Чи наважиться Леонід Кравчук стати «батьком-засновником»?

Сподівана несподіванка, хід крапленою картою, нова спроба політичного окозамилювання, симуляція справжнього конституціоналізму? Так.

"Весільний генерал" Кравчук, сумнівна ініціатива екс-президента, гра в піддавки із владою, крок уперед, два кроки назад? Так... "Реєстрові" експерти, номенклатурне зібрання, чого-зволите-пане-будь-ласка, відсторонена громадськість, наперед заданий результат? Так!

Усі ці та схожі на ці відгуки на започаткування указом Віктора Януковича формування Конституційної Асамблеї (дехто з коментаторів пише ці слова з малої літери, дехто – ставить їх у лапки) цілком справедливі та слушні. Ба більше: очевидно, має рацію Тарас Чорновіл: під прикриттям творення нової Конституції тишком-нишком влада має намір пролонгувати повноваження чинної Верховної Ради аж до осені 2015 року, а заодно добряче "почистити" Основний Закон, не залишивши там ніяких соціальних гарантій.

Тому можна ще і ще раз сказати: так, це новий спосіб обдурювання широких мас, це імітація тієї роботи, яку мають здійснювати повноважні представники громадянського суспільства, а не призначені згори "авторитетні експерти".

І все ж вірні на загал твердження не варто абсолютизувати. Адже, по-перше, ситуація в Україні змінюється і в один пречудовий момент може змінитися радикально, по-друге, траплялося, що номенклатурники діяли в загальних інтересах, по-третє, різноманітні Конституційні збори – річ настільки хитра, що заздалегідь навряд чи можна спрогнозувати все, на що вони здатні.

Отож по-порядку. Не тільки очільники вітчизняної влади реагували на перші поштовхи політичного землетрусу в Північній Африці неадекватно, щось там верзучи про "порушену стабільність", - а й сам Обама одразу не знав, як оцінити події і відбувся у щорічному посланні Конгресу, виголошеному якраз 25 січня, у день, коли "вибухнув" Єгипет, фразою "Сполучені Штати Америки стоять пліч-о-пліч з народом Туніса і підтримують демократичні сподівання всіх людей" (про бурхливі події на вулицях єгипетських міст, про ймовірність того, що "затрусить" й інші держави регіону – ані слова).

Що ж, проспали високочолі експерти, з ким не буває... Не всі, звичайно – група "яйцеголових" на чолі з добрим знавцем регіону, радником президента Деннісом Россом заздалегідь передбачала серйозні проблеми й зазначала найслабші місця в ланцюгу стратегічних союзників США – Йорданія, Туніс, Єгипет, Бахрейн і Ємен. Так хіба ж мало українських інтелектуалів аналізує ситуацію в країні і доходить висновку про близький революційний вибух або, принаймні, про серйозні трансформації "нагорі"?

Звичайно, сьогодні таке припущення видається майже фантастичним, але ж хіба за певних обставин не може статися так, що Конституційна Асамблея на чолі з Леонідом Кравчуком виявиться єдиним більш-менш легальним та легітимним органом представницької влади?

Тепер про номенклатуру. Звичайно, серед призначеної указом Януковича науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї лише кілька справжніх учених, які самі пишуть свої тексти, а не підписують заготовлене для них підлеглими, іншими словами, переважна більшість там – освітянська й академічна номенклатура.

Проте це все-таки номенклатура помітно вищого інтелектуального рівня, ніж адміністративно-управлінська, отож вона здатна у слушний момент переорієнтуватися і стати на бік "сил справедливості та свободи", А водночас цілком здатна і займатися обслуговуванням чинної влади, підлабузництвом і підсиджуванням.

Номенклатура, одним словом. Та хіба влітку 1990 року не номенклатура у своїй масі рішуче підтримала (ясна річ, не забуваючи про свої інтереси, але водночас і йдучи врозріз із лінією Кремля) Декларацію про державний суверенітет України?

Щоправда, тоді її очолював ще не Леонід Кравчук. Але він був "на підході"...

І, нарешті, про здатність різного роду Конституційних зборів брати на себе куди більше, ніж їм на те дали прав. Пошлюся на класичний приклад, утім, відомий у нас передусім фахівцям, отож доведеться розповісти про нього досить докладно. Ідеться про Конституційний Конвент, що ухвалив чинну донині (з неповними трьома десятками поправок) Конституцію США.

Ця Конституція – друга в історії держави. 1777 року, в розпал Війни за незалежність, Другий континентальний конгрес ухвалив так звані Статті Конфедерації, документ конституційного рівня, який визначав Сполучені Штати як конфедерацію і закріплював повноваження центральних органів влади. 1781 року Статті були ратифіковані останнім – тринадцятим – штатом й офіційно набули сили.

Центральна влада виявилася вкрай неефективною та кволою: при голосуванні в Конгресі Конфедерації з будь-якого питання була потрібна одностайна згода всіх штатів, отож один штат міг заблокувати будь-яку ініціативу чи відстрочити ухвалення найактуальнішого рішення.

Розмови про те, що слід щось робити з цією неефективною конституцією, почалися майже одразу після її ухвалення. Й от у вересні 1786 року представники п’яти штатів (Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Пенсільванія, Делавер, Вірджинія) зібралися в Аннаполісі для, щоб обговорити поправки до Статей Конфедерації, які стосувалися вузького, але важливого питання: скасування митних бар’єрів між штатами.

Конференція виявилася недостатньо представницької (представники декількох штатів не встигли вчасно добратися до Аннаполіса, частина штатів проігнорувала зібрання), тож делегати звернулися до Конгресу Конфедерації з проханням скликати у травні наступного, 1787 року у Філадельфії конференцію представників усіх штатів із достатніми для перегляду Статей Конфедерації повноваженнями.

21 лютого 1787 Конгрес Конфедерації погодився з пропозицією й ухвалив резолюцію про скликання Конвенту "з єдиною і вираженою метою перегляду Статей Конфедерації". Зібралося 70 делегатів від штатів, які почали дискусії.

І хоча повноваження Конвенту стосувалися лише перегляду та корекції Статей Конфедерації, зібрання поступово дійшло до розуміння необхідності створення нової Конституції, яка б затвердила принципово інший державний устрій, а саме федеративний, та іншу форму правління – президентську республіку.

Тут не місце розповіді про всі перипетії обговорення, відзначу лише, що делегати рішуче вийшли за межі наданих їм повноважень і 17 вересня підготували остаточний проект Конституції, переданий ними сесії Конгресу Конфедерації. Ви будете сміятися, але Конгрес підтримав проект Основного Закону, за яким повноваження парламенту істотно зменшувалися і, як зараз модно казати, переформатовувалися.

Ну, а далі була тривала й непроста ратифікація Конституції окремими штатами, під час якої виникла й була закріплена на рівні вимог кількох суб’єктів федерації ідея доповнення Основного Закону десятьма поправками – Біллем про права. А 4 березня 1789 року почали роботу нові федеральні органи влади, створені відповідно до нової Конституції.

Зауважать: але ж якого інтелектуального та морального рівня було чимало з-поміж тих делегатів! Їх же очолювали "батьки-засновники", вони підготували і переконали суспільство до ідеї федеративної республіки з президентським правлінням, сильною незалежною законодавчою і судовою владами.

Заувага справедлива, але ж "батьками-засновниками" ці справді непересічні діячі стали постфактум, коли змогли переконати колег у необхідності ініціативно взяти на себе ніким не делеговані повноваження...

Отож не слід виключати й подібного перебігу подій, тим більше, що Леонід Кравчук давно вже відомий як майстер нестандартних політичних маневрів та вмілець, який проходить між крапельками дощу. Поживемо – побачимо.

Але для того, щоби офіційна Конституційна Асамблея спромоглася на якісь рішучі кроки, потрібен постійний тиск на неї, постійна загроза проведення паралельної Громадянської Конституційної Асамблеї яка розробить, прийме і затвердить через загальнонародний референдум Громадянську Конституцію України.

Це не буде легальний шлях, - але ж недемократична влада не зможе створити й ухвалити справді легітимну та дієву, визнану світом Конституцію. Яким може стати розв’язання цієї колізії? Важко сказати. Але якщо Конституційна Асамблея буде слухняно виконувати накази "згори", її справді доведеться писати з дуже малої літери. З усіма належними наслідками.

Сергій Грабовський, 23 лютого 2011 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2011/02/23/5948797/

Монумент президентів батьків-засновників США Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Авраама Лінкольна і Теодора Рузвельта на горі Рашмор у Південній Дакоті //evreimir.com/69906/