Конституційна Асамблея – шлях до нової Конституції України

З огляду на декларовані наміри усіх значних політичних гравців щодо необхідності проведення конституційної реформи в України на порядку денному стоїть питання процедури її проведення.

На жаль, слід констатувати, що єдиний досвід внесення змін до нашого Основного Закону неможливо назвати вдалим. Більшість фахівців схиляються до думки, що конституційна реформа 2004 року була проведена з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України [див. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам від 27 грудня 2005 року; Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки) // За заг. ред. І.Б. Коліушка, Н.В. Александрової. – К. – Вид. Лікей. 2005. – С. 62-112; Висновок Європейської Комісії "За демократію – через право" (Венеціанської комісії) щодо процедури внесення змін до Конституції України від 11 жовтня 2004 року № 305/2004].

З плином часу суспільство дедалі болісніше відчуває негативи проявленої політиками при проведенні конституційної реформи безвідповідальності. Однією з причин сьогоднішньої конституційної кризи є вади легітимності Конституції України. Порушення ж конституційної процедури внесення змін до Основного Закону України стало можливим внаслідок значного превалювання тимчасових політичних інтересів над суспільними.

У цій статті зупинимося детальніше на питаннях механізму проведення в інтересах українського суспільства нової конституційної реформи за існуючих політико-правових умов (особливо акцентуючи увагу на проблемах, які були зумовлені порушенням конституційної процедури щодо чинної редакції Конституції України, що було предметом нашого обговорення у статті Проблеми дієвості Конституції України та удосконалення її змісту). 

Насамперед, слід враховувати, що сьогодні ще не поставлено крапку у конституційній реформі 2004 року. Так, залишається невирішеним по суті питання щодо відповідності Конституції України Закону №2222, адже досі в Конституційному Суді України перебуває конституційне подання народних депутатів України з цього приводу.

При проведенні нової конституційної реформи слід враховувати, що з правової точки зору судовий розгляд питання про конституційність внесення змін до Конституції України не повинен залежати від політичних подій, зокрема, й нової конституційної реформи. Лише у разі втрати чинності усіх положень Закону №2222 внаслідок проведення конституційної реформи можна говорити про непідвідомчість цього питання Конституційному Суду України, з огляду на його практику розгляду на предмет відповідності Конституції України лише чинних законів України.

Таким чином, залишається можливість відновлення легітимності Основного Закону нашої держави шляхом прийняття рішення Конституційного Суду України в справі про конституційність Закону №2222. На наш погляд, обмеження повноважень Конституційного Суду України Законом України "Про внесення змін до Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України»" від 4 серпня 2006 року є невдалою спробою вилучення з-під юрисдикції Конституційного Суду України розгляду питання щодо відповідності Конституції України Закону №2222.

По-перше, постає питання щодо конституційності обмеження повноважень єдиного органу конституційної юрисдикції законом України, відтак у Конституційному Суді України триває розгляд конституційного подання 47 народних депутатів України про конституційність Закону України "Про внесення змін до Розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Конституційний Суд України»".

По-друге, виникають запитання з точки зору юридичної техніки – зміни щодо обсягу повноважень Конституційного Суду України були внесені чомусь у розділ ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Конституційний Суд України", а не до глави 2 "Повноваження Конституційного Суду України" цього Закону.

При проведенні нової конституційної реформи перш за все хочеться сподіватися, що для політиків буде аксіомою проведення її лише правовим шляхом. За інших умов це призведе лише до загострення конституційної кризи, а відтак і до непередбачуваних негативних наслідків для суспільства.

У межах права конституційну реформу можна провести шляхом внесення комплексних змін до Конституції України у порядку, передбаченому її Розділом XIII, або ухвалення нової редакції Конституції України на всеукраїнському референдумі.

Спробуємо проаналізувати, за якого саме правового механізму оновлення Конституції України в умовах існуючої політико-правової ситуації можливе максимальне врахування інтересів суспільства, а також забезпечення фахової підготовки та прийняття якісних законів про внесення змін до Конституції України та нової редакції Конституції України незалежно від політичних інтересів із урахуванням демократичних світових стандартів і досягнень вітчизняної науки.

Перебіг політичних подій в Україні, починаючи зі зміни Конституції України й досі, дає підстави стверджувати про крайній суб’єктивізм політичних сил при зміні конституційних норм – політики намагаються формулювати конституційні норми, керуючись тимчасовим політичним інтересом, без урахування довгострокових суспільних інтересів. 

Це насамперед пов’язано з існуванням в Україні слабкої політичної системи, притаманності політичним партіям таких негативних явищ, як авторитаризм лідерів, партбюрократизація, деідеологізація, корупція тощо. Аналіз законопроектної роботи щодо зміни конституційних положень, процесу прийняття змін до Конституції України дає підстави стверджувати про закритість цих процесів від суспільства та ігнорування політиками думки громадянського суспільства.

Практика реалізації Конституції України у редакції 1996 року виявила в її тексті неузгодженості та прогалини, а також висвітила проблеми закріпленого механізму державної влади в умовах нестабільної політичної системи. Одним із наслідків цієї ситуації стало фактичне спотворення конституційно встановленої моделі державної влади шляхом перетягування на себе Президентом України Л.Кучмою неконституційних повноважень.

У відповідь на недобросовісну поведінку глави держави тодішня опозиція обрала одним із інструментів політичної боротьби внесення змін до Конституції, зокрема, в напрямку посилення парламентаризму. Президент України згодом теж почав використовувати ініціативи щодо зміни Основного Закону, але винятково у власних політичних інтересах.

Спочатку – як спробу послабити парламент, а згодом (перед президентськими виборами 2004 року), навпаки, – для розпорошення президентської влади. Таким чином, упродовж усього періоду дії Конституції України робилися постійні спроби внести до її тексту зміни – і тринадцять таких законопроектів були розглянуті Конституційним Судом України.

На сьогодні, після набрання чинності конституційних змін триває боротьба всередині владного механізму між Президентом і Парламентом з Урядом в усіх напрямках, зокрема й щодо конституційного процесу.

Виходячи з цього, проведення конституційної реформи у порядку, передбаченому Розділом XIII Конституції України, згідно з яким головну роль щодо формулювання та прийняття Конституції України відведено Верховній Раді України, на наш погляд, не виглядає реальним варіантом.

Очевидно, що за існуючих політико-правових умов нормальний перебіг конституційного процесу є вкрай сумнівним. Отже конституційно встановлений на сьогодні порядок зміни Основного Закону не зможе забезпечити необхідного для суспільства результату конституційної реформи – функціонування такого владного механізму в Україні, який здатен в межах правового поля вирішувати суспільні проблеми найбільш оптимальним шляхом, належним чином виконувати свій головний обов’язок щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Другий, більш радикальний варіант проведення конституційної реформи – це прийняття нової редакції Конституції України.

Звернемося до правового регулювання цього питання в Україні. Конституція України як більшість європейських конституцій [Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія – К.: Юридична фірма "Салком"; Юрінком Інтер, 2005. – 560 с.], виходячи з принципу стабільності конституцій, не містить чітких положень щодо процедури прийняття нового Основного Закону держави. Проте це не означає, що Конституція зовсім не торкається регулювання цього питання. Конституційно закріплені принципи верховенства права, народного суверенітету містять відповідь на ці питання.

Так, положення статті 5 Конституції України дають нам підстави стверджувати про встановлення конституційного принципу установчої влади народу, про що чітко було зазначено у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України від 11 липня 1997 року № 3-зп: "прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття.

Це підтверджується пунктом 1 частини першої статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом.

Логічним наслідком цих положень стало наділення повноваженнями офіційного тлумачення Конституції України замість Верховної Ради України Конституційного Суду України як органу незалежної судової влади". Дана позиція була висловлена і в пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду у справі про набуття чинності Конституцією України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп: "Конституція країни як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу. Установча влада стосовно до так званих встановлених влад є первинною".

В підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2005 року № 6-рп було уточнено: "На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначити конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі".

При цьому Конституційний Суд України залишився зв’язаним положеннями Розділу XIII чинної Конституції України, зазначивши у пункті 2 резолютивної частини вищевказаного Рішення: "…тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII".

Отже конституційно встановлений принцип установчої влади народу передбачає, що народ не може бути позбавлений права на прийняття нової Конституції своєї держави. Виникає питання легітимної процедури реалізації установчої влади народу при прийнятті нового Основного Закону. Очевидно, що встановлення легітимної процедури прийняття нової Конституції з метою забезпечення реалізації установчої влади народу є завданням єдиного законодавчого органу – Парламенту, а також Президента України як гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Найдемократичнішим способом ухвалення конституцій, який найбільш забезпечує принцип установчої влади народу, є її прийняття представницькими установчими зборами [Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. – К.: Юридична фірма "Салком"; Юрінком Інтер, 2005. – С. 29].

Виходячи з конституційних повноважень Верховної Ради України, остання зобов’язана на реалізацію конституційних принципів верховенства права, народного суверенітету прийняти насамперед нову редакцію Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми", а також, за умов політичної волі щодо прийняття нової Конституції, – закон України про спосіб підготовки проекту нової Конституції України. При чому аналіз конституційних принципів дає підстави стверджувати, що закон України про спосіб підготовки проекту Конституції України не буде викликати сумніву щодо його конституційності лише у разі послідовного закріплення реалізації установчої влади народу через спеціально обраний українським народом орган установчої влади.

Проте такий механізм проведення конституційної реформи нами також не вважається ефективним з огляду на фактичне закріплення процедури творення проекту Конституції на рівні закону. Виходячи з результатів позачергових парламентських виборів 30 вересня 2007 року, постійної боротьби за владу всередині механізму державної влади, можна прогнозувати, що парламентська більшість у Верховній Раді України VI скликання може бути нестабільною. А це дає підстави прогнозувати велику ймовірність внесення змін до закону про спосіб підготовки проекту Конституції України вже під час проведення конституційної реформи, що може призвести до зриву конституційної реформи, марних державних витрат на формування органу установчої влади, що вкрай невигідно для суспільства.

Аналіз дієвості чинної Конституції України показує, що, на жаль, врегулювання важливих суспільних процесів за допомогою конституційних принципів за нашого рівня правової культури не спрацьовує. Отже кращим варіантом буде розкриття конституційних принципів верховенства права та народного суверенітету щодо установчої влади народу у самій Конституції. За умов обрання такого способу проведення конституційної реформи, її перший етап буде полягати у внесенні змін до Конституції у порядку відповідно до розділу ХІІІ Конституції України, з метою послідовного закріплення теорії установчої влади народу та прийняття нової редакції Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми".

У цьому разі роль Президента України і парламентаріїв зведеться до врегулювання в Конституції України механізму проведення конституційної реформи – порядку прийняття нової редакції Конституції України. Позитивним моментом для суспільства буде досягнення доволі стійкої політичної згоди щодо способу прийняття нової Конституції України, що нами розглядається як гарантія проведення конституційної реформи відповідно до конституційної процедури оновлення Конституції України.

Підсумовуючи аналіз можливих варіантів проведення конституційної реформи в Україні за існуючої політико-правової ситуації слід зробити висновок, що в інтересах суспільства та згідно зі стратегічними інтересами розвитку нашої держави, основним завданням Президента та Верховної Ради повинно стати конституювання та забезпечення діяльності спеціально уповноваженого органу установчої влади на прийняття нової редакції Конституції України – Конституційної Асамблеї України.

Звертаючись до багатовікової історії українського державотворення, слід зазначити, що для України ідея запровадження представницького органу установчої влади не нова. Так, II Універсалом Центральної Ради України від 3 липня 1917 року було передбачено: "Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Українська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автономний лад України для предложения їх на затвердження Установчим Зборам" [Винниченко В.К. Відродження нації: В 3 ч. / Репринтне видання 1920 р. – К., 1990. – Ч. I. – С. 279-282].

III Універсалом Центральної Ради України від 7 листопада 1917 року було передбачено: "До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України" [Винниченко В.К. Відродження нації. – К; Відень, 1920. – Ч. II. – С. 74-80]. "Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання їх – 9 (22 н. ст.) січня 1918 року. Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон" [там само].

Історія прийняття конституцій зарубіжних країн дає нам позитивні приклади реалізації установчої влади народу через ухвалення конституцій спеціально уповноваженими представницькими органами установчої влади. Так, прийняття Конституції США від 17 вересня 1787 року відбувалось під сильним впливом теорії установчої влади. У процесі прийняття Конституції взяли участь як загальнонаціональні установчі збори – Конвент, так і установчі збори (конвенти) кожного з штатів. Представницькі законодавчі збори (фактично парламенти) в процесі прийняття Конституції брали лише процедурну участь (передача на розгляд конвентів) і не виступили суб’єктом установчої влади.

Найстаршу діючу конституцію Європи – Конституцію Норвегії [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 2 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 645-673] було прийнято 17 травня 1814 року Установчими зборами, які скликав данський принц і намісник у Норвегії.

Конституція Бельгії від 7 лютого 1831 року [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 1 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 331-381], Конституція Італії від 22 грудня 1947 року [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 2 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – с. 95-133], Конституція Португалії від 2 квітня 1976 року [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 2 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 733-837], Конституція Індії від 26 січня 1950 року [Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. Т 4 / отв. ред.. проф. Б.А. Старун. – М.: БЭК], Конституція Бразилії від 22 вересня 1988 року [там само] були підготовлені і прийняті спеціально уповноваженими представницькими органами установчої влади (Національним конгресом чи установчими зборами).

Серед прикладів конституцій, які було прийнято спеціально уповноваженими органами установчої влади є й новітні. Так, Конституція Болгарії була прийнята 12 липня 1991 року [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 1 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 381-423] Сьомими Великими Народними Зборами Болгарії.

Установчі збори Румунії прийняли 21 листопада 1991 року Конституцію Румунії, яка 7 грудня 1991 року [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 3 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 51-93] була затверджена на загальнонаціональному референдумі.

Головною особливістю конституційного процесу в Аргентині є те, що з моменту прийняття першої Конституції Аргентини 1853 р., всі наступні конституційні реформи забезпечувались Установчою асамблеєю (в 1860, 1866, 1898, 1949, 1957, 1960, 1994 рр.), зокрема і чинна Конституція Аргентини від 24 серпня 1994 року була прийнята Установчою асамблеєю.

Конституція Венесуели від 15 грудня 1999 року [Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. Т 4 / отв. ред.. проф. Б.А. Старун. – М.: БЭК] була підготовлена Конституційною асамблеєю та прийнята на всенародному референдумі.

Чинна Конституція Російської Федерації (від 12 грудня 1993 року) [Конституции государств Европы: в 3 т. Т. 2 / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – С. 1-51] хоча й прийнята не Установчими зборами, проте можливість створення Установчих зборів передбачена у нормах самої Конституції.

Так, відповідно до статті 135, якщо пропозиція щодо перегляду положень глав 1 (Основи конституційного ладу), 2 (Права і свободи людини і громадянина) 9 (Конституційні поправки і перегляд Конституції) Конституції Російської Федерації буде підтримана 3/5 голосів від загальної чисельності членів Ради Федерації та депутатів Державної Думи, то у відповідності із федеральним конституційним законом скликаються Конституційні збори [згаданий федеральний конституційний закон на сьогодні не прийнятий].

До повноважень Конституційних зборів віднесено підтвердження незмінності Конституції Російської Федерації чи розробка проекту нової Конституції Російської Федерації, який приймається Конституційними зборами 2/3 голосів від загального числа їх членів або виноситься на всенародне голосування.

В сучасному механізмі державної влади і в інших зарубіжних країн передбачається функціонування спеціально уповноваженого органу установчої влади.

Так, Конституція США зберігає значення Установчих зборів (Конвенту). Відповідно до статті V Конституції США, на вимогу законодавчих зборів 2/3 штатів Конгрес скликає Конвент для внесення поправок до Конституції, які набудуть чинність у разі ратифікації законодавчими зборами 3/4 штатів або ж конвентами в 3/4 штатів, залежно від того, який спосіб запропонує Конгрес.

Конституція Бельгії 1831 року пропонує свій оригінальний варіант реалізації установчої влади: відповідно до статті 195 законодавча влада має право заявити про необхідність перегляду того чи іншого конституційного положення. Після цього обидві палати парламенту розпускаються Королем. Відповідно до статті 46 Конституції, скликаються нові палати парламенту, які вважаються Установчими. Дані палати приймають у загальній згоді з Королем рішення щодо положень, які слід переглянути. Установчі палати можуть обговорювати зміни у присутності не менше 2/3 членів кожної з них, а зміни вносяться до конституції у разі, коли за них проголосувало не менше 2/3 складу кожної з палат.

Конституція Болгарії є однією з небагатьох конституцій світу, в якій чітко встановлений статус Установчих зборів (статті 157-163). Так, Великі народні збори (установчі збори) складаються з 400 народних представників, які обираються у загальному порядку та уповноважені: приймати нову Конституцію; вирішувати питання про зміну території Республіка Болгарія і ратифікувати міжнародні договори, які передбачають такі зміни; вирішувати питання щодо зміни форми державного устрою та державного правління; вирішувати питання щодо зміни чітко визначених норм Конституції Болгарії, які стосуються забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також порядку зміни, доповнення і прийняття самої Конституції.

Відповідно до глави III розділу IX Конституції Венесуели від 1999 року для перетворення держави, створення нового правового режиму та прийняття нової Конституції передбачається скликання Національної Конституційної Асамблеї. Відповідно до норми 348 Конституції Венесуели Національна Конституційна Асамблея скликається за ініціативою: або Президента, на засіданні Кабінету Міністрів, або 2/3 депутатів Національної Асамблеї Венесуели, або 2/3 всіх членів муніципальних рад на їх відкритій сесії, або 15% всіх зареєстрованих виборців Венесуели.

Виходячи із зарубіжного досвіду діяльності спеціальних органів установчої влади та сучасних політико-правових процесів в Україні, пропонується і у нас провести конституційну реформу через спеціальний орган установчої влади – наприклад, Конституційну Асамблею України.

Насамперед слід зазначити, що проводити конституційну реформу через Конституційну Асамблею України необхідно у два етапи, а саме:

1) законодавче визначення процедури прийняття нової Конституції України Конституційною Асамблеєю України. Для цього необхідно:

– внести зміни до Розділу XIII Конституції України відповідно до положень цього ж розділу (згідно з статтями 156, 159 Конституції України вимагається внесення відповідного законопроекту до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, надання Конституційним Судом України висновку щодо відповідності цього законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України, прийняття його не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України та затвердження його на всеукраїнському референдумі, який призначається Президентом України);

– прийняти Закон України "Про Конституційну Асамблею України" та нову редакцію Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

2) прийняття нової Конституції України Конституційною Асамблеєю України (або підтвердження незмінності чинної Конституції України) та затвердження її на всеукраїнському референдумі.

Щодо проведення першого етапу конституційної реформи не виникає запитань, оскільки все законодавчо врегульовано й необхідна лише політична воля на проведення конституційної реформи в межах права та в інтересах суспільства.

Успішність другого етапу процесу ухвалення нової Конституції України залежатиме від конституційного статусу Конституційної Асамблеї та деталізації його у Законі.

Введення спеціального органу Конституційної Асамблеї в процес перегляду Конституції України повинно бути спрямоване насамперед на забезпечення здійснення Українським народом своєї установчої влади, а саме – на забезпечення можливості вираження суверенної волі громадян України в Основному Законі України та реалізації права Українського народу на самовизначення, а також забезпечення фахової підготовки та прийняття якісних законів про внесення змін до Конституції України та нової редакції Конституції України незалежно від політичних інтересів із урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень вітчизняної науки.

Для цього пропонується в Конституції України встановити основні положення щодо Конституційної Асамблеї, а саме: умови скликання, порядок обрання, її конституційний склад, вимоги до членів Конституційної Асамблеї України, її повноваження тощо.

Насамперед до цього необхідно змінити порядок внесення суттєвих змін до Конституції України, передбачений у статті 156 Конституції України та встановити, що законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України. Прийняття нової редакції Конституції України", а також законопроект про внесення змін до інших розділів Конституції України, який передбачає зміну конституційного ладу України, проект нової Конституції України подаються до Верховної Ради України Президентом України або не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття Конституційними Асамблеєю України, затверджуються всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Формуватись Конституційна Ассамблея України повинна шляхом всеукраїнських виборів. Так, Конституційна Асамблея України може скликатися Президентом України упродовж трьох місяців із моменту внесення до Верховної Ради України відповідного законопроекту.

Членів Конституційної Асамблеї України (наприклад, триста народних обранців Конституційної Асамблеї України) пропонується обирати на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах комбінованої виборчої системи відповідно до закону про Конституційну Асамблею України.

З метою формування представницького органу установчої влади можна застосувати таку формулу:

1) сто народних обранців Конституційної Асамблеї України обирати в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на засадах пропорційної системи за виборчими списками кандидатів у народні обранці України від політичних партій, виборчих блоків;

2) по три народні обранці Конституційної Асамблеї України обирати від Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у відповідних багатомандатних округах на засадах мажоритарної системи відносної більшості. Право висувати не більше одного кандидата у народні обранці України надати міським (міст обласного значення), районним та обласним радам;

3) інших народних обранців Конституційної Асамблеї України обирати в одномандатних виборчих округах на засадах мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості. Висування кандидатів у народні обранці України може відбуватися шляхом самовисування, а також шляхом висування кандидатів у народні обранці України політичними партіями та виборчими блоками чи громадськими організаціями.

Повністю сформованою (тобто такою, що є повноважною) пропонуємо вважати Конституційну Асамблею за умови обрання не менш як чотирьох п’ятих від її конституційного складу.

З метою послаблення впливу тимчасових політичних інтересів на зміст конституційних норм та забезпечення фахової підготовки та прийняття якісних законів про внесення змін до Конституції України та нової Конституції України пропонується встановити особливі вимоги до членів Конституційної Асамблеї.

Крім звичайних вимог до претендентів у народні обранці (громадянства України, вікового цензу, володіння державною мовою, права голосу) доцільно подумати про встановлення особливих – наприклад, наявність вищої юридичної освіти (як варіант, можна розглядати філософську, політологічну освіти).

Необхідно встановити заборону для членів Конституційної Асамблеї впродовж певного періоду часу (5-10 років) після затвердження всеукраїнським референдумом нової Конституції України чи змін до Конституції України претендувати на обрання їх главою держави, представником у законодавчий орган, на призначення їх членом вищого органу виконавчої влади, керівником центрального органу виконавчої влади та його заступником, а також суддею України.

В свою чергу доцільно встановити заборону балотування в народні обранці для Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центрального органу виконавчої влади та їх заступників, суддів Конституційного Суду України та суддів загальної юрисдикції.

Повноваження Конституційної Асамблеї України пропонується обмежити лише питаннями, для вирішення яких її було обрано. При цьому, необхідно встановити гарантії для попередження невиправданого затягування роботи Конституційної Асамблеї.

Так, насамперед повноваження Конституційної Асамблеї повинні припинятися після прийняття кінцевого рішення щодо відповідних проектів, а також необхідно встановити максимальний строк повноважень Асамблеї (наприклад, рік), перелік підстав для визнання Конституції України незмінною та припинення повноважень Конституційної Асамблеї.

До повноважень Конституційної Асамблеї України пропонується віднести:

1) розробку проекту нової Конституції України у разі проголошення всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової Конституції України за народною ініціативою;

2) прийняття законів про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України. Прийняття нової Конституції України";

3) прийняття законів про внесення змін до Конституції України, які передбачають зміну конституційного ладу України;

4) прийняття нової редакції Конституції України.

Організацію, порядок формування і діяльності Конституційної Асамблеї України, процедуру розробки, розгляду та прийняття законів про внесення змін до Конституції України, нової Конституції України доцільно визначити законом про Конституційну Асамблею України, а процесуальні відношення, пов’язані з організацією та проведенням виборів народних обранців повинні бути врегульовані в межах виборчого законодавства.

У підсумку хочемо наголосити, що успішність проведення конституційної реформи – вихід із конституційної кризи, прийняття якісних законів про внесення змін до Конституції України або нової редакції Конституції України, незалежно від політичних інтересів, із урахуванням демократичних світових стандартів та досягнень вітчизняної науки – безпосередньо залежить від обраного способу проведення нової конституційної реформи. Від обраного сьогодні механізму підготовки і прийняття нової редакції Конституції України залежатиме дієвість нової редакції Конституції України упродовж багатьох років.

Ігор Коліушко, голова Правління Центру політико-правових реформ, Юлія Кириченко, експерт Центру політико-правових реформ. 
Джерело публікації: pravo.org.ua 
//zgroup.com.ua/article.php?articleid=262

Евгений Захаров. Новая Конституция - hie et nunc!

Развал

Начиная с декабря 2004 года почти все правозащитники настаивали на отмене реформы Конституции, принятой 8 декабря с грубым нарушением процедуры внесения изменений — «в пакете» с ординарными законами. Изменения в Конституцию не прошли надлежащей проверки в Конституционном суде. Однако Конституционный суд был преднамеренно заблокирован парламентом, а президент демонстрировал бездеятельность: он ничего не сделал для устранения этих грубых нарушений. Впрочем, последствия неудачного реформирования оказались разрушительными: создание двух центров власти в рамках одной ветви власти — исполнительной, которые начали бороться за полномочия; постепенная потеря управляемости страной; все большая коррумпированность политической элиты; наихудший политический коллективизм — когда депутаты полностью зависимы от воли лидеров фракций и превращаются в автоматы для голосования; усиление давления на парламент финансово-промышленных групп при почти полной невозможности влияния на политику заинтересованных в этом граждан Украины.

Особую опасность таило в себе попрание Конституции и законов Украины со стороны высших органов государственной власти и высших должностных лиц Украины. Вредной оказалась введенная в 2006 г. модель пропорциональной избирательной системы для районных, городских и областных звеньев местного самоуправления. Существенно подрывала устои власти фантастическая вилка зарплат в бюджетной сфере. О каком национальном единстве можно говорить, если зарплата народного депутата в десятки раз превышала зарплату высококвалифицированного учителя или хирурга, а максимальная и минимальная зарплаты в государственном аппарате отличались в 60 раз?

Конституцию развалили, и на этом фундаменте уже нельзя было ничего строить. Разорванность государственной исполнительной власти, спровоцированная конституционными изменениями, привела к несоответствию внешнего и внутреннего политического курса страны, противостоянию местного самоуправления и государственных администраций на Востоке и Юге. В сочетании с возрождением ретроградного стиля управления, характерного для эпохи Кучмы, она повлекла общенациональный политический кризис. Это был прежде всего кризис доверия населения к власти. Это был в определенной степени мировоззренческий кризис, вытекавший из примитивной образованности населения, вследствие чего украинцы продолжали массово бояться НАТО и вступления в Европейский Союз. Это был кризис экономического разрыва между богатыми и бедными, а также между государственными чиновниками высшего и низшего рангов. Это был кризис конституционализма и законности, вследствие чего высшие должностные лица страны позволяли себе игнорировать элементарные требования ее правовой системы.

Украинское государство зашло в тупик, и роспуск парламента стал попыткой прервать этот кризис. Но сам по себе роспуск парламента и досрочные выборы не позволят стране выйти из системного кризиса. Ведь его причины таятся в реформе Конституции 2004 года. Пока будет существовать действующая с 1 января 2006 года Конституция, ни один украинский парламент и правительство не смогут выйти из-под ее разрушительного влияния. Кто бы ни был избран премьер-министром, конфликта между ним и президентом не избежать. И все снова повторится.

Поэтому необходимо отменить реформу Конституции 2004 года. Однако это сейчас кажется маловероятным. Да и целесообразно ли сегодня возвращаться назад?

Соответствует ли Конституция Украины 1996 года современному состоянию украинского общества? Я считаю, что она тормозит движение вперед.

Конституция закрепила фактически сложившуюся к тому времени систему властных отношений: полупрезидентскую унитарную республику с парламентом, реально лишенным контрольных полномочий, относительно слабой судебной системой, а также правительством без существенных политических функций и потому зависящим от прямой президентской поддержки. В целом безответственность государства перед обществом в новой Конституции Украины сохранялась почти на уровне советских времен.

Роль главной и вместе с тем «теневой» власти в государстве выполняла администрация президента — властная структура, которая никому не подотчетна, всем руководит, но фактически бесконтрольна. Правительство должно было выполнять распоряжения не только президента, но и главы администрации и нести всю полноту ответственности за положение дел в государстве. При этом премьер-министр зачастую должен был выполнять роль эдакого мальчика для битья. Неудивительно, что чиновники на этой должности менялись практически каждый год.

Все это, в определенной степени, навязало Конституции роль фактора не столько динамизма, сколько стагнации в украинских социально-экономических и политических преобразованиях. При этом Конституция представляла собой довольно эклектичный правовой текст с большим количеством компромиссных норм, которые разные политические актеры — от коммунистов до зеленых — воспринимали каждый по-своему. Она содержит кучу социальных гарантий вроде права на жилье, на достаточный уровень жизни, на труд, на бесплатную медицинскую помощь и т.п., которые государство не в состоянии выполнить и которые невозможно защитить в суде. Впрочем, заложенные в Конституции разногласия довольно быстро стали выходить за рамки чисто партийных расхождений и споров. Уже вскоре после ее принятия в обществе начали говорить о необходимости внесения в конституционный текст изменений и дополнений.

Итак, перед украинским обществом возникает задача создания и принятия нового проекта Конституции. И, что принципиально, все должны ее соблюдать. Соблюдение правил значительно важнее того, кто победит в политических баталиях. Главное, чтобы все действовали по одним правилам, а не меняли их под искомый результат, да еще и зад­ним числом.

Кто же напишет новую Конституцию?

Подписанный президентом 27 декабря указ №1294/2007 предполагал создание Национального конституционного совета (НКС), в который войдут научные сотрудники, политики, региональные представители, которых делегируют органы местного самоуправления, и общественные деятели. Состав совета утверждается президентом, который его и возглавит. Совет должен обсудить концепцию нового проекта Конституции и создать этот проект. Предполагается также его широкое обсуждение.

Однако персональный состав НКС, утвержденный 18 февраля указом президента №139/2008, откровенно разочаровывает. Из 97 его членов 40 — народные депутаты Украины (12 из фракции ПРУ, 11 — НУ—НС, 9 — БЮТа, 5 — Блока Владимира Литвина, 3 — КПУ), а также 9 работников секретариата президента, 4 — из парламентских учреждений, 2 высокопоставленных чиновника, 6 глав областных советов. Одним словом, весь политический бомонд. И только 13 ученых-правоведов, в том числе 5 судей Верховного и Конституционного судов в отставке, 13 представителей НАНУ и вузов, 9 представителей объединений граждан, среди которых непредвзятыми можно считать, по моему мнению, только Центр А.Разумкова и Украинский Хельсинкский союз по правам человека.

Конституция — это акт гражданского общества, и ее не могут принимать исключительно профессиональные политики, которые не избегнут искушения подстроить Конституцию под свои эгоистические интересы или вообще будут саботировать ее создание. Качественный проект может быть подготовлен только с участием известных общественных лидеров и юристов, которым доверяют люди. Почему в составе НКС нет членов Украинской Хельсинкской группы Мирослава Мариновича и Иосифа Зисельса? Где конституционалисты Всеволод Речицкий и Виктор Колесник, правозащитник и публицист Николай Козырев? Где исполнительный директор Хельсинкского союза Владимир Яворский, где философы Евгений Быстрицкий и Тарас Возняк, экономист Игорь Бураковский, юристы Александр Винников, Вячеслав Якубенко, Александр Северин? Все они предлагались в состав НКС организациями гражданского общества. Почему не востребован опыт судей Конституционного суда в отставке Ивана Тимченко, Николая Савенко и других? Этот список можно продолжить.

Рискну предположить, что этот состав НКС является трудным компромиссом, которого удалось достичь, чтобы хотя бы запустить публичный конституционный процесс. Похоже, политические силы, кроме НУ—НС, не считают изменение Конституции приоритетной задачей, а без участия всех парламентских фракций НКС функционировать не может. Но будет ли он работоспособен в этом составе, не превратится ли подготовка конституционных изменений в сплошные политические распри, которые уже надоели в Верховной Раде? Был бы рад ошибиться, но, кажется, такой НКС не имеет перспектив. Что и подтвердило

Первое заседание НКС

Состоялось оно 20 февраля. Сначала президент кратко рассказал о необходимости создания новой Конституции и изложил свое видение изменений в ней. Его поддержал председатель ВРУ, призвав все политические силы совместно работать над проектом. Но когда речь зашла об организации работы НКС, проявилось совершенно различное отношение к ней политических сил. Секретариат предложил разделить НКС на пять комиссий — основы конституционного порядка, народовластие; права и свободы человека и гражданина; парламент, глава государства, правительство; правосудие; территориальная организация власти, местное самоуправление — и рабочую группу по подготовке проекта новой редакции Конституции. Но это не устраивало политиков. Виктор Янукович сказал, что сначала необходимо создать концепцию изменений в Конституции силами рабочей группы, обсудить ее, а уже потом создавать комиссии, ведь пока непонятно, сколько их должно быть и каких. Николай Томенко заявил, что БЮТ против создания новой редакции Конституции, а поддерживает только внесение изменений и дополнений, и потому, наоборот, не нужно создавать рабочую группу, а пусть вышеназванные пять комиссий работают над улучшением и оптимизацией соответствующих разделов Конституции. Петр Симоненко сказал, что, прежде чем создавать какие-либо рабочие органы НКС, необходимо обсудить концепцию изменений в Конституции, и предложил начать это обсуждение прямо сейчас. Все это очень напоминало Верховную Раду. Николай Онищук объяснил, что рабочая группа и комиссии должны работать вместе, делясь своими наработками и уточняя концепцию и сами изменения. Президент прервал эту дискуссию, сказав, что состав рабочих органов принят, они начинают свою работу в следующий вторник, и закрыл первое заседание.

Несколько общих соображений

Прогнозы о дальнейшей участи такого НКС и конституционного процесса в целом довольно печальны. Но, с другой стороны, разваленная в 2004 году Конституция стала источником системного процесса политического противостояния и, как следствие, постепенного разрушения государства. Без изменения Конституции процесс разрушения не остановить. Следовательно, та часть политической элиты, которая чувствует груз ответственности, просто обречена добиваться продления конституционного процесса. И хотя на первый взгляд НКС в указанном составе неработоспособен, выход искать необходимо. Должно заявить о своей позиции и гражданское общество. Представляется что-то вроде общественного конституционного совета, который может предложить свой проект Конституции и требовать его обсуждения и рассмотрения. Первые шаги — создание общественного конституционного комитета, пропагандирующего идею создания специального представительского органа для принятия Конституции, — уже сделаны.

Оранжевая революция была символическим прощанием Украины с посткоммунизмом. Принятие новой Конституции будет означать реальное прощание с ним. По моему мнению, этот процесс — неминуем, поскольку неминуемо установление демократического порядка в стране, которая находится в поле сильной общемировой тенденции вестернизации. Вопрос только в том, когда это произойдет и какие потери нас ожидают на этом пути.

Евгений Захаров, «Зеркало недели» №8, 01 марта 2008 р.

//zn.ua/POLITICS/novaya_konstitutsiya__hie_et_nunc-52980.html

26.03.2012 Виктор Медведчук. Нам необходима новая конституция, новая политическая система 

28.01.2011 Юлія Тимошенко. Вираз «НОВА КОНСТИТУЦІЯ» має бути вказаний лише великими літерами 

27.08.2010 Юлія Тимошенко. Чому я кажу про нову Конституцію? 

26.06.2009 Виктор Ющенко. Новая Конституция Украины - это наш общий шаг в будущее! 

22.09.2008 Анатолій Гриценко. Я за сильного Президента, який би очолював уряд 

23.08.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні 

30.06.2007 Віктор Янукович. Свобода, злагода, компроміс, або Яка Конституція потрібна Україні 

30.06.2007 Юлия Тимошенко. Новая Конституция Украины: от паритета силы к приоритету прав 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.06.2007 Сергій Рахманін. Здоровенька была, Конституция! 

23.06.2007 Фішка Конституції «від Луценка» - право голосувати з 16 років 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

11.10.2006 Юлія Тимошенко. Країні потрібна нова Конституція

Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення

Цією публікацією я хотів би відкрити національні конституційні дебати — якнайширшу суспільну дискусію в нашій країні стосовно конституційної реформи. Основний документ держави не може бути лише справою політиків. Він має бути справжньою всенародною справою. Саме такий підхід відкриє шлях до народної Конституції єдиної політичної нації.

Чому саме зараз час для такого широкого обговорення? Це, насамперед, диктує гостра потреба виходу за межі перманентних політичних криз та конфліктів. Це визначає необхідність розвитку українського конституціоналізму у руслі європейської традиції. Потрібно перевизначити відносини держави й людини у бік пріоритетності інтересів кожного громадянина, тільки за таких умов держава насправді служитиме людям. Ідеологія нового суспільного договору і має стати конституційною платформою.

Національна конституційна традиція

Коли ми говоримо про Конституцію, маємо дати відповідь на питання: що вона означає для Ук­раїнської держави, для українських громадян. З правової точки зору, Конституція є головним правовим уставом держави. Але не менш важливим є розуміння світоглядного підґрунтя Конституції. Тільки такий Основний Закон, який відповідає природі відносин у суспільстві може бути дієвим, може на практиці впорядкувати ці відносини і спрямувати їх на розвиток нації. Конституція — це і система поглядів, мислення та бачення українського народу, його самоідентифікація та розуміння власної державності. Перші конституційні проекти своєю ціллю ставили саме закріплення права української нації на самостійну дер­жаву.

Згадаємо перший такий документ, який увійшов в історію під назвою «Конституція Пилипа Ор­лика». У «Пактах й конституції законів та вольностей Війська Запо­різького» укладених 5 квітня 1710 року П.Орлик зробив спробу запро­вадити в Україні перші паростки демокра­тичних відносин між законодавчою владою — виборною Ге­неральною радою та виконавчою — гетьманом та старшиною. Але головне в документі Орлика — це проголошення права Української держави на суверенітет, підняття українського питання на рівень європейської політики. Поява цього документа заслужено розглядається як початок історії української Конституції.

Ідеї українського конституціоналізму, започатковані Пилипом Ор­ликом, активно розвивалися і в нас­тупні століття.

Ці ідеї отримали втілення в таких проектах, як «Проект основаній устава україн­ського общества «Вольный Союз» — «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884р.), «Основный закон Самостійної Ук­раїни» Миколи Міхновського (1905р.), основних державницьких документах: Третьому і Четвертому Універсалах Української Централь­ної Ради (1917 р.), Конституції української народної республіки (статуті про дер­жавний устрій, права і вольнос­ті УНР, 1918 р.), Законах Ук­раїн­ської держави про тимчасовий дер­жавний устрій України (1918 р.), Акті Соборності України від 22 січня 1919 року, проекті Основного держаного закону УНР (1920 р.). Певне значення мали й радянські конституції України, остання з яких, зазнавши докорінних змін, діяла до прийняття чинного Основного Закону України.

Істотним внеском до скарбниці українського конституціоналізму стала ухвалена Верховною Ра­дою 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України. Сама ж Конституція України була прийнята керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року було великою подією у державному будівництві. Основний Закон незалежної Української держави став переконливим свідченням незворотнос­ті прагнень до утвердження в Ук­раїні справжнього народовладдя, демократичних засад суспільного життя. Водночас досвід підготовки, прийняття, тим більше — реа­лізації положень Конституції-1996, виявив такі проблеми, як недосконалість гарантій та захисту конституційних прав і свобод громадянина, неефективність системи стримувань та противаг, наявність певних неузгодженостей та прогалин. Ця Конституція відображала домовленості політичних еліт та гілок влади на перехідний пострадянський період розвитку України.

Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року став ще одним компромісом еліт, прикладом кулуарного конституціоналізму, а не реалізацією глибинного національного запиту та прагнень народу. Показовим є те, що цей закон був присвячений взаємовідносинам президента, парламенту та уряду і залишив поза увагою інші сфери конституційного врегулювання.

Суспільно-політична практика останніх років показала гостре політичне протистояння та слабкість конституційного врегулювання суспільних відносин, нестабільність функціонування всього дер­жавного механізму. Протягом останніх двох років ми стали свідками не тільки тривалих політичних серіалів на кшталт «коа­ліціад» та «прем’єріад», а й спроб окремих політичних суб’єктів стати вище Конституції та законів. Ці негативні явища та перманенті кризи свідчать, що політична система потребує перегляду і вдосконалення.

Конституція — для народу

Процес творення нової національної Конституції має ґрунтуватися на баченні конституційного світогляду нації, а не окремих еліт чи владних інститутів. Саме таке порозуміння — основа довгострокового планування національного розвитку, утвердження і вдосконалення державності, суспільної консолідації.

Відтак, доречним і затребуваним є системне оновлення Конституції України. На мій погляд, цей процес повинен мати кілька складових:

Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина, реального забезпечення захисту цих прав і свобод, в тому числі через суд.

Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії.

Третє. Підвищення ефективності функціонування державного механізму.

Четверте. Реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування.

П’яте. Визначення зовнішнього курсу України у процесах світової і європейської інтеграції.

Сучасний погляд на Конститу­цію має базуватися на реалізації таких завдань: поглиблення прав і свобод громадянина, модернізація системи державного управління та реформування політичної системи за європейськими стандартами. Основними напрямками конституційного порядку денного мають бути: реформування виборчої та партійної систем, оптимізація організаційної структури парламенту (однопалатність чи двопалатність), вдосконалення моделі розподілу влад, забезпечення незалежності судової влади.

Нам потрібна дієздатна Конституція свобод, яка ефективно гарантуватиме права і свободи людини і громадянина.

Гарантії політичної свободи та непорушності права приватної власності є базисом громадянського суспільства. Саме перед ним дер­жава має нести відповідальність, сприяти розвитку інститутів громадянського суспільства.

Одним із дієвих механізмів має стати інститут конституційної скарги, тобто право на звернення до Конституційного суду осіб, конституційні права яких були порушені.

Для активного залучення громадян до прийняття найважливіших державних рішень має бути інститут народної законодавчої ініціативи. Згідно з ним законопроекти можуть бути внесені до розгляду Верховною Радою за ініціативою певної кількості громадян, які мають право голосу.

Доцільно визначити предмет всеукраїнського референдуму, а також встановити таку форму референдуму за народною ініціативою як «народне вето», наслідком якого може бути скасування прийнятого Верховною Радою закону або його окремих положень. Необхідно також передбачити можливість проведення всеукраїнського консультативного референдуму, тобто дорадчого опитування.

Демократія стабільності

Новий конституційний лад має закріпити загальні і обо­в’язкові для всіх суб’єктів владних відносин правила та процедури, незалежно від того, яка саме політична сила є при владі. За вибором народу можуть змінюватися політичні суб’єкти, які отримують визначені Конс­титуцією владні повноваження. Але система політичних інститутів та норм має бути непохитною для всіх політичних суб’єктів. В Україні вже звикли до основного принципу виборчої демократії, при якому влада та опозиція можуть в результаті вибору народу помінятися місцями.

Конституційна реформа має посилити засади парламентаризму в Україні. Але парламент не може виконувати роль «найвищого органу державної влади» як це було притаманно радянській моделі парламентаризму та багато в чому зберігається в нинішній організації Верховної Ради. Потрібно утверджувати європейську модель представницького органу нації, де законодавчий орган є невід’ємною частиною у системі розподілу влад та рівноправною законодавчою гілкою влади поряд з виконавчою та судовою.

Необхідно виключити й такі ситуації, коли український пар­ламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією парламентських фракцій. Слід визначити статус парламентської опозиції і виписати її права (насамперед це стосується питань парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади).

Потрібно розглядати різні моделі побудови національного парламенту. Тут ми маємо широке поле для конструктивних дискусій, а надто — для зважених і далекосяжних рішень. Саме вони дадуть відповідь про доцільність парламентського представництва регіонів України, посилення відповідальності при ухваленні парламентом рішень тощо.

Під час виборчих перегонів парламентські політичні сили підтримали мою вимогу скасувати необмежену депутатську недоторканність. Ми повинні нарешті виконати цю чітку вимогу людей.

Новітні конституційні традиції України багато в чому пов’язуються з президентською владою. Народнообраний президент має прямий мандат від вибор­ців, є гарантом дотримання Конституції України, територіальної цілісності та національної безпеки держави. Зважаючи на це, президент повинен мати конституційні, тобто правові інструменти впливу для запобігання порушення Конституції, ліквідації загроз для існування дер­жави чи виникнення ризиків національній безпеці.

Президент України виконує базову роль у забезпеченні функціонування всього державного механізму. Конституція має визначати статус президента України, а також його повноваження у взаємовідносинах з парламентом, урядом, іншими органами державної влади. Президент — це конституційний інститут, який гарантує, що реалізація курсу країни залишатиметься в рамках обраних державою пріоритетів та Конституції.

Зберігаючи в цілому існуючий статус Кабінету міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади, потрібно удосконалити взаємозв’язки у «трикутнику»: парламент — уряд — президент. Кабінет міністрів України формується парламентською коаліцією за результатами парламентських виборів. Треба передбачати збалансований механізм політичної відповідальності уряду за результати його діяльності. Слід врахувати, що компетенція Кабінету міністрів України тісно пов’язана з повноваженнями президента України, який має конституційно закріплені владні преференції у визначених сферах. Саме ця «конституційна геометрія» взаємовідносин «президент—уряд—парламент» має бути закріплена й в Конституції з метою забезпечення дієвого балансу повноважень та умов плідної взаємодії між парламентом, главою держави і урядом.

Нова Конституція зможе працювати, якщо в країні ефективно функціонуватиме судова система. В основу проведення судової реформи має бути закладено чіткі та прозорі принципи: доступність, незалежність, професійність. При цьому є нагальна потреба, зокрема, визначити принципи заміщення суддівських посад, відбір на які має відбуватися за реальним і відкритим конкурсом. Зараз судова система практично є обтяжливою, складною і такою, що не забезпечує належного доступу до правосуддя.

Значну увагу має бути надано охороні Конституції та конституційній стабільності. Минула практика довела необхідність забезпечення наступництва і безперерв­ності діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції, у зв’язку з чим вважаю доречним, зокрема, при розгляді питання щодо формування складу Консти­туційного суду України передбачити часткову ротацію судів.

Конституційна реформа має створити юридичні передумови для проведення ефективної адміністративно-територіальної реформі, реформування місцевого самоврядування з метою його посилення. При цьому важливо змістити акцент у місцевому самоврядуванні на рівень громад, котрі об’єктивно виступають осередками реального народовладдя.

Доцільно визначити перелік сфер повноважень обласних дер­жавних адміністрацій, поклавши на них здійснення державного контролю на відповідній території та координацію діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Також слід переглянути перелік сфер повноважень обласних рад, наблизивши їх до предметів відання Автономної Республіки Крим, з урахуванням вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Це сприятиме системному підходу до розмежування сфер повноважень та предметів відання між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях одного рівня.

Водночас необхідно передбачити ефективні заходи запобігання політичному сепаратизму, спробам штучного розколу суспільства і протиставляння груп населення за етнічними, мовними та іншими ознаками.

Доцільно було б також вилучити з тексту Основного Закону положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, як таке, що суперечить сутності місцевого самоврядування. З іншого боку, необхідно зберегти можливість делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування.

У зв’язку з європейською інтеграційною політикою України потрібно розглянути питання щодо врегулювання зобов’язань, які будуть взяті державою при вступі до відповідних європейських міждержавних об’єднань. Наша нова Конституція має стати також і Конституцією європейського вибору України.

Легітимність конституційного процесу

Щодо алгоритму розробки, легітимації та втілення в життя нової редакції Основного Закону України, я бачу його реалізацію наступним чином:

Найбільш прийнятним способом реформування є здійснення системного удосконалення інституційного комплексу Конституції України шляхом підготовки нової редакції Конституції.

З огляду на це завдання 27 грудня 2007 року я підписав указ «Про Національну конституційну раду» на чолі з президентом України. Національна конституційна рада здатна і повинна стати тим консолідуючим органом, у якому спільно працюватимуть і узгоджуватимуть позиції представники політичних сил, а також фахівці з конституційного права, інших галузей права і суспільних наук, відомі правозахисники і громадські діячі, представники регіонів України.

На раду покладено завдання — підготувати консолідований проект майбутньої Конституції України на основі нових концептуальних пропозицій щодо її змісту та за наслідками експертного і всенародного обговорення. Вважаю, що все українське суспільство долучиться до конче необхідної дискусії на тему конституційної реформи, яка буде відбуватися прозоро, публічно, з найширшою участю громадськості.

Хід роботи над проектом нової редакції Конституції України бачу таким:

Насамперед слід підготувати пропозиції щодо концепції основних положень проекту нової редакції Конституції України.

Друге: слід провести громадське обговорення основних положень проекту за участі відомих громадських діячів, провідних фахівців у галузі конституційного права, у сфері суспільно-політичних наук, представників правозахисних громадських організацій та інших об’єднань громадян;

Третє: потрібно узагальнити внесені під час громадського обговорення пропозиції та підготувати з їх урахуванням проект нової редакції Конституції України;

Четверте: провести експертизу проекту нової редакції Конс­титуції України насамперед Вене­ціанською комісією, іншими відповідними міжнародними органами.

П’яте: Наступним кроком має стати проходження проекту нової редакції Конституції України через Верховну Раду та винесення президентом України прийнятого проекту на затвердження всеукраїнським референдумом. Я переконаний у відповідальності парламентських політичних сил і вірю в такий розвиток подій. Разом з тим можливий і всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою — у разі, якщо народні депутати не зможуть дійти згоди щодо цілісного і дієвого проекту Конституції. Я щиро сподіваюся, що цей склад Верховної Ради буде гідний високого звання представників народу і конституційною більшістю ухвалить проект Основного Закону до його винесення на референдум.

Цього разу народ стане реальним учасником конституційного процесу на всіх його ключових стадіях, і остаточне рішення щодо нової редакції Конституції України буде результатом волевиявлення суверена.

Конституція не буде писатися «під» будь-який орган влади, політичну силу чи окремі персоналії. Це було б безперспективним шляхом. Творення нової Конституції, загальнонаціональні конституційні дебати, форма прийняття та саме текст нової редакції мають сприяти становленню українського конституційного патріотизму. Український конституційний патріотизм означає лояльність демократичним процедурам та правовій системі, відданість людей громадянським та політичним нормам, дасть новий поштовх національній єдності, політичній консолідації та суспільному консенсусу.

Наголошую, що за будь-яких обставин саме український народ як єдине джерело влади в Україні має визначити конституційний лад в Україні, в тому числі шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі. Саме до цього нас закликає загальновідома конституційна мудрість, яка говорить, що народ є єдиним джерелом будь-якої влади, і, звертаючись до нього, можна подолати усі труднощі.

Віктор Ющенко «Дзеркало тижня» №7, 23 лютого 2008

//dt.ua/POLITICS/ukrayini_potribna_konstitutsiya_natsionalnogo_tvorennya-52906.html

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради (Віктора Ющенка) 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко

Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 

26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 

17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 

31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 

16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 

20.02.2008 Перше засідання Національної конституційної ради Віктора Ющенка 

18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 

27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 

05.08.2007 Юрій Луценко. Конституційна асамблея і всенародний референдум мають припинити хаос і двовладдя в країні

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

//yushchenkoinstitute.org/photos/view/56/

//yushchenkoinstitute.org/photos/view/187/

Під головуванням Президента відбулося перше засідання Національної конституційної ради

На початку засідання Президент наголосив: події, що відбуваються сьогодні у політичній сфері України, зокрема в парламенті, є яскравим свідченням існування «базових фундаментальних протиріч», які залишилися не вирішеними в контексті конституційної реформи. «Країну роздирає політична нестабільність, ми не можемо організувати роботу законодавчого органу влади. Цим можна сказати, що ми не можемо забезпечити планомірну продуману роботу всіх гілок влади, і перш за все виконавчої», – зазначив В. Ющенко.

Саме тому, наголосив Глава держави, мета Національної конституційної ради – утвердження Конституції України як реального загальнонаціонального політико-правового документу. «Це ключ, що об'єднав усі політичні сили, над яким ми будемо працювати в найближчі кілька місяців», – відзначив В. Ющенко.

У своєму програмному виступі Глава держави висловив своє бачення підготовки нової редакції Конституції України:

«Хотів би особливо підкреслити, що нам потрібна дієздатна Конституція – Конституція свобод, яка буде ефективно гарантувати людські права і свободи, свободи і права громадянина України, чітко буде розподіляти владні повноваження і убезпечить країну від будь-яких проявів авторитаризму.

Конституція є головним джерелом національного права, основою всієї правової системи України. Це, по суті, – акт згоди між різними верствами суспільства та політичними силами.

Переконаний, що сьогодні всі політичні сили, які зібрані за цим столом, суспільство в цілому усвідомлюють об’єктивну та нагальну потребу продовжити конституційну реформу. Це підтверджується і позиціями в програмах практично всіх парламентських сил. Про це фактично щоденно говориться в суспільстві.

Я хотів би коротко викласти погляд Президента на цілі конституційної реформи в Україні.

Відтак, адекватним і затребуваним є системне і комплексне оновлення Конституції України, що, на мій погляд, повинне мати на меті:

Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод громадянина і людини, реального забезпечення судового захисту цих прав і свобод.

Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії.

Третє. Вдосконалення системи стримувань і противаг, підвищення ефективності функціонування державного механізму в цілому.

Четверте. Створення конституційних засад реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування.

Наступне. Встановлення конституційних засад участі України у процесах світової і європейській інтеграції.

Які є бачення основних підходів з позиції Глави держави? Дозвольте деталізувати і своє бачення суті конституційного регулювання суспільних відносин у нашій державі.

Найважливішим завданням є конкретизація фундаментальних положень статті 3 Конституції України про людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність в Україні та про головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в цілому.

Потрібно уточнити конституційні формулювання, зокрема, щодо соціально-економічних прав реального забезпечення судового захисту вимог громадян до держави.

Необхідно відмовитися від конституційних застережень, які передбачають встановлення законами обмежень щодо особистих і політичних прав. Такі обмеження слід передбачити виключно на конституційному рівні.

Гарантії політичної свободи, а також непорушності права приватної власності є базисом громадянського суспільства, перед яким держава має нести відповідальність, підпорядковуватись служінню та сприяти розвитку інститутів громадянського суспільства.

У цьому аспекті, на мій погляд, потребують подальшого розвитку конституційні засади, що закріплюють багатоманітність суспільного життя в усіх його інституційних аспектах, зокрема свободу політичної діяльності, що ґрунтується на вільному суперництві політичних партій, які поважають демократичні цінності і відкидають насильство як засіб відстоювання своїх інтересів.

Ефективним засобом забезпечення прав і свобод людини має стати запровадження інституту конституційної скарги, тобто права на звернення до Конституційного Суду безпосередньо осіб, конституційні права яких були порушені.

Для активного залучення громадян до прийняття найважливіших державних рішень пропоную встановити інститут народної законодавчої ініціативи, передбачивши, що законопроекти можуть бути внесені до розгляду Верховною Радою за ініціативою визначеної кількості громадян, які мають право голосу, та обов’язково мають бути розглянуті українським парламентом.

Вважаю доцільним визначити предмет всеукраїнського референдуму, а також встановити таку форму референдуму за народною ініціативою як «народне вето», наслідком якого може бути скасування прийнятого Верховною Радою закону або його окремих положень.

Необхідно також передбачити можливість проведення всеукраїнського консультативного референдуму, тобто дорадчого опитування.

Основний новий Закон держави має встановити загальні та обов’язкові для всіх суб’єктів владних повноважень рамки і правила, незалежно від того, яка політична сила є при владі.

Мають змінюватися за вибором народу політичні суб’єкти, які отримуватимуть визначені Конституцією владні повноваження, а не самі ці повноваження.

Майбутня Конституція України має закласти чіткі правила взаємодії, насамперед, вищих органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування.

Конституційна реформа має посилити засади парламентаризму в Україні.

Безумовно, треба виключити і такі ситуації, коли український парламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією парламентських фракцій.

Слід означити статус парламентської меншості (або опозиції), окреслити її права з організації діяльності Верховної Ради України, насамперед у здійсненні парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади.

Безумовно, слід скасувати необмежену депутатську недоторканність: це потрібно, аби всі кандидати в народні депутати України мали на меті законотворчу діяльність, а не пошук захисту від відповідальності.

Вважаю, що настав час ретельно обговорити моделі побудови національного парламенту. У цьому питанні є широке поле для конституційної дискусії, а надто – для зважених і далекосяжних рішень, що, серед іншого, повинні дати відповідь на доцільність парламентського представництва регіонів України, посилення відповідальності при ухваленні парламентських рішень тощо.

Для поліпшення організації роботи парламенту вважаю доцільним встановити кворум для проведення засідань та для прийняття відповідних рішень українського парламенту.

У контексті забезпечення наступності в організації та здійсненні державної влади на найвищому рівні потрібно визначитись щодо оптимального строку повноважень парламенту, що має протягом своєї каденції реально представляти волю українських виборців.

Важливо забезпечити повноцінний статус всенародно обраного Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності та Конституції. При цьому треба визначити ключову роль Президента у зовнішній політиці та сферах національної безпеки і оборони.

Конституція має визначити статус Президента України, а також його повноваження у взаємовідносинах з парламентом, урядом, іншими органами державної влади з урахуванням специфіки, яка властива змішаній формі державного правління.

Той факт, що пост глави держави заміщується шляхом обрання на загальних і прямих виборах, зумовлює загальний обсяг його конституційних повноважень.

Ці повноваження будуть спрямовані, зокрема, на недопущення конфліктних ситуацій, що вірогідні у відносинах органів влади, в тому числі недопущення зловживань владними повноваженнями.

Зберігаючи існуючий статус Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади, потрібно удосконалити взаємозв’язки у владному «трикутнику», беручи до уваги, що за змішаної форми державного правління компетенція Кабінету Міністрів тісно пов’язана з повноваженнями Президента, який має конституційно закріплені владні преференції у сферах національної безпеки і оборони.

Кабінет Міністрів України формується відповідними політичними силами за результатами парламентських виборів. Нам потрібно передбачити збалансований механізм політичної відповідальності уряду за результати його діяльності.

Слід урахувати, що жодна з конституцій, прийнятих у країнах з подібною формою державного правління, не передбачає індивідуальної політичної відповідальності членів уряду перед парламентом.

Хочу окремо наголосити, що ніхто в державі, окрім народу, не може мати всієї повноти влади. Відтак, потрібно забезпечити дієвий баланс повноважень між парламентом, главою держави та урядом.

Конституційна реформа має відкрити шлях і для проведення кардинальної судової реформи. Правосуддя має бути доступним, судові процедури справедливі, судді незалежні та безсторонні.

При цьому ми маємо визначитися щодо принципів заміщення суддівських посад. Відбір на ці посади має відбуватися за справжнім і відкритим конкурсом.

Нам потрібно обговорити також систему судів загальної юрисдикції, яка зараз є практично чотириланковою. Зараз судова система практично є обтяжливою, складною і такою, що не забезпечує належного доступу до правосуддя.

На мій погляд, значна увага має бути приділена охороні Конституції. Крім того, практика довела необхідність забезпечити наступництво та безперервність діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції. У зв'язку з цим я вважаю доречним при розгляді питань про порядок формування складу Конституційного Суду України, передбачити механізм часткової ротації суддів Конституційного Суду України.

Конституційна реформа має створити юридичні передумови для проведення ефективної адміністративно-територіальної реформи, для реформування місцевого самоврядування та посилення функціонування самоврядування на рівні районів.

Думаю, при цьому важливо змістити акцент у місцевому самоврядуванні на рівень українських громад, котрі виступають осередками дійсного народовладдя. Варто розглянути питання про закріплення на конституційному рівні можливості асоціацій та інших форм об'єднання на загальнодержавному рівні органів місцевого самоврядування.

Вважаю доцільним конституційно визначити перелік повноважень обласних державних адміністрацій, надавши їм право здійснення державного контролю на відповідній території та координації діяльності територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади. Треба визначити і перелік повноважень обласних рад, з урахуванням Європейської хартії місцевого самоврядування.

Усе це сприятиме системному підходу до розмежування сфер повноважень та предметів відання між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, утворюваних в адміністративно-територіальних одиницях одного рівня.

Водночас необхідно передбачити ефективні заходи запобігання політичному сепаратизму, спробам штучного розколу суспільства і протиставляння груп населення за етнічними, мовними чи іншими ознаками.

Доцільно вилучити положення про делегування місцевими радами повноважень органам виконавчої влади, як таке, що суперечить сутності місцевого самоврядування. З іншого боку, необхідно зберегти можливість делегування повноважень органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування.

Наступне. Виходячи з євроінтеґраційної політики України, потрібно розглянути врегулювання її зобов’язань, які візьме на себе Українська держава при вступі до європейських міждержавних об'єднань.

Слід передбачити пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких дана парламентом, відносно актів внутрішньодержавного права.

Отже, потреба у реформуванні чинної Конституції України є об’єктивною, нагальною і, наголошую, як ніколи реальною.

Шановні учасники нашого засідання,

Найбільш прийнятним способом реформування є здійснення системного удосконалення інституційного комплексу Конституції України шляхом підготовки нової редакції.

З огляду на це завдання, 27 грудня 2007 року після проведення з вами відповідних консультацій я підписав Указ «Про Національну конституційну раду» на чолі з Президентом України.

На нас покладено завдання – підготувати консолідований проект майбутньої Конституції України на основі нових концептуальних пропозицій щодо її змісту та за наслідками експертного і всенародного обговорення.

Потрібно, щоб все українське суспільство долучилося до вкрай необхідної дискусії на тему конституційної реформи. Гарантую, що це буде відбуватися прозоро та за найширшою участю громадськості.

Хід роботи над проектом нової редакції Конституції України я бачу таким чином.

Насамперед слід підготувати пропозиції щодо концепції основних положень проекту нової редакції Конституції України.

Друге. Слід провести громадське обговорення основних положень проекту за участю відомих громадських діячів України, провідних фахівців у галузі конституційного права, суспільно-політичних наук, правозахисної діяльності.

Третє. Потрібно узагальнити внесені під час громадського обговорення пропозиції та підготувати з їх урахуванням проект нової редакції Конституції України.

Наступне. Потрібно провести експертизу проекту нової редакції Конституції відповідними міжнародними органами і, насамперед, Венеціанською комісією.

П’яте. Після експертизи має відбутися проходження проекту нової редакції Конституції через Верховну Раду та внесення Президентом України прийнятого парламентом проекту на всеукраїнський референдум для затвердження.

Я переконаний у відповідальності парламентських політичних сил і вірю у виконання зазначених кроків.

Разом з тим, можливий і всеукраїнський конституційний референдум за народною ініціативою.

За всіх обставин ми з вами повинні вжити усіх заходів, щоб цього разу народ став реальним учасником конституційного процесу на всіх його стадіях. Гарантую, що остаточне рішення щодо нової редакції Конституції України буде результатом волевиявлення суверена – Українського народу.

Наголошую, що за будь-яких обставин саме український народ як єдине джерело влади в Україні має визначити конституційний лад в Українській державі, у тому числі шляхом прийняття Конституції на всеукраїнському референдумі.

Ідеологія майбутнього «суспільного договору» – Конституції європейської держави України – має сприяти об’єднанню зусиль усіх органів влади та інститутів громадянського суспільства.

Національна конституційна рада здатна і повинна стати тим консолідуючим органом, у якому спільно працюватимуть і узгоджуватимуть позиції представники політичних сил, а також фахівці з конституційного права, інших галузей права і суспільних наук, відомі українські правозахисники і громадські діячі, представники різних регіонів України.

Гарантую, що Рада працюватиме відкрито, зрозуміло і буде широко висвітлювати свою роботу в засобах масової інформації України. Це позиція принципова.

Хочу ще раз закликати всіх присутніх – і політичні, і громадські ініціативи – до спільної роботи, сповненої відповідальності за краще життя на нашій землі нинішнього та майбутніх українських поколінь».

20.02.2008

Прес-служба Президента України Віктора Ющенка

//www.president.gov.ua/news/9074.html

20.06.2012 Перше засідання Конституційної Асамблеї Віктора Януковича (виступи, відео) 

*** 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної конституційної ради (Віктора Ющенка) 

02.04.2010 Указ Президента України Про ліквідацію Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого)

27.12.2009 Віктор Ющенко

Я упевнений у тому, що країна з перехідною економікою краще б долала бар'єри, якщо б у нас була президентська модель влади, як за Кучми. Не прем'єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми.

25.08.2009 Указ Президента України Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України Про внесення змін до Конституції України 

26.06.2009 Віктор Ющенко. Нова Конституція України - це наш спільний крок до майбутнього! 

17.06.2009 Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія). Висновок щодо Конституції Віктора Ющенка (витяг) 

31.03.2009 Конституція Віктора Ющенка 

16.04.2008 Рішення Конституційного Суду України (справа про прийняття Конституції та законів України на референдумі) Іван Домбровський, Володимир Кампо, Ярослава Мачужак (окрема думка) 

23.02.2008 Віктор Ющенко. Україні потрібна Конституція національного творення 

18.02.2008 Указ Президента України Про склад Національної конституційної ради 

27.12.2007 Указ Президента України Про Національну конституційну раду (положення) 

30.06.2007 Ігор Пукшин. Конституція України: рішення буде всенародним 

30.11.2006 Віктор Ющенко. Конституція веде до узурпації влади урядом 

03.06.2006 Універсал національної єдності 2006 

27.12.2005 Конституційна реформа 2004 року. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Сергія Головатого) 

2005-2010 Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права (укази, положення, склад) 

05.10.2005 Рішення Конституційного Суду України (справа про здійснення влади народом)

Фотогалерея. Засідання Національної конституційної ради 

під головуванням Президента. 20 лютого 2008 року

//www.president.gov.ua/gallery/968.html