществе.

Феодальная Украина: судебная система

Согласно статье 55 Конституции, права и свободы человека и гражданина защищаются судом.

В Феодальной Украине имеется разветвленная система специализированных судов и судов общей юрисдикции, общим числом примерно 666. Судьи являются баронами, которые кормятся со своего административного надела. Рядовые судьи являются вассалами председателей судов, те, в свою очередь, - вассалами высших судебно-баронских объединений.

Сейчас в стране создаются новые высшие судебные инстанции, что позволит ограничить власть одного неугодного судебного сеньора и раздать освободившиеся наделы другим, верным новому сюзерену, баронам.

Для простолюдинов в Феодальной Украине действует презумпция виновности до момента оплаты специальной подати соответствующему барону. Особые процессуальные механизмы позволяют собирать эту подать на любом этапе уголовного преследования, причем неоднократно. Для рассмотрения дела по закону или освобождения от ответственности требуется уплатить дополнительные подати.

Феодальная Украина: баронские привилегии

Согласно статье 24 Конституции, граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом.

В Феодальной Украине бароны имеют следующие привилегии:

- право не подчиняться законам;

- право не платить налоги;

- право на разрешение споров с другими баронами сюзереном.

Право не подчиняться законам реализуются на всех уровнях. Так, шляхтичи сержантского и офицерского состава ГАИ не имеют права составлять протоколы, вымогать штрафы или взятки с баронов-нарушителей, предъявивших свое служебное удостоверение. Даже если барон натворит что-то серьезное, например, насмерть собьет человека, он не будет осужден.

Суды не рассматривают споры с участием баронов: конфликты между баронами и простолюдинами решаются во внесудебном порядке, а межбаронские распри выносятся на разрешение вышестоящего феодала или лично сюзерена ("арбитра нации"). Поэтому перед началом рассмотрения любого дела суд тщательнейшим образом проверяет, не затрагивает ли оно интересы какого-нибудь барона.

Без этого суд может случайно вынести решение по закону, а не по феодальной справедливости, что является вопиющим нарушением баронских привилегий и чревато для судьи крупными неприятностями.

Право не платить налоги реализуется либо напрямую (создание предприятий, недосягаемых для фискальных органов, безнаказанный вывод прибыли за границу), либо законными инструментами.

В числе таких инструментов можно вспомнить: предоставление адресных льгот предприятиям, которые принадлежат баронам; создание специальных экономических зон и территорий приоритетного развития на баронской территории; привилегии при возмещении НДС для предприятий, подконтрольных баронам; прямое дотирование и субсидирование из бюджета отдельных предприятий и отраслей.

Феодальная Украина: налоговая система

Согласно статье 67 Конституции, каждый обязан платить налоги и сборы в порядке и размерах, установленных законом.

В Феодальной Украине налогов нет. Как известно, налоги - это деньги, которые собирает буржуазия для содержания государственного аппарата, который служит её интересам.

В Феодальной Украине буржуазия является угнетенным классом, с которого бароны собирают дань. Часть этой дани собирается специальными чиновниками и называется "налогами", часть - остальными местными баронами, и называется "взятками".

"Налоги" попадают в местные и государственные бюджеты, где частично расходуются на государственные нужды, а частично распределяются между баронами через систему "откатов" и "дерибана". Теоретически суммы "налогов" определяются законами; на практике их величина устанавливается путем переговоров, с учетом текущих требований центральной власти и сумм взяток.

Очевидно, что к финансовым результатам деятельности предприятий налоги имеют слабое отношение.

Как было сказано, право не платить налоги является одной из баронских привилегий, что, однако, не освобождает барона от обязанности платить дань вышестоящему феодалу. Любая попытка уклонения барона от оплаты этой дани карается жестоко и эффективно - лишением баронского титула.

Система движения финансов снизу вверх по феодальной лестнице - от подчиненных к начальнику - работает четко, отлажено, без сбоев и является, по сути, фундаментом государственного устройства.

Финансы эти распределяются крайне неравномерно. Так, львиная доля денег, собранных шляхтичами из сержантского и офицерского состава ГАИ с проезжих простолюдинов, уходит "наверх", у низового исполнителя остается лишь малая их толика.

Феодальная Украина: право первой ночи

Согласно статье 29 Конституции, каждый человек имеет право на свободу и личную неприкосновенность.

В Феодальной Украине любвеобильные и чадолюбивые бароны могут удовлетворять свои страсти, безнаказанно употребляя дворовых девок и холопских детишек. Делают они это тайком, потому что установленного "права первой ночи" в Феодальной Украине пока еще нет. Это позволяет снизить напряженность в обществе и создать видимость демократии.

Заключение

Итак, вы прослушали краткий обзор политического, экономического и социального устройства Украины Феодальной, одного из крупнейших государств Европы.

Катастрофически низкий уровень жизни, неэффективная экономика, политическая нестабильность - все это результаты царящих здесь феодальных порядков образца середины XV века.

Неудивительно, что по уровню коррупции и показателю "легкость ведения бизнеса" Феодальная Украина занимает вполне достойное место среди других феодальных стран, где-то посередине между Гондурасом и Буркина-Фасо.

Несомненно, в исторической перспективе украинский феодализм обречен. Каким будет его финал?

Повторят ли украинские бароны судьбу своих французских коллег, оказавшихся в годы Великой Французской революции либо в эмиграции, либо на гильотине? Или же они сумеют организовать и возглавить буржуазную революцию и найти свое скромное местечко в светлом капиталистическом будущем?

Не будем гадать. Но не будем забывать и о том, что, согласно статье 5 Конституции, право устанавливать и изменять конституционный строй в Украине принадлежит исключительно народу.

02 сентября 2010 г.

Сергей Дибров, публицист, для УП

//www.pravda.com.ua/rus/columns/2010/09/2/5351572/

Любомир Гузар. Про свободу

Владимир Марус. Мертвая политика

Олександр Мінович. Царство брехні

Александр Мучник. Государство или квазигосударство

Василь Капкан. Камо грядеши, земле моя?

Україна - храм, відданий на розкрадання фарисеям

Владимир Скачко. Внутренняя оккупация

//www.davno.ru/