З’їзд народів і областей Росії (З’їзд Народів, Федеративний З’їзд, З’їзд поневолених народів Росії) 1917

[«З'їзд представників народів і областей, що прагнуть до федеративного переустрою Російської Республіки, скликаний Українською Центральною Радою».]

З'їзд поневолених народів (З'їзд народів і областей Росії, З'їзд Народів, Федеративний З'їзд) (8(21) — 15(28) вересня 1917 р.) — форум представників народів колишньої Російської імперії, які заснували свої національні організації і виступали за федеративно-демократичний принцип устрою Російської республіки, що пройшов у Києві у вересні 1917 р.

«Золотим сном народів» пізніше назвав З'їзд Михайло Грушевський. На ньому вперше в історії Росії представники різних національностей спробували визначити свою подальшу долю, принципи співжиття та історичну перспективу.

[Ідея скликання такого зібрання належала Центральній Раді, українським соціалістичним партіям. Виходячи з автономістсько-федералістських принципів, Український національний з'їзд [Всеукраїнський національний конгрес] доручив Центральній Раді проявити в якнайближчому часі ініціативу в справі утворення міцного союзу тих народів Росії, котрі, як і українці, домагаються національно-територіальної автономії в демократичній республіці.

Після Українського національного з'їзду Центральна Рада кілька разів порушувала на засіданнях своїх сесій різні питання щодо підготовки З'їзду народів. У першій же декларації Генерального Секретаріату, ухваленій пленумом Центральної Ради 26 червня (9 липня) 1917 р., перед секретарством у міжнаціональних справах ставилося завдання «об'єднати роботу всіх національностей Росії для боротьби за автономно-федеративний лад російської республіки та для порозуміння українців на тих основах з іншими національностями. На першім плані стоїть скликання з'їзду представників народів і областей Росії та підготовка матеріалів до цього з'їзду».]

З'їзд проходив в приміщенні Педагогічного музею.

[Представництво виглядало так: делегатів з правом вирішального голосу — 84, серед них 8 українців, 7 білорусів, 2 грузини, 4 естонці, 11 євреїв, 9 козаків (від Терського, Донського, Амурського, Кубанського, Уральського, Забайкальського, Оренбурзького військ), 10 латишів, 9 литовців, 6 молдаван, 3 росіянина, 10 татар, 5 тюрків (закавказьких та закаспійських мусульман). Крім того, з правом дорадчого голосу на З'їзді були присутні 6 поляків (вони обстоювали не автономію, а повну незалежність Польщі).

За даними П.Мілюкова, «вірмени, якути, башкири, калмики, гірські народи Кавказу і Дагестану надіслали привітання й наперед приєднувались до рішень З'їзду».]

Тимчасовий Уряд Росії представляв Максим Славинський, який очолював Особливу нараду з провінціальної реформи.

Також у роботі З'їзду взяли участь представники Ради соціалістичних партій Росії. 8 делегатів-українців від різних політичних партій об'єдналися на платформі національно-територіальної автономії. [З правом дорадчого голосу в засіданнях брали участь й численні гості.]

[До президії З'їзду були обрані Й.Бараташвілі (грузин), І.Красковський (білорус), А.Юргенштейн (естонець), Н.Сиркін (єврей), А.Долгов (козак), К.Бахман (латиш), В.Бєльський (литовець), В.Чижевський (румун), А.Сеттаров (татарин), Ш.Рустамбеков (тюрк), М.Шраг, М.Любинський, А.Пісоцький (українці).]

Делегати З'їзду відзначили провідну роль України у перебудові Росії на нових засадах, підтримали її політичний курс на автономію. В цілому склад З'їзду віддзеркалював рівень тогочасної політичної думки, в якій ідеї федералізму переважали над самостійницькими. Хоча федералізм для учасників форуму означав не відмову від національної незалежності, а найдоцільнішу на той час форму її здійснення, не як кінцеву мету, а як важливий етап на шляху до федерації Європи і в майбутньому до федерації всього світу.

Крім литовців та поляків, які відстоювали повну державну незалежність Польщі і Литви, та єврейських делегатів, які порушували питання утворення єврейської держави в Палестині, решта представників національних рухів підтримала ідею перетворення колишньої «тюрми народів» на федеративну демократичну республіку.

Однією з найяскравіших була промова Михайла Грушевського, голови Центральної Ради і почесного голови З'їзду. Він чітко визначив позицію української сторони і свою концепцію федералізму:

«Україна не йде через федералізм до самостійності, бо державна незалежність лежить не перед нами, а за нами. Ми вже раніше об'єднались з Росією як незалежна держава і своїх прав ніколи не зрікалися. … Ми не будемо казати, що ми любимо російську республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не бачили. … Наші симпатії може придбати той «палац народів», який ми хочемо зробити з Росії».

[Вітаючи делегатів З'їзду, М.Грушевський наголосив, що «українське громадянство не розуміє нового вільного устрою держави без федерації і ніколи від цього гасла не відступить» і «що ідея федерації надалі буде служити народам провідним компасом».

М.Славинський висловив надію, що Всеросійські Установчі Збори запровадять федеративний лад, але цьому має передувати велика підготовча робота, яку можуть і повинні здійснювати спільними зусиллями представники різних народів.

Доповіді делегатів З'їзду на пленарних засіданнях були присвячені різним аспектам і проблемам федеративного устрою: «Федерація в світі державного права» (С.Гаєвський); «Про майбутній федеративний устрій Росії» (А.Вольдемар), «Про економічне обгрунтування необхідності федерації» (Б.Борохов); «Про кооперацію центральних і крайових властей в майбутній російській республіці» (І.Маєвський); «Про державну і національну мову» (Б.Борохов); «Про забезпечення національних меншостей» (М.Шац-Анін); «Про національно-територіальну автономію» (Н.Сиркін); «Про принципи і проект розподілу Росії на країни (штати)» (М.Кушнір); «Про відношення окремих країн (штатів) до центральних органів федерації» (Ф.Лещенко).

На підсумковому засіданні були одноголосно ухвалені резолюції, центральною ідеєю яких виступало розуміння того, що Росія повинна стати федеративною демократичною республікою.

У постанові З'їзду «Про федеративний устрій Російської держави», зокрема, говорилося:

«…9. Головне домагання сучасної демократії —широка участь громадян в державному житті та налог на порядкування цим життям законодавчим, а не адміністративним способом (наприклад, обрахунки видатків) — можливе тільки при федеративному устрою держави.

10. Республіканський лад може міцно стояти тільки в федеративній державі, бо в зосередкованих державах легко можна робити зміни державного ладу через захоплення осередкових установ.

11. Осередкова влада може мати довір'я всіх шарів людності і мати силу, тільки при федеративному устрої.

12. Через те, що Росія складається з багатьох народів, які мають більшу чи меншу національну самосвідомість, різноманітну національну культуру, історичне минуле та в економічному відношенні вони складають окремі своєрідні кола, то єдино придатною формою федерації є така, котра основана на національній підставі.

13. Великі краї, заселені одною національністю, можуть, по бажанню, поділитись на кілька федеративних одиниць або, лишаючись одним федеративним цілим, дати автономію окремим частинам краю.

14. Ті національності, котрі — як, наприклад, єврейська — розпорошені по всій державі і ніде не мають свого краю, користуються правом мати екстериторіально-персональну автономію.

Вважаючи на згадані міркування, З'їзд Народів, скликаний Центральною Радою, визнає, що Росія повинна бути федеративною демократичною республікою».

Окремою постановою З'їзд обгрунтував принцип національно-персональної автономії, зокрема визначивши, що:

«1. Кожен з населяючих Росію народів має право на національно-персональну автономію, тобто організування нації в публічно-правову спілку, до якої можуть входити всі члени даного народу на всім просторі держави.

2. Обсяг правування, а також і певні форми внутрішньої організації національно-автономної установи визначаються національними Установчими Зборами певного народу, скликаними на основі вселюдного, рівного, безпосереднього, таємного, пропорціонального і без різниці пола голосування.

3. Державний закон забезпечує національним меншостям, кількість яких досягає в певному краї визначеного законом числа, право користуватись своєю мовою як в місцевих державних чи крайових установах, так і в установах місцевого самоуправління».

З'їздом ухвалено й окремі рішення щодо деяких народів. Було визнано за необхідне видання Тимчасовим Урядом актів стосовно автономії Білорусії та Латвії в їхніх етнографічних межах, щодо визнання Литви суверенною державою. Делегати погодились із принципом окремішності козацтва [«особлива нація»] з усіма правами на його незалежне існування.

У резолюції «Про загальнодержавну та крайові мови» зазначалося, що «в майбутній Російській Федеративній Республіці має бути назавше забезпечено цілковиту волю всім мовам в приватних та приватно-правових зносинах»; в окремих державах — частинах федерації мали визнаватись одна або кілька краєвих мов, а російська мова стала б «загальнодержавною для зносин центральних органів федеративних одиниць з центральними органами федерації та між собою». Щодо школи, церкви і суду загальнодержавна мова не повинна була мати жодних переваг перед крайовими мовами.

На думку делегатів, існувала нагальна потреба в «націоналізації російської армії під проводом революційно-демократичних національних організацій з рівночасною організацією тилу фронту при співпраці тих же організацій». З метою завершення війни і укладення почесного миру З'їзд визнав за доцільне реорганізувати спеціальні конференції із крайових реформ у спеціальну Раду національностей при Тимчасовому Уряді з метою захисту інтересів народів. З'їзд висловився за скликання поряд із Всеросійськими крайових Установчих Зборів.]

Делегати сподівалися, що майбутня мирна конференція проходитиме під знаком повного права всіх націй на самовизначення.

Для розробки і втілення в життя завдань автономно-федеративного будівництва було вирішено створити Раду Народів, до складу якої ввійшло по 4 представники від кожного народу, що брав участь у З'їзді. Раді дозволялося поповнити свій склад і представниками інших народів з усіма правами дійсних членів Ради.

Перше засідання Ради Народів відбулося 16(29) вересня 1917 р.

Головою Ради Народів обрали Михайла Грушевського, секретарем — Миколу Любинського.

[Постійним місцем перебування Ради Народів визначався Київ.]

Друкованим органом Ради Народів став журнал «Свободный союз» (вийшло два числа у жовтні та листопаді 1917 р. в друкарні Української Центральної Ради).

[Обрана З'їздом Народів спеціальна делегація в останній день засідань терміново відбула до Петрограда на Демократичну нараду. Проте виступ її представника був зустрінутий прохолодно…

Атмосфера загального піднесення на З'їзді, декларація спільної волі всіх поневолених раніше народів про потребу шукати порозуміння, налагоджувати разом життя на федеративних засадах, вдячні погляди ближчих і дальших сусідів у бік України при вияві недовіри до великоросійської демократії, безперечно, тішили самолюбство лідерів Української революції, породжували оптимістичні настрої…]

{2(15) листопада 1917 р. ініціативу Української Центральної Ради і Михайла Грушевського «продовжив» Йосип Сталін та Рада Народних Комісарів...}

____________

[Валерий Федорович Солдатенко

- Україна у революційну добу. Рік 1917]

//litrus.net/book/read/2015?p=94

//uk.wikipedia.org/wiki/З'їзд_поневолених_народів

Карикатура на Михайла Грушевського (1917 р.).
Фото з архіву Віктора Моренця
//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=251586

Четвертий Універсал Української Центральної Ради 1918 

Закон про національно-персональну автономію 1918 

Конфлікт революцій. Українська Центральна Рада та Рада Народних Комісарів («Генеральський» і Народний Секретаріат УНР) 1917-1918-у/р 

Проект Конституції Української Народньої Республіки 1917 

Закон про утворення Генерального Суду 1917 

Закон про правонаступництво. Закон про порядок прийняття законів 1917 

(IІІ) Універсал Української Центральної Ради 1917 

Жовтневе повстання. Комітет Охорони Революції 1917 

Проект загальної відозви Генерального Секретаріату України (про прийняття всієї повноти влади) 1917 

Постанови 3-го всеукраїнського військового з’їзу 1917 

Меморандум Генерального Секретаріату України Тимчасовому Урядові Російської Республіки 1917 

(ІІ) Декларація Генерального Секретаріату України 1917 

Звернення Генерального Секретаріату до Народу України 1917 

Домагання (імперативний мандат) делегатів Демократичної наради від України 1917 

До бою під Крутами лишилося 4 місяці 

Резолюція Української Центральної Ради про Інструкцію Генеральному Секретаріатові 1917 

Звернення Генерального Секретаріату до революційної демократії Росії 1917 

Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні 1917 

Статут вищого управління України («Конституція автономного устрою України») 1917 

(IІ) Універсал Української Центральної Ради 1917 

Декларація Тимчасового Уряду про призначення Генерального Секретаріату на Україні 1917 

Повідомлення Комітету Центральної Ради про організацію Генерального Секретаріату 1917 

(І) Декларація Генерального Секретаріату Центральної Української Ради 1917 

Декларація делегації Центральної Ради до Тимчасового Уряду і Петроградської Ради про Автономію України 1917 

(І) Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого 1917 

Всеукраїнський національний конгрес. Проект автономного статуту України 1917 

(І) Відозва Української Центральної Ради до Народу Українського 1917 

Заклик Товариства Українських Поступовців 1917 

Відозва Петроградського Тимчасового українського революційного комітету до українців Петрограду 1917

//uk.wikipedia.org/wiki/Малиновий_Клин

//uk.wikipedia.org/wiki/Жовтий_Клин

//uk.wikipedia.org/wiki/Сірий_Клин

//uk.wikipedia.org/wiki/Зелений_Клин

Комісія Гадяцька. Річ Посполита Трьох Народів 1658

КОМІСІЯ ГАДЯЦЬКА

поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, і поміж вельможним гетьманом та військом Запорозьким, з другого боку, 

через повноважних комісарів з сейму від найяснішого короля польського та Великого князівства Литовського Яна Казимира з вельможним Іваном Виговським, гетьманом, та всім Запорозьким військом в обозі під Гадячим, закінчена 16 вересня року 1658

В ім’я Господнє, амінь! На вічну пам’ять тепер і в потомні літа назавжди!

Комісія між станами Корони Польської та Великого князівства Литовського, з одного, а між вельможним гетьманом та Запорозьким військом, з другого боку, через уповноважених Станіслава Казимира Беневського, волинського, і Казимира Людовика Євлашевського, смоленського каштелянів, із сейму від найяснішого Яна Казимира, Божою милістю короля польського та великого князя литовського, руського, прусського, мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського, а шведського, готського та венденського наслідного короля і всіх станів коронних і Великого князівства Литовського визначених комісарів із вельможним Іваном Виговським, гетьманом, і всім військом Запорозьким, в обозі під Гадячим, дня 16 вересня, року 1658, завершена, яка, дай Боже, щасливо і вічно хай буде утримана!

На цьому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм військом пристойно і вдячно прийнявши, як належить, нас, комісарів [1], і пошанувавши повну силу комісарську, дану нам повагою сеймовою від його королівської величності, государя нашого милостивого, та Великого князівства Литовського, оголосив із усім військом, що, оскільки Запорозьке військо не з доброї волі, а з нужди, утіснене всілякими утяженнями, приступило до своєї оборони, то його королівська величність, государ наш милостивий, батьківським серцем віддає те забуттю, що зробилося в сум’ятті, і закликає до з’єднання. Тож, не неважачи милості його королівської величності і приймаючи ласку милостивого государя піддано, приступають відтак до тієї Комісії, до спільних договорів, постановлення, згоди, приязні та зупільної любові, закликаючи для свідчення страшну Божу силу; про те, що постановляється, вірно, правдиво і вічно має бути утримано вічний мир, який ніколи не буде розірваний. Постановили ми, таким чином:

Віра грецька стародавня, як така, з якою стародавня Русь [2] приступила до Корони Польської, щоб залишалася при своїх перевагах та вільнім уживанні, доки мова народу руського сягає в усіх містах, містечках та селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, у військових трибуналах, не тільки в церквах, але публічно в процесіях, в навіданні хворих зі святою євхаристією, у похованні мертвих і в усьому так, як вільно й публічно вживає свого набоженства віра римська.

Тій же вірі грецькій надається воля відновлення церков, законів [3], монастирів нових і обновлення та поправи старих. Що ж стосується церков та добр, що здавна належать до церкви віри стародавньої грецької, то при них мають бути стародавні греки православні [4], і ті церкви після публічної присяги на вірність за півроку мають бути віддані комісарам, зобабіч визначеними через полковників та іншу старшину Запорозького війська. А тієї віри, котра є супротивна вірі грецькій православній, котра роздор примножує поміж римським та старогрецьким законом [5], ніхто не має ніяким чином із духовних та мирських, сенаторського та шляхетського станів церков, монастирів будувати, відновлювати і примножувати, як у добрах духовних, так і королівських і власних наслідних, і силою цієї Комісії не має бути на вічні часи римської також віри у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, заховуватися має вільне управління, а панове мирські, як наслідні, так і урядові його королівської величності, віри римської жодної влади не матимуть над духовними, мирськими і законниками віри грецької, крім належного пастиря.

А оскільки у спільній вітчизні спільні переваги і честі мають взаємно належати обом обрядам, через те преосвященний митрополит київський, теперішній і той, що має бути потім, з чотирма владиками: луцьким, львівським, перемишлянським, холмським і п’ятим із Великого князівства Литовського — мстиславським, за їхнім власним чином, дають засідати у Сенаті із такою перевагою і вільного голосу вживанням, як це в Сенаті засідають ясновелебні їхні милості духовні обряду римського, однак місця його милості отцю митрополиту визначаться після його милості кьондза архібіскупа львівського, а владикам — після біскупів їхніх повітів.

У воєводстві Київському достойності сенаторські не інакше мають бути дані, тільки шляхті віри грецької достойним тих урядів, і у воєводствах Браславському та Чернігівському ті ж чини сенаторські мають роздаватися альтернативно, тобто перемінно: після смерті сенатора віри грецької має бути сенатор віри римської, однак у всіх тих трьох воєводствах мають роздаватися тамтешнім уродженцям, які володіють достатнім добром, зберігаючи права теперішніх посесорів [6] чи власників.

Над те, аби загальна любов поширювалась у містах коронних та Великого князівства Литовського, де тільки є церкви обряду грецького, рівно міщани римської і грецької віри мають уживати спільних вольностей та свобод, і нікому віра грецька не має бути перепоною до магістрату.

Академію в Києві дозволяє його королівська величність воскресити, яка має бути в таких перевагах та вольностях, як академія Краківська, з тим, однак, додатком, щоб у тій академії жодних сект аріанської, кальвінської, лютерської професорів та вчителів і студентів не буде; над те, щоб між студентами і школярами не було жодного випадку для свари, всі інші школи, які було перед цим у Києві, його королівська величність повелить перенести в інші місця [7].

Другу також академію дозволяє його королівська величність, государ наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського влаштувати там, де їй визначать придатне місце, і ця академія вживатиме таких же прав та вольностей, як і Київська, але з таким же, як у Києві, має бути поставлена придатком, щоб у ній секти аріанської, кальвінської, лютерської професорів, учителів та студентів не було, а де та академія постане, там жодні школи на вічні часи не будуть фундовані.

Гімназії, тобто учительні доми, колегії, школи та друкарні, скільки їх потрібно буде, вільно стане встановлювати без перепон та вільно науки відправляти і книги друкувати всілякі і з суперечками про віру, тільки без наруги і без урази королівському маєстатові.

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, відторгненим од Річі Посполитої, повертається по любові до його королівської величності, государя свого милостивого, та власної вітчизни, відступаючи від усіляких сторонніх протекцій [8], через те його королівська величність, государ наш милостивий, і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, все, що Господь Бог наобидвабіч попустив, з огляду на загальні гріхи перед його святим маєстатом, покривають вічною амністією, тобто вічним забуттям із утвердженням усякого чину людей, від найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи; як і з-поміж Запорозького війська, так і зі стану шляхетського, урядників і рядових людей, тим усім цілком, котрі в будь-який спосіб при вельможному гетьманові, померлому й теперішньому, лишаються, не будуть шукати жодної відомсти ні маєстат государський, ані сенат, ані вся Річ Посполита, нарешті, і ніхто із приватних супроти них і кожного зосібна, від найбільших до найменших, але всілякі незадоволення і те все, що тільки в час війни діялося багато з обох боків, доброю волею собі відпустивши серцем християнським під свідченням страшного Бога, ніякого один до одного, ані явного, ані таємного не мають замислювати відомщення та підступів, не зваблюватися жодними дозволами, коли б захотіли чинити секретні умисли, звільняючи від присяги.

Над те кадуки всілякі [тобто декрети будь-які та права, дані в час війни], як під тими, котрі є з-між Запорозького війська, а також і під шляхтою, які були при вельможнім гетьмані, війську Запорозькому та під шведами, випрошені від будь-кого і дані від початку війни, без жодного винятку, цілком усі та всякі зосібна знищуються, і публічним правом знищені будуть так, щоб вони не учиняли нічиєї шкоди і власних дібр, а коли десь які зголосяться, то щоб їх знищити, і їх мають викинути з книг, і тих добр дозволяється вільне посідання їхніх власних господарів, а захищати того кадуками не мають під винами інфамії [9]. А оскільки, як сама сила, так і слово самої амністії має бути утверджено, а добра і персони всякого чину людей відновлюються у первісний стан і до того ж таки з’єднання, згоди, любові, права государя, як було перед війною, повертаються, через те застерігається, аби хтось не осмілився це святе з’єднання руйнувати публічно й приватно, в бесідах комусь смів виговорювати бунт, такий, як насильник і руйнівник договорів, має бути підлеглий винам, і в тому, коли б трапився привід до охорони пороку, має чинитися належне розслідування з обох боків.

Уся Річ Посполита народу польського і Великого князівства Литовського, і Руського хай буде відновлена в першобутті так, як була перед війною, тобто щоб ці народи в межах своїх і свободах залишалися непорушені, як були перед війною, і за правами, описаними в радах, у судах і вільному виборі государів своїх та великих князів литовських та руських, а коли в потребі війни з іноземними государями щось постановлено щодо порушення кордонів та волостей тих народів, те має бути знищене й утверджене, а ті вищезгадані народи мають залишатися доброю волею при своїх свободах, як одне тіло однієї і нероздільної Річі Посполитої, без суперечок поміж себе щодо віри, але хто якого був віросповідання і є християнського, римського чи грецького, усіх у мирі та вольності залишають, хоч би які права і декрети як з очевидних суперечок, також і для докору були видані раніше, а в час війни правні розшуки.

Війська Запорозького має бути числом 30 тисяч чи як його вельможний гетьман на реєстрі подасть. Платного війська — десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, під володінням того ж гетьмана має бути із податків, визначених на сеймі у воєводствах Київському, Браславському та Чернігівському та інших має роздаватися на те військо від Річі Посполитої.

Констистенція [тобто квартири] війську Запорозькому у тих воєводствах і добрах визначаються, в яких і раніше перед війною залишалися, які, вольності всілякі, надано привілеями найдавніших королів польських, утверджують, втримуючи їх при стародавніх вольностях та звичаях їхніх і їм нічого не тільки не забираючи, але ще всіляко утверджуючи силою, а понад те жоден державець добр королівської величності і староста, ані володар спадковий і дожиттєвий, ані їхні прикажчики, урядники та інші всілякі слуги ніяких податей із хуторів, козацьких сіл, містечок та домів не будуть витягати ніяким чином, але, як люди воїнські, мають бути вільні від усіх найбільших і найменших тягот, так і від усіх мит (пошлин) в усій Короні і Великому князівстві Литовському, так і від усіляких старост, володарів, державців та їхніх намісників мають вільно залишатися, але бути повинні під владою самого гетьмана військ руських; також усілякі напої, польові і водні ловитви та інші козацькі пожитки, за старими звичаями, мають залишатися вільні при козаках. Особливо ж, заради подальшого заохочення до служби його королівській величності, кого тільки буде подавати вельможний гетьман військ руських його королівській величності достойних клейноду шляхетського, тим усім без утруднень буде нобілітація з даванням усіляких вольностей шляхетських, однак так розглядаючи, щоб з усякого полку сто могло бути нобілітованих.

Жодних військ польських, литовських чи іноземних ніхто не має посилати у воєводства Київське, Браславське, Чернігівське, однак війська для платні, що будуть під владою гетьмана військ руських, мають вибирати хліб із добр королівських і духовних у згаданих воєводствах за ордерами від того-таки гетьмана руського. А коли б війна мала бути від кордонів руських і потрібна була допомога військ коронних, тоді такі помічні війська мають бути під рейментом гетьмана військ руських.

А для ліпшого цих пактів (договорів) утвердження і вірності гетьман військ руських віднині має бути до кінця життя свого гетьманом руським і першим сенатором у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, а після смерті його має бути повне вибрання гетьмана, тобто чотирьох електів [кандидатів] виберуть стани воєводств Київського, Браславського, Чернігівського, з яких одного його королівська величність утвердить, не відчужуючи від того чину рідних братів вельможного гетьмана руського.

Менниця [тобто грошовий двір] для виготовлення чекану і всіляких грошей у Києві, чи де краще буде визначено, має бути влаштована.

Згідно такого союзу з королівською особою мають бути спільна рада і спільні сили супроти кожного ворога. Мають дбати ті три народи спільно усілякими способами, щоб вільна була навігація [водоплавання] Річі Посполитої на Чорнім морі.

Коли цар, його величність, московський не захоче повернути провінції Річі Посполитої, то всі сили, як коронні та Великого князівства Литовського, так і війська руські Запорозькі з’єднуватися будуть, і воювати їм під рейментом свого гетьмана.

Добра нерухомі й рухомі королівщини, так і суми грошові обивателів Руської землі, які хоч і були при Запорозькому війську, а тепер до вітчизни повертаються, конфісковані, мають бути повернені, і заслуги їхні у коронному війську та Великого князівства Литовського мають бути винагороджені і заплачені нарівні із заслугами військ коронних та Великого князівства Литовського.

І вже від цього часу гетьман із Запорозьким військом нинішній і той, що буде потім, залишивши всі сторонні протекції, не має їх більше шукати, але мають бути в підданстві й послушенстві найяснішого маєстату королівства Польського та його наслідників і всієї Річі Посполитої і будуть на вічні часи, однак не має те шкодити ні в чому братерству, постановленому із ханом, його милістю, кримським.

Жодних посольств від іноземних [володарів] приймати не має, а коли б які трапилися, буде їх відсилати до його королівської величності, також і військ сторонніх затягати і не буде жодного зношення мати із сторонніми на ушкодження Річі Посполитої, хіба за сповіщенням його королівської величності.

Осібно всім з обох боків духовним сповідання римського у воєводствах Київському, Браславському, Чернігівському, Подільському, також і у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до них належать, також ченцям усім до костелів, кляшторів, добр і фундацій, як і світським з обох боків до добр наслідних, староств, державств і власних своїх дожиттєвих маєтків, закладених і які належать за іншим контрактом, які є у тих згаданих воєводствах і Великому князівстві Литовському, на Білій Русі і на Сівері, відчиняється безпечне повернення і вхід до володіння. Однак час повернення і того входу його королівська величність, погодившись із вельможним гетьманом запорозьким, має призначити, а спосіб входу чи вступу в добра має бути утриманий так, щоб кожен не повертався до власних своїх добр інакше, як за універсалом його королівської величності і вельможного гетьмана Запорозького війська, у чому має бути таємне знесення з обох боків. А для розгляду різних справ, як кримінальних, так і поточних, повинні мати в тих трьох воєводствах свій особливий трибунал, який самі собі влаштують, а окрім того, мають бути осібно Овруцьке й Житомирське судові староства.

Для ліпшої ж вірності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відлучені воєводства всі інші протекції сторонніх народів відкинув, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і чесні до чесних, повертаються, через те для певнішого утримання цієї нинішньої постанови дозволяє його королівська величність і Річ Посполита вільних печатарів [10], маршалків і підскарбих [11] із достоїнством сенаторським та інші чини народу руського, котрі згідно до роти [12] коронних урядників мають учинити присягу з доданням того пункту, що супротивного теперішньому постановленню нічого не будуть печатати, а, більше того, будуть застерігати, щоб цьому постановленню нічого супротивно не діялося через конституції чи сеймові декрети і задзвірні відтиски [13], універсали, привілегії.

До чину і канцелярії тих печатарів належати будуть усякі тільки духовні дання, митрополії, єпископії, ігуменства та інші надання, котрих роздача належить його королівській величності, государеві нашому милостивому, у воєводствах Руськім [14], Київськім, Волинськім, Подільськім, Браславськім, Чернігівськім, також усі дання не лише духовні, але й мирські тільки у воєводствах Київськім, Браславськім, Чернігівськім, також і суди з місць королівських згаданих трьох воєводств і декрети всілякі задвірні та сеймові.

А коли щось вийде із канцелярії коронної чи Великого князівства Литовського супроти цього постановлення, то знищено має бути, і хто одержить такий привілей, той не тільки тратить привілея, але й має підлягати вині десяти тисяч коп литовських, щодо цього і суд призначається перед королівською величністю з особливого реєстру. Щоб із причини суперечки з боку підданих, обвинувачених у свавільствах, не приходило до нового замішання, всілякі процеси [вступлення у право] про представлення підданих до суду, сторони наїздів, убивств, шкод, заподіяних у час внутрішнього сум’яття, касуються земські, гродські, трибунальські навіть декрети, видані в тих справах на певних осіб, особливо у воєводствах Київському, Волинському, Браславському, Чернігівському. Із царською величністю московською, коли б королівська величність і стани коронні та Великого князівства Литовського приступили до постановлення договорів, має бути охоронена честь і сила нинішнього постановлення про вельможного гетьмана і Запорозьке військо.

Цю комісію їхня милість комісари і вельможний гетьман князівства Руського дійсною присягою утвердили так, як підписано роти присяг рукою їхніх милостей. А над те ця ж комісія утверджена буде персональною присягою із сенату через отця яснопревелебного, його милості архібіскупа гнєзнинського, коронного примаса, і його милість ксьондза біскупа віленського, також їхніх милостей панів гетьманів — чотирьох коронних та Великого князівства Литовського — і печатарів обох народів, і через маршалка кола посольського з боку кола рицарського на сеймі, котрий має бути скликаний якнайскоріше в присутності послів, відправлених од вельможного гетьмана і Запорозького війська, буде утверджена.

А що стосується присяги його королівської величності, государя нашого милостивого, то її за милістю своєю государською на покірне прохання Запорозького війська зволить учинити його королівська величність, і в тому їхня милість панове комісари обнадіюють.

Присяги полковників, сотників і всієї старшини Запорозького війська після сейму, на якому буде здійснене задоволення теперішньому постановленню, перед комісарами, до того визначеними, будуть виконані.

І щоб ця комісія мала вічну потугу й силу так, як у собі має від початку і до кінця, в право загальне, тобто в конституції, буде внесена, сеймом затверджена і за вічне й неодмінне право пошанована й утримана.

На булаву велику руську належати буде Чигиринське староство так, як зображено в привілеї покійному шляхетному Богдану Хмельницькому, даному від його королівської величності, а гетьман військ руських має бути вільний від резиденції при його королівській величності.

Скликання воєводствам Київському, Браславському, Чернігівському після майбутнього сейму [дасть Бог] буде оголошене якнайшвидше від його королівської величності, государя нашого милостивого, універсалом.

Діялося, як вище згадано, в таборі під Гадячим, дня і року вищенайменованих.

Станіслав Казимир Беневський, каштелян волинський, богуславський староста його королівської величності і Річі Посполитої;

Людовик Казимир Євлашевський, каштелян смоленський, комісар його королівської величності і Річі Посполитої.

Іван Виговський, гетьман військ. Запорозьких, рукою власною і іменем усього війська.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ

ГАДЯЦЬКОЇ КОМІСІЇ

Оскільки військо наше Запорозьке, полишивши протекцію сторонніх, повернулося до нас і Річі Посполитої, через те Комісію Гадяцьку із гетьманом та військом нашим Запорозьким, за ділом і числом її, під Гадячим, дня 16 вересня недавно минулого року 1658 через вельможних Станіслава Казимира Беневського, каштеляна волинського, богуславського нашого старосту, Людовика Казимира Євлашевського, на той час каштеляна смоленського, а нині воєводу брестського, комісарів Річі Посполитої, від нас визначених, постановлену так у той же час присягою тих-таки комісарів наших і гетьмана Запорозьких військ, як і на сейм нинішній через нас і привелебного ксьондза, архібіскупа гнєзнинського, також вельможних гетьманів і печатарів обох народів і шляхетного посольського маршалка, а від боку вельможного гетьмана і Запорозького війська через обозного, полковників, сотників та іншу старшину Запорозького війська, присланих до нас та Річі Посполитої, утверджену в тих-таки пунктах, розділеннях та обіцянках так, як у собі має, її і утверджуємо і за права хочемо вічно мати і в книги прав вносимо від слова і до слова із збереженням договорів із князем, його милістю курфюрстом бранденбурзьким [15]. А бажаючи вільності того війська, висловленої через нас, так і згаданою Комісією, як здавна наданої від найясніших наших предків, вічно утримувати права, а які з будь-якої причини могли б винайтися супротивні вольності військ наших Запорозьких, особливо конституцію 1638 року [16], і письмо, дане до архіву, як супротивне теперішньому постановленню, за милістю нашою відставляємо і знищуємо.

ПРИСЯГА

На утвердження Комісії між найяснійшим Яном Казимиром, Божою милістю королем польським, шведським, великим князем литовським, руським, прусським, мазовецьким та інше, і Річчю Посполитою, з одного, а великим гетьманом і Запорозьким військом, із другого боку, під Гадячим, року 1658, вересня 16 дня згідно римського календаря [17], а згідно руського — 6 дня того-таки місяця постановленої, а відправленої в нинішнім 1659 році, в день Вознесіння Господнього через його королівську милість та їхню милість панів сенаторів, нижче пойменованих, в ізбі сенаторській, на головному Варшавському сеймі, в присутності всього Сенату і земських послів, також і послів із Запорозького війська і численних козаків, таким описом учинена:

Присяга короля Яна ІІ
Казимира 1659

Я, Ян Казимир, Божою милістю король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, київський, жмудський, волинський, інфлянський, смоленський, чернігівський, а шведський, готський і венденський наслідний король, присягаю Господу Богу всемогутньому, єдиному в своїй Тройці, перед цим святим Євангелієм Господа Ісуса Христа, що Комісію, котра відправлялася під Гадячим, дня 16 вересня 1658 року, із нашим Запорозьким військом і іменем військ Річі Посполитої тої Комісії пункти, параграфи [розділення чи означення], постановлення приймаю, утверджую й обіцяю ту Комісію в усьому задовольняти, її утримувати, виконувати й оберігати, нічого не умалюючи, але ще її захищати буду; і тій Комісії, і всім її пунктам, а в них правам, перевагам, вольностям віри грецької Великого князівства Руського і вольностям загальним шкодити не будуть жодні підступи умислів людських. Також не зможуть і не будуть ні в чому шкодити і порушувати на вічні часи ані привілеї давні й недавні, ані жодні статуси сеймові конституції минулі й майбутні; більше того, я сам її, ні в чому не порушену, під присягою моєю королівською, обіцяю і повинен буду кріпко берегти й утримувати, так само і наслідники мої, королі польські, будуть утримувати ні в чому не порушену і зберігати будуть на вічні часи і цю присягу утверджувати; при тому правосуддя чинити обивателям Великого князівства Руського без жодних відкладень та огляду на персони буду за правами їхніми та звичаями. А коли б чого, не дай Боже, в чомусь я свою присягу порушив би, то народ руський не повинний буде віддавати мені жодного підданства, більше того, тим самим їх від послуху та вірності, належних королеві, звільняю, жодного розрішення від цієї присяги своєї не вимагаючи і не приймаючи його. Так мені, Господи, допоможи і це святе Євангеліє Господа Ісуса Христа!

ПРИСЯГА ЙОГО МИЛОСТІ 

КСЬОНДЗА АРХІБІСКУПА ГНЄЗНИНСЬКОГО

Я, Вацлав із Лешна, Божою милістю архібіскуп гнєзнинський, примас королівства Польського, присягаю Господу Богові всемогутньому і в Тройці святій єдиному іменем своїм і всього духовенства Корони Польської, що Комісію, яка під Гадячим відправлялася 6 дня вересня, року 1658 іменем його королівської величності та всієї Річі Посполитої із Запорозьким військом і цілим народом Великого князівства Руського, у всьому зберігати буду, і наслідники мої, архібіскупи, задовольняти її будуть, ні в чому її не порушуючи і не допускаючи порушувати також і самій його королівській величності, заодно і між королівством будь-якої влади людям ані явними, ані таємними маніфестаціями, протестаціями [і вільними чолобиттями] і клятвами не роблячи її недійсною, а їх цією присягою касую та знищую і жодного ні в кого не прийматиму нікому ані сам порушення цієї Комісії. В цьому мені, Господи Боже, допоможи і ця свята Євангелія Господа Ісуса Христа!

Присяга його милості ксьондза Яна Завіші, біскупа віленського, у такій же силі, в якій і вищенаписана архібіскупа гнєзнинського, від імені його і всього духовенства Великого князівства Литовського.

ПРИСЯГА ЇХНІХ МИЛОСТЕЙ 

ПАНІВ ГЕТЬМАНІВ

Ми, Станіслав з Потока Потоцький, воєвода краківський, великий гетьман; Юрій Любомирський, маршалок великий, гетьман коронний; Павло Сапіга, воєвода віленський, гетьман великий Великого князівства Литовського, присягаємо Господу Богу, єдиному в святій Тройці, що Комісію, яка відправлялася під Гадячим дня 6 вересня року, 1658 іменем його королівської величності і всієї Річі Посполитої із Запорозьким військом і цілим народом Великого князівства Руського, в усьому зберігати будемо і її задовольняти маємо, ні в чому її не порушуючи, також порушувати не допускаючи радою нашою і військом; більше того, коли б хто хотів порушувати те, що постановлено, як із ворогом Річі Посполитої учиняти будемо, жодного розрішення ні від кого в цій присязі не вимагаючи і не приймаючи. Також нам, Господи Боже, допоможи і це святе Євангеліє Господа Ісуса Христа!

ПРИСЯГА ЇХНІХ МИЛОСТЕЙ

ПАНІВ ПЕЧАТАРІВ

Ми, Микола Пражмовський, великий канцлер; Богуслав Налешнон, коронний підканцлер; Криштоф Пац, канцлер великий; Олександр Нарушевич, підканцлер Великого князівства Литовського, присягаємо Господу Богу, у святій Тройці єдиному, що Комісію, яка відправлялася під Гадячим дня 6 вересня, 1658 року іменем його королівської величності та всієї Річі Посполитої із військом Запорозьким і цілим народом Великого князівства Руського, в усьому дотримувати будемо і її задовольняти повинні, жодних листів, привілеїв, заборон, грамот ніяким чином тієї Комісії чи будь-якого пункту її супротивних із канцелярії видавати не будемо; більше того, супротивні ради повинні будемо відкидати, жодним розрішенням ні від кого в цій присязі нашій не вимагаючи і не приймаючи. В цьому нам, Господи Боже, допоможи і це святе Євангеліє Господа Ісуса Христа!

ПРИСЯГА ЙОГО МИЛОСТІ

ПАНА МАРШАЛКА ПОСОЛЬСЬКОЇ ІЗБИ

Я, Ян Ґнінський, підкоморій поморський, маршалок ізби посольської, іменем кола посольського і всього стану військового всіх воєводств Корони Польської та Великого князівства Литовського і провінцій, що до них належать, присягаю Господу Богу всемогутньому, єдиному в святій Тройці, що Комісію, яка відправлялася дня 6 вересня, 1658 року під Гадячим іменем його королівської величності та всієї Річі Посполитої із запорозьким гетьманом і цілим народом руським, в усьому дотримувати будемо і наслідники наші задовольняти будуть, ні в чому її не порушуючи і порушувати не допускаючи, на вічні часи жодного розрішення ні від кого в цій присязі моїй не вимагаючи і не приймаючи. В цьому нам, Господи Боже, допоможи і це святе Євангеліє Господа Ісуса Христа!

Оскільки присяги швидко надруковані бути не могли, то їх ми наказали видати, підписавши руками нашими за печаткою коронною

Діялось у Варшаві, дня 10 червня 1659 року

ПРИМІТКИ

Мова документа російська з елементами книжної української, — очевидно, маємо перед собою російську транскрипцію документа, про що свідчать пояснення в дужках звичайної для українця чи поляка ділової термінології. 

Подаємо в перекладі за виданням: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист Войска Запорожского. 1720. — Том IV. — Київ, 1864. — С. 85 — 106. 

Автори передмови до четвертого тому, які складали додатки до літопису Самійла Величка, І. Самчевський та В. Антонович подали до документа таку приписку: «Цікавий цей документ узятий із рукописного збірника, що належав Михайлові Івановичу Ханенку. «Комісія Гадяцька» була надрукована в додатках до «Історії Малоросії» М. Маркевича [див.: том III. — C. 159], але поміщений там список має в собі багато помилок та неточностей, які поправлені у варіанті, який оце тепер видаємо».

[1] Насправді польські комісари, хоч і були належно прийняті, почувалися вельми незатишно і навіть не були певні у своїй безпеці та й у щасливому прийнятті договору сумнівалися, бо І.Виговський і сам вагався. До підписання договору його штовхнула нетолерантна щодо нього й України позиція російського царату.
[2] Русь, руський в документі є синонімом поняття Україна, український.
[3] Закони — чернецтва.
[4] Тобто священики православної церкви, яка називалася тоді ще грецькою.
[5] Йдеться про уніатську церкву, яка цим актом була заборонена.
[6] Посесори — посідачі маєтку.
[7] Маються на увазі єзуїтські чи інші римо-католицькі школи.
[8] Мається на увазі протекція російського царя.
[9] Під винами інфамії — вина — судовий штраф, інфамія — вилучення, заборона, прокляття.
[10] Печатарі — урядники, що володіли печатками, властиво, канцлер і підканцлер.
[11] Підскарбій — урядовець, що відав казною.
[12] Рота — письмовий текст присяги.
[13] Задвірні відтиски — друковані постанови.
[14] Воєводство Руське — Галичина. Тут перечислюються українські землі, як ті, що входили у Велике князівство Руське, так і ті, що в нього не входили.
[15] Курфюрстом бранденбурзьким був тоді Фрідерік Вільгельм.
[16] Конституція 1638 року проти козаків була видана після повстань Павлюка (1637), Гуні та Острянина (1638), які закінчилися поразкою від польських військ.
[17] Тобто за новим стилем.

____________
//litopys.org.ua/suspil/sus100.htm
//www.archives.gov.ua/Sections/Deklaracia/fotos_02.php?12
//www.archives.gov.ua/Sections/Deklaracia/fotos_02.php?26#photo

Герб польських повстанців: 

Польща (Білий орел), 

Литва (Погоня) та Україна 

(Архангел Михаїл) 1863 р.

Річ Посполита (Республіка) Трьох Народів — політичний проект перетворення федерації Корони Королівства Польського і Великого князівства Литовського (Речі Посполитої Обох Народів) у польско-литовсько-руську федерацію, через виділ частини українських земель підлеглих Польській Короні у Велике князівство Руське.

Великим Князівством Руським Україна побула півроку.

«Ми народженні у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї», — виголошував у квітні 1659-го перед депутатами сейму у Варшаві 47-річний Юрій Немирич — канцлер новоствореного Великого князівства Руського. 16 вересня 1658-го, на козацькій раді в Гадячі на Полтавщині було укладено договір, що під такою назвою Україна стає третьою рівноправною складовою Речі Посполитої. Поряд із Королівством Польським та Великим князівством Литовським.

Після смерті Богдана Хмельницького в серпні 1657-го на час до повноліття його сина Юрася гетьманом обрано генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського. Москва, під зверхністю якої Україна перебувала третій рік, від Переяславської ради в січні 1654-го, формально визнає обрання Виговського. Насправді ж підтримує більш лояльного до неї полтавського полковника Мартина Пушкаря, який повстав проти нового гетьмана. У травні 1658-го Виговський із допомогою кримськотатарської орди здобуває Полтаву і винищує прихильників свого конкурента. Розправа була прямою конфронтацією з Москвою.

Після тривалих переговорів гетьман у вересні збирає в Гадячі козацьку раду. Прибувають на неї й польські дипломати. Повернутися Війську Запорозькому до складу Речі Посполитої переконують козаків не так Виговський чи полковники, як посланець польського короля — волинський шляхтич Станіслав-Казимир Беньовський. Промовляючи на раді, він «бранил Москву, уверял, что у москалей другая вера, чем у казаков, что москали не дозволят им свободно приготовлять водку, мед и пиво, прикажут надевать московские зипуны и лапти, запретят носить сапоги и впоследствии станут переселять казаков за Белоозеро, — пише історик Микола Костомаров. — А с другой стороны, обещал им счастье в союзе с Польшей. Теперь, — говорил он, — не будет более рабства: строгий закон не допустит панам своевольствовать над подданными».

— Вітчизна озивається до вас: я вас породила, не москалі! — завершив свою промову Беньовський. — Схаменіться, будьте рідними дітьми, а не виродками!

Представники Війська Запорозького підписують договір про входження до Речі Посполитої, який згодом в істориків отримає назву Гадяцької угоди.

На початку 1659-го оприлюднено царську грамоту. Виговського в ній названо зрадником, а народ закликано до повстання. Гетьман відповідає універсалом, де звинувачує царя в намаганні ліквідувати козацькі права та вольності. Починається війна. У липні в битві під Конотопом царське військо зазнає поразки від козацько-татарської армії.

Московські воєводи заходять із тилу: шукають спільної мови з тими в Україні, хто незадоволений умовами Гадяцького договору, грають на антипольских настроях. Кошовий Іван Сірко, із яким Виговський давно не міг порозумітися, із Січі завдає татарам удару в тил. Тож орда полишає гетьмана сам на сам із ворогами як усередині України, так і на її північно-східному кордоні. «Підставили» й поляки: при ратифікації обмежили Гадяцькі статті. Зокрема, королеві на затвердження мали подавати не одну кандидатуру гетьмана, а чотири. У вересні 1659 року Виговський складає булаву. Обраний гетьманом Юрій Хмельницький заявляє про вірність цареві. Але вже наступної осені й він переходить на бік поляків. Коли старшина знову ставить перед ними питання про ”Гадяцькі комісії”, поляки його відкидають.

Велике князівство Руське не проіснувало й півроку — якщо рахувати від моменту ратифікації угоди на сеймі у Варшаві. Та ідея Гадяцького договору — побудови Речі Посполитої як польсько-литовсько-української федерації оживала і згодом. Через півстоліття Генеральний суддя Василь Кочубей у доносі цареві Петрові І на гетьмана Івана Мазепу писав: «Октоврія 10 дня (1707 року. — «ГПУ»), ку вечеру, були замкнені двері у избі пана гетмана, а он, писар, в синех будучи хотив биті для свого діла у пана гетмана, але не могл допустити. И когда з той изби вийшол покоевий Дмитро, питал его писар, кто есть у пана, и что диется? Он сказал, же ”есть панове полковники, а діло у їх такое, жи читают пакта Комиссии Гадяцкое”.

Юрій Немирович

Творцем концепції Великого князівства Руського вважають його першого й останнього канцлера Юрія Немирича (1612–1659). Він походив зі старовинного шляхетського роду, що перейшов на протестантство. Здобув вищу освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда й Кембриджа. Завершував освіту у паризькій Сорбонні. У Парижі видав латиною політологічний трактат «Розвідка про московитську війну» і богословський «Опис і виклад духовного арсеналу християн».

Повернувшись до Речі Посполитої, у 1648–1654 роках воював у польському війську проти Богдана Хмельницького. 1657-го, незадовго до смерті гетьмана, перейшов на його бік і повернувся до віри предків — православ’я. На початку серпня 1659-го Немирич загинув у сутичці з козаками переяславського полковника Тимоша Цецюри, що воювали на московському боці.

Польща, Литва, Рутенія (Русь)
Співдружність 1658

Про що Україна й Польща домовилися в Гадячі

Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.

Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.

Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.

ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети.

Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.

Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.

Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.

ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні «скільки буде потрібно».

Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.

Саме останній пункт значною мірою пояснює несприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини.

____________

Дмитро Шурхало, «Газета по-українськи» №695 за 19.09.2008.

//gazeta.ua/post/254509

//uk.wikipedia.org/wiki/Річ_Посполита_Трьох_Народів

//pl.wikipedia.org/wiki/Rzeczpospolita_Trojga_Narodów

//uk.wikipedia.org/wiki/Юрій_Немирич
//uk.wikipedia.org/wiki/Польське_повстання_1863—1864

Jan II Kazimierz Waza.

Худ. Марчелло Бачареллі

Jan II Kazimierz Waza (1609-1672) — z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, smoleński, siewierski i czernihowski, a także dziedziczny król Szwedów, Gotów i Wandalów (1648-1668).

Ян II Казимир Ваза (1609-1672) — з Божої ласки король Польщі, великий князь литовський, руський, пруський, мазовецький, жмудський, інфлянський, смоленський, сіверський, чернігівський, а також спадковий король Шведів, Готів і Венедів (1648-1668). Народився у Кракові. Син Сигізмунда ІІІ Вази і Констанції Австрійської. Рідний брат свого пепередника — короля Владислава IV Вази.

За Яна ІІ Річ Посполита Обох Народів багато воювала: з козаками (1648-1649, 1651-1654), з Московією (1654-1656, 1660-1667), зі Швецією («Потоп»; 1655-1660). Протягом Потопу майже вся Польща була захоплена і пограбована шведами.

У наслідок «наїзду» на козаків стався черговий «виїзд» українських земель під руку Московського царя — Річ Посполита позбулася Лівобережної України. За Литвою тепер Польща продовжила старанно будувати Московську імперію (див. Казимир ІV, Сигізмунд І, Сигізмунд ІІ, Станіслав ІІ).

Ян ІІ намагався повернути козаків у лоно «єдиної матері» — Речі Посполитої Трьох Народів. Уклав 1658 Гадяцький договір з гетьманом Іваном Виговським. Договір передбачав утворення в Речі Посполитій третьої складової частини федерації — Великого князівства Руського. Але не судилося…

16 вересня 1668 Ян ІІ зрікся престолу, переїхав до Франції, приєднався до єзуїтів і став абатом монастирю св. Мартіна в місті Невер. Помер 16 грудня 1672 (за деякими джерелами — після отримання звістки про падіння Кам'янця Подільського). 31 січня його тіло було поховане у Кракові, проте серце короля зберігається у соборі Сен-Жермен-де-Пре у Парижі. Нащадків — не залишив.

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Ян_II_Казимир

//pl.wikipedia.org/wiki/Jan_II_Kazimierz_Waza

Іоанн Виговський.

Портрет XVII ст.

Іоан Остафійович [Іван Остапович] Виговський (? — 17 березня 1664) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1657–1659). Представник православного шляхетського роду Виговських гербу Абданк. Син Остафія Гнатовича Виговського. Народився на Овруччині. 

Випускник Київської братської школи. Працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Згодом поступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де дослужився до ротмістра. 

На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами 1648 на боці урядових військ. В ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Після переходу на бік козаків, працював особистим писарем гетьмана, а 1650 отримав посаду військового писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані — Генеральну військову канцелярію. Брав участь у воєнних операціях при Пилявцях (1648), Збаражі та Зборові (1649), Берестечку (1651), Батогу (1652), Жванцю (1653), Охматові та Львові (1655). Займався розробкою і був присутнім при укладанні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів.

В квітні 1657 при тяжкохворому гетьманові, та після смерті Хмельницького, став регентом при його малолітньому синові — гетьмані Юрії. 26 липня того ж року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні. Вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у повстання під проводом Мартина Пушкаря і Якова Барабаша. Намагався, так само як і противники, залучити на свій бік московський уряд. 31 травня 1658 розбив повстанців і жорстоко покарав полтавську старшину, однак не зміг спинити подальші виступи опозиції, що поклали початок Руїні.

В умовах загрози війни з Московією, яка виступила на боці антигетьманських сил, 1658 уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна перетворювалася Велике князівство Руське, третю складову Речі Посполитої. За договором проголошувався руським гетьманом і чигиринським старостою.

Під час козацько-московської війни 1658–1659 вщент розбив московитів під Конотопом за допомоги кримського хана Мехмеда IV. Проте поступово втратив підтримку оточення через невдоволення козаків Гадяцьким договором. У вересні 1659 передав булаву Юрію Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої. Решту життя провів на Волині та Галичині, займаючи посаду київського воєводи (1659–1664).

1660 брав участь у Чуднівській кампанії в складі польського війська. 1662 вступив до Львівського братства. 1663, після зречення Юрія Хмельницького, намагався повернути собі гетьманство, але програв Павлу Тетері. Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло 1664 на Правобережній Україні під проводом Дмитра Сулими. Арештований поляками і козаками гетьмана Павла Тетері. Страчений в ніч з 16 на 17 березня...

____________
Універсал гетьмана І. Виговського від 26 січня 1659 р. до ротмістрів і капітанів військ, розміщених між річками Случчю і Горинню, з наказом відійти з цієї території згідно з угодою, укладеною ним з Річчю Посполитою, 1 березня 1659 р.
ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 286, арк. 295-295 зв., акт 1.

//www.archives.gov.ua/Sections/17-Nez/index.php?7#photo

//www.archives.gov.ua/Sections/17-Nez/index.php?8#photo

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Виговський

//uk.wikipedia.org/wiki/Остап_Виговський

//uk.wikipedia.org/wiki/Абданк

Зібрання малоросійських прав 1807-р 

Народна Конституція Речі Посполитої 1791-р 

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 

Вивід прав України (Пилипа Орлика) 1712 

Пакти та Конституції законів свобод Війська Запорозького (Конституція Пилипа Орлика) 1710 

Порядок шкільний. Статут ставропігійної школи у Львові 1586 

Другий (Волинський) Статут Великого князівства Литовського 1566 

Перший (Старий) Статут Великого князівства Литовського 1529 

Лист (судебник) великого князя Казимира Ягайловича 1468 

Правда Руська 1019-1051

Річ Посполита Трьох Народів (Королівство Польське, Велике князівство Литовське, Велике князівство Руське) 1658 р.

Річ Посполита Обох Народів у 1672-1676 р.

//pl.wikipedia.org/wiki/Michał_Korybut_Wiśniowiecki