Виступ Президента України Віктора Януковича на урочистому зібранні з нагоди Дня Соборності України 2011

Шановні співвітчизники!

Сьогодні ми відзначаємо річницю важливої історичної події в житті українського народу – проголошення Акту об’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою.

22 січня 1919 року Схід і Захід України подали один одному руку, щоб заявити про здійснення віковічної мрії нашого народу – жити у власній соборній державі.

Україна йшла до єдності через глибокі внутрішні конфлікти, війни, через спроби ворогів її незалежності зупинити ходý історії.

Об’єднати українські землі було вкрай складно, проте саме Провидіння додавало сили народу і він переміг.

22 січня 1990 року, як і в далекому 1919-му, на підтримку соборності українських земель від Львова до Києва утворився “живий ланцюг”.

Відчуття єдності, братерства, прагнення свободи та незборима віра в демократичну, незалежну Україну були для мільйонів громадян потужним поштовхом, що дав надію і став прелюдією до проголошення Незалежності.

Тема єдності суспільства в утвердженні державного суверенітету притаманна не лише нашій історії.

Більшість країн на європейському континенті та за його межами пройшли крізь випробування на здатність ставити інтереси держави вище інтересів окремих політичних сил.

Ті, хто перебороли регіональні та політичні егоїзми, сьогодні належать до клубу провідних держав світу – розвинутих, успішних, що впевнено рухаються шляхом соціально-економічного прогресу.

Сьогодні тема єдності знову набула колосальної ваги.

Ми вступаємо в непростий період, коли заради трансформації України в сучасну економічно розвинуту демократичну державу, змушені вдаватися до непопулярних реформ, до безкомпромісної боротьби з корупцією, злодійством.

Однак ми, громадяни України разом на Заході і на Сході повинні пройти через ці випробування гідно, як належить народу, що ставить перед собою амбітні цілі і вміє їх досягти.

Вперше за останні 20 років ми зуміли забезпечити політичну стабільність і розпочали глибоку модернізацію держави.

Вперше за всю новітню історію України влада в особі Президента, парламентської більшості й Уряду взяла на себе відповідальність за системні реформи практично в усіх сферах життя та розпочала їх реалізацію.

Це не подобається політикам, які через невміння об’єднувати зусилля, через нескінченні чвари привели країну до глибокої соціально-економічної кризи і тепер намагаються будь-якою ціною повернутися до влади.

Вони говорять про політичні репресії, намагаються дискредитувати нашу державу в очах міжнародної спільноти.

Вони знову кличуть людей на барикади, знову намагаються довести, що частина суспільства належить до патріотів і демократів, а інша – до їх антиподів. Ми це проходили п’ять років тому.

З цього нічого не вийшло. Каміння виявилося розкиданим. Настав час його збирати.

Для цього необхідно пам’ятати про виклики, які стоять перед Україною.

Сьогодні Україна опинилася перед загрозою закріплення за нею статусу ринку збуту низькоякісної продукції, постачальника дешевої сировини і робочої сили, дуже залежного від імпорту енергетичної та високотехнологічної продукції більш розвинених держав.

Проблемою залишається фізична зношеність, моральна застарілість наших виробничих потужностей, неекономне споживання енергетичних ресурсів.

Без модернізації національного промислового і аграрного виробництва та інфраструктури, без налагодження механізмів стимулювання та постійного відтворення інноваційної та інвестиційної активності капіталу та підприємницької ініціативи населення неможливо переламати цю негативну тенденцію, забезпечити сталий розвиток країни та добробут громадян.

Потрібно усвідомити, що процес реформування економіки не завершиться із виходом з кризи.

Час і ресурси для екстенсивного зростання вичерпалися.

Держава, капітал та суспільство повинні порозумітися щодо напрямку і конкретних завдань реформ на середньо- і довгострокову перспективу.

Держава повинна спиратися на високий рівень громадянської довіри, толерантності та солідарності.

Зараз інститути, що покликані захищати громадянські права і свободи, мають найнижчий рівень довіри у державі.

Диспропорції в розвитку регіонів, вражаюча соціальна нерівність та загрозлива демографічна ситуація руйнують основу для громадянської єдності та збереження соціального капіталу.

Тому пріоритетом модернізації гуманітарної сфери має стати відновлення людського капіталу.

На часі – реформування системи середньої та вищої освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення.

Відновлення довіри громадян до держави буде здійснюватися через оновлення засад конституційного ладу на основі широкого громадянського консенсусу.

Реформа влади буде спрямована на впровадження нових стандартів справедливості і захисту прав людини у роботі державних адміністрацій, судів та правоохоронних органів.

Сучасна держава повинна брати активну участь у глобальних процесах і впливати на них.

У попередні роки Україна була активним учасником миротворчої діяльності ООН; ми зробили важливий внесок у глобальне ядерне роззброєння; наша присутність на глобальному ринку продовольства є важливим чинником безпеки в низці регіонів світу.

Сьогодні потрібно перейти від хибного вибору між різними глобальними центрами впливу до  здійснення збалансованої, спрямованої на відстоювання національних інтересів політики у відносинах з ключовими міжнародними партнерами України.

Стратегічною метою нашої зовнішньої політики є створення загальних умов для повноправного членства України в ЄС.

Зважаючи на ці виклики, я бачу перед нами у 2011 році наступні цілі.

Першочергові зусилля держави мають бути спрямовані на якісне оновлення виробничих потужностей та інфраструктури.

Наша мета – системна модернізація країни, підвищення її конкурентоздатності в посткризовому світі.

Ми продовжимо створювати умови, за яких інвестиції в оновлення виробництва були б вигідні.

Зокрема, в Податковому кодексі вже затверджено нові амортизаційні ставки.

Знижуються ставки двох ключових державних податків – по ПДВ та податку на прибуток підприємств.

Запроваджуються податкові канікули для легкої промисловості, а також для готельного бізнесу.

Прозорий малий і середній бізнес продовжать користуватися перевагами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Ми посилимо зв’язок науки і бізнесу, освіти і виробництва.

В Україні будуть започатковані національні проекти на підтримку інноваційного виробництва.

Ми врахуємо кращий досвід американської “Силіконової долини” та російського “Сколково”.

Будуть створені умови для реалізації проектів у сфері альтернативної, зокрема відновлювальної енергетики.

Держава забезпечуватиме активну підтримку економічної діяльності, зокрема, це допомога у пошуку перспективних контрактів, це система страхування експортних операцій, та поширення інформації про інвестиційні можливості в Україні.

Окрема увага – на імпорт. Там, де це можливо і доцільно, ми будемо стимулювати імпортозаміщення.

До європейського Чемпіонату з футболу 2012 року ми підготуємо оновлену транспортну інфраструктуру: нові автомобільні і залізничні шляхи, аеропорти, станції метро.

Інновації, інвестиції в людський капітал та інфраструктуру забезпечать появу нових робочих місць, створять основу для сталого зростання зарплат і пенсій, тобто, покращать життя і добробут людей.

По-друге, ми проведемо пакет соціальних реформ.

Передовсім, це пенсійна реформа. Наше завдання полягає в тому, щоб ці зміни відбулися безболісно для людей.

Ми дамо людям відповідну компенсацію, і, по-друге, ми не допустимо зростання безробіття.

Враховуючи уроки економічної кризи 2008-2009 років, ми ухвалимо Державну програму зайнятості населення на найближче десятиліття.

Підвищення якості медичного обслуговування, запровадження страхової медицини на основі сучасного європейського досвіду включатиме підвищення доступності та якості медичних послуг, збільшення ваги профілактичних заходів, зменшення корупції в цій важливій сфері.

На черзі – продовження реформи житлово-комунального господарства.

Якість житлово-комунальних послуг будемо підвищувати, люди будуть сплачувати виключно за ті послуги, які надаються.

По-третє, ми продовжимо реформу влади.

З метою підготовки проекту нового Основного закону розпочне роботу Конституційна асамблея, яка об’єднає представників всіх зацікавлених  політичних сил та громадських організацій, готових до серйозної, професійної дискусії з конституційних проблем.

Влада не нав’язуватиме країні свого бачення конституційних змін і підготує умови для незалежної та відкритої роботи Конституційної асамблеї.

Триватиме реформа державного управління.

Відбудеться подальше скорочення бюрократичного апарату! Дії чиновників будуть постійно відстежуватися в рамках системи антикорупційних заходів. Бізнесу на державі буде поставлено крапку.

Важливим елементом зміцнення демократії стане створення суспільного мовлення, додаткових гарантій відкритості влади та доступу незалежних засобів масової інформації до важливої інформації.

Окремо зупинюся на реформах у секторі національної безпеки.

Перед нами стоїть завдання практично, як кажуть, з “нуля” створити нові національні Збройні Сили.

Держава дбатиме про військову безпеку, починаючи з підвищення соціального статусу військовослужбовців та відродження бойового духу – до формування якісно нової структури Збройних Сил, модернізації озброєнь і пристосування військової доктрини до викликів сучасного світу.

Ми зміцнимо основу нашого оборонного потенціалу.

Ми відновимо інвестиції у розвиток науково-технологічної та науково-кадрової складової оборонно-промислового комплексу.

Буде розпочато створення Єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та загальнодержавної системи моніторингу природного середовища.

Завдання, які стоять перед нами на порозі 20-ї річниці незалежності, важкі та відповідальні. Відповідальність за майбутнє України в цей критичний час лежить на кожному з нас.

Тому головним ресурсом, який є в нашому розпорядженні, є довіра та розуміння необхідності долання тимчасових труднощів заради втілення реформ.

Наш шанс – не в закликах іти на барикади, нищити і руйнувати, а в спроможності до консолідації, розвитку демократії та верховенства права, до подальшого об’єднання Сходу і Заходу.

Цього вчить нас дата 22 січня, цього вимагає від нас відповідальність за Україну.

Як Глава держави я робитиму все від мене залежне, щоб громадяни України відчували себе єдиною родиною.

В ім’я цього я твердо стоятиму на позиціях розвитку демократії і готовий працювати з усіма, хто поділяє ці принципи і здатний поставити національні інтереси вище за власні.

Зі святом Злуки вас, дорогі співвітчизники!

З Днем Соборності!

22.01.2011

Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/19171.html

22.01.2014 Звернення Президента України з нагоди Дня Соборності та Свободи

22.01.2013 Виступ Президента на урочистостях з нагоди Дня Соборності та Свободи України 

04.07.2012 Вітання Президента України Віктора Януковича Президентові Французької Республіки Франсуа Олланду з нагоди національного свят (Дня взяття Бастилії) 

22.01.2012 Виступ Президента на урочистих зборах з нагоди Дня Соборності та Свободи України 

06.01.2010 Виктор Янукович. Назваться демократом не означает быть им 

... 

22.01.1918 Велика Злука. День проголошення самостійності України. День соборності України. День Соборності та Свободи України (в документах)

Зранку 22 січня 2011 року Віктор Янукович у супроводі численної групи чиновників поклав квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку

А вдень після свого виступу у палаці “Україна” подивився святковий концерт до Дня Соборності у компанії першого та другого президентів України

//www.unian.ua/news/417400-den-sobornosti-yanukovich-layav-opozitsiyu-timoshenko-zaklikala-obednatisya-zaradi-zmini-vladi-fotoreportaj.html

Проект Постанови Верховної Ради України Про утворення Національної Конституційної Асамблеї 2011

Верховна Рада України

Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вношу на розгляд Верховної Ради України проект постанови Верховної Ради України «Про утворення Національної Конституційної Асамблеї».

Доповідати проект постанови на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Яценюк Арсеній Петрович.

Додаток:

1. Проект постанови на __ аркушах.

3. Пояснювальна записка на __ аркушах.

4. Електронні файли вищезазначених документів.

Народний депутат України,

член Комітету Верховної Ради України

з питань охорони здоров’я А.Яценюк

Проект

вноситься народним депутатом України

А.П.Яценюком (р. № 334)

ПОСТАНОВА

Верховної Ради України

Про утворення Національної
Конституційної Асамблеї

З метою забезпечення реалізації статті 5 Конституції України щодо надання права виключно народові як єдиному джерелу влади визначати і змінювати конституційний лад в Україні, а також напрацювання пропозицій щодо системного вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні і прийняття Основного Закону України в новій редакції Верховна Рада України постановляє:

1. Утворити Національну Конституційну Асамблею, поклавши на неї повноваження з підготовки концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні та проекту нової редакції Конституції України.

2. Затвердити на паритетній основі персональний склад Національної Конституційної Асамблеї окремим рішенням Верховної Ради України на підставі відкритих консультацій з Президентом України, політичними партіями та депутатськими фракціями Верховної Ради України, з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, Національної академії наук України, провідних фахівців у галузі конституційного права, інших науковців та всеукраїнських правозахисних громадських організацій.

3. Доручити заступнику Голови Верховної Ради України:

до 1 березня 2011 року провести установче засідання з метою надання пропозицій щодо положення та персонального складу Національної Конституційної Асамблеї, які подати до парламенту;

до 1 травня 2011 року провести перше слухання Національної Конституційної Асамблеї з метою надання інформації парламенту про стан роботи над проектом нової редакції Конституції України.

4. Визначити за доцільне винесення на громадське обговорення підготовлених Національною Конституційною Асамблеєю пропозицій щодо концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні та основних положень проекту нової редакції Конституції України, після чого подати його на розгляд Верховної Ради України та затвердити всеукраїнським референдумом.

5. Запропонувати телерадіоорганізаціям, друкованим засобам масової інформації запровадити постійні рубрики та цикли передач, публікації з висвітлення діяльності щодо підготовки проекту нової редакції Конституції України, залучивши до участі в них членів Національної Конституційної Асамблеї, народних депутатів України, провідних фахівців у галузі конституційного права, інших науковців та широких кіл громадськості.

6. Покласти організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної Конституційної Асамблеї на Апарат Верховної Ради України.

7. Ця постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту постанови Верховної Ради України

Про утворення Національної Конституційної Асамблеї

1. Обґрунтування необхідності прийняття постанови

Конституція України передбачає, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (стаття 5); народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69).

Тому народ України не може бути усунутим від важливого процесу розробки і затвердження нової редакції Конституції України. Однак, Український народ, який визначений єдиним джерелом влади, нажаль жодного разу за 20 років незалежності України не брав участі в прийнятті Основного Закону держави, за яким має жити країна.

Проведення всенаціонального обговорення і в подальшому - конституційного референдуму - життєва необхідність для держави. Адже чинна на сьогодні Конституція України не забезпечує прав і свобод людини і громадянина, не гарантує виконання соціальних стандартів життя і економічних реформ, балансу і розподілу гілок влади в країні.

Крім того, своїм рішенням від 30 вересня 2010 року № 20-рп Конституційний Суд України в сумнівний спосіб змінив Основний Закон держави, що призвело до монополізації влади в країні інститутом президента і однією провладною партією.

Наразі глава держави, який має сильну підтримку в парламенті, має намір продовжити розпочату зазначеним рішенням Конституційного Суду України реформу Основного Закону держави задля отримання абсолютної влади, ігноруючи суспільну думку та міжнародно-правову легітимність, усуваючи народ від процесу прийняття рішення, якою саме повинна бути Конституція України.

У сьогоднішніх політичних умовах конституційні зміни використовуються у вузькополітичних цілях окремих політичних сил, які хочуть відформатувати Основний Закон держави як статут тієї чи іншої партії – це крах державотворення. Якщо форматувати Конституцію України під поточну ситуацію, то це означатиме, що буде Конституція особистостей, а не нації і держави. Основний Закон держави – це документ не для глави держави, Уряду чи депутатів, це документ для всього Українського народу.

Переконаний, що рішення стосовно змін до Основного Закону держави повинні прийматися на всенародному референдумі і цьому повинен передувати широкий суспільно-політичний діалог.

З цього приводу Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп встановлює, що Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу; установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є  первинною.

Тому сьогодні, на 92 річницю Соборності України, важливим і необхідним питанням національної ваги є зміна Основного Закону держави з метою максимальної прозорості та публічності за повноцінної участі Українського народу.

Враховуючи викладене, проектом постанови пропонується:

- утворити Національну Конституційну Асамблею для напрацювання пропозицій щодо системного вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, залучивши до обговорення Президента України, політичні партії та депутатські фракції Верховної  Ради України, з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, фахівців Національної академії наук України, провідних спеціалістів у галузі конституційного права, інших науковців, всеукраїнських правозахисних громадських організацій тощо;

- винести на громадське обговорення підготовлені Національною Конституційною Асамблеєю пропозиції, після чого подати проект нової редакції Конституції України на розгляд Верховної Ради України та затвердити всеукраїнським референдумом;

- запропонувати засобам масової інформації здійснювати висвітлення діяльності щодо підготовки проекту нової редакції  Конституції України.

2. Цілі і завдання проекту постанови

Завданням проекту постанови є утворення Національної Конституційної Асамблеї та покладення на неї повноважень з підготовки концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні та відповідного проекту нової редакції Конституції України з метою забезпечення винесення його для обговорення на всеукраїнський референдум.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту постанови

Проектом постанови передбачається:

1. Утворити Національну Конституційну Асамблею, поклавши на неї повноваження з підготовки концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні та проекту нової редакції Конституції України.

2. Затвердити на паритетній основі персональний склад Національної Конституційної Асамблеї окремим рішенням Верховної Ради України на підставі відкритих консультацій з Президентом України, політичними партіями та депутатськими фракціями Верховної Ради України, з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, Національної академії наук України, провідних фахівців у галузі конституційного права, інших науковців та всеукраїнських правозахисних громадських організацій.

3. Доручити заступнику Голови Верховної Ради України:

до 1 березня 2011 року провести установче засідання з метою надання пропозицій щодо положення та персонального складу Національної Конституційної Асамблеї, які подати до парламенту;

до 1 травня 2011 року провести перше слухання Національної Конституційної Асамблеї з метою надання інформації парламенту про стан роботи над проектом нової редакції Конституції України.

4. Визначити за доцільне винесення на громадське обговорення підготовлених Національною Конституційною Асамблеєю пропозицій щодо концепції системного оновлення конституційного регулювання суспільних  відносин в Україні та основних положень проекту нової редакції Конституції України, після чого подати його на розгляд Верховної Ради України та затвердити всеукраїнським референдумом.

5. Запропонувати телерадіоорганізаціям, друкованим засобам масової  інформації запровадити постійні рубрики та цикли передач, публікації з висвітлення діяльності щодо підготовки проекту нової редакції  Конституції  України, залучивши до участі в них членів Національної Конституційної Асамблеї, народних депутатів України, провідних фахівців у галузі конституційного права, інших науковців та широких кіл громадськості.

4. Стан нормативно-правової бази у цій сфері правового регулювання

Законодавство України у сфері регулювання проекту постанови включає такі нормативно-правові акти: Конституція України, «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України» та інші нормативно-правові акти.

Прийняття постанови не потребуватиме внесення змін до законодавчих актів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування постанови та його місце у системі чинного законодавства

Прийняття постанови не вимагає збільшення видатків Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття постанови

Прийняття постанови гарантує реалізацію статей 5 та 69 Основного Закону України, а саме права громадян визначати і змінювати конституційний лад в Україні, на вільне волевиявлення шляхом участі у референдумі під час прийняття Конституції України в новій редакції.

Народний депутат України,

член Комітету Верховної Ради України

з питань охорони здоров’я А.Яценюк

Номер, дата реєстрації: 8013 від 21.01.2011

Сесія реєстрації: 8 сесія VI скликання

Суб'єкт законодавчої ініціативи: Народний депутат України

Ініціатор(и) законопроекту: Яценюк А.П. VI скликання

Текст законопроекту та супровідні документи (DOC):

Проект Постанови 21.01.2011

Подання 21.01.2011

Пояснювальна записка 21.01.2011

Останній стан: Відхилено та знято з розгляду

Останній етап проходження: В порядок денний не включено (16.03.2011)

____________
//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=39483

Проект Постанови Верховної Ради України Про системне вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин (Арсенія Яценюка) 2011 

Проект Закону України Про порядок підготовки і затвердження нової редакції Конституції України (Матвієнка-Стретовича-Марущенка-Стеця) 2009

Проект Закону України Про процедуру підготовки проекту нової редакції Конституції України (Стецьківа-Стретовича-Томенка) 2008

*** 

Сергей Ольховик. Народная Конституция - легитимным путем 

Тарас Стецькив. То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича 

Виктор Мусияка. Гарантом Конституции должен быть не Президент

http://www.agora-gallery.com//artistpage/Franco_Recchia.aspx

«Вікторіанська» асамблея: з пилу - на-гора!

Янукович зважився на те, що було каменем спотикання навіть для Кучми

Президент усвідомив-таки необхідність створення найближчим часом Конституційної асамблеї. Нова структура, мабуть, займеться вдосконаленням окремих положень Основного Закону. Цей ефективний дорадчий механізм дозволить узгодити позиції фахівців з конституційного права, політичних експертів, політиків, громадськості», — сказав глава держави під час засідання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

У пошуках батьків-засновників

Ідея створення Конституційної асамблеї (Конституційних зборів) не нова. Свого часу (з кінця 1992 року й аж до ухвалення нової «кучмівської» Конституції) цю ідею пропонував тодішній віце-спікер Володимир Гриньов.

То були бурхливі часи. Леонід Кучма спочатку як Прем’єр, а потім і як кандидат у президенти активно ратував за ухвалення нової Конституції. Прокомуністична більшість у парламенті цьому найактивнішим чином чинила опір. Суспільство залишалось осторонь: криза, ціни за ніч зростали в тисячі (!) разів, природно, було не до розумувань на тему Конституції.

Ось тоді команда Л.Кучми, в якій активно працював і В.Гриньов, висунула ідею: політики зобов’язані виконувати Конституцію, а створювати її (якщо розраховувати не на час перебування при владі того чи іншого лідера, а, як мовиться, на століття) повинні юристи-професіонали разом з новими суспільними інститутами і громадськістю. У Конституції повинні бути конкретні батьки-засновники, котрі є не тільки професіоналами у сфері права, а й незаперечними авторитетами в суспільстві. У пострадянську епоху така ідея здавалася досить прогресивною. Але її не сприймали марксисти-ленінці з «групи-239».

Коли Л.Кучма став Президентом, знову повернулися до цієї ідеї. Правда, спробували об’єднати її з іншою — про двопалатний парламент. У боротьбі за це «згоріло» чимало політиків і були зламані сотні списів. Проте рішучості для такого крутого реформування не вистачило (заради об’єктивності слід зазначити, що політичні розклади в суспільстві та страшна економічна ситуація на той момент не дозволяли цього зробити). Все закінчилося компромісом: був підписаний нині вже практично забутий закон про владу, що на якийсь час розмежував повноваження різних гілок і відкрив дорогу до «кучмівської» Конституції.

Ставши жертвами політичних компромісів, проекти про створення двопалатного парламенту (а отже, федералізації України) і Конституційної асамблеї були покладені під сукно. Як здавалося тоді, надовго.

Друга хвиля заяв про необхідність Конституційної асамблеї була куди слабкішою, швидше на рівні дискусій. Було це напередодні 2004 року, коли посилено нав’язувалася медведчуківська реформа. Оскільки не знайшлося таких же активних лобістів асамблеї, як ті, хто свого часу об’єднався навколо В.Гриньова і «Нової України», ідея знову почила в Бозі…

Мета є — кроки будуть

Потім про неї і згадували нечасто (з послідовних прихильників можна назвати хіба що Тараса Стецьківа). Ні влада, ні опозиція на своїх прапорах подібного словосполучення — «Конституційна асамблея» — не писали.

Однак, очевидно, з вул. Банкової ця ідея нікуди не йшла. І хоча в країні знову криза, ціни зростають, а новій президентській команді належить вирішувати переважно економічні проблеми, глава держави, проте, говорить про необхідність створення асамблеї, будучи твердо впевнений, що цей крок прогресивний.

Поки що не зрозуміло, як і на основі яких нормативних актів скликатиметься Конституційна асамблея, яка буде її структура, квоти, нарешті, який підсумковий документ вона повинна розробити.

Воля парламенту сьогодні практично паралізована. До створення міцного громадянського суспільства досить далеко. Партії та конкретні політики так і не змогли завоювати в суспільстві достатній авторитет, а лідерів, яким люди довіряють, узагалі можна перелічити на пальцях однієї руки. Судова гілка влади переживає період трансформації.

Цікаво, як же в такій ситуації створити асамблею (а для її нормальної роботи, мабуть, знадобиться не менше двох-трьох десятків фахівців та ще й стільки ж тих людей, яких безапеляційно можна назвати моральними авторитетами в суспільстві), змусити її в короткий строк, але при цьому якісно і скрупульозно виписати нові положення Конституції, які зрозуміли б і прийняли не стільки і не тільки юристи, а й різношерсте, розлючене економічними проблемами і катаклізмами суспільство?

Це завдання явно не з легких. З другого боку, нескладно зрозуміти: Президент не став би публічно зачіпати цю тему, не маючи в кишені хоч би приблизного плану створення асамблеї та її функціонування, а також не підозрюючи, який буде результат її роботи.

Значить, такий план на вул. Банковій є. І якщо президентській команді до снаги дати нову битву на цьому фронті, то сухий порох уже заштовхали в порохівниці.

Залишається уважно спостерігати за кроками на шляху до створення асамблеї.

Володимир КАЦМАН

ВЛАДА І ЗАКОН, №2-3 (989-990) 12.01—21.01.2011

//zib.com.ua/ua/1358-viktorianska_asambleya_z_pilu__na-gora.html

//zik.ua/ua/news/2006/08/03/46085

Конституційна Асамблея — шанс модернізувати країну, або Методологія демократії «без прикметників»

Президент Віктор Янукович ініціював створення Національної конституційної асамблеї з метою, як було зазначено, удосконалення базових положень Основного Закону відповідно до реалій сучасного світу. 

Правильна постановка питання полягає в тому, що народові і державі потрібен справжній демократичний рух уперед, без потрясінь, спекуляцій та руйнівних політичних експериментів.

Заява глави держави, очевидно, має не тільки дати старт оновленню конституційного дизайну, а й відкрити перспективу для здійснення повномасштабної модернізації країни.

Не менш важливе у цьому сенсі питання ціни суспільних перетворень. Чи зможе влада, визначаючи цілі та засоби політико-правових і соціально-економічних реформ, піднятися над своїми вузькокорпоративними інтересами? Чи зможе усвідомити, що концентрація повноважень, адміністративний тиск, «політична доцільність» — ресурс обмеженого часу?

Від розуміння цих аспектів залежатиме головне питання — вибору моделі конституційної реформи та інструментів модернізації, визначення ризиків і шляхів їх подолання

Порядок денний: від подолання дефіциту легітимності до модернізації країни

Україна потребує модернізації всієї країни. Фрагментарні, сегментні реформи позитивного результату не дають. Приклади так званої судової реформи чи реформи податкової системи підтверджують це.

Відтак, країні сьогодні потрібна систематизація реформ: від економіки, фінансів, соціальної політики — до політичної системи, внутрішньої і зовнішньої безпеки.

Єдиним чинником, що за своєю природою здатен сьогодні стати матрицею реформування всієї країни, є лише конституційно-правова модернізація.

Вона розглядається нами як процес приведення права України, і передовсім Конституції, у відповідність до сучасних потреб суспільства та держави, національної правової традиції, критеріїв і стандартів європейського конституціоналізму, європейського права.

Центральною позицією конституційно-правової модернізації є формування справжнього народовладдя, подолання відчуження влади і суспільства.

Хоч би як пафосно чи абстрактно це звучало, але саме ця проблема пов’язана з визнанням людини, її прав і свобод основною цінністю, з легітимністю існування владних інститутів. В Україні упродовж 20 років незалежності закладено основи державності, впроваджено демократичні інститути і процедури. Попри це, наша демократія значною мірою має нерозвинений, фасадний, а тепер — ще й імітаційний характер.

Зрештою, правовою квінтесенцією відриву влади від суспільства стала заміна політичної системи країни за рішенням суду через шість років після прийняття Конституції України у відповідній редакції.

Загальновідомо, що зміни до Основного Закону вносилися у 2004 році з процедурними порушеннями Конституції. Проте, з погляду теорії і практики конституціоналізму, рішення Конституційного суду — безпрецедентне. КС, який зобов’язаний діяти в межах Конституції і не може стояти над нею, поставивши себе вище конституційного законодавця, ще більше вийшов за межі демократичної легітимності. Він дестабілізував засади конституційного ладу, підірвав основний інституційний зв’язок між народом (як джерелом влади в Україні) та парламентом, президентом України (як конституційними суб’єктами конституційного процесу в державі). Власноруч звівши нанівець свій авторитет, Конституційний суд навряд чи сьогодні й сам може реально виконувати свої функції «захисника» Конституції та попереднього конституційного контролю.

Нагадаю, що 17 грудня 2010 року Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) дала чітку оцінку конституційній ситуації в Україні: «…рішення Конституційного суду порушує питання про легітимність дій у минулому, оскільки інститути України працювали протягом декількох років на основі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними. Це також порушує питання легітимності щодо діючих інститутів, оскільки і президент, і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними».

Саме тому Венеціанська комісія вкотре настійно рекомендує провести в Україні справжню і всеосяжну конституційну реформу. Комісія підкреслила необхідність забезпечення легітимності конституційної реформи в Україні.

Повернення до Конституції 1996 року, як ніколи (може, цього ще не всі розуміють, у тому числі й на Банковій), актуалізує питання легітимації влади. Жорсткий, однак виключно правовий характер рекомендацій Венеціанської комісії щодо конституційної ситуації в Україні підтверджує це. Більше того, потуги окремих вітчизняних «маститих» юристів кулуарно «вплинути» на рішення комісії тільки систематизували і зробили його текст «точнішим». Як член Венеціанської комісії я дуже стурбована цим, бо вкрай негативна оцінка конституційної ситуації в Україні стосується практично всієї держави. А це вже не жарти.

Демократична чи авторитарна модернізація?

Після рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року виникла нова політико-правова реальність, що передбачає зосередження конституційних політичних, економічних, адміністративних повноважень в руках президента України.

Концентрація владних повноважень в одному центрі може забезпечити керованість системи й підвищити її ефективність. В історії є чимало прикладів, коли держави з сильною виконавчою владою та розширеними повноваженнями президента домагалися значних економічних і політичних успіхів. Можна згадати Сінгапур періоду правління Лі Кван Ю або ряд країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії, де президенти забезпечили економічне зростання і підвищення якості життя широких верств населення. Досвід США часів Франкліна Рузвельта і його «Нового курсу» також ґрунтувався на сильному президентському правлінні.

Отже, попри всю неоднозначність способу зміни політичної системи з позицій європейського конституціоналізму, такий формат усе ж таки може бути сприйнятий (легітимізований) українським суспільством і міжнародною спільнотою, але тільки за умов, якщо:

по-перше, подальші конституційні зміни матимуть характер комплексного, системного, продуманого у часі процесу, який передбачатиме глибоку сутнісну модернізацію Конституції України, і на її основі — всієї правової системи держави;

по-друге, надалі буде забезпечено обов’язкове дотримання конституційного порядку проведення конституційно-правової модернізації. Конституцію, як писав Йон Елстер, має бути піднято вище «звичайної політики». Відправний пункт тут — це те, що конституція є «способом самообмеження, створеного державою, щоб захистити себе від її передбачуваної тенденції приймати непрозорі рішення». Наріжним каменем конституційного права є конституція як єдиний акт, котрий повинен мати стабільність, що сприяє зміцненню авторитету держави і відносній сталості конституційного ладу;

по-третє, влада розглядатиме процес конституційно-правової модернізації як укладення суспільно-правового договору, що потребує не кулуарного підходу, а вільної і відкритої атмосфери. Зрештою, новітній конституційний процес не може бути зведений до формату «октроювання» (монаршого дарування) конституції своєму народові. Усвідомлюючи свою політичну відповідальність, і влада, і опозиція не мають використовувати конституційну реформу як полігон для боротьби, а зобов’язані працювати конструктивно. Громадськість повинна мати вдосталь часу для розгляду, аналізу, формування пропозицій, а головне — для того, щоб впливати на перебіг, зміст, суть пропонованих змін. «Гравцями» на цьому полі мають виступити не лише політичні партії, тим більше не лише ті, які нині представлені в парламенті. Спектр учасників повинен бути набагато ширший. Діюча Верховна Рада вже не репрезентує основних суспільних настроїв. Кого представляють нинішні «тушки» в парламенті, які забезпечують більшість? І саме тому до цього процесу неодмінно мають бути залучені і непарламентські політичні сили, насамперед ті, чиї представники здобули підтримку на президентських, місцевих виборах (адже за кожною з них стоїть вагомий суспільний інтерес, з яким слід рахуватися), і громадські організації. Особлива роль має відводитися науково-експертному співтовариству;

по-четверте, влада забезпечить суспільну довіру до реформ. Наприклад, не можуть дерегуляція і зниження бюджетних витрат супроводжуватися збільшенням коштів на закупівлю меблів та елітного автотранспорту для VIP-чиновників, а боротьба з корупцією — скидатися на вибіркове застосування «букви закону» до політичних опонентів. Люди здатні відрізняти справжні реформи від їх імітації, бо результат того й іншого відчувають на собі.

Досвід останніх років засвідчив, що демократія — це не подвижництво лідера, декларації, майдани та гасла, а система інститутів і управлінських практик.

Якщо немає вільних виборів, рівної участі, реальної конкуренції, свободи об’єднань, вільної інформації, свободи слова, підзвітності влади всіх рівнів, механізмів стримувань і противаг — то немає сенсу говорити про демократію, хоч би які прикметники — суверенна, демократія по-українському тощо — використовувалися в цьому контексті.

Варто взяти до уваги позицію секретаря Венеціанської комісії Томаса Маркерта: «У молодої демократії, такої як українська, досить проблематичною є концентрація влади в руках однієї особи. Тут Україна суттєво відрізняється, до прикладу, від Франції — «старої» президентської демократії. Досвід показує, що в Україні були серйозні зловживання владою. Це дає привід для занепокоєння». У зв’язку з цим у Висновку Венеціанської комісії наголошується, що зміни в закон про Кабінет міністрів уже демонструють тенденцію до концентрації в руках президента повноважень, яких він не має навіть за Конституцією 1996 року.

Водночас заява президента Віктора Януковича про створення Конституційної асамблеї свідчить, що на Банковій, очевидно, бачать ризики авторитарної модернізації. Отже, рішення Конституційного суду від 30 вересня минулого року поставило не крапку, а двокрапку, що неминуче має відкрити нову сторінку в конституційному процесі України.

Якою повинна бути Конституційна асамблея?

У світовій практиці конституційної інженерії є кілька форматів застосування цього інституту.

1. Формат спеціально обраного народом органу, який розробляє й ухвалює нову конституцію держави (установчі збори). Варіантів цього формату дуже багато. Так писалися й ухвалювалися конституції США (в 1787 році — Конвентом) і Франції (в 1791 році — Генеральними штатами). У новітній історії установчі збори ухвалювали конституції Італії (1947 р.), Індії (1950 р.), Тунісу (1956 р.), Болівії (1967 р.), Бангладеш (1972 р.), Намібії (1990 р.), Болгарії (1991 р.) та ін. Як правило, установчі збори — це однопалатний (тільки в Бразилії він був двопалатним) орган, який обирався й нерідко розпускався відразу після прийняття конституції, поступаючись місцем обраному на основі нового основного закону парламенту.

2. Комбінований формат. Є приклади, коли самі установчі збори ставали парламентом чи парламент перейменовувався на певний час у конституційну асамблею (у Шрі-Ланці 1972 р., Папуа—Новій Гвінеї 1975 р., Пакистані 1973 р., Таїланді 1974 р., Греції 1975 р., Танзанії 1977 р., Нідерландах 1983 р., Бразилії 1988 р., Замбії 1992 р.). При цьому іноді конституційна асамблея як обиралася прямим голосування громадян, так і формувалася виконавчою владою. У деяких країнах установчі збори складалися з кількох частин: парламенту і вибраних членів асамблеї (Народний консультативний конгрес в Індонезії в 1945 р., Лойя-джирга (Велика Рада – ред.) в Афганістані в 1987 р., Великий народний хурал у Монголії в 1992 р.).

У новітній історії України також є приклади спроб застосувати установчі збори для прийняття нової редакції Основного Закону. 2008 року до парламенту навіть було внесено проект закону про процедуру підготовки нової редакції Конституції України через скликання Конституційної асамблеї України, сформованої шляхом прямих виборів із використанням комбінованої виборчої системи. Однак цей законопроект не був розглянутий парламентом навіть у першому читанні і повернутий суб’єкту законодавчої ініціативи у червні минулого року.

3. Крім органу з імперативними повноваженнями щодо ухвалення Конституції,Конституційна асамблея може розглядатись як дорадчий або представницький орган, який лише розробляє текст конституції чи зміни до неї. Сам же акт прийняття документа перебуває в компетенції парламенту або виноситься на референдум. Так, конституція IV Республіки Франції 1946 року була розроблена установчими зборами й схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

На особливу увагу заслуговує досвід Конституційної асамблеї в ПАР. Процес підготовки конституції в Південній Африці розпочався з падінням режиму апартеїду в ПАР (наприкінці 1980-х років). Дві провідні політичні сили — опозиційний Африканський національний конгрес (АНК) і правляча Національна партія (НП) — виступили ініціаторами процесу переговорів. При цьому діалог відбувався в рамках офіційно створених багатопартійних дискусійних майданчиків, які дозволяли і невеликим політичним групам висловлювати свої погляди та брати участь у підготовці угод. Було скликано багатопартійну конференцію «Конвенція за демократичну Південну Африку» (CODESA), а по закритті цього форуму розпочався процес «Багатосторонні переговори» (MPNP), у якому брали участь усі політичні групи ПАР.

Було вирішено, що для забезпечення загального суспільного охоплення конституція має стати продуктом зусиль усього суспільства, представленого трьома основними категоріями: 1) політичні партії, представлені в асамблеї; 2) партії, котрі не увійшли до Конституційної асамблеї, та організації громадянського суспільства; 3) окремі громадяни. Прозорості сприяло те, що всі засідання Конституційної асамблеї і її структур були відкриті для публіки, а всі матеріали, включно з протоколами, доповідями та пропозиціями, можна було прочитати в Інтернеті. Крім того, нова конституція була написана так, щоб її могли розуміти прості люди, і перекладена одинадцятьма основними мовами ПАР, а вивчення її стало предметом масової загальнонаціональної просвітницької програми. Остаточний текст конституції ПАР ухвалив парламент країни 8 травня 1996 року, а 11 жовтня 1996 року Конституційна асамблея внесла основні доповнення.

На думку одного з авторів південноафриканського основного закону, Сіріла Рамафоза, механізм Конституційної асамблеї і «Багатосторонніх переговорів» дозволив сформувати в людей стійке відчуття причетності до вироблення свого основного закону, більшість представників населення мала можливість зробити свій внесок у створення конституції ПАР.

Україна, безперечно, має свій досвід конституційного будівництва. Наша країна пройшла декілька етапів конституційного конструювання. Застосовувався і формат дорадчого органу для вироблення тексту конституційних змін. У 2008 році президент Віктор Ющенко створив Національну конституційну раду. Проте мушу визнати, що в умовах відсутності належної правової культури та політичної відповідальності політичний егоїзм тогочасної влади й опозиції, з одного боку, а з іншого — недостатня політична воля і наполегливість президента не дали реалізуватися ідеї конституційної реформи. Був запропонований консенсусний формат напрацювання пропозицій щодо вдосконалення Основного Закону. Попри нереалізованість конституційного проекту, Венеціанська комісія у 2009 році відзначила, що конституційна реформа рухається у правильному напрямку.

З позицій власного досвіду, можу сказати, що в нинішнього президента України на початку його каденції є сприятливі умови для запуску конституційної модернізації, він демонструє необхідну для цього політичну волю. Тому ідея створення Конституційної асамблеї заслуговує всебічного обговорення і підтримки.

Викликає занепокоєння інше.

Останнім часом влада вдалася до низки кроків у правовій сфері, що їх у комплексі вже негативно оцінили міжнародні експерти. Тому не треба більше імітацій реформ.

З боку скидається, що на сьогодні у влади не сформоване цілісне бачення шляхів подальшого конституційного реформування. Періодично у промовах президента України йдеться про референдум, про парламентську процедуру... Нещодавно створено Комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (експерти вже зазначали, що комісія виявилася не репрезентативною у плані представництва вітчизняних наукових юридичних шкіл, незалежних експертів-конституціоналістів). Однак під час її першого засідання президент озвучує ідею створення Національної конституційної асамблеї! Створено також окрему робочу групу з питань удосконалення законодавства про вибори. Все це свідчить або про конкурентну боротьбу всередині президентської команди, або про відсутність стратегічного бачення і, відповідно, підготовлених кадрів, відтак, як наслідок, — відсутність єдиної, позитивної лінії поведінки у сфері конституційних відносин.

Головна й необхідна умова для досягнення поставленої мети — скоригованість складових конституційного процесу та їх узгодженість із процесом проведення економічних і соціальних реформ. Така робота однозначно має проводитися узгоджено, а отже — мати єдиний, неконфліктний центр генерування рішень.

У зв’язку з цим доцільним буде поступовий розвиток конституційно-правової модернізації. У нинішніх умовах доцільно забезпечити вдосконалення (зміни) окремих положень (розділів) Основного Закону держави з подальшим їх розвитком шляхом прийняття відповідних конституційних законів, інших актів законодавства України, підзаконних нормативно-правових актів та, безумовно, якісне запровадження прийнятих новел на практиці.

Першим кроком конституційно-правової реформи повинна стати модернізація інституту виборів, адже виборча система є модулятором майбутньої політичної системи.

Не можна відкладати і проведення справжньої судово-правової реформи, покликаної забезпечувати захист прав та свобод людини і громадянина.

Предметом конституційної модернізації мають також стати місцеве самоврядування, територіальна організація, адміністративна реформа.

Зверну увагу на те, що йдеться не лише про суто нормотворчий процес а про реалізацію цілого комплексу заходів правового, організаційного, фінансового тощо характеру.

Проведення конституційно-правової модернізації передбачає планування цієї роботи, підготовку концепції з визначенням методології, основного інструментарію, постановку завдань і цілей, визначення пріоритетів та прогнозування результатів.

Надзвичайно важливо, щоб послідовність, наступність влади, принаймні у стратегічно важливих речах, була забезпечена.

Марина Ставнійчук «Дзеркало тижня. Україна» №2, 21 січня 2011

//dt.ua/POLITICS/konstitutsiyna_asambleya__shans_modernizuvati_krayinu,__abo_metodologiya_demokratiyi_bez_prikmetniki-73745.html

//caricatura.ru

Ніякої Конституційної Асамблеї в Конституції немає

Конституційна Асамблея може стати "камуфляжним" органом для демонстрації владою демократичності процесу підготовки та ухвалення змін до Конституції.

Як передає кореспондент УНІАН, таку думку висловили на прес-конференції в Києві керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир ФЕСЕНКО та науковий директор школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій ГАРАНЬ, коментуючи ініціативу Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА про створення Конституційної Асамблеї.

"Я думаю, що у виконанні ЯНУКОВИЧА створення такої Конституційної Асамблеї буде здебільшого якісь "камуфляжний" орган. Я не думаю, що якщо такий орган буде створюватися, то він дійсно буде створюватися таким чином, щоб в ньому були представлені різні думки, і щоб він дійсно щось реально виробив. Я в це не вірю. На жаль, всі президенти, які створюють такі структури, переслідують свої власні цілі. І ЮЩЕНКО це теж показав", - сказав О.ГАРАНЬ.

Водночас політолог нагадав, що чинна Конституція передбачає лише один спосіб, в якій можуть ухвалюватися зміни до Основного Закону. "Механізм (Конституційної Асамблеї - УНІАН) не прописаний в нашій Конституції, і спочатку його потрібно прописати в Конституції, бо інакше ця Конституційна Асамблея - це такий консультативний орган з невизначеними повноваженнями", - вважає О.ГАРАНЬ.

"В чому є небезпека, дійсно, це в тому, щоб не використати Конституційну Асамблею як якийсь недомократичний інструмент конституційного процесу.

Є порядок внесення змін до Конституції, який закріплений в Основному Законі, що зараз діє. Там все чітко прописано. Там нема ніякої Конституційної Асамблеї. Мені здається, що Конституційна Асамблея може з`явитися, але вона, скоріше, буде інститутом підготовки і обговорення конституційних змін, але зміни будуть ухвалюватися Верховною Радою", - у свою чергу припустив В.ФЕСЕНКО.

За його словами, тема конституційної реформи має бути представлена в посланні Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА до парламенту наприкінці лютого або в березні. "Конституційні зміни будуть - це обіцяли європейцям. ЯНУКОВИЧ обіцяв зняти певний негативний контекст у зв`язку з рішенням Конституційного суду, щоб показати, що конституційний процес відбувається нормально, легітимним чином", - переконаний В.ФЕСЕНКО.

Як повідомляв УНІАН, 13 січня Президент України В.ЯНУКОВИЧ заявив про початок найближчим часом роботи над створенням в державі Конституційної Асамблеї з метою вдосконалення Основного Закону.

"Велика праця нас чекає щодо удосконалення базових положень Основного Закону, які б відповідали реаліям сучасного світу. Найближчим часом ми розпочнемо роботу зі створення моделі Конституційної Асамблеї як ефективного дорадчого механізму, що дозволить узгодити позиції фахівців з конституційного права, політичних експертів, політиків, громадськості", - сказав В.ЯНУКОВИЧ.

21.01.2011

//www.unian.ua/news/417342-politologi-niyakoji-konstitutsiynoji-asambleji-v-konstitutsiji-nemae.html

//file.liga.net/person/678-aleksei-garan.html

//file.liga.net/person/902-vladimir-fesenko.html