субота, 10 січня 2004 р.

Порядок шкільний. Статут ставропігійної школи у Львові 1586


Доброволенням Бога Отця та сприянням його єдинородного Сина, й дійством Святого Духа, благословенням же, порадою та повелінням святійшого Йоакима, патріарха Великої Антиохії, Іверії, Сирії та всього сходу сонця, коли він був тут, у місті Львові, року 1586, місяця січня, 1 дня, здійсненням та утвердженням вселенського патріарха Єремії, архієпископа константинопольського Нового Риму і всього трону великої церкви константинопольської, року 1588 установлено училище в місті Львові при храмі Успення Пречистої Божої Матері грецького та словенського писання за чином святих, богоносних отців православ’я грецького, з великою пильністю, а старанням та накладом усього львівського Братства храму Успіння Пресвятої Богородиці і всього посполитого народу руського, аж до вбогих дівиць, з огляду на нестачу законної науки, допомагаючи безпорадним людям, а супротивним вуста загороджуючи, щоб звідсіля злоба відійшла, а добре начало було сприйняте й поширилося для спасіння всієї братії; відігнання-бо злоби є початок спасіння, поблизу біди спасіння.

1. Дидаскал, або ж учитель, цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, покірливий, повстримний, не п’яниця, не блудник, не лихвар, ані сріблолюбець, не гнівливий, не заздросник, ані сміхостроїтель[1], не соромослівець, не чародій, ні байкосказатель[2], не посібник єресям, але людина сприятлива благочестю, образ добрих, і в цьому себе має подавати не [тільки] в отих добродійностях — нехай будуть учні як учитель їхній. Мають бути приставлені від братії два чоловіка вправні заради шкільного ладу, щоб доглядали науки й добрі та лукаві діла дидаскалові — що ж бо сіє людина, те й пожне. І тим братам має бути дано реєстра під братською печаткою, до якого мають записувати дітей, відданих до науки, і відповідно літ та дитячої науки має видаватися й заплата їм, тобто дидаскалам.

А хто б хотів забрати дітей своїх від науки, коли мине квартал, при тих-таки братах мають порядно відпуститися, учинивши за те задоволення дидаскалові згідно братського постановлення, як по чому постановлять давати дидаскалові від хлопця за квартал. Такому вчителеві кожен, приводячи сина й приятеля та й інших на науку, має взяти із собою одного сусіда чи двох, щоб усно при двох чи трьох сказав слово й учинив із дидаскалом постановлення щодо науки та всього порядку й повинність його, відповідно до цього реєстру, нижче записаного. І має йому спершу того реєстра зачитати, аби відав, у який спосіб будуть навчати його сина, і що за те винний, і як би мав йому в тому порядку не перешкоджати, але допомагати всіляким способом, приводячи ту дитину до науки і послушенства дидаскалові, як правдивий батько, бажаючи бачити за працею та накладом доброго плода, і має до реєстру за звичаєм записатися.

2. А дидаскал, узявши доручене йому дитя, має його навчати з промислом доброї науки, карати за неслухняність не по-тиранському, а по-учительському, не за силою, не розпутне, але спокійно і смиренно, не тільки по-мирському, але вище мирського, щоб через непильність свою, чи заздрість, чи лукавство не залишився винний Богові вседержителю ані за жодного, а потім батькам його та йому самому, коли б людину йому відібрав, а його від чогось іншого забавив. Адже писано є: «Злий, лукавий і ледачий рабе! Пощо не віддав срібла того торгівцям, щоб прийшов я і взяв би своє із лишком?»[3]. І знову: «Хто шкодує палиці, ненавидить сина». Також: «Коли б лишилися без покари, то перелюбниками б стали, а не синами»[4].

3. Сідати мають кожен на своєму певному місці, призначеному відповідно науки: котрий більше вміє, сидітиме вище, хоч би й вельми убогий був, а котрий менше умітиме, сидітиме на простішому місці; сказано-бо: «Хто має, тим скрізь дано буде»[5].

4. Багатий над убогим нічим не має бути вищий у школі, тільки самою наукою, а плоттю всі рівні; всі-бо є у Христі брати, вуди однієї голови: жаден-бо вуд — око руці, а рука нозі — не може сказати: «Не треба мені тебе».

5. Учити дидаскал і любити має всіх дітей однаково, як синів багатих, так і вбогих сиріт і котрі ходять по вулиці, поживи просячи, як котрий відповідно сили навчається, тільки не пильніше одного, аніж другого навчати. Писано-бо: «Кожному, хто просить у тебе, дай, і хто хоче взяти в тебе, не заборони, хочу-бо, щоб усі спаслись і в розум правдешній прийшли»[6].

6. Сходитися хлопці мають до школи на певну годину, тобто дня великого на дев’яту годину аби всі були. А в ті інші менші дні, то як постановить дидаскал. І відпускати їх додому по науці в певну годину. Писано-бо: «В усьому діймо у славу Божу і в належний час».

7. Щоранку має пильно доглядати дидаскал: коли б якого хлопця не було, має зараз послати по нього й довідатися причини, чому не прийшов. Коли б забавився де іграми, чи вдома обдурив, чи над потребу спав і через те не прийшов, довідатися б усього й привести його мають. Бо писано: «Інших страхом та примусом спасай»[7].

8. Вранці, зійшовшись на призначену годину, всі не мають почати вчитися, поки не проговорять звичайні молитви та передмови. Сказано-бо: «На початку діла свого Бога поминай».

9. У школі мають бути діти розділені натроє: одні, котрі навчатимуться пізнавати та складати слова; інші, котрі навчатимуться читати і вчити напам’ять численні речення; треті вчитимуться, читаючи, викладати, розмірковувати та розуміти. Рече-бо святий Павло: «Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина, я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче»[8], то молока не потребую.

10. В поранок спершу по молитвах мають мовити кожен учорашню науку свою та й письмо своє, яке вдома писав; виклад науки своєї має показувати, а потім учитися вроздріб Псалтиря чи граматики з розв’язуванням її та іншим багатьом потрібним наукам, як визначите на той час, згідно до потреби.

11. По обіді хлопці мають самі писати на таблицях кожен свою науку, подану їм од дидаскала, окрім малих, яким має писати сам дидаскал. А в школі навчившись, на важкі слова опитувати мають один одного, тобто диспутувати. А додому відходячи, вірша потвердити, аби увечері, прийшовши додому, діти вміли перед родичами своїми чи сторонні діти всякого стану, живучи в господі, господарям своїм науку, яку вчили в школі, повинні прочитати із викладом, за звичаєм шкільної науки, а що вчили того дня, мають увечері вдома написати і до школи принести вранці, показати перед дидаскалом своїм, щоб усякий плід науки пізнавався, всяке-бо дерево має пізнатися від плоду свого.

12. Повинний буде дидаскал учити й на письмі їм подавати від граматики, риторики, діалектики, музики та інших усяких поетів і від святого Євангелія, від книг апостольських. Все-бо написане до нашого настановлення має бути написане.

13. У суботу з поранку повинні з’являти всі речі, що їх навчалися проздовж тижня, а по обіді мають навчати їх пасхалії, та місячного бігу, та лічби й рахунку, чи музики церковного співу. Все-бо Писання богонадихнуте й корисне є до навчання.

14. Після вечірні в суботу має дидаскал розмовляти з дітьми час немалий більше, аніж у інші дні, навчаючи їх страхові Божому і дитячим соромливим звичаям, як мають триматись у церкві супроти Бога, вдома — супроти батьків своїх, а деінде утримувати цноту та сором. Богу, кажу, і його святим — честь та страх, батькові й дидаскалу — послушенство, загально супроти всіх — покору й повагу, собі самому — сором’язливість та цноту. І тії речі знову мають бути вливані в дитину, на що їм і пам’ятного не треба боронити, за чашею шкільною. Писано-бо: «Хто любить сина, старанніше карає, а хто не любить, шкодує палиці». І знову: «Хлопчаті безумство на серці прив’язано, палицею проганяють його; нове-бо вино в нові міхи наливають, і обоє збережуться»[9].

15. В неділю і в свята Божі має дидаскал з усіма, поки підуть до літургії, розмовляти, і їх навчати про те свято та празник, і вчити їх волі Божій, а по обіді — Євангелія та Апостола в празник той має всіх навчити. «Блажен-бо, — мовиться, — той, хто навчається закону Господньому день і ніч».

16. Двох чи чотирьох хлопців щотижня іншим ладом мають виділяти для порядку, з чого жоден вимовлятися не може, коли б до нього черга надійшла. А діло їхнє буде: раніше до школи прийти, школу підмести, в печі затопити і біля дверей сидіти, а котрі входять та виходять — про всіх знати, а котрі б не вчилися, пустували, чи в церкві нерядно стояли, чи, додому йдучи, обичайно не поводилися, записувати і зголошувати про них мають. Сказано-бо: «Дбайте, щоб остережно ходили не як немудрі, а як премудрі»[10], проводячи час, бо є дні лукаві.

17. Коли б якийсь хлопець одного дня до школи ходив, а другого занедбував і так би водно час тратив собі й знання при школі, такого більше не приймати. Бо й барвір[а], коли б хворого одного дня лікував, а другого б занедбував, то замість лікування в більшу б хворобу його приправив би. Сказано: «Всякого брата, котрий не за чином ходить, відкидайся».

18. Батьки про своїх дітей, а господарі про доручених їм дітей сторонніх мають бути звіщені від дидаскала і від братів строїтелів шкільних, щоб діти вдома справлялися відповідно до порядку шкільної науки, навчання і виказували належну людськість свого часу для всякого стану. А коли б щось у дітях помічено було супротивне науці, має бути з’явлено. Коли б дидаскал недбалістю якоюсь, чи батько, чи господар неладом своїм у науці і звичаях добрих перешкоджали, має бути винному присуд.

19. Коли б також хтось хотів би від дидаскала забрати на іншу потребу свого сина, то не позаоч і не через кого іншого, тільки сам своєю особою і при тому з чоловіком чи двома, при яких віддав сина в науку, забрати має, аби тим образи не чинилося учню і йому самому за те непорядне поступування, також дидаскалові, від якого невідповідно забирав би учня. Адже той порядок всі інші ремісники мають, коли при людях і порядно не тільки сина, але й слугу до ремісника змовляють, а потім, коли того навчителя, тим більше не бажаючи його зневажити, зібравши родичів, статечність та терпеливість його засвідчують, від чого й містрові[б] велика втіха, коли бачить учня не останнім. Такого далеко більше потрібно мати в школах та в християнських людях. Писано-бо: «Кожен, хто чинить зле, не приходить до світла, а хто творить істину, іде до світла, щоб явилися діла його як такі, що в Бозі учинені».

20. Коли б сам учитель чи хтось із учнів творив би оті речі, що їх закон не велить, а більше — забороняє, тобто коли був би блудником, п’яницею, злодієм, кощунником, недбальцем, сріблолюбцем, наклепником, величавим, таким не тільки вчителем, але й жителем нехай тут не буде. «Не звабте, — мовиться, — жодного з малих оцих, які вірують в ім’я моє». Коли такий є сам супротивний заповідям Господнім, як інших уцнотливити і на користь може наставити?

Сам-бо Господь сказав: «Як ви можете мовити добре, бувши злі?»[11] І знову: «Кожне дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене»[12].

Адже відаєте звісне, що всі маємо постати перед суддею нелицемірним Христом-Богом, який має віддати кожному за ділами його, передусім тим, котрі трудилися в подаванні сили слова, тим, які добре сім’я сіяли в землю і сторичний плід, знову-таки, які подавали, заодно і тим, котрі пили живу воду від невичерпного джерела та струмка, що завжди тече від святого утішного Духа. Тут-бо ліпше купувати більше срібла, золота і каміння багатокоштовного, оскільки від цього здійснюється людське життя, і то є корінь і основа небес та землі, моря і всіх безодень, ним володіє невсяжний Бог, творець усіх, котрий відкриває і дарує малим дітям.


ПРИМІТКИ

[а] Барвір — цирульник.
[б] Містр — майстер, вчитель.
[1] Тобто не має брати участі в розігруванні театральних комедій, скомороших та рибалтівських дійств.
[2] Можливо, йдеться про оповідача казок, билин, народних оповідань.
[3] Тут маємо переказ слів: Матвій, XXV — 26-27.
[4] Переказ слів: До євреїв, XII — 8.
[5] Матвій, XIII - 12.
[6] Переказ слів: Матвій, V — 42.
[7] Переказ слів: Іуда, 2 — 3.
[8] І До коринтян, XIII — 11.
[9] Переказ слів: Матвій, IX — 17.
[10] До ефесян, V — 15.
[11] Матвій, XII — 34.
[12] Матвій, III — 10.

____________
Перекладено з книжної української мови за виданням: 
Пам’ятки братських шкіл на Україні. — К., 1988. — С. 37 — 42.
Першодрук: Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России. — М, 1865. — Т. 2. — С. 181 — 184.
//litopys.org.ua/suspil/sus13.htm
Сторінка Статуту Львівської братської школи. 1587
//ukrmap.su/ru-uh8/305.html


Друкарський верстат 
Львівського братства
Порядок шкільний, або Статут ставропігійної школи у Львові 1586 - є одним з найстаріших шкільних статутів Європи. Головна ідея Статуту - станова рівність: «Багатий над убогим нічим не має бути вищий у школі, тільки самою наукою, а плоттю всі рівні».

Львівська братська школа була заснована Львівським Успінським братством у травні 1586. Ініціаторами ж утворення самого Львівського братства були купці і ремісники Юрій Рогатинець, І.Рогатинець, І.Красовський, Д.Красовський, Л.Малецький, Констянтин Корнякт та інші. Затверджений у січні 1586 антіохійським патріархом Йоакимом V Дау статут встановлював за Львівським братством право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом, в тому числі єпископами. Незабаром (у грудні 1586) Львівське братство домоглося права ставропігії - непідлеглості місцевим православним єпископам.

«Порядок шкільний» ставропігійної школи Львівського братства став взірцем для всіх інших братських шкіл, а також парафіяльних шкіл при церквах і монастирях, що почали засновуватися під впливом братств по усій Україні. Павло Алеппський (Халебський), архідиякон, син антіохійського патріарха Макарія, разом із батьком двічі відвідував Україну у 1654-1656 писав: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».


Αρσένιος Ελασσώνος
Арсеній Елассонський (1550-1625) - Арсеній Грек, в миру - Апостоліс, архієпископ Домініка та Елассона (1584-1597), архієпископ Архангельський, вікарій Московської єпархії (1597-1613), архієпископ Тверський і Кашинський (1613-1615), архієпископ Суздальський і Таруський (1615-1625), святитель, канонізований Російською православною церквою у 1982.

У 1586-1588 перебував у Львівській братській школі - першій братській школі в Україні. Частина дослідників називає Арсенія вчителем грецької мови, інші - вчителем церковнослов'янської мови, дехто - першим ректором цієї школи.

Радше за все, він не був ні ректором, ні вчителем, але був учнем цієї школи. Вивчав, насамперед, церковнослов'янську мову, яка Арсенію дуже була знадобилася у його пастирській діяльності у Московії (за задумом константинопольського патріарха Єремії ІІ Траноса, який і направив Арсенія на навчання до Львова, насправді - вивчити мову, призвичаїтися).

В «извещении» до «Еллинословенской грамматике» сказано: «в тоже лето (1586), месяца июния, от вселенского патриарха экзаршески прииде... Кир Арсение, иже школьное учение наченше...» («О прав. церк. брат.», И.Флеров, стр.90, прим.309).

Учнівство Арсенія також пояснює його причетність до складання першого підручника грецько-церковнослов'янської граматики: «Грамматика, сложена от различных грамматик спудеями, иже с Львовской школе 1588».

До видання другого підручника «Грамматики доброглаголивого Еллинословенского языка. 1591, в 8» Арсеній Елассонський швидше узагалі не причетний, оскільки полишив школу та Львів трьома роками раніше.

Поза тим, архієпископ Арсеній таки вивчився у Львові, аби згодом зі знанням справи: вінчати на царство Дмитрія І, брати участь у коронуванні Марини Мнишек, благословити обрання царем Василя Шуйського та грамотно - «золотими церковнослов'янськими літерами» - підписати на царство Михайла Федоровича Кобилу (Романова; див. Гланда Кобила).

Ред. - В. Ак-Мурза.

____________
//ru.wikipedia.org/wiki/Арсений_Элассонский
//uk.wikipedia.org/wiki/Арсеній_Еласонський
//ru.wikipedia.org/wiki/Львовское_Успенское_братство
//uk.wikipedia.org/wiki/Львівське_Успенське_братство

Зібрання малоросійських прав 1807-р 
Народна Конституція Речі Посполитої 1791-р 
Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 
Вивід прав України (Пилипа Орлика) 1712 
Пакти та Конституції законів свобод Війська Запорозького (Конституція Пилипа Орлика) 1710 
Комісія Гадяцька (Велике князівство Руське) 1658 
Другий (Волинський) Статут Великого князівства Литовського 1566 
Перший (Старий) Статут Великого князівства Литовського 1529 
Лист (судебник) великого князя Казимира Ягайловича 1468 
Правда Руська 1019-1051

Лист антіохійського патріарха про дарування ставропігії Львівському Успенському братству, грудень 1586.

1 коментар:

imho сказав...

//ru.wikipedia.org/wiki/Иоаким_V
//uk.wikipedia.org/wiki/Іоаким_V
//ru.wikipedia.org/wiki/Иеремия_II
//uk.wikipedia.org/wiki/Єремія_II
//ru.wikipedia.org/wiki/Арсений_Элассонский
//uk.wikipedia.org/wiki/Арсеній_Еласонський
//ru.wikipedia.org/wiki/Львовское_Успенское_братство
//uk.wikipedia.org/wiki/Львівське_Успенське_братство
//ru.wikipedia.org/wiki/Львовская_братская_школа
//uk.wikipedia.org/wiki/Львівська_братська_школа