Нация и Конституция

32-й президент США Франклин Рузвельт как-то заметил, что"конституцию следует рассматривать не как ограничивающий бандаж, а как инструмент, созданный для охраны здорового роста нации".

Именно потому, что Конституция США с 1787 года отвечает своему предназначению, американцы превратились в одну из самых процветающих наций мира. Несмотря на свой почтенный возраст и архаическое содержание, она поражает своей жизнеспособностью на фоне своих несравненно более поздних аналогов.

Секрет её долголетия в отношении к ней простых американцев. По словам одного правоведа, как только она была ратифицирована, практически каждый в Америке немедленно воспринял её "как документ, контролирующий его судьбу".

Именно восприятие Конституции США, с одной стороны, в качестве общенациональной ценности, а с другой, в качестве личной, привело к тому, что столь разноликое, разноязыкое и разноцветное население стало в итоге единой и сплоченной нацией.

Способность объединиться под одной государственной крышей представителям столь разных рас, этносов, религий, языков и взглядов на жизнь стала краеугольным камнем их благоденствия.

А всё дело в том, что отцам-основателям этой державы пришла в голову счастливая мысль предложить в качестве основы нации не этнические, религиозные или языковые признаки, а правовые ценности.

И американцы искренне гордятся этим вкладом в развитие западной цивилизации. Об этом, в частности, поведал в своей книге "Лидер" экс-мэр Нью-Йорка Рудольф Джулиани:

"Американцами нас делают наши убеждения, а вовсе не общность нашего этнического происхождения, расы или религии. Вера в свободу совести, политическую свободу и экономическую свободу – вот что делает нас американцами. Вера в демократию, верховенство закона, уважение к ценности человеческой жизни – вот что делает нас американцами".

Уникальный конституционный опыт США учла Европа, которая уже вдогонку стала объединяться прямо на историческом марше.

Консолидированный опыт западных стран позволяет утверждать, что нация в подлинном смысле этого слова начинается не с оскорблений и угроз в адрес представителей иных рас, этносов, языковых групп и народов. Нация начинается с уважения к достоинству человека.

К этому, например, призывает первая же статья Основного закона ФРГ (1949):"Человеческое достоинство неприкосновенно. Уважать и защищать его – обязанность всякой государственной власти".

Очевидно, что немецкие законодатели, наученные горьким опытом, проявили предусмотрительность, начав построение державы не с перечисления государственных форм, языков и символов, а с утверждения возвышенных и объединяющих людей правовых благ.

Со временем эта конституционная "находка" обрела статус прописной истины и, практически, дословно легла в основу Хартии Европейского Союза об основных правах (2000).

В чём легко убедиться, ознакомившись со статьей 1 этого воистину общеевропейского Билля о правах: "Достоинство человека неприкосновенно. Его необходимо уважать и защищать".

Таким образом, западная цивилизация, не мудрствуя лукаво, однозначно определилась с теми ценностями, приверженность коим способствует самосохранению и развитию любой общности людей, даже тех, которые случайно, а, нередко, и помимо своей воли, оказались на территории одной державы.

Итак, с уважения к достоинству друг друга начинается зарождение единой нации. Самоидентификация оной в европейском смысле этого слова происходит исключительно в процессе настойчивого овладения людьми искусством доброжелательного, уважительного и терпимого отношения друг к другу. С этого же и начинается созидательная конституция любого народа.

Заметим, отнюдь не та юридическая конституция, которую после торжественного провозглашения тут же кладут на полку, забыв о ее существовании на второй день после принятия, а та фактическая, которая реально и повседневно регулирует отношения между людьми в стране.

Неслучайно один из самых успешных государственных деятелей ХХ века Маргарет Тэтчер как-то заметила, что "Конституции должны писаться в сердцах, а не на бумаге". Конституция, идущая от сердца, проявляется в стереотипах повседневного поведения. Иными словами, суть любой конституции таится в культуре того или иного народа.

В одних державах оная – это сочувствие, уважение к человеческому достоинству и солидарность в лихую годину всех со всеми. А в других – всё с точностью до наоборот. Украина – яркий пример последнего.

Увы, фактической конституцией Украины уже давно стало откровенное пренебрежение правами человека. Её источник коренится в менталитете обитателей страны. И какую юридическую конституцию мы бы не принимали, всё будет как всегда: она будет фиктивной с момента своего зачатия.

Ибо там, где реально отсутствует правовая культура, любые юридические тексты, даже самые возвышенные и вдохновенные, попросту не срабатывают. И не стоит при этом всю вину "валить" на очередную партию власти.

По сему поводу некогда очень удачно отозвался российский режиссёр Александр Сокуров:

"Начало краха – внутри общества, а не в голове лидера. Общество начинает девальвироваться от народа. А не от власти. Власть приходит потом, несколько позже – почувствовав эту девальвацию и пользуясь ею.

В политиках сидит синдром официанта: "Что вам угодно, вы только скажите – мы всё сделаем!" – говорят политики. Когда общество доходит до определённой степени разложения, когда начинается необратимый процесс гибели народа, превращение его в толпу – вот тогда появляются Ленин и Гитлер: они из этой же толпы".

Береги нас Бог от подобного исхода. Украина повторно этого не вынесет.

Посему, рассчитывать надо только на свои силы, и в первую очередь, на изменение своей ментальности. Такая перспектива вполне реальна в процессе объединения граждан с целью защиты своих конституционных прав.

Никакое объединение, однако, не сможет состояться без заведомого уважения к друг друга. Лишь при соблюдении этого условия можно рассчитывать на создание разветвленной сети институтов гражданского общества.

Гражданское общество – это позвоночник нации. Лишь оно способно схватить "за горло" любое квазигосударство, загнать его "в угол", не позволяя оттуда вырваться до той поры, пока оно не озаботится благополучием тех, кто его реально содержит – своих налогоплательщиков.

А до того основные права будут фиктивны, свобода иллюзорна, а о человеческом достоинстве будут напоминать только старые песни и стихи, да и новые неистовые памфлеты.

Без политической борьбы – нет прав человека. Об этом написаны горы литературы. Но никто лучше не описал этот процесс, чем немецкий правовед Рудольф фон Иеринг.

Ему принадлежат пророческие слова о том, что "всякое право в мире было добыто путём столкновений, каждое важное правоположение надо было сначала отвоевать у тех, кто ему противился, и каждое право – всё равно, отдельного ли лица или целого народа, – предполагает постоянную готовность его отстаивать. Право есть не просто мысль, а живая сила".

Право творит цивилизованная нация. Только такое Право обладает "живой силой".

Нация формируется в процессе созидания конституции, проникнутой высоким духом Права. Тем самым, нация и конституция – близнецы-братья. И та и другая начинается с правовой культуры, суть которой – повсеместное и повседневное уважение к достоинству, свободе и правам человека.

Таким образом, конституирование современной нации идёт рука об руку с созданием национальной конституции, высшей ценностью которой признается человеческое достоинство. Без бережного отношения к последнему не будет ни нации, ни конституции, ни правового государства.

24 мая 2011 г.

Александр Мучник, президент Института демократии и прав человека, заслуженный юрист Украины

//www.pravda.com.ua/columns/2011/05/24/6232241/

Узурпация по-украински
То, что предлагает Яценюк, ничем не лучше указа Януковича
Александр Мучник. Мы и Конституция: 20 лет порознь
Тарас Стецьків. Первородний гріх української Конституції

Білль про Права 1791

КОНСТИТУЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Поправки 1791 року 

(БІЛЛЬ ПРО ПРАВА)

Поправка І. Конгрес не має права видавати закони щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратися і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду. |рус.|

Поправка ІІ. Через те, що для безпеки вільної держави потрібна добре організована міліція [народне ополчення], право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися.

Поправка ІІІ. У мирні часи жоден вояк не може квартирувати в будь-якому будинку без згоди на це власника; під час війни таке розквартирування може відбуватися лише згідно з законом, що буде встановлений.

Поправка IV. Право народу на недоторканість особи, помешкання, особистих паперів і майна не має порушуватися безпідставними трусами і арештами; ордер на трус і арешт має видаватися лише зі слушних причин, посвідчених присягою або запевненням. В таких ордерах треба докладно вказувати місце, де треба чинити трус, осіб, яких треба заарештувати, або речі, які треба вилучити.

Поправка V. Нікого не можна притягати до відповідальності за скоєння тяжкого кримінального злочину чи іншого ганебного вчинку, інакше як за поданням або висновком великого журі присяжних, за винятком злочинів, скоєних особами, які належать до наземних чи морських збройних сил або міліції, коли ці особи перебувають на дійсній службі, під час війни чи іншої громадської небезпеки. Нікого не можна притягати до відповідальності за злочин вдруге; нікого не можна примушувати свідчити проти себе за обвинувачення в будь-якому кримінальному злочині, а також нікого не можна позбавити життя, свободи чи власності без законної процедури. Приватну власність не можна відбирати для громадських потреб без справедливої винагороди.

Поправка VI. В усіх кримінальних справах обвинувачений повинен мати право на швидкий і відкритий суд безсторонніх присяжних зі штату чи округи, де скоєно злочин, і то ці округи закон має визначати законом наперед. Обвинуваченого треба повідомляти про зміст і причину обвинувачень, право мати зводини зі свідками позивача, за обов'язковою для усіх процедурою ставити свідків на свою користь і вдаватися до допомоги адвоката для своєї оборони.

Поправка VII. Судові справи на підставі загального права, якщо розмір вимог перевищує двадцять доларів, належать суду присяжних, і жодна справа, розглянута судом присяжних, не повинна розглядатися вдруге у будь-якому суді Сполучених Штатів, інакше як згідно з нормами загального права.

Поправка VIII. Не можна встановлювати надмірних застав, накладати надмірних штрафів або вдаватися до жорстоких і незвичайних покарань.

Поправка ІХ. Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитися як заперечення чи обмеження інших прав, які належать народові.

Поправка Х. Повноваження, що не передано цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонено нею окремим штатам, належать відповідно штатам або народові. (Ратифіковані у грудні 1791 року).

Bill of Rights, December 15, 1791

10 поправок до Конституції США набрали чинності 15 грудня 1791 р. Цими поправками були гарантовані свобода слова, друку, зборів, віросповідання, відділення церкви від держави, недоторканість особи, право на зберігання і носіння зброї.

Від часу прийняття 17 вересня 1787 р. та ратифікації, першим конституцію ратифікував Делавер 7 грудня 1787 р., в Конституцію США було внесено 27 поправок, у тому числі 10 поправок, що складають Білль про Права 1791 року. Двадцять сьома поправка була внесена до Конституції США у 1992 році.

photo: gods-prey.com

Леонід Кравчук: Україна залишилася єдиною в Європі, де комуністи досі у владі

Маємо в усьому залишатися державою

Його в Україні знає кожен. Зі шкільних підручників, дитячих і дорослих енциклопедій, безмежної в своїх обсягах інтернетівської Вікіпедії. І зважте, розумні сяючі очі Леоніда Макаровича Кравчука, його неголосна мудра мова, статечність, що викликає захоплення і повагу, чіткість думки та ясність пам’яті залишаються незмінними навіть з плином часу. А це, погодьтеся, вдається далеко не кожному, свідчить про цілісність натури, міцні фізичні та моральні підмурівки, глибинне національне коріння. Бо, що б там хто казав, хоч як не оцінював роль особистості в історії, Леонід Кравчук був, є і залишиться обличчям першого двадцятиріччя незалежної Української держави.

Не зігнемося під гнітом… свободи!

— У ті дні 20-річної давності я був прихильником суто парламентської країни,?— каже співбесідник. — Гадав, що Президент має обиратися депутатами, зокрема так, як у Німеччині, багатьох інших європейських країнах. З огляду на це ми внесли до тогочасної Конституції УРСР доповнення: Голова Верховної Ради — найвища посадова особа. Тому й мене зустрічали в світі не лише як спікера, а як найвищу особу України.

Гадалося, що в новій державі парламент формуватиме уряд, інші владні гілки, а президент обиратиметься в парламентській залі для виконання представницьких повноважень чи тих, котрі виникають, приміром, за умов політичної чи якоїсь іншої кризи. Та в Росії саме тієї весни обрали президентом Бориса Єльцина (і ми вирішили змавпувати — Авт.). Тож і в нашому загалі виникла така думка. Таким чином був започаткований інститут президентства, який згодом увійшов до чинної тоді Конституції.

— Коли потім недовгий період ми були парламентсько-президентською державою,— продовжує він, — то Голова Верховної Ради навіть підписував документи про призначення уряду. Та після того, як Конституційний Суд повернув президентсько-парламентську форму державного управління, нині всіх призначає Президент, а парламент лише ухвалює закони. Їх знову-таки підписує глава держави.

Тож нині функції Голови Верховної Ради — виключно спікерські, як і в інших країнах. У нас же, після того як Олександр Ткаченко заявив на весь світ, мовляв я не перший, але й не другий, до цього часу всі наступні голови, не маючи на те повноважень, пнуться до булави. Нині будь-який міністр має більше повноважень, ніж очільник парламенту, бо його рішення поширюються на всю країну.

— А тепер, з висоти 20 років, ваша позиція щодо суто парламентської держави залишається непохитною? — ставлю питання руба.

— Ні,— каже Леонід Макарович, — за час, що минув, я багато разів упевнювався, що коли б у нас не було інституту президентства, людини, котра б на цій посаді могла без довгих парламентських дискусій безвідкладно ухвалювати документи щодо найпекучіших проблем, країні було б значно сутужніше. Адже коли немає розвиненої партійної системи, бракує відповідальності партій чи урядової коаліції, саме в Президента мають бути такі повноваження, котрі дають змогу приймати оперативні рішення, що зачіпають національну безпеку, світові проблеми.

Учорашні рішення — сьогоднішні проблеми

Суспільна дискусія довкола так званого Великого Герба нашої держави то затухає, то знову спалахує. Пригадую одне з урядових засідань наприкінці 90-х років минулого століття, де це питання гучно дискутувалося. Ліві нардепи до хрипоти доводили: потрібен він нам, і край!

— От-от, — продовжує перший Президент, — тут якраз собака заритий. Це надумане питання. У 1996 році комуністи не хотіли ухвалювати нинішній Державний герб, мовляв, треба обов’язково домалювати туди серп і молот, на що, певна річ, не погоджувалися демократи. Та перші настояли, щоб наш український герб був «малим», а отже, потрібен ще якийсь.

Так було і з нагородами, коли ті, хто зневажає все українське, хотіли залишити державним… орден імені Ульянова-Леніна. Гадаю, коли будуть вноситися зміни до чинної Конституції, треба раз і назавжди поставити крапку в цій безплідній дискусії з «совєтіко-большевітіко».

Чи згадаймо недавні не гідні державної позиції дії цих «учорашніх» довкола нашого прапора, — розхвилювався співбесідник. — Дивлюся по телебаченню трансляцію параду з нагоди Дня Перемоги в Москві. Який прапор несуть попереду? Величезний російський триколір. І лише після нього прапор Перемоги, котрий Російська Федерація успадкувала від СРСР і зробила його державною цінністю. А в нас ці нікчемні порухи, якісь заяви аж до сумнівного закону, який відмінив Конституційний Суд.

Не вистачає розуму зробити прапор визволення України, щоб нести його Хрещатиком 9 Травня? Маємо в усьому залишатися державою, а не сліпо копіювати когось, причім у гіршому, плебейському варіанті.

Не з доброго дива злітають з вуст Леоніда Макаровича й такі гіркі слова про нинішніх «позавчорашніх», і з цими його оцінками, безумовно, солідарні багато українських патріотів:

— Кличете нас назад, в Українську радянську чи то державу, чи колонію, і водночас купаєтеся в незалежності, повсюдно паплюжачи її, граєтеся з владою: «За це голосуємо, а за те — ні». Повірте, Україна залишилася єдиною в Європі, де комуністи досі у владі, до того не лише хизуються «золотою акцією», а й керівні кадри розставляють. Митниця від кого? Та, в якій корупція аж зашкалює? В Одесі, приміром, вам будь-хто з підприємців розкаже, скільки і в яку кімнату треба занести 30 тисяч «зелених»!

І як тут не згадати древнього грецького філософа Платона, котрий свого часу говорив: «Дедалі відхиляється від розуму те, що діється всупереч закону і порядку». Хоча ближчий до нас німецький письменник Генріх Манн перекладав відповідальність за чужі негідні вчинки не лише на їхніх безпосередніх авторів, а й на ширший загал, що мовчки спостерігає за тим, як паплюжать їхню державу, зауважуючи: «демократія — це, по суті, визнання того, що всі ми як суспільство відповідальні одне за одного».

Часи змінюються. І ми разом з ними

Одне тішить: за 20 років незалежності народилося нове покоління, для якого «серпасто-молоткасті» атрибути — порожній звук, а згадка про обов’язкове щоденне носіння однокольорових краваток, значків, комсомольських чи партійних квитків, мимовільна втрата яких зазвичай ставила крапку на майбутній кар’єрі й назавжди ламала долю молодій людині, викликає щонайменше подив, а то й гомеричний сміх.

— Давайте хоча б умовно порівняємо ровесників соборності і делегатів комсомольських з’їздів, — пропонує наш герой. — Що вони говорили і як вони говорили? Чи був між ними хоча б один, хто знав ще якусь мову, окрім мови «інтернаціональної єдності», щось бачив (хоча б тому, що за «залізну завісу» не випускали. — Авт.) у світі, окрім свого колгоспу чи заводу?

І подивіться на сьогоднішню молодь. Вона вільно спілкується з іноземцями, знає сучасні технології, досконало розуміється на комп’ютерах, айподах та айфонах. Якось я з’ясовував у свого онука потрібну інформацію, а він натискає клавішу і каже: «Зараз перевіримо в Британській бібліотеці». Такий прогрес стався за кілька десятиліть!

Як не любити і не пишатися нашими ровесниками незалежності? Справді, вони іноді досить гостро реагують на сучасні суспільні чи політичні процеси. Та не тому, що виношують плани кудись повернути колесо історії, а через своє нестримне бажання йти вперед.

Здорове суспільство стерпить

навіть нездорову критику

Багатьох утішило недавнє повідомлення, що чинний глава нашої держави попросив саме першого Президента очолити Конституційну асамблею — представницьку групу найдосвідченіших українських державників, котрі мають підготувати нагальні зміни до Основного Закону нашої держави. Бо, зрозуміло, треба якось виходити із ситуації, пов’язаної з відміною Конституційним Судом попередніх змін та поверненням до Конституції 1996 року. Тоді не дослухалися окремих «холодних голів», котрі, услід за Аристотелем, завважували: «Легковажно змінювати чинні закони на інші, нові — значить послаблювати силу закону».

— Я взявся за цю справу, — зізнається Леонід Кравчук, — щоби через участь професіоналів, громадські організації, консультації з міжнародними структурами всім політичним силам спільно з Президентом, Верховною Радою внести зміни до Основного Закону, які б відповідали нинішнім потребам і стратегічним цілям української нації, були адекватними світовим викликам, захищали права і свободи наших громадян, піднесли верховенство права на належну висоту.

Напрацьовані матеріали ми подамо Президентові , а він, у свою чергу, до Верховної Ради, І вона, відповідно до чинної Конституції, внесе ці зміни. Тоді всі діятимуть легітимно.

…Свого часу колишній британський прем’єр Маргарет Тетчер, з якою Леонід Макарович знайомий особисто, зауважила, що вона залишиться доти, поки не стомиться, додавши: а доки Британія відчуває в ній потребу, вона не втомиться. Українській незалежності і на її «кругле повноліття», як ще називають 20-річчя, потрібен Кравчук. Й не лише тому, що ім’я першого Президента вже вписане в нашу багатовікову історію золотими літерами.

РЯДОК З ІСТОРІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Між Україною і Росією укладено угоду про параметри поділу Чорноморського флоту. Кількома роками раніше у Севастополі побував відомий письменник і публіцист, лауреат Шевченківської премії Степан Колесник. У памфлеті «Куди пливе ескадра» він передбачив наслідки цієї події. (1997 рік)

Степан Колесник,

письменник і публіцист, лауреат Шевченківської премії

— Майже 70% флоту колишнього СРСР будувала Україна. Це наше вугілля, наш метал, наші електроенергія і людська праця. І величезна трагедія народу полягає в тому, що тодішні вожді здійснили зрадницьку політику і просто віддали Чорноморський флот Росії. За моїми даними, Україні відійшли крихти — 7–8%. Я 13 разів зустрічався з російським адміралом Касатоновим, який командував ЧФ РФ. Ми мало не билися під час дискусій. Він ніяк не міг усвідомити, що Україна стала незалежною державою. І флот вони вважали «нашим». Всіх, хто присягнув Україні, негайно звільняли, частинам і кораблям не давали життя на власній же території, призовників з України примусово відправляли назад прямо з вокзалу. Це була неприкрита спроба елементарної окупації у штучно створеній атмосфері імперської ворожнечі.

Найгірше те, що тривалий час 96% постачання саме російського флоту здійснювала... Україна! Так само за рахунок нашого бюджету зводилося житло для офіцерів, причому з подвійним перевиконанням плану. У Міноборони мене переконували, що все це буде нашим. Дзуськи! Квартир там не отримав жоден офіцер українського флоту. Нашим воно не стало і вже не стане з урахуванням харківських угод.

У книзі «Куди пливе ескадра?» я ще 1993 року зробив невтішний для держави висновок: через недолугу й зрадницьку політику її керівництва Україна практично втратила флот. І на тлі тих подій харківські угоди виглядають дитячим лементом. Вони лише закріпили «здобутки» 1992–93 років.

Ірина НАГРЕБЕЦЬКА, 23.05.2011

//ukurier.gov.ua/uk/articles/leonid-kravchuk-mayemo-v-usomu-zalishatisya-derzha/

Билль о Правах 1791

КОНСТИТУЦИЯ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ АМЕРИКИ

Поправки 1791 года 
(БИЛЛЬ О ПРАВАХ)

Поправка I. Конгресс не должен издавать ни одного закона, относящегося к установлению религии или запрещающего свободное исповедание оной, либо ограничивающего свободу слова или печати, либо право народа мирно собираться и обращаться к правительству с петициями об удовлетворении жалоб. |укр.|

Поправка II. Поскольку хорошо организованная милиция [народное ополчение] необходима для безопасности свободного государства, право народа хранить и носить оружие не должно нарушаться.

Поправка III. Ни один солдат не должен в мирное, равно как и военное, время размещаться на постой в доме без согласия владельца; однако в военное время это допускается, но лишь в порядке, предусмотренном законом.

Поправка IV. Право народа на охрану личности, жилища, бумаг и имущества от необоснованных обысков и арестов не должно нарушаться. Ни один ордер не должен выдаваться иначе, как при наличии достаточного основания, подтвержденного присягай или тожественным заявлением; при этом ордер должен содержать подробное описание места, подлежащего обыску, лиц или предметов, подлежащих аресту.

Поправка V. Никто не должен привлекаться к ответственности за караемое смертью или иным образом позорящее преступление, иначе как по представлению или обвинительному заключению Большого жюри, за исключением дел, возбуждаемых в сухопутных или военно-морских силах, либо в милиции, когда она призвана на действительную службу во время войны или на период опасного для общества положения; никто не должен за одно и то же правонарушение дважды подвергаться угрозе лишения жизни или нарушения телесной неприкосновенности; никто не должен принуждаться в уголовном деле быть свидетелем против самого себя; никто не может быть лишен жизни, свободы или собственности без надлежащей правовой процедуры; частная собственность не должна изыматься для общественного пользования без справедливого возмещения.

Поправка VI. Во всяком уголовном преследовании обвиняемый имеет право на скорый и публичный суд беспристрастных присяжных того штата и округа, ранее установленного законом, где было совершено преступление; обвиняемый имеет право быть осведомленным о сущности и основаниях обвинения, он имеет право на очную ставку со свидетелями, показывающими против него, право на принудительный вызов свидетелей со своей стороны и на помощь адвоката для своей защиты.

Поправка VII. По всем гражданским делам, основанным на общем праве, в которых оспариваемая цена иска превышает 20 долларов, сохраняется право на суд присяжных; но ни один факт, рассмотренный присяжными, не может быть пересмотрен каким-либо судом Соединенных Штатов иначе, как в соответствии с нормами общего права.

Поправка VIII. Не должны требоваться чрезмерные залоги или налагаться чрезмерные штрафы, либо назначаться жестокие или необычные наказания.

Поправка IX. Перечисление в Конституции определенных прав не должно толковаться как отрицание или умаление других прав, сохраняемых народами.

Поправка X. Полномочия, которые не делегированы Соединенным Штатам настоящей Конституцией и пользование которыми не запрещено ею отдельным штатам, сохраняются соответственно за штатами, либо за народом.

Bill of Rights, December 15, 1791

10 поправок к Конституции США вступили в силу 15 декабря 1791 г. Этими поправками были гарантированы свобода слова, печати, собраний, вероисповедания, отделение церкви от государства, неприкосновенность личности, право на хранение и ношение оружия.

Со времени принятия 17 сентября 1787 г. и ратификации, первым конституцию ратифицировал Делавер 7 декабря 1787 г., в Конституцию США было внесено 27 поправок, в том числе 10 поправок, составляющих Билль о Правах 1791 года. Двадцать седьмая поправка была внесена в Конституцию США в 1992 году.

Целых 27 поправок за каких-то 224 года…

photo: gods-prey.com

Декларація прав людини і громадянина 1789

Преамбула

Представники французького народу, утворивши Національні збори і вважаючи, що неуцтво, забуття прав людини або зневага до них є єдиною причиною суспільних лих та корупції урядів, прийняли рішення викласти в урочистій заяві природні, невід'ємні і священні права людини, щоб ця Декларація, незмінно перебуваючи перед поглядом всіх членів соціального організму, постійно нагадувала їм їх права та обов'язки, щоб дії законодавчої і виконавчої влади, які у будь-який час можна було б порівняти з метою кожного політичного інституту, зустрічали більшу пошану, щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих та беззаперечних принципах, спрямовувалися на дотримання Конституції і щастя для усіх. Відповідно, Національні збори визнають та проголошують перед лицем і під заступництвом Верховної Істоти наступні права людини і громадянина. |читать по-русски|

Стаття перша
Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі.

Стаття 2
Метою кожного політичного об’єднання є збереження природних і невід’ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і спротив пригнобленню.

Стаття 3
Увесь суверенітет належить нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати владу, яка не виходить явно від нації.

Статья 4
Свобода полягає в можливості робити все, що не шкодить іншому: таким чином права кожної людини не мають меж, за винятком тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими самими правами. Ці обмеження можуть бути визначені тільки законом.

Стаття 5
Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Стаття 6
Закон є виразом загальної волі. Усі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні. Він має бути однаковим для усіх, захищає він чи карає. Усі громадяни рівні перед ним і тому мають у рівній мірі доступ до всіх посад, місць і занять, відповідно до їх здібностей і без будь-яких розрізнень, крім тих, що обумовлені їхніми чеснотами і талантами.

Стаття 7
Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або ув'язнений інакше, як у випадках, визначених законом, і у встановленому ним порядку. Той, хто домагається, віддає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, підлягає покаранню, але кожен громадянин, викликаний або затриманий відповідно до закону, мусить негайно коритися: він робить себе винним, якщо чинить опір.

Стаття 8
Закон встановлює лише ті покарання, які безумовно і очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніж на підставі закону, ухваленого і оприлюдненого до скоєння злочину, і правомірно застосованого.

Стаття 9
Кожна людина є невинуватою, доки її не визнано винною, тому у разі необхідності затримання, будь-яка надмірна суворість при його здійсненні повинна каратися жорстокими репресіям зі сторони закону.

Стаття 10
Ніхто не може переслідуватися за свої погляди, навіть релігійні, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом.

Стаття 11
Вільне вираження думок і поглядів є одне з найбільш дорогоцінних прав людини: тому кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і друкуватися, але відповідати за зловживання цією свободою у випадках, встановлених законом.

Стаття 12
Права людини і громадянина мають гарантуватися спільною силою: тому ця сила встановлюється в інтересах усіх, а не в інтересах тих, кому вона довірена.

Стаття 13
Для підтримки спільної сили і на адміністративні витрати є необхідним загальний внесок. Він повинен бути рівномірно розподілений між усіма громадянами пропорційно до їхніх статків.

Стаття 14
Усі громадяни мають право переконатися самостійно або через своїх представників у необхідності загального внеску, задля добровільної згоди, щоб слідкувати за використанням і визначати суму, підстави, порядок і тривалість сплат.

Стаття 15
Суспільство має право вимагати, аби кожен представник влади звітував про свою управлінську діяльність.

Стаття 16
Суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав та відсутній поділ влади, не має конституції.

Стаття 17
Оскільки власність є недоторканною і священним правом, ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у разі очевидної, юридично встановленої суспільної необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.

26 серпня 1789 р.

____________
Переклад та виділення в тексті: © В. Ак-Мурза
Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. 
(фр. Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789) - 
чи не найважливіший документ Великої французької революції, 
що визначає права людини та наголошує на їхньому абсолютному пріоритеті.

"Пани нам здаються величними тільки тому, що ми перед ними на колінах. Так розпрямися!" - ці слова друкувалися під заголовком кожного номера газети "Паризька революція".

"Вкоротимо гігантів, Принижених зробимо грандами, Зросту одного усі, Це ж просто пісня душі" - співали парижани у 1789 році.

Декларація була прийнята Національними зборами (фр. Assemblee nationale constituante) 26 серпня 1789 р. В основу Декларації покладена концепція рівноправ'я і свободи, що належать кожній людині від народження. Природними правами людини були проголошені: право на свободу, право на власність, право на безпеку і право на спротив пригнобленню.

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і до сьогодні лежить в основі французького конституційного права. Вона підтверджена чинною французькою конституцією 4 жовтня 1958 р. Усі закони та нормативні акти, які не узгоджувалися із принципами Декларації були відмінені.

Відповідно до преамбули чинної Конституції П'ятої республіки від 4 жовтня 1958 р., принципи, викладені у Декларації, мають конституційну силу. 16 липня 1971 року Конституційна рада Франції визнала Декларацію юридично обов'язковим документом, порушення якого прирівнюється до неконституційності.

У 2003 році Декларація прав людини і громадянина 1789 р. внесена до міжнародного реєстру ЮНЕСКО "Пам'ять світу".

Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793

Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789 //georgetown.edu

Алегорія Свободи. Гравюра 1790-і роки

//historydoc.edu.ru/catalog.asp?cat_ob_no=14872&ob_no=14871

Декларация прав человека и гражданина 1789

Представители французского народа, образовав Национальное собрание и полагая, что невежество, забвение прав человека или пренебрежение ими являются единственной причиной общественных бедствий и испорченности правительств, приняли решение изложить в торжественной Декларации естественные, неотчуждаемые и священные права человека, чтобы эта Декларация, неизменно пребывая перед взором всех членов общественного союза, постоянно напоминала им их права и обязанности, чтобы действия законодательной и исполнительной власти, которые в любое время можно было бы сравнить с целью каждого политического института, встречали большее уважение; чтобы требования граждан, основанные отныне на простых и неоспоримых принципах, устремлялись к соблюдению Конституции и всеобщему благу. Соответственно, Национальное собрание признает и провозглашает перед лицом и под покровительством Верховного существа следующие права человека и гражданина. |читати українською|

Статья 1 
Люди рождаются и остаются свободными и равными в правах. Общественные различия могут основываться лишь на общей пользе. 

Статья 2 
Цель всякого политического союза - обеспечение естественных и неотъемлемых прав человека. Таковые - свобода, собственность, безопасность и сопротивление угнетению. 

Статья 3 
Источником суверенной власти является нация. Никакие учреждения, ни один индивид не могут обладать властью, которая не исходит явно от нации.

Статья 4 
Свобода состоит в возможности делать все, что не наносит вреда другому: таким образом, осуществление естественных прав каждого человека ограничено лишь теми пределами, которые обеспечивают другим членам общества пользование теми же правами. Пределы эти могут быть определены только законом.

Статья 5 
Закон имеет право запрещать лишь действия, вредные для общества. Все, что не запрещено законом, то дозволено и никто не может быть принужден делать то, что не предписано законом.

Статья 6
Закон есть выражение общей воли. Все граждане имеют право участвовать лично или через своих представителей в его создании. Он должен быть единым для всех, охраняет он или карает. Все граждане равны перед ним и поэтому имеют равный доступ ко всем постам, публичным должностям и занятиям сообразно их способностям и без каких-либо иных различий, кроме тех, что обусловлены их добродетелями и способностями.

Статья 7
Никто не может подвергаться обвинению, задержанию или заключению иначе, как в случаях, предусмотренных законом и в предписанных им формах. Тот, кто испрашивает, отдает, исполняет или заставляет исполнять основанные на произволе приказы, подлежит наказанию; но каждый гражданин, вызванный или задержанный в силу закона, должен беспрекословно повиноваться: в случае сопротивления он несет ответственность.

Статья 8
Закон должен устанавливать наказания лишь строго и бесспорно необходимые; никто не может быть наказан иначе, как в силу закона, принятого и обнародованного до совершения правонарушения и надлежаще примененного.

Статья 9
Поскольку каждый считается невиновным, пока его вина не установлена, то в случаях, когда признается нужным арест лица, любые излишне суровые меры, не являющиеся необходимыми, должны строжайше пресекаться законом.

Статья 10
Никто не должен быть притесняем за свои взгляды, даже религиозные, при условии, что их выражение не нарушает общественный порядок, установленный законом.

Статья 11
Свободное выражение мыслей и мнений есть одно из драгоценнейших прав человека; каждый гражданин поэтому может свободно высказываться, писать, печатать, отвечая лишь за злоупотребление этой свободой в случаях, предусмотренных законом.

Статья 12
Для гарантии прав человека и гражданина необходима государственная сила; она создается в интересах всех, а не для личной пользы тех, кому она вверена.

Статья 13
На содержание вооруженной силы и на расходы по управлению необходимы общие взносы; они должны быть равномерно распределены между всеми гражданами сообразно их возможностям.

Статья 14
Все граждане имеют право устанавливать сами или через своих представителей необходимость государственного обложения, добровольно соглашаться на его взимание, следить за его расходованием и определять его долевой размер, основание, порядок и продолжительность взимания.

Статья 15
Общество имеет право требовать у любого должностного лица отчета о его деятельности.

Статья 16
Общество, где не обеспечена гарантия прав и нет разделения властей, не имеет Конституции.

Статья 17
Так как собственность есть право неприкосновенное и священное, никто не может быть лишен ее иначе, как в случае установленной законом явной общественной необходимости и при условии справедливого и предварительного возмещения.

26 августа 1789 г.

____________
Текст публикуется по изданию:
Французская Республика: Конституция и законодательные акты.
- М., 1989.- С. 26-29.

Декларация прав человека и гражданин 1789 г. (фр. Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789) - важнейший документ Великой французской революции, определяющий индивидуальные права человека.

"Господа нам кажутся величественными только лишь потому, что мы перед ними на коленях. Так распрямись!" - эти слова печатались под заголовком каждого номера газеты "Парижская революция".

"Дадим укорот гигантам, Униженных сделаем грандами, Все одного роста, Это же счастье просто" - пели парижане в 1789 году.

Декларация была принята Национальным Учредительным собранием (фр. Assemblee nationale constituante) 26 августа 1789 г. В основу идей Декларации положена концепция равноправии и свободы, принадлежащей каждому от рождения. Естественными правами человека и гражданина объявлялись свобода личности, свобода слова, свобода убеждений, право на сопротивление угнетению.

Декларация прав человека и гражданина 1789 г. до сих пор лежит в фундаменте французского конституционного права. Она подтверждена французской конституцией 4 октября 1958 г. 16 июля 1971 года Конституционный совет Франции признал Декларацию юридически обязательным документом, нарушение которого приравнивается к неконституционности. В 2003 году ЮНЕСКО включила декларацию в реестр «Память мира».

Выделенный текст – ред. В. Ак-Мурза

Конституция Франции: Декларация прав человека и гражданина 1793 

Конституция Франции: Конституционный Акт 1793

Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789
//ru.wikipedia.org/wiki/Декларация_прав_человека_и_гражданина

Armoiries de la France - Герб Франции (неофициальный): пельта (легкий кожаный щит) с головой льва и монограммой «RF» - Republique Française, фасции - символ правосудия, ветки оливы - символ мира, дубовая ветвь - символ мудрости (в сочетании - слава и достоинство Французской республики) 

//ru.wikipedia.org/wiki/Национальный_символ_Франции