Вирвані роки

Височайшим рішенням височайшого кишенькового органу Президента в Україні нарешті скасовано шість років життя. Шість довгих років безпросвітної демократії і вільнодумства, років «помаранчевої чуми» і розгулу свободи, економічних криз і політичних розборок. З чим я вас і вітаю!

Згідно з цим «мудрим» рішенням, період з 2004 по 2010 роки треба вважати таким, що не відбувся. Всі здобутки, а також втрати тих років, всі життєві колізії, політичні процеси і навіть сімейні чвари варто забути і викреслити з пам’яті. Їх не було. Все це вам приснилось а сон, як відомо, не може бути реальністю. Він сон.

Відповідно, все населення країни з Президентом включно, викресливши з свого життя скасований час, помолодшало відразу на 6 років. Від нині ви молоді та красиві, тож насолоджуйтеся. Перейматися нічим не треба, про все подбає адміністрація Президента і її рушійна сила партія регіонів. Ура!

Тепер країна може спати спокійно. Президент і Ко немов переломили через коліно Конституцію, і жодні бурі та незгоди нам більше не страшні. В принципі, Президент також нарешті може спати спокійно. Нарешті за тих шість довгих безсонних років, коли його, очевидно, мучили кошмари. Інакше б він не взявся все так до невпізнання зачищати за своїм попередником. І останні конституційні події ще один цьому доказ. Щоночі, склепивши очі, він, певне, бачив перед собою президентський трон, вбирав на голову корону, брав в руки скіпітер і драпався по високих слизьких ножках на гору. Але тільки-но його пальці хапались за спинку, тільки но дупа всідалась на м’яке сідало, як замерзла апельсина, кинута невідомо ким, збивала корону з голови і він, втрачаючи рівновагу, падав вниз, витираючи своїм святковим царським костюмом зачовгану десятками тисяч ніг підлогу.

Тепер все скінчилось. Такі жахи більше ніколи не снитимуться. Час відмотано назад. Ані «помаранчевої чуми», ані півдесятиліття кошмару, насправді не було. Запити і забути.

Повна сатисфакція. Навіть пояснювати нікому нічого не треба. Бо і так не зрозуміють. Занадто тупі і недалекоглядні. Та й що кому пояснювати? Царям не гоже звіряти перед холопами свої плани, а тим більше страхи.

В принципі, цього слід було очікувати. Адже такий спосіб єдиний з тих, з якими знайомі українські політики. Вийшовши з совка, вони чітко засвоїли правило Йоськи Сталіна: «Нема людини – нема проблеми». Стосується воно ж не лише людей. При бажанні, з картинки можна витирати і людей, і події, і навіть епохи. Що таке шість років в порівнянні з вічністю? Тим більше з вічністю, яку збираються правити нами люди з регіонів? Провівши адаптацію безпрограшного методу до нових реалій на підручниках історії, нова влада впевнено почала втілювати найсокровеннішу мрію свого лідера – стерти з пам’яті кошмар його поразки. Варто зазначити, що операцію по частковому амнезуванню країни вона провела блискуче. Тільки от чи доведе його до логічного закінчення, я не впевнений.

Насправді в даній ситуації зовсім не важливо, яка з Конституцій краща: та, що скасована, чи та, перша. Не важливо, і яка політична система буде в країні: президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська. Не цікавий навіть той правовий колапс, в якому опинилася країна після височайшого рішення височайшого суду. Все це розрулять. Важливо інше: сама постановка питання, яка не вкладається в жодну здорову голову. Виявляється, найпростіший спосіб вирішення проблеми – це її скасування. Болить в вас зуб - вирвіть. А коли не хочете рвати, просто сядьте і подумайте, що насправді він у вас не болить. Хочете їсти – не біжіть на кухню, а просто скажіть собі, що ви не голодні. І у вас все відразу налагодиться.

З такою логікою дуже гарно керувати країною. Гарно, сидячи на енному поверсі сірого будинку на Банковій, розставляти фігурки на великій шаховій дошці і спостерігати, як ті фігурки копошаться. Відчуття божественні, коли не сказати більше. Але цих відчутів абсолютно недостатньо, щоб перетворитися на Бога. Зовсім не достатньо. Бо якщо рухатись за логікою комбінаторів з Банкової, треба рішенням конституційного суду відмінити і світову фінансову кризу, і падіння гривні, і розвал іпотеки, треба воскресити Кирпу і Кравченка, відмінити кілька повеней на Дністрі, дозволити не повертати людям борги за кредити, а також скасувати інші події, які відбулися в даний часовий період включно з кількома візитами Кирила Гундяєва і продовженням оренди російським флотом баз у Криму. Адже шість років скасовано…

Хто за це візьметься? Може, боги з банкової? Щось мені здається, що кишка тонка. Бо одна справа грати в наперстки, навіть в масштабах цілої країни, і зовсім інша – робити реальну роботу.

А щоб навіть при тонкій кишці масштаб змін все-таки відчувався, треба не лише скасувати шість важких років, а й повернути рух історії в кардинально інший напрямок. Звісно, багато що вже зроблено: Росія форевер, Бандера не герой, Голод не геноцид… Але ж цього явно не достатньо. Наступний крок – перенесення столиці України туди, де їй справді місце. В Донецьк. Переїзд туди адміністрації Президента, Верховної ради, кабінету міністрів і всього іншого державного добра. Київ, звичайно, «мать городів руських», але ж хіба він зрівняється за красою та потенціалом з Донецьком? Та ніколи в світі. В кінці кінців, це ще й економічно вигідно і практично. Тільки на одному парламенті можна буде зекономити сотні мільйонів гривень. Навіщо в пусту засідати впродовж року, коли можна сесії проводити двічі в рік, приймати скопом всі закони, і їхати пити горілку. Депутатів також так багато не треба, вистарчить чоловік з 50. Їхні карточки і так можуть голосувати без власників. А додайте до цього ще економію на оренді житла для вихідців з Донецька. Вони зможуть спокійно жити в своїх квартирках і ходити на роботу в кабмін, конституційний суд чи всілякі там відомства пішки, без чисельної охорони, та ненапружуючись вирішувати важливі державні справи, незгірш як в Києві. Зрештою, і на голову спокійніше. Бо який придурок додумається їхати в Донецьк, аби пікетувати Парламент в знак протесту проти зміни закону про мови, чи виставляти десь під Донбас-ареною черговий «майдан»? Думаю, жоден.

Комусь може здатися така пертурбація всього лиш далекою перспективою. А дарма. Судячи з того, як швидко в країні прогресує маразм, і яких успіхів вже досягнуто, можна сподіватися, що навіть до Євро-2012 з переселенням вдасться встигнути.

А наразі основне зроблено - час відкручено, тож можна будувати нову країну…

Ромко Малко, «Главком», 05.10.2010 г.

//glavcom.ua/articles/1842.html